Пояснювальна записка Державний стандарт початкової загальної освіти



Скачати 190.21 Kb.
Дата конвертації23.02.2016
Розмір190.21 Kb.
МУЗИКА
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

(Лист Міністерства освіти і науки України №1/11 — 3765 від 18.11.2002 р.)


Пояснювальна записка

Державний стандарт початкової загальної освіти головною метою дисциплін художньо-естетичного циклу, що складають освітню галузь "Мистецтво", визначає розвиток особистісно-оцінного ставлення до мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і творення художніх образів, потреби в художньо-творчій самореалізації та духовному самовираженні.

Виховання музикою має найточніше, найдоцільніше спрямування на розвиток духовного світу кожного школяра, пов'язується із його загальним розвитком, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості.

Завдання учителя — розвинути чутливість учнів до музики, ввести їх у світ добра й краси, допомогти відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань, виховати здатність до активної різнобічної музичної діяльності, сформувати ціннісно-орієнтаційне ставлення до музичного мистецтва, сприяти розвитку художньо-творчих здібностей дітей.

Успішне розв'язання цих завдань сприятиме досягненню мети музичного виховання: формування у школярів музичної культури як важливої й невід'ємної частини їхньої духовної культури.

У програмах реалізована концепція музичного виховання школярів на основі української національної культури, суть якої полягає у ставленні до музичного фольклору як невід'ємної частини духовного життя народу; у визнанні провідної ролі фольклору в музичному навчанні і вихованні дітей; у зверненні до народної музичної творчості крізь призму її життєвих зв'язків з духовним, матеріальним та практичним світом людини; у розгляді українського музичного фольклору в діалектичній єдності з фольклором інших народів; у вивченні професійної музики крізь призму її фольклорних джерел; у розкритті естетичного змісту народної музики на основі осягнення школярами суті й особливостей музичного мистецтва.

Під час підготовки програм їх автори виходили, насамперед, з досвіду народної педагогіки, обрядів і традицій музикування, таких ідей, як провідна роль фольклору в музичному вихованні дітей (М.Леонтович, К.Стеценко, Я.Степовий, Ф.Колесса, П.Козицький, Л.Ревуцький); музично-творчий розвиток школярів за допомогою різноманітних ігор з рухами, танцями, співом (В.Верховинець); розвиток музичного слуху на основі поєднання моторики, метроритмічних і звуковисотних вправ (С.Людкевич); розвиток слуху на ладовій основі (Б.Яворський) тощо. Відзначимо особливу цінність ідей видатного українського музиканта-педагога М.Леонтовича, який надавав першорядного значення народній пісні як найдемократичнішому жанрові, близькому й зрозумілому дітям, вважав народну музику незамінною у вихованні молоді.

Усі уроки музики мають бути пройняті думкою, що музична творчість українського народу — нев'януча окраса його духовної культури. Народна музика повинна увійти до музичної свідомості дітей як безпосередньо живе, хвилююче мистецтво, а не як романтична спадщина, перед якою слід тільки вклонятися. Важливо, щоб діти відчували фольклор не як щось архаїчне, а як природну невід'ємну частину сьогодення.

У програмах використані ідеї відомого музиканта-педагога Д.Кабалевського, які увібрали досягнення вітчизняної й світової педагогіки і стали вінцем музичної педагогіки ХХ ст. Найістотніші з них — визначення мети музичного виховання у широкому культурологічному контексті: формування музичної культури особистості як невід'ємної частини її духовної культури; підхід до сприймання музики як основи музичного виховання; ставлення до музичного мистецтва як джерела і предмета духовного спілкування, а до змісту шкільного предмета "Музика" — як до живого музично-педагогічного процесу, художньо-педагогічного спілкування; опора на принципи педагогіки мистецтва, зумовлені інтонаційно-образною природою музики, тематична побудова програми тощо.

Складаючи програми, автори враховували також досвід таких визначних представників зарубіжної музичної педагогіки XX ст., як Е.Далькроз, К.Орф, З.Кодай. Це, зокрема, прийоми ритмопластичного музикування (Е.Далькроз); музикування на елементарних музичних інструментах, використання дитячого фольклору, найдавнішої обрядової поезії для активізації музичного мислення дітей, творення елементарної музики, послідовність виховання музичного слуху на ладовій основі, суміщення відносної й абсолютної сольмізації (К.Орф); пріоритетність народної пісні, хорового співу в музичному вихованні (З.Кодай).

Програми враховують таку сучасну вимогу до навчального процесу, як взаємозв'язок різних видів мистецтва на уроках музики.

Ідея взаємозв'язку мистецтв, яка ґрунтується на цілісності сприймання навколишнього світу та творів мистецтва, має стати однією з провідних у музичному навчанні та вихованні школярів.

Установлення міжпредметних зв'язків допоможе сформувати в учнів цілісну систему знань про мистецтво. Відтак необхідною умовою художнього виховання школярів є реалізація на уроках музики таких художньо-пізнавальних завдань, які вимагатимуть від учнів загальноестетичної орієнтації в засобах творення художнього образу. Слід допомогти учням усвідомити, що різні види мистецтва не тільки не відокремлені одне від одного, а навпаки, тісно пов'язані між собою і знання одного з них допомагає глибшому сприйманню й розумінню іншого.

Взаємодія різних видів мистецтва не є їх механічним поєднанням. Тому ефективність звернень до творів інших видів мистецтва на уроках музики полягає не в їх кількості, а в доцільності використання для заглиблення в художній світ твору. Це дозволить розв'язувати складні завдання прилучення учнів до естетичного осягнення й переживання змісту музичних творів з опорою на весь художній досвід дітей, без нав'язливого втручання в цю тонку сферу художньої діяльності людини.

На уроках музики художньою домінантою, яка визначає педагогічну доцільність використання творів інших видів мистецтва, має виступати саме музика.

Враховуючи виразну природу музичного мистецтва, слід обережно використовувати на уроці твори тих мистецтв, які мають зображальну природу. Треба постійно пам'ятати про небезпеку спрощенства змісту музичних творів, нав'язування учням довільних образів або сюжетів. Важливо розкрити внутрішні зв'язки між творами, виявити їх образну сутність і своєрідність.

Порівнюючи музичні твори з творами інших видів мистецтва, доцільно проcтежувати з школярами ті зв'язки між ними, які кореняться в їх спільному походженні, в синтетичних функціях. Слід поступово підводити учнів до думки, що взаємодія музики з іншими мистецтвами можлива тому, що сфери вираження мистецтв не замикаються в колі своєї своєрідності, а взаємозбагачують одна одну.

Співдружність різних видів мистецтва буде доцільною і дійсно творчою лише за умови, коли кожен вид мистецтва збереже свою специфіку, свою форму художнього мислення. Коли ж ця специфіка не враховується, то взаємодія мистецтв порушується і втрачає педагогічну доцільність. Проводячи паралелі з іншими видами мистецтва, не слід перетворювати музику в ілюстрацію до якоїсь картини чи літературного твору.

Учителеві слід пам'ятати, що він проводить саме урок музики, а література, образотворче й інші види мистецтва мають лише збагачувати музичні враження школярів, виводячи їх на нові рівні художнього узагальнення. Звернення до них буде виправданим, якщо вся робота спрямовуватиметься на виховання в учнів здатності цінувати, розуміти, емоційно й свідомо сприймати музику у всій сукупності її зв'язків з життям і явищами духовної культури.

Музика має сприйматися як живе й захоплююче мистецтво, тому таким же живим і захоплюючим повинно бути навчання.

На основі формування музичного сприймання вчителеві слід розвивати творчі здібності учнів до співу, музикування, виховувати в них художні смаки, навчати розмірковувати про почуту музику, робити самостійні висновки й узагальнення. Якщо педагог враховуватиме сучасні підходи до організації навчально-виховного процесу й одночасно спиратиметься на закономірності самої музики, він зуміє зробити урок музики цілісним уроком мистецтва.

Важливою особливістю програм є їх тематична побудова, яка відображає основні закономірності й функції музичного мистецтва. Кожен семестр навчального року має свої теми, які, послідовно поглиблюючись, розвиваються від уроку до уроку. Між семестрами та між усіма роками навчання також забезпечується внутрішній зв'язок.

3 клас

І семестр. Пісня, танець, марш переростають у пісенність, танцювальність, маршовість (8 год). Інтонація (8 год).

ІІ семестр. Розвиток музики (10 год).

Будова (форми) музики (9 год).
4 клас

І семестр.



Музика мого народу (16 год).

ІІ семестр.



Між музикою мого народу і музикою інших народів немає непереборних меж (19 год).

Теми програми — своєрідні етапи розвитку музичного сприймання школярів. Тому й педагогічна діяльність учителя полягає у поступовому розкритті все нових граней життєвих зв'язків, що кристалізуються в темах. У свідомості вчителя всі теми повинні бути присутніми на кожному уроці, пронизуючи його баченням перспективи навчально-виховного процесу. Лише у цьому разі виникає безперервна лінія розвитку тематичного змісту, що забезпечує безперервність розвитку музичної культури учнів. Вузьке розуміння теми, підхід до неї виключно як до знання, хоча й "ключового", не дає бажаного результату.

Тематична побудова програм сприяє досягненню цілісності уроку, єдності його складових частин, оскільки в основу цієї побудови покладені не різні види діяльності учнів, а різні грані музики як єдиного цілого. Це дає змогу вносити в урок будь-які контрасти, необхідні для підтримування уваги учнів, створювати атмосферу творчої зацікавленості.

Робота з учнями щодо оволодіння вокально-хоровими, музично-ритмічними та іншими практичними навичками проводиться в тісному зв'язку із засвоєнням конкретної теми.

Підпорядкування матеріалу уроку основній темі створює можливість для вчителя вільно замінювати один твір іншим з аналогічними художньо-педагогічними якостями. Кожен твір, що звучить у класі, має бути художнім і захоплюючим для дітей, педагогічно доцільним, щоб робота над ним вводила школярів у світ глибоких почуттів і роздумів: про добро і зло, прекрасне і потворне тощо.

Творчо підходячи до програми, учитель, однак, повинен дотримуватися її тематичної побудови. Можливість вільного маневрування з орієнтацією на тематичний компас дає вчителю змогу узгодити матеріал програми і конкретні умови роботи, рівень розвитку учнів та ін.

Наголосимо на необхідності нерозривної єдності музичного навчання-виховання як органічного зв'язку знань, умінь і навичок музичної діяльності, з одного боку, та осягнення естетичної суті музичного мистецтва, з іншого.

У програмах особливе місце відводиться хоровому співу, природному способові вираження естетичних почуттів, дійовому засобові активного залучення школярів до музики. Кожен клас — хор, — ось ідеал, до якого має прагнути вчитель.

Навчання співу слід тісно пов'язувати з розвитком музичного слуху і музичним розвитком особистості дитини. Весь процес навчання співу повинен сприяти активному, зацікавленому й творчому ставленню учнів до музики.

Варто пам'ятати, що внаслідок акселерації формування дитячого голосу завершується в 11—12 років, після чого, як правило, настають тривалі мутаційні зміни. Це зумовлює необхідність проведення основної роботи з формування вокально-хорових навичок саме у молодших класах, щоб у наступні роки зменшити навантаження на голосовий апарат школяра, широко застосовуючи охоронну методику вокальної роботи.

Однією з форм виконавської діяльності учнів на уроці виступає гра на елементарних музичних інструментах (бубон, барабан, трикутник, металофон тощо). Враховуючи національні традиції й досвід інструментального музикування, програми пропонують включати до змісту уроків навчання гри на сопілці — українському народному музичному інструменті. Це сприятиме залученню учнів до активних і захоплюючих форм музикування, розвитку музичного слуху, вихованню навичок ансамблевої гри, підготовці до двоголосного співу.

Важливе місце в програмах посідає ознайомлення учнів з інструментальною музичною творчістю українського народу, зокрема, з троїстими музиками — найпоширенішим у минулому в Україні типом народного інструментального ансамблю. У виконанні троїстих музик учні слухають народні пісні й танці, визначають склад ансамблю, характеризують звучання кожного інструмента окремо та всього ансамблю в цілому.

Слід дбати про розвиток музично-творчих здібностей дітей. Музично-творча діяльність молодших школярів може виявлятися в імпровізації пісенних мелодій, придумуванні нескладних мотивів, інсценуванні сюжетів пісень, складанні елементарних танців, створенні ігор-інсценізацій, темброво-ритмічних супроводів тощо. Важливим стимулом до творчості є створення на уроці пошукових ситуацій. Це і розрізнення музичних жанрів за їх характерними ознаками, і впізнавання мелодій у різному тембровому звучанні, і добір виконавських засобів для втілення певного образу. Музична творчість активізує фантазію учнів, спонукає до самостійних пошуків форм утілення свого задуму, сприяє глибшому сприйманню музики.

Слід пам'ятати, що на музичний розвиток учнів благотворно впливають два чинники: багатство музичних вражень, з одного боку, та повторність вражень, з другого.

Програмою передбачено виконання музично-ритмічних рухів, спрямованих на пластичне вираження особливостей музики (пластичне інтонування засобами вільного диригування, танцювальні рухи, крокування, гра на уявних музичних інструментах тощо). Передавання характеру музики в русі має розвивати природну музичність дітей, їхню здатність емоційно й свідомо сприймати музику.

До програм включено багато творів, зручних для інсценування та створення танцювальних композицій. Проте не слід відводити на них надто багато часу і руйнувати задум конкретного уроку, його цілісність. Пластичне інтонування тільки тоді сприяє поглибленню сприймання музики, коли поєднується з вокально-хоровою роботою, грою на елементарних музичних інструментах тощо.

Треба заохочувати дітей до вільного вираження у співі та грі власних почуттів і уявлень, вчити стежити за розвитком музики, обмінюватися враженнями, порівнювати твори. Важливо звільнити учнів від побоювань висловити неправильну думку: нехай діти вчаться мати власне судження і вміти аргументувати його.

Музична грамота розглядається як складова частина багатогранного поняття музична грамотність, під якою розуміється здатність сприймати музику як живе, образне мистецтво, породжене життям і нерозривно з ним пов'язане; здатність відчувати внутрішній зв'язок між характером музики і характером її виконання; здатність сприймати музику емоційно й осмислено, критично оцінюючи її, виявляючи добрий смак. Рівень музичної грамотності не перебуває у прямій залежності від ступеня засвоєння музичної (нотної) грамоти, хоча й передбачає її знання.

Учням не слід пропонувати жодних відокремлених від живої музики правил і вправ, які вимагають заучування і багаторазових повторень. Усі музично-теоретичні відомості повинні бути тісно пов'язані з музичною практикою дітей. Мистецтво вчителя полягає в тому, щоб від уроку до уроку вести учнів шляхом активного осягнення різних граней теми і самостійного узагальнення набутих вражень і знань.

Основний шлях набуття музичних знань веде від поступового накопичення музично-слухових вражень і досвіду музичної діяльності — до їх узагальнення.

Вивчення нотної грамоти доцільно підпорядковувати орієнтації на поступове систематичне виховання слухових уявлень учнів, музично-ритмічного почуття, навичок співу по нотах. Зазначимо, що вивчення нотної грамоти не є самоціллю й органічно включається в урок під час розучування пісень та слухання музики.

Записувати мелодію або інтонацію на дошці слід лише тоді, коли потрібно підкреслити якісь особливості звуковисотної будови мелодичної лінії, ритмічного рисунка, почути відмінність між фразами, інтонаціями, або коли нотний запис допоможе швидше розучити пісню.

Аналіз та інтерпретація музичних творів є невід'ємною частиною діяльності учнів на уроках музики, допомагаючи їм проникнути у складний світ художніх образів. Саме на етапі аналізу школярі набувають досвіду музично-творчої діяльності, оволодівають знаннями й уміннями, необхідними для повноцінного сприймання. Кожний сприйнятий, проаналізований і інтерпретований твір — ще один крок у музичному розвитку дітей, який наближає їх до оволодіння музичною культурою.

Потрібно прагнути до того, щоб учні частіше самі відповідали на запитання, які виникають на уроці, не задовольнялися засвоєнням готових знань. Цьому сприятимуть точне формулювання вчителем завдання, його поступове спільне вирішення, самостійно зроблений учнями висновок.

Музичне сприймання не може бути наслідком засвоєння певної суми знань, якогось алгоритму діяльності. Не можна нав'язати учневі конкретний образ, не порушивши законів художнього сприймання. Неможливо "вкласти" в учня особисте ставлення до музики, як неможливо відчувати "за нього".

Музичне сприймання, будучи основою всіх інших видів музичної діяльності, у цій діяльності й розвивається, забезпечуючи загальний музичний розвиток школярів.

І найголовніше: не можна переносити практику оцінювання учнів на уроках з точних наук на уроки музики. Адже в музиці точними й однозначними можуть бути лише найелементарніші відомості. Наприклад, правильною буде відповідь про те, що нота соль першої октави пишеться на другій лінійці, що крапка біля ноти подовжує її тривалість на половину, що пісню "Бабак" написав Л.Бетховен тощо. Про музику як живе мистецтво правильних відповідей учнів на одне й те ж запитання вчителя може виявитися багато. Адже вони випливають із безпосередніх вражень і переконань учнів, їх життєвого й художнього досвіду і самоцінні за своєю природою.

Важливо створити умови для виникнення в учнів бажання виразити свої враження і переживання у процесі виконавської діяльності, сприймання музики чи засвоєння музичних знань. Тут уміння вислухати учня, стати на його позицію, вважати її такою ж самоцінною, як і свою власну, є необхідною умовою занять музикою, створення творчої атмосфери на уроці. Поза особистісним спілкуванням між учителем і учнями така атмосфера виникнути не може.

Хоча програма значною мірою конкретизована, вона водночас передбачає творчість учителя, який за цією конкретикою побачить загальну ідею. І це зрозуміло: найпрогресивніша методика і програма не дадуть бажаних результатів, якщо вони потраплять у руки педагога-консерватора.

Усі форми музичних занять із школярами мають сприяти їхньому духовному розвитку, пізнанню світу, формуванню світогляду, вихованню моралі. На вирішення цього завдання спрямовуються творча ініціатива вчителя, його знання і досвід, любов до дітей і до музики.


ПРОГРАМА

3 клас (70 год)

Уроки музики у 3 класі піднімають учнів на новий рівень осягнення особливостей музичного мистецтва.

Протягом вивчення першої теми семестру учні мають сприйняти й усвідомити пісенність, танцювальність і маршовість як найважливіші властивості музики, що виростають з пісні, танцю і маршу.

Тема "Інтонація" дає уявлення про зв'язки музики з мовою, про музику як мову, що виражає почуття людини. З інтонацій складається музика, тому наступна тема — "Розвиток музики". Цей розвиток, у свою чергу, приводить до різної побудови музики, звідси тема останньої чверті — "Будова (форми) музики".

Засвоєння означених тем ґрунтується на набутих школярами знаннях і вміннях, виконавських навичках, на інтонаційно-слуховому досвіді дітей і передбачає постійне розкриття життєвих зв'язків музики через зіставлення подібних і відмінних інтонацій і тем, елементів музичної мови, частин музичного твору, прийомів розвитку, жанрових особливостей тощо. Важливо, щоб музична мова твору ставала для учнів засобом сприймання й розуміння його образного змісту.

У 3 класі емоційність музичного сприймання поступово доповнюється прагненням учнів зрозуміти, що виражає музика, у чому її зміст. Школярі можуть досить повно визначити емоційний зміст музики, дати їй образне пояснення, а завдяки властивій спостережливості — почути окремі деталі музичної мови, відтінки виконання. Щоб допомогти учням глибше проникнути в суть музичного образу, в цьому класі слід приділити особливу увагу формуванню вмінь відчувати жанрові ознаки у більш розвинутих формах, виділяти інтонаційні зв'язки твору, стежити за розвитком основних інтонацій, виявляти змістовність функціонування використаних у творах засобів виразності.

Необхідно продовжувати привчати учнів обмінюватися враженнями, думками щодо прослуханого, роздумувати разом з ними, порівнювати й оцінювати музику. Слід враховувати, що не можна змусити учня відчувати те, чого він з певних причин не схильний відчувати. Дійовими є лише обхідні шляхи, які наводять дітей на глибше сприймання музики.

Вокально-хорова робота спрямовується на подальший розвиток навичок дзвінкого, наспівного, легкого співу, поступове розширення співацького діапазону вгору і вниз. Щоб вокально-хорові навички виховувалися успішно, учні повинні усвідомлювати співацькі завдання і спосіб їх виконання. Це вимагає вмілого поєднання пояснень і практичного показу вчителя. Пояснення мають спиратися на співацький досвід учнів, на образні аналогії, порівняння з слуховими, зоровими, просторовими, руховими відчуттями.

До кінця навчального року, якщо робота вчителя буде правильною, яскраво виявлятимуться вікові особливості розвитку співацького голосу: з'явиться дзвінкість, посилиться звучання, збагатиться тембр, стане точнішою інтонація. Однак не треба поспішати з надмірним розширенням діапазону, оскільки це завдасть лише шкоди дітям. Співацький діапазон третьокласника на кінець навчального року має бути в межах до першої — ре другої октави.

Особливу увагу слід приділити розвитку вокального слуху школярів, під яким розуміється здатність розрізняти якість звучання голосу, контролювати й оцінювати свій спів і спів товаришів. З цією метою необхідно частіше залучати учнів до оцінки якості співу, його діагностики, обговорення виконавської інтерпретації пісні. Головним критерієм правильного звучання має бути якість звука і невимушеність під час співу.

У цьому класі учні засвоюють елементарні правила нотопису, тривалості (чверть, восьма, половинна, шістнадцята, ціла) й відповідні їм паузи; дістають уявлення про тон і півтон, знаки альтерації, крапку біля ноти, стійкі та нестійкі ступені ладу; співають по нотах і за ручними знаками поспівки й пісні. Важливо, щоб засвоєння нотної грамоти не стало самоціллю, а органічно пов'язувалося зі співом та грою на музичних інструментах, було засобом розвитку музичної культури школярів.
І СЕМЕСТР

Тема. Пісня, танець, марш переростають у пісенність, танцювальність, маршовість (8 годин).

Основне завдання: підвести учнів до ус-відомлення пісенності, танцювальності й маршовості як найважливіших властивостей музики, що виростають з пісні, танцю й маршу і роблять музику близькою, доступною й зрозумілою людям.

Твори для хорового співу

Українська народна пісня Вийшли в поле косарі .

Українська народна пісня в обробці В.Косенка Дівка Явдошка.

Українська народна пісня Се наша хата.

Я.Степовий. Літо минулося.

Українська народна пісня в обробці Я.Степового Гей, там на горі Січ іде.

Твори для слухання

Ж.Бізе. Увертюра до опери Кармен.

В.Завадський. Українська шумка.

Е.Гріг. Ранок із сюїти Пер Гюнт.



Невідомий автор першої половини ХІХ ст. Симфонія (козачок).

Ф.Шопен. Прелюдії №7, 20, Полонез Ля-мажор.

Тема. Інтонація (8 годин).

Основні завдання: сформувати в учнів уявлення про зв'язки музики з мовою, про музику як мову, що виражає почуття людини; про інтонацію як основу музики і носія її життєвого змісту; продовжувати розвивати інтонаційно-слуховий досвід дітей.

Твори для хорового співу

Д.Кабалевський Хто чергові?

Українські щедрівки Щедрик, Павочка ходить.

Українська колядка Ой хто, хто Миколая любить.

Твори для слухання

С.Прокоф'єв Базіка.

Д.Кабалевський Три подружки.

Українська народна пісня в обробці М.Леонтовича Щедрик.

В.Кирейко Награші Лукаша з опери Лісова пісня.

Е.Гріг Весільний день у Трольхаугені.

В.Косенко Гумореска.

М.Римський-Корсаков Політ джмеля.



Додатковий матеріал

Українські народні пісні Котився снопочок, Свято Миколая, Йордань.

Т.Попатенко Щеня і кошеня.

П.Майборода Новорічна нескінченна.

П.Чайковський Танець із кубками з балету Лебедине озеро.

Р.Щедрін Ніч, Золоті рибки, Цар Горох з балету Горбоконик.

В.Сокальський Пташка.

Ф.Колесса Тіштесь, діти.

ІІ СЕМЕСТР

Тема. Розвиток музики (10 годин).

Основні завдання: сформувати в учнів уявлення про музику як мистецтво, зміст якого розгортається в звуковому потоці й розподіляється в часі; про розвиток музики як процес відображення почуттів, настроїв, думок людини в їх динаміці та якісному перетворенні; про інтонаційні та тематичні зміни як основу розвитку музики; про прийоми розвитку музики (мелодійні, ладогармонійні, темпові, темброві, динамічні, жанрові, сюжетні, виконавські).

Твори для хорового співу

Л.Кніппер Чому ведмідь взимку спить.

І.Асєєв Гра в слова.

А.Кос-Анатольський Голочка.

Українська народна пісня Грицю, Грицю, до роботи.

Українська народна пісня в обробці Я.Степового Ягілочка.

Українська веснянка А Кривого танцю.

Твори для слухання

С.Прокоф'єв. Теми Петі, Пташки і Качки з симфонічної казки Петя і Вовк.

Е.Гріг Навесні.

В.Сокальський Симфонія соль мінор (третя частина).

М.Лисенко Хор А вже весна з опери Зима і весна.

Е.Гріг У печері гірського короля.

С.Гулак-Артемовський Дует Одарки і Карася

з опери Запорожець за Дунаєм.

Тема. Будова (форми) музики (9 годин).

Основні завдання: навчити учнів свідомо сприймати одно-, дво-, тричастинні форми, рондо й варіації в їх органічному зв'язку зі змістом музики; підвести до висновку, що найважливішими засобами побудови музики є повторення (просте і варіативне) й контраст.
Твори для хорового співу

Французька народна пісня Пастух.

Українська народна пісня Соловеєчку, сватку, сватку.

М.Катричко. Писанка.

Українська веснянка Вербовая дощечка.

Українська народна пісня в обробці К.Стеценка Ой на горі жито.

Твори для слухання

Е.Гріг Пісня Сольвейг, Танець Анітри із сюїти Пер Гюнт.

М.Лисенко Експромт ля мінор.

В.Моцарт Рондо в турецькому стилі.

М.Різоль Варіації на тему української народної пісні "Ой на горі жито".

Додатковий матеріал

Я.Степовий Щебетала пташечка.

М.Катричко Подарунок мамі.

Українська народна пісня в обробці Я.Степового Ой весна.

Ю.Рожавська Рукавички.

Б.Фільц Жук-жученко.

Українська веснянка Жучок.

Українська народна пісня Ой на горі льон.

П.Чайковський Шоста симфонія (маршовий епізод).

І.Левицький Українська рапсодія.

Ф.Шуберт Вальс ля бемоль мажор, Алегрето до мінор.
Основні навчальні досягнення на кінець року

Учні повинні мати уявлення про:

— пісенність, танцювальність і маршовість як найважливіші властивості музики;

— зв'язки музики з мовою, про музику як мову, що виражає почуття людини;

— інтонацію як основу музики і носія її життєвого змісту;

— музику як мистецтво, зміст якого розгортається в часі;

— розвиток музики як процес відображення почуттів, настроїв, думок людини в їх динаміці та якісному перетворенні;

— інтонаційні та тематичні зміни як основу розвитку музики;

— прийоми розвитку музики (мелодійні, ладогармонійні, темпові, темброві, динамічні, жанрові, сюжетні, виконавські);

— побудову музики.

Учні повинні знати:

— правила співу, особливості правильного співацького звуку;

— термінологію, якою користується вчитель;

— елементарну нотну грамоту;

— відомості про композиторів, історії написання музичних творів, їх побудову і зміст;

— засоби музичної та виконавської виразності;

— найважливіші засоби побудови музики —

повторення (просте й варіативне) і контраст.



Учні повинні вміти:

— свідомо сприймати одно-, дво-, тричастинні форми, рондо й варіації у їх органічному зв'язку зі змістом музики;

— диференціювати звуковий потік, виділяти окремі елементи музичної мови, відчувати їх виразність;

— розрізняти жанрові ознаки у більш розвинутих формах;

— виражати характер музики в русі;

— відчувати життєві зв'язки музики;

— створювати темброво-ритмічні супроводи;

— осмислювати музичні враження;

— відчувати внутрішній зв'язок між характером музики та її виконанням;

— передавати у співі певний настрій, розрізняти особливості співацького звуку, відчувати красу і виразність співу;

— свідомо користуватися музичною термінологією;

— пов'язувати музично-теоретичні знання з музичною практикою;

— співати по нотах з допомогою вчителя;

— розрізняти національно-стильові особливості музики, виділяти інтонаційні зв'язки, стежити за розвитком основних інтонацій.



ОЛЕКСАНДР РОСТОВСЬКИЙ, доктор пед. наук, професор, декан Ніжинського державного педагогічного університету ім. Миколи Гоголя;

РАЇСА МАРЧЕНКО, учитель-методист, учителька ЗОШ №9 м. Києва;

ЛЮДМИЛА ХЛЄБНИКОВА, канд. пед. наук, провідний спеціаліст Інституту проблем виховання АПН України

© Міністерство освіти і науки України, 2002

© О. Ростовський, Л. Хлєбникова, Р. Марченко, 2002




База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка