Практикум частина друга 2004 морфологія І правопис іменник



Сторінка1/11
Дата конвертації26.02.2016
Розмір1.87 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
О.Глазова
ОРФОГРАФІЯ

ПРАКТИКУМ



ЧАСТИНА ДРУГА

2004


МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС

ІМЕННИК




Іменники поділяють на чотири відміни.

До І відміни належать іменники чоловічого, жіночого, а також спільного роду із закінченнями –а, -я в називному відмінку однини: ріка, суддя, воєвода, сирота.

До ІІ відміни належать іменники:

а) чоловічого роду без закінчення та із закінченням –о у називному відмінку: завод, край, батько, Дніпро, Дмитро;

б) середнього роду із закінченнями –о, -е, -я (крім іменників, які у непрямих відмінках мають суфікси –ат, -ят, -ен типу пташеня, плем’я): місто, плече, життя.

До ІІІ відміни належать іменники жіночого роду без закінчення: радість, ніч, любов, а також іменник мати.

До ІV відміни належать іменники середнього роду із закінченнями –а, -я у називному відмінку, які у непрямих відмінках мають суфікси –ат. –ят, -ен: дівча (дівчати), козеня (козеняти), ім’я (іменем).





@ 304. Подані іменники записати, вставляючи пропущені букви, в чотири колонки за відмінами.
В..селка, дівча, бурштин, д..лікатність, в..черя, взаємність, Десна, Дунай, Левко, ніч, доля, журавл..ня, долоня, єдність, оч..рет, звір..ня, зв..ртання, паморозь, чоло, тім’я, шарудін..я, жаб..ня, щ..рість, віче, г..рань, внуча, шлях, від..аль, від..іл, урожайність, колос..я, гарбуз..ння, крол..ня, маля, злагода, в..рмішель, вод..віль, горло, варення, ведмежа, колос..я, зел..нь, бібл..отека, ввічливість, ім’я, Дем’янівка, Павло, л..леча, л..лека, велич, миша, п..рерва, мазь, пуща, ол..ня, парасолька, потерча, харків’янин, суд..я, зозул..ня, січ..нь.
ПРАВОПИС ВІДМІНКОВИХ ЗАКІНЧЕНЬ ІМЕННИКІВ


Іменники І відміни поділяються на три групи: тверду, мяку та мішану.

До твердої групи належать іменники жіночого та спільного роду із закінченням –а (крім тих, основа яких закінчується на шиплячий приголосний): машина, жінка, сестра, староста, каліка.

До мякої групи належать іменники жіночого та спільного роду із закінченням –я: пісня, вулиця, суддя, а також іменник чоловічого роду Ілля.

До мішаної групи належать іменники жіночого та спільного роду із закінченням –а та з основою на шиплячий приголосний: каша, круча, тиша, площа, листоноша, лівша та іменник чоловічого роду вельможа.




@ 305. Подані іменники першої відміни записати в три колонки за групами.
Істота, Софія, мрія, лисиця, лисина, шия, бабуся, шпиця, забавка, матінка, Лука, Лукія, кобза, пісня, площа, мелодія, їдальня, їжа, каша, кава, алича, сметана, кравчиня, пуща, кавалерія, суша, техніка, коса, тигриця, Софія, брова, папуша, гітара, залізниця, колія, круча, Клавдія, подія, хвища, завія, мрія, звичка, машина, кравчиня, полиця, пам’ятка.
Орфограма: букви о, е, є в закінченнях орудного відмінка однини і множини іменників першої відміни (31)

Іменники І відміни твердої групи в орудному відмінку однини мають закінчення ою: країною, головою, м’якої й мішаної групи – закінчення ею: піснею, вулицею, душею, після голосного і апострофа – єю: армією [а р м’ і й е й у ], сім’єю [с’і м й е ю].




@ 306. Подані іменники поставити у формі орудного відмінка однини. Відмінкові форми виділених іменників записати фонетичною транскрипцією.
Стрічка, яблуня, лінія, тиша, ріка, суниця, круча, куля, колія, листоноша, суддя, сулія, ожеледиця, надія.
307. Переписати, вставляючи пропущені букви, подані в дужках іменники ставлячи в потрібній формі. Визначити їх відмінки, виділити закінчення.
І. Люблю всім серцем і (душа) я землю прадідів моїх. (В.Сосюра.) Ж..ва душа дніпрового народу (тополя) шуміла в н..бесах. (П.Перебийніс.) Стука вічність (зоря) у шибочку мислі. (Н.Диб’як.) М..нає день (хвилина). Шумлять гаї. (Зоря) і (калина) вуста твої. (В.Сосюра.) М..нали дні й роки – я плив за (течія), я день і ніч тужив за рідною (земля). (І.Гнатюк.) Заст..гають (криця) сльози. (М.Доленго.) Я серця гнівного п..кучий щем (надія) і споминами гою. (Д.Паламарчук.) Лани озвуться (пісня) дзвінкою. (Б.Мацелюх.) І пісня (крапля) із хмари спішить на землю й поміж люди! (М.Стельмах.) Вітряк бов..аніє (вежа) край села, на ро..хресті доріг. (О.Гончар.) Жито з (пшениця) родить нам поле не для одних нас, на всякого долю! (А.Метлинський.) Іду з..леною (межа.) (Олександр Олесь.) Б..резневою (синиця) сад напружений дзв..нить. (М.Рильський.) Світить мені рятівною (свіча) тополя. (Б.Олійник.) За (кузня) рядком плуги поснули. (М.Малахута.) А під (груша) дівчата ловлять падалицю в сіть. (П.Перебийніс.) Зви тіткою (Марія), як усі молодші звуть. (М.Стельмах.) Зав..рували під сонною (круча) світлі кр..нички. (В.Раєвський.) (Пороша) на брови вже сіється задума в..сняна. (П.Перебийніс.)

ІІ. Чи, може, злинути (орлиця) в..соко, геть понад кручі, у простор безмежний? (Леся Українка.) Ж..ву я правдою тією, що птах не може стать (змія). (Д.Павличко.) Словами дію, (шабля) не вмію. (М.Самійленко.) Стою над (круча) страшною, каскади злотні сонце ллє. (Олександр Олесь.) Сонця блиск на клені (крапля) крові. (В.Сосюра.) Ти (блискавиця) мусиш світити у тьмі, поки (зоря) рожевою край твій освітиться темний. (Леся Українка.) І все ж таки ми ж..вемо (надія), що людство буде духовно оч..щатись і рости. (Є.Сверстюк.) Погашу я серце (праця) тяжкою, затоплю огнен..у душу (дяка) людською. (П.Куліш.) Хто мене поставив (сторожа) с..ред руїн і смутку? (Леся Українка.) Я хочу (пісня) ясною прославить радість на з..млі. (В.Сосюра.) Стане слово (рана) в мені, закл..коче слово в гл..бині. (П.Перебийніс.) Сам я бажаю бути поміж зірок (зоря). (Д.Павличко.) А листя блідло без проміння, і (ржа) їв його туман. (Олександр Олесь.) Ой брязнемо (кишеня) з грішми золотими! (Я.Щоголев.) Кухар самою (пара) ситий. Куди тобі к..селю їсти, як ти (каша) заляпався? У своїй справі (суддя) бути негоже. Мутить, як біс під (гребля). За праці колективної копійка стане (гривня). (Нар.творч.)


308. Переписати, на місці крапок уставляючи пропущені букви. Позначити в словах орфограму “букви о, е, є в закінченнях орудного відмінка однини і множини іменників першої відміни”.
І. З..мля цінується колосом, а людина – прац..ю. Хто каш..ю попікся – на юшку дмухає. Немає корови, щоб телиц..ю не була. В очі – л..сиц..ю, а поза очі – вовчиц..ю. Х..трує, як собака за в..чер..ю. Крапля за крапл..ю камінь проб..ває. Справа хороброго – не тілька шабл..ю махати. За однією вівц..ю ціле стадо біжить. Гарно пише, та брехн..ю дише. Після в..чері смакувати гірчиц..ю, що після рубанка поправляти сокирою.

Народна творість.

ІІ. Все в душу проситься в..сна тремкою пісн..ю с..ниці. (В.Черепков.) Ро..простерлась тиш лелек..ю і кр..лом укрила все. (В.Ярошенко.) За в..сокою скелею плавали пишні леб..ді. (І.Нечуй-Левицький.) Трави в’януть під млосою спек..ю. (В.Симоненко.) Абетка, створена грецькими ченцями Кирилом і Мефодієм, наз..вається к..рилиц..ю. (З календ.) Я дурість л..дачу прац..ю вб’ю, під зливою дум змужнію. (В.Симоненко.) Особливо тісними були зв’язки Київської Русі з Візанті..ю, Польщ..ю, Чехі..ю, Угорщин..ю, Болгарі..ю. (З підручн.)

У кличному відмінку однини іменників І відміни вживаються закінчення -о, -е, -є, -ю.



О мають іменники твердої групи: Ганно, книжко.

Е мають іменники м’якої й мішаної груп: воле, земле, Ілле, душе, круче.

Є мають іменники м’якої групи після голосного та апострофа: Маріє, Софіє, сім’є.

Ю мають деякі пестливі іменники м’якої групи: матусю, бабусю, доню.


309. Переписати, пояснити відмінкові закінчення іменників у кличному відмінку.
І. Орися ж ти, моя ниво, долом та горою! (Т.Шевченко.) Заспокой мене, зелена левадо! (В.Сторожук.) Гей, блискавице, громова сестрице, де ти? Розбий злії чари! (Леся Українка.) І шлях святинь твоїх, Славуто тернами весь позаростав! (М.Філянський.) Доле, ненько моя сива, сестро журавля! Ти журлива і щаслива, як моя земля. (П.Перебийніс.) Так будьмо ж зоряні, Галино! Вище голівку, Маріє! (В.Сосюра.) Червоная калинонько, а біленький цвіт; ой чи не жаль тобі, Галю, молоденьких літ? (Леся Українка.) Не сердьтеся ж, моя мамочко, рибочко, перепілочко, зозулечко! (Г.Квітка-Основ’яненко.) Уклоняюсь тобі всенародно, моя мамо, сива зозуле. (А.Камінчук.) Куди се ви, матусю, ходили, що так довго барилися? Про мене не турбуйтеся, матінко! (Панас Мирний.) Ой прийдіть, мамуню, я на вас чекаю. (Нар.творч.) Рідко, нене, згадую про тебе. (В.Симоненко.) Сідай, донечко, пополуднай з нами. (М.Стельмах.) А що, доню, пам’ятатимеш мій завіт тобі? (Марко Вовчок.) Моя бабусю, старша моя мамо! (Л.Костенко.) Дочко моя, Мар’яно, оддам тебе за пана. (Т.Шевченко.) Марусю, що ж це ти, моя комашко, пісок, видно, лічиш, що й не поглянеш на парубка? (П.Куліш.) Спасибі тобі, Одарко, тільки ти ще добра та прихильна до нас. (Панас Мирний.) Співаймо, сестрице, веснянку! (Леся Українка.) Зозуле, зозуле, чого ти все куєш, чи ти, зозуленько, моє горе чуєш? (Нар.творч.) Давай, жінко, перцю, мед закушу! (Нар.творч.)

ІІ. Скоро приїду, скоро, не забарюся я. Жди мене, Чорногоро, жди, матусе моя. (Д.Павличко.) Сиріє! В твій зачарований світ хай понесеться од мене привіт. (А.Кримський.) Не шуми про минуле, тополе! (В.Сосюра.) Як живеш, як маєшся тут, птице? Де шукаєш свій нелегкий хліб? (В.Місевич.) Дайте, мамо, хліба світанком гожим, бо без нього дихати й жить не можем! (А.Малишко.) Олесю, серденько, співай веселенько! (Леся Українка.) Більше, пісне моя, не ридай. (В.Сосюра.) Чого обезкриліла, мріє? (М.Самійленко.) Надіє, зраднице! Окрасо днів моїх, не дай мене другим на сміх! (Олександр Олесь.) З’явись, моя скупа і мудра книго... (А.Малишко.) Дай мені снагу своєї вроди, земле, медоносице моя! (Д.Луценко.) Моя маленька лісова ворожко, зроби мене своїм Котигорошком! (Ю.Рибчинський.) Тільки ти, далека зоре, півно сяєш в вишині. (Олександр Олесь.) Спасибі, вулице, тобі за щедрий хліб, за рідне слово! (П.Перебийніс.) Моя пісне, на гори зійди і впади, ніби річка зі скелі. (Д.Павличко.) Привіт тобі, сонце! Привіт тобі, воле! (Олександр Олесь.) Обізвися ж, моя мелодіє, я за тебе й життя віддам... (А.Малишко.)



У звертаннях, що складаються з імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Марино Тихонівно, Соломіє Арсеніївно.




@ 310. Подані іменники поставити у формі кличного відмінка.
Галина Петрівна, Галя, Ганна Сергіївна, Ганя, Софія Федотівна, Соня, мама, матуся, сестра, молодиця, вулиця, робітниця, круча, листоноша, мрія, Микола, Миколка, Ілля, Лука, Євгенія Романівна, Женя, Тетяна Тимофіївна, Ярослава Мирославівна, Юлія Борисівна.


У родовому відмінку множини іменники І відміни мають нульове закінчення або закінчення –ей, -ів: сімей, мишей, статей (від стаття), суддів, старостів старост - з іншим значенням).

Нульове закінчення мають іменники твердої, м’якої та мішаної груп: доріг, машин, губ (і губів), легень (і легенів), круч, меж, шкіл.

Примітка. В іменниках, які в називному відмінку однини перед закінченням мають сполучення двох приголосних, у родовому вімінку множини між ними з’являється [о] або [е]: дочок, мисок, ігор, сосон (і сосен), воєн (і війн), домен, шабель. Вставних звуків не буває в іменниках іншомовного походження: арф, пальм, шайб. Проте в іншомовних словах на –к(а) з’являється [о]: марка – марок, арка – арок.



@ 311. Подані іменники поставити у формі родового відмінка множини.
Фабрика, гора, круча, межа, буря, надія, книжка, кулька, будка, поверхня, читальня, вітальня, сукня, сосна, легенда, каста, люстра, сакля, маска, каска, легені.
312. Переписати, подані в дужках іменники ставлячи в потрібній формі.
І. Вщедряє землю сірий дощ, росте життя на бруку (площі). (М.Рильський.) Знов лечу я над степами, над смарагдом (нива). (Олександр Олесь.) І всміхнуться сині очі од (пісні) моїх. (В.Сосюра.) Душа шукає слів, як (молитва). (Л.Костенко.) Немало (битва) одгриміло і одшуміло пожарів. (А.Малишко.) У (сосни) державний гімн: “Ненавиджу дрова з древа!” (Л.Костенко.) Я чую пісню: мов крізь сон далекий Черемош гуркоче; мені вчувається щоночі той шелест листя, шум (сосни). (Д.Загул.) Я знаю, що не мав ти (мітли), чужих (корови) ти не доїв. ...(Відьми) нема й не може бути. Але куди ти дів свій хвіст? (І.Світличний.) Стихає шерех (підошва). (М.Стельмах.)

ІІ. Хто дме в огонь, той діждеться (іскри) в очі. Він майстер до чужих (тайстра). У сінокіс сон тільки для (ворони). Немає троянди без (колючки), а людини – без (болячки). Немає озера без (жаби), а людини без (вади). (Невістки) багато, а хата не метена. Збирається, як свекор до (пелюшки). У зайця стільки (стежка), як в клубку (нитка). Закопав жменю (колючки) і пишається, що тин поставив.

Народна творчість.

У формі родового відмінка множини іменники жіночого роду на пишуть з м’яким знаком: яблунь, земель, їдалень.




Орфограма: м’який знак (10)
313. Переписати, на місці крапок уставляючи, де потрібно, м’який знак. Іменники першої відміни підкреслити, визначити їх відмінки.
І. На Івана Купала мене мати купала, водою святою із криниц.. обмивала. (В.Поліщук.) В малиновій накидці досвіт зійшов до яблун.. у садок. (М.Самійленко.) Хтось згори снігами сипле, мов пелюстками вишен... (Олександр Олесь.) Не мовкнут.. голоси зозул... (В.Свідзинський.) Між сосен.. стелит..ся стежина, гойдає вітер царство трав. (М.Луків.) У Чернечій бал..ці навіть лисиц.. бачили, так її всю заліснили. (О.Гончар.) Вже не стало й руїн від фортец.. кам’яних, грає море на них. (П.Воронько.)

ІІ. Може, внуки дістануть з запилених скрин.. нелинялі узори сіл..ських берегин... (П.Засенко.) Відроджуют..ся древні храми, встають із попелу руїн.. . (Г.Гордасевич.) Хтось так співав, неначебто ніколи й ніде пісен.. донині не було. (М.Шатилов.) А там – з розсміяних долин.. – цвіт яблун.. . Пісня, Просто голос. І Україна – мій полин. (І.Калинець.) На межі двох телевізійних передач.. подумаєш.. про складові нашої генної пам’яті... (В.Голобородько.) На чорній крижині рояля – дві білі пелюстки долон... (А.Жикол.) Не хочет..ся тлумачення дрібниц.. від почерку до жестів танцівниц... (І.Мироненко.)




Іменники ІІ відміни поділяють на три групи: тверду, м’яку та мішану.

До твердої групи належать іменники чоловічого роду без закінчення з основою на твердий приголосний (крім шиплячих) та закінченням : клен, вяз, Петро, дядько та іменники середнього роду із закінченням –о: село, вікно, коло.


До м’якої групи належать іменники чоловічого роду без закінчення з основою на м’який приголосний: молодець, велетень, учитель, край, а також іменники середнього роду із закінченнями –е та –я (без суфіксів -ен-, -ят- при відмінюванні): море, поле, волосся, здоров’я, пір’я [п’і р й а].

До мішаної групи належать іменники чоловічого роду без закінчення з основою на шиплячий приголосний: слухач, ключ, ніж, плащ, а також іменники середнього роду з основою на шиплячий та закінченням –е: плече, ложе, прізвище.


@ 314. Подані іменники другої відміни записати в три колонки за групами.
День, дощ, капітан, коваль, панич, Данило, матрос, лось, наголос, матч, нутро, коло, океан, глядач, Кавказ, меч, поле, українець, Кирило, борщ, клімат, оцінювач, люд, Луцьк, Маріуполь, Париж, рай, реванш, Мар’ян, Матвій, Лукаш, підборіддя, малинник, кінець, пасаж, міністерство, гріш, межигір’я, натхнення, марш, небо, охоплення, Остап, місце, Очаків, вуж, новосілля, перо, плече, прізвисько, прізвище, рамено, плече, плащ, кущ, лящ, пасквіль, Парагвай, тавро.
315. Переписати, вставляючи пропущені букви. Іменники другої відміни підкреслити, визначити й позначити в дужках групу кожного.

Зразок. Чому я барвінком (тв.гр.) в гаю (м.гр.) не стелюсь? (Олександр Олесь.)
Із панських прихвоснів-рабів ми люд//ми з пр..звищами стали і вголос пр..звища сказали під зле с..чання ворогів. Ми йдем до кращого ж..ття, нам мрія шлях квітками вслала. ...Назад немає вороття.

З творів Олександра Олеся.




Належність іменників на –ар (-яр), -ир до певної групи слід визначати за такими ознаками:

до твердої групи належить більшість іменників на –р: двір, жир, столяр, явір, сир, стовбур; сюди ж належать іменники звір, комар, снігур, які в називному відмінку множини все ж мають закінчення м’якої групи (звірі, комарі, снігурі), а також віс іменники іншомовного походження на –ер, -ір, -ор, -ур (-юр) і з постійно наголошеними –ар (-яр), -ир: майстер, шофер, професор, ювіляр, базар, гектар, комісар, бригадир, касир, пасажир;

до м’якої групи належать іменники із суфіксами –ар, -ир, які в однині мають наголос на корені: лікар (лікаря), писар (писаря), козир (козиря), а також іменники, в яких наголос при відмінюванні переходить з суфікса на закінчення: буквар (букваря), календар (календаря), шахтар (шахтаря);

до мішаної групи належать іменники на –яр (назви людей за діяльністю), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: каменяр (каменяра), тесляр (тесляра), школяр (школяра).





@ 316. Подані іменники другої відміни записати в три колонки за групами.
Буквар, професор, кобзар, каменяр, пісняр, абажур, лікар, явір, козир, вугляр, столяр, сир, секретар, снігур, комар, школяр, шахтар.
317. Переписати, вставляючи пропущені букви. Іменники другої відміни підкреслити, визначити й позначити в дужках групу кожного.
І. Косарі ідуть один за одним, білим військом звільна в..ступають. Замокли сухарі, і цукор одмокрів. І в..дмедиця пол..шає слід, одточуючи пазури об кору. Є й бджолярі, а не лише бояри, є й мед ж..вий, крім пол..ну труйного. Ці золоті, рухливо-непорушні в в..чірньому повітрі комарі.

З творів М.Рильського.

ІІ. Плугатарі з плугами йдуть. (Т.Шевченко.) Косять, косять косарі, а в душі моїй співають, срібло струн переб..рають, грають, грають кобзарі. (Олександр Олесь.) Муляри, і ковалі, і теслі, ви історію творили чесно, хоч л..шались в ній лише князі. (П.Біба.) Чоботарі, і теслі, й хлібороби – мій добрий рід і давній родовід. (А.Малишко.) На шляху поступу ми лиш каменярі. (І.Франко.) Тебе вітають, радісна ві..чизно, закуті в панцири сини. (М.Бажан.) Серед гончарів були посудники, кахельники, ц..гельники та іграшкарі. (Н.Крутенко.) Старі кравці б..гатими бувають рідше, ніж молоді лихварі. (Нар.творч.) Вже за стернею листя пролітає, немов ч..рвоногруді снігурі. (Д.Павличко.) Рожами світання вкриються простори, зорі у блакиті не дотчуть узори. Ліхтарі журливо й тьмяно світять, світять за вікном. Ще день не вмер, а вже у сині хтось ро..кидає янтарі. (В.Сосюра.) Кусают..ся, як люті упирі, ще кіммерійські комарі. (Л.Костенко.)
Орфограма: букви а, я, у, ю в родовому відмінку однини іменників другої відміни (32)


У родовому відмінку однини іменники ІІ відміни мають закінчення –а, -я або –у, -ю.




Закінчення –а (у твердій і мішаній групі), -я (у м’якій групі) мають:

Закінчення –у (у твердій і мішаній групі), -ю (у м’якій групі) мають:

1.Назви осіб, власні імена та прізвища, персоніфіковані предмети та явища: робітника, учителя, Семена, Дмитра, Франка, Коваленка, діда Мороза.

2. Назви тварин і дерев: вовка, ведмедя, дуба, граба, ясеня.

3. Назви предметів: малюнка, олівця, ножа, портфеля.

4. Назви населених пунктів: Києва, Святошина, Харкова, Лондона.

Примітка. Закінчення –у, -ю вживаються у складених назвах, другою частиною яких є іменник, що в родовому відмінку звичайно має закінчення –у (-ю): Кривого Рогу, Зеленого Гаю.

5. Інші географічні назви із суфіксами присвійності -ов, -ев(-єв), -ин (-їн) та із наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі: Пирятина, Тетерева, Дінця, Дніпра.

6. Назви мір довжини, ваги, часу тощо: метра, кілограма, тижня (але року, віку); назви місяців і днів тижня: вівторка, листопада (але листопаду, якщо це назва процесу), назви грошових знаків: гроша, карбованця, червінця, долара; числові назви: десятка, мільйона.

7. Терміни іншомовного походження, геометричні фігури та їх частини: атома, радіуса, ромба, а також українські за походженням слова-терміни: відмінка, іменника, числівника, але виду, роду, складу, синтаксису.


1 Назви речовин, матеріалів: азоту, бальзаму, гіпсу, піску, граніту, кисню.

2.Збірні поняття: ансамблю, батальйону, каравану, саду, парку, чагарнику, кущових і трав’янистих рослин: барвінку, гороху, звіробою, очерету.

3.Назви будівель, споруд, приміщень: заводу, вокзалу, каналу, метрополі тену, палацу, але (переважно з наголосом на закінченні): гаража, бліндажа, куреня, млина, хліва.

4. Назви установ, закладів, органі зацій: комітету, університету, клубу, штабу.

5. Переважна кількість слів із значен ням місця, простору: краю, байраку, лиману, яру, абзацу, але горба, хутора, ліска, ставка, ярка (із суфіксом –к-).

6. Явища природи: вихору, вогню, інею, морозу, туману, холоду.

7.Назви процесів, станів, властиво стей, ознак, явищ суспільного життя: екзамену, грипу, достатку, експорту, конфлікту, крику.

8. Терміни іншомовного походження: синтезу, епосу, роману, стилю, сюжету.

9. Назви ігор і танців: вальсу, футболу, хокею.

10. Назви річок, озер, гір, островів: Дунаю, Дону, Єнісею, Рейну, Байкалу, Уралу.



@ 318. Подані іменники поставити у формі родового відмінка однини.
Харків, Париж, Нью-Йорк, Луцьк, Тернопіль, Червоний Став, Широкий Яр, Дністер, Іртиш, Остер, Дон, Дунай, Світязь, Афганістан, Китай, Донбас, Кавказ, кінь, пес, ясень, клен, Вітер, Мороз, місяць, тиждень, вівторок, карбованець, долар, сектор, атом, трикутник, прикметник, пісок, сир, спирт, квас, оркестр, хор, щавель, ячмінь, сад, канал, коридор, млин, уривок, яр, комітет, абзац, яр, міраж, момент, спосіб, хист, альманах, фейлетон, живопис, поштовх, танець, гопак, теніс, баскетбол, родовід, рукопис, успіх, пароплав, запис, приклад.
@ 319. Переписати, подані в дужках іменники ставлячи в потрібній формі. Позначити в словах орфограму “букви а, я, у, ю в родовому відмінку однини іменників другої відміни”.
Якщо нема (дощ), нехай хоч сніг буде. Праця з (камінь) вогонь видобуває. Кому до чого, а ковалеві – до (вогонь). Без (молот) – не коваль, без (плуг) - не орач. Молот без (шум) роботи не знає. Бик (тютюн) не нюхає. Сварив заєць (вовк), тільки вовк того не чув. Смола до (дуб) не пристає. Собака вартий свого (корм). Добро пожалувать мимо наших воріт (борщ) сьорбати!

Народна творчість.



@ 320. Переписати, вставляючи пропущені букви.
І. Душі народ.. гл..бина відкрилася усім. (М.Рильський.) Краю мій ти краю, хвилями Дуна.. я лелію зір. (В.Сосюра.) Нам з тобою до Берлін.. був наказ ж..вим дійти. (Д.Луценко.) Сім’я сіла в..черяти коло порог.. надворі. (І.Нечуй-Левицький.) В блакитну хустку дим.. пов’язалась хата. (Є.Гуцало.) Вічний саде мій без л..стопад..! (Л.Костенко.) Плив наді мною хмари темний лик, нагадуючи Перун.. з бетон.. . (Д.Павличко.) Плющ.. обійми гублять силу дуб.. . (Леся Українка.) Довіку з..мля не зазнала-бо ця такого бе..крайного вітр..! (О.Ольжич.) Сталагміти – колони, що утворюються з відкладень карбонату кальці... (З підруч.) Синь Таджикістан.., даль Азербайджан.., Грузії краса! (В.Сосюра.) Відчувши в грудях спільну рану, устав пастух з Узбекистан.. . (М.Рильський.)

ІІ. Скільки мед.. у кожнім слові наточили ми для дівчат! (В.Симоненко.) Візьми, сестро, піск.. в жменю, посип, сестро, по камен... (Нар.творч.) Мій труд важкий кладе сліди, щоб взяти й з кремен.. води! (А.Малишко.) Алмаз – проста, але рідкісна форма вуглец... (З підруч.) Коли ж грош.. не вистачить за смуток, з душі любистк.. вирву свіжий жмуток. (Є.Гуцало.) Р..балки набрали сухого очерет.., збудували отаманський курінь. (І.Нечуй-Левицький.) Я був наче п’яний од духу дикого полин.., що залляв скелі і напоїв повітря своїм диханням. (М.Коцюбинський.) Падають п..люстками дні з букет.. ж..ття. (М.Осадчий.) Мене до тебе пр..несе з папер.. зроблений літак. (Д.Павличко.) Струною сніг.. білий вітер грає. (П.Перебийніс.) І на пласі циферблат.. стрілка зблискує м..чем. (П.Перебийніс.) У нетрях тенет Інтернет.. вже вірус кохання проріс. (Ю.Каплан.)

ІІІ. Він і з пух.. мури зв..де. Він з піск.. мотузки суче. Біля вогн.. віск не влежить. Біля мурашник.. гр..бів не шукають. Утікав від вовк.., а натрапив на ведмед... Вміючи, п..чуть хліб і з камен... На полювання б..ри хліб.., скільки донесеш. Борщ без каші удовець, а каша без борщ.. удова. Ликом пастернак.. не викопаєш. Осот і лобода – для льон.. біда. Купив хрон.. до лимон.. . Де багато бур’ян.., там мало талан.. . Хто шаг.. не б..реже, той і карбованц.. не вартий. Учений без діла – хмара без дощ... Без труд.. росте лише лобода. Від міцного оцт.. й посуд тріскається. Журба вас ножем під серце, а ви їй – під ніс перц.. .

Народна творчість.

ІV. Нема кра.. без звича.. . Від жар.. й камінь трісне. Проти вітр.. піском не посиплеш. Як дощ.. не буде, то й оч..рет не виросте. Не тільки сніг.., що у вікні, бо за вікном ще більше. Батог.. з піск.. не спл..теш. Батогом обух.. не пер..б’єш. Від вогн.. тікаю, а у воду стр..баю. Вискочив, як Кузьма з мак... Вхопив, як шилом борщ.. налив. Не тоді до млин.., як хліб.. нема. Закрутив носом, наче тертого хрон.. понюхав. Замахнувся на л..сицю, а вовк.. вдарив. Говорить, як з рукав.. сипле. Говорить, наче хліб.. три дні не їв.

Народна творчість.


@ 321. Переписати, на місці крапок уставляючи пропущені букви. Позначити в словах орфограму “букви а, я, у, ю в родовому відмінку однини іменників другої відміни”.
І. Хороша голка без господар.. не залишиться. Знати звір.. по його кігтях. Для доброго бджоляр.. немає поганого року. Добрий кінь – мрія лицар... Поле не любить п’яницю і ледар... На комар.. - з гарматою. Собака жайворонка ловив, а господар.. загубив. Злидар злидар.. бачить віддаля. Прирівняв слона до комар...

Народна творчість.

ІІ. Переможні походи перших руських князів Олег.., Ігор.., Святослав.. до Візантійської імперії та інших держав засвідчили появу на сході Європи нової потужної політичної сили. (З підручн.) Не славте кобзар.. словами золотими, дзвенить йому хвалу його тридцятиструнна. (П.Куліш.) Слово – це могутня зброя трудар.., бійця, героя. (М.Тарновський.) Усьому світові відоме ім’я балетмейстер.. і танцівника киянина Сержа Лифар.., який понад тридцять років очолював балет паризького театру “Гранд Опера” та Французьку академі. Танцю в Парижі. (З журн.) Такі бувають рани, що нема на них бальзам.., що нема на них завоїв, окрім панцир.. твердого. (Леся Українка.) Лунає наказ: “Бунтар.. закувати!” Та духу бунтарського годі зламати. (М.Тарновський.)

ІІІ. В печі вогонь. Він блиском янтар.. ліг на мольберт. (Д.Паламарчук.) Коли мати привела до неї знахар.., Маруся сиділа під старими липами, похнюпивши голову. (П.Куліш.) Нічогісінько не можна було вгадати по замкнутому обличчю секретар... (О.Гончар.) Не треба! Не треба! Не треба читати мені буквар..! залиш мені правду про час твій і тебе без дріб’язку, без “ура”.(В.Симоненко.) Чим тобі посол наш гірше куховар..? (Олександр Олесь.) Сині очі в косаря, золоті покоси. (В.Сосюра.) Хотіла мене мати за гончаря дати. (Нар.творч.) Летіло, наче іскри з димар.., пожовкле листя. (Д.Павличко.) Одлинув день за обрії янтарні, мов зірваний листок з календар.. . (В.Сосюра.) Та не міг я із теплої хати снігур.. у пітьму випускати. (П.Перебийніс.) І стали дні, немов пісні, як перший шум од крил Ікар... (В.Сосюра.)


322. Розкрити значення фразеологізмів, звернувшись за потреби до словника. З’ясувати походження фразеологізмів. Визначити орфограми у виділених словах.
Воскресіння Лазаря; співати Лазаря. Під діда Щукаря. Запустити пазурі в печінку. Гнати з храму крамарів.
Орфограма: букви о, е, є в закінченнях давального

й орудного відмінків іменників другої відміни (33)

У давальному відмінку однини іменники ІІ відміни мають закінчення



-ові, -у (у твердій групі), -еві, -у (у мішаній групі та в м’якій після приголосного), -еві, -єві, -ю (у м’якій групі після голосного та апострофа): директорові (директору), будинкові (будинку), велетневі (велетню), вантажеві (вантажу), споришеві (споришу), морю, життю, журавлеві (журавлю), краєві (краю), добродієві (добродію), солов’єві (солов’ю).



@ 323. Подані іменники поставити у формі давального відмінка однини.
Роман, Денис, двір, Матвій, Анатолій, Корній, Сергій, Петро, поле, плече, розум, день, читач, сторож, комиш, ситець, музей, лиходій, соловей.
324. Переписати, подані в дужках слова ставлячи в потрібній формі. Позначити в словах орфограму “букви о, е, є в закінченнях давального й орудного відмінків іменників другої відміни”.
І. Вклоніться, люди, (майстер) старому, (володар) слова й ремесла! (П.Перебийніс.) І є розплата і оплата – (співець) в бронзі продзвеніть. (А.Малишко.) З Калюжинців, з Сокиринець дорога була вже не легкою (кобзар). (Л.Забашта.) І звертають (хлопець) з дороги, кидають привітно на ходу: “Ти куди, козаче кривоногий, може, вже шукаєш молоду?”. (В.Симоненко.) Ну, словом, листя розпустились всі назустріч живодайному (дощ) (М.Рильський.)

ІІ. (Орач) земля – мати, а (ледар) – мачуха. Найсолодша в лісі груша завжди дістається (ведмідь). Не клади (дурень) вогню в торбу. Нащо (сліпець) дзеркало, коли він і у воду не дивиться? Коли надворі льодок, тоді (коваль) медок. Не спаруєш голубки до півня, бо голубка (півень) не рівня.

Народна творчість.
325. Переписати, вставляючи пропущені букви.
І. Скажи, брате, кобзар..ві: хай собі співає! Бо кобзар.. на Вкраїні народ поважає. (О.Корсун.) Я заздрю гончар..ві, заздрю дуже! (П.Воронько.) Колоскам не гнутись вітр..ві під ноги, напилися зерна сонця золотого. (В.Сосюра.) І завжди люди гинули за віру. Цей спорт одвічний винайшли не ми. Тут головне – дивитись в очі звір.. і просто – залишатися людьми. (Л.Костенко.)

ІІ. Зайц..ві не треба кущів показувати, а вовк..ві – лісу. Не вір цап..ві в капусті, а вовк..ві в отарі. Віл кон..ві не рівня. Зайц..ві й мишиний шелест страшний. На злоді..ві шапка горить. Звички лева не пасують лис..ві. Дорогі ліки помагають як не слабому, то лікар..ві. Cопілка – вівчар..ві втіха. Де звір..ві живеться, там він і ведеться.

Народна творчість.


В орудному відмінку однини іменники ІІ відміни мають закінчення –ом, -ем (-єм) і –ям, -им.

Закінчення -ом мають усі іменники чоловічого та середнього роду твердої групи: майстром, селом.

Закінчення -ем (після голосного й апострофа - -єм) мають іменники чоловічого й середнього роду мішаної та м’якої груп: прізвищем, конем, слухачем, солов’єм, урожаєм.

Закінчення –ям мають усі іменники середнього роду на –я: життям, змаганням, знанням, листям, щастям.

Закінчення –им мають:

Іменники – географічні назви середнього роду із суфіксами присвійності –ов-, -ев- (-єв-), -ин- (-їн-), що відмінюються як прикметники: Михалкове – Михалковим.



Примітка. Іменники – географічні назви, що не відмінюються як прикметники, в орудному відмінку однини мають закінчення –ом: Голосієвом, Києвом, Святошином, Бородіном.

Іменники-прізвища чоловічого роду твердої групи на –ов, -ев (-єв), -ів (їв), -ин, -ін: Лесиним, Ільїним, Виноградовим.

Неслов’янські прізвища, які закінчуються на -ов, -ин, -ін, в орудному відмінку однини мають закінчення ом: Дарвіном, Чапліном.



@ 326. Подані іменники поставити у формі орудного відмінка однини.
Робітник, місто, місце, солдат, боєць, принц, слухач, квач, плече, ніж, гай, прізвище, Харків, Київ, Львів, Трубіж, Чернігів, Лебедин, Святошин, Суботів, Чигирин, Несин, Ковалишин, Романишин, композитор Бородін, село Бородіно, Юрій Костянтинов, місто Старокостянтинів, Сергій Порошин, село Порошине, селище Плещеєво, критик Плещеєв.
327. Переписати, подані в дужках іменники ставлячи в потрібній формі. Позначити в словах орфограму “букви о, е, є в закінченнях давального й орудного відмінків іменників другої відміни”.
І. Шляхи поростають дрімучим терпким (полин). (В.Стус.) Щемливо пахнуть сивим (чебрець) засмучені осінні вітровії. (П.Перебийніс.) Хто там вибілив (іній) заворсклянські гаї? (Б.Олійник.) Синім (вершник) вечір проліта за вікном. (В.Сосюра.) Буду (журавель) на батьківщині. (І.Павлюк.) Що там заповзло (вуж) у життя, немов у жито? (Л.Тендюк.) Болів я (біль) слова нашого. (Г.Кочур.) У середині ХІХ століття (Чарлз Дарвін) було визнано, що саме європейцями було спричинено загибель величезної кількості аборигенів Америки й Австралії. (З підруч.) Я марив (лицар) з’явитись перед вами, (гонець) і (вісник) життя! (Олександр Олесь.) Марив буть я тоді (інженер). Вийти з ночі на сонячний шлях. (В.Сосюра.) (Ведмідь) розкинувся бір і лежить під горою. (Є.Гуцало.) Лягав мені до ніг покірним (барс) ліс. (Б.Олійник.) Голубила земля скупим теплом. Під (Курськ) і (Орел) писав диплом. (Д.Луценко.) (Дощ) пахучим день промок. (М.Стельмах.) Тепер вечори навалювалися незносним (тягар). (П.Загребельний.) Я від негоди захищу тебе (плащ), тебе (плащ). (Р.Бернс.)

ІІ. Плескаті площі заросли (дощ), стрімким (кущ) дощів глухих і нерухомих. (М.Бажан.) О, як би я туди, до вас, хотів хоч (край) ока або серця (край)! (В.Стус.) Під (Суровикіне) пожару мла багрова затьмила обрії, заслала путь і степ. (М.Бажан.) Три місяці ворог кромсав рубежі під (Курськ) снарядами Круппа. (Д.Луценко.) І пахне мені (куліш), що в таганку над вогнем. (Л.Талалай.) І під (місяць) знову гітара заспіває мені про любов. (В.Сосюра.) Ніч (сіроманець) втекла і царівну вкрала, завезла у казку далеку. (Є.Гуцало.) Побратався мисливець з (ведмідь), частував косолапого (мед), напував ласуна (молоко), з нам поважно гуляв за (гайок). (П.Воронько.) Я над (Донець) своїм коханим в тумані споминів стою. (В.Сосюра.) Таке ж місце! Майже посередині між Васильковом і Обуховом, звідти можна пішки домандрувати до верхів’я Стугни, а тоді до її впадіння в Дніпро. (П.Загребельний.) Сизим (іней) капусти цвітуть. (Б.Олійник.)

ІІІ. Остання річ – (вовк) орати. Нагодують (калач) та в спину (рогач). З (кухар) дружба – найкраща служба. Його й (товкач) не попадеш. З (перець) чи не з (перець), аби з добрим серцем. Хто стане (мед), того мухи з’їдять. Коли б то можна через зиму (кіт), через літо (пастух), а на Великдень – (піп). Дощ дощем, а поливай ще й ковшем.(Народна творчість.)

ІV. В’ється стежка скрипковим (ключ). (М.Самійленко.) (Поводар) хай служить короговка, нехай тримає на слизькій дорозі. (Леся Українка.) (Пензель) зорі домальовано ніч. (Є.Гуцало.) Я не хочу (співець) таким бути, що в думках він літає під хмари. (М.Тарновський.) Я чужий у полі голубому, і здаюсь я (гість) на селі. (В.Сосюра.) Тільки скрикнув (біль) жовтий лист. (Б.Олійник.) Люті уроки (вогонь) прочитала війна. (Б.Олійник.) Я теж не (трутень), а (мурах) із ранніх літ трудився й ріс. (Д.Луценко.) В траві лежить (свинець) пробита каска. (М.Стельмах.) Марив буть я тоді (інженер). (В.Сосюра.) Тут. Поміж (Туров) і (Мозир), тепер призволення моє. (В.Стус.) Був Цупов у боях над берегами Дону, був під Царицином в нечуваних боях. (М.Бажан.) Ти, ниво рідна, вмита щирим (піт), плугатаря обороняй грудьми... (М.Стельмах.) (Веретено) вдягнуся, (плуг) наїмся. Не грайся з (ведмідь), бо задавить. Як приходить сніг з (дощ), то йдуть до шевця з (плач) (Нар.творч.)


328. Переписати, вставляючи пропущені букви. Позначити в словах орфограму “букви о, е, є в закінченнях давального й орудного відмінків іменників другої відміни”.
І. Литаврять над Славутич..м мости. (Д.Луценко.) Сипле вись у днину золотим дощ..м. Виростеш ти, сину, станеш орач..м. (В.Гей.) Дощу ми просим і сонця просим, надію сієм ячмен..м, просом. (П.Воронько.) Блажен той муж, воїстину блажен, котрий не був ні блазн..м, ні вуж..м. А хто всіляким ідолам і владам ладен курити херувимський ладан, той хоч умре з набитим гаманц..м, душа у нього буде горобц..м. (Л.Костенко.) Ні, вибачай, окозамилювач..м я ніколи не був. (О.Гончар.) Не був я зрадник..м ніколи, не був, не буду холу..м. (Б.Дегтярьов.)

ІІ. У хижака, прикритого плащ..м, був меч хрест..м, кривавий хрест – меч..м. (М.Бажан.) Теплим струмочк..м пливе колишнє. (О.Шарварок.) Не змогла солдата побороти та війна тротил..м і свинц..м. І живуть слова: “Привіт із фронту!”, писані хімічним олівц..м. (П.Перебийніс.) Прибо..м дальніх шумів одлунювало місто. (М.Бажан.) Моя душа ключ..м джерельним б’є, вона, неначе сонце, виграє. (Я.Ковальова.) А добре, коли біля людини покручує хвост..м гумор. (М.Стельмах.) Знов тобі вітерець легкокрилий впав на щоки рум’янц..м густим. (В.Сосюра.) Часом можна висловить пейзаж..м те, для чого слів нема людських. (М.Рильський.) Заглядає ніч у темні труби і плащ..м засніженим шумить. (В.Сосюра.) Я човняр..м не був ніколи і зараз не в човні. (Л.Тендюк.)

ІІІ. При добрій годині і дурень човн..м правитиме. Будь слугою власної совісті і господар..м волі. За комар..м не ганяйся з сокирою. Ще півн..м не став, а вже кукурікає. По шилу кулак..м не вдариш. З кухар..м дружба – найкраща служба. Так тепло, як циганові під ятер..м. Краще бути молотк..м, ніж ковадл..м. Умілець і нож..м кіл затеше. Хто набакир шапку носить, господар..м не стане.

Народна творчість.


У кличному відмінку однини іменники ІІ відміни мають закінчення -у (-ю), -е.

Закінчення мають іменники твердої групи (зокрема із суфіксами –ик, -ок, -к), іншомовні імена та деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий: батьку, синку, Джеку, Фрідріху, товаришу, слухачу.

Закінчення –ю мають іменники м’якої групи: Віталію, Грицю, краю, місяцю.

Закінчення –е мають безсуфіксні іменники твердої групи та іменники м’якої групи із суфіксом –ець, а також деякі іменники мішаної групи: Богдане, друже, козаче, орле, чумаче, шевче.

Прізвища прикметникового походження на –ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн) при звертанні мають як форму називного, так і форму кличного відмінка: Глібов і Глібове, Тютчев і Тютчеве.

Географічні назви із зазначеними суфіксами мають у кличному відмінку закінчення –е: Києве, Каневе, Лебедине.



@ 329. Переписати, подані в дужках іменники ставлячи у формі кличного відмінка.

І. (Тарас), чуєш ти мене чи ні? Я все життя горю в твоїм огні. (А.Малишко.) (Остап), а ваш рід іде не від Тараса Бульби? (М.Стельмах.) Та й тепер жива твоя тут пам’ять, (Леонід Глібов). (М.Рильський.) Як я тебе розумію, (Кайсин Кулієв), брате мій сивий по сірій сирітській судьбі! (Б.Олійник.) Ой заграй мені, (кобзар), про ті часи давні, як у Січі проживали наші предки давні. (П.Куліш.) (Голуб) сизий, (козаченько) любий! Хто ж тебе в полі к серцю приголубить? (Л.Боровиковський.) До сонця, (Ікар), спрямовуй свій лет! (В.Стус.) Чого ти, (кінь)? Щось наполохало тебе? (М.Стельмах.) А ти, (Стамбул), не пишайсь гаками. (П.Куліш.) Мене твоя турбота, (край) мій, вперед вела. (М.Стельмах.) На двобій ти з любим Змієм мусиш, (лицар), піти. (Олександр Олесь.) Ти, (корабель), орле крилатий! Світ я з тобою ввесь облітаю. Мчи мене всюди, (друг) і (брат)! (П.Куліш.) Твоя цілюща, (хліб), сила тече в моїх набряклих жилах. (Д.Луценко.) Не стелись, (барвінок), не стелись низенько! (В.Сосюра.) Цвіти, цвіти, блакитний (льон). (М.Стельмах.) О (розпач), ти серця не каліч! (Д.Луценко.) (Дзвін) мій, о (друг) мій коханий, ти ж такий самотній, як і я. (Сум), мій ти (сум), де тебе подіти? (В.Сосюра.) На романтичного коня сідаю. Крилатий (звір), не пручайсь, не ржи! Неси мене, куди я загадаю! (І.Франко.)

ІІ. А в серці тільки ти, єдиний мій, коханий, рідний (край)! (Леся Українка.) Молодієш, (Київ), хоч старий літами. (Д.Луценко.) Сій мене, (вересень), в теплу ріллю, я колоском устану! (В.Боровий.) Гуркочи у долю мою, (світ), хвилями прадавнього Дніпра. (В.Симоненко.) Ти чуєш, (Дніпр), ріко-(хлібороб)! (М.Вінграновський.) І ти, (Дон), наш (брат), (товариш) вірний в недолі, пристановище певне старої козацької волі! (П.Куліш.) Ти, (Дунай), крівцю братів наших на хвилях несеш, коли ж ти, (Дунай), і кривду з собою візьмеш? (Ю.Федькович.) Чому ж ти, (орел) мій, з орлами не літаєш, а крила веслами волочиш по землі? (Олександр Олесь.) Заборгував тобі я, чорний (хліб), за твій шматок і за твердий сухар, посипаний одрібчатою сіллю, як манною небесною. (А.Малишко.) Нащо, (вітер), ти голубиш в серці мрію золоту? (Олександр Олесь.) Поважав ти, (майстер), влучні рухи та меткі, просолені слова. (М.Доленго.) Лихо тобі (віл), коли тебе корова коле. (Нар.творч.)

ІІІ. Ми чуємо тебе, (Кобзар), крізь століття, і голос твій нам дущшу окриля. (В.Симоненко.) (Поет), (батько), (каменяр)! Ти півстоліття свій народ здіймав угору, до висот. (М.Тарновський.) Прийди, серце (Василь), завтра ввечері до мене! (І.Нечуй-Левицький.) Гей, (Іван), пора нам сідлати коня і збиратись мерщій у дорогу. (М.Петренко.) Не спотикайся, (кінь) мій, лети вперед, скачи мерщій. (М.Бажан.) Куди ведеш, (отаман), козаків, (Палій)? (В.Забіла.) Це ж, (товариш), м’ята лугова, і ромашка, і чебрець, і зозулині черевички – саме здоров’я землі. (М.Стельмах.) (Лікар), вилікуй себе самого! (Бібл. вислів). Суди мене судом своїм суворим, (сучасник)! (Є.Плужник.) Чуєш, (серце)? Ми все подужаєм! Чуєш, (слово)? Ми вдвох з тобою! (А.Малишко.) (Романтик) мій, тільки скажіть, що буде з вами через кілька років? (М.Стельмах.) Слава тобі, (кесар), приречені на смерть вітають тебе! (Ант.вираз.) Ох, (лицар), не зв’язуйся з отарою! Вона тебе затопче в пилюгу! (Л.Костенко.) Так будь, о (цар) мій, великий, як завжди, та тільки з усіма інтригами зажди. (Ю.Каплан.)


@ 330. Подані іменники поставити у формі кличного відмінка. Вказати приголосні, що чергуються.
І. (Бог), (Отець) всемогутній, захисти коханий край! (О.Лупій.) Постій, постій, (козак), твоя дівчина плаче. (Нар.творч.) Гарно твоя кобза грає, любий мій (земляк). (О.Афанасьєв-Чужбинський.) Де ж ти дівався, та старий (співак), ой заспівай нам про життя козаче! (А.Метлинський.) Але й Сибір, що тучами висить, твою жагу не в силі погасить, твій гордий зір, могутній (Залізняк)! (А.Малишко.) Ух! Який страшний ти, (вовк)! Не дивись на мене довше! (Олександр Олесь.)

ІІ. Сонце, великий єдиний мій (Бог), славлю тебе! (М.Самійленко.) О, (Мономах), ти не навчай, що щастя наше – покора й рай. (П.Филипович.) Іди в заметіль до знемоги, питай, де вогонь у вікні, бо завтра цієї дороги не знайдеш, (товариш), ні. (П.Воронько.) Нехай живе поезія, мій (друг)! (М.Рильський.) Пиши, як кажуть, (хлопець), із натури. (А.Малишко.) Не шуми ти (луг), і не гасніть, далі! (В.Сосюра.) Ану вставай, (чоловік), третій півень кукуріче! Знай своє правило, (швець), а в кравці не пнися. Ні, (дяк), не буде іначе! Тобі, (вовк), кози пасти! (Нар.творч.)


& 331. Записати під диктовку. Написане звірити з надрукованим.
Огорнула темрява кімнату, і лунає враз лукаве: “Тату!”(М.Рильський.) Синочку! Пізно вже, ти спав би. (Панас Мирний.) Пусти мене, мій батеньку, на гори, де ряст весняний золотом жаріє! (Леся Українка.) “З якої ви, дідусю, місцевості?” – спитав парубок. (П.Куліш.) Хлопчику русявенький, задеснянський кореню, за тобою птиці плинуть в молодім прискоренню. (А.Малишко.) І голос чую скрізь настирливо дзвінкий: “Лукавий наймите, а де ж доробок твій? Де плід твоїх трудів і творчості твоєї? Чи ж добре ти робив над власною ріллею?” (М.Зеров.) Прощай, мій зошите! Спасибі тобі, друже, що ти думок моїх не відцуравсь! (В.Симоненко.) “Рєпін мене малював, а ти хочеш рубати, шмаркачу!” – голос Яворницького лунав у соборі дужо і владно. (О.Гончар.) Міняй, свате, сліпу кобилу на носату! (Нар.творч.) Вітрець комиш колише. Шуми, шуми, комише! (Р.Бернс.)

В орудному відмінку множини іменники ІІ відміни мають закінчення

ами, -ями, -ми.

Закінчення –ами (у твердій і мішаній групах), -ями (у м’якій групі) мають іменники чоловічого та середнього роду: товаришами, полями, обличчями, прізвищами.

Закінчення –ми (паралельно з формами на –ами, –ями) мають іменники чоловічого та середнього роду: грішми (й грошима), кіньми (й конями), гістьми (й гостями), коліньми (й колінами).



@ 332. Переписати, вставляючи пропущені букви.
Вовк у темнім лісі виє, пазур..ми землю риє. (Є.Гуцало.) Далеко місто з гуком, димар..ми. (Олександр Олесь.) Я на тебе дивлюся щовечора, (Київ) мій, янтар..ми живими твій килим вечірній розшитий. (Д.Луценко.) І зорі снігур..ми багрянистими тріпочуть на засніженім вікні. (Г.Коваль.) Життя – це оббирання з реп’яхів, що пазур..ми уп’ялися в душу. (Л.Костенко.)
Орфограма: одна і дві букви перед закінченням орудного відмінка однини іменників третьої відміни (34)


В орудному відмінку одини іменники ІІІ відміни мають закінчення -ю.

Перед закінченням приголосні звуки подовжуються: мідь – міддю, віддаль – віддаллю.

Не подовжуються перед закінченням губні звуки та [р]. Після букв, що їх позначають, ставиться апостроф: любовю, кровю, матірю.

Якщо основа іменника закінчується сполученням приголосних, подовження не відбувається: радістю, скатертю, якістю, нехворощю.





@ 333. Подані іменники поставити в формі орудного відмінка однини.
Міць, даль, річ, доповідь, подорож, впевненість, відповідь, мечеть, паморозь, любов, верф, лазур, кіновар, глазур, матір, Умань, Ташань, Керч, Бретань, Булонь, Об, Руф, молодь, молодість, чесність, вічність, здобич, пристань, широчінь, бездонність, вишуканість, витонченість, смерть, мудрість.
@ 334. Переписати, подані в дужках іменники ставлячи в формі орудного відмінка однини. Позначити в словах орфограму “одна і дві букви перед закінченням орудного відмінка однини іменників третьої відміни”.
І. Яремче пахло (осінь). (Г.Коваль.) Річка, небо, суходіл стали (синь) однією. (М.Рильський.) Оздобив вікна (паморозь) ранок. (І.Качуровський.) Куряву вітер промчав під деревами чорною (тінь). (В.Раєвський.) Б’є вогнем суховій шелесткий, (сіль) очі порошить. (П.Перебийніс.) Вкотилась (цвіль) опівнічна тиша. (Г.Тименко.) Під (вуаль) метелиці ранок. (М.Доленго.) І (рожевість), і (блакитність) розбутонився день новий. (Г.Тименко.) Час пролітає з реактивним свистом, жонглює будень (святість) і свинством. (Л.Костенко.) Я йшов, ішов без сумнівів і страху, лишень би з (честь) й (гідність) дійти. (З.Красівський.) Я сміявся над (любов) часом слізьми, часом (кров).(Олександр Олесь.) Цукрових буряків розгублені чуби спалахують карбованою (мідь). (Є.Гуцало.) За (мати) вибігла з хати молода дівчина. (І.Нечуй-Левицький.) З (ніч) я миритися не хочу, поки світла морок не відтяв. (П.Перебийніс.)

ІІ. О юності моєї сторона, будь (вдячність) людей благословенна! (П.Воронько.) Затужилося так за (любов) до лісів, до пташок, до мурах. (В.Гужва.) А пальці грілись на пеньках дубових, що (папороть) й кмином поросли. (Г.Тименко.) Дзвенить ручаїв стрімголова малеча блакитною (кров) камінних глибин. (Л.Костенко.) Дивись, дивуйся (радість) земною. (Г.Коваль.) (Кров) світу, стогонами світу набухає серце вогняне. (П.Перебийніс.) Сурми, щоб із (мідь) зросталися губи! (П.Воронько.) Доброта виховується добротою, справедливість – справедливістю. (О.Гочар.) Холодні дні з високою (блакить) не повернуть минулого ніколи: воно пройшло – і вже здається (мить)! (М.Рильський.)

ІІІ. Порядком дім стоїть, (недбалість) й хлів розвалиться. Дерево міцне корінням, а людина – (завзятість). Людина бере вмінням, а кінь – (швидкість). З вітром не змагайся, за (тінь) не ганяйся. (Наполегливість) гори й доли здолаєш. З (майстерність) люди не народжуються – ремеслу вчаться. Війна людей їсть, а (кров) запиває.

Народна творчість.


& 335. Записати під диктовку. Позначити в словах орфограму “одна і дві букви перед закінченням орудного відмінка однини іменників третьої відміни “. Написане звірити з надрукованим.
І. Собор прослався тінню по землі. (М.Рильський.) Там здається вічністю хвилина. (Д.Білоус.) За миттю мить – усе мине. Розтанем в просторі і часі. (А.Григоренко.) Врізається в простір і роки спіраллю розвихрене коло. (М.Бажан.) Океан суне на нас сутінню хмар. (О.Гончар.) Вітри гули віолончеллю, писали пальми акварель. (Л.Костенко.) Осокори за даллю далекою підпирають в степу небосхил. (В.Симоненко.) Скільки дбайливою осінню в світі проміння наткано! (Є.Гуцало.) Блакиттю на гладі асфальтного плеса відбилися синіх вагонів ряди. (М.Бажан.) Так іноді поеми всі віддав би за кілька слів нерівних, гарячкових, повитих гнівом, радістю, любов’ю, немудрих слів, сильніших за премудрі! (М.Рильський.) Ішли на фронт в роз’ятрену грозу і кров’ю нашу дружбу окропили. (Д.Луценко.) Рослинництво є найважливішою галуззю сільського господарства. (З газ.) І повнилось серце його молоде такою любов’ю до чистих людей! (Б.Олійник.)

ІІ. Візантійською синню волошок дзвеніли жита. (Є.Гуцало.) Ніч холодню рукою там, за даллю голубою, розгорнула наді мною зір невидані світи. (В.Сосюра.) Стара верба і та вдягла нову сорочку, гаптовану блакиттю. (А.Малишко.) З ласкавістю тихою мами з’являється сонце мені. (П.Засенко.) Безвихідність любов’ю не зовіть. (Л.Забашта.) Я долю обманить лукаву своєю впертістю жадав. (М.Рильський.) Над головою пронісся, клекочучи люттю, снаряд. (М.Бажан.) Синій вечір тоскно догорає, заливає кров’ю вітряки. (В.Сосюра.) Є люди ніби одного-єдиного почуття, і були б вони, може, навіть примітивні у своїй одноемоційності, якби це почуття не було любов’ю! (О.Гончар.) Ліс зустрів мене як друга тінню від дубів крислатих. (М.Рильський.) А в тім парку липа зацвітає і кущі любов’ю шелестять. (В.Сосюра.)



У кличному відмінку іменники ІІІ відміни вживаються переважно в художніх текстах: радосте, юносте, любове.





@ 336. Переписати, подані в дужках іменники ставлячи в формі кличного відмінка.
І. Нащо так, (осінь), гориш в мені багряним листям клена? (Г.Коваль.) О (печаль) моя неозора! (В.Сосюра.) (Любов) моя вогнекрила, ти линеш в осінню даль. (Д.Павличко.) Пронеси мене на крилах, (радість) моя, де на пагрбах і схилах сонця течія. (В.Симоненко.) Добрий ранок, моя (одинокість)! (Л.Костенко.) (Ніч) моя, обійми мене, пригорни. (Є.Гуцало.) Верни мені, світла (пам’ять), всіх друзів, яких я втратив. (Д.Луценко.) О тиха (пристань) робочого стола, де ще на якорях дрімають вірні рими! (М.Рильський.) За що тебе люблю я, (Білорусь)? Мені твої сніги, немов обруси із маминого теплого стола, ласкаво світять. Золота (печаль), не лебеді так ніжно заячали, то чистота твоя мене знайшла. (Д.Павличко.)

ІІ. Я люблю тебе, незрадлива (мудрість) книг! (М.Стельмах.) Ні остраху, ні тіні компромісу. На кожен виклик, (совість), іди! (Л.Костенко.) Ти встаєш тріпотливим цвітом, ніжна (молодість) сама! (О.Ольжич.) О (радість), не муч! Високо десь гусиний лине ключ. (М.Рильський.) Добрий ранок, моя (одинокість)! (Л.Костенко.) Раптом – пробудження грім. Де ж ти пропала, (ніч)? (Д.Павличко.) Здрастуй, (свіжість) нив! (В.Симоненко.) (Непам’ять), залізна стань! (В.Стус.) Ти не дихай, (осінь), здаля, сніговою хмарою на мене. (П.Перебийніс.) Здрастуй же, зрдастуй же, (смерть) моя! (В.Стус.)



Суфікси –ат-, -ят- бувають в усіх відмінках іменників ІV відміни, крім називного, знахідного і орудного: лошати, ягняті, малят.

Суфікс -ен- буває в усіх непрямих відмінках однини, крім знахідного,

та у всіх відмінках множини: племені, імен.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка