Постанова президії вак україни від 14. 10. 09 №1-05/4



Сторінка45/47
Дата конвертації08.03.2016
Розмір8.17 Mb.
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   47

HISTORICAL PERSPECTIVE OF ACCOUNTING POLICY
Grounded necessity of study of history of registration policy. World and domestic history of introduction of registration policy is reflected. Certainly historical reasons of forming of registration policy.

Keywords: registration policy, history of registration policy.
Шкабура М.О.

ИСТОРИЧЕСКИЙ АСПЕКТ УЧЕТНОЙ ПОЛИТИКИ
Обоснована необходимость изучения истории учетной политики. Освещены мировую и отечественную историю внедрение учетной политики. Определены исторические причины формирования учетной политики.

Ключевые слова: учетная политика, история учетной политики.
Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Історія виникнення і розвитку бухгалтерського обліку є невід'ємною складовою історії розвитку суспільства. Лише досконало вивчивши історію облікової науки можна зрозуміти, усвідомити та усунути помилки, які існували та існують в організації і веденні обліку.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Актуальність вивчення історії облікової політики виходить з необхідності, яка не зникає з плином часу. Адже, краще працює той бухгалтер, який володіє досвідом попередників. Досліджуючи історію обліку бухгалтер не може її змінити, але глибоко переосмислює минуле та ефективно змінює майбутнє.

Цілі статті. Метою вивчення історії облікової політики є вирішення таких завдань:

- знайти шляхи зробити облік максимально інформативним і точним;

- визначити методи досягнення простоти і дешевизни обліку;

- виявити засоби, що дозволяють отримати своєчасну інформацію про факти господарського життя.



Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Деякі елементи облікової політики розглядав ще Л.Пачолі (1445). Зокрема, він рекомендував способи складання різних ділових паперів, дотримуючись венеціанського способу. Л.Пачолі визначав бухгалтерський облік як самостійний метод, що базується на застосуванні подвійного запису і використовується для відображення господарських процесів, що відбувались на окремому підприємстві та за його межами. Подвійний запис Л.Пачолі трактував як систему (план) обліку, яка не може бути постійною і залежить від мети, яку ставить адміністрація. [5, c.18]

Перші намагання сформувати облікову політику на рівні фір­ми пов'язують із спробами встановлення офіційних стандартів фінансового обліку в США, які були розроблені в 1929р.Окремі елементи облікової політики, як зазначено в „Теорії бухгалтерського обліку" пов'язують з Дж. Меєм, який 22 вересня 1932 р. в своєму листі від Американського інституту бухгалтерів до Нью-Йоркської фондової біржі виклав програму її дії, яка включала три моменти: 1) обов'язковість компанії відкритого типу подавати детальний звіт про використання ними певних методів обліку; 2) підтвердження того, що компанія дотримується цих методів; 3) аудитори повинні підтвердити, що компанії дійсно вико­ристовували методи обліку, на які вони здійснюють посилання.

Вперше в 1934 р., коли були відсутні нормативні акти з бухгалтерського обліку, Конгрес США доручив Комісії з цінних па­перів і бірж розробити положення про облікову політику для фірм, які котирують свої цінні папери. Це доручення було викликано необхідністю навести певний порядок та забезпечити передбачу­ваність в практиці бухгалтерського обліку після великої кризи 1929р. І тільки набагато пізніше, національним стандартом 1972р. правила облікової політики були поширені на всі інші компанії.

Стандарт з облікової політики рекомендує відображати в річ­ному звіті найбільш суттєві процедури і методи обліку, які засто­совувались підприємством з числа офіційно визнаних. Характер­но, що в умовах, в основному диспозитивного правового регулю­вання бухгалтерського обліку офіційне визнання тих чи інших прийомів і методів обліку здійснюють у США не тільки державні органи, а й, в першу чергу, різні громадські організації, наприклад Американська асоціація бухгалтерів.

У подальшому в економічно розвинутих країнах була сприй­нята ідея концепції облікової політики і прийняті нормативні акти, які вводили її в дію" [4, с. 21-22].

Сам термін «облікова політика» в міжнародній практиці був визначений в 1974 з прийняттям Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку №1 «Розкриття облікової політики».

В Україні до 90-х років XX ст. потреби у визначенні терміну «облікова політика», як і в самій обліковій політиці підприємства не виникало, оскільки за радянських часів регулювання бухгалтерського обліку здійснювалось шляхом затвердження державними органами жорстких правил, положень, порядків та інструкцій з бухгалтерського обліку та звітності.

При командно-адміністративній системі головною рисою бухгалтера була старанність. Бухгалтери повинні були досконало знати законодавчі акти та нормативні документи, що регламентують їх діяльність. Психологічною установкою бухгалтера було суворе дотримання інструкцій.

Окрім того, система обліку радянських часів не відображала інформації про втрати, які виникають внаслідок низької якості продукції, що виготовляється. Тому підприємство не виявляло своїх проблем, а існуючі зауваження надходили ззовні. Командно-адміністративна система управління не допускала прийняття стратегічних рішень, які б виходили з техніко-економічного аналізу підприємства.

В період становлення ринкових відносин відбувся перехід від жорсткого до м'якого регулювання обліку. М'яке регулювання обліку передбачає вільний вибір методики його організації та ведення. Суб'єкти підприємницької діяльності отримують можливість самостійно формувати облікову політику, застосовувати нові методики та форми ведення обліку, впроваджувати нові способи списання вартості активів на витрати виробництва та результати діяльності підприємства.

Однак це не означає, що в ринковій економіці держава не бере участі у регулюванні бухгалтерського обліку підприємств. Держала звісно не нав'язує єдину методику ведення обліку, оскільки кожне підприємство має свою специфіку діяльності. З огляду на це, держава встановлює загальні правила і принципи ведення обліку, що носять рекомендаційний характер, а на підприємстві відбувається вибір з передбачених законодавством методів, способів та процедур. Цей вибір залежить від зовнішніх та внутрішніх факторів. Зокрема, умови діяльності, кваліфікація бухгалтерів, рівень комп’ютеризації обліку та ін. фактори, що впливають на ефективність управління та фінансовий результат в цілому. А поєднання державного регулювання та вільного вибору підприємством методів і способів ведення обліку відбувається за допомогою облікової політики.

Держава дала можливість підприємствам розробляти і використовувати облікову політику з 1993р., коли було введено в дію «Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №250 від З квітня 1993р. Згідно цього Положення підприємства можуть:

- самостійно встановлювати організаційну форму бухгалтерської служби, виходячи з виду підприємства і конкретних умов господарювання;

- визначати форму і методи ведення обліку, ґрунтуючись на діючих загальних або галузевих формах і методах з дотриманням єдиних методологічних засад, встановлених цим Положенням, а також технологію обробки облікової інформації;

- розробляти систему внутрішньовиробничого обліку, звітності і контролю господарських операцій;

- визначати права працівників на підпис доку ментів;

- виділяти на окремий баланс свої філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи (житлово-комунальне, транспортне і підсобне сільське господарство), що входять до складу підприємства [3, с. 20-21].

Рекомендацію складання розпорядчого документу, що затверджує облікову політику на поточний рік було подано у Вказівках щодо організації бухгалтерського обліку в Україні, затверджених наказом Міністерства Фінансів України № 25 від 7 травня 1993р.

Проте сам термін «облікова політика» в Україні офіційно почали використовувати лише з 2000 р., після введення в дію Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16 липня 1999 р., Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (П(С)БО) №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» №87 від 31.03.1999р. та інших П(С)БО, що регламентують альтернативні способи організації та ведення обліку. Українські П(С)БО складались з дотриманням вимог використання міжнародних стандартів фінансової звітності як базової основи, але оскільки міжнародні стандарти не домінують над українським законодавством, то враховано економіко-правовий стан нашої країни.

Вітчизняні вчені визначають такі причини необхідності формування облікової політики на підприємствах:

- альтернативні варіанти щодо організації і ведення фінансового обліку, які передбачені законодавством;

- відсутність законодавчої регламентації відображення в обліку тих чи інших фактів господарської діяльності;

- розширення видів діяльності та організаційно-правових форм підприємств;

- зміна ролі бухгалтера в господарському житті підприємства. [1, с.41; 2, с.6]



Висновки. Виходячи з історичного досвіду бухгалтер повинен забезпечувати максимальну достовірність бухгалтерського обліку, що потребує вміння використовувати різні методи обліку. Варіантність, що з'явилася в обліку дає можливість бухгалтеру творчо підійти до своїх обов'язків. Це розширило діапазон можливостей та одночасно підвищило відповідальність, тому бухгалтер повинен швидко пристосовуватись до змін в економічному житті країни, відслідковувати зміни в нормативних документах, що регламентують бухгалтерський облік. Тому, сьогодні бухгалтер – це не просто бухгалтер-виконавець, а й бухгалтер-методолог та бухгалтер-юрист.
Список використаних джерел:

1. Бутинець Ф.Ф., Войналович О.П., Томашевська І.Л. Організація бухгалтерського обліку: Підручник для студентів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит" вищих навчальних закладів, за редакцією д.е.н., проф.., заслуженого діяча науки і техніки України Ф.Ф. Бутинця. – 4-е вид., доп. і перероб. – Житомир ПП "Рута", 2005. – 528с.

2. Николаева С.А. Учетная политика организации: Принципы формирования, содержание, практические рекомендации, аудиторская проверка. – М. : «Аналитика-Пресс», 1998. – 168с.

3. Пархоменко В.М. Бухгалтерський облік в Україні. Нормативи. Коментарі. – К.РВО"Поліграфкнига",1994. – 352с.

4. Пушкар М.С., Щирба М.Т. Теорія і практика формування облікової політики: Монографія. - Тернопіль: Карт-бланш, 2009. - 260с.

5. Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку. – К. : Знання, 2004. – 447с.


УДК 658


Штимер Л.Т.

Тернопільський національний економічний університет


ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОЇ СУТНОСТІ КАТЕГОРІЇ "ПОТЕНЦІАЛ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА"
Проаналізовано еволюційні визначення поняття «потенціал». Визначено основні моменти, що є характерними для потенціалу підприємства на сьогодні. Визначено сутність матеріальних ресурсів підприємства. Запропоновано визначення сутності категорії «потенціал матеріальних ресурсів підприємства».

Ключові слова: потенціал, потенціал підприємства, матеріальні ресурси, потенціал матеріальних ресурсів.
Shtymer L.

THEORETICAL ASPECTS OF ECONOMIC

ESSENCE OF THE CATEGORY

"POTENTIAL SOURCES OF WATER SUPPLY"
Evolutional determinations of concept "potential" are analysed. Basic moments which are characteristic for potential of enterprise for today are certain. Essence of material resources of enterprise is certain. Determination of essence of category is offered "potential of material resources of enterprise".

Keywords: potential, potential enterprise, material resources, potential of material resources.
Штимер Л.Т.

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ СУЩНОСТИ КАТЕГОРИИ "ПОТЕНЦИАЛ МАТЕРИАЛЬНЫХ РЕСУРСОВ ПРЕДПРИЯТИЯ"
Проанализированы эволюционные определение понятия «потенциал». Определены основные моменты, характерные для потенциала предприятия на сегодня. Определена сущность материальных ресурсов предприятия. Предложено определение сущности категории «потенциал материальных ресурсов предприятия».

Ключевые слова: потенциал, потенциал предприятия, материальные ресурсы, потенциал материальных ресурсов.
Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. На нинішньому етапі якісних трансформацій економічних реформ в нашій державі, забезпечення сталого економічного зростання на основі ефективного використання ресурсного потенціалу є одним з головних важелів зміцнення соціально-економічного розвитку підприємств.

У ринкових умовах категорія "потенціал підприємства" здобуває особливу актуальність як одна з основних характеристик стабільності підприємства і можливостей його подальшого розвитку.

На сьогодні в економічній літературі не існує єдиного та однозначного трактування як поняття "потенціалу підприємства" так і безліч дискусій виникає з приводу визначення сутності матеріальних ресурсів.

Сучасні умови господарювання, які ґрунтуються на дії законів ринку, тобто законів попиту і пропозиції та конкурентної боротьби, примушують українські підприємства швидко адаптуватись до змін ринкового середовища та уникати необґрунтованого ризику, приймаючи стратегічні управлінські рішення щодо можливостей використання всіх наявних виробничих ресурсів і, зокрема, матеріальних. Саме тому визначення сутності поняття "потенціал матеріальних ресурсів" становить актуальність обраної теми дослідження.



Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Значну увагу у своїх працях, щодо визначення сутності як потенціалу підприємства так і змісту матеріальних ресурсів, приділяли такі українські та зарубіжні вчені-економісти як: Є.В. Лапін, О.І. Олексюк, О.К. Добикіна, І.М. Рєпіна, Н.С. Краснокутська, О.С. Федонін, Б.Є. Бачевський, З.Є. Шершньова, І.П. Отенко, Г.В. Савицька, О.І. Анчишкін, Г.В. Герасимчук, В.П. Руденко, І.Д. Фаріон, В.Н. Немцев та ще багато інших.

Проте більшість теоретичних концепцій щодо визначення поняття "потенціал матеріальних ресурсів" є недостатньо обґрунтованими або суперечливими, що потребує подальшого глибокого вивчення даної категорії.



Цілі статті. Метою обраного дослідження є характеристика окремих складових потенціалу підприємства, обґрунтування змісту матеріальних ресурсів та визначення сутності "потенціалу матеріальних ресурсів підприємства" як економічної категорії.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Практична сутність стратегії і тактики виробничого підприємства – це система послідовних процедур щодо вибору підприємницьких ідей і форм їх реалізації. Вибір форми реалізації включає як формування потенціалу підприємства так і механізму ефективного його використання.

Багато публікацій, в яких розглядається поняття "потенціал" під різним кутом зору, вийшли наприкінці 70-х, початку 80-х років. Аналіз публікацій свідчить, що більшість авторів підкреслюють важливість вивчення проблем оцінки потенціалу та вказують на існування значних розходжень думок у визначенні самої категорії "потенціалу", його сутності та структури.

У сучасних умовах трансформації економіки такі взаємопов'язані терміни, як "потенціал" і "ресурси" трактуються по-різному.

Термін "потенціал" у своєму етимологічному значенні походить від латинського слова "potentia" і означає "приховані можливості", які у виробничій практиці завдяки праці можуть перейти в реальну дійсність [7, с. 7]. У Великому економічному словнику потенціал як економічна категорія становить "наявні можливості, ресурси, запаси, засоби, що можуть бути використані для досягнення, здійснення будь-чого" [4]. Досить цікаве визначення потенціалу підприємства дає Краснокутська Н.С., визначаючи його як можливості системи ресурсів і компетенцій підприємства створювати результат для зацікавлених осіб за допомогою реалізації бізнес-процесів [8, с. 8].

Бачевський Б.Є., Заблодська І.В., Решетняк О.О. розглядають потенціал як внутрішню властивість будь-якого об’єкту або його елементу, як носія, проявляти себе відносно зовнішнього середовища [2, с. 22].

Аналіз праць, вчених-економістів в даній галузі, показав, що найпоширенішим є трактування суті потенціалу підприємства як сукупності природних умов і ресурсів, можливостей, запасів і цінностей, що можуть бути використані для досягнення певних цілей [9, 11, 12]. Дане визначення є найбільш наближене до визначення Великого економічного словника.

Таким чином, майже всі визначення спираються на ресурси підприємства. З однієї сторони, та досягнення з їх допомогою максимального рівня виробництва продукції, поставлених цілей, з іншої.

З цього приводу у вітчизняній науковій літературі існує класифікація ознак поняття "потенціал" запропонована Ігнатенком Н.Т. та Руденком В.П. (рис. 1) [13, с. 9]. Згідно якої ще й досі домінує однобічний підхід до економічного трактування суті потенціалу – або як сукупності ресурсів, або як здатність господарської системи випускати продукцію, або як до можливостей виробничих сил досягти певного ефекту.



Рис. 1. Класифікація ознак поняття "потенціал".


Значення матеріальних ресурсів, на наш погляд, становить основу у формуванні потенціалу підприємства. Таким чином, виникає необхідність виділити окремо носій, як сукупність матеріальних ресурсів, оскільки саме вони становлять базис виробничого процесу, та його потенціал, як саме властивість цієї сукупності.

Матеріальні ресурси – це ресурси в натурально-речовій формі, які використовуються у виробничій (господарській) діяльності підприємства. До їхнього складу входять основні фонди та частка обігових фондів. Основні фонди – це матеріально-речові цінності підприємства, які використовуються як засоби праці. Частина обігових фондів входить до складу матеріальних ресурсів: малоцінні та швидкозношувані предмети, пакувальні матеріали, паливо, електроенергія та ін.

Безперервність виробництва вимагає, щоб у ньому постійно знаходилась необхідна кількість сировини і матеріалів для їх використання у будь-який момент. Тому необхідність безперебійного постачання виробництва в умовах безперервності попиту, обумовлює створення на підприємствах запасів матеріальних ресурсів у необхідних обсягах.

Так, більшість авторів під терміном "матеріальні ресурси" розуміють зберігання ресурсів на випадок необхідності, резерв, який призначений для забезпечення безперебійного виробничого процесу і не використовується у поточній діяльності підприємства.

Зокрема, М.Г. Чумаченко у загальному русі матеріалів за стадіями виробничого процесу матеріальні ресурси класифікує як запаси предметів праці, що вже придбані, але ще не брали участі у виробництві продукції [6, с. 405].

На думку Г.І. Андрєєвої матеріальні ресурси – це основні та оборотні засоби виробництва, які використовуються або можуть бути використані у виробничому процесі та є матеріальною базою підприємства чи галузі [1, с. 136].

Л.М. Чернелевський, Н.Г. Слободян, О.В. Михайленко під матеріальними ресурсами розглядають засоби виробництва, які включають засоби праці та предмети праці [14, с. 539].

Величко В.В. вважає, що матеріальні ресурси – це ресурси в натурально-речовинній формі, які використовуються у виробничій (господарській) діяльності підприємства. До їх складу автор відносить основні фонди та частку обіжних фондів [5, с. 59].

Спільну думку щодо визначення поняття "матеріальні ресурси підприємства" мають автори, які визначають матеріальні ресурси як запаси предметів праці, які включають сировину, основні матеріали, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, що споживаються в одному виробничому циклі повністю змінюючи натуральну форму і наявність яких є необхідною умовою безперебійної роботи підприємства [1, 3, 6, 14]. Ми поділяємо думку даних авторів, оскільки наведений ними термін найбільш широко розкриває значення матеріальних ресурсів та їх окремих особливостей.

Корисний результат від діяльності підприємства та одночасно від використання ресурсів називають ефектом. Ефективне використання ресурсного потенціалу дає змогу підприємству отримати економічний, соціальний, екологічні ефекти. Основними показниками економічного ефекту господарської діяльності підприємства є обсяг виторгу від реалізації продукції та прибуток (дохід). Порівняння цих показників із обсягом ресурсів, які використані для їх отримання, дає змогу оцінити ефективність використання ресурсів. Показники ефективності використання ресурсного потенціалу загалом та його окремі складові широко використовують для оцінювання ефективності функціонування підприємства, його господарської діяльності та комерційної діяльності й ін. [110, с. 66].

Отже, опираючись на проведене дослідження, стає очевидним, що потенціал матеріальних ресурсів підприємства необхідно досліджувати як комплексну категорію, що включає систему взаємозалежних факторів, реалізація яких направлена на досягнення мети та цілей суб’єкта. Під факторами слід розуміти матеріальні ресурси та потенційні і приховані можливості підприємства.

З огляду на вище викладене, пропонуємо таке визначення досліджуваної категорії: "потенціал матеріальних ресурсів підприємства" – це сукупність речових елементів, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва та спрямовані на досягнення максимально можливого випуску продукції, використання яких забезпечує досягнення поставленої мети та цілей підприємства.



Висновки. Сучасний потенціал підприємства розглядається як здатність комплексу ресурсів економічної системи виконувати поставлені перед нею завдання. Визначення поняття "потенціал матеріальних ресурсів" має не тільки важливе наукове, а й практичне значення, оскільки уявлення про його зміст як економічної категорії визначає підхід до його оцінки, управління та аналізу ефективності його використання.
Список використаних джерел:

  1. Андрєєва Г.І. Економічний аналіз: Навч. - метод. посіб. – К.: Знання, 2008. – 263с.

  2. Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. Потенціал і розвиток підприємства: Навч. пос. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 400 с.

  3. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – Вид-во А.С.К., 2004. – 400 с.

  4. Борисов А.Б. Большой єкономический словар. – М.: Книжний мир, 2003.

  5. Величко В.В. Економіка підприємства: навч. посіб./ В.В. Величко – Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х. – ХНАМГ – 2010 – 169 с.

  6. Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. З. Бур­чевський, М. І. Горбаток та ін.; За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. — Вид. 2-ге перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2003. — 556 с.

  7. Іванов В.Б., Кохась О.М., Хмелевський С.М. Потенціал підприємства: Науково-метод. посіб. – К.: Кондор, 2009. – 300 с.

  8. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.

  9. Менеджмент для магистров: Учебное пособие / Под ред. А.А. Епифанова, С.Н. Козьменко. – Суми: ИТД "Университетская книга", 2003.

  10. Підлісецький Г.М. Підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу підприємств / Г.М. Підлісецький // Економіка АПК. – 2008. – № 5. – С. 65-66.

  11. Рєпіна І.М. Підприємницький потенціал: методологія оцінки та управління // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 1998. - №2. – С. 262-271.

  12. Спирин В.С. Анализ економического потенциала предприятия. – М.: Финанси и статистика. – 1994.

  13. Федонін О. С., Рєпіна І. М., Олексюк О. І. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2004. — 316 с.

  14. Чернелевський Л.М., Слободян Н.Г., Михайленко О.В. Аналіз діяльності підприємств та банківських установ: економічний, фінансово-інвестиційний, стратегічний: Підручник. – К.: «Хай-Тек Прес», 2009. – 640 с.

УДК 658.8 (07)

Шумська В.Б., аспірант кафедри менеджменту та маркетингу

Луцький національний технічний університет

1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   47


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка