Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання Затверджено Міністерством освіти і науки України



Сторінка1/6
Дата конвертації21.03.2016
Розмір1.18 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Міністерство освіти і науки України

Українська мова

5–9 класи
Програма
для загальноосвітніх навчальних закладів
з російською мовою навчання

Затверджено Міністерством освіти і науки України

Видавничий дім „Букрек”

2005


ББК 81.411.1

У45
Затверджено Міністерством освіти і науки України

(лист № 1/11-6611 від 23.12.2004 р.)
Видано за рахунок державних коштів.

Продаж заборонено

Програму підготували:



Н. В. Бондаренко, О. М. Біляєв, Л. М. Паламар, В. Л. Кононенко
Відповідальна за випуск Ж. О. Кошкіна


Бондаренко Н. В. та ін.

У45 Українська мова: Програма для 5–12 класів загальноосвітніх нав­чальних закладів з російською мовою навчання / Н. В. Бондаренко, О. М. Біляєв, Л. М. Паламар, В. Л. Кононенко. – Чернівці: Видавничий дім „Букрек”, 2005. – 152 с.


ІSBN 966-8500-76-8 ББК 81.411.1
© Міністерство освіти і науки України, 2005

© Н. В. Бондаренко, О. М. Біляєв,


Л. М. Паламар, В. Л. Кононенко, 2005

ІSBN 966-8500-76-8 © Видавничий дім „Букрек”, 2005

Пояснювальна записка

Роль і місце української мови в структурі загальної середньої освіти визначаються особливостями мови як могутнього націє- і державотворчого фактора, вагомого чинника формування особистості громадянина України. Українській мові належить одне з чільних місць серед національних вартостей. Будучи рідною мовою однойменного етносу, українська мова водночас є своєрідним національним кодом, який об’єднує всіх громадян України, з населення гуртує народ. Вільне володіння державною мовою має неабияке значення для соціалізації громадян України різних національностей, стимулювання їх інтелектуального внеску в науковий потенціал, інтеграції в культуру українського народу, формування української наукової, мистецької, політичної та бізнесової еліти з числа представників різних етносів.

Державний статус української мови передбачає її пріоритетне використання в усіх сферах суспільного життя. Це зумовлює значущість вивчення української мови як шкільного предмета. Особливо гостро стоїть проблема опанування державної мови тими учнями, для яких рідна мова – інша і, зокрема, російська. Адже без знання державної мови сьогодні неможливо стати повноправним громадянином, патріотом України, її захисником, кваліфікованим спеціалістом в будь-якій галузі виробництва. Знання української мови має бути достатнім для того, щоб з її допомогою випускник школи якнайповніше реалізував свої життєві потреби, плани і наміри в умовах зрослого попиту суспільства на мислячу, діяльну, творчу, національно свідому особистість.

На розв’язання саме цих завдань спрямована нова програма, укладена на основі Державного стандарту загальної середньої освіти з урахуванням Загальноєвро­пейських рекомендацій з мовної освіти.

Укладена відповідно до нових вимог програма, крім своєї традиційної
функції, – бути основою для планування і здійснення навчально-виховного процесу, – детальніше окреслює очікувані результати навчання і тим самим визначає об’єктивні критерії для їх оцінки. Саме цим зумовлені структурні особливості програми. На відміну від традиційної, де зміст навчання, а також вимоги до знань і вмінь учнів мали вигляд суцільного тексту, нова програма має інший формат і складається з двох граф, де докладно виписано зміст навчання, деталізовано знання, що їх слід засвоїти, та вміння, які необхідно сформувати в учнів під час вивчення конкретної теми курсу. Уміння градуюються за рівнями – від репродуктивних до конструктивних і творчих. Це дає змогу простежити весь процес формування умінь – від найпростіших до складних та вмінь найвищого рівня, які співвідносяться з відповідними рівнями, закладеними в Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів. Критерії – окремий документ, в якому докладно розписано вимоги до знань, умінь і навичок учнів з усіх аспектів володіння мовою, та методика їх оцінювання.

Створенню програми передували теоретичні дослідження усіх аспектів мовної освіти, їх широке обговорення педагогічною громадськістю, практична апробація провідних ідей пропонованої системи навчання.

Програма реалізує сучасні підходи до мовної освіти, закладені у двох концепціях – Концепції вивчення української мови в 5–12 класах загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання (ж. “Українська мова і література в школі”. – №5. – 2002) та Концепції підручника української мови для ЗНЗ з російською мовою навчання (ж. “Дивослово”. – №4. – 2002), які передбачають глибокі кардинальні зміни усієї системи оволодіння мовою відповідно до іншої геополітичної та мовної ситуації, нових пріоритетів, критеріїв, ціннісних орієнтацій, перспектив суспільного розвитку. Головною при цьому стає життєва адекватність освіти, її орієнтація на задоволення потреб і культурних запитів особистості, пов’язаних із практичною діяльністю, духовним життям, комунікативними інтересами. Пропонована система заснована на синтезі кількох підходів – особистісного, діяльнісного, комунікативного, культурологічного, емоційно-смислового.

Програма ґрунтується на таких основних принципах:



  1. практичній спрямованості та комунікативній орієнтації навчання;

  2. взаємозв’язку у вирішенні комунікативних, освітніх, розвивальних і виховних завдань;

  3. взаємопов’язаному розвиткові усіх видів мовленнєвої діяльності;

  4. відборі й організації навчального матеріалу відповідно до вимог мовознавства з урахуванням функціонального підходу, а також специфіки оволодіння українською мовою російськомовними учнями;

  5. наступності між початковою й основною, основною та старшою ланками, а також між класами основної і старшої школи.

Мета вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах з російською мовою навчання полягає у створенні оптимальних умов для становлення духовно багатої особистості, яка володіє уміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися виражальними засобами української мови, її видами, типами, стилями, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності, вільно орієнтується у всезростаючому інформаційному потоці, вміє формувати й обстоювати власну думку, громадянську позицію щодо тих чи інших подій і явищ (у тому числі суспільних), давати їм адекватну оцінку, самонавчатись і самовдосконалюватись.

Оскільки оволодіння мовою – важлива складова соціально-культурної діяльності, мовна освіта повинна ставити за мету:

а) навчити розуміння нової культури (міжкультурного взаєморозуміння);

б) оволодіти міжкультурною комунікацією, тобто вмінням спілкуватися з носіями іншої культури.

Сформульована мета потребує розв’язання таких завдань:


  1. вироблення стійкої потреби у вивченні української мови;

  2. формування і розвиток умінь і навичок спілкування, вільного вираження думок і почуттів у різних сферах приватного і суспільного життя на основі засвоєння базових мовленнєвих знань, вироблення умінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання, відтворення і створення висловлювань; оволодіння культурою мовлення;

  3. формування в учнів базових орфоепічних, граматичних, лексичних, правописних, стилістичних умінь і навичок на основі засвоєння норм української літературної мови, її виражальних засобів;

  4. вироблення умінь сприймати мову як мистецьке явище, що має естетичну цінність;

  5. формування гуманістичного світогляду, духовного світу учнів, їхніх моральних і естетичних переконань, громадянських рис патріота України на основі засвоєння українських національних та загальнолюдських цінностей шляхом прилучення через мову до культурних надбань українського народу в контексті культури світової.

Відповідно до концептуальних засад, мети і завдань курсу у програмі визначено зміст навчання української мови для 5–12 класів, який структуровано за чотирма взаємозв’язаними лініями – мовленнєвою, мовною, соціокультур­ною і діяльнісною (стратегічною).

Згідно з Державним стандартом загальної середньої освіти України мовленнєва змістова лінія забезпечує вироблення і вдосконалення умінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі); мовна – засвоєння учнями системних знань про мову як засіб вираження думок і почуттів людини та формування мовних умінь і навичок; соціокультурна – засвоєння українських та загальнолюдських культурних і духовних цінностей, норм, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові; діяльнісна (стратегічна) – формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів, опанування стратегій, які визначають мовленнєву діяльність. Зазначені змістові лінії у комплексі формують комунікативну компетенцію особистості.

Основне призначення мовленнєвої змістової лінії полягає у визначенні змісту роботи щодо формування в учнів комунікативної компетенції, суть якої розкривається у формулюванні мети курсу. Комунікативний блок програми презентує функціональну систему мовлення, представлену мовленнєвою діяльністю в єдності чотирьох її складових – слухання, читання, говоріння і письма. Ця змістова лінія включає зміст навчальної мовленнєвої діяльності, куди входять відомості про мовлення та перелік основних видів робіт за кожним із видів мовленнєвої діяльності, а також навчальні досягнення учнів.

Принципово новим у програмі є те, що мовленнєва змістова лінія реалізується комплексно, інтегративно і передбачає взаємозв’язаний гармонійний розвиток умінь і навичок учнів у чотирьох видах мовленнєвої діяльності. Заповнено “білі плями” у змісті мовленнєвого блоку традиційної системи навчання мови, де не було передбачено роботи з формування навичок аудіювання й читання, а також діалогічного мовлення. Цим самим ліквідовано розрив між вимогами Державного стандарту загальної середньої освіти України, Критеріїв оцінювання навчальних досягнень з української мови учнів 5–12 класів ЗНЗ з російською мовою навчання до володіння цими видами мовленнєвої діяльності і нерозробленим змістом навчання.

Відповідна система роботи з аудіювання, читання і розвитку діалогічного мовлення, а також вимоги до володіння цими важливими видами мовленнєвої діяльності знайшли відображення у новій програмі. Перелік необхідних знань і вмінь диференційовано за чотирма видами мовленнєвої діяльності. Оскільки уміння і навички з чотирьох видів мовленнєвої діяльності формуються на кожному уроці, а не лише на спеціальних уроках розвитку мовлення, зміст і результати навчання аудіювання, читання, говоріння і письма подано окремими блоками, а не прив’язано до видів робіт (написання переказів, творів). Пильнішу увагу, ніж у традиційному навчанні мови, приділено вдосконаленню змісту, структури та мовного оформлення усних і письмових висловлювань учнів.

Мовна змістова лінія визначає особливості фонетичної, лексичної, словотворчої, граматичної та правописної систем української літературної мови. Вона включає актуальні питання функціонування української мови, теоретич- ні відомості про систему мови, її рівні й аспекти, ключові поняття фонетики, лексикології, фразеології, будови слова і словотвору, морфології, синтаксису, орфографії і пунктуації.

Обсяг теоретичних відомостей наближається до курсу української мови як рідної. Об’єктивною підставою для цього є спільність предмета вивчення (українська мова), близькість мов, високий рівень загального розвитку і мовленнєвих здібностей російськомовних учнів. Ефективність такого підходу підтверджена узгодженням відповідних програм, багаторічною шкільною практикою, результатом чого є належний рівень володіння державною мовою російськомовними учнями. Матеріал мовного змістового блоку систематизується на лінійній основі з деякими відступами (вони зумовлені необхідністю посилення функціонального підходу), зберігаючи в основному структуру теоретичної частини курсу української мови як рідної.

Збільшення навчального часу дало змогу дещо розвантажити курс, більше уваги приділити мовленнєвому розвиткові учнів, збалансувати засвоєння мовної теорії та формування практичних умінь і навичок у різних видах мовленнєвої діяльності.

Посилено увагу до стилістичних можливостей мовних одиниць різних рівнів. У кожному розділі лінгвістичного блоку програми курсивом виділено питання культури мовлення, де визначено зміст роботи над нормами україн-


ської літературної мови, зокрема тими, які становлять труднощі для росій­ськомовних учнів з огляду на вплив рідної мови. Мовна змістова лінія ґрунтується на вченні про мову як систему систем і передбачає відповідне пред’явлення теоретичного матеріалу, що сприяє оптимізації його засвоєння (факти, викладені в системі, запам’ятовуються краще, ніж набір розрізнених фактів). Комунікативна орієнтація навчання, в свою чергу, зумовлює необхідність поєднання різнорівневих та різноаспектних мовних явищ, оскільки у мовленні вони функціонують комплексно, в тісному взаємозв’язку.

Закладений у згаданих вище концепціях і реалізований у програмі новаторський підхід до вивчення мовної теорії полягає в її засвоєнні на основі зв’язних текстів різної тематики, насичених виучуваними мовними явищами. Безперечні переваги такої системи в тому, що мовні одиниці подаються не абстраговано, ізольовано, як це було досі, а в їх природному мовному оточенні, безпосередньому функціонуванні у мовленні. Текст слугує відправним мотиваційним моментом для аналітичної роботи над знаходженням виучуваних мовних одиниць і явищ, з’ясуванням їх взаємозв’язків з іншими елементами мовної системи, спостереження над функціонуванням у мовленні та подальшої конструктивної і творчої роботи з відпрацювання відповідних мовних і мовленнєвих умінь і навичок. Система комплексних завдань на основі тексту дає змогу побіжно повторювати вивчений раніше теоретичний мате-


ріал і вдосконалювати набуті на попередніх уроках практичні уміння й навички.

Програма старших (10–11) класів передбачає ще інтенсивнішу роботу з піднесення культури мовлення учнів, що дасть змогу вдосконалити уміння вільно оперувати мовними знаннями, зробити їхнє мовлення більш унормованим, точним, багатим, виразним, стилістично диференційованим.

Впровадження курсу “Основи публічного мовлення” в 12-му класі має на меті відродити кращі традиції навчання красномовства – ефективної мовленнєвої комунікації. Сьогоденний інтерес до питань публічного мовлення викликаний насамперед соціальним замовленням суспільства на особистість, здатну до ефективної комунікації незалежно від її соціального статусу в умовах пріоритету сили переконання над владою наказу. Програма курсу “Основи публічного мовлення” включає питання побудови і мовного оформлення висловлювань різних стилів, типів і жанрів, специфіки публічного мовлення.

Програмою передбачено, що впродовж усього періоду навчання в полі зору вчителя перебуватимуть факти і явища української мови, які мають істотні або несуттєві розбіжності з аналогами в рідній, а також специфічні, власти­ві лише виучуваній мові, питання культури мовлення, пов’язані з впливом російської мови. Опора на рідну мову учнів при вивченні української здійснюватиметься через словникову (в тому числі термінологічну) роботу, відповідне формулювання запитань і завдань, систему спеціальних вправ на спостереження, порівняння, переклад тощо.

У програмі вказано на необхідність здійснення міжпредметних зв’язків, найприроднішими з яких є зв’язки курсу мови з літературою та образотворчим мистецтвом. Опора на вже відомі учням поняття дасть змогу уникнути дублювання, глибше усвідомити виучуваний матеріал.

Соціокультурна змістова лінія втілює один з основних концептуальних підходів до мовної освіти. Вона стосується соціокультурних умов користування мовою і пов’язана зі знаннями та вміннями, необхідними для реалізації соціального аспекту використання мови. Ця змістова лінія ґрунтується на суспільній та культуроносній функціях мови, відображує взаємозалежний зв’язок: людина – суспільство – мова – культура і полягає у вивченні мови в контексті приватного і суспільного життя, представленої нею та відображеної у ній культури, системи цінностей, взаємозв’язків із культурними надбаннями народів світу.

Культурологічний блок програми включає відомості, які розкривають феномен людини, людства, України й українства в їх самобутності і всепланетарності водночас (основні світоглядні ідеї, ідеали, морально-етичні уявлення, естетичні уподобання, особливості менталітету різних етносів і зокрема українців, матеріали, пов’язані з історією, географією, екологією, матеріальною і духовною культурою тощо). Основні національні культурні й суспільні цінності, які сьогодні набувають універсального, загальнолюдського характеру, закладають інтеграційну основу навчання, виховання і розвитку учнів засобами української мови.

Соціокультурна лінія повністю відповідає вимогам Державного стандарту і реалізується у відповідному розділі програми, де її зміст представлено у вигляді проблематики, що знайде відображення у змістовому екстралінгвістичному наповненні підручника, як це показано на прикладі 5 класу. З огляду на зазначену в Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти складність шкалування аспектів соціокультурної компетенції в програмі подано лише уміння, пов’язані з деякими соціальними стосунками і правилами ввічливості.

Соціокультурна лінія, яка регламентує тематико-змістову основу розвитку і вдосконалення мовлення учнів (зміст), тісно пов’язана з мовною, яка визначає його формальний бік – мову (форму). Синтез цих змістових ліній здійснюється на основі тексту, який становить єдність змісту і форми. Під час роботи над текстом інтегровано реалізуються також освітні завдання мовленнєвої та стратегічної змістових ліній.



Діяльнісна змістова лінія становить багатомірну систему найважливіших інтелектуальних умінь і навичок, необхідних для формування загальної культури учнів, їх готовності до пізнавальної і творчої діяльності та саморозвитку. Становлення цих умінь, які є невід’ємною складовою формування мовних і мовленнєвих умінь і навичок, відбувається переважно на уроках рід­ної мови. У зв’язку з тим, що система формування загальнонавчальних умінь і навичок докладно розроблена у програмах з російської мови як рідної, їх перелік подано в узагальненому вигляді в кінці кожного класу.

Вивчення кожної теми, яка становить органічну єдність мовної теми та вираженого в тексті екстралінгвістичного змісту, відбувається в кілька етапів:



  1. мотивація до вивчення матеріалу;

  2. сприймання на слух (аудіювання), читання тексту, робота над його змістом, у процесі якої відбувається природне (а не привнесене ззовні) формування ціннісних орієнтацій та особистісних якостей учнів;

  3. виокремлення й дослідження мовної форми, за допомогою якої виражено екстралінгвістичний зміст, в аспекті виучуваної мовної теми;

  4. опрацювання мовної теорії, виведеної на основі спостережень над мовним матеріалом, формування мовних і мовленнєвих умінь і навичок;

  5. підбиття підсумків уроку, домашнє завдання з коментарем учителя щодо його виконання.

У програмі подано орієнтовний розподіл навчального часу. Учителеві надається право у разі потреби вносити до нього необхідні корективи (скорочення кількості спеціальних уроків розвитку мовлення при цьому небажане). Резервний час учитель використовує на свій розсуд.



5 клас


(105 год., 3 год. на тиждень; резервний час – 3 год.)

МОВЛЕННЄВА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ¹1

(31 год.)


Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня
загальноосвітньої підготовки учнів


Відомості про мовлення

Загальне уявлення про спілкування і мовлення; види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо); адресат мовлення; монологічне і діалогічне мовлення, усне і писемне мовлення; основні правила спілкування (практично).

Тема й основна думка висловлювання. Ознайомлення з вимогами до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність).


Учень:

  • розрізняє мову і мовлення, види мовленнєвої діяльності, види і форми мов­лення; обґрунтовує їх специфіку;

  • орієнтується в умовах спілкування, співвідносить своє мовлення (вибір мовних засобів) з умовами спілкування;

  • узгоджує свою мовленнєву поведінку з ситуацією і правилами спілкування;

  • дотримується основних вимог до мовлення;

Текст, його ознаки: наявність теми й основної думки, двох і
більше речень, зв’язність (усі речення пов’язані за змістом), завер-
шеність (має початок і кінець). Поділ тексту на абзаци; план готового тексту (простий). Ознайомлення з мовними засобами зв’язку речень у тексті (сполучники, займенники, прислівники, синоніми, спільнокореневі слова, повтори). Помилки у змісті (практично).

  • визначає змістові і формальні ознаки тексту;

  • аналізує текст: визначає його тему й основну думку; з’ясовує, чи підпорядковується послідовність речень темі й основній думці висловлювання; встановлює, чи є група речень текстом; визначає, що відображає заголовок – тему чи основну думку; добирає заголовок до тексту; проводить спостереження над комунікативною наступністю речень; ділить текст на смислові частини; складає простий план; визначає смислові та мовні засоби зв’язку між частинами тексту та реченнями в тексті; узагальнює ознаки тексту;

  • знаходить недоліки в тексті і виправляє їх;

  • учиться вдосконалювати текст із погляду його змісту;

  • створює тексти відповідно до визначених вимог;

Загальне уявлення про стилі мовлення (розмовний, науковий, художній), сфери вживання кожного з них. Стилістична помилка (практично).

Типи мовлення: розповідь, опис, роздум (практично). Особливості побудови розповіді на основі власного досвіду, опису окремих предметів і тварин, елементарного роздуму (повторення, поглиблення знань і вдосконалення умінь).

Аудіювання

(слухання – розуміння)

Аудіювання розповідей, пояснень учителя (чи іншої особи), відповідей учнів; нескладних текстів вивчених стилів, типів і жанрів мовлення (переважно з опорою на текст); мовлення співрозмовника за запланованою соціокультурною тематикою; радіо- і телепередач, аудіозапису.

Усунення мовних труднощів аудіотексту (контроль розуміння складніших речень, з’ясування значень незнайомих слів і виразів).

Вибіркове аудіювання окремих фрагментів (речень) тексту.

З’ясування фактичного змісту, причинно-наслідкових зв’язків, основної думки аудіотексту.

Визначення тематичної належності прослуханого тексту.

Добір заголовка до аудіотексту.

Поділ аудіотексту на смислові частини (розташування пунктів плану відповідно до логіки прослуханого тексту).

Створення в уяві зорових образів, сприймання емоційно-оцінної інформації та образної мови художнього (науково-популярного) тексту.

Контроль розуміння фактичного змісту прослуханого тексту (вибір правильного варіанта відповіді на запитання з кількох даних).

Читання


Формування читацького інтересу і потреби читати книжки.

Читання вголос і мовчки з використанням вивчального та ознайомлювального видів читання.

З’ясування значень незнайомих слів з допомогою вчителя, за словотвірними елементами, за словником, за контекстом; знаходження в тексті тлумачення окремих слів.

Розширення словникового запасу. Користування словниками різних видів.

Визначення теми й основної думки тексту.

З’ясування фактичного змісту, причинно-наслідкових зв’язків у тексті.

Відповіді на запитання за змістом тексту.

Виділення смислових опор (ключових слів, речень) у тексті.

Поділ тексту на смислові частини.

Встановлення смислового зв’язку між окремими фактами тексту (перегрупування пунктів плану відповідно до змісту прочитаного тексту).

Складання простого плану.

Перефразування прочитаних речень.

Еквівалентна заміна (об’єднан-


ня двох речень в одне).

Прогнозування змісту на основі заголовка, прочитаного фрагмента тексту; інтерпретація тексту (характеристика дійових осіб); оцінка прочитаного (яка інформація видалась найцікавішою?).

Сприймання емоційного забарв­лення та образної мови художнього (науково-популярного) тексту, розвиток образної уяви.

Докладний переказ прочитаного за планом.

Контроль розуміння фактичного змісту тексту (вибір правильної відповіді з кількох даних).

Розвиток характеристик, які стосуються техніки читання: правильна вимова надрукованого (написаного) на основі умінь співвідносити букву і звук; знання і правильне застосування правил читання; формування умінь прог­нозувати розгортання мовного матеріалу, членувати речення на син­тагми, інтонаційно оформляти речення і синтагми, відрізки тексту.

Відпрацювання техніки читання тексту вголос.

Говоріння

Діалог. Розігрування готового діалогу з опорою на текст.

Відновлення пропущених реплік діалогу.

Відновлення деформованого діалогу зі зміщеними репліками.

Самостійне розширення реплік діалогу.

Складання діалогу за опорними словами, за поданим початком.

Складання діалогу відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з життєвим досвідом учнів; варіювання та розігрування діалогів.

Відповіді на запитання за змістом тексту.

Формулювання основної думки тексту.

Коментування змісту прислів’їв.

Наведення власних доказів на підтвердження даної тези.

Оцінка вчинків дійових осіб, товаришів, однокласників.

Докладний переказ текстів вивчених стилів, типів і жанрів мовлення з елементами опису (предметів, тварин) і роздуму.

Створення монологічного висловлювання – розповіді (в тому числі про якусь подію, випадок), опису, роздуму за поданим планом (і без нього), опорними словами, словосполученнями, за картиною.

Усна розповідь на основі власного досвіду.

Усний опис окремих предметів, тварин.

Усний роздум на тему, пов’язану з життєвим досвідом учнів.


Письмо


Написання переказів (за простим планом).

Докладні перекази невеликих художніх текстів розповідного характеру з елементами опису (предметів, тварин) і роздуму.

Написання творів (за готовим планом і без нього).

Твір-розповідь на основі влас­ного досвіду.

Твір-оповідання про випадок із життя.

Твір-опис окремих предметів, тварин (у т. ч. за картиною).

Твір-роздум на тему, пов’язану з життєвим досвідом учнів.

Лист. Адреса.
Переклад

Переклад з російської мови на українську слів, словосполучень, речень, невеликих за обсягом нескладних у лексичному і стилістич­ному відношенні текстів вивчених стилів, типів і жанрів мовлення, в т. ч. текстів розповідного характеру з елементами опису (окремих предметів, тварин) і роздуму.

  • розрізняє вивчені стилі мовлення,
    характеризує кожен із стилів;

  • знаходить у тексті мовні засоби, ха-
    рактерні для певного стилю;

  • розпізнає стилістичну помилку серед інших відомих видів помилок (не-складні випадки); виправляє стилістич­ні помилки у своєму і чужому текстах;

  • використовує знання про стилі мовлення під час побудови і вдосконалення власних висловлювань;


  • розрізняє за істотними ознаками вивчені типи мовлення, виділяє їх у тексті;

  • використовує знання про типи мовлення під час побудови і вдосконалення власних висловлювань;


  • концентрує увагу під час слухання; уважно слухає і розуміє основний зміст чіткого нормативного мовлення (із дотриманням усіх вимог щодо артикуляції, інтонування, темпу, тембру; усуненням пере­шкод, які заважають адекватному сприйманню) переважно з опорою на текст на знайому, відповідну вікові тематику;

  • самостійно чи з допомогою вчителя з’ясовує значення незнайомих слів;

  • складає первинне уявлення про зміст почутого; розуміє фактичний зміст, причинно-наслідкові зв’язки, основну думку аудіотексту, дає оцінку прослуханому;

  • розуміє основний зміст українськомов­них дитячих (підліткових) радіо- і телепередач, аудіозаписів;

  • створює в уяві зорові образи, сприймає емоційно-оцінну інформацію та образну мову художнього (науково-популярного) тексту;

  • помічає і виправляє орфоепічні по-
    милки в чужому і власному мовленні;




  • дотримується правил гігієни читання;

  • виразно читає тексти різних стилів (розмовного, наукового, художнього), типів, жанрів мовлення (у межах вивченого матеріалу), з достатньою швидкістю, плавно, з гарною дикцією відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм; прогресує в техніці читання;

  • вдосконалює читання вголос і мовчки; практично опановує вивчальний та ознайомлювальний види читання;

  • визначає стиль тексту, знаходить у ньому вивчені типи мовлення;

  • помічає в тексті незнайомі слова, вирази і з’ясовує їх значення самостійно і з допомогою вчителя; користується словни­ками різних видів; систематично попов­нює словниковий запас;

  • розуміє (і в разі потреби запам’ятовує) фактичний зміст, причинно-наслідкові зв’язки, основну думку тексту;

  • складає простий план прочитаного;

  • вчиться прогнозувати зміст, характеризувати дійових осіб, давати оцінку прочитаному;

  • сприймає емоційне забарвлення та образну мову художнього (науково-популярного) тексту;

  • уявляє в образах прочитане;

  • докладно переказує прочитане за планом;



  • відтворює готовий діалог; складає діа­лог за зразком; веде діалог у зв’язку з прочитаним, за картиною;

  • складає діалог певного обсягу відповідно до запропонованої ситуації спілкування; досягає комунікативної мети, дотримується теми, використовує репліки для стимулювання, підтримання діалогу; реагує на репліки співрозмовника в нескладних ситуаціях спілкування: висловлює прохання, запрошення, спонукання до дії, повідомляє чи запитує інформацію, підтверджує достовірність інформації; вислов­лює згоду (незгоду), мотивовану відмову, перепитує, уточнює тощо;

  • дотримується мовленнєвого етикету, основних правил спілкування (бути ввічливим, привітним і доброзичливим), уважно, не перебиваючи, слухає співрозмовника, говорить про те, що цікаво адресатові мовлення; не розмовляє без потреби голосно;

  • відповідає на запитання за змістом тексту;

  • докладно переказує зміст прочитаного тексту за планом;

  • складає підготовлені усні висловлювання з урахуванням умов спілкування, мети й адресата мовлення; підпорядковує висловлювання темі й ос-
    новній думці; користується вивченими типами мовлення; вибирає відповідно до умов спілкування стиль мовлення (розмовний, науковий, художній);

  • дотримується норм української літературної мови;



  • практично користується графічною системою та орфографією української мови;

  • складає простий план;

  • відтворює текст з урахуванням виду переказу, враховує комунікативне завдання, розкриває тему й основну думку; доречно вживає мовні засоби, дотримується стилістичної єдності тексту;

  • вчиться удосконалювати написане; користуватися словниками;




  • складає твори вказаних видів; будує їх з урахуванням особливостей кожного; користується вивченими типами мовлення; вибирає відповідно до умов спілкування стиль мовлення (розмовний, науковий, художній); підпорядковує висловлювання темі й основній думці; використовує вивчені мовні засоби зв’язку речень у тексті; під час написання твору за картиною викорис­товує знання з інших предметів (зокрема образотворчого мистецтва);

  • знаходить і виправляє недоліки в змісті, будові та мовному оформленні власних висловлювань, спираючись на засвоєні знання;

  • вдосконалює зміст, структуру і мовне оформлення власного і чужого тексту (відповідно до вивченого матеріалу);




  • пише приватні листи з урахуванням комунікативного завдання з описом подій, вражень і почуттів, доречно використовуючи вивчені мовні засоби;

  • вдосконалює написане;

  • правильно надписує конверт;




  • перекладає з російської мови на українську окремі слова, словосполучення, речення і невеликі тексти, користуючись вивченим мовним матеріалом і перекладними словниками.




Міжпредметні зв’язки

Художній твір і його частини; тема та ідейний зміст художнього твору; розповідь і опис предметів, людини, тварин у вивчених творах; роздуми про вчинки героїв (література); усний опис змісту і художніх засобів у творах живопису, що зображують предмети, тварин; усна розповідь за змістом жанрової картини про дітей; спостереження за окремими предметами під час малювання з натури (образотворче мистецтво).


  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка