Програма розвитку дітей дошкільного віку зі спектром аутистичних порушень



Сторінка4/15
Дата конвертації08.03.2016
Розмір2.93 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Пізнавальний розвиток

Дизонтогенез пізнавального розвитку.

Сенсорний розвиток

Зорове сприймання. Особливості зорового сприймання виявляються у дітей-аутистів у ранньому віці. Етіологічно значимі стимули, такі як людська особа, очі, не викликають тієї реакції, яка є типовою для здорових дітей. Численні експерименти і спостереження виявили, що очі – найбільш значима частина обличчя для дитини. Очі є своєрідним пусковим механізмом для посмішки у ранньому дитячому періоді. Серед стимулів зображень обличчя і фігури, маленькі діти воліють дивитися на зображення обличчя. Це важливий крок для розвитку пізньої соціальної чутливості.

Слухове сприймання. Здорові немовлята здатні на значну локалізацію звуку. Відомо також, що для маленьких дітей характерна вибірковість до мовних стимулів. Вважається, що ця вибірковість підготовлена еволюційно. Аутистичні діти найчастіше ніяк не реагують навіть на голосні звуки, справляючи враження глухих. Водночас щодо деяких звуків вони демонструють гіперчутливість, наприклад, затискають вуха, почувши гавкіт собаки. Дуже часто простежується відсутність вибіркової уваги до звуків мови.

Тактильна чутливість. Айєрс (1972) спостерігала прояви специфічної тактильної чутливості, досліджуючи дітей, які мали труднощі у навчанні. Однією з характерних особливостей тактильної чутливості в аутистів є так званий тактильний захист. Типовими виявами тактильного захисту (за Маас, 1998) є небажання мити та розчісувати волосся; труднощі зі смоктанням, гризінням і жуванням; негативна реакція на мокрі пелюшки, купання, обстригання нігтів; уникання липких, зернистих, м’яких, пухнастих матеріалів; уникання несподіваних дотиків; задоволення від відчуття розривання тканин, паперу, пересипання круп; обстеження навколишніх переважно за допомогою обмацування тощо. Порушення тактильної чутливості, типове для цих дітей, призводить до порушення формування схеми тіла і фізичного образу „Я”. Тактильний захист може бути перешкодою для розвитку нових видів діяльності, впливає на якість навчання, спричинює обмеження пізнавального та соціального досвіду.

Завдання розвитку

Розвивальні завдання: Слід привертати увагу дитини до предметів, речей, тварин, рослин; схвалювати намагання зосередитися, сконцентрувати увагу, утримати погляд на комусь або чомусь, заохочувати самостійні дії, розвивати пасивне та активне мовлення; схвалювати найпростіші прояви дослідницьких дій, супроводжувати їх коментарем.

Корекційні завдання: Стимулювати бажання дитини обстежувати доступні предмети, безпечні об’єкти природи зором і на дотик; вправляти в орієнтуванні на власному тілі – показувати очі, ніс, вуха, волосся, ноги, руки тощо.

Організація життєдіяльності

У процесі спілкування з природою слід спонукати малюка до сенсомоторного реагування за напрямками: "вгору (небо, сонечко, хмарка); "вбік" (деревце, квітка, куі "вниз" (киця, собачка). Дорослий супроводжує мімікою, жестами, відтворює голосом явища природи: "гур-гур" (грім) "льоп-льоп" (дощик), голоси тварин: "няв-няв" (кішка), гав- гав (собака). Розвитку пізнавальної активності дітей сприятиме пантомімічне імітування дорослим природних явищ "сонечко усміхається", "дощик танцює".

Ознайомлюючи немовля з предметним світом, дорослий навчає його відстежувати зором ("орієнтовні дії") місцезнаходження предметів: "Де лежить наша книжечка?", "Де висить картина?", "Де грає магнітофон?" Вправляє малюка в розгляданні та обмацуванні предметів з привабливим кольором, формою, фактурою, текстурою; дає змогу маніпулювати ними: рвати, жмакати папір, постукувати предмет об предмет, переміщувати їх з одного місця в інше, брати й стискати предмети в руці. Розвиваючи пізнавальну активність дитини, спрямовану на ознайомлення з її власним "Я", дорослий час від часу пропонує розглядати власні руки, ноги, одяг, відображення у дзеркалі свого обличчя, зачіски; з різними інтонаціями називає її ім'я; вживає пестливі слова. Він схвалює вправні дії дитини, спонукає повторювати та вдосконалювати їх.
Мовленнєвий розвиток

Дизонтогенез мовлення

Мовленнєво-комунікативний розвиток: виражена недостатність або повна відсутність потреби в контакті з оточуючими людьми; порушення формування усіх форм довербального і вербального спілкування; слабкість артикуляцій; можлива відсутність ускладнення лепету за умови його наявності; вимова лише окремих складів або ж виражена схильність до вербалізації; запізнення або випередження появи перших слів, їх незвичність і маловживаність; після появи перших слів можливий розвиток мутизму (відмова від мовлення), що зберігається на місяці і навіть роки; вимова перших слів нікому не адресована і не виступає засобом спілкування; слова вимовляються спонтанно, без урахування ситуації, використовуються без співвідношення з конкретними предметами чи людьми; обмеженість можливості розуміння мовлення; відсутність реакції на звернене мовлення, в тому числі і на власне ім’я.

Домовленнєві засоби спілкування у дитини не формуються, оскільки вона з рідними не спілкується, на контакт не йде. Предметно-маніпулятивна діяльність досить своєрідна – маніпулює постійно лише тією іграшкою або річчю з навколишнього оточення. Яку сама обирає. Якщо її віднімати й давати іншу – кричить, плаче.

Вікові можливості

Перший рік життя є дофонемним періодом, коли закладаються основи мовлення. Крик — закономірне явище, що засвідчує нормальний процес розвитку дитини й відіграє важливу роль у підготовці мовленнєвого апарату до.звуковимови й встановленні мовленнєвого дихання.

У перші місяці життя з'являється мовленнєва стадія агукання та гуління. Затихання малюка під чає розмови батьків свідчить про концентрування зорової та слухової уваги, що є перед­мовою розвитку його фонематичного слуху. З'являються белькотання (або белькотіння чи белькіт) - створення складних звукових конструкцій та лепет — не менш складна стадія ви­будовування звуків у рівномірні інтонаційно забарвлені ряди (ма-ма-ма-ма, ба-ба-ба). Означені стадії становлення звуковимови спостерігаються в усіх дітей, навіть тих, хто має глибокі порушення слуху.
Завдання розвитку

Розвивальні завдання: індивідуально-корекційна робота передбачає, що батьки (мати, батько), гувернер-дефектолог намагаються тілесно контактувати з дитиною, щоб викликати в неї гуління й гукання – перші передмовленнєві реакції. Дитину беруть на руки, за ручки, якщо вона лежить, щоб створити контакт “рука в руку”, “тіло до тіла” й промовляють до неї: ау-ау-ау; г-г-г; агу- агу-агу. Після гуління дитину спонукають до голосу: ба-ба-ба, да-да-да, та-та-та. Це відбувається також у контакті “рука в руці”. Дорослий бере дитину за ручки й легенько відбиває ними, плескаючи в долоньки, склади. Дана звуковимова вроджена, тому доступна й дитині з аутизмом.

Навчальні завдання: привчити дитину розуміти мовлення, навчати її прислухатися до звуків і слів навколишнього оточення, розрізняти інтонацію голосу. Обов’язково підтримується позитивне емоційне збудження дитини, яка перебуває на руках у дорослого. Інший дорослий торкається руками голівки дитини, наче ховається за того, хто її тримає і промовляє: “ку-ку, ку-ку, де ти?” Також закриває дитині на кілька секунд легенько очки своїми руками й промовляє: “ку-ку, де ти”. Потім віднімає руки від очей дитини і знову говорить: “є!”, уподібнюючи белькіт дитини до чіткого звуконаслідування звуків і слів.

Щоб однорічна дитина краще і швидше запам’ятала назви частин власного тіла, орієнтувалася у схемі власного тіла, дорослий бере її ручку в свою руку і торкається частин свого обличчя. Промовляючи: “Де в мене вушко? Покажи, Є вушко!” Закриває вухо рукою і говорить: “Де вушко? Немає вушка”. Потім забирає руку і радісно вигукує: “Є вушко! А в тебе де вушко?” – торкається вушка дитини і знову радісно вигукує: “Є в тебе вушко!”. А де в мене ротик? Покажи. А в тебе де ротик? Є ротик в тебе – покажи пальчиком”. – Бере ручку дитини і її пальчиком торкається ротика дитини, радісно вигукуючи: “Є ротик у ..” – постійно називає ім’я дитини, щоб вона привчалася, що в неї є ім’я. Такі вправи орієнтують дитину відгукуватися на власне ім’я.

Корекційні завдання: Методом “рука в руку” дитині дають різні звукові іграшки чи предмети (іграшкові тваринки, птахи, лялька, машинка, ложечка, блюдце, чашка, одяг, взуття), називаючи їх та коментуючи назви предметів і їхні дії, стимулюючи в дитини агукання, гуління, лепіт. Звукові іграшки дозволяють супроводжувати їхній звук та дії голосом дитини. Пасивний словник збагачується різноманітними звуковими образами слів, які підкріплені дотиковими відчуттями дитини.

Ознайомлення дитини з навколишньою природою починають з обстеження нею різноманітних ягід та фруктів. Методом “рука в руку” дитина опановує колір, форму, розмір, смак предметів; її пасивний словник поповнюється відповідною лексикою. У пам’яті поступово фіксуються мисленнєві образи даних предметів та слова, що означають їхні назви, збагачуючи пасивний словник словами-еталонами.
Організація життєдіяльності

Оскільки дитина реагує лише на контакт з дорослим, вся організація її життєдіяльності базується на прямому контакті з нею. Дорослий розмовляє з дитиною лагідно, спокійно, посміхаючись, вживаючи пестливі слова, якими називає частини її тіла та предмети оточуючого світу. Дитячий погляд завдяки інструкції постійно фіксують на дорослих (тих, про кого вона вже знає, про кого чула, але ще байдужа до спілкування та контакту з ними, інертна до них). Радісною, схвильованою інтонацією дитину запитують: “Дивись, хто це йде? Мама йде (тато, брат, бабуся). Де мама, тато, покажи пальчиком (дії виконуються методом “рука в руку”. Побачене постійно не лише коментує, а разом з дитиною виконує відповідні дії з предметами. Знайомлячи з природними об’єктами (квітка, листочок, гілочка тощо), однорічній дитині дають їх в руку, щоб методом “рука в руку” вона могла з допомогою дорослого обстежити їх, торкнутися. Увага постійно фіксується й концентрується завдяки чіткій інструкції: “На квіточку, на листочок”. Потім до дитини звертаються з елементарними запитаннями: “Де квіточка? Яка квіточка? Дивись - вона синя, жовта, червона”, відповідаючи: “Яка гарна квіточка! Як пахне квіточка! Понюхай” – дають дитині понюхати квітку, імітуючи пчихання від її запаху. Щоб тренувати до майбутньої мовленнєвої діяльності артикуляційний апарат дитини, їй показують, як плямками, агукають до неї, звертаючись: “Давай будемо їсти. Відкрий ротик – гам! Де язичок, де губки. Ой, губками будемо дмухати”, – вчать дмухати на листок паперу чи фольгу, щоб вони зашелестіли. Усі жести, вокалізації дитини активно підтримуються, її постійно хвалять, заохочують до контакту й спілкування.



Розвиток комунікативної функції мовлення

Для дітей від 0 до 1-го року

Здебільшого в цьому віці проблеми розвитку дитини із розладами спектру аутизму лише усвідомлюються оточуючими, діагноз ще не встановлено. На цьому етапі важливо провести ретельні спостереження та діагностування, узагальнити результати, визначити особливі потреби дитини та спланувати корекційно-розвивальну роботу.

У цей час важливо винагороджувати будь які спроби дитини до контакту, стимулювати гуління, белькотіння дитини. Нав’язувати спільні ігрові дії. Привертати увагу до різноманітних звуків, мовлення, міміки, інтонації, жестів оточуючих. Вчити дитину пережовувати тверду їжу, облизувати ложку, пити з чашки.

Художньо-естетичний розвиток
Дизонтогенез

У перших місяцях життя дитина не проявляє специфічних реакцій на колір, форму, проте спостерігає рух предметів, але не фіксує своєї уваги на них. Дитина може демонструвати слабкий інтерес до іграшок та інших об’єктів або не використовувати їх за призначенням. Дитина може гратися частиною іграшки, бути завороженою відбиттям світла від об’єкта або гратися виключно однією іграшкою.

Вікові можливості

Па першому році життя дитина ще не використовує за призначенням олівець, пензлик, кольорову крейду, однак вона сприйнятлива до яскравих кольорів, форм, фактури й текстури матеріалів, предметів, іграшок, тягнеться до них рукою, хапає, маніпулює. Все це закладає підґрунтя майбутньої здатності передавати свої життєві враження лінією, кольором, формою, величиною, композицією.

Завдання розвитку

Розвивальні завдання: привертати увагу дитини до предметів яскравих кольорів (червоного, синього, зеленого, жовтого), до образотворчих
матеріалів та інструментів; розвивати емоційну чутливість
до кольорів, кольорової плями, бажання розглядати картинки, ілюстрації, активно реагувати на їхній зміст;


Навчальні завдання: створювати сприятливі умови для обстеження та сприйняття доступних предметів і речей за їхньою величиною, формою, фактурою; Враховувати фізичний та психологічний стан дитини;; створювати під час виконання вправ образотворчого циклу радісну, піднесену атмосферу; надавати дитині свободу вибо­ру, можливість жити природним життям, підвищувати стій­кість її зорової уваги; вправляти в умінні відчувати, сприй­мати різноманітні ознаки довкілля.

Організація життєдіяльності

Емоційно насичене середовище — важлива передумова закладання основ художньо-естетичного розвитку на першому році життя дитини. Оскільки в першому півріччі зір немовляти є одним із провідних органів чуттів, а у другому органом самостійної цілеспрямованої дії стає його рука. Батьки і педагоги мають організовувати буття дитини з урахуванням цих особливостей. Отже, спочатку слід "забезпечувати враження" для очей — малюк дуже сприйнятливий до різноманітних яскравих кольорів і форм. У спілкуванні з дитиною дорослий може використати ігрові вправи: "Знайди колір", "Розклади лісові ягідки за кольорами кошиків". Основними інструментами та матеріалами, які доцільно пропонувати малюкам першого року життя, є гуашеві фарби, кольорові олівці, білий папір формату А4, пензлі, картки, ілюстрації.

Образотворча діяльність

Дизонтогенез

У дітей із спектром аутизму спостерігається недостатній розвиток сенсомоторної сфери, дрібної моторики, сприйняття, уяви про оточуючий світ. Такі діти відзначаються нездатність до символізації в грі і кмітливістю у вирішенні сенсомоторних завдань. У них практично не розвинуте символічне мислення і уява. Для них характерна буквальність і конкретність у сприйнятті оточуючого світу. Аутична дитина, часто виявляє особливу сенсорну вразливість по відношенню до звуку, світла, запаху, дотику. Низький поріг афективного дискомфорту обумовлює тривалу фіксацію неприємних вражень, швидке перенасичення навіть приємними переживаннями, що призводить до страхів, заборон, обмежень у контактах зі світом.

Вікові можливості

Дитина ранніх років життя проявляє інтерес до кольорів, малюнків у книжечках. Через перегляд малюнків розширюється уявлення про навколишній світ, людей, тварин, рослини, явища природи, предмети, збагачуються враження дитини, які вона виражає у образотворчій діяльності через кольорову гаму.

Завдання розвитку

Розвивальні завдання: Привертати увагу немовляти до кольрів, пропонувати перегляд доступних вікові малюнків, картинок у книгах; підтримувати радісний, бадьорий настрій дитини під час перегляду малюнків, супроводжувати перегляд виразними мімікою та жестами, підвищувати стійкість зорової уваги.

Виховні завдання: Розвивати у дитини інтерес до образотворчої діяльності (ліпки, малювання, аплікації), вправляти в умінні відчувати, сприймати різноманітні ознаки довкілля, виховувати здатність прислухатися, вдивлятися, радіти новим враженням, спонукати до самостійного зосередження.
Організація життєдіяльності

Під час роботи з аутичними дітьми педагог повинен на кожному році навчання враховувати особливість слухового сприйняття при аутизмі. Всі завдання та пояснення педагог повинен супроводжувати демонстративним матеріалом та зразком. Спираючись на більш розвинутий зоровий канал сприйняття інформації дитиною з аутизмом, ми розвиваємо наочно-дієве мислення та полегшуємо процес навчання. Враховуючи вищезгадані фактори, ми ставимо перед собою наступні завдання: формування позитивного емоційного відношення до образотворчої діяльності; формування навичок образотворчої діяльності як засобу самовираження дитини; розвиток зацікавленості до діяльності та її результатів; розвиток творчої, пізнавальної та продуктивної діяльності; формування потреби у відображенні дійсності доступними засобами (малюнок, аплікація); навчання прийомам та засобам малювання, аплікації, ліпки; формування вміння співвідносити отримані зображення з реальними об’єктами, явищами, подіями; збагачення, деталізація ти фіксація уявлень про предмети та явища оточуючого світу; удосконалення дрібної моторики, координації рухів обох рук; виховання адекватного відношення до результатів власної діяльності та діяльності інших осіб, формування основ самооцінки; сприяння соціальному та емоційному розвитку під час спільної творчої діяльності. Навчання за програмою образотворчої діяльності допоможе аутичній дитині розвивати емоційну сферу, уяву та формувати позитивне відношення до себе та оточуючого світу.

При навчанні дитини з аутизмом на всіх роках навчання потрібно враховувати важливість контакту з педагогом, самопочуття дитини та ]] емоційний стан. Починаючи роботу з аутичною дитиною ми маємо встановити контакт з дитиною, спираючись на її інтереси та суперцінності. В момент прояву підвищеної цікавості дитина активна та внутрішньо цілісна. Навчаючи аутичних дітей ми маємо дотримуватись тематичного навчання. Під час занять мають бути матеріали, що відповідають темі тижня. Теми повинні розглядатися щонайменше протягом тижня.

Поведінка: хвороблива прихильність до рутинного, постійного (звичного) порядку, страх будь-яких змін у розпорядку і навколишньому середовищі; переважання маніпуляцій над предметними предметних діями; стереотипність поведінки; негативізм; прояви агресії та самоагресії.

Ігрова діяльність: стереотипні маніпуляції переважно неігровими предметами; ігнорування іграшок.
Музична діяльність

Дизонтогенез

У дитини із спектром аутизму не розвинене відчуття ритму. Дитина не завжди повторює звуки за дорослим і це потребує наполегливості та допомоги з боку дорослого. Часто повторює із затримкою. Реакція на звуки дитини змінюється; часто вона ігнорує вперше почуті звуки, може боятися або закривати вуха, іноді демонструє підвищену або знижену чуттєвість до звуків у дуже помітному ступені залежно від типу звуку.

Музичний розвиток (показники дизонтогенезу): краще «спілкуються» з предметами, ніж з людьми; ідентифікують себе з інструментом через його форму або звук; маніпуляції з музичними предметами; перцептивний контакт з інструментами.

Музичні заняття спрямовані на встановлення позитивного контакту між дитиною та середовищем.

Вікові можливості

Немовля радо сприймає різноманітні звуки, прислухається, емоційно реагує на них, намагається відшукати джерело звучання. Першими музичними творами немовляти є колискові пісні, що співає мати, потішки, пісні-забавлянки. Музика розвиває емоційну чутливість, елементарні музичні здібності дитини.

Завдання розвитку

Розвивальні завдання: створювати радісну атмосферу музичними засобами; викликати бажання слухати музику, виконувати нескладні рухи («веселі ручки», «ладусі»).

Навчальні завдання: розвивати пам'ять, слухову увагу; вчити наслідувати рухи і звуки разом із дорослими та самостійно. У процесі музичного розвитку дитини з порушенням аутистичного спектру виділяють такі основні етапи: розвиток сенсорики; формування відчуття ритму; усвідомлення наявності педагога та співпраця з ним; включення в групову роботу.

Виховні завдання: викликати в немовляти різні реакції на музику: зосередженість, усмішку, голосові реакції, розвивати сприйнятливість і чутливість до веселого, спокійного, сумного в музиці.

Організація життєдіяльності

У віці дитини від одного до двох років надається свобода у використанні музичного інструменту і власного голосу так, як хочеться дитині; вибирається безпечний простір (власна територія дитини); дитина починає усвідомлювати звуки голосу та інструментів через окремий звук, коли тактильні, слухові і рухові процеси здійснюються одночасно; здійснюється взаємозв’язок між різними звуками за рахунок певної музичної фрази; малювання геометричних форм круговими рухами пальцем дитини по музичних інструментах.
Художня література

Дизонтогенез

Дитина з аутизмом із затримкою повторює окремі слова, не відповідає на прості запитання, не бажає самостійно роздивлятися книжки-розкладинки, коментувати побачене, стежити за розвитком подій у художньому творі, не проявляє зацікавлення персонажами із певної казки та не впізнає їх.
Вікові можливості

Художня література та усна народна творчість входять у життя немовляти вже з перших місяців життя через римовані народніпотішки, дитячі віршики, коротенькі казочки. Вони розширюють його уявлення про навколишній світ: людей, тварин, рослини, явища природи, предмети, іграшки; збагачують враження, розвивають пізнавальну та емоційну сфери; закладають інтерес до читання книжок дорослим; виробляють позитивне сприймання: художнього слова, його мелодійності та виразності.

Завдання розвитку

Розвивальні завдання: формувати емоційну сприйнятливість літературних тво­рів, стимулювати інтерес до них, розвивати здатність актив­но слухати художній текст та реагувати на нього; навчати ігрових дій, що відповідають тексту віршиків, пестушок, ка­зок; допомагати впізнавати літературні твори та їхніх персо­нажів; заохочувати, якщо у дитини розвинене мовлення повторювати окремі слова,

Навчальні завдання: виробляти звичку уважно розглядати ілюст­рації, впізнавати літературних персонажів, відповідати на прості запитання; привчати стежити за розвитком подій у художньому творі під час використання дорослим наочності, спонукати самостійно роздивлятися книжки-розкладинки.

Організація життєдіяльності

Дитина раннього віку сприйнятлива до слухання худож­ніх творів, особливо поезії малих форм, передусім фольк­лорної, та художніх творів, дійовими особами яких є діти й тварини. Дитина уважно слухає доступні вікові художні тексти, розглядає ілюстрації у книжках, альбомах та відтворює побачене окремими словами, фразами. Дорослий створює для дитини умови, які сприяють отри-манню інформації про доступні малі поетичні жанри фольклору (потішки, забавлянки, примовлянки, пісеньки) запам’ятовуванню їхнього змісту; розкриттю типових фольклорних образів (лисички-сестрички, півника-гребінця, котика-муркотика, вовчика-братика); розумінню змісту народних казок, взнаванню знайомих персонажів казки у книжні, на ілюстраціях, усвідомленню призначення колисанок, застосовуванню їх у своїй ігровій діяльності. Оптимальним для розвитку дитини цього віку є поєднання різних форм організації її життєдіяльності — ігор, розваг, коротеньких занять.
Театралізована діяльність

Дизонтогенез

У дитини із спектром аутизму не розвинене вміння концентрувати увагу та виражати власні емоції, вона не встановлює зорового контакту, не вміє співпереживати, виражати власний емоційний стан через міміку та жести, і не розуміє емоційний стан інших.
Вікові можливості

Дитина оволодіває вміннями та навичками сприймання театралізованих ігор з іграшками – іноді впізнає знайомі твори, реагує на них пожвавленням, певними емоціями. Набуває вміння наслідувати звуки, окремі слова коротеньких віршиків. Виконує дії «дай ручку»за показом і словом дорослого.
Завдання розвитку

Розвивальні завдання: Розвивати у дитини із аутизмом уяву, символічне мислення, концентрацію уваги, вміння виражати емоції, використовувати міміку та жести. Вправляти дитину в зосередженні на театралізованих діях з іграшками. Наслідувати звуки та окремі слова віршиків та забавлянок, розігрувати пальчикові сюжетні ігри.

Виховні завдання: формувати встановлення зорового контакту, взаємодію поглядом, мімікою, інтонацією. Навчати вмінню співпереживати, виявляти свій емоційний стан та розуміти невербальні звернення.

Організація життєдіяльності

Дуже часто у дітей з аутизмом добре розвинута механічна пам’ять, вони здатні до запам’ятовування і відтворення віршованих текстів, що є сприятливим для театралізованої діяльності. Однак слід пам’ятати, що засвоєну навичку дитина не завжди відтворить у іншій ситуації, з іншими людьми.

Аутична дитина, часто виявляє особливу сенсорну вразливість по відношенню до звуку, світла, запаху, дотику. Низький поріг афективного дискомфорту обумовлює тривалу фіксацію неприємних вражень, швидке перенасичення навіть приємними переживаннями, що призводить до страхів, заборон, обмежень у контактах зі світом.

Креативний розвиток

Дизонтогенез

Дитина може виявляти невластивий інтерес до іграшки або використовувати її не за призначенням (наприклад, стукати іграшкою чи смоктати її). Іноді вона може гратися частиною іграшки, бути заворожено відбиттям світла від об’єкта або гратися виключно однією іграшкою. При цьому дитину важко переключити, коли вона зайнята цими невідповідними діями. Така дитина може імітувати найпростішу поведінку (наприклад, плескання у долоні або видавати поодинокі звуки в більшості випадків).

Вікові можливості

Перший рік життя є для дитини періодом відкриттів, пов'язаних зі світом природи, предметами та людьми, що навколо, з власним тілом. Безпомічна дитина цього віку відрізняється інтенсивним розвитком потреби, в нових враженнях. Оволодіння результативними діями з предметами, зростання рухової активності, зміцнення м'язів та елементарний розвиток дрібної моторики рук сприяє виникненню цілеспрямованих дій, експериментуванню з доступними предметами.

Завдання розвитку

Аутичні діти, які мають загадковий синдром, займають особливе місце. Спеціалісти, які починають працювати з аутичною дитиною зіштовхуються з безліччю труднощів: по-перше, з такою дитиною нелегко знайти контакт; по-друге, у випадку раннього дитячого аутизму визнані прийоми навчання не завжди є ефективними.

Навчальні завдання: надавати дитині змогу обстежувати доступні та безпечні для життя предмети, людей, об’єкти природи, вчити орієнтуватися на слова дорослого «можна» і «не можна».

Корекційні завдання: робота з аутичною дитиною потребує особливого підходу: побудова корекційних занять з нею, особливо на початкових етапах роботи, відрізняється від занять з дітьми, які мають інші порушення розвитку.

Організація життєдіяльності

Перш ніж починати роботу з дитиною, слід пам’ятати про таке: на етапі встановлення контакту з дитиною не рекомендується наполягати на проведенні конкретних ігор, виконанні певних завдань; будьте більш чутливим до реакцій дитини, дійте в залежності від ситуації, її бажань та настрою; часто дитина сама пропонує ту форму можливої взаємодії, яка на даний момент є для неї найбільш комфортною; інколи, особливо на початкових етапах роботи, варто прийняти таку пропозицію дитини (звичайно, не забуваючи про цілі роботи); все, що відбувається на занятті, має супроводжуватися емоційним коментарем, під час якого дорослий проговорює всі дії та ситуації; не забувайте, що поведінка дитини під час заняття може бути різною; якщо дитина вийшла зі стану рівноваги, слід бути спокійним, не сварити, а зрозуміти, чого дитина хоче в даний конкретний момент і спробувати допомогти їй вийти зі стану дискомфорту.

Стереотипна гра аутичної дитини як привід для знайомства

Присутність стереотипної гри виділяє аутичну дитину з-поміж інших. Стереотипна гра на початку корекційної роботи стає основою побудови взаємодії з нею, оскільки це комфортна ситуація, всередині якої дитина є спокійною.

Під час знайомства з дитиною психолог чи педагог лише спостерігає за стереотипною грою дитини. Ціль спостереження – спроба вникнути в структуру стереотипної гри: виявити цикл дій, що повторюються; виділити конкретні звуки, слова та словосполучення, які видає дитина під час гри. Ваші спостереження та висновки підкажуть, яким чином ви можете приймати участь в грі.

На початок просто присядьте недалеко від дитини. Якщо вона не відвернеться від вас – це вже добре. Однак, часто може існувати і негативний досвід спілкування з дорослими, який будувався на тиску. Тому, вона може зреагувати і негативно: відійде від вас якнайдалі і знайде нове місце для гри. Але в будь-якому випадку залишайтесь неподалік і продовжуйте спостерігати.

Коли дитина звикне до вашої присутності, можна обережно пробувати підключатися до її ігор, проте робити це слід тактовно і ненав’язливо. Почніть з того, що в потрібний момент (адже ви вже запам’ятали порядок дій дитини) подайте необхідну деталь, чим ви і звернете її увагу на свою присутність. Неголосно повторіть за дитиною її слова.

Не підганяйте взаємодію. Ваша ціль – дати зрозуміти дитині, що ви не будете заважати їй бавитися (як це зазвичай буває), крім цього, ви ще й принесете користь. На цьому етапі ваші зусилля повинні бути спрямовані на те, щоб отримати довіру дитини. Це потребує часу та терпіння. Ситуація, коли педагог приходить, а дитина в цей час зайнята своєю стереотипною грою і він не звертає ніякої уваги, є звичною на початку занять з аутичною дитиною. Проте, якщо діяти терпеливо і наполегливо, обов’язково прийде момент, коли дитина довіриться вам і ви будете тією людиною від якої вона буде очікувати розуміння і допомоги. І колись прийме вашу пропозицію побавитися трішки по-іншому.

Сенсорна гра як можливість встановлення контакту з аутичною дитиною

Для того, щоб налагодити з аутичною дитиною контакт, без якого не можливе проведення корекційних занять, пропонуємо проводити з нею сенсорні ігри. Сенсорними називаються ігри основна ціль яких є – дати дитині нові відчуття. Відчуття можуть бути різні: зорові, слухові, тактильні, рухові, нюхові та смакові. Значимість проведення таких ігор базується на тому, що сенсорний компонент світу набуває нового значення для аутичної дитини. Якщо вдається поєднати приємне переживання, яке виникає в аутичної дитини під час нового сенсорного переживання з образом конкретної людини, в дитини виникає довіра до того, хто бавиться з нею. В цьому випадку можна говорити про встановлення емоційного контакту.

Види сенсорних ігор

1. Гра з фарбами. "Кольорова вода": для проведення гри потрібно: акварелі, пензлики, 5 прозорих пластикових горняток (потім кількість горняток може бути іншою). Горнятка розставляють на столі в ряд і наповнюють водою, потім в них по-черзі розводять фарби різних кольорів. Зазвичай, дитина слідкує як крапля фарби поступово розчиняється у воді. У наступному горнятку можна розвести фарбу швидко помішуючи пензликом; дитина своєю реакцією дасть зрозуміти який спосіб їй більше до вподоби, можна приступати до розширення гри.

Ось деякі можливі варіанти: 1) Організація активної участі дитини в грі і розвиток побутових навичок. Якщо дитині подобається гра, то вона погодиться виконати ваше прохання-інструкцію: запропонуйте відкрити кран і налити воду в пластикову пляшку, потім розлити воду у горнятка. Інструкції повинні бути чіткими, якщо ви це робите з дитиною: "Відкриваємо кран. А де наша пляшка? Ось вона стоїть. Давай наллємо в неї водичку. Тепер наллємо її в горнятка. Буль-буль-буль – тече водичка. Ой! Трішки розлили. Давай візьмемо шматку і витремо." 2) Можна зайнятися змішуванням фарби, отримуючи різні кольори. 2. Ігри з водою. Забава з водою, переливання і хлюпання – це улюблена заняття дітей. До того ж , ігри з водою мають терапевтичний ефект. 1) Щоб дитині було зручно дістати до крану, підставте коло умивальника кріселко. Дістаньте, приготовані наперед, невеликі пластикові пляшки і наповнюйте їх водою: "Буль-буль, потекла водичка. Ось пуста пляшка, а тепер повна". Можна переливати з одного посуду в інший, зробити "фонтан". 2) Наповнивши водою таз, організуйте гру в "басейн", в якому вчаться плавати іграшки (в тому випадку, якщо в дитини є досвід відвідування басейну). 3)Наповнений водою таз може перетворитися в море чи озеро по якому плавають кораблики, рибки чи качечки. 4) "Купання іграшок": покупайте іграшки у воді, помийте їх, заверніть в рушник і супроводжуйте дії словами: "А зараз ми будемо купати іграшки. Наллємо у ванночку теплу водичку, попробуй ручкою водичку, тепла? А ось наші іграшки. Як вони називаються? Це Катя, а це Іван. Хто перший буде купатися? Давай запитуємось в Каті чи подобається їй водичка? Не гаряча? і т. д. 6) "Миття посуду": помийте посуд після іграшкового "обіду".

3. Мильні бульбашки. Дітям подобається спостерігати за кружлянням мильних бульбашок, але попробувати видути бульбашку самостійно вони часто відмовляються, так як це потребує вміння і розвитку дихання. Ми пропонуємо попередньо підготувати дитину до цієї гри. Для цього потрібно навчити дитину дути, сформувати сильний видох в потрібному напрямку. Під час гри з мильними бульбашками потрібно слідкувати, щоб дитина дула, а не втягувала в себе рідину (вона може це зробити, якщо вона звикла пити сік через трубочку, або захоче попробувати рідину на смак). Для цього слід приготувати мильні бульбашки з екологічно чистого засобу для миття посуду в невеличкій кількості. 1) Щоб викликати в дитини інтерес до самостійного видування бульбашок, запропонуйте їй, окрім рамки, яка є куплена для бульбашок, різноманітні трубочки, наприклад, коктейльну, або склейте зі щільного паперу товсту трубочку, щоб отримати великі бульбашки. 2) "Пінний замок": в невелику ємкість з водою додайте трішки засобу для миття посуду і розмішайте. Візьміть широку коктейльну трубочку, опустіть в миску і подуйте. Запропонуйте дитині подути разом з вами, потім самостійно. Поставте всередину піни пластмасову іграшку – це" принц, який живе у пінному замку".

4. Ігри зі свічками. Приготуйте набір свічок: звичайну довжину, плаваючі свічки, і маленькі для торта. Почніть з довгої свічки, поставте її і запаліть в дитини на очах: "Дивись як горить свічка. Як гарно!". Якщо дитина застрашилась – припиніть гру. Якщо реакція позитивна, запропонуйте подути на полум’я: "А тепер подуємо… Сильніше, ось так – ой вогник погас. Дивися, який дим". 1) Залиште "домашнє завдання" для мами: коли потемніє, не включати в квартирі світло, а запалити свічку і походити з нею по дому, освічуючи дорогу, - так дитина ознайомиться з призначенням свічки. 2) Тримаючи в руці погашену свічку, помалюйте в повітрі димом. 3) Наповнивши таз водою, опустіть на поверхню води одну чи кілька плаваючих свічок; в темній кімнаті (наприклад, ванна) вийде ефектне видовище. 4) Наповніть столову ложку водою і потримайте над полум’ям свічки, зверніть увагу дитини на те, що холодна вода стала теплою.

5. Ігри зі світлом і тінню. 1) "Сонячний зайчик". Виберіть момент, коли сонце заглядає у вікно та зловіть за допомогою дзеркальця промінчик; спробуйте звернути увагу дитини на те, як сонячний зайчик скаче по стелі, зі стіни ан диван і т. д. Можливо їй захочеться торкнутися до сонячної плямки. Тоді запропонуйте побавитися в гру: нехай дитина спробує наздогнати "зайчика", який втікає. 2) "Тіні на стіні". Ввечері, коли потемніє, включіть настільну лампу і спрямуйте її світло на стіну. Однак, пам’ятайте, що дитина може застрашитися, тому рекомендовано спочатку проводити таку гру обережно і не в дитячій кімнаті, оскільки страх буде пов’язаний з конкретним місцем і конкретною лампою. Спробуйте спочатку в коридорі, а краще на вулиці, в світлі ліхтаря. За допомогою рук, різних предметів та іграшок ви отримаєте різноманітні тіні. 3) "Театр тіней". А можна придумати нескладний сюжет і організувати цілий театр, використовуючи наперед приготовані силуети. 4) "Ліхтарик". Приготуйте ліхтарик і коли потемніє, походіть з ним по квартирі чи по вулиці. 5) Спробуйте побавитися в гру "Темно – світло" за допомогою ліхтарика. 6) Змайструйте "Китайський ліхтарик" за допомогою дротиків та кольорового паперу, який освітить все довкола загадковим різнокольоровим мерехтінням.

7. Ігри з крупами. Приготуйте гречку, горох, манку, квасолю, рис. Заняття проводиться на кухні. Насипте гречку в глибоку миску, опустіть в неї руки і порухайте пальцями проявляючи задоволення. Запропонуйте дитині приєднатися: "Де мої ручки? Заховались. Давай і твої заховаємо. Порухай пальчиками. А тепер потри долонями одна до одної". Використовуйте різні крупи. 1) Ховайте дрібні іграшки в крупах, щоб дитина їх відшукувала. 2) Пересипайте крупи за допомогою лопатки, ложечки з одної посудини в іншу. Пересипайте руками дитини. 3) Якщо дитина захоче розсипати крупи, то це буде "дощ" чи "град". По них можна походити босоніж чи полежати. 4) "Приготування їжі". Насипте в іграшковий банячок манку, додайте води і "варіть" кашку для ляльки.

8. Ігри з пластичним матеріалом (пластилін, тісто, глина). Приготуйте пластилін і покажіть дитині основні прийомі: відщипування, скручування кульок круговими рухами, розкачування ковбасок рухами назад-вперед (на столі чи в руках), розрізання. Запропонуйте дитині спробувати. Коли дитина засвоїть ці вміння, можна починати ліпку: 1) Зліпимо маленькі кульки червоного кольору і вийшли ягоди, а якщо в них запхати палички – виходять фруктові льодяники "чупа-чупс". Якщо тонко нарізати білий пластилін вийде "спагетті", яке розкладемо на тарілці. 2) Гра в "город". На картоні викладіть пластилінові грядки. Тепер "посадимо овочі" для цього можна використати різні крупи.

9. Гра зі звуками. 1) Звертайте увагу дитини на звуки в навколишньому світі: скрипіння дверей, постукування, шум поїздів і т. д. 2) Спробуйте побавитися в гру "знайди звук". Видавайте звуки різними предметами з різних сторін і нехай дитина віднайде цей звук; при можливості нехай відтворить його. 3) Пробуйте грати з дитиною на різних дитячих інструментах. 4) На природі прислуховуйтесь до шелесту листя, дзижчання комах, дзюркотіння струмка… Звуки природи приносять заспокоєння та відчуття гармонії.

10. Ігри з рухами і тактильними відчуттями. На початку пробуйте лише легенько торкатися, оскільки для аутичної дитини кожен дотик може бути болісним. Будьте терпеливим і дочекайтесь моменту, коли дитина перша проявить ініціативу. Це може відбуватися по-різному: дитина може вперше сісти вам на коліна і почати щупати ваш ніс, лице (потрібно надати їй таку можливість). 1) "Доганялки": робіть вигляд, що ви намагаєтесь зловити дитину. 2) "Літачки": покрутіть дитиною в повітрі – "Полетіли, полетіли!", потім опустіть: "Приземлились".

Рекомендації для проведення сенсорних ігор: якщо дитина не включається в гру, не звертає увагу на ваші дії чи якимось чином виявляє протест проти ваших дій, не наполягайте. Але обов’язково спробуйте іншим разом. Якщо ви бачите, що дитині сподобалось, але вона пасивна, на зупиняйте, продовжуйте бавитись далі коментуючи так, ніби ви вже дієте разом з дитиною; пам’ятайте, що дитина може застрашитися нових яскравих вражень, які їй пропонуються. Уважно слідкуйте за тим як дитина реагує на ваші дії і при перших проявах тривоги чи страху припиняйте гру; не опирайтесь повторювати ігри, які дитині сподобались, оскільки їй потрібен час для закріплення нових емоцій; слід врахувати той факт, що довільна увага дитини є короткочасною і нестійкою, тому, якщо в грі з’являється нова сюжетна лінія не слід затягувати сюжет.

Корекція сенсорних порушень.

Терапію сенсорних розладів слід трактувати як базову. Техніки, які застосовують у терапії сенсорних розладів, найкраще застосовувати стосовно окремих сфер відчуттів. Найважливішою спільною рисою цих технік, їхнім завданням є вироблення у дитини толерантності на зовнішні подразники і контролювання їх терапевтом, а не самою дитиною.
ЗАГАЛЬНІ ПОКАЗНИКИ КОМПЕТЕНТНОСТІ
ВІК НЕМОВЛЯТИ

(від народження до одного року)


Форми активності

Показники прояву

Фізична

М’язово-рухова

Зниження життєвого тонусу, що може проявлятися як загальна млявість дитини, яка нікого не турбує, не вимагає до себе уваги, не просить їсти або замінити пелюшку. Порушення рухової сфери. Порушення м’язового тонусу (до гіпотонії або гіпертонії).



Соціально-моральна

Соціальна взаємодія, яка приносить звичайним дітям стільки радості й задоволення, в аутичних дітей викликає лише роздратування і бажання ізолюватися. Хоча аутичні діти демонструють свою емоційну прив’язаність до батьків чи інших опікунів, проте вони не реагують на їхню любов в очікуваний спосіб. Батьки стверджують, що діти неохоче відкривають свої обійми, щоб притулитися чи знайти втіху. Здається, що ігнорують чи погано інтерпретують емоційну поведінку людей і не розуміють їхніх почуттів. Цей брак емпатії є причиною невідповідної соціальної поведінки.



Емоційно-ціннісна

Пізнавальна

Поведінка аутичної дитини розладнана, вона не вміє керувати своїми емоціями, зокрема негативними. Це часто завдає труднощів батькам, які не в стані контролювати поведінкові реакції дитини. Через неможливість вплинути на поведінку дитини батьки часто соромляться з'являтися з нею на вулиці й в інших громадських місцях; на прогулянці вважають за краще усамітнитися в найтихішому куточку парку, а не вести малюка бавитись в коло дітей на дитячому майданчику. Проте такий спосіб дозволяє лише на якийсь час заховатися від проблеми, але не вирішує її. Причиною емоційного спалаху аутичної дитини може бути переживання гострого дискомфорту, наприклад, у випадку, коли перервана стереотипна гра дитини (гра, основним змістом якої є багаторазове повторення незмінного ланцюжка певних дій протягом довгого часу. Якщо спробувати відірвати її від улюбленої гри в кубики або забрати пластилін, з якого вона годинами ліпить абстрактні фігури, швидше за все дитина виразить свій протест криком і діями (відмовиться віддавати іграшки). Тому не варто без гострої необхідності насильно відривати дитину від заняття, яким вона захоплена в даний момент.

Частою причиною емоційних реакцій аутичної дитини є бажання викинути негативні емоції, що накопичилися. В цьому випадку можна говорити про своєрідну „емоційну розрядку”, коли дитина не усвідомлено намагається позбутися напруження, що накопичилося. Іноді така реакція виявляється у вигляді агресивних дій. У подібній ситуації необхідно допомогти дитині справитися з цим станом, навчити виходити з нього, а не намагатися заспокоїти або засуджувати за нехорошу поведінку і т.п.
Зорове сприймання. Особливості зорового сприймання виявляються у дітей-аутистів у ранньому віці. Етіологічно значимі стимули, такі як людська особа, очі, не викликають тієї реакції, яка є типовою для здорових дітей. Численні експерименти і спостереження виявили, що очі – найбільш значима частина обличчя для дитини. Очі є своєрідним пусковим механізмом для посмішки у ранньому дитячому періоді. Серед стимулів зображень обличчя і фігури, маленькі діти воліють дивитися на зображення обличчя. Це важливий крок для розвитку пізньої соціальної чутливості. Вроджена перевага обличчя відображає наявність вибірковості щодо соціальних аспектів оточення. Не менш важлива і можливість малесеньких дітей розрізняти та імітувати мімічну експресію. Немовлята вже через 36 годин після народження здатні розрізняти вираження суму, щастя і радості, своєрідно їх імітують. Така здатність, очевидно, вроджена і відіграє важливу роль у розвитку соціально-емоційного регулювання поведінки в старшому віці. Цікаво, що раніше формується можливість розрізняти негативні емоції, що відрізняються за інтенсивністю, а в більш пізньому віці – позитивні. Безсумнівно, розвиток здатності розрізняти емоційну експресію залежить від оточення і взаємодії дитини і дорослого. Необхідною умовою цього розвитку є вроджена можливість виділити визначені стимули та їхні властивості з навколишнього середовища.

Слухове сприймання. Аутистичні діти найчастіше ніяк не реагують навіть на голосні звуки, справляючи враження глухих. Водночас щодо деяких звуків вони демонструють гіперчутливість, наприклад, затискають вуха, почувши гавкіт собаки. Дуже часто простежується відсутність вибіркової уваги до звуків мови.

Тактильна чутливість. Дослідниця Айєрс (1972) спостерігала прояви специфічної тактильної чутливості, досліджуючи дітей, які мали труднощі у навчанні. Однією з характерних особливостей тактильної чутливості в аутистів є так званий тактильний захист. Типовими виявами тактильного захисту (за Маас, 1998) є небажання мити та розчісувати волосся; труднощі зі смоктанням, гризінням і жуванням; негативна реакція на мокрі пелюшки, купання, обстригання нігтів; уникання липких, зернистих, м’яких, пухнастих матеріалів; уникання несподіваних дотиків; задоволення від відчуття розривання тканин, паперу, пересипання круп; обстеження навколишніх переважно за допомогою обмацування тощо. Порушення тактильної чутливості, типове для цих дітей, призводить до порушення формування схеми тіла і фізичного образу „Я” [9]. Тактильний захист може бути перешкодою для розвитку нових видів діяльності, впливає на якість навчання, спричинює обмеження пізнавального та соціального досвіду.




Мовленнєва

Виражена недостатність або повна відсутність потреби в контакті з оточуючими людьми. Порушення формування усіх форм довербального і вербального спілкування, слабкість артикуляцій. Можлива відсутність ускладнення лепету за умови його наявності. Вимова лише окремих складів або ж виражена схильність до вербалізації. Запізнення або випередження появи перших слів, їх незвичність і маловживаність. Після появи перших слів можливий розвиток мутизму (відмова від мовлення), що зберігається на місяці і навіть роки. Вимова перших слів нікому не адресована і не виступає засобом спілкування. Слова вимовляються спонтанно, без урахування ситуації, використовуються без співвідношення з конкретними предметами чи людьми. Обмеженість можливості розуміння мовлення. Відсутність реакції на звернене мовлення, в тому числі і на власне ім’я.


Художньо-естетична

Образотворча діяльність має великі розвиваючи, а головне, корекційні можливості. Використання образотворчої діяльності в якості засобу корекції, може забезпечити розвиток сенсомоторної сфери, дрібної моторики, координації рухів обох рук, сприйняття, уяви про оточуючий світ. Таким чином, образотворча діяльність є більш корекційно-розвиваюча та виховуючи ніж освітня. Однак особливості в навчанні можуть бути зумовлені наступними факторами: діти можуть не проявляти цікавості до малювання, ліпки, недостатньо розуміти призначення предметів та матеріалів (олівці, фломастери, фарби, пластилін тощо) та не вміти ними користуватися. Можуть одноманітно, хаотично, без прояву емоцій та нетривалий час малювати використовуючи не всю площу аркуша для передачі зображення, не можуть самостійно малювати фарбами та користатися пензликом.


Творча

В аутичної дитини є улюблені ігри, одна чи декілька. В таких іграх вона може годинами маніпулювати предметами, виконуючи дивні дії. Основні особливості таких ігор:

  • ціль та логіка гри, зміст дій часто є незрозумілими для оточуючих;

  • в цій грі є лише один учасник – сама дитина;

  • повторюваність: дитина постійно здійснює один і той же набір дій та маніпуляцій;

  • незмінність: гра, протягом тривалого часу, залишається незмінною;

  • тривалість: дитина може бавитися в таку гру роками.





РАННІЙ ВІК

(другий і третій роки життя)

ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОГО ВІКУ. ДИЗОНТОГЕНЕЗ

Психосоматика: швидка стомлюваність, головні болі; дефіцит уваги, метушливість, відволікання і гіперактивність; поганий апетит, слабкість інстинкту самозбереження; слабкість або відсутність реакцій на дискомфорт; слабка реакція на зовнішні і внутрішні подразники.
Сенсорний розвиток: низькі сенсорні пороги з вираженим негативним фоном відчуттів, підвищеною готовністю до реакцій тривоги і страху; гіперчутливість або гіпочутливість до сенсорних стимулів у навколишньому середовищі; порушення орієнтування в просторі; дисфункції візуального сприймання, не пов'язані з порушеннями зору; спотворення цілісної картини реального предметного світу і витончене виокремлення окремих, афективно значущих, відчуттів власного тіла, а також звуків, кольорів, форм оточуючих речей; хвороблива реакція на звичайні звуки, світло, колір або дотик, характерна не тільки підвищена ранимість, а й тенденція надовго фіксуватися на неприємних враженнях; стереотипні дії, спрямовані на стимуляцію органів відчуттів (аутостимуляції): надавлювання на очні яблука, шурхотіння папером, розгойдування, обертання предметів перед очима.
Пізнавальний розвиток: відсутність живої цікавості, інтересу до нового, дослідження навколишнього середовища; схильність сприймати інформацію, ніби пасивно вбираючи її в себе цілими блоками; реакція відходу від спрямованих на дитину впливів навколишнього середовища; негативна реакція або взагалі відсутність будь-якої реакції при спробах залучення уваги до предметів навколишньої дійсності.
Психічний розвиток: дефіцит психічної активності; швидка виснаженість і перенасиченість будь-якою цілеспрямованою активністю; порушення взаємодії психічних функцій; нерівномірність, парціальність інтелектуального розвитку; порушення цілеспрямованості; труднощі зрозуміння часу і тривалості; складності у символізації, перенесення навичок з однієї ситуації в іншу; грубі порушення цілеспрямованості і довільності уваги; утруднення у концентрації уваги; хороша механічна пам'ять поряд з труднощами довільної пам’яті.
Мовленнєво-комунікативний розвиток: виражена недостатність або повна відсутність потреби в контакті з оточуючими людьми; ігнорування присутності інших дітей та дорослих; обмежене використання жестів та їх незграбність; відсутність вказівного жесту; обмеженість можливості розуміння мовлення; відсутність реакції на звернене мовлення, в тому числі і на власне ім’я; мутизм – відсутність мовлення – у значної частини дітей; слабкість артикуляцій; відсутність формування простої фрази; ехолалії – повторення почутих слів та фраз – часто відірвані у часі; слова-штампи, фрази-штампи, фонографічність мовлення, що часто при хорошій пам’яті створює ілюзію розвинутого мовлення; відсутність у мовленні звертання, нездатність до ведення діалогу при достатньому розвитку монологічного мовлення; автономність мовлення;

пізня поява у мовленні особистих займенників, особливо «я», і їх неправильне використання; порушення семантичної сторони мовлення (метафоричні заміщення, розширення або надмірне, до буквальності, звуження тлумачення значення слів); відсутність слів «так» і «ні».

Соціально-моральний розвиток: утруднення формування розмежування власного «я» і навколишнього світу; слабкість або відсутність контактів по відношенню як до близьких, так і однолітків; ігнорування присутності інших дітей та дорослих; неперенесення прямого зорового контакту «очі в очі»; погляді ніби «повз»; відсутність фіксації погляду на обличчі людини і т.п..

Емоційно-ціннісний розвиток: підвищена емоційна чутливість; глибока недостатність емоційних контактів; емоційна холодність або байдужість до близьких поряд з можливим симбіотичним зв’язком з матір’ю; поєднання байдужості і нечутливості до емоцій іншої людини з підвищеною чутливістю до стану матері; фіксація на неприємних враженнях; яскраво виражені страхи, яких складно позбутися; яскраво виражена потреба у захисті, підбадьорюванні, емоційній підтримці.

Поведінка: можлива польова поведінка: хаотичне переміщення у просторі кімнати без зосередження уваги на навколишніх предметах; страх новизни, будь-яких змін у навколишньому середовищі; хвороблива прихильність до рутинного, постійного (звичного) порядку; одноманітна поведінка зі вимога до дотримання стабільності у навколишньому середовищі: однакова їжа, один і той самий одяг, постійний маршрут прогулянок і т.п.; стереотипність поведінки; компенсаторні аутостимуляції як засіб підняти свій тонус і заглушити дискомфорт; негативізм; прояви агресії та самоагресії (кусання та шкрябання, дряпання власного тіла, сильні надавлювання на очі, биття головою або іншими частинами тіла об стіни або підлогу та ін.), генералізована агресія; схильність до стереотипних рухів: помахування руками, застигання в певних дивних позах на тривалий час, вибіркове напружування окремих м'язів і суглобів, біг по колу або від стіни до стіни, стрибки, кружляння, розгойдування, лазіння по меблях, перестрибування зі стільця на стілець, балансування; стереотипні дії з об'єктами: невтомне трясіння мотузочком, стукання палицею, розривання паперу, розшаровування на нитки шматочків тканини, пересування і вертіння предметів, тощо; стереотипні дії, спрямовані на стимуляцію органів відчуттів (аутостимуляції): надавлювання на очні яблука, шурхотіння папером, розгойдування, обертання предметів перед очима; переважання маніпуляцій над предметними предметних діями; надмірна захопленість своїми власними стійкими інтересами, які проявляються у стереотипній формі; аутистичні страхи; ритуали як форми захисту від страхів; деструктивна поведінка.
Ігрова діяльність: монотонність ігор, фантазій, інтересів; ігнорування іграшки; ігри з відблисками, тінями, світлом; маніпулювання з неігровими предметами, що дають сенсорний ефект (тактильний, зоровий, нюховий); переваги у грі неспеціалізованим іграшкам (яскраві кубики, намисто тощо), побутовим предметам (папірці, ганчірочки тощо) поряд з бажанням діяти з матеріалами (пісок, вода) та інтересом до просто фізичних ефектів при діях з предметами (скрип дверей, шум води, шурхіт паперу, «зайчик» від дзеркала тощо); некомунікативна гра поодинці, у відокремленому місці.

Сфера розвитку:

Дрібна моторика. Завдання з цієї сфери свідчать про сформованість координації діяльності обох рук та вміння брати:

1–2: дитині без великих труднощів вдається нанизувати на шнурівки щонайменше одну кульку; дитина користується обома руками одночасно, однією рукою тримає дротик, а другою знімає шестикутники; дитина без допомоги зуміє нанизати три шестикутники; дитина протягом усього часу скоординовано користується обома руками; дитина вмикає та вимикає вимикач та не потребує показу, як виконати завдання;

Велика моторика. Завдання цієї сфери свідчать про сформованість координації діяльності обох рук та вміння хапання, спритності, рівноваги, швидкості, енергії, а також домінування ока, руки, ноги:

1–2: дитина, щоб перенести потрібні елементи та розмістити їх у визначеному місці, перетинає вісь тіла більше, ніж один раз; дитина ходить сама, без допомоги; дитина час від часу кілька разів плесне в долоні;

Перцепція. Завдання, що стосуються сприйняття, полягають на реагуванні на звук, встиганні дивитися на предмети, розпізнаванні кольорів, форм та розмірів:

1–2: дитина адекватно реагує на звук; дитина адекватно реагує на звук свистка, проявляє зацікавлення та докладно орієнтується, звідки походить звук; дитина реагує на звук ручного дзвінка та орієнтується, з якого напрямку він походить: реакції можуть бути вербальними (дитина питається про звук) або невербальними (дитина кліпає очима, змінює вираз обличчя, підскакує, плаче, відвертає голову в бік джерела звуку);

Ранній вік

Форма активності: фізична

Освітньо-корекційні завдання

Корекційне завдання: навчити дитину координованих та ритмічних рухів, долаючи моторну стереотипію в пальцях, руках і т.д. Сприяти опануванню дитиною життєво необхідних рухів, спонукати до активного і самостійного виконання рухових дій, ознайомлювати з елементарними правилами безпечної поведінки; навчати користуватися основними гігієнічними засобами, формувати культурно-гігієнічні навички під час приймання їжі.

Форма активності: соціально-моральна

Корекційне завдання: формувати у дитини розмежування власного «я» і навколишнього світу та спонукати до контактів з іншими людьми. Підтримувати потребу дитини в доброзичливому ставленні, увазі, допомозі, співчутті, схваленні, впевненості у власних можливостях; формувати елементарні способи спілкування.

Форма активності: емоційно-ціннісна

Корекційне завдання: формувати емоційну стійкість та емпатійність у аутичних дітей. Навчати орієнтуватися в різних емоційних станах дітей і дорослих, адекватно на них реагувати, формувати емоційну сприйнятливість, запобігати виникненню емоційної байдужості.

Форма активності: пізнавальна

Корекційне завдання: розвивати у дитини зацікавленість до дослідження навколишнього середовища. Виховувати інтерес до пізнання нового, незвичного, навчати зосереджувати на ньому свою увагу, вдивлятися, елементарно аналізувати, відкривати не відоме.

Форма активності: мовленнєва

Корекційне завдання: розвивати у дитини розуміння мови жестів. Також навчати дитину слухати, чути й розрізняти: інтонації голосу дорослого (лагідну, сувору, веселу), звуки природи (шум вітру, дощу, гавкання собаки, щебетання пташок, нявкання кішки тощо.), музичних інструментів (розрізняти повільну й швидку гру, гру на српілці, піаніно).

Форма активності: художньо-естетична

Корекційне завдання: розвивати відчуття ритму та тональності звуків у аутичних дітей. Заохочувати дитину до малювання, ліпленняі з глини чи пластиліну, виконувати найпростіші аплікації з готових форм. Формувати елементарні технічні навички роботи з різними художніми матеріалами, виробляти звичку уважно розглядати ілюстрації.

Форма активності: творча

Корекційне завдання: розвивати уяву та фантазію у аутичних дітей. Спонукати дітей до елементарних дослідницьких дій; навчати виділяти знайоме – незнайоме, однакове – схоже – відмінне, підтримувати прагнення дитини вирішувати елементарні завдання.


ОСНОВНІ ЛІНІЇ РОЗВИТКУ
Фізичний розвиток

Дизонтогенез

Порушення м’язового тонусу (до гіпотонії або гіпертонії); скованість незграбність, неритмічність і нескоординованість рухів; манірність і химерність рухів, несподівані і своєрідні жести, нав'язливі рухові ритуали; тенденція до моторної стереотипії в пальцях, руках, ходіння на пальчиках, одноманітний біг, стрибки з опорою на всю ступню; нездатність розрахувати рухи за силою та амплітудою; окремі складні рухи можуть виконуватись успішніше, ніж набагато легші; розвиток дрібної моторики у окремих проявах відбувається раніше, ніж загальної; точне і легке виконання спонтанних рухів у поєднанні з утрудненнях у довільній діяльності.



Вікові можливості

Збагачуються уявлення дитини про власний організм, його можливості. Продовжується активний сенсомоторний розвиток, зростають адаптивні можливості, вдосконалюються рухові дії, збагачується їхній зміст. Уявлення дитини про зовнішність, тіло, основні органи, розвиток організму та гігієнічні чинники формуються впливом взаємодії з дорослим та змінюються з її дорослішанням. Якщо на початку другого року життя дитина потребує допомоги та постійної уваги дорослого під час виконання рухових дій, то на третьому вона більше прагне до самостійності, спроможна обходитися без допомоги у звичних умовах.

Завдання розвитку

Розвивальні завдання: сприяти опанування дитиною життєво необхідних рухів, спонукати до активного й самостійного виконання рухових дій; заохочувати до участі в руховій діяльності разом з дорослим та однолітками;

Виховні завдання: при­вчати до загартовування, викликати, позитивні емоції, пояс­нювати його значення для зміцнення здоров'я; навчати користуватися основними гігієнічними засобами, ознайомлювати з елементарними правилами безпечної поведінки; фор­мувати культурно-гігієнічні навички під час приймання їжі, діяльності; вчити розрізняти людей різної статі за зовнішнім виглядом; сприяти подоланню страху, розвивати відчуття обережності під час виконання рухових дій.

Завдання виховання на другому році: формування позитивних взаємовідносин з дорослими і дітьми, вироблення деяких доступних правил поведінки; розвиток самостійності в діях та рухах; розширення запасу названих предметів та дій, розвиток наслідування дорослих. Важливу роль у розвитку рухів у дітей другого року життя відіграє організація спеціальних умов неспання, проведення рухливих ігор, гімнастичних вправ.

Організація життєдіяльності

Безпека життєдіяльності. Організовуючи буття дитини, дорослий має збалансувати час догляду за нею з її самостійною діяльністю. Дорослий дбає про створення умов для безпечної життєдіяльності дитини. Вона в цьому ві­ці ще не усвідомлює небезпеки, у неї недостатньо скоордино­вані рухи. Помешкання, де перебуває, дитина, має бути належ­но обладнане, не захаращене зайвими та небезпечними для його життя предметами. Кожна дитина має перебувати в полі юру дорослого, доброзичливість та позитивний емоційний настрій якого — запорука її комфортного самопочуття.

Охорона життя та зміцнення здоров’я. Одяг дитини має бути полегшений, двохшаровий, з натуральної тканини. Під час перевдягання дитина приймає вітряні ванни, тривалість яких зростає до 8-10 хвилин. Під час денного сну оптимальна температура в спальні має становити +16/+18 °С. Узимку діти перебувають на свіжому повітрі до чотирьох годин при температурі не нижчій —12/—10 °С. Улітку життєдіяльність доцільно організовувати на повітрі. Однак слід контролювати перебування під прямим сонячним промінням і поступово збільшувати тривалість від 4-5 до 20 хвилин протягом дня.

Загартовувальні процедури варто вводити поступово. Для місцевого загартування ніг рекомендується використовувати ходіння босоніж по килиму, вологій доріжці; сухе та вологе обтирання; тупцювання у ванночці з морською водою; поєднання загартування з масажем рефлекторних зон стопи; обливання ніг водою. Дорослий використовує загальні загартовувальні процедури: сухе та вологе обтирання тіла махровою рукавичкою, обливання тіла (душ) у теплий період, що проводиться після прогулянки з поступовим зниженням температури води +34/+35 °С до +26/+20 °С, обливання тіла водою контрастних температур. Корисно організовувати купання малюків у басейні чи відкритій водоймі в безвітряну погоду при температурі повітря не нижчій за +25 °С та температурі води +23 °С. Тривалість купання поступово збільшувати від 3 до 6-8 хвилин.

Організація дитячої життєдіяльності має передбачати різноманітну рухову ак­тивність: це й проведення щоденної ранкової гімнастики (4- 5 хв), фізкультурних занять (10-20 хв), ігрових вправ та рухливих гор під час прогулянок (20-35 хв). Дорослий спонукає дитину до рухової діяльності, регулює її активність, схвалює намагання виявити самостійність, вольові зусилля. При цьому він керується розумінням, що кожна дитина : індивідуально набуває рухового досвіду в притаманному їй темпі, залежно від рівня рухливості, природних можливос­тей та здібностей.

Дорослий заохочує також заохочує інтерес дитини до свого зовнішнього вигляду та вигляду людей, що її оточують. Під час спілкування він називає основні частини тіла, елементарно пояснює їхнє признання (руки, щоб діяти, ноги, щоб пересуватися, очі, щоб бачити, вуха, щоб чути, ніс, щоб відчувати запах тощо).

Дорослий спонукає малюка самостійно підставляти руки під струмінь води, змивати з них піну, а згодом — мити руки та обличчя, користуватися рушником, створює умови для позитивного сприйняття купання, підстригання нігтів, розчісування волосся, використання носовичка. Звертає увагу дитини на привабливість охайного зовнішнього вигляду та непривабливість забруд­нених тіла, одягу, іграшок; заохочує намагання бути охайним. Під час годування закріплюється вміння дитини сідати на стілець, пити з чашки, тримаючи її обома руками; виробляється навичка їсти ложкою, з часом — користуватися серветкою, їсти рідку страву з хлібом, дякувати після їди, вста­вати з-за столу, присувати стілець. Важливо привчати малю­ка своєчасно повідомляти про потребу сісти на горщик.

У процесі спілкування слід називати стать, до якої належить дитина. Звер­тати увагу, що дівчатка носять більш яскравий одяг, взуття, платтячка, спіднички, заколюють чи підв'язують волосся, граються ляльками, хлопчиків вдягають у штанці, у них ко­ротке волосся, граються машинками. Жінки носять плаття, спідниці, у них довге волосся, чоловіки носять штани, мо­жуть мати вуса та, бороду.

від 12 до 15 місяців

Дитина вже показує вказівним пальцем. Акуратно бере дрібні предмети великим і вказівним пальцями. Може ходити, широко розставивши ноги й направивши пальці ніг назовні. При ходьбі для збереження рівноваги допомагає собі руками.Тримає два і більше предметів в одній руці. Перевертає коробки, що б висипати на підлогу їхній вміст. Може зупинитися, щоб підняти іграшку і пронести її через кімнату. Будує з кубиків невеликі башточки, а потім їх руйнує. Піднімається сходами на четвереньках, спускається поповзом або просто сповзає. При ходьбі може штовхати іграшку перед собою або волочити її за собою.

Орієнтовні вправи.

Гра з предметами. Найкраще кубики, пірамідка; Сюжетна гра. Це схованки, доганяли; розповідаючи казку використовувати більше міміки, можна за допомогою шкарпеток зробити невелику постановку; гра з іншими дітьми. Дитина буде вчитися у дітей тому, чого не встигла навчитися сама або з вашою допомогою. Якщо дитина вам щось дає, ви берете і обов'язково говорите «спасибі».

Приблизний комплекс вправ для дітей у віці від 1 року до 1 року і 2 місяців.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка