Програма повинна стати головним інструментом загальної стратегії на шляху наближення України до єс за всім спектром



Сторінка3/34
Дата конвертації26.03.2016
Розмір6.43 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

N 124 - про медичний огляд молодих людей з метою визначення їх

придатності до праці на підземних роботах у шахтах і рудниках

( 993_060 ); N 138 - про мінімальний вік для прийняття на роботу

( 993_054 ), право об'єднуватися у професійні спілки, право на

захист трудових прав (N 11 - про право на організацію та

об'єднання трудящих в сільському господарстві ( 993_141 ); N 87 -

про свободу асоціації і захист права на організацію ( 993_125 );

N 98 - про застосування принципів права на організацію і ведення

колективних переговорів ( 993_004 ); N 144 - про тристоронні

консультації (міжнародні трудові норми) ( 993_175 ); N 154 - про

сприяння колективним переговорам ( 993_006 ).


Зазначені соціальні права гарантовано Конституцією України

( 254к/96-ВР ), Кодексом законів про працю України ( 322-08 ),

Законами України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ), "Про

охорону праці" ( 2694-12 ), "Про колективні договори і угоди"

( 3356-12 ); "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ), "Про відпустки"

( 504/96-ВР ), "Про професійні спілки, їх права та гарантії

діяльності" ( 1045-14 ), "Про порядок вирішення колективних

трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР ), "Про пенсійне

забезпечення" ( 1788-12 ), "Про прожитковий мінімум" ( 966-14 ) і

"Про державну допомогу сім'ям з дітьми" ( 2811-12 ), Основами

законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне

страхування ( 16/98-ВР ).


Перелічені законодавчі акти приведені у відповідність із

зазначеними вище міжнародними правовими документами,

ратифікованими Україною.
4.2.1. Економічні права
Поточна ситуація
Статтею 42 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлено

право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена

законом. Підприємницька діяльність народних депутатів і державних

службовців обмежується законом.


Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій

діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на

ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна

конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.


Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю

і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє

діяльності громадських організацій споживачів.
Це право реалізовано в Законах України "Про підприємництво"

( 698-12 ), "Про власність" ( 697-12 ), "Про обмеження монополізму

та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій

діяльності" ( 2132-12 ), "Про захист від недобросовісної

конкуренції" ( 236/96-ВР ), "Про підприємства в Україні"

( 887-12 ), "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) та інших.


Право на працю визначене в статті 43 Конституції України

( 254к/96-ВР ) і включає можливість кожного заробляти собі на

життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно

погоджується.


Держава створює умови для повного здійснення громадянами

права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та

роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного

навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до

суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається

примусовою працею військова або альтернативна (невійськова)

служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за

вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про

воєнний і надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці,

на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання

праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я

роботах забороняється.


Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається

законом. Це право реалізовано Кодексом законів про працю України

( 322-08 ), Законами України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ),

"Про охорону праці" ( 2694-12 ), "Про професійно-технічну освіту"

( 103/98-ВР ) та іншими.


Статтею 44 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлено, що

ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх

економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на

страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності

забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод

інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до

неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі

закону. Зазначене право реалізовано в Законі України "Про порядок

вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР ).
4.2.2. Соціальні права
Поточна ситуація
Статтями 46 і 48 Конституції України ( 254к/96-ВР )

встановлено право громадян на соціальний захист, що включає право

на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати

працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від

них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених

законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним

соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян,

підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших

джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних,

комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.


Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є

основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не

нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Прийнято Основи законодавства України про загальнообов'язкове

державне соціальне страхування ( 16/98-ВР ), які відповідно до

Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначають принципи та загальні

правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового

державного соціального страхування громадян в Україні; Закон

України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування

від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,

які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ), який визначає

правову основу, економічний механізм та організаційну структуру

загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян

від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,

які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих

на виробництві.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування

на випадок безробіття" ( 1533-14 ) визначає правові, фінансові і

організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального

страхування на випадок безробіття як системи прав, обов'язків і

гарантій, що передбачає забезпечення страхових виплат

застрахованим особам у разі безробіття.


Відповідно до статті 45 Конституції України ( 254к/96-ВР )

кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право

забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також

оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого

дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості

роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу,

мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної

відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення

цього права визначаються законом. Законом України "Про відпустки"

( 504/96-ВР ) визначено засади реалізації цього права.


Право на житло визначено в статті 47 Конституції України

( 254к/96-ВР ). Держава створює умови, за яких кожний громадянин

матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти

в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло

надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно

або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може

бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за

рішенням суду. Зазначене право реалізовано в Житловому кодексі

України ( 5464-10 ), Законі України "Про приватизацію державного

житлового фонду" ( 2482-12 ).


Стаття 49 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановила право

кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне

страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним

фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних

і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для

ефективного і доступного для всіх громадян медичного

обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони

здоров'я медична допомога надається безоплатно. Існуюча мережа

таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові

лікувальних закладів усіх форм власності.


Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту,

забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Зазначене право

реалізовано в Основах законодавства України про охорону здоров'я

( 2801-12 ), Законах України "Про лікарські засоби" ( 123/96-ВР ),

"Про донорство крові та її компонентів" ( 239/95-ВР ), "Про

трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині"

( 1007-14 ), "Про запобігання захворюванню на синдром набутого

імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" ( 1972-12 )

тощо.
Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на

відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди визначено в

статті 50 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про

стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а

також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути

засекречена. Це право реалізовано в Законах України "Про правовий

режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок

Чорнобильської катастрофи" ( 791а-12 ), "Про статус і соціальний

захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи" ( 796-12 ), "Про охорону навколишнього природного

середовища" ( 1264-12 ) та іншими.
Право на освіту встановлено статтею 53 Конституції України

( 254к/96-ВР ). Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної

загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в

державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної,

повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної,

вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання

державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають

право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних

навчальних закладах на конкурсній основі.


Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно

до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на

вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах

або через національні культурні товариства. Це право реалізовано

законами України "Про освіту" ( 1060-12 ), "Про загальну середню

освіту" ( 651-14 ), "Про професійно-технічну освіту"

( 103/98-ВР ).
Підписавши 7 травня 1999 року Європейську соціальну хартію

(переглянуту) ( 994_062 ), Україна визначила цілі в соціальній

сфері, на досягнення яких спрямовуватиме свої зусилля. Враховуючи,

що ця хартія є універсальним міжнародно-правовим документом у

сфері захисту соціально-економічних прав людини, та з метою її

ратифікації, провадиться подальша робота над удосконаленням

нормативно-правової бази, узгодженням законодавства України з

питань соціального захисту з європейськими нормами.


4.2.3. Культурні права
Поточна ситуація
Статтею 54 Конституції України ( 254к/96-ВР ) громадянам

гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної

творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав,

моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з

різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має

право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за

винятками, встановленими законом.


Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових

зв'язків України зі світовим співтовариством.


Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує

збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять

культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну

культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.


За час, що минув після здобуття Україною незалежності, у

сфері культури і мистецтв прийнято такі Закони України:


Основи законодавства України про культуру ( 2117-12 );
"Про бібліотеки і бібліотечну справу" ( 32/95-ВР );
"Про музеї та музейну справу" ( 249/95-ВР );
"Про професійних творчих працівників та творчі спілки"

( 554/97-ВР );


"Про кінематографію" ( 9/98-ВР );
"Про благодійництво та благодійні організації" ( 531/97-ВР );
"Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей"

( 1068-14 ).


Зазначені Закони не містять норм та положень, які б

суперечили Конвенції про захист прав і основних свобод людини

( 995_004 ), тобто обмежували право людини на свободу думки,

совісті і релігії (стаття 9) та свободи виявлення поглядів,

отримання і поширення інформації та ідей (стаття 10).
У Комітеті з питань культури і духовності Верховної Ради

України триває робота за участю фахівців Міністерства культури і

мистецтв України над такими проектами Законів України:
про внесення змін до Основ законодавства України про

культуру;


про організацію гастрольної діяльності в Україні.
У процесі розробки зазначених та інших нормативно-правових

актів, які розробляються у галузі культури, враховуються вимоги

щодо їх відповідності нормам і стандартам Ради Європи.
Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові

(2002-2003 роки) пріоритети (до підрозділу 4.2 в цілому)


Реформування системи соціального страхування. Забезпечення

прийняття з цією метою Законів України:


Про загальнообов'язкове державне медичне страхування;
Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у

зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,

зумовленими народженням та похованням.
Реформування системи охорони праці. Забезпечення прийняття

Закону України "Про державний нагляд і контроль за дотриманням

законів та інших нормативно-правових актів про працю та охорону

праці".
Забезпечення прийняття Сімейного кодексу України.


Забезпечення прийняття Законів України:
Про дошкільну освіту;
Про вищу освіту;
Про охорону дитинства;
Про державну допомогу сім'ям з дітьми (нова редакція);
Про державну соціальну допомогу;
Про безпечне материнство;
Про неприбуткові організації;
Про мистецьку освіту.
Проведення у 2000 році Дня культури України у Німеччині та в

перспективі - в інших державах - членах ЄС.


Проведення Днів Європи в Україні.
Проведення у м. Києві Міжнародної конференції міністрів

культури "Культура і розвиток на порозі третього тисячоліття".


Підготовка проекту Угоди з ЄС про участь України у Першій

рамковій програмі ЄС у галузі культури.


Опрацювання Міністерством культури України разом з

Міністерством закордонних справ України питань, пов'язаних з

відкриттям культурних центрів України в країнах - членах ЄС,

зокрема у Французькій Республіці.


Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)
Адаптація соціального законодавства України до

нормативно-правової бази ЄС, що визначає правові економічні та

організаційні засади соціального страхування, відповідні системи

управління соціальним страхуванням.


Адаптація законодавства України у сфері культури і мистецтв

до нормативно-правової бази ЄС у цій сфері.


4.3. Гарантії та захист прав осіб, які належать до

національних меншин


Поточна ситуація
Україна - держава з поліетнічним складом населення, що

зобов'язує її забезпечувати права не тільки титульної нації -

українців, які становлять більшість цього населення

(72,7 відсотка), але й представників інших національностей, котрі

мають статус національних меншин (27,3 відсотка від загальної

кількості населення країни).


Законодавча база етнонаціональної політики України, у тому

числі з питань забезпечення прав національних меншин, складається

з Декларації про державний суверенітет України ( 55-12 ), Акта

проголошення незалежності України ( 1427-12 ), Декларації прав

національностей України ( 1771-12 ), Конституції України

( 254к/96-ВР ), Закону України "Про національні меншини в Україні"

( 2494-12 ) та інших актів, прийнятих Верховною Радою України.
У статті 3 Закону України "Про національні меншини в Україні"

( 2494-12 ) встановлено, що до національних меншин належать групи

громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють

почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Згідно із статтею 11 цього Закону ( 2494-12 ) громадяни України

мають право вільно обирати і відновлювати національність.

Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї

національності не допускається.


Законодавство України гарантує рівність конституційних прав і

свобод та рівність перед законом усіх громадян незалежно від раси,

кольору шкіри, етнічного походження (стаття 24 Конституції

України ( 254к/96-ВР ). Законом України "Про національні меншини в

Україні" ( 2494-12 ) визначено, що громадяни України, які належать

до національних меншин, мають право відповідно обиратися або

призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів

законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування,

в армії, на підприємствах, в установах і організаціях (стаття 9).
На підставі статей 10, 11, 53 Конституції України

( 254к/96-ВР ), статей 6 і 7 Закону України "Про національні

меншини в Україні" ( 2494-12 ), статей 25-29 Закону України про

мови ( 8312-11 ), в Україні гарантовано рівні права на здобуття

освіти всім громадянам незалежно від етнічного походження.

Вивчення російської, кримськотатарської, польської, румунської,

угорської, болгарської, грецької мови, літератури, історії,

культурних надбань багатьох інших народів, які компактно або

традиційно проживають на території України, щороку затверджується

як невід'ємна складова навчальних планів Міністерства освіти і

науки України.
Статтею 3 Закону України "Про освіту" ( 1060-12 )

встановлено, що громадяни України мають право на безкоштовну

освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі,

раси, національності, соціального і майнового стану, роду та

характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій,

ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця

проживання та інших обставин.
Закон України "Про національні меншини в Україні" ( 2494-12 )

гарантує національним меншинам право на національно-культурну

автономію (стаття 6), в межах якої національні меншини можуть

вирішувати свої мовні, освітні та культурні проблеми.


Існує потреба у розширенні поняття національно-культурної

автономії та у роз'ясненні механізму реалізації прав національних

меншин на таку автономію з урахуванням Конституції України

( 254к/96-ВР ), інших правових актів. У зв'язку з цим вбачається

доцільним розроблення проекту Закону України про

національно-культурну автономію національних меншин в Україні.


Захист прав національних меншин України гарантується

законодавством. Згідно з частиною другою статті 24 Конституції

України ( 254к/96-ВР ) не може бути привілеїв чи обмежень за

ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших

переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового

стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.


Згідно з Декларацією прав національностей України (стаття 1)

( 1771-12 ) дискримінація за національною ознакою забороняється й

карається законом. Відповідно до статті 3 Закону України "Про

місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) будь-які обмеження

прав громадян України щодо участі у місцевому самоврядуванні

залежно від їхньої раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та

інших переконань, статі, етнічного й соціального походження,

майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за

мовними або іншими ознаками забороняються.
Законом України "Про об'єднання громадян" (стаття 4)

( 2460-12 ) передбачено, що не підлягають легалізації, а

діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у

судовому порядку, коли їх метою є, зокрема, розпалювання

національної і релігійної ворожнечі та обмеження загальновизнаних

прав людини. У разі вчинення дій, передбачених зазначеною статтею,

за поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду

об'єднання громадян, що вчинило такі дії, примусово розпускається

(стаття 32 Закону України "Про об'єднання громадян" ( 2460-12 ).
Конституцією України (стаття 37) ( 254к/96-ВР ) забороняється

утворення і діяльність політичних партій, а також громадських

організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на

розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі.

Аналогічне положення міститься в статті 66 Кримінального кодексу

України ( 2001-05, 2002-05, 2003-05 ), якою передбачається

відповідальність за розпалювання національної, расової чи

релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі і

гідності, а також обмеження прав або встановлення переваг громадян

залежно від їх расової чи національної приналежності або ставлення

до релігії. Стаття 3 Закону України "Про друковані засоби масової

інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ) забороняє використання

друкованих засобів масової інформації з метою розпалювання

расової, національної та релігійної ворожнечі.


За ініціативою громадських організацій національних меншин

стаття 18 Закону України "Про національні меншини в Україні"

( 2494-12 ), згідно з якою будь-яке пряме чи непряме обмеження

прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється та

карається законом, у проекті його нової редакції, що знаходиться

на розгляді у Верховній Раді України, змінена на таку: будь-яке

пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною

та расовою ознаками, а також дії, спрямовані на розпалювання

міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, забороняються та

караються законом.


Згідно із статтею 13 Закону України "Про національні меншини

в Україні" ( 2494-12 ), громадяни, які належать до національних

меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що

надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а

також через відповідні державні органи та створювані громадські

об'єднання.


Права національних меншин в Україні реалізуються також через

утворені ними громадські організації. Свої національно-культурні

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка