Програма виховання дітей дошкільного віку Затверджено



Сторінка2/23
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.94 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

ПСИХОЛОГІЧНІ ВІКОВІ

ХАРАКТЕРИСТИКИ ДІТЕЙ


Ранній вік та криза трьох років

Ранній вік посідає особливе місце в загальній історії пси­хічного розвитку людини. За перші три роки дитина прохо­дить величезний шлях у своєму розвитку: оволодіває прямо-ходінням, діями з предметами, мовленням, набуває певної фізичної самостійності й намагається її відстоювати.

Соціальна ситуація розвитку дитини характеризується спільною діяльністю малюка з дорослою людиною. Увагу ди­тини раннього віку привертає предмет, з яким діє дорослий. Вона прагне оволодіти ним, але спосіб і зразок дії з предме­том належить дорослому. Така ситуація містить супереч­ність, що полягає у відсутності засобів самостійно задоволь­няти власні бажання. Цю суперечність можна розв'язати лише в спільній діяльності з дорослим, спрямованій на за­своєння суспільно вироблених способів дій з предметами (їсти ложкою, малювати олівцем тощо).

Протягом раннього віку система стосунків «дитина — дорослий» доповнюється системою «дитина — одноліток». Виникає особлива потреба в спілкуванні з однолітками.

Спочатку дитина ставиться до ровесника як до цікавого об'єкта, що викликає в неї різноманітні орієнтувально-дос­лідницькі дії: чіпає за руки, ноги, волосся, торкається очей тощо. Поступово вона відкриває в одноліткові нові якості, починає ставитися до нього як до суб'єкта. Але спочатку та­кі стосунки є епізодичними. З часом особистісні якості ста­ють найбільш привабливими і значущими для дитини. Від­бувається перехід до власне комунікативного спілкування між дітьми. Такий перехід стає можливим лише завдяки впливу дорослого. Організовуючи спільну практичну діяль­ність дітей, він має допомогти їм побачити в ровесникові схожу на себе людину.

Перехід до власне суб'єктивного ставлення до однолітка відбувається на третьому році життя. З'являються перші мовленнєві діалоги. Проте їх характерною особливістю є пе­реважання ініціативних висловлювань над відповідями. У контактах з однолітками дитині значно важливіше вислови­тися самій. Дитяча спільність у цей час тільки починає фор­муватися. Більшу частину вільного часу діти проводять в іг­рах на одинці. Дитячі ігрові об'єднання (як правило, об'єднуються двоє дітей), що виникають за їхньою ініціати­вою, є нестійкими. До того ж для таких ігор властиве, що, навіть домовившись про ролі («ти будеш донькою, а я — ма­мою»), кожен з малюків виконує обидві, діти грають не ра­зом, а поруч.

Значення розвитку взаємин між дітьми полягає в тому, що одноліток для дитини виступає у своєрідній ролі дзерка­ла, тому спілкування є засобом самопізнання, формування адекватного уявлення про себе.

Провідною діяльністю дітей раннього віку є предметна діяльність.

Можливість самостійно пересуватися, що значною мі­рою вдосконалюється протягом другого року, забезпечує ди­тині певну фізичну незалежність від дорослих і розширює межі її активності в оволодінні простором та предметами.

До предметних дій дитина переходить від маніпуляцій з предметами. На відміну від маніпулятивних предметні дії ви­магають використання предмету за його суспільним призна­ченням.

Оволодіння предметною діяльністю починається зі спільних дій дорослого і малюка. На цьому етапі дорослий бере в свої руки руку дитини й виконує нею певну дію. Далі з'являються частково розподілені дії, коли дорослий лише допомагає, скеровує рухи малюка. І лише потім з'являються самостійні власні дії дитини, що можуть виконуватися за по­казом, а пізніше й за словесною інструкцією дорослого. До функцій дорослого на цьому етапі також входять контроль і оцінка виконуваної дитиною дії.

Демонстрування дитині способу виконання певної дії має супроводжуватися словесним поясненням. Мовчазний показ вимагає великої кількості повторень, а підкріплена словом дія засвоюється дитиною значно швидше. Наприкін­ці третього року життя дія відокремлюється від предмета, з яким вона вже знайома: пити можна не тільки з чашки, а й із

склянки, кухля, пляшечки тощо; узагальнюється дія, що проявляється у використанні в мовленні самих дієслів: «пи­ти», «їсти», «гуляти». Узагальнюються і предмети: ложкою можна їсти кисіль, суп, кашу, пити ліки тощо. Тепер у дити­ни з'являється здатність співвідносити свої дії з діями дорос­лих, сприймати їх як зразок.

Предмети, якими оволодіває дитина, є побутовими, що сприяє розвитку самообслуговування. З іншого боку, не тре­ба видумувати якихось спеціальних вправ чи занять щодо оволодіння предметами. Варто лише прагнути, щоб дитина була не просто спостерігачем, а активним учасником усіх побутових процесів.

У процесі навчання дітей предметних дій надзвичайно важливо побачити можливість переходу від спільних дій до частково-розподілених, а від них — до самостійних дій дити­ни. Важливо помітити, що дитина вже може самостійно три­мати в руці ложку. Тепер дорослий має лише скеровувати її дії, допомагати їй правильно тримати ложку. Коли ж дитина оволодіє і цим, дорослий повинен обмежитися словесними вказівками: «Набирай не повну ложку, щоб не розлити»; «Стукати ложкою по тарілці не можна» тощо.

Необхідно частіше схвалювати, заохочувати і підтриму­вати малюка. А коли він щось зробив неправильно, то треба говорити йому про це, не підкреслюючи негативних момен­тів. Наприклад, замість «Ти одяг сорочку неправильно — на­виворіт», увагу дитини слід зафіксувати на правильних діях: «Ти швидко одягся. Але треба зробити ось так» (і показати як). Схвалення створює емоційно сприятливий фон. І цим можна добитися більшого успіху, ніж докорами. Слід пам'я­тати, що осуд значною мірою менш інформативний ніж схвалення. Активність дитини, коли вона наслідує дії дорос­лого, намагаючись зробити щось самостійно, необхідно всі­ляко підтримувати, бо саме власна активність є однією з основних умов її повноцінного психічного розвитку.

Протягом раннього віку діти оволодівають діями співвід­несення з діями та знаряддями. Метою перших є приведен­ня двох чи декількох предметів (або їх частин) у певні про­сторові відношення. Це, наприклад, складання башточок з кілець, матрьошок, закривання коробок кришками тощо. Ді­ти дістають велике задоволення від таких ігор. Проте само­стійно скласти предмети з його частин дитина не може. На допомогу має прийти дорослий. Він повинен дати дитині

зразок дії, навчити її порівнювати. Наприклад, кільця башточки чи половинки матрьошок співвідносити за величиною.

Знаряддєві дії — це дії, в яких один предмет — (знаряддя) — використовується для впливу на інші предмети: дістати м'ячик з-під канапи можна палицею, насипати пісок у відерце — лопаткою. Зрозуміло, що дитина знайомиться лише з деякими найелементарнішими знаряддями — лопатками, олівцями тощо. Але це має надзвичайно велике значення для її психічного розвитку. Засвоюючи використання елементарних знарядь, дитина водночас поступово починає засвоювати й загальний принцип, який полягає в тому, що впливати на речі можна не лише руками, ногами, зубами, а й спеціально для цього створеними предметами.

Отже, дитина раннього віку оволодіває предметним світом, навчається орієнтуватися в ньому, розуміти, що кожний предмет має своє призначення.

На основі предметних дій виникають і розвиваються ігрові дії. Відмінність між предметними й ігровими діями полягає в тому, що перші націлені на результат, а другі — на виконання дій. Ігрова дія виникає внаслідок перенесення дії з предмета на інший предмет — замінник (функцію годуван­ня ложкою дитина переносить на паличку). З ряду ігрових дій виникає ігрова діяльність. Тепер дитина не просто годує ляльку, а бере на себе роль мами, яка годує доньку. Розвит­ку ігрової діяльності, що характеризується уявною ситуаці­єю, роллю та ігровими діями, сприяє потреба дитини бути таким, як дорослий.

Однією з обов'язкових умов для виникнення гри є тур­бота дорослих про розширення досвіду дитини різноманіт­ними враженнями про дії навколишніх.

Спілкування дорослого з дитиною має надзвичайне зна­чення для її психічного розвитку. Основу взаємодії дитини третього року життя з дорослим становить ділове спілкуван­ня, спрямоване на оволодіння дитиною предметом. Навколо спільних дій і розгортаються нові для дитини форми спілку­вання з дорослими. Емоційно позитивне ставлення доросло­го до дитини створює той фон, на якому малюк може успіш­но оволодіти способами користування предметами.

Мовлення в ранньому дитинстві розвивається двома лі­ніями: удосконалюється розуміння мови дорослих (пасивна мова); формується власна активна мова дитини.

На третьому році словесні вказівки дорослих починають регулювати поведінку дитини в різних умовах, викликати або зупиняти її дію. Якщо раніше слово підкріплювало дію з предметом, то тепер дитина може розуміти словесні вказів­ки. У цей час діти можуть активно слухати невеликі казки, оповідання, віршики, зміст яких виходить за межі наявної ситуації спілкування завдяки розвитку уяви. Удосконалення розуміння мови дає можливість використовувати її як основ­ний засіб пізнання дійсності. Враховуючи це, вихователь по­винен розвивати, підкріплюючи наочністю, здатність дитини слухати й розуміти мовлення, що не стосується даної ситуації.

Мовленнєве спілкування є важливим новоутворенням раннього віку.

На третьому році життя розвиток мовлення обумовлює­ться виконанням ширшого кола його функцій. Це насампе­ред налагодження взаємодії і взаємостосунків з близькими дорослими і дітьми (комунікативна функція мови), пізнання навколишнього світу (означувальна функція). Дитина засво­ює основну форму мовленнєвого спілкування — діалогічну. Вона вчиться висловлюватися, ставити запитання й самос­тійно відповідати, звертатися до навколишніх з проханнями і пропозиціями.

Основні перетворення в змісті і структурі мовлення ди­тини відбуваються саме в процесі її ініціативних висловлю­вань. Недоцільно надміру регламентувати її мовленнєву по­ведінку. Нехай дитина вільно висловлюється за власним бажанням.

Новоутворення у пізнавальній сфері є якісні зміни в ха­рактері сприймання. Сприймання з акту реагування на пред­мет перетворюється в акт орієнтації в предметах. Сприйман­ня починає розвиватися як перцептивна діяльність.

Перцептивні дії (розпізнавання предмета за його ознака­ми, віднесення до групи схожих тощо) формуються в кон­тексті певної практичної діяльності під впливом завдань, які вона висуває. Поступово з практичних дій виділяється мо­мент орієнтування в предметах. Спочатку зовнішні орієнту­вальні дії мають яскраво виражений практичний розгорну­тий характер. Співвідносячи певні предмети чи їх частини, дитина прикладає, накладає їх один на одний. Поступово зо­рове сприймання починає передувати безпосередньому ви­конанню практичних дій на основі набуття аналогічного до­свіду. І вже до трьох років дитина може роздивлятися,

перелічувати знайомі їй зображувані предмети, не торкаю­чись пальчиком, вислуховувати вказівку дорослого й лише після цього діяти; слухати казки, віршики, оповідання. Тепер вона здатна не тільки дивитись, а й бачити, чути і слухати.

Важливе значення для розвитку сприймання має його поєднання зі словом. Проте таке поєднання спочатку відбу­вається в пасивній мові. Дорослий має вживати еталонні на­зви кольорів, фігур тощо, коментувати й супроводжувати словом обстежувальні дії дитини. Але слово для дитини третього року життя не може замінити здобутих з безпосе­реднього практичного досвіду знань, проте воно впорядко­вує, узагальнює цей досвід.

З розвитком предметних дій, розширенням кола предме­тів, з якими стикається малюк, а також словесного позна­чення предметів, сприймання стає предметним і констант­ним. Дитина починає жити в колі постійних предметів.

Превалювання сприймання в пізнавальному розвитку дитини раннього віку зумовлює певну залежність від нього інших процесів.

Пам'ять реалізується в активному пізнанні. Вона є пев­ним моментом у самому процесі сприймання, його продо­вженням. Мовлення вносить значні зміни в процеси пам'яті, допомагає міцніше їх закріплювати й оперативніше відтво­рювати. Пам'ять переддошкільника розвивається в різних її видах — образному, руховому, словесному, емоційному і має мимовільний характер. На третьому році життя, на основі сприймання та практичних дій з предметами формуються уявлення пам'яті.

Активне сприймання предметного середовища (виділен­ня ознак предметів, порівняння їх між собою, співвіднесен­ня їх зі зразком) вимагає розвитку мислительної діяльності.

Мислення малюка є наочно-дійовим, бо здійснюється в наочній ситуації за допомогою практичних дій. Дитина роз­в'язує мислительні задачі (порівняння двох предметів) пра­ктичним способом.

З відокремленням дії від предмета та розвитком мовлен­ня пов'язане одне з основних досягнень раннього віку — за­родження знакової функції мислення. Виникнення такої функції свідчить про перехід до нового характерного для лю­дини типу пізнання, опосередкованого знаковими система­ми. Керівництво розвитком знакової функції стає важливим боком розвитку пізнавальної сфери дитини третього року

життя. Основний шлях такого керівництва — навчати дітей замінювати предмети ігровими, добирати найбільш придатні для цього іграшки, матеріали, доносити до дітей зображу­вальний смисл малюнків, конструкцій, а для цього постійно порівнювати з зображуваними предметами.

Зародження знакової функції є одночасно і зародженням уяви дитини.

Уява в ранньому віці має відтворюючий характер, що яс­краво виявляється в ігровій діяльності, де дитина відтворює в ігровій, уявній ситуації, переносячи на предмети-замінники властивості і функції реальних предметів, що безпосеред­ньо нею сприймалися в минулому. Уява дитини третього ро­ку життя є виразно емоційною. Переживання з приводу уявленого є надзвичайно яскравими, і дуже часто дитина не може відрізнити уявлене від реального.

Основні особливості психічних процесів у ранньому віці — їх залежність від наочної ситуації; функціонування в нероз­ривній єдності з практичними діями; афективний характер спрямованості на пізнання навколишнього світу.

Розвивальна робота з дітьми переддошкільного віку має бути організована не за принципом спеціального розвитку окремих психічних процесів, а спрямована на загальний піз­навальний розвиток дитини, максимально різнобічне озна­йомлення дитини зі світом предметів, людей, стосунків, в хо­ді якого і відбувається поступовий розвиток особистості дитини в цілому.

В період раннього дитинства зароджується самосвідо­мість дитини. Після двох років діти починають впізнавати себе у дзеркалі, на фотографіях. Впізнавання себе — це еле­ментарна, первинна форма самосвідомості. Новий етап у розвитку починається тоді, коли дитина від називання себе в третій особі, по імені («Саша іде», «Катя дає пити») перехо­дить до вживання займенника «Я» стосовно себе («Я їм», «Я граюся» ...).

Найважливішим етапом у розвитку самосвідомості про­тягом раннього віку є третій рік життя, коли формується особистісне новоутворення — «гордість за досягнення». Це новоутворення яскраво виражається в прагненні фіксувати результати своєї діяльності, продемонструвати свої успіхи дорослому. Без належного схвалення ці успіхи значною мі­рою втрачають свою цінність, а радісні переживання з цього приводу затьмарюються. Негативне чи байдуже ставлення

спонукає дитину з подвоєною енергією добиватися уваги й позитивної оцінки. У дітей з'являється почуття самолюбства. що виявляється в підвищеній образливості й чутливості до невизнання їхніх досягнень дорослими, в емоційних через це вибухах.

Поява даного новоутворення пов'язана з тим, що на третьому році життя під впливом дорослого дитина дедалі частіше звертає увагу на результат своїх дій. Вона починає прагнути досягнути бажаного результату. Звичайно, процес дії ще дуже важливий для неї, а результат не є досконалим, проте в будь-якій діяльності дитина прагне здобути такий результат, як і дорослий. Відбувається переміщення акценту в предметній діяльності з процесу на результат, який стає ре­гулятором дій дитини.

Трирічний вік називається критичним перехідним періо­дом від переддошкільного до дошкільного. Критичні періоди характеризуються своїми новоутвореннями, що виявляються в особистості дитини.

Критичний період трьох років свідчить про фізичне відо­кремлення дитини від навколишнього світу. Відбувається ві­дособлення «Я» від «не — Я», з'являється «Я сам». Одночас­но відбуваються зміни в ставленні дитини до дорослого: в процесі предметної діяльності дитина побачила дорослого, що діє з предметами, і побачила себе — з'являється потреба бути таким як дорослий, виконувати такі ж дії, як він.

Для задоволення цих потреб (бути як дорослий, бути са­мостійним) дитина не має ні психічних, ні фізичних можли­востей. Ці потреби не можуть задовольнятися і в спільній з дорослим діяльності. Виникає суперечність між потребами дитини і системою стосунків між нею та дорослим. Ця супе­речність розв'язується в зміні соціальної ситуації розвитку й переході до ігрової діяльності, що задовольняє цю потребу.

Якщо дорослі не помічають у дитини тенденції самостійно задовольняти бажання, продовжують не помічати її пра­гнення бути незалежною, зберігають старий тип стосунків, обмежують активність, свободу дитини, то можуть виникну­ти власне кризові прояви — негативізм, упертість, свавілля, знецінення вимог

дорослих, бунт-протест, норовливість.



Молодший дошкільний вік

Молодший дошкільний вік є найважливішим періодом формування активного інтересу до людини і її взаємин з ін­шими людьми.

Комунікативно-мовленнєвий розвиток можна розгляда­ти як результат взаємодії дитини з оточуючими, де можли­вість виразити себе (проявити мовленнєву здатність, засвід­чити факт психічного самовираження) реалізується в момент переходу зі стану емоційної непричетності, емоційної роз'є­днаності, байдужості у стан зверненості до іншої особи чи групи осіб. Таким чином, комунікативно-мовленнєвий роз­виток молодшого дошкільника спирається передусім на якості емоційної сфери. Вони не лише забезпечують розу­міння і самовираження партнерських контактів (стани, намі­ри, бажання, цілі), а й стимулюють вольовий розвиток, бо момент комунікативної зустрічі активізує невербальні й мов­ні способи встановлення контактів (посмішка, погляд, жес­ти, міміка, слова), які в свою чергу впливають на рішення дитини про подальшу участь у комунікації. Діагностика і ко­рекція всіх комунікативних ознак у мовленнєвій поведінці молодшого дошкільника створюють фундамент для подаль­шого зростання когнітивної та лінгвістичної складності мов­лення.

Одночасно, рівень досягнень дитини молодшого до­шкільного віку пояснює причини затримок у розвитку мов­ної взаємодії дітей середнього дошкільного віку, які часто аргументуються несформованістю емоційних форм контак­тів, завдяки яким розвиваються комунікативні властивості особистості.

Ігнорування характеру міжособистісних відносин дитини з дорослими, ровесниками, малюками, що ґрунтуються на теплих, емоційно-забарвлених дружніх проявах прихильнос­ті, симпатії, любові, підтримки, визнання, пояснює атмос­феру емоційного неблагополуччя дитини в системі відносин з оточуючими, без яких неможлива поява більш складних — ділових і пізнавальних мотивів комунікативної діяльності.

Несформованість емоційних контактів дитини з близь­кими дорослими в сім'ї та в дитячому садку в багатьох ви­падках пояснює низький рівень мовленнєвого розвитку ди­тини-дошкільника.

Емоційна форма спілкування дитини з дорослими, що формується в період від народження до 6 місяців першого року життя, не втрачає свого актуального значення для роз­витку мовленнєвої діяльності протягом усього дошкільного дитинства. Особливо актуальна ця форма контакту в пере­хідний період від молодшого до середнього дошкільного ві­ку, бо відбувається якісне ускладнення форм та способів ко­мунікації, що супроводить усі види діяльності дитини в дитячому садку та сім'ї.

Психічні досягнення емоційних форм контакту будуть такими: орієнтування на людину, комунікативна спрямова­ність, комунікативна активність, індивідуалізація і різнома­нітність експресивно-мімічних способів взаємодії. Вони є базовими досягненнями комунікативно-мовленнєвого роз­витку особистості, їх слід розглядати як вікову норму для ді­тей молодшого дошкільного віку, оскільки вони визначають подальший розвиток здатності дитини до мовної взаємодії, співробітництва, міжособистісної координації дій у різнома­нітних ситуаціях життєдіяльності.

У молодшому дошкільному віці — (від 3 до 4,5 років) пізнавальний процес відбувається за трьома основними на­прямами:


  • якісно змінюється сприймання дитиною навколишнього світу, воно починає розвиватися як перцептивна діяльність;

  • змінюються засоби орієнтування малюка в навколиш­ньому світі;

  • збагачуються змістовно уявлення і знання дитини про навколишній світ.

У молодшому дошкільному віці формуються нові якості відчуттів і сприймань. Продовжує формуватися предметне сприймання, на якому базується здатність дошкільника орієн­туватися в просторі зовнішнього світу. Дошкільник сприй­має світ, який складається з предметів. Здатність сприймати предмет як окрему цілісність зі своїми кордонами, кольо­ром, формою, величиною поступово формується в дитини на основі її досвіду оволодіння діями. Рука, яка рухається по предмету, вчить око. Очі також навчаються досліджувати об'єкт за допомогою схожих на ручні дії, але вже на відстані, тобто формуються перцептивні дії. У предмета з'являється своє «обличчя», а згодом і своє «ім'я» (слово-назва), яке допомагає впізнати його серед інших, хоча слово-назва і

предмет в цьому віці ототожнюються дитиною. Для розвитку сприймання вихователь повинен безпосереднє ознайомлен­ня маляти з предметами поєднувати з їх словесним позна­ченням, з еталонним називанням ознак предметів, тобто до­помагати засвоювати сенсорні еталони.

Нагромаджується досвід орієнтування в навколишньому середовищі, завдяки чому збагачується і пам'ять молодших дошкільників. Важливу роль у процесі розвитку відіграють образи пам'яті. В молодшому дошкільному віці пам'ять у ді­тей мимовільна, емоційно забарвлена. Дитина запам'ятовує те, що викликає в неї безпосередній інтерес. Вона сама ще не ставить за мету щось запам'ятати, не вміє керувати про­цесами запам'ятовування і відтворення, особливо, якщо ви­моги пригадати запропоновані у формі навчального завдан­ня. У дітей цієї вікової групи переважає образна пам'ять: зорова, слухова, рухова. Проведені експерименти свідчать, що такі діти можуть відтворити в середньому не більш як чо­тири предмети (або їх зображення) з 10, що були їм запропо­новані. Ця обмеженість яскраво виявляється і в умовах за­пам'ятовування окремих слів, що одноразово даються дитині. В середньому вона запам'ятовує не більше як одне-два слова з 10. Яскраві, нові, незвичні предмети привертають увагу дитини й можуть залишити в її свідомості слід. Вико­ристовуючи особливості об'єктів в ігровій ситуації, залучаю­чи дитину до різних видів дитячої діяльності (малювання, конструювання, ліплення), що вимагає запам'ятовування властивостей предметів, вихователі певною мірою можуть керувати процесом мимовільного запам'ятовування. Для ми­мовільного запам'ятовування мають бути забезпечені відпо­відні мотиви (запам'ятати віршик, щоб розповісти на свя­ті...). Повторення в часі має розподілятись багаторазово. Діти краще запам'ятовують і те, що вражає їх яскравістю кольорів, незвичною формою, величиною, те, чим дитина може оперувати...

Увага дітей молодшого дошкільного віку має характерні особливості: підвищується стійкість мимовільної уваги, збільшується її обсяг. Дитина може займатися грою трива­лий час (15 хв.), не припиняючи її. Але ці успіхи характерні лише для ігрової діяльності, в інших видах діяльності дитина ще не здатна довго утримувати увагу, особливо при однома­нітних діях. Слово дорослого в цей віковий період є засобом підтримання мимовільної уваги дітей. Процес іде від мовних

вказівок, на що саме треба звернути увагу дитини, до вияв­лення бажання самою дитиною.

Молодшим дошкільникам притаманне наочно-дійове мислення. Дитина розв'язує завдання в процесі виконання тих чи інших дій методом проб та помилок. Тому те, що тре­ба зробити вона розуміє краще, коли вихователь супрово­дить пояснення наочним показом дії, своїм прикладом її ви­конання. Але словесні вказівки дорослого: (придивіться, подумайте, як зробити краще), допомагають уникнути поми­лок. Самі ж діти ще не вміють обмірковувати послідовність дій, передбачати труднощі тощо. У процесі подальшого за­вдання дитина вже пригадує, які помилки зробила раніше, і не повторює їх. Правильне розв'язання певного завдання дитина може перенести на розв'язання нового аналогічного завдання. В період від 3 до 4,5 років у дитини розвиваються мислительні операції: аналіз, порівняння, співвіднесення. Молодший дошкільник уже може відносити предмети чи їх зображення до вказаної вихователем групи, що позначається узагальнюючим словом (посуд, іграшки), причому не тільки у вигляді практичної дії, а й у формі мовної дії. Виконуючи операцію узагальнення, дошкільники часто допускають по­милки (приблизно в кожному другому випадку з 10), але на­прикінці четвертого року життя кількість помилок значно зменшується. У рамках знайомого матеріалу молодші до­шкільники здатні засвоїти класифікацію зі словесним уза­гальненням. Деякі діти 4 років уже можуть класифікувати предмети достатньо самостійно, не орієнтуючись при цьому на зовнішню схожість предметів, а поєднуючи їх за функціо­нальними ознаками (ведмедик, лялька, м'ячик, щоб гратися).

У молодших дошкільників розвивається репродуктивна уява. Образи уяви в них надзвичайно яскраві, емоційно за­барвлені. Тому діти найчастіше не можуть відокремити ство­рені уявою образи від справжніх подій. Для створення обра­зу уяви дитині буває достатньо найвіддаленішої схожості між тим, що вона сприймає, і попереднім її досвідом. Жвавість уяви дітей виявляється в тому, як вони швидко входять у роль під час гри. Під керівництвом вихователя створювані образи уяви дитина реалізує в грі й продуктивних видах діяль­ності. Вона вже може фантазувати про відсутнє на той час (уявлення про подарунок на день народження), уявляти об’­єкти, яких у її досвіді ще не було, на основі прочитаного

вже може подумки відтворювати закриті частини предмета, на основі тих частин, які перебувають у полі зору.

Уява є основною для розвитку знаково-символічної фун­кції мислення як якісно нового досягнення в розумовому розвитку молодших дошкільників. Діти молодшого дошкіль­ного віку оволодівають знаково-символічними системами в різних видах діяльності через засвоєння різномодальних за­собів. В ігровій діяльності застосовується об'єктна заміщуваність (паличка може бути ложечкою, кубик — стільчиком), відтворюються відносини між людьми (взяття ролі на себе). В зображувальній діяльності — це перші спроби побудувати систему просторових координат, що організовує картину сві­ту, створювану дошкільником на папері. Це поділ аркуша паперу на верх, середину і низ та відображення об'єктів у се­редині аркуша, упізнавання (круг — сонечко) і засвоєння графічних штампів (лінія землі — лінія блакитного або зеле­ного кольору чи набір вертикальних рисочок-травинок; лінія неба — лінія синього кольору, або горизонтальний ряд соне­чок, пташок, зірочок). У мовній діяльності швидше, ніж в інших видах діяльності, виділяються різні категорії того, що замішується (об'єкти, дії, якості, відношення) і фіксуються різними мовними елементами -- словами, реченнями. В мо­лодшому дошкільному віці діти по-різному починають ста­витись до зображувальних і графічних символів (ілюстрацію можна розглядати, а букви чигати) та дій, якими їх викону­ють (малюнок малюють, а букви пишуть). Деякі діти здатні копіювати певні букви (букви свого імені, «мамину» букву...) і виконувати це вже рукописними, а не зображувальними рухами.

У молодшому дошкільному віці, як і в ранньому, над усі­ма сторонами життя дитини панують сильні емоції (афекти). Характерною особливістю чотирирічної дитини є значна емоційна збудливість, нестриманість і нестійкість її емоцій. Емоції не тільки швидко виникають, а й швидко минають, змінюються на протилежні. Від радості малюк легко перехо­дить до плачу. Буває, ще не висохли в дитини сльози, а вона вже готова до безтурботної веселої гри. Діти надзвичайно афективно реагують на ті події в своєму житті, які обмежу­ють їхні імпульсивні бажання і прагнення. Тому потрібний особливий педагогічний такт, щоб відвернути дитячу увагу від недозволеного бажаного і переключити на те, що можна робити в подібній ситуації.

У дитини 3—4 років поведінка продовжує мати імпуль­сивний, мимовільний характер, її увагу привертає все нове, яскраве і цікаве. Крім мимовільних дій, що безпосередньо спрямовуються інтересами дитини, у неї виникають нові дії, мета і мотив яких не збігаються. Однак самостійне виконан­ня довільних дій можливе лише за умови, коли дія несклад­на, а мотив близький до мети, тобто підтримується безпосе­реднім ігровим інтересом самої дитини. Наприклад, діти можуть готувати іграшки для майбутньої гри.

В ігровій, зображувальній та конструктивній діяльності малюк може чітко висловити своє бажання й відповідним словом визначити мету своїх дій. Так, виймаючи кубики з коробки, він заявляє, що хоче будувати башту. Однак поста­новка дитиною певної мети в цьому віці означає не уявлен­ня про кінцевий результат, а лише усвідомлення нею свого бажання. Здебільшого самостійна реалізація поставленої ме­ти пов'язана із труднощами. Часто зовнішні обставини від­волікають дитину, перші невдачі змушують її змінити задум чи відмовитися від мети. Готовність малюка взятися за спра­ву, зробити щось самостійно необхідно обов'язково підтри­мати й допомогти з успіхом її завершити. Вона є запорукою майбутньої ініціативності та самостійності. А поки що в ма­люка не розвинена довільна поведінка, йому необхідно до­помагати керувати собою.

Щоб зберегти свій задум і успішно його реалізувати, ди­тина 3—4 років потребує зовнішньої підтримки, контролю, застосування стимулюючих засобів. Це досягається шляхом перевтілення в ігровий образ, де поведінка регулюється рол­лю, яку взяла на себе дитина і підтримується співучасниками гри. Дорослий також безпосередньо керує діями дитини за допомогою вказівок до кожного етапу дії, заохочень, під­бадьорень. Поділ дій на послідовні ланки, нагадування спо­собів досягнення по ходу виконання завдання допомагає ди­тині їх організовувати та послідовно виконувати. Успішність виконання дитиною довільних рухів забезпечує їх показ до­рослим у поєднанні з прямим заохоченням до активного на­слідування і відтворення. Лише на основі спільних дій з до­рослими у дитини у майбутньому розвивається вміння самостійно доводити розпочату справу до кінця.

Самооцінка чотирирічної дитини є, як правило, суб'єк­тивною і завищеною. Малюк привласнює всі позитивні і схвалювані дорослими якості, іноді навіть не знаючи їх змісту

(«Я сильний! Я сміливий!»). Завищена оцінка своєї особис­тості для маленької дитини є природним і закономірним явищем, так званим своєрідним механізмом «особистісного захисту» в тих випадках, коли хтось негативно оцінює її особистісні якості («злий, жадібний») або порівнює її поведінку з іншою дитиною.

Дорослий має підтримувати високу самооцінку малюка («Я хороший!»). Важливо пам'ятати, що молодшому до­шкільникові обов'язково потрібні похвала і позитивна оцін­ка. Висловлюючи похвалу, корисно назвати свої позитивні почуття («Я рада, що ти прийшов додому», «Я вдячна, що ти допомогла мені полити квіти»). Якщо дитина своєю поведін­кою викликає в дорослого негативні переживання, треба по­відомити її про це («Мені неприємно, коли діти мене не слу­хають»). Для кращого розуміння дитиною дорослого і самої себе необхідно не лише розповісти їй про свої переживання, а й «озвучити» почуття малюка, показати, що дорослий гото­вий їх поділити («Я розумію, що тобі важко дістати м'ячика, але ж на прогулянці тобі захочеться з ним погратися»; «Ти сумуєш за мамою, а твоя лялька сумує за тобою. Підемо по­граємося з нею...»). Обговорюючи поведінку дитини, доціль­но оцінювати не її особистість в цілому («ввічливий, добрий, лінивий»), а конкретні дії та вчинки («Ти повелася не ввіч­ливо. Привітайся з Оленкою». Не можна говорити: «Ти пога­на, не привіталась»). Дитячі досягнення і вчинки рекомендується порівнювати не з досягненнями інших дітей, а лише з її власними успіхами і невдачами («Сьогодні сонечко не вийшло. Не в усіх одразу виходить, але не біда. Завтра ти по­стараєшся і гарно його намалюєш»).

Становлення образу Я дитини відбувається в спілкуванні з іншими людьми. За сприятливих умов виховання, коли до­рослі й однолітки доброзичливо ставляться до дитини, задо­вольняється її потреба у визнанні, позитивній оцінці. Нега­тивний досвід спілкування спричиняє агресію, невпевненість у собі, замкненість.

Середній дошкільний вік

У середньому дошкільному віці продовжує розвиватися активний інтерес до предметів і явищ навколишнього світу, а отже, і період активного формування власне пізнавальної діяльності, її мотиваційного та операційного компонентів.

Дитина стає допитливою. Це нова, якісно вища сходинка в розвитку пізнавальної потреби дитини, яка є внутрішнім джерелом пізнавальної активності. Увага дитини з окремих предметів, їх назв і якостей переноситься на співвідношення і зв'язки між ними. Вона починає затримуватись на діях з предметами, помічати їх причини та наслідки, зацікавлюєть­ся взаємодіями предметів у навколишньому світі, що ведуть до появи нових запитань: Чому? Навіщо? Звідки? Як це від­булось? Дитина поступово переходить від поверхового відо­браження окремих розрізнених предметів і явищ до пізнання їх взаємозв'язків, взаємовідношень, від практичних спроб і помилок через постійне вдосконалення орієнтовних дій сприймання до мислительних дій. Особливістю пізнавальної активності дітей середнього дошкільного віку і є постійна взаємодія практичних, пробних та інтелектуальних дій.

Представлений у наочно-дійовому плані досвід, якого набуває дитина в процесі розв'язання завдань, є живильним ґрунтом для переходу до наочно-образного, а потім і до сло­весно-логічного мислення. Такий перехід відбувається на основі вдосконалення зорово-рухової орієнтувально-дослідницької діяльності дитини. Сприймання стає осмисленим, цілеспрямованим, аналітичним процесом. Зорове сприйман­ня стає одним з основних процесів безпосереднього пізнан­ня предметів і явищ. Діти навчаються розрізняти всі основні кольори, відчувати проміжні, оволодівати повним набором еталонів форм предметів. Удосконалюється уявлення про співвідношення предметів за розмірами: шириною, висотою, довжиною. Діти можуть «на око» встановлювати відношення між п'ятьма предметами за цими вимірами. Активно фор­мується просторове сприймання. Воно узгоджується з пра­ктичними діями, що є фундаментом для формування різно­манітних обстежувальних дій. Останні є істотними компонентами перцептивної діяльності й найважливішим показником її успіху. Як і раніше, найкраще сприймаються та запам'ятовуються діючі об'єкти, особливо дітей приваб­люють їх функціональні ознаки.

Провідне значення в розвитку сенсорних процесів дити­ни в цей період відіграє мовлення. Називаючи ознаки пред­метів, дитина тим самим виділяє їх. Збагачення дитячого мовлення словами, що означають якості предметів, зв'язки та відношення між ними, сприяє осмисленому сприйманню. Протягом п'ятого року життя відпрацьовується навичка

точно вживати слова-означення у процесі спеціальних ди­дактичних ігор, спрямованих на розвиток порівняння, уза­гальнення, класифікації, адже основна їх орієнтація — піз­нання предмета, уточнення його якостей та властивостей, правильне їх означення словом. Майстерність дорослого до­поможе стимулювати пізнавальну активність кожної окремої дитини (чи то роль ведучого в грі підгрупою, чи попередня підготовка до нової гри, чи введення ігрового персонажу, роль якого виконує дитина і діє від його імені тощо).

У цьому віці активізується використання узагальнених уявлень про предмети і явища, завдяки чому дитина посту­пово звільняється від залежності безпосередніх контактів з навколишніми предметами. Так, п'ятирічна дитина може чітко висловити, який предмет вона хоче чи яку іграшку загу­била. З'являються спроби висловити свої уявлення, образно представити задум-прохання. Поява символічної функції — значимий крок у розумовому розвитку, це початок за­родження внутрішнього плану мислення.

Водночас дитяче мислення в цей період характеризуєть­ся повною хаотичністю, розірваними знаннями. Дитина п'я­того року життя ще неспроможна поєднати окремі «здобут­ки» своїх роздумів у цілісний продукт. Але їй цілком доступне пізнання предметів та явищ у різних взаємозв'яз­ках. Спеціальні експериментальні дослідження й передовий педагогічний досвід довели, що саме такі знання є універ­сальним засобом розвитку мислительної діяльності дітей. Засвоєння системи знань вимагає від дитини вміння активно використовувати наявний досвід для осмислення нової ін­формації.

Вирішальне значення в цьому процесі відіграє майстер­ність дорослого в спонуканні кожної дитини до вибіркової активізації наявних знань щоразу в новому аспекті відповід­но до конкретної ситуації. Досвід такої діяльності в п'ятиріч­них дітей поступово призводить до якісно нового підходу в аналізі предметів і явищ навколишнього. Дитина щоразу від­криває для себе нові сторони вже знайомих об'єктів, прони­кає в нові їх зв'язки. Саме тут зароджується в дітей «загаль­не творче ставлення до дійсності», а пізнавальна діяльність набуває творчого характеру.

У психолого-педагогічній літературі середніх дошкільни­ків часто й називають «чомучками», бо якраз у цей період вони активніше відкривають таємниці у відомих вже речах.

Дитина сама ставить за мету знайти відгадки, за допомогою численних «чому» прагне проникнути в глибину явищ, які її приваблюють. Особлива роль дорослого виявляється і в то­му, як реагувати на дитячі «чому?» Щоб стимулювати дити­ну до самостійного пошуку відповіді, дорослий повинен да­вати розгорнуті, серйозні, вдумливі, правдиві відповіді, оцінюючи значущість самих запитань і виявляючи своє по­зитивне ставлення до дитячих інтересів. Слід спеціально формувати в кожної дитини бажання і вміння запитувати й шукати власну відповідь на запитання.

Особливої уваги потребують дитячі запитання, що вини­кають у разі труднощів під час розв'язання пізнавальних за­вдань. Важлива сама їх поява, адже це свідчить про прагнен­ня усвідомити причинні зв'язки. Водночас такі запитання ефективно впливають і на вдосконалення самого процесу пізнання, спрямовують розумові дії на пошук правильного рішення, певним чином упорядковують мислительні проце­си. З'являються узагальнення, що допомагають збагнути причинно-наслідкові зв'язки, які дитина починає висловлю­вати в судженнях. Дитячі висловлювання дедалі більше сто­суються пізнавальної діяльності й ситуації пізнання. Дитина майже синхронно діє і говорить про те, що робить, її ви­словлювання ніби завершують окремі етапи пізнання. Таке мовлення є засобом мислення й безпосереднього включення в пізнавальну діяльність. У дитячому мовленні також фіксу­ються основні істотні моменти пізнавального завдання. Це так званий якісний місточок для переходу на новий рівень: можливість розгортати інтелектуальну дію в мовленнєвому просторі, абстрагуючись від практичної ситуації.

Слід зазначити, що досягнення комунікативно-мовлен­нєвого розвитку дитини середнього дошкільного віку дають змогу їй розв'язувати складні соціальні, когнітивні та лінг­вістичні завдання. Когнітивно-лінгвістичні досягнення ди­тини цього періоду пов'язані із засвоєнням відношень «людина-ситуація» та відношень «мовна форма-значення». Ці базисні утворення, що сприймаються як єдність слова разом із значенням об'єктів ситуації спілкування, і забезпечують успішність реальної взаємодії дитини з оточуючими людьми. Можливість успіху контактів з ними залежить від засвоєння вказаних відношень тому, що вони допомагають дитині від­повісти на питання характеристики стосунків людей в мов­ному спілкуванні (Хто? Кому? Де? Навіщо? Що говорить?).

Зростання когнітивної складності мовної поведінки, актив­ність взаємодії з навколишніми в різних видах діяльності по­яснюють «бурхливий» вибух словника дитини на п'ятому ро­ці, потребу роз'ясняти та тлумачити значення слів, займатися словотворенням. Подальший розвиток когнітивних процесів (сприймання, пам'ять, мислення, уява) дає змогу дитині середнього дошкільного віку зробити мову об'­єктом усвідомлення. Швидкоплинний характер «вибуху» словотворення вказує на природність цього явища, мовлен­нєвого розвитку дитини.

Особливою інтенсивністю характеризується розвиток у дітей цієї вікової групи пам'яті. Вона посідає чільне місце в розширенні в дитини досвіду пізнання та поширенні орієн­тації її в навколишньому світі. У дітей з'являється потреба в довільному відтворенні, а згодом і довільному запам'ятову­ванні. За допомогою дорослих діти починають оволодівати простим прийомом довільного запам'ятовування повторен­ням. Збільшується обсяг того, що відкладалося в пам'яті. Так, переказуючи казку, діти не лише відтворюють основні події, а й вдаються до подробиць, передають пряме і автор­ське мовлення. Серед специфічно дитячих видів діяльності для розвитку пам'яті найважливішими є мовленнєве спілку­вання, сприймання літературних творів і сюжетно-рольова гра.

Окремої уваги дорослих потребує робота з літературними творами. Повноцінне сприймання літературного тексту в цей період являє собою особливу взаємодію практичної та ігрової діяльності дитини. Щоб по-справжньому зрозуміти художній твір, дитина повинна його прослухати, перегляну­ти в малюнках окремо кілька разів «прочитати» книгу рука­ми, проговорити окремі частини тексту для себе й інших, знайти серед іграшок героїв твору, програти з ними окремі ситуації, «приміряти» до реального життя найпривабливіші моменти твору. Одним словом, робота над художнім твором має стати єдиним творчим процесом, у якому дитина є го­ловною дійовою особою. Лише за таких умов і складаються механізми сприймання художнього тексту, усвідомлення єдності змісту і смислу твору.

На кінець п'ятого року життя дитині цілком доступні емоційно-цілісне сприймання художнього твору, спроби ма­ніпулювати окремими епізодами, будувати на їх основі ігрові сюжети, поєднувати різних героїв у власних творчих задумах.

Дитина навчається розрізняти основні літературні жанри: казка, вірш, оповідання. Вона здатна виділити окремі вираз­ні засоби і прагне зрозуміти їх смислове навантаження.

Досить великий досвід спілкування з художніми творами формує в п'ятирічної дитини певне вибіркове ставлення до жанру, окремого твору, тих чи інших сюжетів знаних творів, до героїв з їх характерною поведінкою. Дитина постійно прагне повертатись до улюблених книжок, щоб знов і знов їх читати. Часом «під хороший настрій» у її пам'яті спливають улюблені слова, і дитина співає від імені Колобка, говорить від імені Пана Коцького, ходить, як чарівна Фея.

Активно заявляє про себе на п'ятому рот життя уява. Вона продовжує бути тісно пов'язаною з перцептивними ді­ями. Поступово дитина навчається відрізняти свої уявні об­рази від самих предметів, означати їх словом, переносити їх функції на інші предмети. Стають помітнішими перші спро­би керувати власними образами, змінювати їх відповідно до свого задуму. Дитяча уява розвивається в тісному взаємозв'­язку з мовленням. Адже саме мовлення сприяє формуванню уявлень про предмет і дає змогу дитині уявити предмет, яко­го вона не сприймала. Обмежений розвиток мовленнєвих здатностей дитини однозначно гальмує і розвиток уяви.

Під впливом мовленнєвого спілкування з дорослими з'являються перші образи довільної уяви: перші прояви вини­кають то в малюванні на запропоновану тему, то в колектив­ній грі. Особливо яскраво виявляється й водночас розвиваєть­ся уява в сюжетно-рольових іграх та в іграх-драматизаціях за знайомими художніми творами. Так, розповідаючи знайомі твори, п'ятирічна дитина наділяє героїв новими рисами, дія­ми, робить перші спроби змінити авторський текст.

Важливе значення для розвитку дитячої уяви має будь-яка продуктивна діяльність, а особливо конструювання. Конструювання для дошкільнят вважається найважливішим засобом формування в них універсальної здатності до будь-якої діяльності. В конструюванні найраніше виявляється здатність дитини до творчості з різним матеріалом, і воно стає засобом її самовираження.

У середніх дошкільників стає стійким інтерес до різних видів зображувальної діяльності. Розширюється діапазон об­разів природи, людей, тварин, іграшок, які дитина прагне відтворити. На п'ятому році життя помітно вдосконалюється дитячий малюнок. Завдяки більш досконалій координації

рухів зображення предметів, фігур стають впізнаваними за певними ознаками. З'являються перші, хоч і схематичні, прості сюжети: переважають лінії, плями, мазки. Діти вияв­ляють прагнення попередньо створювати задуманий образ (в малюнку, ліпленні, аплікації чи конструюванні). Зрозуміло, що такі задуми п'ятирічної дитини ще не є стійкими, але чіт­ко розповісти, що в неї вийшло на малюнку, в будові чи ліпці вона цілком спроможна.

Як уже зазначалося, протягом середнього дошкільного віку психічні процеси дитини поступово набувають ознак довільності. Завдяки цьому дедалі більше дитячих бажань пе­реходять у наміри, а наміри стають стійкішими.

Особливістю поведінки дошкільника є те, що, маючи на­мір, він прагне відразу його реалізувати, скорочуючи час, не­обхідний для обдумування, але достатньо не усвідомлює шляхів та засобів його втілення. Коли ж йому потрібно три­валий час діяти за наміром, то для його підтримки необхідні допоміжні спонукання. В цьому й виявляється недостатня свідома регуляція дитини. Вона не може розмірковувати, зважувати проблему з різних боків, їй легше відмовитися від бажаного майбутнього, ніж заради нього поступатися цьогочасними бажаннями.

У середньому дошкільному віці дитина починає застосо­вувати власне мовлення для планування своїх дій. Вона за­значає: «Буду малювати ліс. Намалюю багато дерев, а потім зайчика». Або так: «Посаджу цибулини і буду їх поливати, щоб квіти швидше виросли».

Дитина починає використовувати мовлення для керів­ництва своїми діями. Дошкільник, спрямовуючи дії, як пра­вило, говорить у голос, існування зовнішнього мовлення, зверненого до себе під час досягнення мети, свідчить про не­достатній розвиток регулятивної функції щодо власних дій. Планування для дитини є складним завданням і потребує мобілізації розумових зусиль. Треба продовжувати вчити ма­люка попередньо визначати спосіб своїх дій, орієнтуючи її на зразок предмета, який має відтворюватися. Уміння дити­ни визначити свої майбутні дії, розповідати про них не лише позитивно впливає на досягнення нею мети, а й допомагає поступово позбутися імпульсивності в поведінці. Важливо навчити дитину обдумувати послідовність виконання робо­ти, заздалегідь добирати необхідний матеріал і знаряддя. До­цільно обговорювати з нею задуми, створювати можливість

вибирати певні засоби з багатьох варіантів. Допоможуть такі запитання: «Як ти хочеш це зробити і чому?; А як можна зробити по-іншому?; А як краще?; А як я зробила, відгадай?; А чому б я так вчинила?». У середньому дошкільному віці підвищується стійкість дитячих намірів завдяки оволодінню дитиною засобами для їх здійснення, набуття практичних умінь та навичок. Зростає здатність до вольових зусиль, а отже, починає розвиватися довільна поведінка. Свої вольові зусилля середній дошкільник може спрямовувати не лише на активізацію дій, а й на їх гальмування. Тут уперше з'являєть­ся свідомий контроль дитиною своєї динамічної активності. Однак цей контроль ще недосконалий і обмежений. Найкра­щих успіхів дитина досягає в грі, беручи на себе відповідну роль. Хоча й такий контроль є недостатньо усвідомленим, бо гра має афективний характер.

Для утримування мети і зберігання її потрібна ще зо­внішня підтримка. Способи керівництва дорослим поведін­кою і діяльністю п'ятирічного дошкільника відрізняються від тих, які він застосовував до дитини молодшого віку, найдійовішими стають демонстрування зразка, вказівки, пояс­нення, нагадування. Опосередковане керівництво також здійснюється наданням дитячим діям певного смислу, уне­сенням у них того чи іншого змісту, підтримкою і заохочен­ням дитячих зусиль. Корегуючи дії дитини, замість прямих вказівок варто застосовувати навідні запитання, що змушу­вали б її міркувати, шукати вихід із скрутного становища. Під впливом такого стимулювання більш самостійними ста­нуть думки і дії дитини.

Продовжуються усвідомлення дитиною знань про норми й вимоги, пов'язані з її належністю до певної статі, та фор­мування адекватної поведінки. П'ятирічна дитина здатна розрізнити людей за їх статевою належністю й відповідно відносити і себе до групи чоловіків чи жінок. Це відкриває шлях до сприймання й оцінки дій власних і інших вчинків хлопчиків і дівчаток. Отже настав період первинної статевої ідентифікації за характером поведінки. (Наприклад, хлопчик повинен пропустити дівчинку вперед, запропонувати їй місце).

У п'ятирічному віці, крім основних специфічно дитячих видів діяльності, важливо приділити належну увагу і справж­ній діяльності — дитячому самообслуговуванню. П'ятий рік життя — це чи не найважливіший період для формування

операціональних можливостей дитини в найрізноманітніших побутових ситуаціях її життєдіяльності.

Процес становлення особистісних утворень дитячої пси­хіки — особливо індивідуалізоване явище. І тут, як ніде, по­трібний особистісно-орієнтовний педагогічний підхід дорос­лого. Особливого значення набувають оцінні судження дорослих, які є могутнім джерелом переживання дитиною власного досвіду успіху і невдачі в діяльності й спілкуванні з однолітками. Поглиблюється усвідомлення дитиною образу себе, вибудовується структура «Я», що чітко виявляється у власних бажаннях. Розпочинається активний період усвідом­лення малюком свого місця в системі стосунків з дорослими.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка