«Природні зони України»



Скачати 254.91 Kb.
Дата конвертації26.02.2016
Розмір254.91 Kb.
Тема: «Природні зони України»

Мета проекту: Формувати уявлення про природні зони; показати різноманітність рослинного і тваринного світу природних зон України. Формувати вміння читати карту і працювати з нею; розвивати пізнавальний інтерес, уміння працювати з додатковою літературою; виховувати любов до природи.

Обладнання: мультимедіа - дошка, карта природних зон, виставка книг, презентація, фотографії, тексти для читання , малюнки, ілюстрації.

Література: 1. І. Жигарев «Атлас тварин для школярів»/Київ:Перо.-2008

2. П.А. Кравчук «Географический калейдоскоп»/ Київ: Радянська школа.-1988

3. Ф. Д. Заставний «Географія України»/ Львів: «Світоч».-1994

4. Неизвестное об известном/ Москва: «Росмэн».-2000

5. Музейний матеріал

6. Спогади старожилів

7. Власні наробки: «Сторіінки історії села» вчитель Гаркуша С.М., «Село за часів козацької доби» вчитель Махонько Л.В.

Тип проекту: Інформаційно – пошуковий.

Навчальний предмет: «Я і Україна» 4 клас

Завдання проекту: Засвоєння програмового матеріалами з теми «Поглиблення і систематизація здобутих знань». Тренування навичок роботи в групах. Формування навичок роботи з різними джерелами інформації: довідкова література, Інтернет – ресурси.

Рекомендації: На попередньому уроці формуються творчі групи, які працюють в різних напрямках:


  • Науковці (природні зони світу);

  • Дослідники (розташування зон на території України, форми поверхні);

  • Метеорологи (погода в природних зонах в різні пори року);

  • Природоохоронці (рослинний і тваринний світ природних зон);

  • Літератори (вірші, легенди, загадки);

  • Журналісти (природна зона рідного краю );

  • Екскурсоводи («Моє село на карті України»);

Тривалість: один тиждень.


Захист проекту

І. Організаційна частина.

Сьогодні проведемо незвичайний урок, незвичайний і підготовкою, і проведенням.



ІІ. Основна частина.

  1. Повідомлення теми і мети. Мотивація навчальної діяльності.

Якщо подивитись на нашу Землю з висоти, то можна побачити смуги різних кольорів. Це різного кольору «поверхня» природи. Є зелені смуги лісів, золотаво-жовті густині, безкраї степи… Такі ділянки Землі називають природними зонами. Кожна природна зона поступово переходить одна в одну, має свій клімат, ґрунти, рослинний і тваринний світ.

На території України декілька природних зон, що пояснює різноманітність її природи.



  1. Постановка проблеми.

Сьогодні ми помандруємо різними природними зонами України. Ви знайдете відповіді на питання:

  • Що таке природна зона?

  • Природі зони на карті світу.

  • Природні зони України.

  • Рослинний і тваринний світ природних зон.

  1. Звіти творчих груп.

Науковці

На планеті Земля існує багато різноманітних природних зон: зона вологих екваторіальних лісів, зона саван, пустелі,степи, мішані й широколисті ліси, тайга, тундра, арктичні пустелі.

Вони різні за кліматом, рослинним та тваринним світом. Найцікавішими є: тропічні ліси. Там живуть літаючі тварини: білки мають перепонки вздовж тіла, літаючі жаби мають перепонки на лапах, змії розправляють своє тіло в польоті (воно стає плоским).

 

http://ukrmap.su/program2010/g7/vstyp_files/image034.gif

 
Подорожуємо природними зонами України.

До науковців приєднуються дослідники, метеорологи, природоохоронці.




Зона мішаних лісів

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/1a/mischwald_herbst.jpg/200px-mischwald_herbst.jpg
Дослідники

Розташована ця природна зона на півночі України. Протяжність з півночі на південь близько 200 км. Називають Українським Поліссям. До зони мішаних лісів належать такі області, як Волинська, Житомирська, Рівненська, Київська, Чернігівська, невеликі території Тернопільської, Хмельницької, Сумської, Львівської областей. Їх поверхня рівнина. Землі перенасичені вологою. Є болота, заболочені території.

Протікають: Десна з протоками, притоки Прип’яті: Горинь, Стир. Зараз на території створена штучна водойма – Київське водосховище.

Метеорологи

Клімат у зоні мішаних лісів помірно – континентальний. Дощова осінь, вологе, тепле, не спекотне літо, м’яка, не холодна зима. Прохолодна весна.



Природоохоронці

В зоні мішаних лісів переважають:

бори субори березняки
соснові сосни, березові ліси

ліси дуби

Тут ростуть відомі нам брусниця, горобина, папороть, верес, звіробій, проліски, конвалія, сон-трава. У мішаних лісах: олені, лосі, козли, кабани, куниці, білки лісові, вовки, лисиці, борсуки, рись, їжак. Із птахів можна побачити: шпаків, глухарів, тетерів, синиць, дятлів; із плазунів: ящірки, болотні черепахи, гадюки звичайні.

До Червоної книги занесені сон-трава велика, лелека чорний, зубр. В цій зоні створено Поліський заповідник.



Лісостепова зона

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/1/17/p1010371.jpg/200px-p1010371.jpg
Дослідники

У цій зоні ділянки лісу чергуються зі степом. Частіше трапляються ділянки листяних лісів.

До лісостепової зони належать такі області: Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Харківська, Полтавська, та невеликі території Рівненської, Київської, Житомирської, Чернігівської, Волинської, Сумської, Одеської, Кіровоградської, Чернівецької, Івано-Франківської областей.

Характерним є поєднання лісів і степів.

Створено Кременчуцьке водосховище.

Метеорологи

Помірно холодна зима, тепле літо. Опадів менше, ніж у зоні мішаних лісів, але більше ніж у степовій зоні. В південній частині бувають посухи.



Природоохоронці

В зоні соснові ліси ростуть острівцями, куди раніше доходив льодовик. У широких балках ростуть дуб, граб, клен, ліщина, липа. На луках ростуть горицвіт, конюшина, ковила, звіробій. На заплавних луках ростуть осока, стрілолист, рогіз.

Живуть в цій зоні лісові і степові види тварин. Дикі кабани, сарни, олені, зайці, лисиці, вужі, різні птахи: дятли, сови, жайворонки, лелеки.
Степова зона

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/9/9f/%d0%9b%d0%be%d1%89%d0%b8%d0%bd%d0%b0.jpg/200px-%d0%9b%d0%be%d1%89%d0%b8%d0%bd%d0%b0.jpg
Дослідники

Поверхня зони рівнина, з ярами балками, горбами, займає 40% території України. На території степової зони розташовані південні частини: Кіровоградської та Харківської областей, Дніпропетровська, Луганська, Донецька, Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Одеська області та рівнинна частина Криму.



Метеорологи

Зима в зоні холодна, коротка частіше малосніжна. Осінь тепла. Дощі частіше йдуть у другій половині. Літо жарке, сонячне. Опадів випадає мало. Весна настає рано.



Природоохоронці

Найбільш різнобарвна рослинність степу ранньою весною. Першими з’являються півники, гіацинти, маки, півонії, горицвіти, тюльпани.

Водяться в цій зоні: зайці, лисиці, ховрахи, хом’яки, борсуки, одуди, жайворонки, куріпки, фазани, ящірки, гадюки.

У зоні є біосферні заповідники: Асканія-Нова, Луганський, Український степовий, Чорноморський.



Журналісти

Природна зона рідного краю

Село моє на річкою,

Що зветься Інгулець

Розквітло ніжно квіткою

Поміж людських сердець.

Рідне село Шестірня є окрасою степової зони України Південної частини Дніпропетровської області.

Різноманітна і природа рідного краю. Різнотравний, типчаково-ковиловий степ. Тут можна зустріти типову рослинність: ковила, осот, кульбаба, молочай, татарник, будяк,, лопух, козелець, свиріпа, щириця, мак, самосійка, сокирки.

На вологих місцях ростуть: рогіз, очерет, осока, щавель кислий.

Із чагарників зустрічаються : терен колючий, шипшина, бузина чорна, жостір, глід.

Чарує своєю красою сосновий ліс. Безкрайніми степами лісосмуг з акацій, глідіції, шовковиці, абрикос. Село потопає в зелені горіхів, тополь, акації та фруктових дерев. Це сприяє розмноженню та гніздуванню птахів.

Хижі: сова, кібчик, шуліка, пугач.

Воронові: сороки, ворони, чапля сіра, водяна курочка та степовий орел.

Її ссавці можна зустріти: зайця-русака, ховрахів, мишу-полівку, тхорів, куниць, лисиць, водяну ондатру .

Окремі види тварин зникають, інші – наступають. Серед таких, що з’явилися: косуля, кабан, вовк, єнот, борсук.

Об’єктом екологічного та культуроного значення є балка Кобильна.

f:\тварини.jpg
f:\рослини.jpg

Літератори

1. Сірий звір живе у лісі,

Уночі співає пісні.

Тільки чути у бору,

Як виводять звуки «У-у-у» (Вовк)

2. По траві повзла змія,

Налякався добре я.

Від гадюки біг чимдуж ,

А то виявися …(вуж)!

3. Відгадайте діти, хто

Має носик – долото?

Ним комах з кори виймає,

Про здоров’я лісу дбає. (Дятел)

4. В темнім лісі проживає,

Довгий хвіст пухнастий має.

Їй на місці не сидиться.

Як зовуть її? (Лисиця).

5. Які ноги заввишки –

Такий ніс завдовжки.

Хату на хаті має

Жабам рахунок знає. (Лелека)

6. Тварина рогата, і рогів багато. (Лось)

7. Уночі літає, а вдень спочиває.

Має круглі очі, бачить серед ночі. (Сова)

8. Під землею риє хід

Сліпий та спритний … (Кріт)

9. І не зайчик і не котик,

Хоч м’який його животик.

Не сосна і не ялинка,

Та колюча в нього спинка. (Їжак)


10.Глуховатим птаха, певно,

Називають недаремно.

Він на півня трохи схожий,

Та співати так не може. (Глухар)

11. Полюбляє він насіння,

Кукурудзу, груші, диню.

Досить дивний хижачок –

Куцоногий…. (Бурсучок)

12. Звірок зубастий, волохатий,

З хвостом широким ,як лопата. (Бобер)

13. Вона спритна і швидка,

Дуже гарна і гнучка.

У норі глибокій днює,

А вночі вона полює.

Ловить рибу у воді

Із приходом холодів.

А водойми вибирає,

Де вода не замерзає! (Видра)

14. У лісі на сонечку срібна палка лежить.

Хто йде, той минає,

Ніхто до рук не візьме. (Гадюка)

15. Живиться цей звір

Плодами дерев, кущів,

Поїдає ящірок, змій, дрібних гризунів. (Дикий кабан)

16. У чорну землю лягло –

Колосочком зросло (Зерно)

17. Взимку під сніжком біленьким

Спали діточки маленькі.

Влітку, як дорослі стали,

Їх із поля позбирали.

І спекли з них паляниці.

Я їх матінка… (Пшениця)

18. Вона – годувальниця наша,

Із неї хліб добрий і каша,

Смачні з часником пампушки

Млинці, пиріжки, галушки. (Пшениця)

19. Що це за дивна рослина?

Вуса – неначе в людини,

Чи у звірини, чи в сома.

Вам ця рослина відома? (Ячмінь)

20.Що у полі засиніло,

Потім стало біле-біле

І згодилось на хустину,

На рушник і скатертину? (Льон)

21. Маленький їжачок –

Багато голочок –

До одягу чіпляється.

Скажіть як називається? (Реп’ях)

22. Хоч беззуба, а кусає

Хоч без пальців, а щипає,

Ще й пече вона вогнем.

Як же ми її назвем? (Кропива)

23. Це життєлюбна рослина,

Що від морозу не гине,

Навіть під снігом жива.

Звуть її люди… (Трава)

24. Їх полють, рубають і рвуть,

Вони ж все ростуть і ростуть.. (Бур’яни)

25. При дорозі він росте

Й сам розказує про те.

Прикладеш його до рани,

Той боліти перестане (Подорожник)

26. Дзвіночки – перлинки на ніжці тонкій,

Такі запашні і тендітні такі,

В широкому листі, немов у гіллі,

Ховають від сонця голівки малі. (Конвалія)

27. Знайти квітку хто зуміє?

Око жовте, білі вії (Ромашка)

28. Миє коси у воді

Від весни до холодів,

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду(Верба)

29. В білій сукні з мережками

Гарне дівча з сережками (Береза)

30. Каже дядько волохатий:

- Взимку всім потрібно спати.

Я залізу у барліг

І засну без задніх ніг. (Ведмідь.)

31. Хоч на морі не буває,

А тільняшки не скидає (Зебра)

32. Ці найменші в світі коні

Звуться як? Згадали?.. (Поні)

33. Ходить диво по траві,

Носить ліс на голові. (Олень)

34. Я нікого не боюся:

Недаремно царем я звуся (Лев)

35. Цей хижий звір ікластий

Надів халат смугастий,

Лежить відпочиває

і здобич виглядає (Тигр)

36. Рот до вух, маленькі очі,

Передражнить кого схоче,

І стрибає, і літає,

І на гілках повисає. (Мавпа)

37. Бродить диво по пустелі,

Не виходячи з оселі (Черепаха).

38.Симпатична ця тварина

Зовні схожа на рибину.

В морі синьому пустує,

Потопаючих рятує.

Ще і посміхається.

Як же називається? (Дельфін)

39.В зеленім платі

Серед лаття

Відпочиває –

Пісні співає. (Жаба)

40. У ночі холодні

Ходять голодні

На весь ліс грізно виють.

Де б їжі дістати,

Здобич спіймати –

Тільки про те і мріють. (Вовки)



Легенди про квіти

Калина


калинаКолись у давнину, у глухому селі жили хлопець і дівчина. Любили одне одного змалку і тішилися життям. Та якось покликав їх до себе батько хлопця, і мовив: – Сину, прийшла пора віддати належне, піти захисником рідного краю. Відкозакуй, а повернешся – відсвяткуємо весілля! Рано-ранесенько проводжали за село хлопця батько й дівчина. Благословив старий козак сина: – Не осором наш рід! Хай Бог тебе хранить на добрі справи! Дівчина простягла вишивану хустину: – Їдь! Бережи рідну землю, а я збережу наше кохання! Поїхав козак, тільки закурілось пилом понад шляхом.

Минув і рік, і два й три; від козака ні чутки, ні звістки. Четвертої весни, коли квітнули сади і тьохкали соловейки на село з дикими гудками, вихором налетіла татарська орда. Мужньо боронилися люди, біля кожної хати кипів бій. Та один за одним падали захисники – занадто люті були нападники. Біля хати, де жив батько козака, шаленіла січа. Мов розлютований лев боронив батько господу, бо в хаті переляканою горличкою заховалася синова наречена. Та ось з-поперед чужинців вискочив дужий вояка. Підняв батько шаблю, та й закляв:– Ти, сину, привів чужинців до свого села? Зрадник?! – А що б я мав, козакуючи? Злидні, рани, а чи й смерть… А тут… З невимовною мукою мовив батько: – Так згинь же, виродку! Хай і земля тебе не прийме – ніде щоб не мав ні спочинку, ні зупинку!…

Останні слова замерли на посинілих губах зітнутої голови, – бо молодий вояка виявився спритніший за батька… На це лихо вилинула з хати дівчина, мов зоря зійшла. Чужинці схвально загули – така врода! Дівчина пізнала коханого, не зваживши, що він у чужинському одязі. Кинулась до нього, залебеділа: – Як добре, що ти тут! Таке лихо!…–і запнулась, побачила, все усвідомила, – Чому?! Невже ти, справді запроданець?!! – Я поспішав до тебе! Ти будеш у мене в золоті, в шовках ходити, оксамитом огортатись, самоцвітами тішитись!

Та дівчина вже все зрозуміла: – Проклинаю тебе, зраднику! – Візьміть її, – крикнув вояк своїм зайдам. – Жодна рука не торкнеться до мене! Я належу рідній землі і вона мене захистить, а тебе – проклинаю, зраднику… Вояк розлютовано заніс шаблю над головою, та й закляк: замість дівчини виріс кущ з білими запашними китицями квітів, неначе віночки незаймано-чисті й гарні. Люто шмагонув-рубанув, та кущ тільки схитнувся і знову приріс до кореня – тільки замість білих квіток, ніби краплини крові, заясніли червоні кетяги ягід. А листя шелестіло: – Проклинаю…проклинаю…

Кажуть, що і небо не витримало такого злочинства: налетіла буря, зчорніло небо, вдарила блискавка, – і замість зрадника покотило вітром перекотиполе. Збулося батьківське прокляття – без спочинку-зупинку прокотило по землі і вижбурнуло геть у море. Замість зайд-чужинців – розбіглися дикі пси, чи вовки. А кущ, що стався з дівчини, назвали її ім’ям – Калина. Гіркі її ягоди, як доля дівоча. Але живлять вони тих, хто любить і шанує рідну землю

Бузок


бузокІснує така легенда про походження бузку. Богиня весни розбудила Сонце і його вірну супутницю Іріс (веселку), змішала промені сонця із строкатими променями веселки, почала щедро сипати їх на свіжі борозни, на луки, гілки дерев – і усюди з’являлися квіти, а земля тріумфувала від цієї благодаті. Так вони дійшли до Скандинавії, але у веселки залишилася лише лілова фарба. Незабаром тут опинилося стільки бузку, що Сонце вирішило змішати фарби на палітрі Веселки і почало сіяти білі промені – так до лілового бузку приєднався  і білий.

Батьківщина бузку – Персія. У Європу вона потрапила лише в XVI столітті. У Англії бузок вважається квіткою нещастя. Старе англійське прислів’я говорить, що той, хто носить бузок, ніколи не носитиме вінчальне кільце. На Сході бузок служить символом сумного розставання і закохані вручають її один одному при розставанні назавжди.

Чорнобривці

чорнобривціЖила колись в одному селі сім’я. Звичайні, трудящі люди. Сталася в них радісна подія – народилася трійня, три сини-соколи. Такі в них були карі очі, як мед гречаний, такі чорні брови, такі схожі між собою, що рідні, не змовляючись назвали їх Чорнобривцями, хоч кожен мав своє ім’я. Коли підросли, то виявилось, що і таланти у них однакові і різні водночас: один був золотар, другий гончар – керамік, третій різьбяр дерева-кістки-рога. На всю країну стали славні хлопці, звідусюди приїздили до них подивитись на їх майстерність, придбати бодай одну річ, яка кому до вподоби. Трапилось так, що село, де жили хлопці, на якийсь час попало в поле дій безкінечних війн, які вели між собою люди. Село намагалось жити своїм повсякденним чином, але одного дня ввірвався ворожий загін, до грабежу-розбою взялися. Цупили все, що їм подобалось. Дійшли до хати майстрів-чорнобривців. Розгребли все, що було в майстерні. Розгорілися жадобою, і забрали в полон майстрів. Як не благали, як не просили – ніщо не допомогло: повезли хлопців у чужу землю.

Тяжко тужили батьки, а від синочків, ані чутки, ані звістки. Йшли роки, підросла сестричка. Бачила, які сумні тато й мама, все допитувалась – чому? Довго не розповідали, а потім якось бабуся все оповіла. І вирішила дівчина іти в чужий край, шукати братів. Ніякі вмовляння не допомогли. Довго блукала дівчина світом: ніхто не чув про чорнобривців. А потім якийсь дідо сказав їй: “Це, мабуть твої брати були! Вони всі троє однаковісінькі, та такі ж гарнесенькі. Хан їх і голодом морив, і бив, наказуючи працювати. А вони одне у відповідь:– Відвезіть нас додому. Ми будемо працювати, і все зроблене забирайте. Але тільки вдома ми можемо робити такі речі, як ви бачите. Бо стільки тих виробів привезли з ними. Хан наказав їх бити, поки не згодяться працювати. Забили їх до смерті”… – Дідусю! А де вони поховані? – А їх ніхто не ховав. Хан наказав викинути в степ. Там зараз тільки кісточки тліють. – Покажіть, де це! благаю Вас!

Позбирала в торбинку кісточки братів, бо вже мало що й лишилося. Схудла, змарніла, але дійшла додому. З великою радістю зустріли батьки і все село дівчину. Поплакали над долею хлопців-чорнобривців, та й розійшлися додому. А батьки поховали в садку останки своїх синів. За якийсь час побігла дівчина в садок, як щоранку це робила і зчудувалася: на могилці братів розцвіли дивні квіти. Покликала батьків, і ті водночас мовили: “Чорнобривці!” Полюбили ті квіти на Україні, рідко біля якої хати їх немає. Отак повернулися нетлінною красою додому хлопці-чорнобривці.

Екскурсоводи

«Моє село на карті України» (коротка історія села Шестірня)

Історія виникнення та розвиток і становлення села.d:\фото школа 2011\изображение 738.jpg

с. Шестірня розташоване на півдні Широківського району Дніпропетровської області і входить до складу Широківського району , починаючи з часу нового районування , котре було проведене після 1920 року. До 1913 р. Шестірня входила до складу Широківської волості , а в 1913р. було організовано свою Шестірнянську волость. До її складу було включено села: Новокурськ, Сергіївку, Андріївку, Петрівку, Нову- Шестірню, як і раніше входили , як і Шестірня до Широківської волостіі, а також Заградівка та Ганівка , котрі раніше входили до Заградівської волості. Шестірнянська волость проіснувала 7-8 років, а потім всі населенні пункти , які раніше були Широківської волості, включились до Широківського району Дніпропетровської області. Заградівка відійшла до Херсонщини , а Ганівка до Широківського району.

В 1689 р. козаком Інгулецької паланки був заснований зимівник. За легендою цей козак мав 6 пальців на руках і звався із–за цього Шестірнею. Перші відомості про село можна знайти в « Списку населеных пунктов мест Херсонской губернии», виданому в Херсоні в 1890р.Там можна прочитати , що село Шестірня засновано на початку XVIII століття солдатськими хуторами. Першими поселенцями хутора були козаки – Шестірня, Нарепа, Пахно, Бурсак.

За свідченням дослідників панським село не було. Після ліквідації Запорізької Січі, козацькій старшині були пожалувані дворянські звання , а як нагорода – земля. Запорізькі козаки були перетворені в державних селян і розселені в різних місцях, в тому числі і в Шестірні. Про те , що село було казенним (державним) , свідчать будинки , які будувала казна. Будувалися вони за стандартом, обов»язково з кам»яним фронтоном та вікном у ньому з обрамленим на півколом. Будови планувалися в один ряд або в одну лінію. З тих пір Центральну вулицю села називали Линією. З півночі на південь проходить дорога по цій вулиці. За свідченням старожилів , цариця Катерина ІІ під час подорожі по Новоросійському краю проїхала цим трактом через Шестірню. Як підтвердження цього були збудовані заїжджі двори – «будиночки Катерини» та кам»яні стовпи , які ставили через кожні 10 верст. Один такий стояв при в»їзді в село Шестірня, а другий по дорозі на Широке. Залишок двору зберігся і по сьогодні. Це місце колишньої сільської пошти. Стоїть і колодязь на Линії з якого Катерина ІІ пила воду. За свідченням старожилів першими поселенцями давались назви куткам. Так з’явились Слибизівка, Свинолупівка, Візирка, Германівка, Королівка, Шарагурівка. Їх розташування визначено зі слів старожилів села . Одні збереглися й по цей час, інші вже не заселені.

На початку ХХ століття село Шестірня мало дві школи: одна – земська, де тепер розміщена сільська амбулаторія, а друга – церковно-приходська. Земська школа за своєю програмою вважалася вищою, бо там були вчителі , а в церковно-приходській вчив піп і вона вважалася нижчою. Першими із села закінчили вчительську семінарію і вчителювали в Шестірні: Панько Чабаненко, Лук’ян Вовк, Данило Власенко.

В 1906 р шестірнянська громада вирішила за свої власні кошти побудувати ще дві школи. Першим вчителем і завідуючим 2-х класного училища був Семен Андрійович Дудас.

В 1967 р. в селі була збудована нова школа, яка функціонує по теперішній час. Ініціатором і керівником будівництва була колишня голова колгоспу імені Куйбишева Лисенко Олена Іванівна.

Першим директором школи була Віра Іванівна Пашко.

Приміщення трьох шкіл збереглися і по цей час.

В 1914 році була організована Шестірнянська волость. Розпочато будівництво сільського та волосного управління. Там де було волосне управління , зараз знаходиться сільська рада.


Сьогодення села.


Не зупиняється життя села і сьогодні. Станом на 01.01.2012р. в селі проживає 909 жителів . З них дітей від 0 до 18 років – 196 чоловік. Порівняно з попередніми роками:

2009 р. – 945 чоловік;

2010 р. – 937 чоловік;

2011 р. – 928 чоловік.

На початку ХХ століття село нараховувало близько тисячі дворів. Працюють сьогодні:середня загальноосвітня школа – 110 учнів і дитячий садок на 25 дітей. В селі є Будинок культури , Сільська рада, пошта, амбулаторія , сільська бібліотека. Триває будівництво лікарні.

ТОВ « Шестірня» ( директор Павлишин Ю.В.) має механізований тік , млин, олійню, пекарню, макаронний цех, чотири бригади: 2 в с. Шестірня, 1 – с. Ганнівка, 1 – с. Заградівка, машинний двір. На зміну старій техніці приходить нова.


Історичні події села.


Зачаровує природа шестірнянських степів. Але варто зупинитися і на історичних подіях села:

1861р.- жителів села було наділено землею. Була проведена ревізія всього чоловічого населення села. На всіх чоловіків складались списки. По списках наділяли землю. Земельні наділи обкладали податками на користь казни. Точно ніхто не знав , де його земля, а подать повинен був платити. Багато тодішніх батьків ховали від ревізії своїх маленьких синів.

1904р. в Шестерні було організовано царську організацію « Союз руського народу» ( чорна сотня). Вожаками були : Яцук А., Гацай С. Мала свій прапор. На одній стороні – Георгій Побідоносець, на другій –Святий Олексій. В 1917 р. викрито всіх членів цього союзу.

1906-1907рр. – навчальний рік діти почали в нових школах. За парти посадили всіх дітей шкільного віку ( приймалися діти з 9 років).

1913р. – організовано Шестірнянську волость.

1914р. – розпочато будівництво волосного управління та сільського управління.

1918р. – в селі встановилась Радянська влада. Головою ревкому був Попович Григорій Юхимович.

Листопад 1919р. – через село проїхав загін махновського ватажка Павловського, котрий робив рейд по денікінських тилах. Їх цікавили німецькі колонії в с. Заградівка.

Літо 1920р. – через село проходила армія Будьоного , котра рухалась з польського фронту на Врангеля в Крим .

1923-1924рр. – переселення шестірнянців на нові посьолки. На Запоріжжя – 44 двори, Веселу Дачу – 40 дворів, Кошовий – 60 дворів, Зелений Луг – 70 дворів. Село було напівзруйноване самими шестірнянами.

1929-1930 рр.- в селі проведено колективізацію одноосібних господарств, створено 8 артілей: «Піонер», « Новий світ», « Широка долина», « Сталіна», «Перемога», « Дружба», « Перше травня».

1931р. – укрупнення колгоспів : «ХТЗ», «Перше травня», «Дружба».

1941-1944рр.- роки війни в селі.

1951р. – організовано велике колективне господарство ім. Куйбишева. Головою обрано Шамрая Феодосія Гавриловича.

1952р. - організовано амбулаторний лікарський пункт, стаціонарна лікарня на 10 ліжок.

1968р. – розпочала роботу нова двоповерхова школа.

1995р. - Колгосп ім. Куйбишева перейменовано в КСП «Шестірня». Голова–Дерев’янко П.М.

2000р. - КСП «Шестірня» перейменовано в ТОВ «Шестірня».








Видатні постаті села.

  1. Вони прославили село…

Багата талантами шестірнянська земля. Один з них – Іван Сергійович Корнієнко - відомий український критик, кінознавець, сценарист, професор, заслужений працівник культури України, доктор мистецтвознавства – один із засновників українського кінематографа.

Спектр його уподобань надзвичайно широкий, різноманітний. І всіх, хто близько знав митця, приємно вражала його енергія, виняткове життєвідчуття. Він з тих, хто хотів бути разом з українським народом і словом, і власним життям. Любов до мистецтва, прагнення до його осягання спонукали самому скуштувати гіркого,але принадного літературно-мистецького хліба. Митець пильно вдивлявся в обличчя й душі людські,вслухався в багатомовний гомін, силкуючись почути найзаповітніше.

Народився Іван Корнієнко 27 листопада 1910 року в селі Шестірня на Херсонщині (нині – Широківського району Дніпропетровської області).

З 1959 року Іван Корнієнко працював головним редактором журналу «Мистецтво», з 1961 року – журналу «Новини кіноекрана». Очолював кафедру теорії й історії кіно Київського театрального інституту, був безпосередньо причетний до створення кіно факультету в Україні.

З 1968 року став ректором театрального вузу. Іван Корнієнко – автор багатьох досліджень,монографії і статей з історії й теорії українського дожовтневого й пожовтневого кіно. Написав сценарії фільмів «Українське народне мистецтво» (1954), «Золоті руки» (1960), «Гнат Юра» (1961), «Слово про Ігоря Савченка» (1965) тощо.

Іван Сергійович Корнієнко пішов з життя 27 листопада 1975 року. Похований у Києві.

Спадщина нашого головного кінознавця, нашого земляка – це частина історії українського кіномистецтва з його пошуками, успіхами і поразками. Цю історію вже не переписати, і не варто її «осучаснювати».

Творчі досягнення І.С.Корнієнка належать нашій країні. Він прагнув виконувати свій обов’язок митця перед нацією по мірі можливостей і у відповідності до обставин.

Не будемо цього забувати!
Григорій Гаркуша є провідним солістом Національної філармонії України, професором Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського, академіком Міжнародної академії України духовного єднання світу, лауреатом премії ім. Івана Нечуя-Левицького, нагороджений відзнакою Президента України – орденом «За заслуги».

Гаркуша Григорій Якимович народився в селі Шестірня Широківського району Дніпропетровської області в сім’ї сільського коваля Якима Гаркуші. В шість років сам навчився добре грати на балалайці і на залізних ложках, а в одинадцять – на гармошці.

Після закінчення 11 класів працював слюсарем у Кривому Розі і водночас навчався у вечірній музичній школі по класу баяна. Потім служба в армії танкістом і активна участь в армійській художній самодіяльності. Після демобілізації Григорій Гаркуша вступає до Дніпропетровського музичного училища ім. М.І.Глінки на народний відділ по класу баяна і водночас бере уроки вокалу.

Після закінчення музичного училища ім. М.І.Глінки вступає на вокальний факультет Московської консерваторії ім. П.І.Чайковського, яку успішно закінчує у 1971 році. Григорія Гаркушу запрошують до Київської філармонії на посаду соліста-вокаліста, де він і працює вже 48 років.

Він представляв українське мистецтво в таких країнах, як США, Канада, Швеція, Фінляндія, Ірак, Угорщина, Югославія, Чехія, Словаччина, Болгарія, Польща. В його репертуарі понад 500 творів. Це вітчизняна та зарубіжна вокальна класика, українські і російські народні пісні, пісні військової тематики, а також ліричні пісні сучасних українських композиторів.

У 1988 році вийшла платівка з українськими і російськими народними піснями, яка мала великий успіх, як в Україні, так і за кордоном.

Народний артист України Григорій Гаркуша знаходиться у розквіті творчих сил, і сьогодні є одним з найвідоміших майстрів вокального мистецтва не тільки в Україні, а й за її межами.

Понікаревич Микола Миколайович, пілот першого класу, командир повітряного судна.

Народився у 1953 році на Волині, в звичайнісінькій селянській родині. Рано втратив батька. Мама лишилась одна з 4-ма дітьми. Він – старший. Так, що довелося змалечку пізнати і злидні, і важку роботу, і гостре почуття відповідальності за інших, менших і слабших. А з іншого боку може,саме це і допомагало в подальшому житті долати труднощі, добиватися свого.h:\гаркуша\2.bmp

Після закінчення 10 класів втупив до Кременчуцького льотного училища цивільної авіації. Згодом вдалося закінчити і академію цивільної авіації, одержати диплом «інженера-пілота». Літав практично на всіх типах авіалайнерів, починаючи з такого дорого йому Ан-2.

У центрі перенавчання льотного складу компанії «Дельта» (Атланта,США) одержав право пілотувати «Боїнг-767».

Зараз працює в авіакомпанії «Роза вітрів» у Києві замісником керівника компанії по тренуванню пілотів, тренер-менеджер.

Літає на літаках «Ембраєр», «Аербас» - це бразильські літаки. Тренування пілотів проводить в Болгарії, Фінляндії.


Сільський художник, майстер живопису Олексій Зіновійович Миценко з молодих років і до останніх днів життя був захоплений творчістю мистецтва. g:\фото миценко\dscn2239.jpg

Народився він 7 травня 1926 року в с.Шестірня, Широківського р-ну, Дніпропетровської обл., в родині колгоспників.


Після закінчення семирічки в ФЗУ ( фабрично заводське училище). У 1944 році був призваний до лав Радянської Армії. Потрапив на фронт, воював, захищаючи рідну землю, дійшов до Берліну. За військові заслуги нагороджений двома орденами, медалями «За відвагу». Повернувшись у рідний край Олексій Зіновійович брав активну участь у житті села: був учасником художньої самодіяльності; грав на баяні, гарно співав, малював картини. Працював у Шестірнянській школі вчителем музики і образотворчого мистецтва.
Софія Леонтіївна – дружина художника згадує: «Коли був Олексій молодий, все малювалося легко, завжди у нього при собі був простий олівець. Він зображував усе: пейзажі, етюди, натюрморти, портрети, ікони. І ніколи чоловік не замислювався, чому надати перевагу живопису, графіці чи ніжним пастелям та етюдам.»

Всі свої роботи Олексій Зіновійович писав для душі; а ще для людей свого села, для дітей. Багато картин він дарував односельцям.


Дитячі образи і жіночі постаті для митця – захоплення. У них проступає чиста людська краса. Вона проситься сама на полотно.


Павлишин Юрій Васильович

Народився у 1959 році в селянській сім’ї. Після закінчення середньої школи, навчався в Херсонському сільськогосподарському інституті (1976-1981). По закінченню одержав спеціальність вченого агронома і диплом з відзнакою і призначений агрономом в Білозерський район Херсонської області. У ТОВ «Шестірня» Широківського району працює з 1983 року.c:\documents and settings\user\рабочий стол\гаркуша\хата\изображение 036.jpg

Павлишин Ю.В. приймає активну участь у суспільному житті села. Вмілий організатор трудівників колгоспу, вимогливий до себе і до підлеглих. Морально стійкий. Один з кращих агрономів району.

У 1990 році нагороджений за впровадження нових технологій обробітку грунту, а саме безвідвальна система, якісне, своєчасне застосування добрив, ядохімікатів, медаллю «За трудовое отличие».

Почесною грамотою ЦК КПРС і ради Міністрів 1987 року, нагороджений за досягнення найвищих результатів у Всесоюзному змаганні працівників сільського господарства.

І нині реформоване ТОВ «Шестірня» - одне з найкращих господарств району.

Урядові нагороди:

17.08.1988р. - нагороджений медаллю «За трудовую доблесть».

17.11.1994р. - присвоєно звання «Заслужений працівник сільського господарства України»


Народні умільці


Мороз Ельвіра Гаврилівна

Вишивати навчилася в школі

«… Вишиваю зі шкільних років.

Любила вчительку російської літератури, яка вчила нас читати й вишивати».

d:\фотоапарат 2011\музей майстри\вишивка\dscn2340.jpg

d:\фотоапарат 2011\музей майстри\вишивка\dscn2337.jpg

Шинкаренко Віталіна Сергіївна 1985 р.н.

фото0138.jpg


Бабусина казка влилася в нитки…

«Вишивати навчилась у бабусі Ельвірина. Часто були вдома удвох. Бабуся розповідала казки і вишивала, а я слухала і … вчилася».




c:\documents and settings\user\рабочий стол\x_94535acb.jpg

Варварюк Віра Кузьмівна

Вишивати мене навчила мама…

«Я вмію все, чому вчила мама: вишивати, в'язати мережива, килими, прясти, ткати на станку».



d:\фотоапарат 2011\музей майстри\вишивка\dscn2309.jpg

d:\фотоапарат 2011\музей майстри\вишивка\dscn2305.jpg

Орлова Зоя Лук’янівна

Вишиваю для душі

«Вишивання, спокій, мрія, тиша. Вишиваю просто для душі… »



d:\фотоапарат 2011\музей майстри\вишивка\dscn2312.jpg

dscn2311.jpg

Нєшина Галина Григорівна

Нєшин Василь Григорович

Вибивати килими навчив чоловік

«… Так. Був час. Була молодість і килими славні…»



d:\фотоапарат 2011\музей майстри\вишивка\dscn2326.jpg
d:\фотоапарат 2011\музей майстри\вишивка\dscn2317.jpg
Галюк Альберт Анатолійович

Майструю для дому, сім’ї , рідних

«Як тільки є вільна хвилинка, біжу в свою майстерню…»



фото0141.jpg
d:\фотоапарат 2011\музей майстри\майстри\dscn2350.jpg


Баранов Олександр Володимирович

Швець від прадіда –діда

фото0144в.jpg

фото0145.jpg


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка