Постанова іменем україни



Скачати 195.56 Kb.
Дата конвертації09.03.2016
Розмір195.56 Kb.
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2014 року м. Київ

Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:



головуючого

заступника Голови Верховного Суду України –

секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І.,


суддів:

Глоса Л.Ф.,

Гошовської Т.В.,

Заголдного В.В.,

Канигіної Г.В.,

Кліменко М.Р.,

Ковтюк Є.І.,

Короткевича М.Є.,

Кузьменко О.Т.,
Пивовара В.Ф.,

Пошви Б.М.,

Скотаря А.М.,

Таран Т.С.,

Школярова В.Ф.,
за участі

начальника відділу участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В.,




розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою захисника Коваленка О.Ю. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2014 року щодо ОСОБА_1,
установила:
вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 березня 2013 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено за частиною першою статті 121 Кримінального кодексу України (далі – КК) до позбавлення волі на строк 5 років.

ОСОБА_1, визнано винуватим у тому, що він 9 серпня 2010 року приблизно о 20-ій годині 30 хв. на подвір’ї будинку ІНФОРМАЦІЯ_2, під час сварки, яка виникла між мешканцями цього будинку ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з одного боку та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з іншого боку, умисно завдав по лівому плечу ОСОБА_2 удар відрізком металевої труби, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження за ознакою стійкої втрати загальної працездатності не менш як на одну третину.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області ухвалою від 10 липня 2013 року вирок щодо ОСОБА_1 залишила без зміни.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 червня 2014 року судові рішення щодо ОСОБА_1 залишила без зміни.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України захисник Коваленко О.Ю. просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2014 року щодо ОСОБА_1 і направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заявник стверджує, що встановлені у ході слідства обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 заподіяв шкоду здоров’ю потерпілого ОСОБА_2 в умовах необхідної оборони, оскільки таким чином припиняв суспільно небезпечне посягання з боку подружжя ОСОБА_2_3 на життя та здоров’я своєї цивільної дружини ОСОБА_4, яка на момент появи ОСОБА_1 на місці конфлікту зазнала побиття і перебувала в непритомному стані. На думку захисника, суд у даній справі мав застосувати положення статті 36 КК і кваліфікувати дії ОСОБА_1 за статтею 124 КК.

На обґрунтування своїх вимог заявник посилається на правові висновки суду касаційної інстанції в інших справах, де подібні суспільно небезпечні діяння отримали іншу юридичну оцінку.

Зокрема, у справі щодо Ш. колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вбачила в обставинах справи ознаки реальної загрози життю та здоров’ю матері засудженого, захищаючи яку від посягання потерпілого, Ш. заподіяв останньому шкоду, яка вийшла за межі необхідності, у зв’язку з чим ухвалою від 17 травня 2005 року судові рішення щодо Ш. було змінено та перекваліфіковано його дії з частини першої статті 121 КК на статтю 124 КК.

В іншій справі колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 лютого 2013 року залишила без зміни судові рішення щодо громадянина, засудженого за статтею 124 КК, мотивувавши своє рішення тим, що дії винного, який з метою захисту свого сина заподіяв потерпілому тяжке тілесне ушкодження, що потягло смерть, були зумовлені потребою негайно відвернути посягання на фізичну недоторканість сина з боку потерпілого, а не умислом заподіяти смерть останньому.

Також захисник посилається на висновки колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка в ухвалі від 25 червня 2013 року погодилась із кваліфікацією за статтею 124 КК дій громадянина, який, помилково сприймаючи посягання на своє життя і здоров’я як реальне, вийшов за межі необхідної оборони і умисно завдав потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора, який вважав, що в задоволенні заяви слід відмовити, дослідила матеріали кримінальної справи і матеріали, додані до заяви, обговорила доводи останньої і дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 допущено до провадження Верховного Суду України у порядку, визначеному пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) і главою 321 КПК 1960 року, вона розглядається на підставі, передбаченій пунктом 1 частини першої статті 40012 КПК 1960 року.

Предметом перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми закону про кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди здоров’ю особи за обставин перевищення меж необхідної оборони.

Стаття 124 КК встановлює кримінальну відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Диспозиція цієї норми містить обовязкові ознаки складу злочину, які відрізняють його від діянь, відповідальність за які настає за частиною першою статті 121 КК.

Виходячи із законодавчого визначення необхідної оборони у частині першій статті 36 КК, її сутність полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.

Дії по зупиненню суспільно небезпечного посягання вважаються правомірними, якщо вони зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.

Протиправність у кримінально-правовому розумінні є однією з ознак злочину поряд із суспільною небезпечністю, караністю, винністю і суб’єктом. Протиправність розуміється як юридичне втілення суспільної небезпечності. В теорії кримінального права загально визнано, що суспільно небезпечне посягання, щодо якого можлива необхідна оборона, – це діяння, що передбачене як злочин однією зі статей Особливої частини КК.

Разом із тим, необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо ними заподіюється шкода інтересам, що охороняються законом. Правомірність зазначених дій може зумовлюватися реалізацією прав, які належать особі чи надані законом, у тому числі і вчиненням таких дій за наявності обставин, що виключають їх суспільну небезпечність чи протиправність. Зокрема, не допускається необхідна оборона проти дій особи, які вчинюються нею в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні злочинця, а також при виконанні нею професійних чи службових функцій із дотриманням умов їх правомірності.

Вирішуючи питання про наявність підстави для перегляду судового рішення, Верховний Суд України виходить із встановлених судом обставин, які викладено в судовому рішенні, що набрало законної сили.

У кримінальній справі, в якій заперечується рішення суду касаційної інстанції, встановлено, що сімї ОСОБА_2_3 і ОСОБА_4_5-ОСОБА_1, будучи сусідами, тривалий час перебували в неприязних стосунках. 9 серпня 2010 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 виникла сварка, яка перейшла в бійку між ними. На крики ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до цього конфлікту долучилися на боці ОСОБА_3 її чоловік ОСОБА_2, а на боці ОСОБА_4 її цивільний чоловік ОСОБА_1 та син ОСОБА_5.

При цьому ОСОБА_1 підібрав відрізок металевої труби і вдарив ним свого сусіда ОСОБА_2 по лівому плечу, в результаті чого заподіяв йому тілесне ушкодження, яке з плином часу призвело до істотної втрати працездатності та віднесено до категорії тяжких. Після цього удару, за словами потерпілого, він упав на землю, а син ОСОБА_4ОСОБА_5 накинувся на нього з кулаками. У звязку з цим свідок ОСОБА_3, захищаючи свого чоловіка заподіяла ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження. У результаті судово-медичних досліджень у потерпілого, крім пошкодження руки, виявлено також легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоровя і без такого, у ОСОБА_4легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоровя, у ОСОБА_1легкі тілесні ушкодження. У ОСОБА_3 тілесних ушкоджень зафіксовано не булояк пояснила свідок суду, вона не мала можливості звернутися по медичну допомогу.

Таким чином, суд у справі ОСОБА_1, мотивуючи відсутність підстав для застосування положень статті 36 КК, цілком правомірно зазначив у вироку, що в даному випадку не відбувалося такого посягання, яке б викликало у того, хто захищається (чи захищає), невідкладну необхідність у заподіянні тому, хто посягає, шкоди здоров’ю, необхідної для негайного відвернення чи припинення посягання. Суд касаційної інстанції, відхиляючи доводи захисту про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 124 КК, теж обґрунтував свою позицію тим, що обставини даної справи не давали підстав висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, яке б виправдало заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю потерпілого.

Натомість у порівнюваних судових рішеннях йдеться про одиничні випадки протистояння, в яких протиправність посягання або загрози такого посягання з боку потерпілої особи, а також суб’єктивне сприйняття засудженим реальності такого посягання не піддавались сумніву.

Зокрема, в ухвалі колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 травня 2005 року засуджений Ш., побачивши реальну загрозу життю своєї матері з боку сусіда, який зайшов на подвір’я і став розмахувати сокирою перед її обличчям, долучився до конфлікту на боці близької йому людини і з метою захисту її від посягання озброєного сокирою нападника скористався предметом для нанесення ударів (дерев’яний держак від лопати), яким вибив з його рук сокиру та наніс йому цим предметом удар по голові, заподіявши тяжке тілесне ушкодження.

В іншій справі колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ розцінила як перевищення меж необхідної оборони дії чоловіка, який з метою перешкодити злочинним діям потерпілого і захистити життя і здоров’я свого сина, завдав нападнику удар косою в груди, спричинивши йому небезпечне для життя тяжке тілесне ушкодження, від якого той помер. Як зазначив суд, засуджений завдав шкоди життю та здоров’ю потерпілого саме у зв’язку з тим, що існувала потреба негайно відвернути безперечно протиправне посягання на його сина, якому на цей момент вже було заподіяно тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості.

Що ж стосується ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2013 року, то у цій справі суд керувався положеннями іншої кримінальної норми – статті 37 КК, оскільки обґрунтував свій висновок про правильність кваліфікації дій засудженого за статтею 124 КК тим, що останній, помилково сприймаючи посягання потерпілого як реальні, мав достатні підстави сприймати його дії як загрозу для свого життя і здоров’я, а тому, перевищивши межі адекватного захисту, підлягав відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

Таким чином, суспільно небезпечні діяння, яким касаційний суд дав оцінку в оскарженому та порівнюваних рішеннях, хоча певним чином схожі між собою за зовнішнім проявом (за суб’єктним складом, об’єктом посягання – життя та здоров’я, формою вини – умисел, наслідками – заподіяння тяжких тілесних ушкоджень), але обставини цих діянь відрізняються за визначальною ознакою – відсутністю в діях потерпілої особи суспільно небезпечного посягання. У зв’язку з цим, у справі ОСОБА_1, на відміну від порівнюваних судових рішень, відсутні підстави для застосування положень статті 36 КК і кваліфікації діянь засудженого за ст. 124 КК.

Керуючись пунктом 15 Розділу ХI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, статтями 400-20, 400-21, 400-23 КПК 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

постановила:

відмовити в задоволенні заяви захисника Коваленка О.Ю. в інтересах засудженого ОСОБА_1.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 КПК 1960 року.

Головуючий А.І. Редька

Судді:



Л.Ф. Глос,

Т.В. Гошовська,

В.В. Заголдний,

Г.В. Канигіна,

М.Р. Кліменко

Є.І. Ковтюк,


М.Є. Короткевич,

О.Т. Кузьменко,

В.Ф. Пивовар,

Б.М. Пошва,

А.М. Скотарь,

Т.С. Таран,

В.Ф. Школяров


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка