Про камінь



Скачати 97.97 Kb.
Дата конвертації11.03.2016
Розмір97.97 Kb.

ПРО КАМІНЬ


Власна назва містечка Підкамінь походить від велетенського легендарного Каменя, біля якого у стародавні часи були перші поселення. Це єдина історична та природна пам'ятка, що не зазнала змін і відчутних руйнувань протягом довговікової історії. Про його появу на скелястому пагорбі існують різноманітні легенди. Найвідоміша з них розповідає, як нечистий ніс на мізинці велетенський Камінь, щоб зруйнувати монастир, розташований на сусідній горі. Диявол вив зі злості, що всі люди, які пішли до чудотворної ікони Підкамінської Богоматері, вже більше не належали йому, бо Мати Божа рятувала від тяжкої муки і давала їм прощення гріхів. Тоді нечистий запалав жадобою завалити цю церкву, де була чудотворна ікона Божої Матері. І пішов він буревієм у верхи скелясті Бескиду, вдарив громом у велику скелю, заввишки двадцять метрів, а вдвоє більше завширшки, і відвалив її, взяв у свої пазурі й полетів вихорем на Підкамінь. Вже видно церкву, вже й видно крізь вікна вічну лампу, але раптом заспівав півень, і камінь випав з пазурів нечистого та й з таким гуркотом упав коло церкви, аж вікна задзвеніли. Так пізнала нечиста сила, що місце ласк Небесної Неньки у Підкамінській церкві в чудотворній її іконі - непереможне!

Висотою Камінь сягає 16 метрів, товщиною - 14 метрів. У стрімкій вертикальній стіні - ямки-сходинки, з допомогою яких можна забратися на плоский, як стіл, верх.

Гора, на суміжних вершинах якої височать Камінь і монастир, носить назву Рожаниця. В дохристиянську епоху слов'яни поклонялися богам Роду, Рожаниці, вбачаючи в них суто родових духів-предків, чи то духів народження і родючості. Цілком вірогідно, що Камінь використовували у прадавні часи як святилище для здійснення культових обрядів в місцевих слов'янських родових громадах. Історичні та археологічні матеріали засвідчують існування на Камені Преображенського храму. На користь такої гіпотези - і давня традиція зведення Спасівських храмів.

Велетенський Камінь видно здалеку. Від нього також у хороший сонячний день можна побачити прекрасні краєвиди та позолочені бані Почаївської лаври.

Довкола Каменя та біля його основи ями-могили, прикриті почорнілими кам'яними плитами. До нашого часу збереглася 31 надгробна плита. Також є середньовічні християнські захоронення із 17 мальтійськими хрестами. Був місійний хрест з 1904 року на пам'ятку місії, яку мав того року митрополит Андрей Шептицький.


ПРО МОНАСТИР


Монастир Походження Дерева Хреста Господнього Української Греко-Католицької Церкви у Підкамені має давню передісторію, що своїм корінням сягає княжого періоду. Богопосвячене життя у цій місцевості бере початок ще з XII століття. Будівництво обителі пов'язане з пам'яткою природи - Каменем - пісковим останцем висотою 16 метрів і шириною 14 метрів із прямовисними стінами.

Результати найновіших археологічно-архітектурних досліджень засвідчують існування на Камені в часах Галицько-Волинського князівс тва храму, який мав оборонний характер. Відомо, що у XIII столітті князь Данило Романович ( Галицький ) побудував ряд оборонних пунктів на важкодоступних вершинах ( Холм, Львів, Каменець, Данилів, Стіжок та ін. ). Ймовірно, до цієї оборонної системи було включено й наскельну забудову в Підкамені.

Пази та заглибини для дерев'яних конструкцій, зафіксовані по периметру Каменя на різних висотах, сьогодні дають можливість гіпотетичного відтворення моделі двоярусної споруди ( перший поверх - келії, другий - церква ).

До цьго часу належать і дві печери, що знаходяться в глибині гори під теперішнім монастирем. Одна з них, з більшим входом, слугувала підземним храмом, інша, менша за розмірами - келією.

Про точний час та причину припинення життя давнього монастиря сучасники можуть лише здогадуватися. До наших днів збереглися лише пізніші поховання XVII століття, котрі оточують Камінь.

Традицію богопосвяченого життя в Підкамені продовжив католицький орден домініканців. Сучасний архітектурний ансамбль монастиря формувався впродовж XVII - XVIII століть та є одним із найбільших в Україні. До нього входять собор, каплиці, келії, дзвіниця, оборонні стіни з вежами та брамою.

Зведення монастиря та церкви було розпочато 1612 року. Причиною довготривалого будівництва храму ( з 1612 до 1695 рр. ) був обвал склепіння, що повторювався двічі - у 40-х рр. XVII століття та в 1687 році. Спорудженню монастиря перешкодив і початок визвольної війни українського народу: ще задовго до підходу військ Богдана Хмельницького у 1648 році насельники обителі розійшлися по безпечніших навколишніх монастирях і повернулися лише в 1650 році.

Монастир будували у вигляді чотирикутника, з внутрішнім подвір'ям. Зведення розпочали від західного крила. Стіни обителі розросталися поволі, в міру надходження пожертв.

Фундаторами монастиря були магнатські роди Вишневецьких, Чарторийських, Любомирських, Собєських, Потоцьких, Калиновських. Серед них особливо треба згадати теребовлянського старосту Михайла Потоцького та короля Речі Посполитої Яна III Собєського. Останній, зокрема, виділив кошти на побудову склепіння храму. На стінах монастиря та церкви до наших днів збереглися деякі пам'ятні плити фундаторів.

Центральною і водночас найціннішою пам'яткою серед забудов монастиря є величавий собор. Побудована з цегли та каменю святиня є тринавною, базилікальною, восьмистовпною, з шестигранною вівтарною апсидною спорудою з квадратною чотириярусною вежею, розташованою на осі західного фасаду.

1695 року храм було освячено в честь Успення Пресвятої Богородиці, Хреста Господнього, Апостолів Петра і Павла та Всіх Святих. З цієї нагоди у церкві вміщено мармурову плиту, на котрій було зроблено пам'ятний напис. Донині зберігся лише її невеличкий фрагмент.

Вартим уваги є монастирський колодязь, що знаходиться на внутрішньому подвір'ї обителі, вирубаний у скелі на глибину близько ста метрів. Робота над його спорудженням тривала 18 років і була завершена 1708 року.

Остаточного вигляду храм набув у XVIII столітті, коли до нього прибудували вежу, на якій 1713 року було вміщено залізний годинник. Архітектура вежі та цілого собору витримана в ренесансному стилі.

Збереглися фрагменти розпису вівтарної частини, що їх виконав відомий художник Станіслав Строїнський 1766 року. Розписи бічних нав були зроблені значно пізніше (1903 року) і на сьогодні є повністю втрачені.

Монастирський комплекс за розташуванням та характером укріплень був міцною фортецею і нині належить до видатних пам'яток оборонної архітектури XVIII століття.

З південно-західної та північної сторін монастиря систему укріплень творить зовнішній мур, що нагадує зірку. Автором його плану був полковник артилерії Христофор Дальке, якому належить і проект чисельних підземних укриттів.

1746 року стараннями Михайла Потоцького розпочався другий етап будівництва келій. Було зведено нову східну частину споруди, що включила в себе інше, більше за площею подвір'я.

Коридори й келії перекриті циліндричним та хрестовидним склепінням. Суворі, позбавлені архітектурного декору стіни, укріплені контрфорсами.

Найбільший розквіт монастиря припадає на XVIII століття, в другій половині якого число ченців сягало 150 осіб. Важливою подією для підкамінських монахів була коронація ікони Богородиці, яку вже віддавна вшановували як чудотворну. 1725 року папа Венедикт XIII прислав для неї з Риму золоті освячені корони. Самі ж урочистості щодо вшанування ікони відбулися 1727 року. Загальна кількість учасників свята досягла 200 тисяч осіб. Завдяки численним зціленням прочан, що приходили до обителі, гору, на якій стоїть монастир, вірні також вважали святою. На ній було зведено низку каплиць та житлових споруд. На особливу увагу заслуговує каплиця Стіп Богородиці ( нині - православна церква святої Великомучениці Парасковеї ) - один з кращих взірців архітектури бароко ( архітекетори А. Кастеллі та Ф. Каппоні ). Також каплиця святого Роха на цвинтарі, де поховано померлих від епідемій.

Труднощі спіткали підкамінських ченців після першого поділу Речі Посполитої 1772 року та приєднання Галичини до австрійської корони. Відразу після оголошення декрету нового уряду про ліквідацію низки монастирів, розпочалися заходи спрямовані на закриття обителі: конфісковано зброю, коштовності, відібрано частину земельних угідь, до Золочева перенесено монастирську аптеку.

Лише смерть цісаря Йосифа II врятувала монастир від остаточного закриття. Однак не зважаючи на всі намагання духовенства, Підкамінська обитель не змогла досягнути розквіту, яким славилася у XVIII столітті, а згодом почала занепадати. 1913 року у її стінах проживало лише 8 священників та 7 монахів.

З Підкамінським монастирем пов'язана доля відомого історика домініканця вірменського походження о. Садока Баронча ( 1814 - 1892 ). Тут він провів безвиїзно 40 років свого життя. З-під його пера вийшло майже 30 монографій та понад 80 статей і нарисів до історії Жовкви, Олеська, Бродів, Бучача та ін. Баронч є автором кількох досліджень з історії монастиря.

Під час світових воєн монастир зазнав значних втрат та руйнацій. Артилерійські обстріли, пожежі, конфіскації, заслання ченців до Сибіру призвели до повного виснаження та неминучого закриття обителі на початку 40-х років XX століття.

1946 року на території монастиря радянська влада влаштувала тюрму, котра проіснувала десять років. Її створення відбувалося взимку, тому в'язні, рятуючись від холоду, спалили усі дерев'яні речі з храму та келій включно з іконами тавівтарями. Збереглося лише Чудотворне Розп'яття XVII століття.

Деякий час тут відбував ув'язнення о. Микола Цегельський ( 1896 - 1951 ), проголошений 2001 року блаженним мучеником УГКЦ.

У другій половині 50-х років XX століття на місці в'язниці було засновано психо-неврологічний інтернат закритого типу. Храм перетворено в конюшню, а згодом - у гараж для сільськогосподарської техніки.

Лише 1997 року сакральні споруди та частину келій було передано монахам Студійського Уставу УГКЦ. Цього ж року у Крестопоклонну неділю урочистою літургією було відновлено чернече життя обителі, почалась робота над відбудовою святині. Оскільки храм та монастир зазнали значних руйнувань, тепер ченці моляться у церкві ікони "Не ридай мене, Мати", що влаштована в колишній монастирській каплиці та в підземному храмі Усукновення голови Йоанна Хрестителя, що розміщений в давніх криптах.

В 1666 році монахи заснували поблизу монастиря шпиталь з притулком для бідних, а 1784 року збудували великий мурований дім. Легенда свідчить, що в цьому шпиталі під час Першої світової війни лежав з пораненням австрійський єфрейтор Адольф Шількгрубер, відомий пізніше як Адольф Гітлер.



ЧИ БУВ ШЕВЧЕНКО В ПІДКАМЕНІ ?

Великий український поет Тарас Шевченко перебуваючи на Волині за дорученням Археографічної комісії 1846 року "звертає увагу на переказ про галицьке село Підкамінь. Тоді воно було по той бік кордону - в Австрії. Зазначимо, що місцеві селяни переходили в один і другий бік без відповідної реєстрації та паспопртів. Селянин Федір Кружилка з Вишнівця згадував 25 травня 1904 року літературознавцю. фольклористу. академіку Василю Щурату: "А за Шевченка чували? Він тут був. Кілька днів. Так і не раз балакав з ним... Отож раз він мені і каже: "Якби там мені у Підкамені побувати часок". А я гадаю, що на відпуст захотілося піти, питаю: чи ви чули чого то назвали Підкамінь? І кажу йому, як нечистий взяв каменюку та ніс на кляштор, щоб його придушити, але когут запіяв, і не вдалося. А він засміявся і каже: то не так було... то чортяка нашого брата мав тим каменем придушити - і придушив. От і Підкамінь."

Одна з підкамінських легенд розповідає, що поет, переодягнувшись у селянський одяг, перейшов кордон і побував у містечку. Однак реальних доказових фактів його перебування - немає. Прихильники такої версії, мабуть, мають на увазі і малюнок поета на якому зображені краєвиди Підкаменя та Домініканський монастир. Цю акварель Тарас Шевченко малював з тераси Почаївської лаври. Через кордон місцева влада поета не пропустила.

ПРО ПЕЧЕРИ


Велика печера, напевно, служила свого часу за підземний храм чи каплицю. Печера має форму величезного купола неправильної форми, висіченого у кварцовому пісковику. Розміри в основі становлять до 12 метрів, висота - 5-7 метрів. На стінах видно чіткі сліди обробки каменю кайлом. Печера має багато загадкових ніш, виступів, зроблених з великою майстерністю. Менша печера знаходиться за 40 метрів від великої. До неї веде невеликий вхід, всередині, на стінах сліди такого ж кайла. Розміри в діаметрі - 6 метрів, висота - 3,5 метра. Має ця печера кілька загадкових вирубів та ніш. Можливо служила житлом.

На захід від монастиря є ще одна печера. Легенда розповідає, що це старовиннний підземний тунель, який вів до Почаєва.


МІЙ РІДНИЙ ПІДКАМІНЬ


слова Євгена Богдана
Стоїть гордовито віками

Над селищем древнім моїм

Вітрами обпалений камінь,

Автографи наші на нім.


Мій рідний Підкамінь

І велетень-камінь,

Сади і гаї золоті.

Тут сонце стрічали

І вірно кохали

Тих днів не забути в житті.


В годину дозвілля роками

Сюди ми збігали не раз.

Й щоразу задумливий камінь,

Як батько, наснажував нас.


Проносились весни з вітрами,

Спливали дитячі літа.

І в ніч випускну велет-камінь

Провів нас в доросле життя.


І де б не ходив я світами

Шляхом невгамовним своїм,



А пам'ять про селище й камінь

У спогаді добрім моїм.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка