Практикуму «Шляхи запровадження спеціально організованих педагогічних впливів в системі креативної освіти»



Сторінка1/4
Дата конвертації04.03.2016
Розмір0.79 Mb.
  1   2   3   4
ЗАТВЕРДЖУЮ

Директор школи

О.Маханько
ПЛАН

проведення семінару-практикуму



«Шляхи запровадження спеціально організованих педагогічних впливів

в системі креативної освіти»
Мета проведення семінару:

  • ознайомити членів педагогічного колективу з теоретичними аспектами створення та запровадження спеціально організованих педагогічних впливів в системі нового Держстандарту початкової, базової та повної загальної середньої освіти;

  • окреслити продуктивні шляхи застосування педагогічних впливів з метою формування та розвитку креативності учасників НВП засобами нового Держстандарту початкової базової та повної загальної середньої освіти;

  • пропагувати позитивний досвід вчителів школи щодо створення та запровадження системи з формування та розвитку духовно-моральних та інтлектуальних цінностей творчої особистості школяра.


Місце проведення: методичний кабінет КЗШ І-ІІІ ступенів № 44.
Дата проведення: 12 березня 2015 року.
Учасники семінару: педагоги школи.
ПЛАН РОБОТИ

І. Організаційна частина.

14.00 - 14.10 – Огляд виставки «Шляхи запровадження педагогіки впливу на особистість учня». Іонко Т.О., заступник директора з НВР

14.10 – 14.15 – Відкриття , окреслення завдань семінару. Маханько О.А., директор школи
ІІ. Теоретична частина.

14.15 – 14.30 – Психолого-педагогічні аспекти навчально-виховного процесу в умовах переходу основної школи на новий Державний стандарт.

Іонко Т.О., заступник директора з НВР

14.30 – 14.40 – Психологічні основи педагогічного впливу на особистість учня засобами варіативних моделей навчально-виховного процесу. Бойченко Г.В., практичний психолог

14.40 – 14.50 – Шляхи успішного адаптаційного періоду першокласника як головна умова формування ключових та предметних компетентностей учнів початкових класів в умовах нового Держстандарту.

Заміховська І.В., вчитель 1 класу

14.50 – 15.00 Використання ігрових форм і методів роботи на уроках англійської мови в початковій школі як засобу розвитку усного мовлення. Коркач О.С., вчитель англійської мови

15.00-15.10 - Запровадження педагогічних впливів засобами сучасних інформаційних технологій на уроках фізики Кремень М.А., вчитель фізики та інформатики

15.10 – 15.20 – Система формування географічної культури та інформаційної компетентності учнів у системі профільної географічної освіти

Маханько І.В., вчитель географії та економіки

15.20 – 15.30 - Система роботи з формування читацьких компетенцій на уроках літератури

Мулявко К.М., вчитель світової літератури


ІІІ. Практична частина

15.30 – 15.55 – Фрагмент уроку з фізики в 8 класі «Зву та його характеристика. Види звуків. Вплив звуку на живі організми»

Кремень М.А., вчитель фізики та інформатики

15.55 – 16.15 – Фрагмент уроку в 1 класі «Мої іграшки»

Коркач О.С., вчитель англійської мови

16.15 – 16.45 Тренінг рефлексії

Бойченко Г.В., практичний психолог
ІV. Заключна частина.

16.45 – 17.00 – Підведення підсумків, обговорення та прийняття рекомендацій семінару. Іонко Т.О., заступник директора з НВР



Психолого-педагогічні аспекти навчально-виховного процесу в умовах переходу основної школи на новий Державний стандарт.

Іонко Т.О., заступник директора з НВР

Перехід з початкової школи в середню – це рубіж 4–го і 5-го класів. 4-й клас – достатньо спокійний період, коли вже все склалося: навчання, оцінки, взаємини. Це період відносної стабільності, коли психолог може з успіхом продовжувати займатися пізнавальним розвитком дітей. Саме через свою стабільність 4-й клас часто випадає з поля зору педагогів і психологів.

Але це надзвичайно важливий етап життя для дитини, оскільки об'єктивно закінчується молодший шкільний вік і його підсумком є глибокі зміни і позитивні перетворення в психіці дитини.

Молодший шкільний вік є сензитивним:


  • для розвитку пізнавальних потреб і інтересів, для формування мотивів учення;

  • для розвитку продуктивних прийомів і навиків учбової роботи, так званого «уміння вчитися»;

  • для формування особи дитини, розкриття його індивідуальності, формування самооцінки, самоконтролю і саморегуляції;

  • для засвоєння соціальних норм і зав'язування міцних дружніх зв'язків.

Всі ці зміни відбуваються в рамках учбової діяльності, оскільки вона в цьому віці – ведуча. Результатом змін є психологічні новоутворення, які стануть фундаментом для розвитку особи на наступному віковому етапі.

Які ж це новоутворення? Питання принципове, оскільки нові якості і особливості, що розвиваються у дитини, можуть служити обгрунтуванням для вибору діагностичних методик.

Перш за все, у молодшого школяра в центр свідомої діяльності висувається мислення. Саме розвиток словесно-логічного мислення перебудовує всі інші пізнавальні процеси. Оволодіння понятійним мисленням веде до розвитку рефлексії, аналізу і внутрішнього плану дій. Словесно-логічне мислення – це перше новоутворення, завдяки якому розвивається рефлексія і внутрішній план дій.

Другий важливий момент: в цей період якісно змінюється здібність до довільної регуляції поведінки. Від довільності в ситуаціях, пов'язаних тільки з учбовою діяльністю, дитина переходить до довільного регулювання спілкування і поведінки, він стає здатний керуватися нормами і правилами спілкування. Новий рівень довільності – це друге новоутворення молодшого шкільного віку.

Третє новоутворення пов'язане з переходом до наочного навчання. Наочне навчання створює умови для розвитку нових пізнавальних потреб і нових інтересів. Тобто, формується нове пізнавальне відношення до дійсності.

До кінця молодшого шкільного віку починає складатися новий тип відносин з навколишніми людьми. Безумовний авторитет дорослого поступово втрачається, всього більшого значення починають набувати однолітки, зростає роль дитячого співтовариства. Тобто, четверте новоутворення – орієнтація на групу однолітків.

Окрім позитивних новоутворень з'являються і інші вікові зміни в особі дитини.

Одне з них прямо пов'язане з орієнтацією на групу однолітків. Річ у тому, що в 10-11 років істотно змінюється характер самооцінки дитини. Якщо раніше вона складалася під впливом оцінок вчителя і ці оцінки стосувалися, в основному, навчання, то тепер на характер самооцінки все більше впливають інші діти. Причому, їх оцінки пов'язані з неучбовими характеристиками, якостями, що виявляються в спілкуванні. Можна говорити про виникнення в цей період кризи самооцінки. У дітей різко росте кількість негативних самооцінок.

Ще одна важлива зміна в особі дитини стосується мотиваційної сфери. Рубіж 4-5 класів характеризується значним зниженням учбової мотивації. На тлі нового пізнавального відношення, що формується, до дійсності часто спостерігається негативне відношення до школи в цілому, конфлікти з вчителями, зниження успішності.

Таким чином, в перехідний період важливо отримати інформацію про наступні якості і особливості дитини:



  • інтелектуальний розвиток;

  • учбові і позашкільні інтереси;

  • учбова мотивація;

  • поведінкова саморегуляція;

  • система відносин дитини (самооцінка, відношення до інших людей);

  • емоційний стан; останній параметр важливо досліджувати, оскільки перехід до нового етапу життя природно викликає деяку напругу.

Кожний навчальний рік є певним етапом як у справі розбудови національної освіти, так і у професійній долі кожного учителя. А 2012-2013 навчальний рік - особливо. Сьогодні освіта України переживає процес «перезавантаження»: вводяться нові Державні освітні стандарти, оновлені програми, підручники. Чому? Для чого? Як має все реалізовуватися?

З 2013 року до 2019 року будемо працювати за двома стандартами (чинним та новим Державним стандартом базової й старшої шкільної освіти), так як запровадження здійснюватиметься поступово, розпочинаючи з 5 класу.

Час не стоїть на місці. Реальність стрімко змінюється: суспільство інформатизується, Україна все більше інтегрується в світовий простір. Ці фактори ставлять перед освітою інші завдання, ніж 12 років тому. Держстандарти і навчальні програми мають відповідати вимогам часу, тобто в них мають бути закладені найновіші досягнення науки, технологій, педагогічної думки, новий освітній зміст. Адже в освіті, крім змісту викладання, все інше — косметика. Можна ставити різні бали, поєднувати, роз’єднувати предмети, але якість освіти визначається новими стандартами. І ми переконані, що вони не повинні бути чимось застиглим, навпаки — це жива матерія, яка кожні 15—20 років має змінюватись. Оскільки нагромаджуються нові знання, нові психологічні підходи, педагогічні методики, навіть діти стають іншими.

Основні державні документи зазначають, що «Стандарт освіти – це система основних показників, що є складовими державної норми освіченості. Освітній стандарт відображає суспільний ідеал, враховує можливості реальної особистості та системи освіти щодо досягнення цього ідеалу». У Законі України «Про загальну середню освіти» говориться: «Державний стандарт загальної середньої освіти – це зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії держави у її досягненні»

З 1 вересня 2012 року вже впроваджується новий Державний стандарт початкової загальної освіти, затверджений у квітні 2011 року. Державний стандарт базової й старшої шкільної освіти затверджено у листопаді 2011 року. Відтоді розпочалася робота над створенням нових навчальних програм для учнів 5 – 9 класів. Перейнявшись її важливістю і прагнучи йти “в ногу з часом”, учитель повинен шукати відповідь на питання «Що і як я маю робити? З чого почати і як продовжувати? Яким має бути кінцевий результат?», а також звернутися до освітніх документів (державних стандартів, концепції освіти, навчальних планів та програм тощо).

Новий Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти… Цікаво дізнатися, у чому ж полягає його новизна порівняно із попереднім Державним стандартом базової та повної загальної середньої освіти 2004 року, які відмінності чинної і нової редакцій Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти.

Сутність змін пов’язана з необхідністю впровадження компетентнісно спрямованої освіти. Реалізувати завдання, виголошені у стандартах, можна за умови, якщо навчально-виховний процес в школі буде «спрямовано на розвиток активності, самостійності, творчих можливостей кожного школяра, оскільки суспільство потребує особистостей, здатних свідомо діяти, приймати власні рішення, швидко адаптуватися до змін».

Зміст середньої освіти є складною багаторівневою системою, що складається з 7 освітніх галузей, десятків навчальних предметів і сотень виховних заходів. Це 12 тисяч тем уроківякі повинен опановувати український учень протягом усього шкільного курсу навчання.



Основною особливістю нового Державного стандарту є орієнтація вимог до рівня підготовки випускників на досягнення компетентностей. Причому, якщо в Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти 2004 року було подано лише перелік деяких компетентностей (формування соціальної, комунікативної, комп’ютерної та інших видів компетентностей учнів), то в новому стандарті 2011 року дається більш ґрунтовний перелік і визначення основних понять компетентнісно орієнтованого підходу, який визначається одним із основних підходів до навчання, разом із діяльнісним та особистісно-орієнтованим.

Зміни стануть можливими лише, якщо збагнути, що традиційною метою шкільної освіти завжди було оволодіння системою знань, основами наук; пам’ять учнів перевантажувалась чисельними фактами, поняттями, іменами, датами. Але знання не завжди віддзеркалюються в діях. Наукою доведено, що для життєвого успіху необхідні не самі знання, а вміння їх застосувати відповідно до конкретної життєвої ситуації. «Дослідження, проведені психологами Гарвардського університету, показали, що успіх на 85% залежить від особистісних якостей, правильного вибору лінії поведінки, і лише на 15% визначається наявними знаннями». Таким чином, необхідність змістити акценти в освіті із засвоєння фактів на оволодіння способами взаємодії зі світом призводить до осмислення необхідності змінити характер навчального процесу та способів діяльності учнів.

Сьогодні актуалізується поняття «діяльнісний підхід». Зокрема, у новому Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти читаємо: «Діяльнісний підхід спрямований на розвиток умінь і навичок учня, застосування здобутих знань у практичних ситуаціях, пошук шляхів інтеграції до соціокультурного та природного середовища».

Новий Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти виконує функцію інструменту модернізації освіти, як то:



  • забезпечує створення єдиного освітнього простору;

  • посилює регламентуючу роль школи в системі неперервної освіти;

  • забезпечує еквівалентність здобуття загальної середньої освіти у різних формах;

  • приводить зміст шкільної освіти у відповідність з потребами часу, завданнями розвитку країни;

  • створює умови для диференційованого навчання тощо.

Позитивними ознаками Стандарту є те, що:

  • в ньому передбачено наступність змісту семи освітніх галузей Державного стандарту початкової загальної освіти: «Мови і літератури», «Суспільствознавство», «Мистецтво», «Математика», «Природознавство», «Технології», «Здоров’я і фізична культура»;

  • задекларовано перехід до компетентісного підходу до формування змісту освіти та особистісно зорієнтованого навчального процесу;

  • збережено чітке структурування, закладене в чинному Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти, а саме: розділ «Загальні положення» складає цільовий блок, що визначає мету і завдання Державного стандарту в цілому та окремих його освітніх галузей; дається тлумачення головних вживаних у документі понять; удосконалено Базовий навчальний план;

  • проект Стандарту складається з обов’язкового змісту освіти певної галузі знань та державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів.

Визначено кроки, які, за умови їх практичного втілення, можуть сприятливо вплинути на оновлення змісту шкільної освіти.

1. Модернізація змісту освіти.

2. Переорієнтація освіти зі  знаннєвої  парадигми на діяльнісну.

Розділ «Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів» орієнтує освіту на формування способів навчальної, пізнавальної, комунікативної, практичної діяльності.

3. Особистісна орієнтація освіти, забезпечення варіативності і свободи вибору в змісті освіти старшої школи. Так, у Стандарті Базовим навчальним планом для старшої школи передбачено обов’язковий для вивчення зміст освітніх галузей та час на інтегровані курси за вибором загальноосвітніх навчальних закладів відповідно до загальної кількості годин, передбачених для кожної галузі.

4. Орієнтація на компетентісний підхід до змісту освіти, формування готовності школярів застосовувати набуті знання, уміння навички та способи діяльності у практичному житті.

У розділі «Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів» зроблено спробу переорієнтувати навчальний процес з відтворювання набутих знань і розв’язування завдань відтворюючого рівня на формування й висловлювання школярами власної думки щодо прочитаного, їх здатності виявляти ставлення до певних подій, фактів, персоналій, процесів, вміння оцінити наукове відкриття, порівнювати, робити узагальнення тощо.

У цьому Державному стандарті введено та розкрито значення таких понять як:

1) громадянська компетентність — здатність учня активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства;

2) діяльнісний підхід — спрямованість навчально-виховного процесу на розвиток умінь і навичок особистості, застосування на практиці здобутих знань з різних навчальних предметів, успішну адаптацію людини в соціумі, професійну самореалізацію, формування здібностей до колективної діяльності та самоосвіти;

3) загальнокультурна компетентність — здатність учня аналізувати та оцінювати досягнення національної та світової культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства, застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на загальнолюдські цінності;

4) здоров’язбережувальна компетентність — здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей;

5) інформаційно-комунікаційна компетентність — здатність учня використовувати інформаційно-комунікаційні технології та відповідні засоби для виконання особистісних і суспільно значущих завдань;

6) ключова компетентність — спеціально структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів;

7) ключова компетенція — певний рівень знань, умінь, навичок, ставлень, які можна застосувати у сфері діяльності людини;

8) компетентнісний підхід — спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є ієрархічно підпорядковані ключова, загальнопредметна і предметна (галузева) компетентності;

9) компетентність — набута у процесі навчання інтегрована здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці;

10) компетенція — суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини;

11) комунікативна компетентність — здатність особистості застосовувати у конкретному виді спілкування знання мови, способи взаємодії з людьми, що оточують її та перебувають на відстані, навички роботи у групі, володіння різними соціальними ролями;

12) міжпредметна естетична компетентність — здатність виявляти естетичне ставлення до світу в різних сферах діяльності людини, оцінювати предмети і явища, їх взаємодію, що формується під час опанування різних видів мистецтва;

13) міжпредметна компетентність — здатність учня застосовувати щодо міжпредметного кола проблем знання, уміння, навички, способи діяльності та ставлення, які належать до певного кола навчальних предметів і освітніх галузей;

14) навчальна програма — нормативний документ, що конкретизує для кожного класу визначені цим Державним стандартом результати навчання відповідно до освітньої галузі або її складової, деталізує навчальний зміст, у результаті засвоєння якого такі результати досягаються, а також містить рекомендації щодо виявлення та оцінювання результатів навчання;

15) особистісно зорієнтований підхід — спрямованість навчально-виховного процесу на взаємодію і плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності у спілкуванні та партнерства у навчанні;

16) предметна (галузева) компетентність — набутий учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної із засвоєнням, розумінням і застосуванням нових знань;

17) предметна компетенція — сукупність знань, умінь та характерних рис у межах змісту конкретного предмета, необхідних для виконання учнями певних дій з метою розв’язання навчальних проблем, задач, ситуацій;

18) предметна мистецька компетентність — здатність до розуміння і творчого самовираження у сфері музичного, образотворчого та інших видів мистецтва, що формується під час сприймання творів таких видів мистецтва і їх практичного опанування;

19) проектно-технологічна компетентність — здатність учнів застосовувати знання, уміння та особистий досвід у предметно-перетворювальній діяльності;

20) соціальна компетентність — здатність особистості продуктивно співпрацювати з партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі.

Формування інформаційно-комунікаційної компетентності учнів, зміст якої є інтегративним, відбувається у результаті застосування під час вивчення всіх предметів навчального плану діяльнісного підходу. Навчальними програмами обов’язково передбачається внесок кожного навчального предмета у формування зазначеної компетентності.

Цей Державний стандарт ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів, що реалізовані в освітніх галузях і відображені в результативних складових змісту базової і повної загальної середньої освіти. При цьому особистісно зорієнтований підхід до навчання забезпечує розвиток академічних, соціокультурних, соціально-психологічних та інших здібностей учнів. Компетентнісний підхід сприяє формуванню ключових і предметних компетентностей.



Новий Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти складається із:

  • загальної характеристики складових змісту освіти;

  • Базового навчального плану загальноосвітніх навчальних закладів II—III ступеня згідно з додатком 1 (далі — Базовий навчальний план);

  • державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів згідно з додатком 2.

Цей Державний стандарт розроблений на основі Державного стандарту початкової загальної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 р. № 462 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 33, ст. 1378), із спрямуванням освітніх галузей на розвиток сформованих і формування нових предметних (галузевих) компетентностей.

Предметні (галузеві) компетентності стосуються змісту конкретної освітньої галузі чи предмета, і для їх опису використовуються такі ключові поняття“знає і розуміє”, “уміє і застосовує”, “виявляє ставлення і оцінює” тощо.

Новий Державний стандарт включає такі освітні галузі, як “Мови і літератури”, “Суспільствознавство”, “Мистецтво”, “Математика”, “Природознавство”, “Технології”, “Здоров’я і фізична культура”, зміст якихпослідовно взаємозв’язаний із змістом відповідних освітніх галузей Державного стандарту початкової загальної освіти.


Психологічні основи педагогічного впливу на особистість учня засобами варіативних моделей навчально-виховного процесу.

Бойченко Г.В., практичний психолог

Головною метою роботи школи є процес формування особистості, Ті гармонійний розвиток. Під розвиткові особистості слід розуміти взаємопов'язаний процес кількісних і якісних змін, що відбуваються під час анатомо-фізіологічного дозрівання людини, становлення її світогляду, моральних поглядів, переконань, емоційно-почуттєвої сфери.

Деталізуючи зміст поняття "особистість" відносно дитячого віку, Л.Ї.Божович писала, що це: по-перше, розвиток пізнавальної сфери школяра, і по-друге, формування нового рівня дитини, що дозволяє їй діяти не безпосередньо, а керуючись свідомо поставленими цілями, вимогами та почуттями, по-третє, виникнення відносно сталих форм поведінки й діяльності, які складають основу формування характеру, по-четверте. розвиток суспільної спрямованості школяра, звернення Його до колективу однолітків, засвоєння ним моральних вимог, які вони йому ставлять.

Усебічний розвиток не можна розуміти як однаковість розвитку здібностей до будь-якої діяльності, як універсальність можливостей у всіх сферах виробництва, техніки, культури, мистецтва, науки. Такий розвиток і слід розуміти як рівність можливостей і умов для розвитку Індивідуальних І особливостей кожної особистості, для виявлення тих здібностей, до яких в і особистості є найбільші задатки, як всемірного розвитку нахилу до тієї діяльності, до якої в особистості є найкращі здібності.

Виховання у спеціальному педагогічному розумінні - це процес і результат цілеспрямованого впливу на розвиток особистості, ЇЇ відносин, рис. якостей, поглядів, її переконань, способів поведінки в суспільстві.

Навчально-виховний процес необхідно будувати таким чином; щоб він активізував дії внутрішніх сил І потенційних можливостей дитини та сприяв доведенню їхнього розвитку й ставлення до оптимального рівня.

Л.С.Виготський висунув ідею про дві взаємопов'язані зони розвитку:
актуального та найближчого. Зона актуального розвитку відображає систему знань і вмінь, які дитина вже опанувала, і на основі яких вона спроможна розв'язувати пізнавальні та інші задачі. Рівень актуального розвитку обумовлює зону найближчого, тобто коло вмінь, які дитина може опанувати самостійно (спонтанно), або за умови сприяння старших у процесі навчання та виховання. Зона найближчого розвитку - це "завтрашній день дитини". В умовах спеціально організованого цілеспрямованого педагогічного процесу вона набагато раніше увійде у свій "завтрашній день", ніж при простому збігу обставин. Якщо ж зовнішні умови не сприятимуть розвитку тих чи Інших внутрішніх сил, то останні можуть зовсім не розкритися або набути спотворених форм функціонування.

Зона найближчого, взаємодіючи із зоною актуального розвитку, ^ поступово освоюється дитиною. У такий спосіб вона піднімається на новий . щабель актуального розвитку і відповідно виникає нова зона найближчого розвитку.

З двома зонами розвитку пов'язане питання про співвідношення навчання й розвитку. Те, що опанувала дитина - це ЇЇ вчорашній день, пройдений етап. Навчання й виховання, що спираються па цикл розвитку, який уже закінчився, не можуть розраховувати на особливі успіхи, бо вони не ведуть дитину вперед, і, ясна річ, не можуть задовольнити ЇЇ функціональну потребу в розвитку.

Інтенсивний розвиток відбувається тільки тоді , коли навчання випереджає актуальний рівень і надає руху силам, що знаходяться в зоні найближчого розвитку. Л.С.ВиготськиЙ наголошує, що навчання й розвиток не збігаються безпосередньо, а являють собою два процеси, що перебувають у надзвичайно складних взаєминах. Навчання тільки тоді відбувається успішно, коли воно випереджає розвиток, тільки за таких умов воно пробуджує й викликає до життя цілий ряд функцій, що перебувають у стані визрівання, і ! що знаходяться у зоні найближчого розвитку. Навчання є більш плідним тільки тоді, коли воно змінюється у межах періоду, що визначається зоною найближчого розвитку.

Розвиток і формування особистості результат взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів. Виховання відіграє вирішальну роль у розвитку особистості тільки за умови, якщо воно позитивно впливає на внутрішнє стимулювання її активності в роботі над собою,

Єдність і взаємопроникнення зовнішнього та внутрішнього, де , виникає боротьба протилежностей, розгортання цих протилежностей є рушійними силами процесу розвитку.

У процесі розвитку особистості суперечності виникають спочатку як зовнішні суперечності організму й середовищем, а потім стають внутрішніми.

Однією з головних внутрішніх суперечностей особистості є розходження між виникаючими в неї новими потребами, запитами, | прагненнями і досягнутим рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх ; задоволення. Часто виникають суперечності між новою ситуацією і попереднім досвідом, між досягнутими рівнем розвитку й способом життя,

Можливості виховання великі, але не безмежні. Вони залежать не лише від суспільних умов, а й від вікових та індивідуальних особливостей розвитку дітей. Якщо враховується ця залежність, то розширюють можливості виховання, його вплив на розвиток.

Основні періоди психічного розвитку особистості визначаються за психолого-педагогічними критеріями, які включають характерні для кожного віку соціальні ситуації розвитку, передусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність, відповідний рівень розвитку свідомості та самосвідомості.

Такими періодами є: ранній вік (від народження до 3 років), дошкільний вік (від 3 до 7), молодший шкільний вік (від 7 до 10), середній шкільний або підлітковий вік (від 10 до 15) і юнацький вік (від 15 до досягнення зрілості).

На кожному етапі розвитку дитини є своя провідна діяльність, яка характеризується своїми цілями, мотивами та способами виконання. Провідна діяльність - не просто форма активності, що найчастіше зустрічається у цьому віці. Це діяльність, покликана задовольнити актуальні потреби індивіда, що розвивається, у ній диференціюються нові види діяльності, наприклад, елементи навчання у грі, формуються пізнавальні та інші психічні процеси. Характером провідної діяльності зумовлюються у цей період зміни у потребах, інтересах, почуттях індивіда, що розвивається.

На кожному віковому етапі розвитку людини формуються і індивідуальні особливості вищої нервової діяльності, фізичного, духовного розвитку, здібностей, інтересів, характерологічних рис та ін.

Навчально-виховний процес – це органічне поєднання процесів навчання, виховання, освіти і розвитку.

Закономірності цілісного педагогічного процесу:

А) зовнішні: цілісність навчально-виховного процесу, його мета, зміст, форми, методи зумовлені соціально-економічними потребами суспільства; педагогічний процес (його задачі і зміст) залежить від можливості суспільства, в яких здійснюється процес.

Б) внутрішні закономірності: зв’язок між процесами навчання, виховання, розвитку, освітою; зв’язок між діяльністю і спілкуванням особистості і результатами її розвитку; зв’язок між можливостями особистості (віковими, індивідуальними) і характером педагогічного впливу; між колективом і особистістю; зв’язок між задачами, формами, змістом, методами пед. Процесу.

Принципи навчально-виховного процесу:

- науковість, полі культурність, світський характером освіти, інтегральність, єдність навчання і виховання, громадянська свідомість, взаємоповага між націями, народами в інтересах людини, суспільства, держави.

У сучасній педагогіці існує кілька підходів до процесу навчання:

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка