«Пресвята Покрівонька! Перед твоїм покривалом голови схиляємо»



Скачати 169.85 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір169.85 Kb.
Виховний захід

Тема: « Пресвята Покрівонька!



Перед твоїм покривалом голови схиляємо »

Форма проведення: театралізоване дійство

Мета: ознайомити вихованців зі святом Покрова, розширити знання дітей з історії української культури; відроджувати календарно-обрядові звичаї, традиції і обряди нашого народу; розвивати естетичний смак, навички морально-етичної поведінки; виховувати повагу до історичного минулого свого народу, до рідної мови.

Обладнання: (на сцені) Дві ширми, що імітують українську хату; українська піч, стіл, лави, українські рушники, скатертина. (Біля сцени ) тин з глечиками, імітація осіннього дерева. Ікона з зображенням Божої Матері, уквітчана вишитим рушником, з лівого боку макет вхідних дверей хати. Дарунки на новосілля: глиняний горщик, гілка дуба, гілка любистку, мірочки жита, квасолі, вівса, гороху, часнику.

Для ігор: «Заплети косу» - 3 набори різнокольорових стрічок довжиною 1.5м (по 3 шт.). У кожному наборі 3 стрічки зв’язані з одного боку вузликом; для гри « Передай вінок у танці» - український віночок.

Звучать слова у запису: Десь благовірні люди, свято празнуємо, отінюванні Твоїм, Богомати, пришестям і спозираючи на твій пречистий образ, покірно мовимо: покрий нас чесним Твоїм покровом і збав нас від усякого зла, молячи Сина Твого, Христа Бога нашого, спаси душі наші

Ведуча: Люди здавна шукали посередників і заступників перед Богом. Саме таким і є в нашій уяві образ Пресвятої Богородиці, яка, ми віримо, якщо її дуже попросити, заступиться і допоможе в важкі хвилини життя.

Запис пісні «Ми до тебе прибігаємо»

Ведуча: 14 жовтня одне з найбільших осінніх свят – свято Покрова або, як кажуть літні люди – Покрівонька… Свято це релігійне й побутове, родинне, жіноче, історичне. В Україні воно шанується з прадавніх часів, християнська традиція переплелася з народною і перетворилася на улюблене свято. А чому саме 14 жовтня святкується Покрова розкажуть діти.

Учень: Історія цього свята така. З історичних джерел відомо, що події, до якої воно приурочене, відбулася у 910 році в Константинополі. На той час ішла війна греків з сарацинами і місту загрожувала небезпека.

Учень: Під час всеношної служби в одному з храмів, де зберігалася риза і пояс Богоматері, Святий Андрій Юродивий та його учень Епіфаній побачили, як в повітрі з’явилася Пресвята Діва в оточенні пророків, Апостолів і Ангелів.



Учень: Вся осяяна сонячним світлом, вона молилася за християн, покриваючи їх чесним своїм омофором (це довга тканина з хрестом, яку носять священики під час богослужінь). Невдовзі греки перемогли ворогів, а через 250 років православна церква встановила цього дня свято Пресвятої Покрови Богородиці.

Учень: Існує безліч легенд про Покрову, про її чародійну силу, про випадки, пов’язані з появою Божої Матері, коли треба було захистити віруючих від ворога, про сльози, що виступали на її обличчі. Переповідають, коли на козаків у боях чекала поразка, то по святому ликові текли сльози. Так Божа Мати плакала перед Полтавською битвою, де козаки отримали поразку

Учень: За козацьких часів була національним святом. Ікони з образом Божої Матері козаки брали з собою в походи. На честь своєї заступниці у цей день на Січі було встановлене величне храмове свято, і збиралася Велика Рада, яка відбувалася лише тричі на рік: на Новий рік, на другий день Великодня і на Покрову. Отаман, а за ним і все чесне товариство проголошували такі слова…

Пресвята Покровонько!

Покрий мою головоньку!

Святим своїм покривалом.

Від стріли летящої,

Від рани болящої,

Від наглої смерті.

Учень: В осінньому календарі українців цей день займає особливе місце. З ним пов’язано чимало звичаїв, повір’їв, легенд, замовлянь, переказів. За уявленнями наших предків 1 жовтня (за ст. ст.) святкувався День Матінки Землі, що мав назву Покрови. Це початок зимового сну природи, коли земля «відпочиває» від виснажливої весняної й літньої роботи, вона вкривається листям, а потім-снігом, вода-льодом, а дівчата шлюбним вінцем.

Учень: Як же святкують цей день? Прокинувшись, ще в ліжку, просили Покрову, щоб дала міцного здоровця, без хвороб пережити зиму. В день свята жінки вставали до сходу сонця, протоплювали піч і закривали димохід, у такий спосіб «заганяли» тепло до хати на зимовий період.

Учень: Потім найстарша жінка в родині знімала з ікони Святого рушника і чіпляла його над вхідними дверима. Як тільки починали дзвонити в церкві, вся родина ставала під рушником. Найстарша при цьому говорила:

Пресвята Покровонько!

Перед твоїм покривалом

Голови схиляємо



Діти хором:

Прохаємо, Покровонько, од лиха укрити

Здоров’ячко всім нам знов обновити.

Учень: Після здійснення ритуалу брали з собою калачі, для поминання померлих родичів і йшли до церкви, не низько вклонялись перед іконою Божої Матері і просили її заступитися і допомогти в важкі хвилини життя.

Виконання пісні «Цариця неба і Землі»

Учень: До свята треба було закінчити всі найважливіші городні роботи. За повір’ям, після Покрови, земля повинна відпочивати. Копати, сіяти, вважалось за великий гріх. На того, хто не встиг впоратись – дивились з осудом. В народі говорили «Не сій по Покрові, бо на полі буде голо», «Хто посіє по Покрові, той не матиме й корові».

Учень: А ще примічали, якою на цей день була погода – такої чекай і зими. Якщо листя на березі та на вишні ще тримається – зима буде теплою, а коли вже опало – чекай суворої зими.

Учень: Якщо хто вселявся в нову хату, то входини справляли саме на Покрову. Це завжди вважалось гарною прикметою. «Матір Божа» покриває все, що було поганого в старій оселі і принесе в новий дім радість, мир, злагоду та добробут.

Учень: За традицією, новосели вибирали із старої печі жар і переносили його до нової. Кожен гість брав із собою на новосілля хліб-сіль, рушник, дарунок і квіти. А запрошували на новосілля так!

Сценка

Господиня: Запрошуємо вас, дорогі гості, заходьте до нашої хати, не минайте!

Господар: Щоб радість і щастя ніколи не минали нашого двору!

1 гість: Чи вдома, господарі дому?

Хором: Вітаймо!

1 гість: Щастя, здоров’я вам в домі новому!

Хором: Бажаймо!

2 гість: Хто в цьому домі живе-поживає?

Того з новосіллям щиро вітаємо!

Бажаємо щастя усім в цьому домі,

Радості, миру вам в домі новому!



3 гість: Щоб фундаменти й підвали вам сто років простояли!

4 гість: Щоб у вікна широкі лились світла потоки!

1 гість: Ми довго думали, радились, щоб його вам таке подарувати з цієї нагоди і вирішили.

2 гість: Придбати вам на нове господарство оцей чарівний горщик. А зробили його майстри гончарної справи, з Опішні, може чули про таких знаменитих гончарів. Тому можете не сумніватись, він таки й справді чарівний. Так от кладемо вам в цей горщик жита, щоб в домі новому було радісно жити.

1 гість: Та гілочку дуба, щоб міцними всі в родині були та здоровими і дужими, як він.

5 гість: Та мірочку гороху, щоб від своїх трудів багатіли потроху.

3 гість: І ще трішечки вівса, щоб частіше, як от зараз, збиралась родина ваша вся.

6 гість: Та вкинемо квасолі – для гарної в домі долі.

1 гість: А я вкину вам любистку – для любові і затишку.

5 гість: Ну і головку часнику, щоб що коли вам не зварили, було усе всім до смаку! Та від дурного ока збереже.

1 гість: То все те, що примовляється, хай в майбутньому збувається!

Грає музика «Від Києва до Лубен»

Дівчинка: Старі люди говорили: «Свята Покрова стала, та хороших людей парувала»

Від Покрови до осіннього посту – пора весіль. Тому дівчата зверталися до своєї Покровительки з такими проханнями:



(Звернення дівчинки до ікони Божої Матері)

Свята Покровонько! Покрий мою головоньку. Оцією осінню.

Хоч і драною хустиною, Аби з хорошою людиною.

Щоб із сторони. Щоб свекорко, як батенько до мене були.

Свекрівонько, як матінка мене прийняли.

Щоб діверки та зовиці, мов братики та сестриці, до мене були.

Щоб ділечко, поробило, чужій сім’ї догодила,

Всім мила була, не лаяна, не бита, нагодована і вкрита спатоньки лягла.



Ведуча: Покрова – закінчення молодіжних гулянь на вулиці і початок вечорниць, пора сватання та веселих, гучних весіль. А зараз ми вам розповімо веселу історію з життя однієї української родини. Завітаємо до їхньої оселі.

Відкривається сцена, на якій зображена імпровізована

українська хата, в хаті господарі.

Ведуча: За столом сидять господарі: Одарка та Степан, зайняті своїми справами. А біля віконця нудьгує від безділля їхня донька, Наталка. Давайте послухаємо про що вони говорять.

Сценка

(Наталка зітхає біля вікна)



Мати. Що зажурилася, доню моя люба?

Наталка. Сумно мені, матусю. Хоч би музику покликали, що веселіше стало.

Мати. Клич, чоловіче, швидше музику. Бо щось наша доня засумувала. Та швидше, бо поки покличеш, то і рак на горі свисне!

Чоловік. Тільки не квокчи на мене спозаранку, як квочка на сідалі. Гей, музико! Заграй щось веселеньке, щоб доню, нашу голубоньку, звеселити. (Входить музика і грає)



Наталка. Не по собі мені від цієї музики. Серденько моє мало не вискочило з грудей. Скажіть йому, тату, хай повільну мелодію заграє, щоб серденько моє заспокоїлось.

Чоловік. Гей, музико! Заграй іншої музики, нашої, української, щоб душу зігрівала.

(Музикант грає)



Чоловік. До чого ж гарні українські народні пісні! Скільки слухаю, а наслухатись не можу!

Наталка. Щось до сну мене хилить від такої музики. Гоніть, тату, цього музику з нашого двору!

Чоловік. Іди, хлопче, з Богом! Не хоче більше моя донечка твоєї музики!

(Музикант виходить)



Чоловік. Але ж, доню, хіба можна спати серед білого дня? Може, то від безділля, до сну клонить тебе? Дала б ти, Одарко, їй якусь роботу. Он хата не метена, піч не топлена. Де й сон би подівся!

Мати. Не має в тебе серця, Степане, коли ти таке говориш! Хіба ти не бучиш, що донечка наша захворіла. Вареників зі сметаною не захотіла, музики ні веселої, ні сумної не хоче. Все сидить біля вікна та зітхає.

Чоловік. А он кума твоя суне! Ви ж з нею, як дві сороки. Як зійдетесь – хоч з двору тікай від ваших теревенів.

Мати. Знаю, як ти втікаєш, як мертвий дме.

(Заходить кума)





Кума: Добридень, кумцю! Оце забігла до тебе на хвилинку, взнати, як справи твої.

Мати. Погано, кумасю! Дочка моя Наталочка, мабуть захворіла. Не їсть, не п’є, а все сидить біля віконця і зітхає, квіточка моя.

Кума: Ой знаю я, люба, що то за хвороба! Пора її заміж віддавити!

Мати. Бог з тобою! Та ти тільки поглянь на неї. Личко біленьке, брови чорненькі, а очі голубі, як волошки в житі. Навіть не знаю хлопця, щоб був вартий моєї Наталки!

Кума: Вся надія лише на мене. Я засватаю твою доню за найкращого хлопця на всю околицю. (Підходить до Наталки)

  • Доброго дня, Наталочко!

Наталка. І вам доброго здоров’я!

Кума: Думаю, що пора тебе, дитино, заміж видавати. Що скажеш на це?

Наталка. Ну, якщо за хорошого хлопця, то чому б і ні. А ви когось маєте на прикметі?

Кума: Заміж треба виходити за вибором. Тож давай будемо вибирати. Може, засватати тебе за Грицька? Він хороший парубок, роботящий. Має господарство велике. Вийдеш за нього заміж – будеш, як вареник у маслі кататись.

Наталка. Та в нього ноги криві, як рогачики. Ними тільки горох молотити!

Мати. Ой, доню! Не в рівних ногах жіноче щастя.

Кума: То, може, підеш заміж за Івана? В нього ноги рівненькі, очі синенькі. А співає – як соловейко.

Наталка. От тільки росточком не вдавсь. Мабуть, по ліве коліно мені буде. Буду ходити по хаті та перечіпатися через такого чоловіка.

Мати. Ой, доню! Не у високому зрості жіноче щастя.

Кума: А що скажеш про Данила? Він серце має добре, стрункий – як тополя, привітний, як сонечко…

Наталка. І дурний, як сало без хліба. А, що це ви, тітко Пораска, про Романа не згадуєте? Може я б і погодилася за нього заміж піти.

Кума: От тільки не знаю, чи захоче він тебе брати. Але спробувати можна.

Наталка. От і спробуйте!

Мати. Щось мені страшно. Може, ще почекаємо годочок?

Кума: Почнемо зятя підбирати зараз, бо ще не відомо, скільки часу це займе. Це важлива справа. Бо, як кажуть в народі, хорошого зятя знайдеш – сина будеш мати, а погано знайдеш – і дочку загубиш. Так що бувайте здорові та чекайте на старості.

1-й староста. Доброго дня, тітко Параско!

2-й староста. І доброго здоров’ячка!

Кума: Добридень, парубки, коли не жартуєте!

1-й староста. Та які ж там жарти!

2-й староста. Ми хлопці серйозні та порядні!

Кума: Сам Бог мені вас послав. Я ж без вас – як риба без води! Виручайте, соколи ви мої.

1-й староста. Та що ж ми повинні зробити?

Кума: Справа почесна і відповідальна. Треба Наталку за Романа засватати. Чи не нагодилися би ви старостами бути?

2-й староста. Я нікому нікого і не вмію цього робити, хоч з Романом ми як рідні брати.

1-й староста. А я піду з радістю. Мені що вареники їсти, що сватом бути – однакове задоволення. Пішли зі мною, я тебе навчу!

2-й староста. Але я не знаю, що говорити!

1-й староста. Говоритиму я, а ти, як штовхну, якусь приказку скажеш, чи женихи підхвалиш.

2-й староста. Ну то гаразд, ходімо, коли так!

Кума: От і добре, золоті ви мої! Підказує моє жіноче серденько, що сватання буде вдалим.



(Підходять до тину)

Кума: А чи є хто вдома? Зустрічайте гостей дорогих, сватів золотих!

Мати: О, Боже мій! Степане! Наталко! Свати вже біля тину! Іди, Степане,сватів зустрічати. Ати, Наталко, в печі колупайся!

Наталка. Навіщо, мамо? Ще руки білі вимажу у сажу!

Чоловік. Так треба, доню! Звичай такий! Щоб бачили свати, що ти в нас роботяща та сором’язлива.

(Заходять свати і кума)

1-й староста. Доброго дня, господарю!

2-й староста. І вам, господине!

Кума: І тобі, Наталочко, зіронька наша ясна!

Чоловік. Заходьте, якщо прийшли!

Мати: Сідайте, хоч ми вас і не чекали!

Чоловік. То що ж вас привело до нашої скромної оселі?

1-й староста. Летіла голубка сизокрила, та через чуже подвір’ячко! Розбудила серце соколу ясному, та й залетіла до вашої хати.

2-й староста. Що це ти таке везеш, не розумію. Може, ти з глузду з’їхав?

1-й староста. Мовчи, приятелю. Так треба! Сватання – це ціле мистецтво!

Мати: Може і живе в нас тая голубка, та не для того ми її викохали, щоб кому завгодно віддавати.

2-й староста. Наш сокіл ясний – не хто завгодно, а кращий хлопець на всю околицю – Роман, син Палажки та Свирида.

Чоловік. Так що ж ви саме хочете від мене?

1-й староста. Ми прийшли до вас, аби засватати вашу Наталку за нашого Романа.

Мати: Щось мої ясні очі не бачать між вами Романа!

Кума: І не побачать, кумцю, поки не передасть Наталка йому хустки вишиваної в знак згоди на весілля.

2-й староста. Що ж, дядьку Степане, ми до вас прийшли не сидіти, а говорити і сватати вашу дочку.

Чоловік. Я цей рік не намірявся її віддавати: у мене немає нічого приготовленого, щоб весілля цього року гуляти.

1-й староста. Вам її довіку не держати, а треба віддавати.

2-й староста. Як кажуть в народі:

Свіжу рибу зразу подавай,

А дорослу дочку швидше заміж віддавай.

1-й староста. Бо дівоча краса швидко згаса!

Кума: Нам вашого достатку й хліба не рахувати, а здається, за цього хлопця можна віддати.

Чоловік. Е-е-е, люди добрі, вам, здається, що можна, а мені й не можна!

Мати: Що ж ти, доню, старостів накликала, а нас і не спиталася?

Наталка: А хіба я їх просила? Я сном і духом нічого не знала!

2-й староста. Ходімо звідси, нам тут робити нічого!

1-й староста. Сиди! Все йде як слід. Поторгуються та й погодяться!

Кума: Такі зяті, як Роман, на дорозі не валяються, а один раз у життя попадаються!

Чоловік. Ну, то неси, Наталко, рушники, перев’язуй сватів, а потім розмову продовжимо!..

(Перев’язують сватів)





Наталка: Допоможіть, мамо, бо щось руки в мене тремтять.

Мати: Не хвилюйся, доню! Саме страшне ще попереду!

1-й староста. Спасибі батькам і тобі, Наталко, Що рано встала і рушники старостам пряла.

Наталка: Це матуся пряла, бо така робота не для моїх білесеньких ручок!

1-й староста. А- ну, Наталко, пройдись по хаті. Маже ти крива чи горбата?

(Наталка проходить по хаті).

2-й староста. Та ні, і не крива, і не горбата. А що ж, тітко Одарко, ваша доня вміє робити?

Мати: Все вміє! А вірніше сказати, майже все вміє!

1-й староста. Сорочки шити та вишивати вміє?

Мати: От хіба що шити і вишивати не вміє! А все інше – вміє!

2-й староста. А вареники варити, пироги пекти вміє?

Мати: Ну хіба що пекти й варити ще не вміє!

1-й староста. Ну, хоч віника тримати в руках вона вміє?

Мати: Ще не вміє. Та хіба це головне в сімейному щасті?

2-й староста. Мабуть, вам легше буде назвати, що ж вона вміє.

Мати: Співати вміє, танцювати вміє, в люстерко видивлятись вміє, підморгувати хлопцям вміє!

Кума: А біля віконця як сяде, голівоньку на руки як покладе, волошковими очима як гляне – ангел, та й годі.

1-й і 2-й старости. Е-е-е!

Мати: Що означає ваше «е-е-е»? Дивіться мені, бо візьму й передумаю свою ягідку за вашого Романа віддавати!

Чоловік. А тепер розкажіть, що за птиця ваш Роман? Кажете, сокіл ясний? А може півень общипаний?

1-й староста. Орел, а не хлопець! Волосся кучеряве, золотисте та пишне, як грива у лева.

2-й староста. Еге ж, до їжі – точно лев, а до роботи – заєць.

1-й староста. То він жартує! А що вже розумний! Навіть старі йдуть до нього за порадою.

2-й староста. Еге ж, у хлопця розуму – як у риби голосу!

1-й староста. Не слухайте ви його! Роман – хлопець чесний: що пообіцяє – завжди зробить!

2-й староста. Еге ж, в нього від слова до діла, як від землі до неба.

1-й староста. Краще помовчи. І де ти взявся на мою голову! Насватаємо ми з тобою бісів купу. А до роботи – такий завзятий…

2-й староста. …Як дохла курка.

Кума: Досить, хлопці, досить! Господарі втомилися вас слухати. Неси, Наталочко, хустку вишивану, щоб свати передали її Романові на знак згоди.

Мати: Так, Наталочко, ходімо, я покажу тобі, де хустка лежить. І ти, Степане, йди допоможи її нести.

Чоловік. Іду-іду! А ви, сваточки, зачекайте хвилиночку!
(Збираються втрьох, на краю сцени)
Мати: Що ти, доню, думаєш робити?

Наталка: Ой не хочу я, мамо, такого чоловіка!

Чоловік. Неси їм швидше гарбуза, поки вони не втекли з хати!

Наталка: (До сватів) Оце вам відповідь! (Подає гарбуза). Передайте Романові від мене.

Мати: Скажіть йому, що наша Наталочка йому не пара.

Чоловік. Молода ще вона в нас, та не розумна! Хай ще рік в дівках посидить, та розуму набереться.

1-й староста. Якщо отримати гарбуза від вашої Наталочки для нашого Романа тільки невеличка неприємність…

2-й староста. …то отримати від неї весільну хустку було б для нього справжнім горем.

Кума: Ви ідіть собі з Богом, а я тут лишуся.
(Свати виходять з хати)

Кума: Все, що тут відбувається, то на краще. Я весь світ обійду, все до гори ногами переверну, а зятя вам кращого знайду!

Мати: Я тобі, кумцю, вірю як собі. Ох і погуляємо ми ж з тобою колись на Наталчиному весіллі.

Чоловік. Цитьте! А тепер послухайте, що я вам скажу. Ну і набрався я ж сорому через вас. Ніяких сватів на поріг не пущу, поки ти, Наталко, не навчишся: прясти, ткати, шити, вишивати…

Наталка: Ой лишенько мені!

Чоловік. …смажити, варити і пекти!

Мати: Ой рятуйте! Що він говорить моїй доні!

Наталка: Я ж зістарюсь, поки всьому навчуся!

Мати: Хто ж її заміж оді візьме?

Кума: Та вона ж як троянда, опадуть пелюстки, лишатьсь одні колючки!

Чоловік. А це вже від вас, жінки, залежить, за скільки років ви її всьому навчите. Чи ви тільки на язик розумні? А зараз всі до роботи!

(Біля тину з’являється гурт дітей)



1 дівчина: Наталко! Ходімо погуляємо, в ігри пограємо, пісні поспіваємо.

Наталка: Ніколи мені! Гуляйте без мене! В мене роботи багато.

2 дівчина: Робота не вовк, в ліс не втече.

Наталка: Гульки теж не вовки! Ідіть собі з Богом, грайте та співайте, а мені не заважайте.

Ведуча: Якщо вже так вирішила наша Наталочка, то нехай так і буде, не будемо їй заважати. А гостей запрошуємо пограти та повеселитися. А допоможе мені наша кумонька.

Гра «Заплети косу»
Умови гри: Обирають три команди по 3 чоловіки. Дівчата в українських костюмах тримають у руках кожна по три зв’язані вузликом стрічки. З іншого краю кожну стрічку тримає обраний гравець, як тільки починає грати музика, Команда зі стрічок плете косу.



Гра «Передай вінок у танці»

Умови гри: Дівчата, 10-15 чоловік, стоять у колі. Лине музика і вони одна одній передають віночок, який необхідно одягнути на голову, а потім віддати сусідці. Коли музика припиняється, та дівчина, у якої лишився віночок, виходить з гри. Перемагає учасниця яка остання залише гру.



Ведуча: Цілий рік працювала Наталка, не покладаючи рук. Наткала полотна повну скриню, вишила рушників цілий десяток, сорочки свої та спідниці бісером прикрасила. А які вареники навчилася варити! Які пироги стала пекти! Хлопці так і стали кружляти коло її хати. Саме тоді й знайшла вона свою долю. Знову було сватання, яке закінчилося гучним весіллям. Ось і підійшло наше свято до кінця. Сподіваємось, що воно вам сподобалось, і ви дізнались багато нового і цікавого. І що надалі вам буде цікаво вивчати історичне минуле нашого народу, його традиції, звичаї, обряди. Бо, як кажуть в народі: «Хто не знає минулого, у того немає і майбутнього»


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка