Поняття здорового способу життя. Профілактика аліментарно-залежних та інфекційних хвороб. Здоровий спосіб життя



Скачати 411.84 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації02.04.2016
Розмір411.84 Kb.
1   2   3

Черевний тиф та паратиф. Збудник – бактерія з роду сальмонел. На відміну від сальмонельозу, джерелом інфекції є тільки людина – хворий або бактеріоносій. З організму хворої людини збудники виділяються до зовнішнього середовища разом з випорожненнями, сечею, слиною. Зараження відбувається головним чином через воду. Сприятливим середовищем проживання цих мікробів є харчові продукти (молоко, сметана, сир, м’ясний фарш, холодець), в яких вони не тільки зберігаються, але й здатні розмножуватися. Бактерії добре переносять низькі температури, але при нагріванні швидко гинуть.

Прихований період хвороби триває від 10 до 20 днів. Починається захворювання з підвищення температури тіла до 38-40ºС, різко погіршується самопочуття, відзначається помутніння свідомості, марення, болі в животі, на шкірі з’являється сип у вигляді рожевих плямок. Пронос спостерігається завжди, випорожнення часто мають вигляд горохового супу. У кишечнику утворюються виразки, які інколи призводять до проривів кишкової стінки та розвитку найтяжчого ускладнення – запалення черевини (перитоніту).



Вірусний гепатит А – кишкова інфекція, викликана найдрібнішими живими частинками – вірусами і така, що протікає з ураженням печінки. Хворіє тільки людина. Вірус гепатиту А виділяється до навколишнього середовища з фекаліями, здатний тривало зберігатися у воді (3-10 місяців), ґрунті, в екскрементах (до 1 місяця) та на предметах господарського побуту. Більшість випадків захворювання на гепатит А припадає на осіннє-зимову пору.

Найчастіше на гепатит А хворіють діти дошкільного або шкільного віку, зараження можу відбуватися харчовим або контактно-побутовим шляхом (через предмети побуту, через брудні руки при недотриманні правил особистої гігієни).

При вірусному гепатиті хворий найнебезпечніший для оточуючих у кінці інкубаційного періоду, який складає від 6 до 50 днів, та на початку розпалу захворювання. В цей час відмічається темна сеча та світлий кал, жовтявість шкірних покривів. Однак останнім часом частіше спостерігаються стерті, безжовтяничні форми.

Ієрсиніоз викликається збудником, здатним проживати і в організмі тварини та людини, і на об’єктах навколишнього середовища – в ґрунті, воді, рослинах. Зараження людини відбувається тільки харчовим шляхом, в основному при вживанні сирих овочів та коренеплодів, які тривало зберігалися в овочесховищах. Основний підйом захворюваності на ієрсиніоз відбувається навесні, так як в період зимового зберігання в овочах та коренеплодах відбувається накопичення збудників. Одним з джерел забруднення овочів є гризуни.

Захворювання проявляється лихоманкою, загальною інтоксикацією та ураженням шлунково-кишкового тракту.

Для профілактики кишкових інфекцій основне значення мають заходи, направлені на знешкодження джерела інфекції, та на розрив шляхів передачі інфекції. Вплив на сприйнятливий організм шляхом імунізації при кишкових інфекціях є нераціональним, так як після їх перенесення імунітет формується нестійкий.

З метою попередження захворювання необхідно:

- здійснювати постійний нагляд за санітарним станом та утриманням харчоблоку, звертаючи особливу увагу на цехи для зберігання та обробки овочів;

- забезпечувати боротьбу з гризунами у їдальні, харчоблоці, приміщеннях складу;

- проводити у овочесховищах дезінфекцію щотижня та перед кожним закладанням овочів.

Працівники ДНЗ, які перехворіли гострими формами ГКІ, допускаються на роботу після виписки зі стаціонару чи лікування вдома на підставі довідки про одужання, виданої лікувально-профілактичним закладом, та підлягають диспансерному спостереженню протягом 1 місяця з клінічним оглядом та 2-разовим бактеріологічним обстеженням, проведеним наприкінці нагляду з інтервалом 2-3 дні.

Якщо джерелом інфекції є домашні тварини, проводяться санітарно-ветеринарні заходи щодо їх оздоровлення та організація санітарного режиму на птахофермах, м’ясокомбінатах і молочних підприємствах; якщо гризуни – дератизація.

Заходи, спрямовані на розрив механізму передачі збудників:



  1. Загально-комунальний благоустрій (організація водопостачання, контроль за якістю води, наявність каналізації для збору і видалення нечистот).

  2. Організація харчування населення (вживання тільки доброякісних харчових продуктів):

  • попередження забруднення збудниками ГКІ харчових продуктів під час їх виготовлення, транспортування, обробки і продажу;

  • дотримання термінів і умов зберігання харчових продуктів;

  • правильна кулінарна і термічна обробка продуктів;

  • вживання тільки ретельно промитих проточною водою овочів і фруктів;

  • дотримання правил особистої гігієни (миття рук з милом після відвідування туалету, перед початком роботи на харчоблоці, перед кожним прийомом їжі) і наявність умов для їх дотримання – санвузли повинні бути обладнані педальним змивом води, миючими засобами для миття рук, разовими паперовими або електрорушниками;

  • боротьба з комахами – переносниками збудників інфекційних захворювань.

Одним із дієвих способів зниження захворюваності гострими кишковими інфекціями є підвищення санітарної культури населення, і в першу чергу працівників харчоблоків.
Харчові отруєння

Під терміном «харчові отруєння» мається на увазі гострі (раптові) захворювання з симптомами ураження шлунково-кишкового тракту (нудота, нестримне блювання, пронос, різкі болі в животі, слабкість), що виникають в результаті вживання їжі, масивно забрудненої певними видами мікроорганізмів або такої, що містить токсичні речовини мікробної або немікробної природи.

Немікробні отруєння можуть бути пов’язані з вживанням отруйних грибів, ягід, трав’янистих рослин та їх зернят. Отруєння немікробного походження можуть бути пов’язані також із забрудненням продовольчої сировини та харчових продуктів хімічними речовинами: тяжкими металами, миш’яком, пестицидами тощо.

Харчові отруєння мікробного походження підрозділяються на токсикоінфекції та токсикози (інтоксикації).



Харчові токсикоінфекції (ХТІ). До мікробних токсикоінфекцій відносяться гострі захворювання, виникаючі при вживанні їжі, що містить велику кількість клітин збудника (в 1г продукту порядку мільйона мікробних клітин та більше). Мікроби, які викликають харчові токсикоінфекції, здатні накопичуватися в харчових продуктах при порушеннях температурного режиму та умов зберігання продуктів.

Харчові отруєння можуть бути викликані багатьма видами умовно-патогенних бактерій, тобто бактерій, які викликають захворювання тільки за певних умов (наприклад, при потраплянні до ослабленого організму або при проникненні в здоровий організм у великій кількості).

Найчастіше зустрічаються харчові отруєння, викликані патогенними (хвороботворними) бактеріями групи кишкової палички.

Інкубаційний період при такому отруєнні складає в середньому 2-6 годин. Захворювання починається раптово з нудоти та блювоти, приєднується пронос, можуть бути різкі болі в животі. Звичайно захворювання протікає із загальною інтоксикацією – підвищення температури тіла, головний біль, слабкість.

Під токсикозами розуміють гострі або хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту, виникаючі від вживання їжі, яка містить токсин (продукт життєдіяльності мікроорганізму), при цьому сам збудник в їжі може бути відсутнім або виявлятися у невеликій кількості.

Найбільш розповсюдження серед бактеріальних токсикозів є стафілококовий токсикоз. Стафілокок широко розповсюджений в природі, добре зберігається у зовнішньому середовищі, він стійкий до дії високих та низьких температур. Основним джерелом інфекції є людина, яка має гнійні захворювання шкіри, запальні процеси в носоглотці. Однак молочний скот, який страждає на мастит, також може бути джерелом інфекції. Кремові кондитерські вироби, молоко та молочні продукти (особливо морозиво) є сприятливим середовищем для зберігання та розмноження стафілококів, а як наслідок, й для виробітку ними токсину. Для профілактики стафілококових токсикозів необхідно в першу чергу виявляти і не допускати до роботи з харчовими продуктами в загальноосвітніх навчальних закладів людей з гнійничковими захворюваннями шкіри, запальними захворюваннями верхніх дихальних шляхів. Необхідно також дотримуватися режиму зберігання і теплового режим обробки продуктів. Категорично забороняється продаж розталого і повторно замороженого морозива.

Проникнення збудника (токсину) в організм відбувається через рот з їжею та водою, куди збудник потрапляє через брудні руки, предмети побуту, за допомогою комах-переносників (мухи, таргани). Виділення збудника з організму пов’язане з актом дефекації.

Найнебезпечнішим серед бактеріальних токсикозів є ботулізм. Збудник ботулізму є мешканцем кишечнику багатьох видів тварин та птахів, звідки масивно виділяється в ґрунт. В ґрунті збудник ботулізму знаходиться у вигляді спор, які дуже стійкі до різноманітних впливів, в тому числі не гинуть при кип’ятінні. Потрапляючи до анаеробних умов (без доступу кисню), паличка ботулізму починає виробляти токсин, який є найбільш небезпечним з органічних отрут. Навіть нікчемна кількість токсину викликає у людини смерть. Ботулотоксин вражає нервову систему: з’являються розлад зору, «туман» або «сітка» перед очима, порушення ковтання, мови. Якщо при перших проявах хвороби не надати спеціалізовану допомогу (введення протиботулінічної сироватки), наступає смерть від паралічу дихальних м’язів.

Звичайно захворювання ботулізмом викликане вживанням консервів домашнього приготування (грибних, овочевих, рибних), так як при їх приготування утворюються анаеробні умови. В зв’язку з викладеним, категорично забороняється продаж консервів домашнього приготування.

Основні заходи профілактики харчових токсикоінфекцій спрямовані на своєчасне виявлення джерел та розрив шляхів передачі:


  • ветеринарний нагляд за здоров’ям молочної худоби;

  • профілактичні медичні огляди працівників, не допуск до роботи з харчовими продуктами бактеріоносіїв та інфекційних хворих;

  • дотримання правил організації харчування (вживання доброякісних харчових продуктів, дотримання термінів та правил зберігання харчових продуктів, правильна кулінарна та термічна обробка їжі, вживання тільки ретельно промитих проточною водою овочів та фруктів);

  • боротьба з комахами – переносниками збудників інфекційних захворювань;

  • дотримання правил особистої гігієни (миття рук з милом після кожного відвідування туалету та перед кожним прийомом їжі).




    1. Паразитарні хвороби

Гельмінтози – захворювання, які викликаються паразитичними хробаками (глистами, або гельмінтами). Гельмінти виділяють токсичні продукти свого обміну, викликаючи інтоксикацію, алергічні стани, іноді вкрай тяжкі, недокрів’я. Іноді присутність глистів у організмі людини (інвазія) не супроводжується проявами хвороби. Це називається глистоносінням.

Особливістю життєвого циклу гельмінтів є проходження ними різноманітних стадій розвитку (яйце, личинка, статевозріла особина). Вказані стадії залежно від виду гельмінтів розвиваються у організмі тварини, людини або в навколишньому середовищі. Існують гельмінти, паразитуючі тільки у одного хазяїна – людини або тварини, а є спільні, паразитуючі й у тварин, й у людей.

До числа гельмінтів, зараження якими можливе тільки від хворої людини, відносяться гостриці, карликовий ціп’як.

При споживанні м’яса хворих тварин (свиней, корів), що не пройшло ветеринарно-санітарного контролю та достатню термічну обробку, можливе зараження трихінелою, свинячим та бичачим ціп’яками. Риба може слугувати джерелом зараження личинками широкого лентеця.

Слід пам’ятати, що за зовнішнім виглядом м’ясо хворих тварин відрізнити неможливо, а м'ясо свиней, заражене трихінельозом, підлягає тільки знищенню, так як воно не знезаражується ні солінням, ні доступною в побуті термічною обробкою.

Яйця таких гельмінтів, як аскариди та волосоголовець, виділяються до навколишнього середовища з фекаліями, потрапляють до ґрунту, де й відбувається їх розвиток. В теплу пору року людина може заразитися цими паразитами при вживанні некип’яченої води, погано промитих овочів, фруктів, зелені, на яких залишились частинки землі, що містять яйця гельмінтів, а також через немиті після садово-городніх робіт руки.

Джерелом паразитарної інфекції також можуть бути домашні тварини (собаки та коти).

Таким чином, у розповсюдженні гельмінтів велику роль відіграють забруднені яйцями та личинками продукти харчування (м’ясо та риба, що не пройшли санітарно-ветеринарної експертизи, немиті овочі, фрукти, зелень), а також руки, посуд.

З метою профілактики зараження гельмінтозами необхідно:

- дотримуватися привал особистої гігієни (мити руки з милом перед їжею, перед роботою з продуктом, після відвідування туалету);

- вживати в їжу м'ясо тварин, яке пройшло санітарно-ветеринарну експертизу та термічну обробку;

- ретельно промивати овочі, фрукти, зелень;

- роздільно обробляти сиру та варену продукцію;

- ретельно мити руки з милом після всіх земельних та садово-городніх робіт;

- обстежувати на яйця гельмінтів окремі професійні групи населення, в т.ч. працівників дошкільних навчальних закладів, підприємств громадського харчування та продовольчої торгівлі при проведенні профілактичних при прийнятті на роботу та періодичних медичних оглядів;

- проводити санітарно-просвітню роботу серед населення.




    1. Хвороби, що передаються повітряно-крапельним шляхом

Серед захворювань, що вражають в основному органи дихання та передаються повітряно-крапельним шляхом, найбільше значення мають туберкульоз та дифтерія.

Здійснення професійної діяльності працівників, зайнятих виробництвом кремово-кондитерських виробів, пов’язане з необхідністю контактів з великою кількістю людей. Таким чином, працівники, зайняті виробництвом кремово-кондитерських виробів, - джерела збудників туберкульозу та дифтерії – можуть сприяти широкому розповсюдженню цих захворювань. З метою своєчасного виявлення джерел інфекції для всіх працівників басейнів для плавання обов’язковими є медичні обстеження на туберкульоз (флюорографія) та щеплення проти дифтерії.



Туберкульоз – інфекційне захворювання, яке характеризується хронічним хвилеподібним плином, різноманіттям клінічних проявів та враженням різноманітних органів (кісток, нирок, шкіри, очей, кишечнику, мозкових оболонок). Однак частіш за все уражається дихальна система – легені.

Основним джерелом зараження є хвора людина, яка виділяє бактерії. Збудники туберкульозу мають дуже високу стійкість до навколишнього середовища. Вони можуть місяцями зберігатися у мокротинні, слині навіть при їх висиханні та при утворенні пилу, який піднімається з поверхонь предметів при сухому прибиранні, знову попадають до повітря та разом з ним – в дихальні шляхи людини (повітряно-пиловий шлях передачі). Передача туберкульозу контактно-побутовим шляхом (через посуд, книги та інші предмети побуту) є можливою при недотриманні елементарних санітарних вимог.

Сприйнятливість людей до туберкульозу є високою та багато в чому залежить від умов життя та стану організму. Наявність супутніх хронічних захворювань, недоїдання або неповноцінне харчування, проживання в несприятливих санітарно-комунальних умовах значно підвищує ризик розвитку захворювання, тому туберкульоз відноситься до числа соціально обумовлених захворювань. Спадково туберкульоз не передається, але здорова дитина, яка народилася від хворих батьків може заразитися від них при недотриманні схеми лікування та санітарно-гігієнічних вимог.

Прихований період хвороби може тривати від кількох днів до кількох місяців. Клінічні ознаки хвороби з’являються поступово. Захворювання протікає в різноманітних формах. До основних ознак легеневого туберкульозу відносяться тривала лихоманка (часто субфебрильна), слабкість, кашель (сухий або з легко відокремлюваним мокротинням), задишка, кровохаркання.

Характерною особливістю туберкульозу в останні роки стала висока стійкість збудника до багатьох лікарських препаратів, що створює великі труднощі при лікуванні.

Основний захід профілактики туберкульозу – виявлення хворих та їх можлива ізоляція. З цією метою здійснюється масове профілактичне обстеження населення та, особливо, декретованих контингентів за допомогою флюорографії. Всі хворі на туберкульоз та особи, які з ними контактували, беруться на диспансерний облік.



Дифтерія – інфекційне захворювання, яке передається, як правило, повітряно-крапельним шляхом. Збудник – дифтерійна паличка – добре зберігається в навколишньому середовищі. Так, у воді та молоці мікроб виживає 7 днів, на посуді, книгах, іграшках, білизні може зберігатися кілька тижнів, в зв’язку з чим можлива передача збудника через предмети побуту.

Основним джерелом зараження є хворий на дифтерію або бактеріоносій – здорова дитина або дорослий без видимих ознак хвороби, але яка виділяє дифтерійні палички. До навколишнього середовища збудник потрапляє при кашлю, чханні, розмові разом з крапельками слини, мокротиння, слизу.

Захворювання зазвичай наступає через 2-10 днів після зараження. Найчастіше хворіють особи, які проживають у гуртожитках, працівники сфери обслуговування, вихованці, учні та педагоги дитячих освітніх закладів.

Дифтерійна паличка вражає слизові оболонки носоглотки, зіва, верхніх дихальних шляхів (гортані, трахеї). Токсин, що виділяється паличкою, на місці впровадження викликає запалення слизової оболонки з утворенням на ній щільного плівкового нальоту сіро-білого кольору. Крім того, токсин розноситься кров’ю по всьому організму та уражає нервові клітини, м’яз серця – міокард, надниркову залозу, нирки.

Хвороба починається бурхливо: температура швидко піднімається до 39-400С, з’являється головний біль, біль у горлі, різка блідість шкірних покривів, загальна слабкість, розлад сну. Смертельний результат спостерігається в середньому у 2-7% захворілих.

Найефективнішим методом захисту проти дифтерії вважається вакцино профілактика. Захисна дія вакцини триває близько 10 років. Всі особи з числа декретованих контингентів, в тому числі працівники дитячих закладів, мають бути щеплені проти дифтерії.



Грип та інші гострі респіраторні (дихальні) вірусні інфекції (ГРВІ) складають до 80% всіх випадків інфекційних захворювань у світі. Діти хворіють в 3-4 рази частіше, ніж дорослі, особливо діти дошкільного та шкільного віку. Нараховується більше 142 різноманітних вірусів-збудників ГРВІ. Основний механізм передачі — повітряно-крапельний. Збудник може передаватися також через інфікований посуд та інші предмети. Заразний період хворого триває від 3 до 7-10 днів. Після перенесеного захворювання імунітет зберігається протягом нетривалого часу.

Грип – гостре інфекційне захворювання, яким уражаються слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, виражена загальна реакція організму – інтоксикація, що проявляється підвищенням температури тіла, слабкістю, ниючими болями в м’язах, кістках та суглобах.

Грип – гостре інфекційне захворювання, яке викликається вірусом, що вражає слизові оболонки верхніх дихальних шляхів та викликає виражену загальну реакцію організму – інтоксикацію, яка проявляється підвищенням температури тіла, слабкістю, ниючими болями у м’язах, кістках та суглобах. Вражаючи верхні дихальні шляхи, вірус грипу відчиняє вхідні ворота бактеріальній інфекції, і саме це робить захворювання особливо небезпечним.

Грип провокує загострення наявних хронічних захворювань. Найчастішими та найнебезпечнішими ускладненнями грипу є вірусні пневмонії, які важко піддаються лікуванню. Серед причин смерті дітей та людей похилого віку пневмонії займають 5-е місце.

Випадки захворювання населення реєструються протягом всього року, однак різке зростання захворюваності відзначається в зимовий час. В період епідемії уражається від 15 до 60% населення. Хвора людина найбільш заразна у перші 3-5 днів хвороби, коли при кашлю та чханні з капельками слизу вірус активно виділяється до навколишнього середовища. Зараження відбувається при вдиханні вірусу.

Збудник грипу є нестійким поза організмом людини, швидко гине при нагріванні, впливі ультрафіолетового опромінення, дезінфікуючих засобів. Імунітет (несприйнятливість) проти грипу тривалий, однак сам вірус має високу мінливість, тому багато людей хворіють грипом неодноразово протягом життя.

Заходи профілактики. Знизити вірогідність захворювання грипом можна, часто провітрюючи приміщення, уникаючи місць скупчення людей в період підйому захворюваності, використовуючи неспецифічні засоби профілактики – загартовування організму, гомеопатичні та інші засоби (настоянка ехінацеї, інтерферон, афлубін, аміксин та ін.) для підвищення загальної стійкості організму до інфекцій. Основна умова ефективної профілактики – починати прийняття загально зміцнювальних та стимулюючих імунітет препаратів за 1,5-2 місяці до початку сезонного підйому захворюваності, тобто у вересні-жовтні.

Специфічною мірою профілактики грипу є вакцинація, проведення якої значно знижує ризик захворювання на грип, запобігає розвитку ускладнень, смертельних результатів. Сучасні вакцини не містять живих вірусів, що робить неможливим зараження грипом внаслідок вакцинації, вони добре переносяться й дорослими, й дітьми.



Дитячі крапельні інфекції

Вітряна віспа. Збудником вітряної віспи є вірус, а джерелом інфекції – лише людина, хвора на вітряну віспу або оперізуючий лишай.

Механізм передачі – повітряно-крапельний. Інфекція легко переноситься на значні відстані (20 м і більше): в сусідні приміщення, з поверху на поверх по вентиляційних та інших ходах. Захворіти може людина будь-якого віку, що не має імунітету до збудника вітряної віспи. Більшість випадків захворювання спостерігається серед дітей у віці до 7 років (80%). Діти, які не відвідують дитячі освітні заклади, хворіють в шкільні роки. У дорослих вітряна віспа зустрічається рідко. Характерна сезонність – в осінньо-зимовий період захворює 70-80% дітей. Після захворювання формується стійкий імунітет. Повторні випадки вітряної віспи зустрічаються напрочуд рідко.

Інкубаційний (прихований період) під час вітряної віспи в середньому складає 11-21 день. Основними проявами хвороби є висип, який проходить декілька стадій розвитку: рожева пляма-папула (вузлик) – везикула (бульбашка, наповнена прозорою рідиною) –кірка. У одного й того ж хворого одночасно можна спостерігати і плями, і папули, і везикули, і кірку. Висипання виникає на шкірі тулуба, обличчя, шиї, кінцівок, крім долонь і підошов, на волосяній частині голови. Висипання може з'являтися і на слизових оболонках порожнини рота, статевих органах, особливо у дівчаток. Період висипання триває в середньому 2-10 днів. У більшості випадків захворювання протікає легко, але можуть розвиватися і тяжкі форми. У дітей до 2-х років і у дорослих може розвинутися вірусна пневмонія.

Профілактика вітряної віспи: хворого ізолюють вдома до моменту відпадання останньої кірки. Дітей, які контактують з хворим та не хворіли вітряною віспою, роз'єднують на 21 день. Якщо день контакту з хворим точно встановлено, роз'єднання проводять не відразу, а з 11-го дня після контакту. Проводяться вологе прибирання і провітрювання. Вакцин проти вітряної віспи немає.



Краснуха. Збудником є вірус, нестійкий у зовнішньому середовищі: при кімнатній температурі виживає протягом декількох годин, але швидко гине під впливом ультрафіолетових променів. Джерело інфекції – тільки хвора людина. Від людини до людини збудник передається повітряно-крапельним шляхом під час кашлю, крику, чхання, розмови. Ризик зараження підвищується при скупченості людей, в приміщенні, яке погано провітрюється. Краснуха передається від матері до плоду, що часто призводить до формування вад розвитку плоду – вродженим каліцтва. Діти до 1-го року хворіють на краснуху рідко, тому що мають імунітет, набутий від матері. Найчастіше захворюваність спостерігається у дітей у віці 3-6 років. Найчастіше хворіють «організовані» діти.
Інкубаційний період у середньому складає 21 день. Захворювання проявляється симптомами інтоксикації, ознаками легкого кон'юнктивіта, гіперемії (почервоніння) зіву, збільшенням лімфатичних вузлів. На 1-3 день хвороби з'являється висипання у вигляді плям блідо-рожевого кольору, схильних до злиття, спочатку на обличчі і шиї, потім без будь-якої послідовності поширюється по всьому тілу.

Профілактика краснухи: хворі ізолюються до 5-го дня з моменту появи висипання. . В осередках інфекції проводиться вологе прибирання, провітрювання. У нашій країні проводиться специфічна профілактика краснухи шляхом вакцинації всього дитячого населення.


1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка