Програма дошкільного віку



Скачати 172.69 Kb.
Дата конвертації09.03.2016
Розмір172.69 Kb.
Провідна роль ігор в особистісному розвитку дошкільника
Програма дошкільного віку «Дитина» спрямована на збалансований розвиток дитини, формування її життєвої компетентності, реалізацію власного природного потенціалу, індивідуалізацію особистісного становлення. Такий підхід передбачає ставлення педагога до дитини як до особистості, що має право на власний вибір, прийняття самостійного рішення, творче ставлення до життя

Реалізуючи вимоги програми педагоги мають спрямовувати організацію життєдіяльності дітей на широке розгортання і збагачення специфічних дитячих форм діяльності — ігрової, практичної, образотворчої, комунікаційної, — які сприяють переходу дошкільника від зовнішньої регуляції його поведінки дорослим до саморегуляції — здатності дитини покладатися на власні сили, діяти самостійно, відповідально, розсудливо, справедливо, креативно.



Провідна діяльність дошкільника

Розглянемо ігрову діяльність, яка є провідною діяльністю дошкільника, оскільки відповідає його психічним та фізичним можливостям, зумовлює найважливіші зміни у його психічних процесах. Гра — оптимальний засіб всебічного розвитку дитини, що допомагає розширити і поглибити уявлення про навколишній світ, формувати базові якості особистості, задовольняє соціальні і власні потреби дитини.

Гра неоднорідна. Кожен вид гри виконує свої функції у розвитку, вихованні та навчанні дітей. Сучасна педагогіка найчастіше послуговується такою класифікацією ігор:


  • творчі ігри — сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані (ігри-драматизацїї) та будівельно-конструктивні;

  • ігри з правилами — дидактичні та рухливі.

Значення творчих ігор у вихованні самостійності дитини

Формування базових якостей особистості дитини, зокрема самостійності, значною мірою залежить від належної організації її

життєдіяльності та взаємодії з найближчим оточенням. Саме тому Базова програма передбачає створення таких умов для організації діяльності дітей, зокрема ігрової, які спонукали б кожну дитину до максимального прояву самостійності, реалізації своїх задумів і бажань. Ігровій діяльності дитина присвячує найбільше свого часу. Але ступінь самостійності дитини під час ігрової діяльності залежить не лише від створених умов, але й від інших чинників, серед яких зокрема:



  • вікові можливості;

  • обсяг знань про навколишній світ, людські стосунки, художню літературу тощо;

  • рівень комунікативних умінь та навичок;

  • індивідуальні особливості.

Ігрова діяльність формується поступово — від елементарних ігрових дій до сюжетно-рольової і режисерської гри, в якій дитина самостійно розгортає сюжет і всі ролі виконує сама. Процес формування ігрових умінь передбачає поєднання самостійної і організованої діяльності дітей. Звичайно, з віком частка самостійної ігрової діяльності поступово збільшується.

Творча гра — це вільна самостійна діяльність, що здійснюється з особистої ініціативи дитини. Така гра є проявом самостійності та творчості дитини. Головною ознакою творчої гри є уявна ситуація, яку дитина створює замість реальної і діє в ній, виконуючи роль відповідно до значень, наданих предметам і подіям, що її оточують і зацікавлюють.

Педагогічна цінність творчої гри полягає у тому, що в її процесі крім взаємин, обумовлених змістом, ролями, правилами, виникають реальні стосунки, які є основою організації дитячого товариства. Саме реальні стосунки дітей під час розгортання ігрової діяльності дають можливість розглядати гру як форму організації життєдіяльності дітей і забезпечують набуття дітьми особистого досвіду комунікації.



Виникнення сюжетно-рольової гри

Більш детально зупинимося на сюжетно-рольовій грі як найулюбленішій формі ігрової діяльності, що досить інтенсивно формує психічні процеси й особистісні якості дитини. На її основі виникають і розвиваються інші види діяльності, зокрема учіння, праця, які потім набувають самостійного значення.

Інтерес до сюжетно-рольових ігор виникає у дітей з трьох — чотирьох років. У цей період у дитини з'являються потреби, пов'язані з усвідомленням її взаємин з дорослими, бажанням активно брати участь у їхньому житті. Саме ці потреби і слугують мотивом ігрової діяльності. Відображення дитиною навколишньої дійсності відбувається у процесі її активної життєдіяльності шляхом прийняття на себе певної ролі. Виконуючи цю роль, дитина намагається наслідувати дорослих, старших дітей або однолітків. Вона не має реальних можливостей для справжнього виконання прийнятої ролі, бо рівень її знань і умінь недостатній, дитині не вистачає життєвого досвіду, вміння орієнтуватися у різних ситуаціях. Тому в сюжетно-рольовій грі вона виконує символічні дії — «начебто», реальні предмети замінює іграшками або іншими предметами, які має, умовно надаючи їм необхідні функції.

Соціалізація дитини у грі

Виконуючи взяту на себе роль, дошкільник вживається в довкілля без примусу, добровільно. У процесі гри дитина виходить з під опіки дорослого, діє самостійно, вільно, проявляючи свої бажання.



Розширення уявлень дітей про навколишню дійсність, про людину, її діяльність, вчинки, відносини істотно впливає на розвиток сюжету гри. Прийнята дитиною роль спонукає її виконувати певні ігрові дії і розвивати ігрові стосунки, що відображують реальну поведінку дорослих. Крім цього, беручи на себе роль та встановлюючи міжособистісні стосунки, дитина підкоряється певним правилам поведінки. Ці правила встановлюються самою дитиною і розглядаються у психології як правила внутрішнього самовизначення, самообмеження.

Сюжетно-рольова гра — перша спроба соціальних сил і перше їх випробовування. її педагогічна цінність у тому, що в процесі гри окрім стосунків, які диктує сюжет або правила гри, виникають стосунки іншого роду — вже не умовні, а реальні, дійсні, які регулюють поведінку дітей. Саме ігровий мотив допомагає дитині подолати свою слабкість, керувати собою. Під час гри виникають умови для вправляння у трудових навичках і морально-етичній поведінці, формуються базові якості особистості, зокрема:

  • самостійність;

  • активність;

  • ініціативність;

  • цілеспрямованість тощо.

Створення предметно-ігрового середовища

Для того щоб ігрова діяльність дітей розвивалася успішно, насамперед необхідно потурбуватися про її оснащення. Усі види іграшок у групі слід підбирати з урахуванням віку, інтересів дітей та завдань їх розвитку, виховання, навчання.

У групах для дітей молодшого дошкільного віку має бути багате іграшок у асортименті й у декількох екземплярах. Іграшки у цьому віці є відправною, організуючою точкою сюжетно-рольової гри.

У групах для дітей старшого дошкільного віку вже не іграшки визначають зміст гри, а, навпаки, зміст гри визначає вибір іграшок. Старші дошкільники здатні пристосовувати для гри різні предмети-замісники, проявляючи при цьому неабияку винахідливість. Тому в групах для дітей старшого дошкільного віку не повинно бути великої кількості іграшок, адже їх надлишок приглушує інтерес дітей, обмежує можливості творчої уяви.

І в молодшому, і в старшому дошкільному віці іграшки у групі слід розташовувати так, щоб діти мали змогу самостійно користуватися ними у вільний час. Не доцільно створювати сталі сюжетні композиції із ляльок, будівельних матеріалів та інших іграшок, тому що готовий сюжет заважає дитині самостійно мислити, фантазувати.

Роль дорослого у розвитку ігрової діяльності дітей

Важлива умова успішної організації сюжетно-рольових ігор

уміння вихователя здобути довіру дітей, встановити з ними контакт. Довірливі стосунки виникають лише тоді, коли педагог ставиться до гри серйозно, з щирою зацікавленістю, розуміє замисли дітей, їхні переживання. З таким вихователем діти залюбки діляться своїми планами, звертаються до нього за порадою і допомогою.

Завдання дорослого — створити умови для виникнення гри, допомогти дітям зробити її захопливою, насиченою діями, а головне — розвивати у них уяву та фантазію, формувати вміння домовлятись одне з одним, враховувати думку іншого. Саме тому не слід пропонувати дітям готові сюжети, вимагати точно копіювати образи, взяті з життя. Натомість варто заохочувати будь-яку ініціативу, активне творення сюжету, самостійне розв'язання проблем та конфліктів під час гри.

Щоб застосувати найбільш ефективні методи і прийоми для підтримки змістовної довготривалої сюжетно-рольової гри, вихователю необхідно знати, чим керувалися діти, обираючи сюжет, чому наслідують тому чи іншому герою, які події відображують. Вибір гри, як правило, визначається силою пережитих дитиною почуттів, які пов'язані з різними історіями з життя найближчого оточення та особистого досвіду, зокрема:



  • слухання художніх творів;

  • розглядання яскравих ілюстрацій у книжках, картин;

  • перегляд кінофільмів, мультфільмів;

  • відвідування театру, цирку, зоопарку тощо.

Педагог може впливати на вибір гри, викликаючи у пам'яті дітей найбільш яскраві образи з тих, що вони бачили, про що їм читали або розповідали. Для малюків важливим є зоровий образ, який викликає іграшка. Скажімо, іграшкове піаніно спонукає малюка «провести музичне заняття» з ляльками, а яскравий кухонний посуд — «зварити смачний обід».

Інколи щоб стимулювати дітей до гри, можна показати їм виставу лялькового театру або театру іграшок. Повторюючи інсценівку, малюки часто поєднують побачене зі своїм особистим досвідом. Так з'являються перші прояви творчості та самостійності вже в молодшому дошкільному віці. Скажімо, інсценуючи знайому казку, малюки говорять за героїв своїми словами, а іноді й діють за своїм розсудом, а не за сюжетом казки. Наприклад, Колобок утікає від хитрої Лисички, бо не хоче, щоб його з'їли.

Уже на четвертому році життя дошкільники спроможні:


  • самостійно обирати тему гри;

  • ставити певну мету;

  • розгортати нескладний сюжет.

Для того щоб дитяча гра набувала більшої змістовності, спрямованого характеру, вихователь може поставити дітям декілька навідних запитань, які допоможуть визначити основний сюжет. Але при цьому слід заохочувати будь-які зміни сюжету у процесі гри за ба¬жанням дітей.

Правильно створюючи умови для розгортання сюжетно-рольової гри, вихователь має допомогти кожній дитині знайти своє місце в ігровому колективі і стати його активним членом. Під час ігор виникає багато моментів, які потребують від вихователя спостережливості і винахідливості, вміння об'єднати дітей для реалізації ігрового завдання, а за потреби — відволікти від наслідування негативних явищ.

Діти зазвичай люблять гратися разом, але це не означає, що не повинно бути індивідуальних ігор. Навіть у найкомунікативнішої дитини будь-якого віку з'являється бажання щось побудувати самостійно, погратися з улюбленою іграшкою. Нерідко можна спостерігати, як дитина щось довго й зосереджено будує або розігрує сценку за допомогою іграшки, виступаючи в ролі режисера, говорячи за всіх дійових осіб. Вихователь повинен підтримувати такі ігри і надавати простір дитячій ініціативі.

Природний потяг до наслідування часто призводить до конфліктів між малюками через володіння іграшкою." Але, якщо в групі є кілька однакових іграшок, часто можна спостерігати картину, коли діти граються поруч, наслідуючи дії одне одного. Якщо ж такої самої іграшки немає, вихователь легко примирить дітей, запропонувавши іншу, не менш цікаву іграшку.

З віком характер конфліктів змінюється. У дітей старшого дошкільного віку суперечки можуть виникнути під час вибору гри, розподілу ролей, внесення в сюжет нових епізодів тощо. Тактовний вплив вихователя допомагає справедливо розв'язати конфлікт. Поступово педагог привчає дітей розв'язувати конфлікти самостійно.

Вплив дорослого на ігри дітей у кожному віковому періоді має свої особливості. Гру дітей молодшого дошкільного віку вихователь організовує безпосередньо, часто стає її учасником, даючи приклад для наслідування, прищеплюючи дітям навички спільної гри, навчаючи їх діяти з іграшками. У цей період частка організованих ігор дітей значно більша, ніж самостійних ігор. Поступово діти набувають навичок і стають більш самостійними. Роль педагога значно змінюється.

У грі дітей старшого дошкільного віку роль вихователя не менш відповідальна, але його вплив на розвиток гри майже завжди опосередкований. Старші дошкільники вже здатні самостійно обирати гру, організовувати її: розподіляти ролі, добирати атрибути, розвивати сюжет. Але за цією самостійністю криється напружена робота педагога. Створивши умови для розгортання певної гри, вихователь продовжує уважно стежити за її виникненням, за розвитком сюжету, за характером дитячих стосунків. За потреби допомагає дітям розв'язувати суперечки, порадами та навідними запитаннями надає грі належного спрямування.

Недоліки організації ігрової діяльності дітей

Однак не всі вихователі турбуються про створення необхідних умов щодо розгортання сюжетно-рольових ігор. Асортимент іграшок та ігрового матеріалу бідний, часто кращі іграшки тримають під замком, підбір іграшок визначається без урахування віку дітей.

Негативно позначається на ігровій діяльності незручне розташування ігрових матеріалів. Якщо діти не можуть ними вільно користуватись, ігрова діяльність різко обмежується. Діти замало граються ще й тому, що мають бідні враження про навколишній світ, у них не сформовано навички самостійної ігрової діяльності. Ігри таких дітей одноманітні, в них відсутні елементи творчого відображення реальності.

Іноді вихователі покладають на гру функції навчання або навпаки підміняють навчальну діяльність грою. Такий підхід стирає грані між навчальними та ігровими прийомами і може призвести до зникнення самостійних ігор та особистісного спілкування з однолітками.

У деяких дошкільних закладах вихователі занадто регламентують сюжетно-рольову гру: призначають тему, підбирають необхідні матеріали, заздалегідь розподіляють ролі, пропонують готові сюжети, стежать за тим, щоб діти не відступали від наміченого вихователем плану гри, втручаються у гру, порушують її задум. У таких випадках гра швидко розпадається, тому що дітям не цікаво. Вони намагаються швидше звільнитися від виконання ігрових дій за інструкцією. Якщо діти звикають діяти за вказівкою дорослого, у них розвивається невпевненість у собі, пасивність.

Значної шкоди завдають і ті педагоги, які не звертають уваги на дитячу гру, залишаються осторонь, не сприяють її розвитку, навіть не спостерігають за нею. Вони випускають з поля зору найефективніший засіб впливу на дітей.

Значення професійної майстерності педагогів для розвитку творчої гри дітей.

Отже, розвивальне і виховне значення сюжетно-рольової гри багато в чому залежить від професійної майстерності вихователя, здатного вносити у власну діяльність прогресивні ідеї, здійснювати на практиці особистісно орієнтований підхід до дітей під час освітнього процесу, що грунтується на спів-бутті і спів-творчості дитини і дорослого.

Вихователь повинен прагнути до створення активної самостійної особистісної позиції кожної дитини, попереджувати пасивність, домагатися того, щоб у процесі гри дитина не перебувала у ролі спостерігача чужих дій, а з найбільшою повнотою розкривала ті риси своєї особистості, які є базовими для будь-якої діяльності, — ініціативність, комунікабельність, здатність до координації своїх дій з діями товаришів тощо.

У процесі творчої гри дитина виходить з підпорядкування дорослому і діє самостійно, вільно проявляючи свої почуття і бажання. Зусилля вихователя мають бути спрямовані на розвиток ігрових інтересів дітей, збагачення змісту ігор, використання гри як важливого засобу розвитку, виховання і навчання. При цьому важливо, щоб педагогічна позиція дорослого залишалася непримітною, щоб виховний вплив відбувався вільно і невимушено. За умови цілеспрямованого формування ігрових умінь дітей і опосередкованого педагогічного впливу на їх самостійні ігри, творча гра стає формою дитячої життєдіяльності, засобом формування особистості та важливим фактором соціалізації дітей у період дошкільного дитинства.



Ігри з правилами

У розвитку, навчанні та вихованні дітей особливе значення мають ігри з правилами: дидактичні та рухливі. Вони мотивують інтерес до розв'язання інтелектуальних завдань, сприяють розвитку довільної уваги, що є важливими чинниками успішного навчання у майбутньому. В іграх з правилами формуються такі моральні якості, як чесність, справедливість, витримка, самовладання. Рухливі ігр і благотворно впливають на фізичний розвиток дітей.

Ігри з правилами можна віднести до організованої дитячої діяльності, тому що вони зазвичай здійснюються під безпосереднім керівництвом або за участю дорослого. їх неодмінною умовою є створєн дорослими правила, які чітко регламентують дії дітей. Правила помагають усім учасникам гри перебувати та діяти в однакових умовах. Вони, зокрема, визначають:


  • певну кількість ігрових матеріалів;

  • черговість дій гравців;

  • обсяг ігрових дій кожного учасника.

Відомий психолог Даніїл Ельконін наголошував, що дитині необхідно навчатися грати — педагогічне керівництво ігровою діяльність: є умовою її поступального розвитку й ефективної реалізації розвивально-виховних функцій. Але і в організованій ігровій діяльності дуже важливо:

  • забезпечити дитині активну позицію;

  • стимулювати розвиток її творчих здібностей;

  • формувати інтерес до засвоєння нових знань і способів дій

Особливістю дидактичних ігор є те, що їх з дидактичною метою спеціально розробляють, створюють і організовують дорослі, ІНШІ мета дидактичної гри — суто ігрова, задля якої діє дитина, зокрема коли бавиться самостійно, поза заняттями. Важливо, щоб обидві мети доповнювали одна одну і забезпечували засвоєння, накопиченню дошкільниками певних знань і способів дій.

Тож дидактична гра — одна з форм навчальною розвивальногого впливу педагога на дитину. Вона стає у пригоді під час засвоєння дітьми будь-яких програмових матеріалів і проводиться під час спеціально організованої педагогом діяльності. Дидактична гра може бути елементом різних занять, прогулянки, а також самостійним видом діяльності.

Дидактична гра — це ігрова діяльність, у якій діти діють за певними правилами і використовують набуті знання. Вона дає змогу створювати умови для різнобічного застосування цих знань, активізації розумової діяльності дітей і при цьому залишається для них цікавою і близькою грою.

Для того щоб дидактична гра досягла своєї мети, усі її структурні частини мають виконати свої функції.

Завдання у дидактичній грі має збуджувати інтерес у дітей, приваблювати їхню увагу, щоб вони з бажанням бралися за його розв'язання. Розв'язання завдання має потребувати певних розумових зусиль, які забезпечують дітям почуття інтелектуального задоволенню і радості.

Ігрові дії — найістотніша частина дидактичної гри, єдиний засіс розв'язання ігрового завдання. У дидактичній грі ігрові дії визначають і організують поведінку кожної дитини, згуртовують дітей в єдиний ігровий колектив. Ігрові дії мають відповідати двом основним умовам:



  • бути спрямованими на розв'язання завдання і таким чином реалізувати навчальну мету гри;

  • бути захопливими до кінця гри, щоб діти відчували, що вони граються, а не навчаються.

Правила є необхідною частиною дидактичної гри. Вони визначають, як дитина має поводитися під час гри, що вона може і чого не повинна робити. Тому під час дидактичної гри дитині часто доводиться утримуватися від того, що їй хотілося б зробити, а робити те, чого, можливо, вона і не бажає. Виконання правил потребує від гравців вольових зусиль та дисциплінованості. Тому важливо, щоб правила дидактичних ігор відповідали віковим особливостям дітей. Правила дидактичної гри не лише організують ігрові дії відповідно до мети гри, але, завдяки своєму особливому характеру, часто підвищують зацікавленість дітей і привабливість дій у грі. Результат гри з правилами має різні аспекти:

  • виконання поставленого у грі завдання, а, отже, досягнення дидактичної мети гри;

  • дотримання правил гри — чи чесним шляхом виконано завдання;

  • ступінь інтелектуального та морального задоволення, яке отримали діти під час гри.

Отже, ефективною можна вважати ту дидактичну гру, яка, з одного боку, збуджує інтерес дітей і стимулює ігрову діяльність, з іншого — у повному обсязі забезпечує досягнення передбаченої дидактичної мети.

Добираючи дидактичні ігри, вихователь обов'язково повинен враховувати індивідуальні особливості дітей. Адже у групі нерідко перебувають діти з різним рівнем знань і розумових здібностей. Серед них можуть бути новачки, не підготовлені до самостійного виконання завдань та правил гри. Часто вихователі припускаються помилки: намагаючись залучити всіх дітей до гри, ставлять перед добре підготовленими дітьми легке завдання — спрощують правила, щоб зрівняти завдання для усіх дітей, хоча для таких дітей необхідно підвищувати вимоги, ускладнювати гру, доповнювати її іншими завданнями і правилами, щоб діти не втрачали до неї інтерес, щоб нові вимоги мобілізували їх на виконання більш складних завдань, які потребують зосередженої уваги. А з дітьми, які не підготовлені до самостійної роботи, вихователь має працювати індивідуально, формуючи у них відповідні вміння і навички, які дадуть їм змогу надалі діяти самостійно. Лише такий підхід забезпечить реалізацію особистісно орієнтованого освітнього процесу відповідно до вимог Базової програми.

Під час вибору гри необхідно враховувати вікові особливості дітей та рівень їх підготовленості. Гра має бути доступною, але не занадто легкою. Виконання простих ігрових завдань можливо й зацікавить дітей, але не принесе бажаного інтелектуального задоволення. Важливо враховувати й матеріальне оснащення групи. Адже недостатня кількість іграшок та різних дидактичних матеріалів звужує можливості вибору гри, уповільнює розв'язання завдань, а інколи порушує хід гри.

Обравши гру, вихователь приступає до її безпосереднього пг : ведення. Дуже важливо не перетворити дидактичну гру на суху дидактичну вправу або на стихійні неорганізовані дії дітей. Для цього: вихователь повинен чітко пояснити правила гри, впевнитись у то:г що діти їх добре зрозуміли і запам'ятали, постійно збуджувати і г тримувати їхній інтерес до гри, за необхідності й самому ставати учасником. Важливо спонукати дітей до активності та самостійносте сприяти об'єднанню і самоорганізації дітей.

Цінність дидактичної гри в тому, що граючи дитина діє активно, розкуто, гра захоплює її почуття, інтелект, уяву. За допомого, ігрових форм спілкування навчальні завдання сприймаються дитиною як бажаний самостійний вибір. Гра збуджує живу думку, дає радість досягнення мети, самостійного розумового зусилля, усвідомлення подолання труднощів.

Ігри, проведені саме так, стають бажаних: для дітей. Вони із задоволенням грають самостійно поза організованими формами життєдіяльності. А якщо гра доступна дітям, вонн добре знають її зміст і правила, втручання дорослого недоцільне. Воно може мати місце лише у випадках особливих утруднень, скажімо під час формування ігрових угрупувань, і бути мінімальним. Отже, правильний підбір дидактичних ігор та забезпечення вихователем вільного доступу до них, засвоєння дітьми їх правил та уміння домовлятися про спільні ігрові дії — необхідні умови для самостійного використання дидактичних ігор дітьми поза організованими формами життєдіяльності.

Місце гри в розпорядку дня дошкільного навчального закладу

Гра завжди буде актуальною у житті дитини. Вона насичує кожен день, кожну хвилину, вільну від організованого процесу, є однією з найпродуктивніших форм розвитку, виховання і навчання дітей. Тому важливо визначити, який період у розпорядку дня дошкільного навчального закладу найбільш доцільно відвести для ігор дітей. Для цього необхідно враховувати:



  • загальний стан дітей у конкретний період дня;

  • ступінь напруження дітей під час тієї чи тієї діяльності;

  • і які справи і заняття передують грі або проводяться після неї.

Так, у ранковий час доцільно створити умови для розгортання дітьми самостійних сюжетно-рольових і рухливих ігор, а також для деяких дидактичних, нескладних за правилами, добре знайомих дітям ігор.

Під час занять при реалізації завдань пізнавального або мовленнєвого розвитку доречними будуть дидактичні ігри на розвитої: мовлення, уваги, уяви. Рухливі ігри включають до занять з фізично: культури.

Прогулянка — зручний час для розгортання творчих та проведення рухливих ігор. У теплий період року діти перебувають на прогулянці більшу частину часу. Саме під час прогулянки проводиться більшість рухливих ігор з тих, в які діти грають протягом дня. Підвищена рухливість викликає втому. З метою оптимізації рухового режиму доцільно провести дидактичні ігри, які сприятимуть зміні діяльності, стануть перепочинком.

Найбільш зручний час для самостійного використання дітьми дидактичних ігор — це час після денного сну, коли діти відпочили і здатні зосередитися. Саме тоді доцільно розучувати нові дидактичні ігри, які вихователь планує використати на занятті.

Після підвечірку діти йдуть на прогулянку, під час якої вихователь має можливість більше уваги приділити ігровій діяльності дітей у цілому та окремим дітям зокрема. У цей час доцільно провести індивідуальну роботу з дітьми, які її потребують, використовуючи відповідні дидактичні ігри з різних розділів програми.

Варто наголосити, що необхідно виважено поєднувати організовану та самостійну діяльність дітей у грі. Головною умовою впливу педагога на розвиток ігрової діяльності має бути формування і розвиток самостійності дітей. Щоб забезпечити самостійність і ініціативність дітей у грі, педагог мусить ретельно спостерігати дитячі ігри і в разі необхідності спрямовувати їх, але робити це тактовно, обережно, у жодному разі не домінуючи в них. Тоді ігрова діяльність, яка має багатовекториий вплив на дитину, посяде своє належне місце в її життєдіяльності, реалізуючи мотиви, пов'язані із самовираженням, самоствердженням, прагненням дитини бути незалежною, ініціативною, визнаною іншими, як того вимагає Базова програма.



Процес пізнання дошкільниками навколишнього світу має бути природним, привабливим для них, оптимістичним і радісним


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка