Програма виховання дітей дошкільного віку Затверджено



Сторінка23/23
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.94 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

ВЗАЄМОДІЯ ДОШКІЛЬНОГО

ЗАКЛАДУ І СІМ'Ї

Сутність взаємодії: узгодження в інтересах дитини ви­мог, дій дошкільного закладу і сім'ї як суб'єктів її виховання. Активне залучення батьків до педагогічного процесу. Надан­ня допомоги педагогічному колективові дошкільного закладу.

Принципи співробітництва: взаємоповага, взаємодовіра, взаєморозуміння, партнерство й чітке усвідомлення своєї ро­лі та відповідальності в спільній взаємодії, любов до дитини, прийняття і повага її як особистості, розуміння її проблем.

Завдання взаємодії: забезпечення дитині в сім'ї та дитя­чому закладі оптимальних умов для повноцінного фізичного і психічного розвитку, сприяння задоволенню її потреби в емоційно-особистісному спілкуванні, розвиток її творчих здібностей та інтересів, підвищення рівня сформованості пе­дагогічної культури вихователів і батьків, гуманізація ціліс­ного виховного процесу.

Активне ставлення батьків до вимог дошкільного за­кладу: сприяння на основі довіри й доброзичливого став­лення до педагогів і дітей усвідомленню дитиною ролі вихованця-учня, члена дитячого колективу; участь батьків у навчанні дітей, у позасадкових, творчих і театралізованих за­ходах тощо, в облаштуванні дитячого закладу.

Активне ставлення педагогів до виховання дітей у сім'ї: надання кваліфікованої допомоги у вихованні дитини та розв'язанні педагогічних проблем сім'ї; сприяння усві­домленню та засвоєнню дитиною ролі люблячого сина (донь­ки), онука (онучки), братика (сестрички).

Умови ефективності співробітництва: висока культура спілкування педагогів і батьків, доброзичливість, неупе­редженість у розв'язанні різних проблем, забезпечення

мотивації взаємодії, актуальність та конкретність спільних завдань.



Принципи виховної діяльності батьків: любов, вимог­ливість, повага до особистості й гідності дитини, висування їй реальних вимог, послідовність, розумна міра відповіда­льності й самоконтролю дитини відповідно до її віку, бать­ківське керування без зайвого крику, справедливе викорис­тання арсеналу стримувань і покарань.

Загальна стратегія сімейного виховання повинна вихо­дити із гуманістичних уявлень про дитину будь-якого віку як самоцінну особистість, що має свою волю, характер і світо­сприймання. Досягнення поставленої батьками виховної мети має спиратися на встановлення чітких правил — прийнятних для сім'ї і суспільства в цілому норм поведінки. Недопустимі приниження достоїнства дитини, постійне нею невдоволення.

Головні принципи стратегії сімейного виховання дітей дошкільного віку: у стосунках з дітьми керуватись любов'ю; пояснювати дитині, чого хочуть від неї батьки і що в її пове­дінці їх задовольняє, а що — ні. Претензії батьків слід аргу­ментувати цими вимогами; не можна карати дитину за те, чого вона не знала. Відповідальність дітей за вчинки має ґрунтуватись на розумінні скоєного; перед тим як чогось ви­магати від дитини, слід переконатися в тому, що вона на це здатна; не можна карати дитину за поведінку, в якій немає злісної непокори (треба відрізняти дитячу безпорадність і злісну непокору); не принижувати гідності дитини фізични­ми покараннями (вони порушують її права як члена сім'ї і суспільства й свідчать про безсилля батьків як вихователів); щоразу після владнання конфлікту дитину необхідно приго­лублювати, показувати їй свою любов, давати зрозуміти, що батьків не влаштовує не сама дитина, а її поведінка.

Стратегія сімейного виховання дитини відповідно до її вікових особливостей: від народження до 7 місяців — своєчасне годування, додержання чистоти, температурного режиму, санітарно-гігієнічних вимог, оберігання від різних небезпек; виявлення любові, ніжності, пестування, лагідні розмови з дитиною, спів їй колискових пісень (їх припинен­ня не обмежується віком). Не можна бити дитину, кричати на неї, порушувати її режим, створювати навколо неї метуш­ню, без потреби довго тримати на руках.

Від 8 до 14 місяців — переключення уваги дитини з од­ного предмета на інший, навчання розуміти слова «ні», «не можна», «шкода»; сприймання елементарних батьківських вимог. Діти в цей період дуже чутливі на грубість, окрики. Вони потребують ніжності й обережності в спілкуванні.

Від 15 місяців до 2 років — початок першої «вікової кри­зи». Особливість поведінки дитини — підвищена мобільність і прояви негативізму — заперечення. Не можна карати дити­ну за поведінку, що природно випливає з її потреби пізнан­ня і розвитку. Необхідно створити в сім'ї безпечні умови (за­крити розетки, прибрати гострі предмети, скло, привчати до того, що не можна самому вмикати телевізор, газ, торкатися гарячих предметів тощо). Забороняючи, пояснювати чому. Поступово привчати до самообслуговування. Необхідно, щоб діти відчували вимогливість батьків до їхньої поведінки і послідовність цих вимог. У цей період надзвичайно важли­во, щоб у вихованні дитини активним був батько.

Від 2 до 3 років зростають мобільність дитини, цікавість і прагнення все відчути на дотик. Батьки повинні приділяти головну увагу безпеці малюка, зберігати спокій і бути терп­лячими, не дратуватись через схильність дітей дражнити ін­ших, ламати, розкидати речі, забиратись у середину чогось тощо (це процес пізнання довкілля). Хорошими помічника­ми батькам можуть бути почуття гумору й розуміння того, що саме вони є взірцем поведінки для своєї дитини. Головне в батьківській стратегії цього періоду — добитись балансу між милосердям і справедливістю, ніжністю і вимогливістю, між любов'ю і суворістю; залучати дитину до посильної для неї праці на користь сім'ї.

У віці від 4 до 6 років у центрі батьківської уваги мають бути не тільки вчинки дитини, а й їх мотиви. Варто постійно пояснювати своїй дитині, чому саме так треба чинити, а не інакше, допомагати їй побачити причинність різних дій і на­слідків. Дитячу діяльність спрямовувати на доброчинність, турботу про інших і пізнання.

Зміст взаємодії: залучення батьків до навчально-вихов­ної роботи дошкільного закладу шляхом обговорення й роз­в'язання спільних проблем та конкретних питань і завдань виховання: поширення педагогічних, психологічних, юри­дичних та медичних знань серед батьків; обмін кращим до­свідом сімейного виховання дошкільників; збагачення нови­ми освітніми та виховними технологіями: оздоровчого

напряму, розвитку пізнавальних здібностей, логіки, навчан­ня іноземних мов, художньо-естетичного, гуманітарного спрямування; відродження національної культури, мови, кращих традицій народу і роду, етнопедагогіки.

Форми спільної роботи дошкільного закладу і сім'ї: ін­дивідуальні (бесіди, консультації, відвідування педагогами окремих сімей); групові (консультації з психологами, юрис­тами, лікарями, вчителями; заняття в школі молодих батьків, відкриті заняття, організація роботи батьківського комітету, створення і функціонування спільної ради, оформлення на­очної інформації, виконання окремих господарських функ­цій); колективні (батьківські збори, дні відкритих дверей, лекції, батьківські конференції; дитячі ранки (в тому числі, привітання мам, бабусь, татусів), родинні свята (підготовка і відзначення свят: Миколи-Чудотворця, Різдва, Нового року, Великодня); проведення сімейних свят, влаштування виста­вок дитячих та сімейних творчих робіт тощо.

Орієнтовна тематика бесід: про індивідуальні особли­вості дитини, характер її стосунків з іншими, про навчання, про поведінку, про її інтереси і здібності, про можливість участі батьків у розв'язанні тих чи інших проблем освітньо-виховного процесу, про роль матері й роль батька у вихован­ні дошкільника тощо.

Орієнтовна тематика індивідуальних консультацій: Чи потрібно перенавчати «ліворуких» дітей? Що і скільки можна дивитись по телебаченню? Як запобігти конфліктам дітей у сім'ї? Що і як дарувати дитині на день народження? Як допомогти лічити і гарно писати? Як запобігти дитячим страхам? Що робити, коли дитина вередує? Які домашні до­ручення може виконувати дошкільник? Як привчити дитину до охайності, порядку? Чи потрібно дитині знати про смерть близьких, брати участь у поховальних та поминальних обря­дах? Як оберігати пам'ять роду (збереження сімейних релік­вій, елементів національних особливостей у сучасному побу­ті, створення генеалогічного дерева сім'ї, додержання кращих традицій сімейного виховання, звичаїв і обрядів, оберегів щодо сім'ї малої дитини) тощо.

Орієнтовна тематика групових консультацій: Як орга­нізовувати вільний час дитини у сім'ї? Як оформити дитячий ігровий куточок, дитячу кімнату? Як навчати азбуки пішохо­дів? Як знайомити дитину з історією рідного міста чи села? Як запобігти жорстокості дітей до інших? Відповідальність

батьків за жорстоке поводження з дітьми. Права і обов'язки батьків. Гігієна статевого виховання дітей. Як загартовувати дитину? Як поводитися з хворою дитиною? Як в умовах сім'ї привчати дитину до праці? Як підготувати дитину до школи? Як виховувати в дітей повагу до старших?



Орієнтовна тематика занять у школі молодих батьків: роль сім'ї у формуванні особистості дитини. «Кризи» до­шкільного віку — що робити батькам? Причини типових по­милок виховання дітей і шляхи їх усунення в умовах сім'ї. Гігієна, режим дня та харчування дитини дошкільного віку. Запобігання дитячому травматизму. Ігри в житті й розвитку дитини. Навчання дітей мовленнєвої культури. Вплив сімей­ного спілкування на формування особистості. Уроки мо­ральної поведінки дитини. Роль позитивних емоцій у роз­вит­ку дошкільника. Організація здорового способу життя сім'ї. Вплив мистецтва на розвиток почуттів дитини. Трудове, еко­номічне та екологічне виховання дитини в сім'ї. Методи сі­мейного виховання дошкільників тощо.

Орієнтовна тематика батьківських конференцій: роль авторитету батьків у вихованні дитини. Сімейні традиції і свята. Педагогічна культура сім'ї. Виховні проблеми сучасної сім'ї тощо.

Методи активізації навчально-виховної взаємодії: ана­ліз виховних ситуацій; самоаналіз і критичне ставлення до власної виховної діяльності, її результатів; розв'язання педа­гогічних завдань; педагогічні ігри; дидактичні комунікативні ситуації, театралізовані дійства.

Етапи взаємодії:

  1. Знайомство батьків з педагогами, особливостями по­буту й режиму закладу, вимогами до організації його життє­діяльності. Знайомство педагогів із сім'єю вихованця, із са­мою дитиною, її характерними особливостями.

  2. Адаптація дитини і сім'ї до педагогів, умов і вимог до­шкільного закладу. Спостереження педагогів за поведінкою дитини, рівнем її розвитку, здібностями. Вивчення виховно­го потенціалу сім'ї.

  3. Поступове залучення батьків до педагогічного проце­су. Мотиваційне забезпечення їхньої активності, заохочення до співпраці.

  4. Активна співпраця на основі потреб і можливостей партнерів, спільної зацікавленості в успішних результатах щодо становлення особистості дитини.

Показники результативності взаємодії: створення до­брозичливої атмосфери взаємостосунків; гуманізація вихов­ного процесу в дошкільному закладі і сім'ї; відмова від будь-яких форм фізичного та психічного тиску на дитину, насилля над її гідністю; підвищення рівня загальної та педагогічної культури батьків і педагогів, їх зорієнтованість на самовдос­коналення і саморозвиток; створення умов для повноцінно­го фізичного, інтелектуального, морального, естетичного й соціального розвитку дитини, забезпечення первинних цін­нісних орієнтацій у різноманітних галузях життя, у культур­ній спадщині народу і роду.

ВИХОВАННЯ ДИТИНИ В СІМ'Ї

Найперші завдання родинного виховання: забезпечен­ня фізичного та психічного здоров'я дітей, своєчасне звер­тання до спеціалістів у разі потреби його корекції; вихован­ня дитини на основі природовідповідності та з урахуванням її психофізіологічних і вікових особливостей; піклування про нормальний розвиток відчуттів і сприймань дитини (органів зору, слуху, смаку, нюху, дотику); забезпечення розумового розвитку дітей, зокрема пам'яті, уваги, мислення, уяви, до­питливості; озброєння елементарними знаннями про довкіл­ля; залучення дітей до світу знань та народної мудрості через доступні їм форми сприймання: казки, оповідання, при­слів'я, примовки, вірші, пісні, лічилки, загадки тощо; забез­печення пізнавальної активності, розвитку творчих і худож­ніх здібностей в ігровій та інших формах діяльності; своєчасне виявлення ранньої обдарованості, створення умов для талановитих дітей; формування духовності, забезпечення всебічного і повноцінного розвитку дітей на засадах націо­нальної культури й духовності свого народу, залучення їх до активної участі в кращих народних традиціях, звичаях, обря­дах для дітей; навчання дитини рідної мови, прищеплення їй навичок культури спілкування; виховання шанобливого ставлення до батьків, старших, до свого роду, народу, куль­турних надбань, звичаїв, традицій інших народів; психоло­гічна та фізична підготовка дітей до навчання в школі; при­вчання до самообслуговування, започаткування основ трудового виховання на фоні загальної сприятливої трудової

атмосфери в сім'ї та відповідальності за трудові доручення; формування моральних цінностей дитини з позиції добра, милосердя, чуйності, благодійності, гідності, справедливості, емоційної співпричетності, розуміння й поваги інших; ство­рення сприятливих умов для розвитку моральної самооцінки дитини, що базуватиметься на ставленні її до себе як суб'єк­та гуманних, доброзичливих стосунків з оточуючими.

Методи сімейного впливу на дошкільників: привчан­ня, вправляння, особистий приклад батьків, пояснення, по­рада, вимога, єдність вимог батька і матері, сутгестії (навію­вання), довіра, повага дитини, заборона, погроза, примушування, покарання, заохочення (подяка, похвала, схвалення, нагорода, подарунок).

Формула здорового батьківства: виводиться з двох основних компонентів — з любові й вимогливості, що при­водять у дію цілу систему стимулів і стримувань дитячої по­ведінки. Зосередження тільки на любові за рахунок вимогли­вості може призвести до неповаги до батьків і їхнього авторитету. Авторитарність спричинює гнітючу атмосферу в сім'ї, ображає дитину і дає їй підстави думати, що її не люб­лять, що вона нікому не потрібна. Необхідно знайти розу­мний баланс.

Батьківські помилки: відсутність у сім'ї стратегії вихо­вання дитини, недооцінка етапу дошкільного віку в розвитку особистості, халатність, безтурботність, лінощі, хвалькува­тість, надмірна принциповість, авторитарність, настроєність на покарання, негативне оцінювання дитини, егоїзм, само­ствердження за рахунок інших (зокрема, дитини), обмеження способу включення дитини в життя сім'ї, маніпулювання почуттями, маятникоподібне виховання, гіперопіка дитини, гіперпротекція (недостатність опіки і контролю), емоційне відчуження, неприйняття дитини, гіперсоціальний тип пове­дінки, егоцентричне виховання дитини.

Причини батьківських помилок: відсутність спеціаль­них педагогічних і психологічних знань, досвіду спілкування з дітьми певного віку, несформованість педагогічного мис­лення, навичок догляду за дітьми, некритичне ставлення до особистої педагогічної діяльності, нездатність до самокрити­ки взагалі, небажання самовдосконалюватись і підвищувати рівень загальної та педагогічної культури.

Первинна соціалізація. Виховання прихильності дітей до батьків: від народження до 3 місяців діти самі шукають близькості, контактів з тими, хто їх доглядає; від 3 до 6 міся­ців — пошук поширюється на більше коло людей: знайомих і незнайомих; з 7 — 8 місяців у дитини формується уявлення про постійність людей і предметів, які її оточують. Вона стає примхливою і вибірковою в бажанні мати контакт. Часто пе­реживає страх через розлуку з тими, кого любить і страх пе­ред незнайомими людьми.

У віці від 1 до 3 років у дитини формується особиста точ­ка зору щодо різних речей. У процесі розширеного соціаль­ного спілкування й досягнення певної незалежності вона по­винна контролювати свої спонуки і мотиви дій. Запо­чат­ковуються форми поведінки, прийняті в її соціаль­ному середовищі. Головним партнером і орієнтиром соці­альної поведінки залишаються батьки. Діти і батьки вже ви­конують роль суб'єктів єдиного виховного процесу. Однак для дітей характерні однобічна прихильність і упередженість, прояви егоцентризму. Стосунки з батьками часто будуються за принципом «тут і негайно» і базуються на фізичній близь­кості, живому їх безпосередньому контакті.

До 3 років така залежність у стосунках слабшає. В міру розумового розвитку, подальшого пізнання зовнішнього сві­ту й усвідомлення себе стосунки між батьками і дітьми деда­лі більше набувають ознак партнерства. У віці 3 — 6 років ваго­мого значення в житті набувають стосунки з ровесниками, вихователями, іншими людьми. Дошкільники краще контро­люють свою поведінку, і це сприяє налагодженню контактів та співпраці з ними для досягнення поставленої мети. Вони засвоюють і соціальні норми та правила, за якими живуть оточуючі. Розумінню спільності багатьох проблем і способів їх розв'язання допомагає гра, в процесі якої засвоюються та­кож соціальні ролі, що відповідають певній статті й соціаль­ному статусу.

Дитяча прихильність, що в ранньому віці виявлялась на­самперед у прагненні підтримувати фізичний контакт, змі­нюється пошуком таких форм виявів уваги до себе батьків, як співчуття, усмішка, душевна розмова. Поступовий перехід батьків від прямого впливу на дитину до формування в неї дедалі більшої незалежності й самостійності в міру її дорос­лішання дає змогу усвідомлювати їй те, що батьки та інші люди також мають свої думки, уподобання, бажання, плани,

наміри, які не завжди збігаються з дитячими і які потрібно поважати. В результаті у взаємостосунках досягається розу­міння того, що права та обов'язки дітей і батьків у сім'ї вза­ємно доповнюють одне одне, але не збігаються.

Роль матері у вихованні дитини: для дитини дошкіль­ного віку стосунки з матір'ю є найбільш природними і най­більш тісними. Характерна емоційна близькість. Мама — оберег родини, джерело любові й гуманізму. Експресивність материнської мови сприяє ширшій соціалізації дитини, фор­муванню почуття прив'язаності між батьками і дітьми. Од­нак «сюсюкання» з малими дітьми можуть стримувати роз­виток мови і інтелекту. Материнське виховання впливає на повноцінний розвиток почуттів дитини, сприяє набуттю життєвого досвіду; за відсутності в сім'ї батька може сформу­вати інфантильний тип поведінки (особливо у хлопчиків).

Роль батька у вихованні дитини: його стриманість у почуттях і поміркованість у вчинках сприяють виваженості думок і дій дитини. Він є захисником її природного стану, вихователем вольових якостей — витривалості, дисципліно­ваності. Мова батька (чоловіка) меншою мірою наближена до дітей і конкретна, що дає змогу розширити їхній лінгвіс­тичний і практичний досвід. Більшість батьків для своїх до­ньок — це орієнтир у виборі майбутнього шлюбного партне­ра. На батькові лежить відповідальність за матеріальне і психологічне благополуччя сім'ї.

Хлопчики засвоюють стиль поведінки батька з матір'ю, ставлення до неї і набутий досвід переносять у самостійне життя.



Сімейне спілкування: універсальний метод виховання, сприяє утвердженню в житті, забезпечує вплив на інших, на­ходження і здобуття інформації про довкілля, передбачає пізнання самого себе та свого місця в соціумі, дає змогу за­хищати себе. Види спілкування: соціально-орієнтоване, предметно-орієнтоване, особистісно-орієнтоване. Пріорите­ти сімейного спілкування визначаються конкретними ситуа­ціями, віком дитини, її потребами вчасного розвитку та ін­дивідуальними особливостями. Може відбуватись як з ініціативи батьків, так і з ініціативи дітей. Забезпечується на різних рівнях: вербальному, безслівному, підсвідомому. Най­поширеніші засоби спілкування: голос (його тембр і сила), погляд, лексика, інтонація, мовлення.

Довірливе спілкування між батьками і дітьми виникає завдяки психологічному контакту, в основі якого завжди ле­жать щира зацікавленість батьків усіма справами дитини та їхнє вміння будувати діалог, який ґрунтується на принципах партнерства, рівноправ'я, поваги, визнання, розуміння та знання дитини; завдяки тому, що в реалізації відношення «Я — ТИ» акцент ставиться не на «Я» чи на «ТИ», а на їх зв'я­зок, який об'єднує два різних особистісних світи в один. Це можливо за умови довіри і емпатії, взаєморозуміння, здат­ності бачити за зовнішньою стороною поведінки її істин­ність — мотиви дій, висловлювань, емоційних реакцій. Від стилю спілкування залежать виховні можливості сім'ї: пози­тивні емоційні контакти полегшують виховний вплив на ді­тей, негативні — ускладнюють,



Виховний потенціал сім'ї: визначається сукупністю різ­них чинників сімейного життя, в різних сім'ях має різні рів­ні. Найбільше залежить від структури сім'ї (повна — непо­вна, з 1 дитиною чи кількома), від рівня сформованості педагогічної культури батьків (низький, середній, високий), від мікроклімату сім'ї, особистісних якостей її членів, рівня загальної культури, ціннісних орієнтацій, стилю спілкуван­ня, від визначеності й додержання стратегії виховання дити­ни, здоров'я батьків і дітей, наявності соціально-побутових умов і можливостей самореалізації особистості.

Виховний ідеал сім'ї: міцно пов'язаний із світоглядом, мораллю і релігією. В основі українського виховного ідеалу лежать філософія добра і гуманізму, природовідповідність виховання і прагнення до соціальної гармонії. Передумовою такого виховання є демократичні стосунки в сім'ї між дорос­лими і дітьми та ставлення до дитини як до абсолютно само­достатньої вартості. Ідеал родинного виховання — здорова і щаслива людина, інтелектуально розвинена, з високим ду­ховно-моральними якостями. Цей рівень досягається тільки тоді, коли виховання розпочинається з найменшого віку ди­тини, відповідає поставленій меті й забезпечене необхідними умовами.

ЗМІСТ


Передмова З

Дошкільне дитинство: особливості розвитку 9

Психологічні вікові характеристики дітей 21

Діти, які потребують підвищеної уваги 57

Виховуємо здорову дитину 64

Гра 114


Дитина і навколишній світ 142

Рідна природа 159

Мовленнєве спілкування 173

Художня література 201

Цікава математика 209

Образотворче мистецтво 215

Конструювання 235

У світі музики 246

Праця 262

Взаємодія дошкільного закладу і сім'ї 276

Виховання дитини у сім'ї 281

МАЛЯТКО


ПРОГРАМА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Науковий керівник авторського колективу



Зоя Павлівна Плохій

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка