Програма розвитку дітей дошкільного віку зі спектром аутистичних порушень



Сторінка6/15
Дата конвертації08.03.2016
Розмір2.93 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

4. Символічна гра. Функціональна гра поступово переходить у символічну. Те, чого немає насправді, є важливим. Одне стає символом чогось іншого. Здорові діти не мають проблем із грою „на ніби”. Вони бавляться в „тата і маму”, уявляють себе ведмедиком чи поїздом. У символічних іграх потрібні навики, які виходять за межі сприйняття, за межі буквального. У аутичної дитини, з одного боку, за багатьма предметами, які не мають фіксованого призначення (палички, коробочки, кульки), може бути закріплена певна функція, і вона не погоджується використовувати предмет по-іншому. Наприклад, дитина-аутист використовує палички виключно для того, щоб впихати їх у диванні подушки у процесі своєї стереотипної гри, а застосувати палички для виготовлення чупа-чупсу з пластиліну відмовляється. З іншого боку, дитина-аутист часто використовує предмети й іграшки не за їх функціональним значенням, а керуючись власною логікою. Наприклад, вона наклеює пластир на стіну, але заклеїти «ранку на ручці у ляльки» відмовляється. Для багатьох аутичних дітей це зумовлює проблеми протягом усього життя.

Показники дизонтогенії: гра – проста й однотипна; багаторазове повторення однієї й тієї ж неусвідомленої комбінації; ігри не тематичні, а швидше є буквальною імітацією сцен буденного життя; аутична дитина часто використовує предмети й іграшки не за їх функціональним значенням, а керуючись власною логікою.


Ресурси:

стереотипність є першим кроком до зацікавленості; через багаторазове повторення закріплюється навичка; через багаторазове повторення імітаційних дій можна сформувати осмисленість цих дій.

Вікові можливості

Істотно розширюється коло спілкування дитини: поряд з рідними та близькими дорослими з'являються нові (персонал дошкільного закладу, незнайомі люди у транспорті, магазині, на відпочинку), взаємодіючи з якими вона задовольняє потребу в доброзичливій увазі, турботі, спілкуванні з приводу предметів, іграшок Наприкінці другого року дитина дає собі загальну позитивну оцінку ("хороша", "доросла"), пишається своїми вміннями, спритністю, одягом, іграшками тощо, навчається розрізняти свою статеву належність; більше намагається обходитися власними силами. На третьому році формує
"система «Я» («Я — Дмитрик»), потреба у схваленні, визнанні ("Я хороший") та самостійності ("Я сам!").


Завдання розвитку

Виховні завдання: підтримувати потребу дитини в доброзичливому, ставленні, увазі, захисті, допомозі, співчутті, схваленні, впевненості у власних можливостях; учити орієнтуватися в тому, що таке «добре» і «погано».

Розвивальні завдання: формувати елементарні способи спілкування; розвивати вміння слухати й чути дорослого; навчати способів прояву доброзичливості щодо однолітків; вправляти в мовленнєвому діалозі, ініціюванні встановлен­ня контактів з однолітками, ситуативно-ділового спілкуван­ня та елементарного співробітництва з дорослими.
Організація життєдіяльності

Дорослий організовує буття дитини так, щоб під час спільної предметної діяльності допомогти ш освоїти еле­ментарні моральні правила та норми взаємодії — навчити культурно звертатися, дякувати, просити, вислуховувати по­яснення, запитувати, заявляти про власні бажання та інтере­си, проявляти самостійність, використовувати в спілкуванні різні способи комунікації — міміку, жести, тональність голосу, мовлення. Важливо гармонійно поєднувати ділове спілкування з особистісним: не тільки скеровувати діяль­ність дитини та бути носієм нової інформації, а й пестити її, радіти успіхам, заспокоювати у разі невдач, підтримувати, виявляти довіру до її можливостей, допомагати усвідомити доцільність об'єднання зусиль різних людей задля спільної справи, отримувати задоволення від спілкування.

ПЕРШИЙ РІК НАВЧАННЯ - 3 роки життя дитини

Починати роботу з формування соціальної поведінки і навичок комунікації слід з навчання навичкам співпраці у дитини. Це дуже важливий етап, нехтування яким може призвести до низької продуктивності або відсутності результативності всієї подальшої роботи. На даному етапі соціальної взаємодії з дитиною формується її довіра до комунікативного партнера і закріплюється позитивне ставлення до процесу комунікації, дитина вчиться отримувати задоволення від взаємодії з іншими, у неї починає формуватися потреба в контактах, закладаються шаблони її власної соціальної поведінки.

Завдання навчання:

Формувати у дітей потребу емоційно-особистісного контакту з дорослим; навчати перебувати з дорослим або іншими дітьми в приміщенні; реагувати на звернення поворотом голови або поглядом в очі; вчити тримати руки на столі;

навчати дітей виконанню елементарної мовної інструкції, що регламентує будь-яку дію дитини в певній ситуації. Діяти за зразком, повторювати рухи, звуки, наслідувати малювання; вчити адекватно, своєчасно і за призначенням використовувати дидактичний матеріал (не рвати, не м'яти, не кидати картки, іграшки); навчати дітей розумінню і відтворенню вказівного жесту рукою і вказівним пальцем; формувати у дітей здатність адекватно реагувати на виконання режимних моментів: перехід від заняття до ігор, переміщення в просторі; навчитися вкладати картку PECS в руку комунікативного партнера, коли дитина бажає отримати будь-який предмет; спонтанно підходити до папки з картками PECS, вилучати з неї потрібну картку і передавати комунікативному партнеру для отримання потрібного об'єкта; сформувати у дитини уявлення про себе як про суб'єкта діяльності, про власні емоційні стани, потреби, бажання, інтереси; реагувати на поклик, відгукуватися на ім'я. Для встановлення емоційного контакту з дитиною треба заздалегідь поцікавитися у батьків, що любить дитина, які предмети, іграшки, книги, герої мультфільмів, казок їй подобаються.

Приблизний зміст ігор і вправ.

1. Спільне обертання коліс. Мета: встановлення емоційного контакту. Матеріал: колеса, іграшкова машина, дерев'яні циліндри. Хід гри. Дитина крутить будь-який предмет. Дорослий бере такий самий або схожий предмет і, перебуваючи поблизу дитини, теж починає крутити свій предмет, намагаючись привернути увагу дитини до своєї іграшки. Якщо дитина проявляє інтерес до цього предмета, дорослий пропонує їй пограти нею. Будь-який прояв уваги дитини заохочується позитивною емоційною реакцією дорослого.

2. Пересипання круп, годування тварин. Мета: встановлення емоційного контакту. Матеріал: тазик або лоток з крупою (рис, гречка, горох), лопатка, предмети іграшкового посуду: чашка, каструля, сковорідка, ложка. Хід гри. Дорослий ставить перед дитиною посуд з крупою. Якщо дитина зацікавився і почала маніпуляції з крупою, то дорослий обережно підключається до її гри, починає сипати крупу дитині на руки, підставляти свої руки під крупу, яку сипле дитина, показує дитині як можна наповнювати посуд за допомогою лопати, ложки. Якщо дитина доброзичливо приймає дорослого в свою гру, то гру можна розширити, почавши годувати ляльку або тварин. При цьому дорослий може видавати різні звуки (жувати, плямкати, говорити ням-ням).

3. Перекладання паличок, розривання паперу. Мета: встановлення емоційного контакту. Матеріал: кольорові палички, камінці, газети. Хід гри. Дорослий викладає перед дитиною матеріал. Якщо дитина зацікавився ним і почала розглядати або брати в руки, то дорослий приєднується до гри. Якщо дитина не проявляє інтересу або ініціативи в тому, щоб почати маніпулювати предметами, то дорослий починає першим, намагаючись зацікавити дитину і залучити до гри. Будь-яка активність або ініціатива дитини підкріплюється позитивним емоційним відгуком дорослого.

4. Подивися! Мета: викликати реакцію дитини при зверненні до неї по імені. Матеріал: мильні бульбашки, іграшки, які співають або говорять, машини, які гудуть. Хід. Для проведення цієї вправи треба використовувати ті іграшки, які привертали увагу дитини раніше, які вона любить. Дорослий називає дитину на ім'я, і відразу дме мильні бульбашки, так, щоб дитина їх побачила і повернула голову в їхній бік. (Аналогічно, відразу після імені дитини, дорослий включає музичну іграшку.). Поступово дорослий намагається стояти не прямо перед дитиною, а трохи осторонь, щоб дитині треба було б злегка повернути голову, щоб побачити бульбашки або іграшку, що її зацікавила.

5. Покажи! Мета: формування вказівного жесту. Матеріал: іграшкова машинка, бульбашки, лялька, кубик. Проведення. Дорослий ставить перед дитиною машинку і говорить: «Де машинка?» або «Покажи машинку». Після цього другий дорослий, який сидить поруч з дитиною складає його пальці в кулак, виставивши вказівний палець і простягає руку дитини до машини. Після цього дитину хвалять, дають пограти машинкою або іншим привабливим предметом. Спроби повторюються доти, поки дитина не стане вказувати сама. Дорослий поступово скорочує ступінь своєї допомоги.

6. Роби, як я! Мета: формувати навички імітації. Матеріал: немає. Проведення. Дорослий сидить навпроти дитини за столом. Кличе дитину на ім'я, говорить: «Зроби так!» і стукає долонею по столу. Якщо дитині потрібна допомога, можна взяти її долоньку і постукати нею по столу. Будь-яка ініціатива дитини, кожна її спроба (успішна або не дуже) заохочується емоційно. У міру успішності виконання завдання, підказки зменшуються до повного їх усунення. Можливі варіанти вправ для імітацій: плескання в долоні, потупати ногами, пострибати, постукати лопатою по столу, доторкнутися пальцем до носа, закрити руками очі, покласти руки на голову, підняти руки вгору, в сторони, підняти одну ногу, зігнуту в коліні, покачати головою «так», похитати головою «ні», покласти руки на живіт.

7. Розчешись! Мета: виконання елементарних інструкцій. Матеріал: гребінець. Проведення. Дитина і вчитель знаходяться навпроти, поруч з дитиною сидить дорослий-помічник. Учитель каже: «Розчешись», помічник рукою дитини бере гребінець і проводить нею по волоссю дитини кілька разів. Ця дія заохочується. Інструкція дається кілька разів поспіль, поки дитина не зрозуміє, що треба робити. Помічник щоразу допомагає дитині виконати інструкцію, поступово зменшуючи частку своєї участі. Інструкція відпрацьовується доти, поки дитина не почне виконувати її самостійно. Можливі варіанти інструкцій: «дай», «дай це ...», «дай такий самий», «постукай», «попий», «пострибай», «принеси», «відкрий», «закрий», «поплескай в долоні», «покажи ніс», «покажи очі», «подивися», «сідай за стіл», «сідай на стілець», «поклади руки на стіл».

8. Сиди красиво (спокійно). Мета: навчати дитину співпраці, самоконтролю, вмінню слухати завдання, адекватному використанню дидактичного матеріалу. Матеріал: картки з будь-якими зображеннями, предмети іграшкового посуду, кольорові камінчики, картки із зображенням кольору, гребінець та інші. Проведення. Дитина сидить навпроти дорослого. Перед дитиною викладається машинка і картинка «слон». Дорослий каже: «сиди спокійно». Якщо дитина починає чіпати матеріал, дорослий складає її руки на столі і хвалить. Так робиться доти, поки дитина не стане сидіти спокійно і чекати інструкції дорослого. Щоразу дитину заохочують за спокійне очікування завдання.

9. Дай кубик! Мета: навчити дитину віддавати картку вчителю, якщо вона хоче кубик. Матеріали: сортер з різними геометричними фігурами. Проведення. За столом знаходяться вчитель і учень. Поряд з учнем сидить помічник. Перед учнем розташовується сортер, а фігурки учитель тримає в руках так, щоб дитина їх бачила. Коли дитина простягає руку до геометричної фігури, помічник її рукою бере картку і вкладає в руку комунікативного партнера-вчителя. Учитель каже: «кубик» і дає дитині фігурку. Так само продовжується робота з іншими деталями сортера. Поступово дитина починає сама давати картку в обмін на фігурку без допомоги та підказок.

До кінця першого року навчання діти повинні навчитися: перебувати з дорослим або іншими дітьми в приміщенні; проявляти позитивну емоційно реакцію на ласкаве звернення; отримувати задоволення від взаємодії з дорослим; висловлювати задоволення емоційно за допомогою міміки, радісних вигуків; реагувати на звернення поворотом голови або поглядом в очі; спокійно сидіти за столом, тримати руки на столі; слухати звернену до дитини мову; реагувати на звернену мову поворотом голови, поглядом в очі; виконувати кілька елементарних мовних інструкцій.

Емоційно-ціннісний розвиток

Дизонтогенез

Емоційна реакція дитини трохи ненормована – дитина іноді демонструє неналежний тип і ступінь емоційної реакції. Емоційні реакції можуть бути не пов’язані з оточуючими об’єктами та подіями, що відбуваються навколо. Також загальмовані або надмірні і непов’язані із ситуацією, дитина може кривлятися, сміятися або ставати суворою навіть, коли не відбувається ніяких очевидних подій або немає об’єктів, які могли б це спровокувати.

Вікові можливості

У ранньому віці малюкові притаманні висока емоцій­ність, подразливість, плинність емоцій, нестійкий настрій. Він чутливий до характеру звертань до нього дорослих — їхніх виразів обличчя, рухів і жестів, тональності голосу, ін­тенсивності та змісту дій. За допомогою рідних та близьких дитина навчається виділяти в довкіллі значуще для себе, дія­ти вибірково, надавати комусь/чомусь перевагу.

Завдання розвитку

Виховні завдання: формувати емоційну сприйнятливість, запобігати емоційній «глухоті», байдужості; навчати орієнтуватися в різних емоційних станах дорослих і дітей, адекватно на них реагувати;

Навчальні завдання: виробляти елементарні припущення з приводу виникнення тієї чи іншої поведінки близьких; вправляти в умінні діяти вибірково, відповідно до власних бажань приймати елементарні самостійні рішення щодо надання комусь/чомусь переваги, виявляти прихильність, симпатію бажання підтримати контакт, продовжити взаємодію.

Організація життєдіяльності

Дорослий схвалює прагнення дитини самостійно діяти, її оптимістичну налаштованість, правильну доцільну поведінку, співрадіти, співчувати іншим, відгукуватися на ціні проблеми, пропонувати допомогу, робити приємне. В ході ігор, предметній діяльності дорослий культивує звичку завершувати розпочату справу, оптимістично ставитися до труднощів, конструктивно використовувати надану допомогу, відмовлятися від непродуктивних маніпуляцій, помічати свої помилки та виправляти їх, пишатися успішними досягненнями, прибирати місце своєї діяльності. Емоційна сприйнятливість та здатність долати труднощі на шляху до мети — важливі складники компетентності, основи якої закладаються в ранньому віці.

Пізнавальний розвиток

Дизонтогенез пізнавального розвитку

Дітей аутистів цікавлять не стільки зміст, скільки деталі. Власне звідси походить вираз „загадка аутизму”. Загадка прихована в тому, що окремі деталі не мають сенсу окремо; вони набувають сенсу лише тоді, коли загадка розгадана і ми отримуємо щось цілісне, завершене, а окремих деталей більше немає. У людей з аутизмом все цілком інакше. Деталі для них є важливішими, і вони не втрачають своєї цінності навіть після розгадки, тобто після отримання цілісної картини. Ціле не має для них інтересу, інколи головоломки вони розгадують у зворотному порядку. А коли розгадка готова, така дитина навіть не дивиться на результат.

Дитина з аутизмом, наприклад, побачивши маріонетку, може довго вдивлятися в її очі чи інші окремі частини, не звертаючи увагу на те, що це є цілісний предмет.
Вікові можливості

Прагнення до пізнання пронизує усі сфери життєдіяльності дитини, яка хоче не лише розглядати об’єкти природи, предмети найближчого оточення, людей, а й діяти з ними (конструювати, досліджувати, елементарно експериментувати, знайомитися з величиною, формою, кольором, особливостями матеріалу тощо). Дитина порівнює, підбирає, вдивляється, намагається діяти, помиляється, за допомогою дорослого виправляє помилки, збагачуючи свої життєві враження, особистий досвід. Наприкінці раннього віку ознайомлення з навколишнім середовищем набуває яскраво вираженого пізнавального характеру.

Завдання розвитку

Розвивальні завдання: виховувати інтерес до пізнання нового, незвичного; навчати зосереджувати на ньому увагу; вдивлятися, елементарно аналізувати, відкривати невідоме, пригадувати бачене раніше; вправляти в адекватній поведінці при зустрічі з незнайомцем —-збагачувати переживання, пов'язані з відкриттям нового (радість, подив, захоплення);

Виховні завдання: формувати потребу в пізнавальній активності, культуру її здійснення; збагачувати сенсорні еталони, формувати спостережливість, допитвість як базові якості особистості.

Навчальні завдання: навчати обстежувати предмети зором, дотиком, рухом; вправляти в запам'ятовуванні, впізнаванні явищ та об'єктів природи, предметів, людей за характернями ознаками, добирати пари за аналогією; розвивати елементарні уявлення про величину (великий, малий), і (круг, квадрат, трикутник), колір (червоний, жовтий, зелений, синій, чорний, білий), об'єм (куля, куб) і т.д.

Завдання навчання і виховання

Обігравати з дитиною дії з предметами і множиною предметів; навчати дітей виділяти і групувати предмети за заданою ознакою; навчати виділяти 1, 2, 3 і багато предметів з групи; навчати розрізняти множину по кількості: 1, 2, 3, багато, мало порожній, повний; навчити складати рівну по кількості множину предметів-«стільки..., скільки...»; навчити зіставляти чисельності множини, що сприймається різними аналізаторами в межах двох без перерахунку; розвивати у дітей на основі їх активних дій з предметами і безперервними множинами сприйняття (зорове, слухове, тактильно-рухове); вчити виділяти і розрізняти множину по якісних ознаках і по кількості; формувати у дітей способи засвоєння суспільного досвіду (дії з наслідування, зразка і мовної інструкції).

Організація життєдіяльності

Умови життєдіяльності дитини мають сприяти розвитку інтересу до нових знань про природне, предметне, соціальне довкілля та саму себе. Дорослий розповідає малюкові про цікаві речі, пояснює, відповідає на запитання, підтримує бажання досліджувати, виявляти, знаходити, експериментувати. Разом з ним переживає радість відкриттів, подив, захоплення пошуковою активністю. Корисно спонукати дитину елементарно розмірковувати, спираючись на відому інформацію, пропонувати їй для зразка прості форми речень, узагальнень.

Особливий напрям роботи— сенсорний розвиток дитини, вдосконалення її пізнавальних процесів; сприймання, пам’яті, уваги, уяви, наочно-дійового мислення. Ознайомлення з формою, величиною, кольором, масою предметів, їх знаходженням у просторі, динамічними властивостями предметів. Дорослий підтримує бажання дитини отримати елементарні уявлення про навколишнє: людину, частини її тіла (голова, очі, ніс, вуха, зріст, вага); фізичний та психічний стани (голодна, втомлена, радісна, засмучена, сердита); предмети найближчого оточення, їхнє призначення та дії з ними (одяг, меблі, посуд, іграшки); рослинний і тваринний світи, властивості природи: (води, грунту, піску); явища природи (світить сонце, падає доці, сніг, дме вітер). Дорослий допомагає дитині пізнавати саму себе, привертає її увагу до власного обличчя та зовнішнього вигляду, навчає орієнтуватися в будові тіла, розпізнавати та запам'ятовувати різні його частини.

Формування елементарних математичних уявлень: про кількість.

Навчати дітей виділяти окремі предмети з групи; сортувати – складати групи з однакових предметів; в процесі підбору педагог супроводжує його дії перерахунком з вказівкою «ще», «багато», «один»; навчати виділяти 1 і багато предметів з групи по наслідуванню, зразку, словесній інструкції; навчати дітей знаходити 1, багато і мало однорідних предметів в спеціально підготовленій обстановці (наприклад, на столі педагога, в особистому зошиті/альбомі), фіксувати результат дії словом або використовувати жести.

Про форму: відмінність об'ємних і плоских форм – куля, куб, називати; навчати порівнювати предмети за формою, вибирати по інструкції (показувати в особистому зошиті/альбомі), зразку, вкладати в прорізи (куб Сегена, дошки Монтессорі); ознайомлення з функціональними ознаками – м'яч круглий, може котитися; куб має рівні сторони, не котиться.

Про розмір: великий і маленький, довгий і короткий, високий і низький з використанням тактильних відчуттів, рухових дій; засвоєння різниці в розмірах на власному досвіді – порівнювати геометричні форми дитячого конструктора і м'які модулі такої ж форми різних розмірів; показувати на вклеєних формах в особистому зошиті/альбомі.

Орієнтація в просторі: формувати поняття – зверху-знизу, зліва-справа, орієнтація в приміщенні, на вулиці, на листі альбому; освоєння простору, діючи по інструкції – відійди, підійди, туди, сюди.

Поняття про час: поняття часу доби – день, ніч; пори року – осінь; тепло-холодно.

Показники розвитку до кінця першого року навчання

Діти повинні оволодіти такими поняттями і навичками: виділяти 1, 2, 3 і «багато» предметів з групи однорідних і різних предметів; орієнтуватися в поняттях і вживати в мові «мало/багато/стільки ж (однаково)»; співвідносити кількість 1 і 2, 3 з кількістю пальців, рахункових паличок, фішок, жетонів; розрізняти предмети по кількості: 1, 2, 3, багато, мало. Безперервна множина - порожній, повний; знаходити по інструкції 1, 2,3 і багато однорідних предметів в навколишньому оточенні; складати рівні по кількості групи предметів; виконувати інструкції дай стільки ж, виклади, покажи і тому подібне; розуміти вираз стільки ..., скільки ...., однаково; розрізняти об'ємні і плоскі форми; знати квадрат, коло, трикутник, прямокутник, об'ємні форми – кулю, куб, трикутну призму (дах), паралелепіпед (цеглинка); сформувати поняття довгий /короткий, високий/низький; орієнтуватися в приміщенні, на вулиці; виконувати інструкції по переміщенню в кімнаті – вперед, назад, стоп; вміти показувати частки свого тіла; орієнтуватися на аркуші паперу, в зошиті/альбомі – вище, нижче, посередині; орієнтація в часі – день, ніч; порах року - осінь, зима, весна.

Мовленнєвий розвиток

Дизонтогенез мовлення

Другий рік життя дитини

На другому році життя дитина починає розуміти мовлення дорослого. Завдяки постійному контролю з його боку за її поведінкою та мовленням прислухається до звуків його голосу. Інтонації, з якою до неї звертаються, постійно перебуває у тактильному контакті з дорослим; слухаючи інструкцію, виконує за його вказівкою найпростіші дії за допомогою методу “рука в руку”. Розуміючи мовлення дорослого, постійно потребує тілесного контакту і словесних стимулів, щоб вступати у спілкування. Сама дитина категорично негативна щодо спілкування з дорослими, замкнута. Виконує елементарні дії, в процесі виконання яких повторює відкриті склади. Закриті склади не повторює. Бажання звертатися до дорослого за допомогою звуків, жестів, міміки ще відсутнє.



Вікові можливості

Спілкування з людьми та предметні дії потребують використання мовлення на основі якого в дитини розвивається узагальнена функція мислення. Якщо у дитини розвинене мовлення, вона активно опановує мову: від розуміння поодинокої схожості вона переходить до дедалі ширших і точніших узагальнень (за допомогою одного й того ж слова виражає різноманітні значення). Дитина навчається оперувати словом.



Завдання розвитку

Розвивальні завдання: дорослий (гувернер чи хтось з батьків) стимулюють дитину до контакту з ним та з природним оточенням, переважно з місцевими птахами: голуби, горобчики, ворони, які прилітають до людського житла. Годуючи птахів, дитині вказують на кожну пташину, називаючи чітко її назву. Демонструють метеликів, щоб дитина ними зацікавилася, чітко проговорюючи назву, щоб стимулювати дитину до повторення почутих слів.

Навчальні завдання: дорослий пропонує дитині словесні еталони та зразки речень: прохання, звертання, запитання, пояснення, серед яких є питальні, розповідні, окличні та називні речення, вимовлені з різною позитивною інтонацією, чітко, грамотно, що спонукає до запитань та відповідей на чужі запитання.

Виховні завдання: навчати дитину йти на мовленнєвий контакт зі знайомими дітьми й дорослими, її методом “рука в руці” знайомлять з ними, висловлюючи мімікою, жестами, посмішкою позитивне ставлення до них, утворюючи між ними й дитиною тілесний та емоційно-словесний контакт.

Організація життєдіяльності

У дворічної дитини переважає автономне мовлення. Вона продовжує використовувати відповідні слова для одночасного позначення ряду різних предметів: ля – лялька, дівчинка, підліток, доросла жінка; дя – тато, юнак, дорослий чоловік. Аутична дитина, навіть маючи певний словниковий запас, не прагне сама вступати у спілкування. Де б не були, дорослий створює для неї ситуацію спілкування, постійно розмовляючи з нею та перебуваючи у прямому контакті. Звернене до дитини мовлення дорослого чітке, виразне, правильно інтоноване, емоційно забарвлене, постійно підкріплюється позитивними стимулами. Щоб зацікавити й стимулювати дитину до спілкування, їй розповідають невеличкі казочки, твори-мініатюри, інтерпретуючи демонстрацією дії казкових персонажів чи героїв оповідань за допомогою іграшок, якими дитина маніпулює завдяки методу “рука в руці”. Для мовленнєвого підкріплення дій використовують твори українського народного фольклору: потішки, забавлянки, лічилки, на основі яких створюють різноманітні сюжетно-рольові словесні ігри.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка