Програма розвитку дітей дошкільного віку зі спектром аутистичних порушень



Сторінка3/15
Дата конвертації08.03.2016
Розмір2.93 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Гімнастика і масаж. Комплекс для 6-9 місячних малюків.

Кругові рухи руками (вправа пасивна).Покладіть дитину на спину і дайте їй обхопити ваші великі пальці. Випрямленими руками дитини виконуйте кругові рухи в плечових суглобах в обох напрямках. Повторюйте 4-6 разів.

Мета: поглибити дихання і зміцнити м’язи плечового пояса. 2. Масаж живота.3. Підняття випрямлених ніг (вправа пасивна).

Обхопіть гомілку дитини так, щоб великі пальці рук були на задніх поверхні голені, а інші пальці фіксували коліна. Підніміть випрямлені ноги дитини до вертикального положення і опустіть їх. Повторіть 4-6 разів.

Мета: зміцнити м’язи черевного преса і ніг.

  1. Масаж стоп.

  2. Оберти зі спини на живіт, притримуючи ноги.

Повторити 2 рази.

  1. Відведення плечей назад.

Покладіть дитину на живіт, дайте їй обхопити ваші вказівні пальці руки випрямлені, голова при піднята над столом. Згинайте руки дитини у ліктях притискуючи їх до бокової поверхні грудної клітки. Повторити 1-2 рази.

Мета: зміцнити м’язи спини та плечового пояса.

  1. Масаж грудної клітини

Повторити всі прийоми 6-8 разів

  1. Оберти зі спини на живіт.

  2. Піднімання дитини на ноги.

від 9 до 12 місяців

Дітей вчать повзати, вставати, переступати через опору, а до кінця року ходити з підтримкою за руки, стояти без опори, а потім рухатися самостійно без підтримки.

З 8-10 місяців діти починають виконувати більш тонкі рухи. Щоб розвивати моторику пальців, дитині дають коробочки, які відкриваються збоку, зверху шляхом проштовхування.

Від 10-11 місяців до 1 року 2 місяців у дітей з’являються зачатки функціональних рухів, які відрізняються від маніпулятивних тим, що діти починають поводитися з предметами не механічно, а цілеспрямовано. Потрібно підбирати корисні іграшки. Потрібно починати вчити дитину гратися самостійно, а для цього підберіть такі іграшки, які б сприяли розвитку рухів руки.

Значним досягненням у розвитку рухів 10-12 місячної дитини можна вважати нанизування кілець пірамідки.

Завдання розвитку


У процесі фізичного виховання дітей до 2-х років необхідно вирішувати такі завдання:

Оздоровчі завдання

- охорона життя і зміцнення здоров'я;

- поліпшення фізичного розвитку;

функціональне вдосконалення і підвищення працездатності організму дитини, а також загартовування.

Виховні завдання: виховання у дітей звички до суворого дотримання режиму дня і вироблення потреби до щоденних занять фізичними вправами; розвиток уміння самостійно займатися цими вправами в дитячому садку і вдома; навчання дітей організовувати і проводити фізичні вправи, зокрема, рухливі ігри зі своїми однолітками і малюками; виховання любові до занять спортом, інтересу до результатів своїх занять і до досягнень спортсменів.

На першому році життя дитина опановує основні загальні рухи. До кінця першого року формуються елементарні дії з предметами. На першому році життя вперше виникає і починає розвиватися специфічна людська функція – мовлення. Відмінною особливістю дітей першого року життя є виражена емоційність. Всі реакції на навколишнє середовище носять яскравий емоційний характер.

Завдання виховання на першому році:

Зміцнювати здоров’я дітей, забезпечувати їх повноцінний фізичний розвиток і попереджувати захворювання; формувати правильний ритм неспання та сну, і в міру збільшення працездатності нервової системи своєчасно його змінювати; забезпечувати своєчасний нервово-психічний розвиток, діяльність органів відчуттів, розвиток рухів, дій з предметами; формувати активну поведінку у дітей і підтримувати у них радісний та веселий настрій; виховувати позитивне ставлення до дорослих і дітей, які знаходяться поруч.

Розвивальні завдання: формування рухових навичок і умінь; розвиток фізичних якостей; формування навичок правильної осанки, навичок гігієни; освоєння спеціальних знань.

Завдяки пластичності нервової системи рухові навички та уміння формуються у дітей порівняно легко. Більшість рухів (повзання, ходьба, біг, ходьба на лижах, катання на велосипеді та ін.) використовуються дітьми в звичайному житті для пересування, що полегшує зв'язок з довкіллям і сприяє її пізнанню. Правильне виконання фізичних вправ позитивно впливає на розвиток м'язів, зв'язок, суглобів, кісткового апарату. Сформовані рухові навички і уміння дозволяють економити фізичні сили. Якщо дитина робить вправу легко без напруги, то вона витрачає менше нервово-м'язової енергії на її виконання. Завдяки цьому створюється можливість повторювати вправу більшої кількості разів і ефективніше впливати на серцево-судинну і дихальну системи, а також розвивати фізичні якості.

Показники психічного розвитку:

Сфера розвитку:

Дрібна моторика. Завдання з цієї сфери свідчать про сформованість координації діяльності обох рук та вміння брати:

0–1 (роки): дитина бере хоча б одну паличку двома пальцями; дитина видуває кілька бульбашок; дитина відкручує кришку самостійно; дитина кидає до контейнера один кубик; дитина бере цукерку, користуючись великим та вказівним пальцями;

Велика моторика. Завдання цієї сфери свідчать про сформованість координації діяльності обох рук та вміння хапання, спритності, рівноваги, швидкості, енергії, а також домінування ока, руки, ноги:

0–1: дитина відштовхується ногами та вміє рухатися в ходунках по кімнаті;

Перцепція. Завдання, що стосуються сприйняття, полягають на реагуванні на звук, встиганні дивитися на предмети, розпізнаванні кольорів, форм та розмірів:

0–1: дитина стежить очима за рухом бульбашок; дитина протягом усього часу спостерігає за рухом; дитина чує та орієнтується, звідки долинає звук брязкальця; дитина рішуче реагує на звук свистка і правильно орієнтується, звідки він походить. Реакція може бути вербальною або невербальною (дитина кліпає очима, змінює вираз обличчя, повертає голову в напрямку звуку); дитина правильно реагує на звук ручного дзвінка;

Гра та зацікавлення предметами. Чим або як дитина прагне бавитися; ступінь витримки у грі, правильне використання предметів, можливості зосередження уваги, вміння долати труднощі та виправляти власні помилки.

0–3: дитина маніпулює предметами; стереотипна гра

Налагодження контактів та емоційні реакції. Сформованість контактів дитини з іншими людьми (з батьками, з іншими дорослими, з дітьми): як дитина реагує на розлуку з батьками, в якій мірі вона в стані співпрацювати з іншими особами, а також, як задовольняє свої потреби,які реакції дитини на стрес, на раптові зміни, на те, коли їй перешкоджають у діяльності.

0–3: дитина правильно реагує на фізичний контакт, проявляє радість зі спільного контакту; дитина проявляє реакції переляку відповідно до віку та ситуацій.

Організація життєдіяльності

Щоб забезпечити сенсомоторний розвиток дитини, слыд створити належне соціальне та предметне середовище, яке передбачає наявність: дитячого ліжка, манежу, різноманітних яскравих предметів (іграшок, брязкалець, кульок, доріжок; дощок, невисоких ящиків, кубів, драбинок).

Для зорового зосередження над ліжечком на відстані 10-15 см від грудей немовляти, доцільно підвішувати різноманітні іграшки (кільця, палички, іграшки тощо), обабіч розташовувати великі м'які іграшки. Іграшки на бильцях ліжечка чи манежу викликатимуть бажання вставати й переміщуватися.

Задля вдосконалення слухового зосередження, рефлекторних реакцій та рухових дій малюка необхідно активно спілкуватися з ним, викликати позитивну емоційну реакцію.
Соціально-моральний розвиток

Дизонтогенез соціальної взаємодії

Соціальний розвиток і розвиток навичок комунікації.

Соціальна взаємодія, яка приносить звичайним дітям стільки радості й задоволення, в аутичних дітей викликає лише роздратування і бажання ізолюватися. Важко уявити собі ситуацію, гіршу від тої, коли мама бачить, що дитина відштовхує її любов, і не може це ніяк пояснити. Хоча аутичні діти демонструють свою емоційну прив’язаність до батьків чи інших опікунів, проте вони не реагують на їхню любов в очікуваний спосіб. Батьки стверджують, що діти неохоче відкривають свої обійми, щоб притулитися чи знайти втіху. Здається, що ігнорують чи погано інтерпретують емоційну поведінку людей і не розуміють їхніх почуттів. Цей брак емпатії є причиною невідповідної соціальної поведінки.

В онтогенезі у аутичних дітей цей процес розгортається так:

  • 6 місяців. Дитина менш активна, ніж здорова. Слабкий зоровий контакт. Немає відповідних соціальних проявів (не повертає голову і очі на звук, не „проситься” на руки).

  • 8 місяців. Близько 1/3 дітей надмірно замкнуті й можуть активно відштовхувати взаємодію, потребують уваги, але мало виражають інтерес до інших;

  • 12 місяців. Контактність зазвичай зменшується, як тільки дитина починає ходити, повзати. Не переживає розлуку з матір’ю; неперенесення прямого зорового контакту «очі в очі»; погляді ніби «повз»; відсутність фіксації погляду на обличчі людини; відсутність посмішки і відповідних емоційних реакцій.

Вікові можливості

Протягом першого року життя дитина намагається привернути увагу дорослих. Малюк упізнає матір, диференціює своїх і чужих, в нього з’являються перші прихильності. Наприкінці першого року життя Ішлмкає реакція, схожа на ревнощі, що засвідчує початок формування образу "Я".

Завдання розвитку

Виховні завдання: стимулювати бажання дитини спілкуватися з батьками, підтримувати інтерес та увагу до рідних та близьких; задовольняти потребу в доброзичливій увазі та позитивному ставленні дорослих; навчати помічати різні емоційні стани людей (радість, смуток гнів); виховувати до­віру до дорослого; формувати вербальні та невербальні способи спілкування; Розвивальні завдання: стимулювати пошукові рухи у відповідь на звертання дорослого ("Де годинник?" тощо); підтримувати намагання дитини промовляти перші слова.

Організація життєдіяльності

Забезпечення повноцінного соціально-морального роз-витку дитини першого року життя потребує створення умов для; розглядання тих, хто поруч, та зосередження уваги на них; розвитку здатності адекватно реагувати на усмішку, схвалення, незадоволення, формування вміння дифе­ренціювати голос і тон звертань рідних та близьких; прояв­ити пожвавлення при появі знайомої людини; вправляння у виконанні прохання, спокійній реакції на заборону; форму-вання елементарної здатності радіти успішному виконанню найиростіших завдань. Дорослий має бути чуйним, дбайливим, фізично та емоційно доступним для дитини: тримати, обнімати, притискати її до себе, усміхатися, розмовляти з нею, реагувати на малюка, задовольняти його потребу заспокоїтися та тішитися, розвивати почуття довіри, безпеки та захищеності у колі незнайомих людей, моделювати відкриті та довірливі стосунки, демонструвати повагу та любов до дитини.
Емоційно-ціннісний розвиток

Дизонтогенез

Емоційна реакція дитини із відхиленнями – дитина показує певні ознаки типу чи ступеня емоційної реакції. Реакції можуть бути загальмованими або надмірними і непов’язані із ситуацією, може кривлятися, сміятися або ставати суворою навіть, коли не відбувається ніяких очевидних подій або немає об’єктів, які могли б це спровокувати.

Вікові можливості

Протягом першого року життя в дитини формуються основи вибіркового ставлення до довкілля, передусім до людського та предметного. Вона уважно розглядає те, що її зацікавило, — людей, яскраві предмети, об'єкти природи, зосереджується на звуках, радіє набутим враженням, реагує на них жвавими рухами, виразними вокалізаціями та мімі­кою. Вибірковим стає її ставлення до рідних дорослих, ви­никає бажання з одними бути довше, з іншими — менше, а то й небажання входити у контакт. Якщо наприкінці першого року життя дитина не диференціює дорослих за ознакоь прихильності— неприхильності, це може бути тривожним сигналом, що засвідчує наявність особистісних деформацій. Основний здобуток цього віку – емоційна сприйнятливість впливів довкілля, елементарне розрізнення дитиною приємних і неприємних вражень, здобутих від зов­нішнього середовища та власного організму, закладання ос­нов майбутньої системи особистісних цінностей, прагнень, бажань, інтересів тощо.

Завдання розвитку

Розвивальні завдання: Привертати та зосереджувати увагу дитини на яскравому, цікавому, гарному, виразному; стимулювати емоційний відгук на різноманітні явища та об'єкти природи, гарні предмети, приємних людей, власне обличчя; вправляти в адекватній реакції на доступні розумінню життєві події, ситуації;

Виховні завдання: стимулювати бажання бути приємною, намагання стриматися від плачу, галасу, гніву тощо; закладати базис особистісних цінностей.

Організація життєдіяльності

Дорослий створює умови для розвитку в дитини здатнос­ті співпереживати, емоційно відгукуватися на різних людей, на їхні дії, обмінюватися поглядами. усміхатися у відповідь, допомагати довіряти тощо. Разом з ними дитина спостерігає за господарсько-побутовою працею тих, хто поруч, іграми інших дітей, навчається адекватно реагувати на емоційні прояви дорослих і дітей у її присутності. Тональністю голосу та звуками проявляти позитивне ставлення до них.

Недирективні форми психотерапевтичної взаємодії

Метою цих форм терапії є зниження рівня страху в аутичних осіб за допомогою пристосування до довкілля, а також навчання поведінки, необхідної для адаптації в суспільстві; головний акцент робиться на налагодженні контакту через наслідування і спільну активність.

Недирективна терапія охоплює також елементи арт-терапії (малювання, ліплення, колаж), ігри з водою та іншими предметами побуту.

Використання спеціальних психотерапевтичних ігор

у заняттях з аутичною дитиною

Необхідність психотерапевтичної роботи

В житті будь-якої дитини час від часу наступають моменти, коли вона дуже потребує психотерапевтичної допомоги. Пояснюється це особливостями людської психіки: якщо накопичився критичний рівень напруження, то в здоровому організмі виникає захисна реакція, щоби звільнитись від цього напруження, від негативних емоцій, не дати їм накопичуватись надалі. Така захисна реакція виникає, наприклад, якщо дитина втомилась або якщо її ображають. Звільнення від негативних емоцій найчастіше виникає, коли плачуть. За допомогою сліз вдається послабити напруження, причому цей спосіб найбільш гуманний, соціально адекватний і безпечний для навколишніх.

На відміну від здорової дитини, яка звичайно відчуває подібні труднощі лише час від часу, а інколи і успішно справляється з ними без сторонньої допомоги, аутична дитина практично безперервно перебуває в стані напруження і не здатна вийти з нього самостійно.

Поведінка аутичної дитини розладнана, вона не вміє керувати своїми емоціями, зокрема негативними. Це часто завдає труднощів батькам, які не в стані контролювати поведінкові реакції дитини. Через неможливість вплинути на поведінку дитини батьки часто соромляться з'являтися з нею на вулиці й в інших громадських місцях; на прогулянці вважають за краще усамітнитися в найтихішому куточку парку, а не вести малюка бавитись в коло дітей на дитячому майданчику. Проте такий спосіб дозволяє лише на якийсь час заховатися від проблеми, але не вирішує її.

У моменти, коли дитина починає поводитися неадекватно, близькі дорослі повинні розуміти, що вона робить це не спеціально, а лише тому, що переживає стан гострого дискомфорту. Агресивні випади, крики, розкидання предметів та іграшок, катання по підлозі - ось неповний арсенал дій, за допомогою яких дитина намагається захистити себе в ситуації, що виявилася для неї болючою. При загостреннях необхідно думати про стан дитини в даний момент, а не про правила пристойності, і прикласти всі зусилля, щоб допомогти їй. Проте часто виявляється, що допомогти дуже важко. По-перше, далеко не завжди зрозуміла причина такої реакції, важко виявити джерело дискомфорту. По-друге, батьки і педагоги не знають, що робити в подібній ситуації, а звичні спроби заспокоїти не приносять результату, а інколи, навпаки, ще більше напружують дитину. Слід врахувати, що емоційні спалахи виникають в аутичної дитини досить часто і з найрізноманітніших приводів. Щоб допомогти йому якнайкращим способом, необхідно зрозуміти характер цього спалаху, постаратися знайти причину неадекватної поведінки.

Так, причиною емоційного спалаху аутичної дитини може бути переживання гострого дискомфорту, наприклад, у випадку, коли перервана стереотипна гра дитини (гра, основним змістом якої є багаторазове повторення незмінного ланцюжка певних дій протягом довгого часу. Має на увазі єдиного учасника – саму дитину. Не містить оформленого сюжету, мета і логіка гри, значення пророблюваних дій часто незрозумілі для оточуючих). Якщо спробувати відірвати її від улюбленої гри в кубики або забрати пластилін, з якого вона годинами ліпить абстрактні фігури, швидше за все дитина виразить свій протест криком і діями (відмовиться віддавати іграшки). Тому не варто без гострої необхідності насильно відривати дитину від заняття, яким вона захоплена в даний момент.

Це може бути емоційне перенасичення, коли дитина намагається своїми діями дозувати емоційно насичену інформацію, яка надходить ззовні. Наприклад, коли дорослий співає дитині пісеньку, яка їй дуже подобається, вона раптом з криком закриває долонькою рот дорослого, закликаючи зупинитися. В цьому випадку слід негайно перестати і не наполягати на продовженні.

Частою причиною емоційних реакцій аутичної дитини є бажання викинути негативні емоції, що накопичилися. В цьому випадку можна говорити про своєрідну „емоційну розрядку”, коли дитина не усвідомлено намагається позбутися напруження, що накопичилося. Іноді така реакція виявляється у вигляді агресивних дій. У подібній ситуації необхідно допомогти дитині справитися з цим станом, навчити виходити з нього, а не намагатися заспокоїти або засуджувати за нехорошу поведінку і т.п.

В інших випадках дитина своїми діями намагається підвищити власний емоційний фон, як би „самостимулюється”, доходячи при цьому в стан крайнього збудження і втрачаючи контроль над своєю поведінкою. Дитина може завдавати собі удари по голові та іншим частинам тіла. В цьому випадку вона викликає у себе переживання певних примітивних емоцій, які дають їй заряд енергії. Можна назвати таку реакцію дитини „емоційною підзарядкою”.

Найскладніший випадок, коли причину афектного спалаху зрозуміти неможливо. Дитина раптом починає поводитися дивно і неадекватно, хоча секунду тому була абсолютно спокійною. В цьому випадку необхідно спробувати переключити увагу дитини, пропонуючи їй улюблене відчуття, наприклад, погладити її по спинці, або почати її улюблену гру, наприклад, можна запропонувати конструктор, з деталями якого дитина почне діяти, або почати переливати воду. Швидше за все, дитина підключиться до дій дорослого, і тим самим емоційний спалах буде погашений.

Використовування психотерапевтичних ігор необхідне, але доцільне не у всіх перерахованих випадках. На наш погляд, коли аутична дитина намагається або підвищити свій емоційний фон, або позбавитися негативних емоцій, використовуючи „емоційну підзарядку” або „емоційну розрядку”, вона застосовує найефективніші засоби для контролю над власною поведінкою.
Психотерапевтична гра як перший крок до контролю над емоціями
Під поняттям „психотерапевтична гра” ми маємо на увазі таку гру, мета якої – допомогти дитині досягти стану психічної рівноваги. В ході проведення психотерапевтичної гри стає можливим: допомогти дитині зняти накопичене напруження; згладити прояви афективних спалахів, зробити їх більш контрольованими; навчити дитину виражати емоції більш адекватним способом.

Особливості психотерапевтичних ігор

Психотерапевтична гра не є організованою наперед, а виникає спонтанно у зв'язку із зміною стану дитини. Тому педагог повинен бути готовий до проведення такої гри у разі потреби; психотерапевтичну гру веде і контролює психолог, який підіграє дитині, переживає разом з нею певні емоції, коментує те, що відбувається і тим самим допомагає дитині усвідомити власну поведінку; у психотерапевтичній грі обов'язково присутній об'єкт, на який спрямовані дії дитини, - це можуть бути матеріали: крупи, вата, вода т.д. і предмети: кубики, конструктор, газети і т.д.

Для психотерапевтичної гри характерний принцип повторюваності. Це означає, що прийнявши конкретну гру як „легальний” спосіб прояву власних емоцій дитина наступного разу, коли відчує необхідність емоційної розрядки, сама запропонує в цю гру побавитись. Проведення психотерапевтичних ігор дає ще одну унікальну можливість: протягом проведення таких ігор можуть виявлятися приховані страхи дитини. Виявляється це звичайно в тому, що у момент емоційного підйому дитина починає коментувати свої дії, а уважний педагог, у свою чергу, може розкодувати підтекст дій і слів дитини.

Види психотерапевтичних ігор:

1. Ігри з ватою.

Для ігор з ватою необхідний великої шматок непресованої вати.

Сніг йде”

Відщипуйте разом з дитиною невеличкі шматочки вати, підкидайте вгору зі словами: „Сніг йде”. Спостерігайте за падінням „снігу”, подуйте на нього, щоб він якнайдовше не падав.

Сніжки”

З невеликих шматків вати ліпіть „сніжки” (формуєте руками грудку) і зі словами: „Давай грати в сніжки, ось тобі!” кидаєте один в одного.

Замети”

У цій грі дитина заривається у великі грудки вати, а дорослий допомагає їй заховатися в „заметі”. Можна разом з дитиною заховати в „заметі” і улюблену іграшку.

2. Ігри з кубиками і деталями конструктора.

Під час заняття дитина може раптом підбігти до коробки з кубиками і перекинути її або високо підняти коробку з дрібними деталями конструктора і підкинути її. При цьому вона з явним задоволенням вслухується в гуркіт, що пролунав. В цьому випадку слід організувати гру.

Салют”

Разом з дитиною невисоко підкидайте дрібні деталі конструктора або намистинки, коментуючи такі дії словами: „Салют почався - бабах!”. Потім разом з дитиною збирайте деталі в коробку. Якщо дитина захоче, продовжуйте гру: „Салют продовжується!”

Землетрус”

Якщо дитина починає підкидати більші предмети і деталі: кубики, великий конструктор, коробочки, - хай це буде „землетрус”. При цьому страхуйте дитину, стежте, щоб підкидалися тільки легкі, безпечні предмети. Якщо ступінь збудження дитини перевищує допустимі межі, і вона починає кидати предмети, застосовуючи силу, не дивлячись - переключіть її на стереотипну гру.

Викидаємо сміття”

Візьміть непотрібну коробку великих розмірів і скидайте в неї різноманітні непотрібні предмети – коробочки, пластикові пляшки, ганчірки – зі словами: „Викидаємо сміття!”. При цьому слід „викидати” тільки безпечні ( предмети негострі і які не розбиваються).

Ігри з невеликими подушками, рушниками, шнурками, коробками.

Аутичні діти досить часто наносять собі удари, у тому числі і по голові. Причина таких дій - або самоагресія, або самостимуляція! У таких і подібних їм випадках рекомендується організація психотерапевтичної гри. Переважно діти одразу ж включаються в таку гру, тим більше, якщо вона вже знайома з минулих занять. А педагог (психолог) отримує можливість контролювати силу ударів, переключаючи активність дитини з агресивних дій на гру.

Хто сильніший”

В цій грі дорослий пропонує дитині взятись за один кінець шнурка і починає тягнути за другий кінець зі словами: „Віддай! Віддай!”. Дитина включається в гру, тягне шнурок на себе. Можна використовувати подушку або рушник.

По душкові бої”

Для гри необхідні маленькі м’які подушечки. Кидайте один в одного подушечками, вигукуючи переможні кличі. Можна і „побити” одного подушечками, намагаючись попадати по різноманітним частинам тіла.

Вибиваємо порох”

Даючи дитині приклад, починайте усердно бити руками по подушці (будь-якого зручного розміру) зі словами: „Давай вибивати порох із подушки – ось так, ось так!”

Дитячий футбол”

Організуйте гру в футбол, використовуючи замість м’яча пусту коробку з-під соку або пластикову пляшку. Бавитись можна руками і ногами, коробку (подушку, пляшку, пластмасовий кубик) можна копати, кидати, забирати.

  1. Ігри зі старими газетами або журналами.

Салют”

При підкиданні в повітря журнал чи газета виникає своєрідний шелест, до того ж цікаво спостерігати за їхнім „польотом”. Пограйте разом з дитиною в „салют”. При цьому постарайтеся дати їй зрозуміти, що подібні дії недопустимі відносно книг, а також нових журналів і газет. Виділіть непотрібні журнали і газети і покладіть їх у визначеному місці – поясніть дитині, що їх вона може використовувати за власним розсудом (підкидати, рвати, різати і т.п.).

5. Ігри з водою.

В іграх з водою аутична дитина часто починає розбризкувати воду, перевертає ємності з водою. Припускаючи наперед такий розвиток гри, розташуйтеся на кухні або у ванній кімнаті. Не засуджуйте дитину і не намагайтеся її зупинити, а організовуйте гру. На жаль, в іграх з водою є жорсткі межі, якщо заняття проходить в міській квартирі. Але влітку на дачі ніяких обмежень бути не повинно – бризкайтесь і розливайте воду, скільки захочете. Якщо справа відбувається в квартирі, буде дуже добре, якщо ви разом з дитиною „усунете наслідки повені”, зібравши воду шваброю.

Повінь”, „водоспад”, „фонтан”

Організовуйте гру у ванній кімнаті. Наберіть теплу воду у ванну і починайте переливати її, наливаючи у великі ємності і знову виливаючи у ванну. Коментуйте свої дії словами: „Який водоспад!” або: „Ось фонтан!”.

Бризкалки”

Влітку на вулиці або на дачі організовуйте ігри з розбризкуванням води. Можна використовувати водяний пістолет, гумову грушу, шланг з водою. У цій грі допустимо „промокнути до нитки”, але після закінчення її переодягніть дитину в сухий одяг.
Правила проведення терапевтичних ігор

Необхідно підтримати дитину в моменти виразу їм емоцій і відчуттів. Здійснити це можна шляхом повторення дій дитини, її слів і вокалізацій (зовнішнє беззмістовне промовляння чи приспівування окремих звуків і складів). Якщо дитина закричить, покричіть разом з нею, якщо впала на підлогу, сядьте поряд, якщо вимовляє слова або фрази, повторіть їх. Завдяки таким діям дорослого дитина не буде почувати себе самотньою в цій складній для неї ситуації.

Необхідно супроводжувати гру емоційним коментарем. Під час психотерапевтичних ігор перед педагогом стоїть важливе завдання – пояснити дитині її поведінку, надаючи йому на словах більш адекватні риси. Основний зміст такого коментарю – дати дитині зрозуміти, що вона „не погана”, а то, що відбувається, - це така гра. Переважно дитина приймає такий спосіб „легалізації” власної поведінки.

Пам’ятайте, що не можна допускати прояву агресії по відношенню до людей і іграшок – прототипам людей (лялькам, ведмедикам і т.д.). В такій ситуації негайно переведіть агресивні дії дитини на об’єкти предметного світу – кубики, подушку, крупу, пісок, воду і т.д. Якщо дитина замахнулася для удару, спокійно, але твердо негайно перехватіть її руку. А у випадку, коли дитина готується викинути ведмедика у вікно, заберіть іграшку, твердо сказавши „ні”. Натомість запропонуйте паличку, кусок пластиліну, папір. Навіть якщо реакція дитини на заборону буде гострою, необхідно залишатись непохитним, настоюючи на виконанні цих вимог.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка