Програма Кураторів для студентів академічних груп видання четверте, доповнене та перероблене Львів 2012 ббк: 74. 58



Сторінка1/6
Дата конвертації07.03.2016
Розмір1.49 Mb.
  1   2   3   4   5   6

Міністерство аграрної політики

та продовольства України
Львівський національний університет ветеринарної медицини

та біотехнологій імені С.З. Ґжицького



Основи української державності,

культури та духовності
Програма

Кураторів для студентів академічних груп


видання четверте, доповнене та перероблене

Львів - 2012


ББК: 74.58

УДК: 378
Рекомендовано науково-методичною комісією з виховної роботи у ВНЗ Міністерством аграрної політики та продовольства України для кураторів та студентів ВНЗ аграрного профілю І-ІV рівнів акредитації ( протокол № 2 від 17-18 жовтня 2012 року ).



Рецензенти:

Журавльова Л.П . – доктор психологічних наук, професор, проректор з науково-педагогічної, виховної роботи та зв’язків з громадськістю, завідувач кафедри психології та культурології Житомирського національного агроекологічного університету.

Завєтний С.О. – доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри ЮНЕСКО «Філософія людського спілкування» Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка.


Програму підготували: Берко Й.М. - д.б.н, професор, Брик М.В.- д. е. н., професор, Костенко В.Г. - к.філ.н., доцент, Кравців Р.Й. - д.б.н., професор, Хоміцький О.В. - к. філол. н., доцент.

Відповідальний за випуск: проректор з науково-педагогічної роботи, к.е.н., доцент Минів Р.М.

Схвалено вченою радою Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького (протокол № 5 від 11 вересня 2012 року).


Редактор М.М. Тимочко

Комп’ютерний набір Л.А. Іванишин

© Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького

Всі права охороняються. Жодна частина цього видання не може бути відтворена в будь-якій формі без письмової згоди Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького.
передмова
Україна як незалежна і самостійна держава вступила у друге десятиріччя свого існування. За цей ще дуже короткий в історичному вимірі відрізок часу вона стала авторитетним суб’єктом міжнародного права, отримала визнання світовим співтовариством, домоглася певних успіхів у державному будівництві, створенні основ соціально орієнтованої ринкової економіки, реформуванні села, утвердженні демократичних суспільних відносин, розвитку освітньо-наукової, культурної та духовної сфер українського народу.

Водночас залишаються не розв’язаними або вирішуються надто повільно проблеми, які стосуються системи державної влади, технічного прогресу в народному господарстві, матеріальних аспектів життя народу, відродження національних традицій і звичаїв, формування державницької ідеології та інформаційного простору. Болючою раною продовжують залишатися забезпечення функціонування української мови як загальнодержавного засобу спілкування, сприяння українському книгодрукуванню, нейтралізація міжконфесійних конфліктів і створення єдиної Української Помісної православної церкви, культивування високих морально-етичних цінностей у суспільному середовищі та протистояння антидержавним впливам і засиллю низькопробної зарубіжної маскультури, які загрожують духовній єдності нації і безпеці Української держави.

Комплекс цих та інших проблем ставить на порядок денний освітніх закладів надзвичайно важливе і невідкладне завдання – національно-патріотичне виховання молодого покоління українських громадян, основними пріоритетами життя і діяльності яких мали би бути інтереси свого народу та держави.

Відомо, і це підтверджується переконливими прикладами інших держав, що розбудувати і утвердити власну державу, вивести її у коло високорозвинених країн світу можуть лише громадяни, котрі є справжніми патріотами, що сповідують українську національну ідею, відзначаються гармонійним розвитком, високою освіченістю, національною свідомістю і гідністю, широким культурним кругозором, глибокими громадянськими і державницькими переконаннями, є носіями гуманістичної моралі і багатої духовності, здатних до саморозвитку і самовдосконалення, соціально активних і господарськи підприємливих, готових до захисту своєї Батьківщини – України.

Виховання цих благородних рис у студентської молоді повинно здійснюватися через систему найрізноманітніших форм і методів як під час навчального процесу, так і в позанавчальний час. Серед них, як свідчить досвід, ефективною є форма обов’язкових занять виховного спрямування з інтервалом в один-два тижні, які проводять зі студентськими групами їх наставники – викладачі загальноосвітніх, суспільних і спеціальних кафедр.

Виховний вплив таких занять визначається багатьма чинниками, найголовнішим з яких є ідейна зорієнтованість та змістова сутність обраної для них тематики, осмислення і засвоєння якої сприяло б формуванню у студентської молоді рис справжнього громадянина і патріота рідної землі.

Найкращим чином цій меті відповідає спеціальний курс “Основи української державності, культури та духовності”, вивчення якого проводиться винятково на виховних заняттях під керівництвом своїх наставників упродовж навчання у вищому закладі освіти.

Пропонована програма такого курсу, котра протягом декількох років успішно витримала апробацію у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького, складається із двох частин – загальної та спеціальної. Тематика загальної частини, якою розпочинається вивчення курсу, має за мету сприяти студентам-першокурсникам адаптуватися до умов навчання у вищій школі та життя в студентському колективі. З огляду на це, вона зорієнтована на їх ознайомлення зі змістом державних документів про вищу освіту, історією навчального закладу, його структурою, Статутом та Правилами внутрішнього розпорядку, навчально-виховним процесом, а також з їхніми правами та обов’язками.

Крім цього, у загальній частині значну увагу приділено питанням формування культури особистості, гігієні розумової праці, охороні здоров’я, фізичному вдосконаленню, побутовій діяльності, участі в громадській роботі, колективах художньої творчості, організації культурного дозвілля.

Спеціальна частина включає п’ять розділів, кожен з яких розрахований на вивчення його студентами впродовж навчального року і завершується диференційованим заліком.



Перший розділ програми “Етнічні основи українського народу” охоплює коло питань, котрі стосуються походження і формування української народності й нації, її мови, державної символіки України, етнічного складу населення, відомих родоводів й відомих імен українського народу. З цими питаннями тісно пов’язуються родоводи студентів академії, історія їх населених пунктів.

У другому розділі “Українська державність” розглядається в головних рисах історія становлення та утвердження української державності, видатні постаті борців за незалежну Україну, а також найважливіші характеристики сучасної держави України (державні інститути, Збройні Сили, зовнішньо-політична діяльність тощо).

Третій і четвертий розділи, які відповідно мають назви “Матеріальна культура українців” і “Духовна культура українського народу” включають питання, вивчення яких дозволяє всебічному ознайомленню з багатою культурою українського народу, створеною протягом багатьох століть у процесі господарської діяльності та духовного життя.

У п’ятому розділі “Український ідеал” висвітлюються питання історичних основ української національної ідеї, стан політичної структуризації суспільства у незалежній Україні, діяльність різноманітних громадських об’єднань, а також історична місія нашої держави в контексті європейської та світової історії.
Завершує програму шостий розділ , в якому розглядається план дій Україна – ЄС,Стратегія ЄС щодо України, співробітництво та сфери діалогу з ЄС, європейський інструмент сусідства та партнерства, співробітництво з Радою Європи, нормативно-правові акти України з питань Євроінтеграції та питання єроатлантичної інтеграції України.
Звичайно, програма курсу “Основи української державності, культури та духовності” не охоплює всієї різноманітності питань, що стосуються державності України, культури і духовності її великого народу, історія якого сягає поза тисячоліття і губиться в глибині віків. Однак навіть у пропонованому тематичному обсязі вона відбиває найголовніші аспекти і сторони нашої великої культурної та духовної спадщини, вивчення якої студентською молоддю стане надійною запорукою поглиблення її патріотичних почуттів, формування національної самосвідомості і гідності, громадянського і професійного обов’язку як життєво важливої основи виховання молодої генерації будівничих незалежної Української держави.

загальна частина

  1. Освіта. Вища освіта України. Україна і світова наука


1.1. Освіта

Школа і педагогічна думка княжої доби.

Історія нашої писемності. Перший у Європі буквенно-звуковий алфавіт (Наддніпрянщина, ІV тис. до н.е.). Найдавніші слов’янські азбуки – глаголиця і кирилиця. Писемність в Україні у дохристиянські часи. Просвітницька діяльність Кирила і Мефодія. Язичницькі і християнські школи Київської Русі. Шкільна освіта за князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад на кошти князя), школа “княжого вчення” (для підготовки священиків) і світська (приватна) школа домашнього читання (для купецького і ремісничого населення). Характерна риса шкіл – поєднання інтелектуального, музичного і фізичного навчання. Засоби для письма (стиль, писала, береста).

Вплив традиції візантійсько-болгарської церковної освіти на зміст навчання в Київській Русі, віршовані азбуковники, Апостол (ІХ ст.), Псалтир (ХІ ст.). Поширення перекладних підручників і наукових творів. Власні оригінальні вітчизняні твори (“Руська Правда”, медичний трактат “Алімма” (“Мазі”) Євпраксії-Зої, онуки Володимира Мономаха (ХІІ ст.). Просвітницька діяльність Ярослава Мудрого і його родини та її значення для розвитку вітчизняної культури.

Педагогічна думка Київської Русі (збірники “Златоструй” (ХІІ ст.), “Ізмарагд” (ХІІІ ст.), “Поучення” Володимира Мономаха (ХІІ ст.), її орієнтація на суспільно корисні цінності (патріотизм, єдність Руської землі, моральне удосконалення особистості), розвиток у руслі загальноєвропейського культурного процесу середньовіччя.

Негативний вплив чужоземних загарбників на стан освіти в Україні (монголо-татарська навала, середина ХІІІ-ХІV ст.; польсько-литовської феодальної держави з другої половини ХVI ст.). Окатоличення і полонізація українського народу.

Навчання українців в європейських університетах, починаючи з середини ХІV ст., Юрій Дрогобич (Котермак, бл.1450-1494) – перший вітчизняний доктор медицини, доктор філософії., ректор Болонського університету (1481-1482), автор першої української друкованої книги “Прогностична оцінка поточного 1483 року” (1483), вчений європейського масштабу, зачинатель гуманізму в Україні. Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566) – вчений енциклопедист, “український Демосфен”, “сучасний Ціцерон” (за оцінкою вчених Західної Європи).

Виникнення на межі ХVІ-ХVІІ ст. якісно нових навчальних закладів в Україні на основі національних традицій і поєднання передового європейського досвіду (Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія). Діяльність і роль цих закладів у розвитку національної освіти. Мелетій Смотрицький (бл.1572-1633) – провідний діяч вітчизняної освіти, автор терміну “буквар”, гуманіст, патріот, засновник слов’янської філології. Петро Могила (1596-1647) – засновник Києво-Могилянської академії (1632), першого вищого навчального закладу Східної Європи. Феофан Прокопович (1681-1736) – автор “Риторики” (в десяти томах), філософ, поет.

Традиції національної освіти у козацькі часи. Сприяння розвитку освіти гетьманом І. Мазепою (1644-1709). Головна Січова школа (1754-1758). Початкові школи Запорізької Січі і Слобожанщини.

Антиукраїнська мовна політика урядів Польщі і Росії (закон польського уряду 1696 р. про виключення української мови з адміністративного вжитку, укази російського уряду 1627 і 1628 років про вилучення і спалення українських книг, указ 1721 р. про заборону видання книг українською мовою Києво-Печерській і Чернігівській друкарням, укази 1727, 1728 і 1735 років про вилучення з церков українських друків і заміну їх на московські, 1720 р. – про заборону книгодрукування українською мовою у Києво-Могилянській академії, циркуляр 1863 року про заборону друкування українською мовою релігійних та науково-освітніх творів, Емський указ 1876 року про введення жорстокої цензури на українські книжки, що ввозились з-за кордону, обмеження діяльності недільних шкіл).

Реакційна політика Австрії та Польщі щодо української мови в Галичині й на Буковині. Діячі “Руської трійці” М. Шашкевич (1811-1843), І. Вагилевич (1811-1866), Я. Головацький (1814-1888) і активізація національно-визвольного руху в Галичині (початок ХІХ ст.). Видання українських підручників (І. Могильницький, Й. Лозинський, А. Добрянський, М. Шашкевич). Створення Наукового товариства імені Т.Шевченка (1873) – першої новітньої Академії наук.

Відкриття Харківського університету (1805) і його освітня діяльність. Внесок у розвиток вітчизняної освіти О. Потебні (1835-1891), М. Костомарова, Б. Грінченка (автор “Словаря української мови”, т.1-4, 1907-1909).

Піднесення національної освіти у період Української Народної Республіки (визнання української мови державною, опрацювання концепції єдиної національної школи міністром освіти уряду УНР, видатним вченим І. Огієнком, видання підручників тощо).

Політика русифікації України урядами УРСР і СРСР.

Освітній процес на еміграції. Заснування Українського Вільного Університету у Відні (1921, тепер діє у Мюнхені), Української Господарської Академії у Подєбрадах (Чехія), Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова у Празі (1922-1933), Українського історично-філологічного товариства (Прага, 1923), Українського наукового інституту у Варшаві (1930).

Національна освіта в незалежній Україні. Комплексна національна освітянська програма “Україна ХХІ століття”. “Закон про освіту” (1991) і шляхи реформування освіти.

Підпорядкування мети і змісту освіти справі розбудови незалежної Української держави.



1.2. Вища освіта України та Болонський процес

Вища освіта як соціальний інститут. Закон України “Про освіту”. Закон України “Про вищу освіту”. Державна національна програма “Освіта (Україна 2002 року (№347/2002) “Про Національну доктрину розвитку освіти”. Положення про державний вищий заклад освіти (Постанова Кабінету Міністрів України № 1074 від 05.09.1996).

Сучасні стратегії України спрямовані на подальший розвиток національної системи вищої освіти, адаптацію її до умов соціально орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію в європейське і світове світні співтовариства.

Основною лінією розвитку вищої освіти у сучасній Європі є Болонський процес – формування єдиного, відкритого європейського простору у сфері вищої освіти. Це передбачає реалізацію багатьох ідей і перетворень. Передусім – побудову багаторівневої системи, запровадження системи кредитів і Додатку до диплома європейського зразка, системи забезпечення якості освіти та симулювання мобільності студентів викладачів у межах Європи, спрощення процедури визнання кваліфікацій, розвиток європейської співпраці у сфері контролю за якістю освіти тощо.

Україна, приєднавшись до Болонського процесу в травні 2005 року, взяла на себе відповідні зобов’язання, значною мірою зумовили напрям і контури освітньої реформи. Наша країна стала частою загальноєвропейської системи вищої освіти так само, як і багато років тому, адже ректором одного з найстаріших університетів Європи – Болонського – був у 1481 році українець з Дрогобича Юрій Котермак, а Острозька та Києво-Могилянська академії були першими освітніми закладами Східної Європи, де началася молодь з різних країн. Адже важливо усвідомлювати, що самоізоляція будь-якого університету від процесів, що відбуваються в європейському освітньому просторі, веде до негативних наслідків у системі ресурсом виживання, але в умовах міждержавної інтеграції він швидко вичерпується. При такій постановці питання нам необхідно вбудовуватися в європейський освітній простір, що народжується, при цьому зберігати власну специфіку, традиції і культуру вищої освіти.

На виконання першочергових завдань, що випливали з передумов входження України до єдиного європейського освітнього простору і тих зобов’язань, взятих нею після набуття у ньому повноправного членства, Міністерством освіти і науки України видано низку наказів: від 23.01.2004 року

№ 48 “Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу”; від 23.01.2004 року № 49 “Про затвердження програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки на 2004-2005 роки”; від 29.07.2005 року № 454 “Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні”; від 30.12.2005 року № 774 “Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу”; від 13.07.2007 року № 612 “Про затвердження плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в Європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року”; від 16.10.2009 року № 943 “Про запровадження у вищих навчальних закладах України Європейської кредитно-трансферної системи” тощо. Відповідно до цього у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького (надалі – Університет) з 2006-2007 навчального року процес за всіма напрямками підготовки фахівців здійснюється за кредитно-модульною системою спочатку на підставі Тимчасового положення, а з 2001-2012 навчального року згідно з даним Положенням.

Положення визначає особливості застосування в Університеті кредитно-модульної системи організації навчального процесу на засадах ЕСТS (Європейської кредитно-трансферної системи) і урахуванням набутого досвіду роботи за цією системою впродовж 2006-2011 років (повного циклу навчання студентів за всіма напрямами і спеціальностями) і спрямоване на подальше удосконалення технології організації навчального процесу та адаптацію системи підготовки фахівців в Університеті до вимог Болонського процесу.
1.3. Україна і світова наука

Науковий потенціал України і його світове визнання. Видатні вчені України: Юрій Дрогобич (Котермак), Григорій Сковорода, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Микола Костомаров, Володимир Вернадський, Іван Горбачевський, Іван Пулюй, Михайло Максимович, Ілля Мечников, Левко Симиренко, Петро Прокопович, Василь Ремесло, Олександр Богомолець, Олександр Потебня, Володимир Філатов, Євген Патон, Михайло Грушевський, Михайло Туган-Барановський, Володимир Даль (Козак Луганський), Олександр Потебня, Микола Пирогов, Агатангел Кримський, Сергій Єфремов, Микола Бердяєв, Дмитро Чижевський, Ігор Сікорський, Сергій Корольов, Віктор Глушков та інші, їх внесок у вітчизняну і світову науку.

Форми інтеграції науки і виробництва. Міжгалузеве співробітництво наукових установ, вищих навчальних закладів і виробничих підрозділів промислового та сільськогосподарського профілю. Регіональні програми науково-технічного співробітництва.

Співпраця українських вчених з науковими осередками зарубіжних країн. Головні напрями розвитку фундаментальної і прикладної наук. Прикладна наука і сучасні технології. Наукова методологія інформатизації в комп’ютеризації виробництва та сфери побуту. Наука і дослідження космосу.

Нові відкриття, технології, методики. Перспективи розвитку науки в Україні. Наша держава і проблеми науково-технічного розвитку у ХХІ столітті.

2. Львівський національний університет ветеринарної

медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького
2.1. Територія університету та її околиці

Місцезнаходження. Зелені насадження на території академії. Храм Святої Трійці. Палац Туркулів. Вулиці, що прилягають до території університету. Дім студентів (гуртожиток).


2.2. Основні віхи історії

ветеринарна медицина у Львівському університеті (1784-1805). Кафедра ветеринарної медицини у Львівському ліцеї (1806-1817). Кафедра ветеринарії на медико-хірургічних студіях (1817-1848). Львівська ветеринарна школа (1881-1896). Львівська ветеринарна академія (1897-1922). Львівська академія ветеринарної медицини (1922-1939). Львівський ветеринарний інститут (1939-1941). Львівський державний ветеринарний інститут (липень 1941-лютий 1942). Львівські державні ветеринарні фахові курси (1942-1944). Львівський ветеринарний інститут (1944-1954). Львівський зоотехнічно-ветеринарний інститут (1954-1992). Львівська академія ветеринарної медицини (1992-1994). Львівська академія ветеринарної медицини імені С.З. Ґжицького (1994-1998). Львівська державна академія ветеринарної медицини імені С.З. Ґжицького

(від 19 жовтня 1998), Львівська національна академія ветеринарної медицини імені С.З. Ґжицького (від 21 серпня 2003), Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького (від 28 липня 2007).

Ректори університету.

Відомі вчені і педагоги університету, їх внесок у науку та підготовку фахівців для сільськогосподарського виробництва.

Академік С.З. Ґжицький – видатний вчений і педагог, ім’я якого носить університет.


2.3. Структура університету. Статут і Правила

внутрішнього розпорядку

Ректор університету (біографічні відомості, науково-педагогічна та громадська діяльність). Ректорат, його функції. Вчена рада. Навчальна частина. Наукова частина. Господарська частина. Проректори з відповідних видів роботи, їх функції.

Факультет, його статус, структура та органи управління.

Факультети університету: ветеринарної медицини, біолого-технологічний, харчових технологій та екології, економіки та менеджменту, заочної освіти.

Декани як керівники факультетів. Деканати.

Кафедра як основна структурна одиниця факультету, її завдання та функції. Завідувач кафедри, його функції. Кафедри факультетів. Філіали кафедр.

Інститут післядипломної освіти і перепідготовки кадрів для АПК.

Науково-дослідні інститути: біоекологічного моніторингу; біотехнологічних основ підвищення продуктивності тварин; скотарства, конярства та імуногенетики; фізіології та екоімунології тварин і птиці, менеджменту та інформаційних технологій.

Навчально-науково-виробничий комплекс при Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького.

Рожищенський коледж Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького.

Наукова бібліотека.

Навчально-науково-виробничі центри “Комарнівське” і “Давидівське”.

Музеї університету. Народний музей історії університету. Музей кафедри анатомії сільськогосподарських тварин. Музей кафедри патологічної анатомії. Зоологічний музей кафедри біології. Музей підків. Патолого-анатомічний музей кафедри ветеринарно-санітарної і радіологічної експертизи. Музей кормів. Меморіальний музей-кабінет С.З. Ґжицького.

Студентський клуб.

Громадські організації. Профком співробітників. Профком студентів. Колегія студентів. Студентське товариство “Ватра”. Осередок “Молодої Просвіти”. Осередок Союзу українок.

Основні нормативні документи діяльності університету. Статут університету. Правила внутрішнього розпорядку.


2.4. Навчально-виховний процес університету

2.4.1. Навчальний процес

Нормативно-правова база організації навчального процесу. Державний стандарт освіти. Освітня характеристика. Кваліфікаційна характеристика. Багаторівнева система підготовки фахівців для агропромислового комплексу України. Спеціальності та спеціалізації. Навчальний план з обраної спеціальності. Графік навчального процесу. Навчальні програми та їх методичне забезпечення.

Основні види навчальних занять, їх суть та завдання. Лекція. Лабораторні, практичні і семінарські заняття. Індивідуальне заняття. Консультація. Індивідуальні завдання (курсова робота або проект, дипломна робота або проект). Самостійна робота.

Практична підготовка студентів. Контрольні заходи (поточний і підсумковий контроль). Модульно-рейтингова система навчання та оцінювання знань студента. Семестровий контроль (форми: семестровий іспит, диференційований залік, залік).

Науково-дослідна робота студента.

Державна атестація студента.

Навчальний час студента і його облікові одиниці: академічна година, навчальний день, тиждень, семестр, рік.

Примітка. Зважаючи на те, що основні види навчальних занять у вищій школі є новими для студентів-першокурсників, наставник під час ознайомлення своїх вихованців із кожним видом занять повинен супроводжувати свою розповідь методичними порадами, наприклад, як слухати і конспектувати лекцію, готуватися до лабораторного заняття, організувати самостійну роботу тощо. За такої умови студенти значно швидше зможуть адаптуватися до навчання у вищій школі й успішно засвоювати програмовий матеріал навчальних дисциплін.
2.4.2. Виховний процес

Виховний процес як невід’ємна складова навчального процесу. Концепція національного виховання і духовного відродження університету – основа виховання патріота і громадянина незалежної України. Організація виховного процесу. Проректор з науково-педагогічної роботи. Рада з виховної роботи університету. Ради з виховної роботи факультетів. Заступники деканів факультетів з виховної роботи. Куратори студентських груп.

Форми і шляхи виховної роботи. Виховна робота у навчальному процесі. Обов’язкові заняття виховного значення з курсу “Основи української державності, культури та духовності”. Виховна робота у позанавчальний час (відзначення державних свят та пам’ятних дат української історії, ювілеїв видатних політичних, громадських та культурних діячів України, святкування Дня університету, відвідування музеїв і театрів, культурно-просвітницька робота в гуртожитках, заняття в колективах народної творчості, спортивних секціях, молодіжних громадських організаціях та ін.).

Куратор академічної групи (лат. curator, від curo – піклуюсь) – це викладач, який за поданням декана факультету призначається наказом ректора за відповідною академічною групою студентів на весь період їхнього навчання і університеті.

Призначається куратор з метою надання студентам допомоги та консультацій з рівних питань, що стосуються підвищення ефективності організації та успішності їхнього навчання в університеті, створення і підтримання в групі здорової і творчої атмосфери, чуйного реагування на звертання студентів щодо отримання порад з проблем їх особистого життя, періодичне інформування студентів про стан навчання та поведінки їхніх дітей тощо.

Однак функції куратора не обмежуються лише піклуванням про навчання студентів. Куратор в університеті – це ще й виховник студентської молоді, бо навчання і виховання, як два крила у птаха, невіддільні одне від другого і є двома взаємопов’язаними і взаємодоповнюючими складовими єдиного навчально-виховного процесу. Звідси випиває ще одна мета роботи куратора – втілення у навчальний процес концепції університету з національного виховання і духовного відродження, формування національної свідомості, високо культурної, духовно багатої, фізично і морально здорової особистості, здатної примножувати могутність і славу Української держави.

На куратора покладаються такі обов’язки:


  • ознайомлення студентів із нормативно-методичними матеріалами, які регламентують організацію навчального процесу за кредитно-модульною системою;

  • надання рекомендацій студентам щодо формування їх індивідуальних навчальних планів;

  • контроль за реалізацією індивідуального навчального плану студента на підставі відомостей по зараховані студенту залікові кредити з подальшим наданням пропозицій щодо продовження навчання студента або його відрахування;

  • представлення інтересів студента на відповідних адміністративних рівнях (деканат, навчальна частина, ректорат);

  • керування навчальною діяльністю студентів від першого до випускного курсу;

  • проводити виховні години, забезпечувати виконання програми курсу “Основи української державності, культури та духовності”;

  • організувати і забезпечувати участь студентів у виховних заходах факультету, університету, мста;

  • відвідувати студентів за місцем проживання з метою поліпшення їх побутових умов;

  • розвивати ініціативу студентів, заохочувати їх вступ у молодіжні організації та органи студентського самоврядування;

  • реагувати на випадки безвідповідального ставлення до навчання чи скоєння правопорушень;

  • допомагати випускникам у працевлаштуванні.

Куратор має право:

  • відвідувати всі види занять студента згідно з його індивідуальним навчальним планом;

  • подавати пропозиції деканові факультету щодо заохочення студента, переведення його на інший курс або відрахування;

  • брати участь у засіданнях кафедр та вчених рад факультетів;

  • вносити пропозиції щодо покращення навчального процесу та діяльності куратора.


2.4.3. З історії боротьби університету за самостійну

Українську державу

Товариство українських студентів ветеринарної медицини у Львові “Ватра”. Героїчна боротьба студентів і випускників у лавах Української Галицької Армії, військових підрозділах Української Повстанської Армії та збройному підпіллі. Університет в репресіях (під владою російських більшовиків, німецьких нацистів, повоєнні сталінські репресії).

Національно-духовне відродження кінця вісімдесятих – початку дев’яностих років. Зародження товариства “Просвіта”. Студентське братство університету, його патріотична діяльність. Участь братчиків у голодуванні в Києві за проголошення незалежної Української держави (жовтень 1989 року).

Осередок Народного Руху України, його діяльність до проголошення незалежності України.



2.5. Учасники навчально-виховного процесу

Студенти, їх соціальний статус, права та обов’язки. Структура та соціально-психологічний клімат студентського колективу. Академічна група.

Студентське самоврядування. Положення про органи студентського самоврядування (колегія студентів університету, колегії студентів факультетів, студентські ради гуртожитків). Психологічні аспекти студентського самоврядування.

Науково-педагогічні і наукові працівники, їх функції, права та обов’язки.

Допоміжний персонал.
3. Формування культури особистості студента
Соціальне визнання і самовизначення особистості. Культура як соціальний механізм розвитку особистості. Структура духовного світу особистості: раціональна, емоційна, чуттєва та вольова сфери. Складові культури особистості: економічна, моральна, політична, правова, естетична, екологічна, побутова. Концепція гуманітаризації та гуманізації природознавчої, інженерно-технічної та економічної освіти.

Культура поведінки сучасної людини.

Індивідуальність, її характер та культура поведінки (взаємозв’язок між ними). Самовиховання.

Етикет і культура спілкування.

Мова, мовлення та його етикетний аспект. Стилі мови і мовлення. Нормативне мовлення і його етикетність. Диглосія і культура мовлення. Культура української мови.

Етикетна поведінка у мовленні. Фонетична сторона усного етикетного мовлення. Невербальні засоби спілкування.

Вибір мовних одиниць у мовленні. Вибір слів і стійких зворотів. Вибір граматичних форм і конструкцій. Займенник у сфері етикетного мовлення. Іменники називання осіб і звернення до них. Вживати чи не вживати “по батькові?” Кличний відмінок.

Стандартні етикетні ситуації. Вітання. Звернення до незнайомої людини. Привернення до себе уваги. Знайомлення. Запрошення. Вибачення. Прохання. Наказ. Порада. Пропозиція. Згода. Відмова. Привітання. Побажання. Тост. Подяка. Розрада. Співчуття. Схвалення. Комплімент. Зауваження. Докір. Висловлення сумніву. Висловлення власного погляду. Прощання. Телефонування. Листування. Особистий підпис.

Мовлення та етикет у сперечанні.

Антиетикет у спілкуванні. Інвективна лексика і фраземіка. Невербальні антиетикетні знаки. Табу й евфемізми.

Помилки у мовленні – порушення етикету. Фонетика. Наголошування слів. Найменування літер. Граматика. Лексика і фраземіка. Інші поради та рекомендації.

Поведінка у громадських місцях (крамниці, кафе, їдальні, ресторані, кіно, музеї, бібліотеці, на вечорі відпочинку та ін.), громадському транспорті (трамваї, тролейбусі, поїзді, таксі), на вулиці, на лоні природи тощо.

Культура поведінки у навчальному закладі (у спілкуванні з викладачами, у студентській групі, на лекціях, заняттях, іспитах, на перерві, у практикумах та аудиторіях, бережливе ставлення до громадського майна).

Поведінка у гостях, за столом (сервірування, напої, що і як їсти).

Одяг і зовнішній вигляд людини.

Етикет дівчини та хлопця.





  1. Гігієна праці та побуту, охорона здоров’я і фізичне вдосконалення студентів

Наукові основи розумової діяльності. Раціоналізація роботи з текстовою інформацією (робота над підручником, науковою літературою). Врахування психофізіологічних особливостей. Вплив розумових перевантажень на виникнення інформаційних неврозів. Профілактика психофізіологічних порушень. Бюджет часу студента. Режим дня. Самоконтроль. Гігієна розумової праці. Подолання шкідливих звичок. Охорона здоров’я і медичне обслуговування студентів університету. Фізична культура і форми фізичного вдосконалення.


5. Інформаційне забезпечення навчання та наукової

роботи студентів


Навчальна та наукова інформації. Державна організація нагромадження і поширення навчальної, наукової та технічної інформації в Україні. Використання обчислювальної, комп’ютерної та копіювальної техніки.

Наукова бібліотека університету як центр навчальної та наукової інформації. Довідково-інформаційний фонд бібліотеки. Бібліотечні каталоги. Бібліографія. Довідково-інформаційне обслуговування. Правила користування бібліотекою.




  1. Побутова діяльність та дозвілля студентів

Роль побутової діяльності у формуванні навичок самостійного життя та загальної культури студентів. Економічні, правові та морально-етичні форми життя у студентському гуртожитку. Правила внутрішнього розпорядку в гуртожитку. Культура побуту (санітарний та естетичний стан кімнати, поведінка у місцях загального користування). Світлиця гуртожитку як центр просвітницької роботи та культурного дозвілля.

Колективи народної творчості. Вечори відпочинку.

Спортивні секції. Спортивні змагання, інші форми спортивного вдосконалення.


  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка