Програма розвитку дітей дошкільного віку з порушеннями опорно-рухового апарату



Сторінка4/15
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.66 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Ручна предметно-маніпулятивна діяльність:

1. Дотик до різних поверхонь, поглажування, намацування долонями та пальцями.

2. Набивання долонями та пальцями об різні опорні поверхні.

3. Хапання кистю дрібних предметів різними способами.

4. Утримання дрібних предметів в руках (руці).

5. Перекладання дрібних предметів з руки в руку.

6. «Кидання» предметів на підлогу.

7. Розсипання дрібних предметів на підлогу.

8. Збирання дрібних предметів з підлоги.

9. «Жонглювання» дрібними предметами.

10. Складання дрібних предметів докупи.

11. Конструювання різних форм (довільних та за завданням педагога) з дрібних предметів.

12. Кидання дрібних предметів у горизонтальну ціль.

13. Кидання дрібних предметів у вертикальну ціль.

14. Кидання дрібних предметів на дальність.

15. Катання круглих , овальних та циліндричних предметів по підлозі.

16. Пересування предметів, що мають ребро (грань).

17. Відбивання м’яча від підлоги.

18. Відбивання м’яча від стінки або щита.

19. Підкидування м’яча над собою, не ловлячи його потім.

20. Підкидування м’яча над собою, ловлячи його потім.

21. Збивання предметів іншим предметом за допомогою кидка.

22. Збивання предметів м’ячем за допомогою катання.

22. Прокочування м’яча в умовні ворота.

23. Перекидання м’ячів через вертикальні орієнтири (резинку, мотузку, поперечину).

24. Нанизування предметів на мотузку або палицю.

25. Зав’язування та разв’язування вузлів на мотузці.

26. Елементи макраме.

27. Передавання дрібних предметів один одному в руки.

28. Передавання відносно великих предметів один одному в руки.

29. Перенесення в руках дрібних предметів на відстань.

30. Захоплення предметів передпліччям-плечем.

31. Утримання предметів передпліччям-плечем та перенесення на встановлену відстань.

32. Утримання предметів плечем-тулубом (притискаючи до себе).

33. Утримання предметів плечем-тулубом та перенесення на встановлену відстань.

34. Зупинка рукою предмета, що котиться.

35. Кидання м’ячів один одному з невеликої відстані.

36. Кидання м’ячів один одному з середньої відстані.

37. Кидання м’ячів один одному з відносно великої відстані.

38. Забирання м’яча один у одного.

39. Перехоплення м’яча, що летить.

40. Крутіння одного предмета на іншому.

41. Зчеплення одного предмета з іншим.

42. Збереження рівноваги стоячого предмета на долоні (кеглі, гімнастичної палиці тощо).

43. Маніпулювання зі «ступалками», що тримаються у кистях.

44. Маніпулювання з клюкою та м’ячиком (шайбою).

45. Маніпулювання з ракеткою для настільного тенісу.

46. Маніпулювання з ракеткою для бадмінтону.

47. Маніпулювання з «тарілочками».

48. Маніпулювання зі стрічкою.

49. Маніпулювання з булавами.

50. Маніпулювання з обручем.

51. Маніпулювання зі скакалкою.

52. Маніпулювання з резиновим м’ячем у воді (елементи водного поло).

53. Маніпулювання з волейбольним м’ячем (елементи волейболу).

54. Маніпулювання з баскетбольним м’ячем (елементи баскетболу).

55. Маніпулювання з гандбольним м’ячем (елементи гандболу).

56. Маніпулювання зі сніжками та сніговими кулями (взимку).



57. Ігри, естафети і змагання з елементами ручної предметно-маніпулятивної діяльності.

Вправи у воді (елементи гідрокінезотерапії):

  1. Вправи зі знайомством з водою, адаптації до водного середовища.

  2. Вправи з оволодіння диханням у воді.

  3. Вправи для формування рухів ногами на місці у різних вихідних положеннях (лежачи, рачки, сидячи).

  4. Те ж саме, але у русі (за допомогою педагога).

  5. Вправи на засвоєння ковзання по поверхні води (пасивно, після відштовхування, з підтримкою дорослого).

  6. Те ж саме, але поєднуючи з роботою ніг та підтримкою у вигляді дошки, жердини, мотузки, кола тощо.

  7. Вправи з формування гребків у положенні стоячи.

  8. Те ж саме, але в горизонтальній площині з підтримкою дорослого.

  9. Плавання за допомогою гребків руками з легкою підтримкою з боку дорослого.

  10. Вправи з формування узгоджених рухів руками і ногами, ступаючи по дну.

  11. Те ж саме, але під час горизонтального плавання по поверхні води (з підтримкою дорослого).

  12. Спроби самостійного плавання різними способами (при необхідності – з підтримкою дорослого).

  13. Ігри, естафети та змагання у воді.

Вправи з елементами музично-ритмічної корекції:

  1. Вправи руками у заданому темпі на місці (під рахунок, удари бубна, барабана, метроном, музику).

  2. Вправи ногами у заданому темпі на місці.

  3. Вправи руками і ногами у заданому темпі одночасно на місці .

  4. Те ж саме, але рухаючись.

  5. Вправи з узгодженими рухами рук і ніг у заданому темпі (під час повзання, ходьби, бігу, підскоків та стрибків).

  6. Вправи з рухів руками у заданому темпоритмі.

  7. Вправи з рухів ногами у заданому темпоритмі.

  8. Спільні рухи руками і ногами у заданому темпоритмі.

  9. Вправляння у вмінні зупинятися після завершення звукового супроводу.

  10. Вправи з поєднанням пауз і акцентів під час звукового супроводу.

  11. Вправи зі зміною темпоритму.

  12. Вправи зі зміною характеру рухів у залежності від характеру музики.

  13. Вправи зі зміною характеру рухів у залежності від сили звука.

  14. Вправи зі зміною характеру рухів у залежності від висоти звуків.

  15. Вправи з поєднанням звукових і рухових акцентів (наприклад, метальні, ударні або стрибкові дії).

  16. Вправи для розвитку звуко-моторної реакції (виконання рухових дій за командою або сигналом педагога).

  17. Вправи з імітацією звуків різних звірів.

Танцювально-хореографічні вправи (лікувальна хореографія):

  1. Вправи з формування корекційних балетних позицій у положенні стоячи біля опори на місці.

  2. Те ж саме, але у русі (вздовж поручня або натягнутого канату).

  3. Вправи з балетних позицій на місці без опори.

  4. Вправи з балетних позицій у русі без опори.

  5. Вправи на поєднання правильного вихідного положення, подальшого руху і повернення в необхідну позу (вихідну або іншу).

  6. Танцювальні вправи на розтягування спазмованих м’язів та зв’язок, розробку суглобів та подолання їх недостатньої рухливості.

  7. Вправи з формування правильної постави або оптимальної пози тулуба при прямостоянні.

  8. Вправи з формування пластичності рухів.

  9. Вправи з елементами танцювальних рухів (українського, російського, білоруського, молдавського та інших танців).

  10. Вправи з елементами сучасних танцювальних рухів.

  11. Вправи з елементами класичних парних танцювальних рухів.

  12. Вправи з елементами пантоміми.

  13. Вправи з елементами клоунади.

  14. Вправи з елементами художньої гімнастики (з м’ячем, обручем, скакалкою, булавами, стрічкою).

  15. Вправи з елементами естетичної гімнастики.

  16. Вправи з елементами художнього плавання.

  17. Вправи з елементами горизонтального пластичного балету.

Вправи на лижах (у приміщенні та на снігу):

  1. Вправи з формування вставання на лижі (надягання лиж та палиць).

  2. Вправи з формування стійкого положення на лижах на місці.

  3. Вправи з формування переступання на лижах на місці.

  4. Вправи з формування поворотів на лижах на місці.

  5. Вправи з формування стійкого положення на місці у трьохопорному (на одній лижі і двох палицях) та двохопорному (на одній лижі та одній палиці) положенні.

  6. Вправи з прямолінійного пересування на лижах ступаючим кроком з порою на палиці.

  7. Те ж саме, але без опори на палиці.

  8. Вправи з формування поворотів у русі способом переступання.

  9. Вправи з формування ковзаючого кроку під час пересування на лижах.

  10. Вправи з формування підйому в гору на лижах способами «ялинка» та «напів’ялинка».

  11. Вправи з формування приставних кроків на лижах під час пересування по горизонтальній поверхні та підйомів (способом «драбинка»).

  12. Інші доступні вправи на лижах.

3.3. Методичне забезпечення адаптивного фізичного виховання:

Методичне забезпечення адаптивного фізичного виховання дітей з порушеннями опорно-рухового апарату грунтується на таких принципових положеннях:



  1. У роботі з дітьми раннього та молодшого дошкільного віку, а також у випадках складних рухових порушень, в якості провідного виступає індивідуальний метод взаємодії з дитиною, враховуючи її залежність від значущих дорослих.

  2. Надалі, з появою більш мотивованої необхідності міжособистісного спілкування дітей, вагомого значення набуває індивідуально-груповий (або малогруповий) метод проведення занять, коли педагог одночасно працює з 3-6 особами. За таких умов увага надається кожній дитині, проте пріоритет належить груповим рухово-ігровим інтересам. З метою підвищення ефективності корекційних заходів має сенс застосовувати метод типологічної групи, коли на заняття з фізичного виховання або ЛФК підбираються діти з подібними руховими порушеннями.

  3. Подальша соціалізація дитини передбачає необхідність посилення підгрупового методу проведення занять з фізичного виховання та рухової реабілітації (до 10 дітей). За таких умов індивідуальний підхід до кожної дитини зберігає своє значення – ось чому на цьому етапі важливим стає колективно-індивідуалізований стиль роботи.

Позитивними моментами групового методу є: формування рухових та інших взаємодій між дітьми. Колективні взаємодії стимулюють формування необхідних особистісних якостей, вміння спілкуватися. Діти наслідують позитивні якості, бажання змагатися, підвищується мотивація в різних побутових, навчальних та трудових діях.

  1. В основі загального підходу до проведення занять з фізичного виховання та ЛФК лежить тотальний ігровий метод, згідно з яким оздоровлення, виховання, розвиток та навчання здійснюється на основі гри. Основною формою заняття з фізичної культури стає корекційна фізкультурна казка, яка передбачає певний казковий сюжет та рольову взаємодію персонажів. Планування таких занять вимагає розробки переліку великих тематичних ігор (ВТІ), які забезпечать необхідну ігрову перспективу на декілька тижнів, місяців або, навіть, на навчальний рік. Кожну таку ВТГ треба розбити на декілька ситуаційних міні-ігор (СМІ), які, в свою чергу, будуть складатися з певної кількості ігрових корекційних вправ. Таким чином, буде створений постійний ігровий простір.

  2. Важливе значення, особливо для дітей перших років життя, має метод повторно-кільцевої побудови заняття (Додаток 7), суть якого полягає в тоу, що під час кожного заняття з фізичної культури або ЛФК основні рухові режими виконуються у природній послідовності (з положення лежачи до положення стоячи або до ходьби (при можливості, бігу та стрибків). Така послідовність обумовлена природною етапністю розвитку дитини періоду раннього онтогенезу (першого року життя) і є найбільш ефективною у фізичному вихованні та руховій реабілітації дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.

6. Особливої вагомості у випадках дитячих церебральних паралічів набуває предметно-маніпулятивна діяльність, яка передбачає постійну взаємодію дитини з різним дрібним інвентарем, тренажерами та стаціонарними конструкціями. У першу чергу це стосується верхніх кінцівок (кистей та пальців), ефективний розвиток яких сприяє повноцінному формуванню обох півкуль головного мозку та стимулюванню загального розвитку дитини. Додатковими позитивними моментами такої діяльності є конкретне пізнання властивостей різних матеріалів, розвиток «знаряддевої логіки» (ознайомлення з призначенням тих чи інших предметів, пристосувань, способами взаємодії з ними), а також програмована кінцева результативність дій з різними предметами.

Окрім перелічених вище основних методів, у фізичному вихованні дітей з порушеннями опорно-рухового апарату доцільно використовувати такі нові та перспективні методи: метод музичної терапії; метод кольорової (світлової) терапїї (кожному основному руховому режиму відповідає той чи інший колір спектру); метод «досягнення бажаного через необхідне»; метод «лагідної твердості» тощо.



IV. Матеріально-технічне забезпечення корекційного

фізичного виховання.

Ефективність рухового розвитку дітей з порушеннями опорно-рухового апарату забезпечується впровадженням у процес фізичного виховання матеріально-технічного забезпечення, яке доцільно згрупувати у такі основні види: стаціонарне великогабаритне фізкультурне обладнання; тренажери і тренажерні системи; дрібний індивідуальний фізкультурно-ігровий інвентар.



Орієнтовний перелік матеріально-технічного забезпечення рухового розвитку дітей.

Стаціонарне великогабаритне фізкультурне обладнання:

шведські драбини; поролонові гімнастичні мати; бруси дерев’яні; комплекс "Здоровань"; дзеркальна стінка (набір з декількох дзеркал, які закріплені на стіні); килимове покриття (ковролін чи аналогічне покриття); гімнастичні лави (довгі та скорочені); поперечини; сітка рибальська (для обмеження простору зали) та віконні сітки; пристосування «Ugul»; батут; вертикальні металеві опорні стійки; горизонтальний трос (канат); сходинки та підвищення у вигляді сцени, подіуму.



Традиційні та авторські тренажери і тренажерні системи:

веловерстат традиційний; верстат Текорюса; манеж-каталка для ходьби; інші опорні пристосування для ходьби; батут традиційний; стільчик Барані (крісло, яке крутиться)); великі м’ячі різного розміру (фітболи); куби дерев’яні різного розміру; стільці різновисокі; нахилений уперед стілець; драбини підвісні; драбини Л-подібні; підвісний канат; мотузкові драбини; підвісні шести; переносні шести; автомобільні камери різного розміру; стенди для трудотерапії; верстати для трудотерапії; набори для трудотерапії; стенд для корекції побутових маніпуляцій; пластикові бочки різного розміру; переносні дошки з гачками (приставляються до драбини під нахилом); дошки рельєфні різних видів для корекції порушень стопи (звичайна, «ребриста», «ялинкою», «сферична», «жолобом», «двоскатна» та інші); слизька пластикова поверхня «Каток» (для полегшення повзальних рухів); тренажер «Бамбучина»; тренажер «Батутто» (універсальна батутна система, УБС); тренажер «Рухлива опора»; тренажер «Неспокійна піраміда» тренажер «Горка-плюс»; тренажер «Дирижабль»; тренажер «Джунглі-маятники»; тренажер «Зореліт»; тренажер «Зебра»; тренажер «Луза»; тренажер «Канатна дорога»; тренажер «Непосидько»; тренажер «Павутинка»; тренажер «Перехрестя»; тренажер «Підвісна дорога»; тренажер «Призма»; тренажер «Ритмохід»; тренажер «Рельєф»; тренажер «Рукоходи-поручні»; тренажер «Рукохід-поручень-супер»; тренажер «Струна»; тренажер «Трап»; тренажер «Ліфт»; тренажер «Фунікулер»; тренажер «Вісь»; тренажер «Килим-літак»; тренажер «Гномик».



Індивідуальний фізкультурно-ігровий інвентар:

гімнастичні палиці; гімнастичні обручі; жердини; кільця; мотузки довжиною 0,5-1 м; гантелі цільні гумові чи пластмасові насипні (1-3 кг); диски «Здоров'я»; пересувні опорні ходилки; качалки (поздовжні й поперечні); міні-штанга; тенісні м'ячі; набори кегель; надувні пляжні м'ячики; м'ячі гумові середнього розміру (стандартні); набивні м'ячі (1-3 кг); дерев’яні «цеглинки»; щаблі різновисокі; опорні тростини для ходьби; індивідуальні килими (з пенополіуретану, фрідоли, карімати); ігрові тичини; набивні валики різного розміру (довжини та діаметру); різновиди ручних «ступалок»; «надувні колоди» різного розміру; набивні поролонові модулі різної форми та розміру.

Для раціонального використання матеріально-технічного забезпечення організації занять з корекційного фізичного виховання та ЛФК важливо дотримуватись наступних принципів: багатофункціональності, універсальності, вікової відповідності, корекційної спрямованості, варіативності, безпеки тощо.

Перед початком заняття необхідно обов’язково перевіряти фізкультурне обладнання на ступінь придатності, справності. У процесі проведення корекційних занять з фізичного виховання фахівець повинен користуватися тільки надійним обладнанням, тренажерами та інвентарем, контролюючи при цьому кількість дітей, з якими одночасно проводиться робота на тренажері. Чим менше дітей одночасно займається на конструкції, тим безпечніші умови створюються для корекції рухових порушень.

Застосовуючи на занятті з фізичного виховання тренажерні конструкції, необхідно попереджувати дисстресові ситуації, емоційні спалахи у дітей, які значною мірою провокують виникнення фізичних травм.

До протипоказів роботи дітей на тренажерах відносяться: наявність значних спастичних контрактур у суглобах верхніх або нижніх кінцівок, виражені гіперкінези, вестибулярна слабкість, судорожний синдром, тяжкий ступінь кінської стопи, епі-синдром, індивідуальна несприйнятливість, підвищена температура тіла, гострий період соматичних захворювань тощо.

Не слід залишати дитину на тренажері без контролю з боку інструктора, навіть якщо вона зберігає відносно стійке положення.


  1. Управління корекційним фізичним вихованням.

Основне завдання управління полягає у функції контролю з боку інструктора з фізичного виховання, методиста ЛФК, лікаря та інших фахівців за загальним станом дитини і динамікою корекційних змін. Головним показником правильно організованого корекційного процесу є позитивні зміни у руховому статусі дитини та інших сферах розвитку.

Після здійснення контролю за тим чи іншим блоком корекційного фізичного виховання дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, вносяться відповідні зміни (в діагностиці, розробці індивідуальної програми, у виборі засобів, методів тощо). Виконання зазначених функцій складає умовну секцію контролю та коригування.

Інша секція блоку управління називається секцією стиковки та координації. Вона відповідає за ефективність взаємодії рухової реабілітації дітей з іншими лікувальними та педагогічними напрямками їх розвитку: терапевтичному, психологічному, мовленевому, інтелектуальному, естетичному тощо. Всі задіяні у лікувальних та корекційних заходах фахівці повинні координувати свою різнобічну діяльність, спрямовуючи її на досягнення найбільш значущих загальних корекційних результатів.

Оскільки такі результати у кожному конкретному випадку залежать від індивідуальних досягнень дитини, визначення орієнтовних показників розвитку за даним розділом програми є недоцільним.



Розділ II. Пізнавальний розвиток.

В основу роботи за розділом Програми покладено врахування особливостей пізнавальної діяльності дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, які найбільшою мірою виявляються у випадках дитячих церебральних паралічів, а саме: нерівномірного, дисгармонійного характеру порушень окремих психічних функцій, астенічних проявів (підвищеної стомлюваності, виснажливості всіх психічних процесів), а також зниженого запасу знань і уявлень про навколишній світ.

У роботі за розділом педагогам важливо також ураховувати чинники, що суттєво ускладнюють пізнавальний розвиток дітей з порушеннями опорно–рухового апарату. До них, зокрема, належать: специфічна основа взаємозв’язку сенсорного та когнітивного розвитку; обмеження дослідницьких можливостей дітей, а також можливостей прийому, збереження та відтворення інформації, адекватної рівню їх розвитку; несприятлива дія на емоційно–мотиваційну сферу дітей тривалого лікування, стосунків з батьками, упереджених взаємин з оточуючими тощо.

Виховуючи дітей дошкільного віку з порушеннями опорно-рухового апарату, педагоги, а також батьки, можуть орієнтуватись на наступні прогностично сприятливі та несприятливі ознаки розвитку їх пізнавальної діяльності. До прогностично сприятливих ознак відносяться:



  • чітка динаміка у розвитку рухових, мовленнєвих, сенсорних функцій; здатність дитини накопичувати досвід шляхом самостійних дій та спільних з дорослим дій; використання цього досвіду у доступних за руховими можливостями практичних та ігрових діях;

  • активність і вибірковість уваги; цілеспрямованість і довільність діяльності; наявність пізнавального інтересу; прагнення до самостійних дій;

  • наполегливість в оволодінні доступними руховими і мовленнєвими навичками.

Як прогностично несприятливі можуть розглядатись наступні особливості психічного розвитку:

  • кількісне накопичення вражень про довкілля і неспроможність використовувати ці враження під час самостійних дій;

  • наявність загальної психічної в’ялості або підвищеної збудливості; некритичність;

  • відсутність якісного покращення можливостей пізнання, не дивлячись на адаптованість дітей з покращенням рухових можливостей до навколишньої обстановки і оволодіння побутовими навичками.

З метою ретельного вивчення та виявлення структури психічних і мовленнєвих порушень, необхідне динамічне спостереження за розвитком дитини протягом усього часу перебування у спеціальному дошкільному закладі. За таких умов ефективність діагностики та корекції значно зростає.

Педагоги також повинні мати на увазі, що не тільки рівень розвитку психічних функцій у дошкільному віці може розглядатись як показник можливостей дитини. Надзвичайно важливо виявити її здатність до навчуваності (ступінь засвоєння нових знань з допомогою дорослого, їх міцність, здатність перенесення у нові ситуації тощо). Тут надто важливо оцінити весь комплекс внутрішніх і зовнішніх умов здійснення педагогічного впливу. Так, за наявності хороших потенційних можливостей розвитку мислення, пізнавальна діяльність може порушуватись внаслідок низької працездатності, розладів уваги, емоцій, волі, неадекватності поведінки, несприятливого соціального оточення.

Виявлені під час психолого-педагогічного обстеження, а також цілеспрямованого спостереження фахівцями (логопедом, учителем-дефектологом), особливості фіксуються у відповідних картах розвитку (Додаток 8-9), а їх співставлення у різні вікові періоди дозволяє простежувати динаміку пізнавального розвитку дітей.

Педагоги та батьки також повинні враховувати, що у старшому дошкільному віці, з розгортанням систематичних педагогічних занять у дітей починають яскраво проявлятися церебрастенічні синдроми. Різко простежується недостатність уваги, пам'яті та інших функцій кори мозку. Окрім цього, більш чітко виступають специфічні особливості мисленнєвої діяльності.

Здійснюючи роботу за підрозділами «Ознайомлення з навколишнім світом», «Сенсорний розвиток», «Формування елементарних математичних уявлень», «Конструювання», педагоги покликані мати на увазі виражену диспропорційність та нерівномірно порушений темп розвитку, в залежності від форми дитячого церебрального паралічу. Так, при спастичній диплегії спостерігається недостатність просторового гнозису та праксису, яка утруднює виконання завдань на просторове орієнтування, копіювання форми предмета, засвоєння схеми тіла та напрямку. Оптико-просторові порушення у дітей з правостороннім геміпарезом ускладнюють формування їх предметно-практичної діяльності, підготовку до навчання грамоти і письма. Своєрідність пізнавальної діяльності у дітей з гіперкінетичної формою характеризує недостатність слухового сприймання та мовленнєві порушення тощо.

Ознайомлення з навколишнім світом

Робота за вказаним напрямком пізнавального розвитку має на меті формування у дітей з порушеннями опорно-рухового апарату цілісного сприймання та уявлень про різні предмети та явища навколишньої дійсності, а також уявлень про людину, види її діяльності та взаємовідношеня з природою.

У процесі ознайомлення з навколишнім світом у дитини розвивається здатність активно пристосовуватись до змінюваних соціальних умов, вміння об’єктивно оцінювати довкілля і узгоджувати свою поведінку з умовами оточуючого середовища. Інакше кажучи, створюються передумови для соціальної адаптації та інтеграції, що складає сутність процесу психолого-педагогічної абілітації диини дошкільного віку з порушенням опорно-рухового апарату.

Враховуючи надмірну бідність уявлень про навколишній світ дітей з порушеннями опорно–рухового апарату, особливо у випадках дитячих церебральних паралічів, дуже важливо поступово розширювати їх кругозір, знайомити з різними предметами та явищами, уявленнями про людину, видами її діяльності, взаємовідношеннями з природою. Це збагачує чуттєвий досвід дитини, вчить бути уважною до довкілля. Важливо навчити дитину дивитись і бачити, слухати і чути, обстежувати і відчувати на дотик, а згодом узагальнювати побачене у словесних висловленнях. Ураховуючи низьку працездатність, ознайомлення дітей з новими явищами здійснюється обережно, без перевантажень надмірністю вражень.

Знайомство з навколишнім світом здійснюється на спеціальних заняттях, які плануються за лексичними темами з дотриманням принципів систематичності та послідовності: від близького до далекого. Матеріал вивчається концентрично. Навчання будується на близькому, зрозумілому дітям матеріалі з використанням максимальної кількості наочності. Ефективність засвоєння знань дітьми залежатиме від коректного поєднання словесних, наочних, практичних методів навчання та ігрових методичних прийомів. У процесі корекційно-розвивальної роботи забезпечується повторення й закріплення матеріалу.

Оптимальне входження дітей з порушеннями опорно-рухового апарату у суспільне життя забезпечується вирішенням таких завдань:



  • збагачення уявлень дитини про навколишнє;

  • розвиток пізнавальної діяльності шляхом формування засобів пізнання навколишнього;

  • розвиток мовлення та формування навичок спілкування;

  • формування навичок самообслуговування;

  • розвиток дрібної моторики;

  • формування навичок поведінки в різних ситуаціях з корекцією емоційно-вольових порушень;

  • розвиток психічних процесів та просторових уявлень;

  • розширення словникового запасу;

  • формування самосвідомості особистості.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка