Поняття про методи виховання



Скачати 30.82 Kb.
Дата конвертації27.03.2016
Розмір30.82 Kb.
ПОНЯТТЯ ПРО МЕТОДИ ВИХОВАННЯ.

Метод виховання – спосіб впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку і систему відносин учня з метою формування активних громадян незалежної України.

Метод – інструмент дотику до особистості” (Макаренко А. С. ). Оскільки вихованець повинен проявляти активність у виховному процесі, то під методами виховання в ліцеї розуміють способи взаємозв’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на розв’язання завдань будівництва незалежної держави.



Метод виховання – розділяється на окремі елементи, які називають прийомами виховання. В одних умовах метод виступає як самостійний шлях розв’язання педагогічного завдання, в інших – як прийом ( бесіда – як метод формування поглядів і переконань, і бесіда – як прийом методу привчання ).

Виховання – двосторонній процес, що об’єднує в собі діяльність учителя і діяльність учня. Щоб викликати активну готовність до виховного впливу, необхідно поставити вихованця в певні умови, в тому числі в педагогічній технології розрізняють організаційні форми виховання як способи педагогічно доцільної організації колективної і індивідуальної діяльності учнів, класні збори, ранки, бесіди, роботу з дітьми за місцем проживання, клубну роботу.

Засобами виховання називають доцільно організовані методичні шляхи розв’язання виховних завдань. Це можуть бути предмети, що використовуються у вихованні ( наочні посібники, книги, радіо, телебачення ) і види діяльності ( засобами мистецтва, живе слово вчителя, ігри, громадська робота, фізкультурно-спортивна робота, самодіяльність ).

Існують різні підходи до класифікації методів виховання:

а) Н. І. Болдирев, Н. К. Гончаров, Ф. Ф. Корольов – переконання, вправляння, заохочення і покарання.

б) Т. А. Їльіна, І. Т. Огородніков – переконання, організація діяльності учнів; стимулювання поведінки.

в) І. С. Мар’єнко, М. Д. Ярмаченко – пояснювально-репродуктивний метод, проблемно-ситуаційні методи, привчання і вправляння, стимулювання, гальмування, керівництво самовихованням училищ.

г) Г. І. Щукіна – методи формування суспільної свідомості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання, методи самовиховання.

До групи методів формування суспільної свідомості відносяться методи різностороннього впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування у них загальнолюдських якостей, поглядів і переконань. За допомогою цих методів до свідомості учнів доводяться ті вимоги, які висуваються будівництвом нинішнього суспільства. Не потрібно думати, що виховання починається саме тільки з цих методів, наприклад, формуються звички, а потім поняття культури.

Пояснення – найбільш поширений метод. Його мета – розкрити соціальний, моральний, естетичний зміст тих чи інших вимог до дитини, вчинків, подій, явищ, допомогти їй зробити правильні оцінки людських ВІДНОСИН.

Розповідь – вибір теми визначається її актуальністю для класу. Ефект досягається тоді, коли є впевненість в тому, що розповідь викличе в учнів моральне довір’я, готовність співпереживання, позитивну відповідну реакцію ( Розповідь про роботу фермерів )

Бесіда – Теми – різні

Етичні – про норми поведінки людини в суспільстві; естетичні – про красу навколишніх явищ, людських відносин і вчинків; політичні – про життя нашої держави та ін.; пізнавальні – про космос. В бесіді вчитель опирається на досвід учнів.

Тема повинна бути актуальною. Ефективність підвищиться, якщо використати діапозитивні, репродукції картин, фрагменти, кіно-телепередачі, комп’ютери.



Лекція – це розгорнутий і організований в доступну форму системний виклад тієї чи іншої проблеми соціально-політичного, морального, естетичного змісту. Логічним центром лекції є якесь теоретичне узагальнення, а конкретні факти служать ілюстрацією.

Лекція повинна характеризуватися:

а) переконливістю аргументів;

б) обґрунтуванням і композиційною стрункістю;

в) пафосом;

г) сам виклад повинен сприяти ідейному й емоційному впливу.



Диспут – це метод формування суджень, оцінок, переконань, що ґрунтуються на закономірності знання, одержані в ході зіткнення думок, різних точок зору, завжди відрізняються високою мірою узагальнення, стійкості і гнучкості.

Диспут не вимагає визначених і кінцевих рішень. Він дає можливість аналізувати поняття і аргументи, захищати свої погляди, переконувати в них інших людей.



Питання, що виносяться на диспут, готуються завчасно, бажано самими учнями.

Педагог не повинен поспішати в спростуванні помилкових суджень. В диспуті не повинно бути позицій замовчування і заборони. Призначення диспуту – створювати орієнтовну основу для творчих шукань і самостійних рішень.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка