Поняття здорового способу життя. Профілактика аліментарно-залежних та інфекційних хвороб. Здоровий спосіб життя



Скачати 411.84 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації02.04.2016
Розмір411.84 Kb.
1   2   3

Епідемічний паротит – гостре вірусне захворювання, яке характеризується лихоманкою, загальною інтоксикацією, збільшенням однієї або кількох слинних залоз. В основному хворіють діти у віці 1-15 років, хлопчики частіше, ніж дівчата, проте останнім часом зростає кількість хворих підлітків і дорослих. Підвищена захворюваність припадає на зимовий період.

Тривалість інкубаційного періоду від 11 до 23 днів, частіше 14-16 днів. Початок хвороби гострий: підвищення температури до 38-40 °С, наростання симптомів інтоксикації, з'являється припухлість і біль в області слинних залоз спочатку з одного боку, потім – з іншого. Нерідко, особливо у дорослих, розвивається орхіт (запалення яєчка). При двосторонньому ураженні яєчок часто розвивається безпліддя.

Вакцинація є єдиним ефективним профілактичним заходом, здатним призвести до різкого зниження захворювань на епідемічний паротит. Вакцинація викликає розвиток тривалого імунітету.

Кір – гостре вірусне захворювання. Джерело інфекції – тільки хвора людина. Захворювання передається при кашлю, чханні, крику, плачі, розмові. Сприйнятливість до кору дуже висока. Після перенесеного захворювання залишається стійкий, напружений імунітет.

Захворювання починається гостро з підвищення температури. Основними симптомами є нежить, кашель, кон’юнктивіт (запалення слизової оболонки ока). Характерним є зовнішній вигляд хворого: одутле обличчя, припухлі очі, ніс губи. Основна ознака хвороби – плями на слизовій оболонці порожнини роту та сип. У дорослих кір протікає тяжко, часто розвиваються ускладнення.


Хвороби, що передаються контактно-побутовим шляхом

До інфекційних хвороб, що передаються контактно-побутовим шляхом, відносяться завошивленість, грибкові захворювання та короста.



Педикульоз (завошивленість) – паразитування на тілі людини вошей, що супроводжується порушенням цілісності шкіри в результаті укусів.

Воші проходять життєвий цикл розвитку від стадії відкладеного яйця (гниди) до статевозрілої особи близько 15 днів. Гниди мають сірувато-білий колір та добре видні неозброєним оком. Укус воші викликає подразнення шкіри, свербіж. Головні воші можуть жити не тільки на волосяній частині голови, але й на бровах, віях, вусах, бородах. Педикульоз одежний викликає одежна воша, яка поселяється в складках білизни, одягу, особливо у швах. Як головні, так і одежні воші можуть голодувати до 10 днів. Вони можуть переносити збудників висипного та зворотного тифу.

Передача головної воші може статися при прямому контакті з хворою людиною, користуванні спільними головними уборами, хустками, гребінцями, одежної – через одяг, білизну. Зараження лобковим педикульозом (фтиріаз) звичайно стається при статевому контакті, але є можливим й через білизну та постільне приладдя.

Лікування – обробка місць ураження протипедикульозними засобами, часте миття з милом, дезінсекція натільної та постільної білизни кип’ятінням з наступним прасуванням гарячою праскою, обробка верхнього одягу у дезкамерах.

Профілактика педикульозу – регулярний догляд за волоссям (миття, стрижка, розчісування); використання тільки індивідуальних головних уборів, хусток, гребінців; миття тіла з милом; своєчасна зміна одягу та постільної білизни (не рідше 1 разу на 7 днів); підтримка в чистоті житла, дотримання правил особистої гігієни; недопущення випадкових статевих зв’язків.

Обробку дітей з педикульозом проводять у спеціально відведеному приміщенні, де повинна знаходиться педикуліцидна укладка. Педикуліцидні засоби застосовуються строго відповідно до етикетки. Дітям до 3-х років, дітям із захворюваннями шкіри, з проявом алергії до медичних та косметичних засобів заборонено застосовувати педикуліцидні засоби. Їм рекомендується стрижка волосся або щоденне прочісування волосся чистим гребенем 2-3 рази на день. Приміщення миють гарячою водою з милом і кальцинованою содою. Прибирання приміщення проводять не раніше 2 годин після закінчення дезінсекції.



Короста – паразитарне захворювання шкіри, викликане коростяним кліщем, який є внутрішньо шкірним паразитом людини. Основною ознакою корости є сильний свербіж, що посилюється з кожним днем, особливо у вечірній та нічний час. Запліднені самки проробляють у верхньому шарі шкіри коростяні ходи, в яких відкладають яйця. Коростяні ходи на шкірі видні у вигляді злегка підвищеної білуватої або брудно-сірої лінії довжиною близько 1 см. На передньому кінці ходу часто виявляється бульбашка, яка при інфікуванні може нагноюватися. Найчастіше коростяні ходи виявляються на бокових поверхнях пальців рук, згинальних поверхнях променево-зап’ясткового суглобу, зовнішніх статевих органах чоловіків, молочних залозах у жінок.

Зараження коростою відбувається при безпосередньому контакті з хворою людиною або через предмети побуту, якими користувався хворий. Зараженню коростою сприяє тісний контакт з хворим, особливо спільна постіль. Зараження можливе при статевому акті, рідше при догляді за хворим, масажі. Розповсюдженню корости сприяє скупченість населення, незадовільні санітарно-гігієнічні умови (перенаселення в гуртожитках, відсутність гарячої води тощо), недостатні гігієнічні навички населення (рідке миття, нерегулярна зміна білизни тощо). Факторами, що сприяють розповсюдженню корости, є підвищення міграція населення, самолікування.

Найважливішим профілактичними заходами є раннє виявлення та лікування хворих та контактних, дезінфекція одягу, натільної та постільної білизни, меблів та інших предметів обстановки. Проводять вологе прибирання приміщень із застосуванням деззасобів. Щоб запобігти своєму та захворюванню на коросту оточуючих, потрібно постійно дотримуватися чистоти в житлових приміщеннях, суворо дотримуватися правил особистої гігієни.

Грибкові ураження шкіри та її придатків (нігтів та волосся) – Мікози — обширна група уражень шкірних покривів, які виникають від хвороботворних грибів. Найчастіше зустрічаються мікози стоп і трихомікози (грибкові ураження волосся).

При грибкових ураженнях стоп переважно вражаються міжпальцеві складки, підошви і нігті. Індивідуально відзначається свербіж, печіння, хворобливість. Перебіг захворювання, як правило, хронічний з частими загостреннями. Поширенню мікозів сприяють відвідування громадських лазень, саун, плавальних басейнів, душових кабін. В умовах підвищеної вологості грибки можуть не тільки зберігатися тривалий час, але і розмножуватися, особливо на нефарбованих дерев'яних лавах і решітках, що робить їх постійним джерелом інфікування. Нерідко відбувається інфікування при користуванні загальним взуттям, рушниками для ніг, мочалками, при недостатній обробці ванни після миття, килимів та решіток у ванній кімнаті.

Виникненню мікозів стоп сприяє пошкодження цілісності шкірного покриву, особливо у вигляді мікротравм, і вологе середовище. Ось чому зараження і загострення хвороби найчастіше відбувається в літній час, коли посилюється пітливість ніг.

Трихомікози — грибкові ураження волосся. До трихомікозів належать трихофітія, мікроспорія, фавус.

Зараження трихофітією відбувається шляхом безпосереднього контакту з хворим або через головні убори, спідню та постільну білизну, гребінці. Клінічно проявляється ураженням волосяної частини голови, де утворюються вогнища діаметром 1 -2 см, шкіра у вогнищах покрита висівкоподібними лусочками, волосся обламане на рівні 2-3 мм від шкіри. Рідко уражаються шкіра обличчя, шиї, передпліччя, тулуба, виникають рожево-червоні плями, поверхня яких закрита лусочками і бульбашками. З часом осередок ураження нагадує кільце.


Хвороби, що передаються парентеральним шляхом

Важливе значення мають питання профілактики вірусних гепатитів В та С, ВІЛ-інфекцій (СНІД), так як на даний час у всьому світі відзначається неспинний ріст цих захворювань, що вирізняються тяжким перебігом, високою частотою летальних результатів, а при ВІЛ-інфекції – відсутністю засобів ефективного лікування. Джерелом збудників (вірусів) цих захворювань є тільки хвора людина, в крові та спермі якої містяться віруси.

Ці захворювання від хворого здоровому передаються:


  • статевим шляхом;

  • парентеральним шляхом (під час контакту з кров’ю хворого, через приладдя для гоління, зубні щітки, хірургічні та стоматологічні інструменти, під час внутрішньовенних ін’єкцій, через заражені шприци, при переливанні зараженої крові);

  • вертикальним шляхом ( від матері до дитини внутрішньоутробно).

Гепатит В є дуже серйозним інфекційним захворюванням, що викликається вірусом та протікає з переважним ураженням печінки. В даний час більшість випадків інфікування спостерігається серед молодих людей віком 15-29 років, що заразилися статевим шляхом або при введені наркотичних засобів.

Вірус гепатиту В характеризується високою вражаючою здатністю, він вважається в 100 разів заразнішим у порівнянні з вірусом СНІДу.



Вірусним гепатитом С в даний час заражене 3% населення земної кулі (США, західна Європа – 0,5-3%, Африка, Азія, Східна Європа – від 4 до 20%). Актуальність вірусного гепатиту С в Україні зросла в зв’язку з епідемією наркоманії. Розповсюдження вірусного гепатиту С серед наркоманів складає 70-90 %.

Природнім господарем вірусів гепатитів В та С та джерелом інфекції є хвора людина або вірусоносій. Виділення вірусу з різноманітними біологічними секретами (кров, слина, сеча, жовч, сльози, грудне молоко, сперма тощо) визначає множинність шляхів передачі інфекції. Однак реальну загрозу становлять кров, сперма, слина. Захворювання передаються шляхом переливання при переливаннях крові та кровозамінників, при використанні медичних інструментів після недостатньо ефективної стерилізації, при грудному годуванні, при статевому контакті, а також через предмети побуту (бритви, зубні щітки, мочалки, рушники), при проникненні збудника через мікротравми шкіри та слизових оболонок (при проколі мочки вуха, татуюванні, манікюрі, голінні, косметичних маніпуляціях). Можливим є внутрішньоутробне зараження плоду. При гепатиті С інтенсивна передача вірусу виявляється серед членів сім’ї хронічного вірусоносія, ризик інфікування при внутрішньо сімейних контактах в 9 разів вище, ніж серед донорів. Через воду, їжу, посуд, рукостискання, повітряно-крапельним шляхом збудники гепатитів В та С не передаються.

Інфікування може призвести до безсимптомного носіння або до захворювання. Прихований період гепатитів В та С довгий та в середньому складає 2-4 місяці. Хвороба може протікати у жовтявій та без жовтявій. Безжовтяничні форми складніше піддаються розпізнанню та нерідко протікають під маскою інших захворювань. Вважається, що на кожну жовтяничну форму припадає три без жовтяві. Хвороба починається поступово з втрати апетиту, слабкості, нудоти, блювання, печії, головного болю та болю в суглобах, ниючих болів та тяжкості у верхній частини живота та правому підребер’ї. Через 2-3 неділі темнішає сеча, знебарвлюється кал, з’являється жовтий колір шкіри, збільшується печінка. Захворювання протікає довгий час, в тяжких випадках можливі летальні наслідки. Вилікування триває до півроку. У 5-10% випадків захворювання переходить у хронічну форму з наступним розвитком цирозу або раку печінки.

Клініка гострого гепатиту С схожа на гепатит В, але для гепатиту С більш характерним є стерте або безсимптомне протікання, а також більш висока частота переходу хвороби в хронічну форму, що пояснюється здатністю вірусу гепатиту С до мутацій (вірус існує в організмі людини у вигляді набору близько споріднених, але не зовсім ідентичних вірусних часток).

Контингентами високого ризику зараження гепатитів В і С є медичні працівники, особи, що отримують переливання крові, новонароджені від інфікованих матерів, гомосексуалісти, наркомани, повії, контингенти закритих колективів (в’язниць, психіатричних стаціонарів, будинків перестарілих і т.д.).

На сьогодні заходами профілактики вірусних гепатитів В та С виступає якісне тестування крові лабораторними методами, забезпечення лікувальних закладів одноразовими медичними інструментами, робота з наркоманами та підлітками в межах спеціальних освітніх та медичних програм.

Переривання парентерального механізму передачі вірусів гепатитів В і С через медичні та інші інструменти багаторазового використання, що контактують із шкірою та слизистими оболонками, досягається якісною дезінфекцією та стерилізацією інструментарію.

Для вірусного гепатиту В, окрім вище перерахованих заходів неспецифічної профілактики, існує і специфічна профілактика – вакцинація, котра є ефективним засобом.

Специфічної профілактики проти гепатиту С не існує. Створення вакцини ускладнюється наявністю мутантних різновидів вірусу гепатиту С.
В Україні вакцинація введена в календар профілактичних щеплень в Україні. У першу чергу їй підлягають особи з групи ризику (медичні працівники, новонароджені, підлітки 13-14 років). Вакцинація проти гепатиту В створює гарний захист проти захворювання на 8 і більше років. Специфічної профілактики проти гепатиту С не існує.

Хвороба, викликана вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ-інфекція), проявляється глибоким ураженням імунної системи людини, в результаті чого відбувається приєднання вторинних інфекцій, утворення пухлин або прогресуюче ураження центральної нервової системи. Захворювання на даний час невиліковне, специфічної профілактики не існує.

За розрахунковими даними, на початок 2000 р. у світі інфіковано 500 млн. людей, а кожну хвилину заново інфікується 6 та помирає від СНІДу (синдрому набутого імунодефіциту людини – кінцевої стадії ВІЛ-інфекції) 5 людей.

Зараження відбувається у результаті незахищеного статевого контакту з ВІЛ-інфікованим або використання одного шприца групою наркоманів для внутрішньовенного введення наркотичних засобів.

Контингенти ризику інфікування ВІЛ-інфекцією такі ж, як і при вірусному гепатиті В та С – «ін’єкційні» наркомани, гомосексуалісти, повії, особи з безладними статевими зв’язками, особі, що знаходяться у місцях позбавлення волі, а також особи, які за станом здоров’я потребують повторних переливань крові та її препаратів.

Темпи поширення ВІЛ-інфекції через осіб, які страждають на венеричні хвороби, збільшується у десятки разів. Це пов’язано з тим, що при венеричних захворюваннях є виразкове ураження статевих органів, що значно полегшує проникнення вірусу. Крім того, у хворих на венеричні захворювання формується дефіцит імунітету, що у випадку інфікування ВІЛ сприяє більш високому ризику розвитку хвороби, ніж у початково здорових людей.

Найважливішим заходом профілактики захворювань, що передаються парентеральним шляхом (гепатит В, С та ВІЛ-інфекція) є формування здорового способу життя та виховання сексуальної культури, в першу чергу у підростаючого покоління. Безпечний секс – це контакти з одним надійним статевим партнером, виключення випадкових статевих зв’язків, обов’язкове та правильне використання презервативів при кожному статевому акті.



Своєчасне виявлення та лікування захворювань, що передаються статевим шляхом, також є заходом профілактики ВІЛ-інфекції та гепатитів В та С, так як наявність інфекційного процесу в області статевих органів сприяє зараженню захворюваннями, що передаються парентеральним шляхом. Боротьба з наркоманією, використання тільки одноразових шприців, контроль за якістю донорської крові, якість дезінфекції та стерилізація медичного та іншого інструментарію, також є заходами профілактики цих захворювань.
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка