Проект «Пам’ятає Тернопілля Кобзаря» Експедиційно-пошуковий загін гімназії «Гармонія» Галицького коледжу імені В’ячеслава Чорновола Керівник: вчитель народознавства Мищій Вікторія Володимирівна Тернопіль



Скачати 177.53 Kb.
Дата конвертації05.03.2016
Розмір177.53 Kb.
Галицький коледж імені Вячеслава Чорновола

Гімназія «Гармонія»

Краєзнавчо-народознавчий учнівський дослідницький


ПРОЕКТ

«Пам’ятає Тернопілля Кобзаря»



f:\любіть україну\01010107.jpg

Експедиційно-пошуковий загін

гімназії «Гармонія» Галицького коледжу

імені В’ячеслава Чорновола

Керівник: вчитель народознавства

Мищій Вікторія Володимирівна


Тернопіль, 2014

Зміст і форми реалізації проекту «Пам’ятає Тернопілля Кобзаря»

Термін реалізації проекту 10.03 –25.10.2014р.

Форми роботи в рамках реалізації проекту:


  • результати досліджень;

  • екскурсія «Дорогами Шевченка»;

  • урочиста академія « Провісник долі України» ( кінотеатр « Палац кіно», фото,відео, сценарій заходу) - 11.03.2014 р.;

  • перегляд кінофільму « Тарас Шевченко»( кінотеатр « Палац кіно») - 12.03.2014;

  • творчий звіт аматорських колективів та окремих виконавців під гаслом «Благослови Кобзарю, нашу Україну» ( обласна філармонія) - 29.04.2014;

  • літературна вітальня «Як довго ми йдемо до Кобзаря»;

  • фото заходів.

Кількість учнів, задіяних у реалізації проекту:

гімназія« Гармонія» Галицького коледжу імені В’ячеслава Чорновола:



  • 8 кл- 15учнів;

  • 9кл- 12 учнів.

Основні учасники реалізації проекту:

  • Христенко Юлія, Підгірна Катерина,Лобас Віталій, Бобик Тетяна (9кл);

  • Карашевська Ангеліна, Осадчук Олександр, Орищак Богдан (8кл).

АНОТАЦІЯ

Учнівська рада гімназії разом з вчителем народознавства Мищій В.В. працювали над проектом «Пам’ятає Тернопілля Кобзаря». Пропоновані в даній роботі матеріали несуть в собі великий пізнавальний і розвивальний характер: вони включають розповідь про заходи, спрямовані на виховання патріотизму в учнів гімназії, пошук інформації про шляхи Шевченка в Україні, його творча діяльність на землях Тернопільщини.

Вибрана тема являється на сьогоднішній день досить актуальною в аспекті розвитку патріотизму нашої молоді та усвідомлення національної гідності українця.


РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Є людські постаті, які назавше залишаються у пам’яті поколінь. До них належить і геніальний Тарас Шевченко, життя якого нерозривно пов’язане з волинським Тернопіллям. Адже саме тут він побував восени 1846-го, працюючи у складі археографічної комісії. Збираючи матеріали для неї, Кобзар відвідав Кременець, Почаїв та Вишнівець.

Наша робота присвячена дослідженню перебування та діяльності Тараса Шевченка та Тернопіллі.

Проведена робота є актуальною, адже у цій праці зібрана та систематизована інформація про кожний окремий куточок Тернопільщини, де побував Тарас Шевченко, що може зацікавити велике коло людей як із Тернопільської області, так із інших куточків України.

Мета роботи полягала у дослідженні перебування Тараса Шевченка на Тернопільщині на основі власно зібраних даних та аналізі вже наявної інформації.

Відповідно до мети роботи ми поставили перед собою такі завдання:



  • опрацювати дані, що стали передумовами перебування Тараса Шевченка на Тернопіллі;

  • дослідити конкретні місця Тернопільського регіону, де перебував Тарас Шевченко;

  • дослідити творчість тернопільських поетів про Шевченка;

  • охарактеризувати елементи вшанування пам’яті Кобзаря на Тернопільщині.

Життя і творчість геніального сина України – Тараса Григоровича Шевченка були пов’язані з Волинською частиною Тернопільщини. Він побував у низці сіл, містечок, де за завданням Київської археографічної комісії робив замальовки культурно-історичних пам’яток краю, записував народні пісні.

У березні 1845 року Т. Шевченко закінчив своє навчання у Петербурзькій академії мистецтв, отримавши звання некласного художника. У цей час він відчував сильну ностальгію за своєю рідною українською землею, адже у 15 років змушений був залишити Україну, й аж через 14 років, у травні 1843 року, отримав змогу побувати на своїй рідній землі. Тут він багато подорожує, малює, пише вірші.

1843-1845 рр. були роками гонінь, емоційно виснажливої праці, коли з-під геніального пера вийшли найкращі, найбільш резонансні поетичні твори Т. Г. Шевченка. Наприкінці 1845 року настала криза, коли Кобзар до того ж важко захворів. Шевченко навіть думав про смерть, свідченням чого є його знаменитий «Заповіт», датований 25 груднем 1845 року.

У такій ситуації своєрідним «порятунком» для нього стала робота в Київській археографічній комісії, яка реально почала функціонувати у березні 1845 року при канцелярії київського генерал-губернатора Дмітрія Гаврілавіча Бібікова. 21 вересня генерал-губернатор Бібіков видав розпорядження, у якому Шевченкові доручили вирушити в різні місця Київської, Подільської та Волинської губерній і спробувати зібрати різного роду матеріали, переважно етнографічного й історичного характеру. Окремим пунктом розпорядження було вказано: «...отправиться в Почаевскую Лавру и там списать: а) общий наружный вид Лавры; б) внутренность храма, в) вид на окрестность с террасы...»

До 15 років Шевченко не полишав меж Центральної України. Про Волинь він чув від діда, батьків, односельців. Цей образ, сформований у період дитинства та юнацтва, він зберігав у пам’яті протягом багатьох років життя і, власне, цей образ і знайшов відображення у творах першого видання «Кобзаря» і в поемі «Гайдамаки». Волинь він трактує як великий регіон на рівні з Польщею, Литвою, власне Білоруссю, Молдовою, а також Україною. Немає нічого дивного, що Т. Шевченко розмежовує поняття «Україна» і «Волинь».

І ще у низці творів, написаних Кобзарем до його волинської подорожі, зустрічаємо згадки про цей край. Зокрема, зустрічаємо відомості про Берестечко та Почаїв, хоча для поета це — не так географічні об’єкти, як певні символи, що живуть у свідомості мешканців козацької України. Але Волинь вабила його і з інших причин. У Київському Університеті св. Володимира на той час була ще живою пам'ять про свого попередника – Кременеький ліцей.

Поет знав про діяльність гуртка української молоді у Львові «Руська трійця» під проводом Маркіяна Шашкевича, читав альманах «Русалка Дністровая».

Яким же шляхом їхав Тарас Шевченко на Поділля та Волинь? Тогочасний поштовий дорожник свідчить, що маршрут до Кам’янця-Подільського пролягав через Васильків, Білу Церкву, Сквиру, Липовець, Брацлав, Могилів-Подільський. У Кам’янці-Подільському Шевченко перебував не більше тижня: час кликав на Волинь.

Куди ж далі пролягла дорога поета? Дослідники, у тому числі Микола Дубина, автор книги «Шевченко і Західна Україна» схильні вважати, що Кобзар їхав із Кам’янця-Подільського через Дунаївці та Ярмолинці до Проскурова (нині – Хмельницький). Звідси, завітавши до Меджибіжа, Летичіва і Хмільника, через Cтароконстянтинів та Ямпіль поїхав до Почаєва. Інші, зокрема, відомий шевченкознавець Петро Жур, твердять, що поет із Хмільника вирушив через Бердичів до Житомира, а вже звідти – до Почаєва. Якщо дотримуватися такої версії, то Тарас Шевченко раніше побував у Кременці, а потім – у Почаївській Лаврі.

Дорогою до Почаєва Тарас Шевченко на декілька днів зупинився у Вишнівці. Місто вабило поета багатою історією та неймовірними пейзажами. Там він слухав «Пісню про Байду» у виконанні лірника. Потім розпитував про Дмитра Вишнивецького, захоплювався його мужністю та відвагою. Саме тут Шевченко довідався про славну перемогу над татарами 28 квітня 1512 року біля с. Лопушне, на південний схід від Вишнівця (тепер село – Лановецького району).

Також Шевченка зацікавив палацовий комплекс, що був збудований князями Вишнивецькими. П-подібна двоповерхова споруда зацікавила поета не тільки французькою класичною архітектурою, а й тим, що тут побувало багато відомих історичних осіб. Князі Вишневецькі, а згодо графи Мнішехи зібрали бібліотеку, де було близько п’ятнадцяти тисяч книг, у тому числі чимало стародруків і рідкісних видань. Переважали книги латинською, французькою і польською мовами.

У замковій картинній галереї зберігалось близько ста п’ятдесяти полотен Рембранта, Гольбейна, Каналетто, А. Ван Ейка, Ф. Буше та інших великих західноєвропейських митців.

Дослідники вважають, що Тарас Шевченко виконав зарисовки замку з боку Старого Вишнівця і при замкової церкви з півдня, а також малював мальовничі краєвиди містечка. На жаль, ці роботи не збереглися.

Не могли не превернути увагу Шевченка й інші німі свідки історії, зокрема, деревяна церква Архангела Михаїла, зведена у 1726 році та монастир о. Кармелітів, споруджений у 1640 році. Церква збереглася і донині, а від монастиря залишилися тільки келії.

Кобзаря не раз бачили в оточенні гуртку місцевих жителів на лавці у парковій альтанці на стімкому пагорбі біля палацу. Можливо, саме тут поет і познайомився з графським конюхом Федором Кружилкою. По сплині літ його внук Павло розповідав, що дід любив згадувати про свої зустрічі з Кобзарем: «Він був привітним, щирим, не гордував простими людьми... – оповідав Ф. Кружилка. – Любив послухати легенди про Хмельницького. Кривоноса і козаків, а вечорами не міг наслухатися пісень, їх було так багато, і були вони такі задушевні, що він не всигав всіх записати. В них стомлені і згорьовані люди виспівували все: і горе, і радість, і надію на краще майбутнє для дітей своїх».

Коли у Вишнівці Т. Шевченку розповіли про сумнозвісну «гру в шахи» людьми, він не приховував обурення. Граф звелів викласти з каменю велетенську шахову дошку, на якій ролі фігур виконували кріпаки. Той із панів, який вигравав «фігуру», забирав її собі у власність. Дізнавшись про витівки власника палацу, поет зірвався з місця, довго ходив, а потім співав «Ой, горе тій чайці».

Із Вишнівця Тарас Шевченко продовжив свій шлях до Почаєва. Їхав, очевидно, через село Старий Тараж. До Почаєва поет прибув у другій половині жовтня (можливо, 20 числа). Тогочасний Почаїв був невеликим містечком, котре повязували із Лаврою.

Протягом тривалого часу вважали, що поет зупинився в архієрейському будинку, розташованому безпосередньо на території Лаври. Саме тут селили найповажніших гостей, до яких, без сумніву, належав Т. Шевченко. Цей будинок, зображений на двох його акварелях, зберігся донині.

Але ймовірніше, що поет поселився у новому, відкритому в липні 1846 року готелі – «будинку для прочан». Він розміщений справа біля підніжжя пагорба при вїзді до Лаври. Крім загальних номерів, у цьому будинку були окремі кімнати, одну з яких могли відвести Т. Шевченку. З галереї-балкона готелю відкривався чудовий вид на Лавру. Саме з цього будинку Кобзар виконував акварель «Почаївська Лавра зі сходу».

На підтвердження того, що Шевченко дійсно проживав у готелі можна навести свідчення колишнього столяра Почаївської Лаври Івана Станкевича. Він не раз бачив у книзі для почесних гостей готелю (книга разом з іншими документами зикала в 1941 році) власноручний підпис Тараса Шевченка і дописку «На храм 3 рубля серебром подаю». Служителеві готелю поет подарував свій «Кобзар».

Будучи у Почаєві, Шевченко виконав чотири малюнки аквареллю, два ескізи та начерк олівцем.

Перша акварель мала назву «Почаївська Лавра з півдня», що найкращим чином відтворювала неймовірні архітектурні риси Лаврського ансамблю.

Друга акварель – «Почаївська Лавра зі сходу», що дозволяла помітити, що зі сходу Лавра не така ефектна, як із півдня.

Третя акварель – «Вид на околиці з тераси Почаївської Лаври», де зображений вхід до Успенського собору.

Четверта акварель – «Собор Почаївської Лаври» (внутрішній вигляд), що показує інтер’єр Успенського собору.

Характерним є те, що на кожній акварелі зображені людські постаті, що ніби оживлюють картини. Цей художній принцип можна простежити майже в усіх малюнках Т. Шевченка, де зображено історичні пам’ятки.

У Почаєві поет продовжував фольклорні студії. Відомо, що тут він записав кілька українських пісень, таких як: «Гиля-гиля, селезень», «Ой, пила, вихилила», «Ой у саду, саду».

Про Почаїв Кобзар згадував у поемах «Слепая», «Невольник», «Петрусь» та повісті «Варнак».

Наприкінці жовтня чи на початку листопада 1846 року Тарас Шевченко виїхав із Почаєва.

На жаль, документальних підтверджень про перебування Шевченка у Кременці немає, та все ж устами свого героя в повісті «Варнак» Кобзар згадував: « Старик вивел меня на Кременецкую дорогу, и я, простившись еще раз со стариком, пошел по дороге к Кременцу…».

Цілком можливо, що ознайомлення з Кременцем Т. Шевченко розпочав із Замкової гори (Бони), що на 327 метрів підіймається над рівне моря. Два роки перед тим там побував і М. Костомаров.

Очевидно, що подальше знайомство з Кременцем Тарас Шевченко продовжив із знайомством з Кременецьким ліцеєм та його викладацьким складом, зокрема з такими видатними діячами культури як: художник Юзеф Пічманн, літературознавець Евзебіуш Словацький, поет Алойзій Зелінський, історики Йоахім Лелеваль, Юзеф Ярошевич, Юзеф Ульдинський та інші.

У повісті «Художник» Шевченко з повагою відгукнувся про Й. Лелевеля устами свого героя: «… Он [Демский] тепер совершенно независим от нищеты, может предаться своїй любимой науке, что он, если не превзойдет своего ідола Лелевеля в отечественной истории, то по крайній мере сравняется с ним…». У цій же ж повісті автор згадав про скромну бібліотеку покійного Демского: «И странно, кроме Лелевеля, на польськом языке – только один крошечный томик Мицкевича…».

Про книги поета Тимка Падури, що був випускником Кременцького ліцею, Тарас Шевченко згадав у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали»: «Я только хотел было сказать Трохиму, чтобы достал книгу из чемодана, а тут она сама в руки лезет, и Трохима тревожить не нужно. Беру со стола свечу и читаю заглавие, кажеться, славянскими буквами: “Украинская поэзия” Т. Падуры – Подика, голубчик, сюда, я тебя давно не видал. І далі: «Поэзия Падуры мне известна и переизвестна…».

Знаючи, що Тарас Шевченко цікавиться памятками архітектури, цілком логічно припустити, що в Кременці він оглянув неповторні мистецькі споруди. Це, зокрема, комплекс будівель Богоявленського монастиря – костьол, келії та надвратна дзвіниця, ансамбль колишнього монастиря оо. Францісканців, перетворений у 1831 році на Миколаївький собор, а також так звані «Кременецькі близнюки». Це два спарених будинки зі спільною внутрішньою стіною.

Дослідники вважають, що Тарас Шевченко дорогою до Житомира зупинявся в селі Білокриниця біля Кременця, де йому, ймовірно, розповіли про ватажків селянських повстань, зокрема про полковника Верлана, що згодом було відображено поетом у повісті «Варнак».

У вищезгаданій повісті Кобзар також згадує Ікву – річку, що бере свій початок поблизу села Підкамінь на Львівщині й протікає біля Почаєва та Кременця.

Познайомившись із Кременцем, закінчилась і експедиція, розпочата восени 1846 року.

Згодом Кобзар опрацював зібрані під час експедиції матеріали і передав їх у канцелярію генерал-губкрнатора Д. Г. Бібікова.

Досі не відомо, які матеріали, крім звіту, «шнуровой тетради» і почаївських акварелей, передав Татас Шевченко генерал-губернатору.

Отож, захоплива подорож Тараса Шевченка закінчилася, та він ніколи не розлучався з місцями, які відкрили йому неймовірну Західну Україну.
Пам'ять про Тараса Шевченка

Жителі Тернопільщини свято бережуть пам’ять про про Тараса Шевченка. Зокрема, у Вишнівцях до 150-річчя від народження Кобзаря була врочисто відкрита меморіальна таблиця. А з нагоди 175-х роковин великого поета та художника, було встановлено пам’ятник на центральному майдані містечка.

До 4-ї річниці проголошення Незалежності України у Почаєві, біля Лаври, було відкрито пам’ятник геніальному Шевченку.

c:\users\admin\desktop\77.jpg

У Кременці пам’ятники Кобзару встановлено в міському парку та на подвірї гуманітарно-педагогічного інститут імені Тараса Шевченка.



http://www.library.te.ua/images/library/shevchenko/79.jpg f:\любіть україну\dscn0215.jpg f:\любіть україну\dscn0216.jpg

Пам’ятники великому сину українського народу встановлено і в таких селах як: Шили (Збаразький р-н), Бурдяківці (Борщівський р-н), Жуків (Бережанський р-н), Лука (Монастириський р-н), Лисичинці (Підволочиський р-н), Настасів (Тернопільський р-н), в смт. Великі Бірки (Тернопільський р-н), у таких містах як: Шумськ, Тернопіль, Підволочиськ.

Отже, на основі проведеної роботи нам вдалося:


  • виявити передумови перебування Тараса Шевченка на Тернопіллі;

  • зібрати інформацію щодо діяльності Кобзаря у таких містах як: Вишнівець, Почаїв, Кременець на основі документальних підтверджень та різноманітних переказів, оскільки, багато даних не збереглося;

  • дослідити елементи вшанування пам’яті Кобзаря, зокрема, пам’ятники, що встановлені у багатьох селах та містах Тернопільської області та творчість тернопільських поетів про Шевченка.


Т. Шевченко у творчості тернопільських поетів

Шевченківська тема — одна з провідних у творчості тернопільських літераторів. Одним із найавторитетніших у Західній Україні шевченкознавців був Богдан Лепкий. У 1902 році він під псевдонімом Ярослав Марченко видав у Тернополі сценічний пролог «На Тарасовій могилі». Перу Богдана Лепкого належить також цикл поезій 1940 року про Тараса Шевченка. Серед цих віршів чи не найсильніше враження справляє «Умер поет».

Додамо, що уродженка села Денисів нинішнього Созівського району, письменниця Іванна Блажкевич написала п’єси «Тарас у дяка» (1923) і «Діло в честь Тараса» (1925).

Із сучасних поетів плідно розробляли цю тематику лауреати премії імені Братів Лепких — Борис Демків, Володимир Вихрущ, Петро Тимочко і Георгій Петрук-Попик, а також Ганна Костів-Гуска.





http://www.library.te.ua/images/library/shevchenko/29.jpg



Вихрущ В. Шевченко в Почаєві: [вірш] // Вихрущ В. Поезії. – К., 1982. – С. 67-68.

Шевченко в Почаєві

Стояв Тарас на Лавровій горі, 


Ніч спрагу в річці Ікві тамувала. 
Околиця, втомившись, міцно спала, 
Лиш тьмяно миготіли ліхтарі.

http://www.library.te.ua/images/library/shevchenko/28.jpg

Вихрущ В. Пам’ятник Т. Г. Шевченкові у Копичинцях: [вірш] // Вихрущ В. Мамина світлиця. – К., 1991. – С. 112-113.

Пам’ятник Т. Г. Шевченкові у Копичинцях

Над розлогими ясенами, 


Над часом, 
над світами Геній Шевченка 
Піднявся — розкрилений, 
Серцями зігрітий, 
До сонця прихилений.


http://www.library.te.ua/images/library/shevchenko/27.jpg



Вихрущ В. Шевченкова зоря: [вірш] // Вихрущ В. Світло душі. – Т., 1991. – С. 16-17.

Шевченкова зоря

Дух волі відкриває храми, 


І лине слава за моря. 
Горить Шевченкова зоря, 
Горить яскраво над світами...

http://www.library.te.ua/images/library/shevchenko/26.jpg

Демків Б. «Слова, мов знамена...»: [вірш] // Демків Б. Поезії. – К., 1986. – С. 109–110.

Слова, мов знамена, 


Над землею носитиме вітер, 
Прийди з вічності 
Юний і завжди живий, 
І усміхнеться Шевченко, 
І сивий старезний Уїтмен 
В часі постане 
Між дикого листя трави. 
Та не вийдуть з турбот, 
Лиш освітяться їхні болі, 
Неначе зоринки 
Од високого світу чола. 
...Хто б і для чого 
Вигадував людям бога, 
Якщо б вічно Поезія 
В світі жила?


http://www.library.te.ua/images/library/shevchenko/25.jpg



Костів-Гуска Г. Тарасові Шевченку // Костів-Гуска Г. Цвіте біля хати калина: поезії. – Т., 1993. – С. 7-8.

Тарасові Шевченку

Життя стражденне і високе, 


Без сонця — день, без хліба — сіль. 
І недругів чавунні кроки 
У душу й тіло — звідусіль.

http://www.library.te.ua/images/library/shevchenko/24.jpg

Костів-Гуска Г. Шевченко в Кос-Аралі; На могилі матері Шевченка; Автопортрет Тараса Шевченка 1861 року. Останній…: [вірші] // Костів-Гуска Г. Червоні кетяги калини: вибране. – Т., 2006. – С. 90–91; С. 273–274; С. 285–286.

Шевченко в Кос-Аралі

Життя стражденне і високе. 


Без сонця — день, без хліба — сіль. 
І недругів чавунні кроки 
У душу й тіло — звідусіль. 
Аральський берег. І степи. 
І пустка душ. Чи є що гірше? 
Але писались вперто вірші 
На гострім вістрі самоти. 
Щербились поглядів мечі: 
— Він що? Заслаб? Чи одержимий? 
При світлі місяця вночі 
Слова приходили незримо. 
Вони вривалися, як смерч, 
І налітали, наче злива. 
Душа, знедолена й щаслива, 
Переживала ночі смерть. 
О, як боліла та душа! 
Хто цьому болю міру знає? 
Коли тих слів важка печать 
Гнітила душу, наче камінь. 
О, де ви, друзі і рідня? 
Де ви, калино і тополе? 
Чужа, як мачуха, земля, 
І доля — перекотиполе. 
І, як нагайка, — муштри крик. 
І слів чужих не розібрати. 
І марно пропадає вік 
В глухих солдатських казематах
І знов чорнів рядок, як дим. 
Лягав безжально, наче доля. 
І Україна, як тополя, 
У снах схилялася над ним.



http://www.library.te.ua/images/library/shevchenko/22.jpg

Лепкий Б. Шевченко // Лепкий Б. Поезії. – Т., 2005. – С. 219–241.

Благословенна най буде година

Благословенна най буде година, 


І тая хата, і село, 
Що Україні принесло 
З великих найбільшого сина. 
Благословенна! 
Хто, як він 
Відчув давніх часів прокльони, 
Руїни смуток, гробу стони 
І кождий зойк, і кождий скін 
Прийняв у серце? 
Хто тужив 
Такою лютою тугою 
За волею і за красою, 
За тим найбільшим дивом див, 
Любов'ю брата, чоловіка? 
Кому народ — нуждар, каліка, 
Насильно гноблений катами, 
Був так закоханий без тями, 
Зі всього найдорожчий в світі? 
Хто найкращі свої пісні, 
Теплом сердечним так огріті, 
Як тії квіти весняні 
Промінням сонця, присвятив 
Біді і нужді? 
Покриткам, 
Насилуваним ворогами, 
І дідичами, й паничами, 
І киненим, як лист вітрам, 
На глум недолі. 
Тій бідноті, 
Що в спеку жне в кервавім поті 
Пшеницю на чужий калач, 
Її ж за те лиш сум і плач, 
Лиш вічна кривда, — 
Хто, як він, 
Мав в крилах духа той розгін — 
Летіти в вічність понад зорі, 
Де в безбережному просторі 
Царює правда світова, 
Щоб кинути її до віч 
Свою огненну, смілу річ 
Про людські стоптані права?! 
Хто другий так, як він, горів 
Огнем бажання, щоб колись 
Широкі струї розлились 
Добра, щоби ненависть, гнів 
Навіки щезли, щоб кругом 
Зацвіло радістю, добром, 
Як райським квітом? 
Хто і хто 
Свої високі, ясні думи 
Такими виспівав словами 
Сердечно простими? 
Мов шуми 
Вітрів осінніх над степами, 
Мов грюкіт грому або гук 
Порогів дніпрових?.. 
Сто рук 
Підносить віко домовини, 
А в домовині правда гине, 
А в домовині воля мре. 



http://www.library.te.ua/images/library/shevchenko/31.jpg

Петрук-Попик Г. Він — Україна: [вірш] // Петрук-Попик Г. Березневі послання: поезії. – Т., 1995. – С. 92–93.

Він — Україна

Вдивімось чесно в мудрі небеса. 


Наповнім груди великодним світом — 
Побачим: Він — як Бог наш. воскреса 
Безсмертям думи, вічним заповітом. 
Погляньте: мужньо як іде Тарас! 
Та це ж його — прислухайтеся! — голос: 
«Я встав з могили... Я уже між вас. 
Гора Чернеча навпіл розкололась 
Підняв угору не вулкан її, 
А сила серця і його удари... 
Відчув бо: Сонце на степи мої 
Проміння прагне сіяти крізь хмари. 
І так було: — засвідчить все живе — 
Не спав я мертво тут, у царстві гномів. 
Скидав не раз це віко гробове, 
Як пролітав понаді мною гомін. 
Ходив на клич тривожний до Дніпра, 
Коли ревіли гам вітри сурмові, 



http://www.library.te.ua/images/library/shevchenko/23.jpg

Петрук-Попик Г. Біля пам’ятника Т. Г. Шевченка: [Вірш] // Петрук-Попик Г. Пригорща жита. – К., 1986. – С. 31.

Біля пам’ятника Т. Г. Шевченку

Сяйнуло сонце рідне з-поза хмар!.. 


Спочить присів, як батько, під вербою — 
З чолом похилим, думою-журбою 
Таким лишився у віках Кобзар. 
А ще побачив у його очах 
Палкий вогонь одвічної надії: 
Цей світ, що нині нам живе і діє 
У нашій волі, душах і речах. 
Сьогодні день народження Тараса. 
Піднявсь поет над простором і часом, 
Бо є той дух, який він розбудив. 
Бо у сім’ї великій, вольній, новій 
Є радість щастя, святість є любові, 
Народ є, що пророка народив.


http://www.library.te.ua/images/library/shevchenko/21.jpg

Ярмуш В. У вінок Кобзареві; Пам’ятники; Кобзар; На могилі Тараса; Тарасове слово: [вірші] // Ярмуш В. Україно моя барвінкова: вибране. – Т., 2000. – С. 74–76.

У вінок Кобзареві


Пам'ятники 
Ведеться здавна так. 
Як добру, світлу пам'ять 
Помершим за колишнії діла. 
На цвинтарі їм пам'ятники ставлять, 
Щоб згадка у людей крізь сотні літ жила. 
Вони дали усе і в небуття навіки 
Пішли, пустивши парости нові. 
їх обелісками вшановують поскільки 
Вони мертві.

Ось би Шевченківський 


Піднести ген у небо, 
Як невмирущому в віках? 
Та ні, Тарасові цього не треба, 
Бо він живе, живе у нас в серцях
Тарас не вмер, 
Він з нами в кожній хаті, 
Він поруч бореться, 
Він з нами йде життям.



Список використаних джерел

1. Гром’як Р. Давнє і сучасне / Р. Гром’як. – Тернопіль : Лілея, 1997. – 271 с.

2. Дуда І. Тарас Шевченко на Тернопільщині / І. Дуда, Б. Мельничук. – Тернопіль : Новий колір, 2007. – 107 с.

3. Золотнюк А. Він – не дід з вусами / А. Золотнюк // Вільне життя. – 2014. – № 18. – С. 4.



4. Поетична Шевченкіана Тернопілля / упор. Б. Бастюк. – Тернопіль : Терно-Граф, 2007. – 113 с.

5. Шевченко і Тернопільщина. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.library.te.ua/virtual_exhibition/shevchenko_view/.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка