Про те, чого ніколи не станеться у твоєму житті



Сторінка1/28
Дата конвертації24.02.2016
Розмір1.93 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28
cover

Table of Contents


Table of Contents 2

Annotation 4

Ірен Роздобудько
Одного разу…
6

Передмова


7

Нестерпна легкість буття Ірен Роздобудько


8

Творчість крізь призму душі та серця…


9

Одного разу…


10

Друга спроба


11

Переформулювання


13

Про театр «Ромен», циган і два відра цегли


15

Табори
16

Право розмовляти з Шекспіром
21

Блуза за п’ятнадцять мільйонів


23

Сон про зламаний ліфт у невідомому будинку


25

Буде, як буде


26

У м’ясорубці


28

Гроші
31

Глянець
34

Хто такий шпрехшталмейстер


37

Я зніматимусь у кіно!


39

Записи в «Трудовій книжці»


46

Ода Маршрутці


49

Театр!
51

Бібліотека з Китаю
53

По канату місячного світла


55

Про слизьку трубу й сурму


59

Книжки і школа


61

Як боротися з несправедливістю


63

Про те, чого ніколи не станеться у твоєму житті. І як з цим боротися


65

Гуд бай, Америко, о-о-у!


68

Хто ховається в деталях


77

Неправильна книга


80

Все буде…


83

Р-р-романтика!


85

Не тягнись за сірником!


(Кілька простих думок з приводу гідності)
87

Краса мрії та логіка мети


89

Успіх із запахом цибулі


91

Без знижок


93

Казка про Розум та Красу


95

Цінності й дорогоцінності


97

Самотність у мережах


99

1 99


2 100

Це ж – ФБ!


102

«Я їхав їх мочити…»


(Літературна обробка почутого зі збереженням стилістики)
103

Бабуся казали…


106

Прості люди


107

Мить, що стане вічністю


108

Друзі й дороги


110

Торнадо на ім’я Пако 111

Леся 113

Лізка 114

Галя й Оксана, хазяйка Чебурашки 115

Якби це була не Ірен 118

Галина Вдовиченко: «Ніколи не зробила б навмисну підлість» 119

* * * 121

Камінна гостя
123

Жінка, яка не любить…


126

Сто відсотків правди


128

«Як писати книжки»


133

* * * 137

Книжкові заходи
138

Мій перший Форум, або Як я перемогла Пауло Коельйо


140

Чорний квадрат


142

Післямова-2006


144

Післямова-2014


145

notes 146

Примечания
147

1
148





Annotation


Одного разу ми народжуємося на світ. Починаємо шукати сенс життя. Робимо помилки. Розчаровуємося. Падаємо. Злітаємо. Віримо. Зневірюємося. Шукаємо вчителів – або самі стаємо вчителями. Любимо – або не знаходимо любові. Сперечаємось – або дозволяємо себе переконати. Робимо свій вибір – або пливемо за течією. Віримо, що добро перемагає зло, – або самі стаємо злом.

Одного разу нам усім хочеться повірити в диво.

Приміряти на себе бодай одну його пір’їнку.

Можливо, ця книга – ота пір’їнка.




  • Ірен Роздобудько

    • Передмова

      • Нестерпна легкість буття Ірен Роздобудько

      • Творчість крізь призму душі та серця…

    • Одного разу…



      • Друга спроба

      • Переформулювання

      • Про театр «Ромен», циган і два відра цегли

      • Табори

      • Право розмовляти з Шекспіром

      • Блуза за п’ятнадцять мільйонів

      • Сон про зламаний ліфт у невідомому будинку

      • Буде, як буде

      • У м’ясорубці

      • Гроші

      • Глянець

      • Хто такий шпрехшталмейстер

      • Я зніматимусь у кіно!

      • Записи в «Трудовій книжці»

      • Ода Маршрутці

      • Театр!

      • Бібліотека з Китаю

      • По канату місячного світла

      • Про слизьку трубу й сурму

      • Книжки і школа

      • Як боротися з несправедливістю

      • Про те, чого ніколи не станеться у твоєму житті. І як з цим боротися

      • Гуд бай, Америко, о-о-у!

      • Хто ховається в деталях

      • Неправильна книга

      • Все буде…

      • Р-р-романтика!

      • Не тягнись за сірником!

      • Краса мрії та логіка мети

      • Успіх із запахом цибулі

      • Без знижок

      • Казка про Розум та Красу

      • Цінності й дорогоцінності

      • Самотність у мережах

      • Це ж – ФБ!

      • «Я їхав їх мочити…»

      • Бабуся казали…

      • Прості люди

      • Мить, що стане вічністю

      • Друзі й дороги

      • Камінна гостя

      • Жінка, яка не любить…

      • Сто відсотків правди

      • «Як писати книжки»

      • Книжкові заходи

      • Мій перший Форум, або Як я перемогла Пауло Коельйо

      • Чорний квадрат

    • Післямова-2006

    • Післямова-2014

  • notes

    • 1



Ірен Роздобудько
Одного разу…

Передмова

Нестерпна легкість буття Ірен Роздобудько


Найближчі друзі називають її Роздобудею, а комп’ютер весь чаc виправляє її прізвище на РОЗДОБУДЬМО. Вона ненавидить снобістські бутики й може дозволити собі одягатися на якомусь дешевому базарчику на Троєщині (Київ) або в Куала-Лумпурі (Малайзія). Часом вона з’являється на літературних тусівках у дуже крислатому чорному капелюсі, купленому після страшенних вагань у Варшаві на вул. Маршалковській.

Років десять тому Ірен Роздобудько, а йдеться саме про неї, влаштовувала всіх. Суворі літературні метри поблажливо усміхалися до неї, плескали по плечу й бурмотіли: «Так-так, я переглядав (переглядала) твій детективчик. Ну що ж, цілком пристойно. Не гірше, як у Марініної…»

Але мила й абсолютно передбачувана початківка раптом почала нахабно виламуватися з цієї детективної ніші й писати нестримно, шалено й дуже багато! Вона майстерно закручувала сюжет і раптом серед любовно-детективних пригод читач натрапляв на дуже пронизливі, часом жорсткі та жорстокі речі. І написано це було з таким болем, щирістю й відвертістю, що хотілося захистити цю невідому жінку з дивовижним ім’ям і ще дивовижнішим прізвищем: ІРЕН РОЗДОБУДЬКО.

Літературні метри спершу здивувалися, а потім обурилися. Їхні закиди нагадували вигуки добропорядних комах, адресовані сердешній Дюймовочці: «У неї навіть немає вусиків! У неї навіть є талія!!!»

Але відсутність вусиків, необхідних кожній пристойній українській прозайці (Вона не пише про злягання на загидженому підвіконні обпльованого під’їзду! Вона не описує у конкретних подробицях геть усі органи партнерів і навіть не вживає такого любого кожній фемінізованій та гендернутій українській літераторці слова, як проміскуїтет!!!), – чомусь це не заважає ІР збирати повні зали читачів, які цитують напам’ять уривки з її романів і просять пояснити, що означає картина Клімта, яка висить у готельному номері її героїні.

Вона дуже хвилюється на цих зустрічах із читачами й чесно намагається пояснити, чому почала писати, чому пише саме про це і саме так. Часом у неї зривається голос і тоді ті, хто зібрався, бояться, що вона, як тендітний метелик, може обпалити крильця й упасти в полум’я свічки.

Я дуже не хочу аналізувати книжки Ірен – це все одно, що стерти блискучий різнобарвний пилок із крилець метелика, який після цього не зможе літати. Натомість, думаючи про Іренчині книжки, я згадую, що сказав один дуже гарний письменник, і мені здається, що він сказав це саме про неї: «Для того щоб стати письменником, треба мати наївність і безпосередність, а головне – особливий талант, надчутливість до всього, що відбувається навколо тебе».

А ще треба сприймати життя оголеними нервами, і божевільно, щоденно працювати. І тоді поступово зітреться грань між реальним і вигаданим, тоді у сни почнуть приходити герої ще не написаних романів, тоді з’явиться нестерпна легкість буття. Та нестерпна легкість, якою просякнуті всі романи непередбачуваної письменниці, яка не боїться бути щирою і не вкладається в прокрустову люльку суч-укр-літпроцесу.


Леся ВОРОНИНА,

письменниця
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка