Програма з філософії для аспірантів спеціальностей 07. 00. 01 Історія України, 09. 00. 14 Богослов’я Програму розглянуто



Сторінка1/3
Дата конвертації09.03.2016
Розмір2.68 Mb.
  1   2   3
ВНЗ «Український Католицький Університет»

Затверджую

Перший проректор

ВНЗ «Український Католицький

Університет»


_________________________ Добко Т.Д.

«_____» ____________________ 2013 р.



ПРОГРАМА З ФІЛОСОФІЇ

ДЛЯ АСПІРАНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ
07.00.01 – Історія України, 09.00.14 – Богослов’я

Програму розглянуто

на засіданні кафедри філософії

(протокол № 3 від 17 жовтня 2013 р.)



Львів 2013

Програма курсу філософії для підготовки аспірантів складена відповідно з необхідністю удосконалення підготовки науково-педагогічних кадрів і надає можливість долучитися до світу головних філософських проблем сучасності, показує особливості філософії як специфічної духовної форми, що відіграє важливу роль у становленні світоглядних орієнтирів людини. Вона знайомить нас із історією становлення філософської думки, залучає до аналізу філософського осмислення дійсності, показує зв’язок філософії з проблемами сьогодення. Особлива увага приділяється ролі філософського знання в процесі науково-теоретичного осягнення світу. Розділ «Етика сучасності: ключові аспекти» сконструйований для висвітлення основних предметних сфер сучасної теорії моралі, щоб ознайомити із теоретичним матеріалом, який зосереджується довкола спроби дескриптивного аналізу ключових тематичних аспектів сучасних етичних досліджень; спонукати до філософсько-етичної рефлексія над формами, структурою і процесами морального існування людини. Мета курсу – формування у студентів моральної раціональності для розвитку особистісної моральної культури, а також опанування навиків етичної експертизи у розв’язанні конкретних етичних дилем.

Філософська підготовка аспірантів передбачає такі форми роботи: читання лекцій, проведення семінарських занять, консультацій, написання рефератів, складання кандидатського екзамену. Форми роботи аспірантів та викладачів розподіляються таким чином:


  • читання лекцій – 40 годин

  • проведення семінарських занять – 24 години

  • написання реферату – 80 годин

  • індивідуальні консультації, групові консультації, рецензування – 24 години

  • складання кандидатського екзамену – 1 година на особу

Головна мета кандидатського екзамену – це підсумкова перевірка та уміння застосовувати здобутті знання в науковому дослідженні. Аспірант повинен на екзамені розкрити основний зміст питань білета та додаткових питань і показати при цьому:

  • знання специфіки філософського осмислення дійсності, вміння використовувати першоджерела під час аналізу філософських проблем;

  • уявлення про розвиток світової філософської думки, її взаємозв’язок з суспільним розвитком;

  • володіння філософськими принципами та категоріями, вміння оперувати ними при викладенні філософського теоретичного матеріалу;

  • вміння викладати свої погляди самостійно у вигляді реферату, розкривати значення філософії для світоглядної позиції людини;

  • здатність застосовувати філософські знання у своїй галузі наукових досліджень.

Знання оцінюються за такими критеріями:

«Відмінно» заслуговує така відповідь, що демонструє глибоке засвоєння курсу філософії на підставі ґрунтовного знання першоджерел та додаткової літератури. Аспірант вільно орієнтується у філософській проблематиці взагалі і своєї профілюючої науки, дає вичерпні відповіді на всі додаткові питання.

«Добре» передбачає така відповідь, що показує наявність упорядкованих, міцних знань та першоджерел, передбачених начальною програмою.

«Задовільно» ставиться у тому випадку, якщо аспірант засвоїв знання у межах навчальної програми та основні першоджерела.

«Незадовільно» отримує той аспірант, що не володіє знаннями першоджерел та не орієнтується в основних філософських проблемах.

Рекомендації включають в себе поради аспірантам, що готуються до складання кандидатського екзамену з філософії. Володіння філософією та підготовка до складання кандидатського екзамену передбачає прослуховування курсу лекцій з філософії, активну участь у роботі семінарів, написання реферату за обраною філософською темою і профілем наукових інтересів слухачів. Лекційні та семінарські заняття передбачають поглиблення тих знань з філософії, що здобуті під час навчання у вузі.

Реферат є письмовою філософсько-методологічною роботою, яка виконується аспірантом перед складанням кандидатського іспиту з філософії. Реферат обов’язково рецензується і без позитивної рецензії на нього аспірант до здачі екзамену не допускається.

Реферат повинен бути самостійною роботою, який показує здатність автора розбиратися у філософських питаннях, аналізувати матеріал, упорядковувати та репрезентувати його у вигляді цілісної концепції. Посилання на думку інших авторів, цитати, повинні мати підтвердження у загальноприйнятому вигляді. Пряме запозичення є недопустимим.

Тему реферату аспірант обирає собі самостійно, потім погоджує її з науковим керівником. Тема реферату повинна висвітлювати найважливіші філософсько-методологічні проблеми, пов’язані зі спеціалізацією. Реферат повинен мати: план, вступ, викладання змісту теми, висновок, список використаної літератури при написанні та підготовці реферату.

План включає всі структурні елементи реферату, з зазначенням сторінок. Основний зміст реферату розподіляється на розділи чи параграфи. Заголовки розділів вказуються у тексті.

Вступ є найважливішим змістовним елементом реферату. У вступі повинні знайти відображення такі елементи: обґрунтування вибору теми її актуальність та важливість, визначення її місця в існуючий філософській проблематиці, оцінка ступеню і характеру розробки теми, зміст філософської проблематики, формулювання мети і завдань філософського дослідження в рефераті, висвітлений взаємозв’язок теми з спеціалізацією автора.

Основний зміст повинен бути самостійним дослідженням по проблемі, яка заявлена в назві реферату, узагальнення існуючої філософської літератури, або методологічну розробку філософської проблеми з вказівкою на її застосування у сфері наукових інтересів автора реферату.

У висновку дається короткий підсумок того, що викладено в основній частині реферату. Висновки повинні бути зроблені на основі самостійного аналізу, або на основі практичного застосування викладеного в рефераті матеріалу для розробки власної проблематики наукового дослідження. Автор повинен вказати на ту частину реферату, яка вказує на його особисту роботу.

Список викорастаногї літератури повинен вказувати на вивчені автором роботи, які мають безпосереднє відношення до теми реферату. Список літератури повинен передбачати аналіз праць вітчизняних і зарубіжних дослідників.

Реферат повинен відповідати вимогам наукової публікації, бути вичитаним, акуратно оформленим із застосуванням необхідного наукового апарату ( вірне цитування вихідних даних публікацій у відповідності з існуючими вимогами, звірені цитати). Якість реферату враховується при оцінці знань на кандидатському екзамені.

Екзамен проводиться відповідно з рішенням екзаменаційної комісії за білетами або у вигляді співбесіди. Для підготовки відповіді аспірант використовує екзаменаційні листки, які зберігаються після відповіді протягом року. Рівень знань оцінюється по чотирибальний системі: «відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно».

Під час відповіді аспіранта заповнюється протокол екзамену, в який заносяться питання екзаменаційного білета, а також питання, які були задані в процесі екзамену.



Розділ 1. ФІЛОСОФІЯ ЯК НАУКОВИЙ ТИП СВІТОГЛЯДУ.

Філософія та світогляд. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу. Структура світогляду. Світогляд як полі структурне утворення. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, науковий і філософський. Філософія як теоретична основа світогляду. Категорії філософії – основоположні наукові та світоглядні поняття. Соціокультурна зумовленість філософії.

Предмет філософії. Коло філософських роздумів: людина і світ, людина і природа, людина і суспільство, мислення і буття, духовне і тілесне, життя та смерть, добро та зло, істина та хиба, прекрасне та потворне. Історичні форми основного питання філософії.

Розділ 2. СТРУКТУРА, МЕТОДИ ТА ФУНКЦІЇ ФІЛОСОФІЇ.

Структура філософії. Традиційні розділи філософського знання та його розвиток. Онтологія, натурфілософія, філософська антропологія, гносеологія, логіка, етика, естетика, соціальна філософія, філософія історії, філософія культури, філософія економіки, філософія політики, філософія права, філософія релігії, філософія науки, філософія мови та ін.

Методи філософії. Поняття методу. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спеціально-наукових методів. Усталені методи філософського пізнання: метафізика, діалектика, трансценденталізм. Новітні філософські методи: феноменологія, герменевтика, психоаналіз, структуралізм, деконструкція, шизаналіз тощо.

Функції філософії. Поняття функції. Засадничі функції філософії: світоглядна та методологічна. Інші функції філософії: концептуальна, пізнавальна, пояснювальна, евристична, аксіологічна, креативна.

Розділ 3. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК СВІТОВО

ФІЛОСОФІЇ

Парадигма античної філософії. Досократівська (докласична) філософія. Антична філософія класичного періоду: а) софісти; б) Сократ; в) Платон; г) Арістотель. Філософія елліністичного і римського періодів: а) елліністична філософія (перипатетика, академічна філософія, епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм, еклектизм); б) римська філософія (просвітительство, сакралізація, неоплатонізм).

Середньовічна філософія. Патристика: а) гностицизм; б) маніхейство; в) апологети; г) Августин Аврелій; д) Псевдо-Діонісій Ареопагіт. Виникнення схоластики у Західній Європі: а) Еріугена; б) проблема універсалій; в) раціоналізм і натуралізм шартрської школи.

Філософія Відродження. Епоха, культура, філософія. Гуманізм в Італії: а) ренесансний гуманізм (Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка); б) флорентійський неоплатонізм (Марелліо Фічіно, Пікко делла Мірандола); в) Реформація (Еразм Роттердамський, Мартін Лютер). Гуманісти заальпійських європейських країн (Мішель Ейкем де Монтень). Натурфілософія (Джордано Бруно, Галілео Галілей). Соціальні теорії: а) ідеологія централізованої держави (Ніколо Макіавеллі, Жан Боден); б) ідея природного права; в) попередники утопічного соціалізму (Томас Мор, Томазо Кампанелла).

Філософія Нового часу: а) раціоналізм та емпіризм (Френсіс Бекон, Рене Декарт, картезіанство); б) англійська філософія ХVII ст. (Томас Гоббс, Джон Локк); в) розквіт метафізичних вчень ХVII ст. (Бенедикт Спіноза, Готфрід Ляйбніц, Хрістіан Вольф); г) суб’єктивно-ідеалістична завершеність сенсуалістичної філософії і критична реакція на неї (Джордж Берклі, Давид Юм). Французька філософія ХVII-ХVIII ст.: освітянство (Вольтер, Руссо); б) французький матеріалізм (Ламетрі, Дідро, Гольбах, Гельвецій).

Німецька класична філософія: а) філософія історії Гердера; б) Кант – засновник трансцендентальної філософії; в) Фіхте – суб’єктивна діалектика; г) Класичний ірраціоналізм Шеллінга; д) співвідношення методу і системи в філософії Гегеля; ж) основні принципи філософії Фоєрбаха.

Посткласична філософія ХІХ – початку ХХ ст.: 1. Філософія марксизму: а) основи матеріалістичної діалектики; б) матеріалістичне розуміння історії.2. Позитивізму ХІХст.: а) програма “позитивної філософії” О. Конта; б) еволюціонізм Г. Спенсера. 3. Ірраціоналізм і філософія життя: а) волюнтаризм А. Шопенгауера; б) екзистенціальна діалектика С. К’єркегора; в) Нігілістична філософія Ф. Ніцше та його вчення про надлюдину; г) морфологія культури і основні ідеї філософії історії О.Шпенглера; д) інтуїтивізм А.Бергсона (поняття інстинкту, інтелекту, інтуїції у “Творчій еволюції”).



Філософія у ХХ- ХХІ ст.:

1. Головні проблеми і тенденції ХХ ст. Прагматизм (Ч. Пірс, В. Джеймс, Д. Дьюї). 2. Психоаналіз і філософія неофрейдизму: а) З. Фройд про філософію історії і культури; б) аналітична психологія К. Юнга і колективне несвідоме; в) гуманістичний психоаналіз Е.Фромма. 3. Феноменологія Е. Гуссерля. 4. Екзистенціальна філософія. 5. Сучасна філософська антропологія. 6. Основні тенденції релігійно-філософської думки у ХХ– ХХІ ст. 7. Філософська герменевтика. 8. Структуралізм і постструкуралізм: а) структурні методи в гуманітарних науках і філософський структуралізм; б) структурна антропологія К. Леві-Строса. 9. Аналітична філософія: становлення і джерела (Дж. Мур, Б. Рассел, Л. Вітгенштейн); “Постпозитивізм” і філософія науки (К. Поппер, Г. Башляр, Т. Кун, І. Лакатос, С. Тулмін, П. Фейєрабенд). 10. Критичність філософії постмодернізму: а) метафізика бажання (Ж. Дельоз, Ф. Гватарі); б) теорія «репресивного суспільства» (Г. Маркузе, М. Фуко).



Принципи визначення філософії в Україні. Філософія в системі культури Київської Русі (Іларіон Київський, Данило Заточеник, Кирик Новогородець, Кирило Філософ, Клим Смолятич, “Бджола”). Становлення філософії українського духу в Києво-Могилянській Академії (І. Гізель, Ф. Прокопович, Г. Щербацький, П. Лодій та ін.). Г. Сковорода – фундатор філософії українського духу. Філософія вітчизняного просвітництва (Т. Осиповський, І. Тимковський, В. Каразін, І. Ризький, М. Максимович та ін.). Український романтизм (М. Гоголь, М. Костомаров, П. Куліш та ін.). Філософські ідеї Т. Шевченка,О. Потебні, С. Подолинського, М. Драгоманова, В. Антоновича. Філософія видатних українських письменників кінця ХІХ – початку ХХ ст. (І. Франко, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка). Філософія періоду відродження українського духовного життя (В. Винниченко, М. Грушевський, В. Зеньковський та ін.). Філософія національної самобутності (Д. Донцов, В. Липинський, І. Лисяк-Рудницький та ін.).
Розділ 4. ВЧЕННЯ ПРО БУТТЯ

Поняття онтології як загальної теорії буття. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми. Онтологія та метафізика: питання про співвідношення. Онтологічна категорія субстанції. Типи метафізичних (класичних) онтологій: ідеалізм, матеріалізм, реалізм, пантеїзм, дуалізм, монізм та ін. Основні рівні буття (природне, соціальне, духовне).

Онтологічні категорії матеріалізму. Матерія як об’єктивна реальність. Ідеалістичний досвід заперечення матерії як субстанції. Поняття «річ», «предмет», «явище». Категорії єдине і багатоманітне, ціле і частина, зміст і форма, одиничне і загальне, можливість і дійсність як відображення розвитку світу. Категорії «властивість», «ознака», «якість», «кількість» і «міра». Взаємозв’язок та взаємовідношення кількісних і якісних змін у світі. Еволюція і революція у суспільно-історичному розвитку. Категорії «протилежність», «єдність», «боротьба», «суперечність». Єдність і взаємопроникнення протилежностей. Класифікація (типологія) суперечностей. Соціальні суперечності, їх сутність, структура, особливості. Категорії “заперечення”, “діалектичне заперечення”, “заперечення заперечення”, “циклічність розвитку”, “спіралевидність розвитку”. Категорії причини і наслідку. Необхідність, випадковість, ймовірність, доцільність. Поняття закономірності і закону. Закономірність і випадковість. Метафізичне тлумачення розвитку. Світ як сукупна реальність та універсам людської життєдіяльності. Проблема єдності та багатовимірності світу. Поняття природності світу. Філософська категоризація світу. Природознавче розуміння матерії. Сучасні уявлення про структуру і рівні організації матерії. Єдність матерії і руху. Рух і спокій. Рух і розвиток. Простір і час як філософські категорії. Еволюція уявлень про простір і час. Статичність, динамічність, циклічність, лінійність та спрямованість часу. Безконечність простору і часу. Соціальний простір і час.

Онтологічні категорії сучасної філософії: буття, небуття (ніщо), екзистенція, dasein, суще, тілесність, можливість, необхідність, свобода, темпоральність, соціум, відчуження, абсурд, межева ситуація, проект, жах, турбота, тривога. Антропоцентрична інтенція сучасних онтологічних проектів. Проблема співвідношення класичної та екзистенціальної філософій буття. «Депресивний» зміст екзистенціалізму.
Розділ 5. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

Унікальність природи людини. Філософська постановка і розв’язання проблеми людського начала. Проблема відношення «тілесного» та «духовного» як фундаментальне питання філософської антропології. Метафізична, діалектична, релігійна (персоналістична), прагматична, психоаналітична, постмодерністська і т.п. філософські антропології. Поняття антропологічного типу. Категорії класичної філософської антропології: дух, заперечення, свобода, творчість, доброчесність. Постмодерністська концептуальна модель людини: невротик, споживач, симулякр, відчужений.

Людина як соціокультурна форма буття. Фактори та рушійні сили антропосоціогенезу. Індивідуальне і суспільне буття людини. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість». Історичні типи особистості. Людське буття як “співбуття”. Поняття «інтерсуб’єктивності». Значення соціальних практик у формуванні особистості. Зміст поняття інтерналізації. Філософська постановка проблем соціальної деструктивності та девіації.
Розділ 6. ВЧЕННЯ ПРО ПІЗНАННЯ

Поняття пізнання. Пізнання як процес цілеспрямованого, соціально-детермінованого відтворення дійсності в свідомості людини. Основні проблеми пізнання та їх класифікація. Співвідношення об’єкту і предмету пізнання. Суб’єкт і об’єкт пізнання, їх взаємозв’язок. Поняття істини (об’єктивна, абсолютна, відносна, конкретна) та її критеріїв (досвід, мислення, інтуїція, практика). Принципи пізнання (аналітичний, синтетичний, абстрагування, ідеалізації, індуктивний, дедуктивний, формалізація, моделювання) і його методи (філософські, загальнонаукові і конкретно-наукові).

Основні форми пізнання (факт, ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія). Провідні теорії пізнання (скептицизм, діалектика, агностицизм, конвенціалізм, методологічний фальсифікалізм, синергетика). Творчий характер пізнання. Пізнання наукове і художнє.



Проблема свідомості у теорії пізнання. Гносеологічний підхід до розгляду свідомості. Свідомість як найвища форма відображення матерії. Феноменологічна теорія свідомості. «Епохе» та «ейдетична редукція» як головн принципи феноменологічного дослідження свідомості. Основні феноменологічні категорії (інтенціональність, інтенціональне переживання, ноеза, ноема, ноематичний корелят).

Свідомість як онтологічний та соціальний феномен. Свідомість і психіка: несвідоме, свідоме, надсвідоме. Структура свідомості: а) основні рівні свідомості (чуттєво-сенсетивний, емоційно-вольовий, раціонально-логічний, інтуїтивний); б) форми свідомості (індивідуальна і суспільна, колективна і масова, профанна і елітарна). Суспільна та індивідуальна свідомість, їх взаємозв’язок. Форми суспільної свідомості. Масова свідомість. Суспільна психологія та ідеологія як рівні суспільної свідомості.



Розділ 7. ФІЛОСОФІЯ МОВИ

Поняття мови. Походження мови як філософська проблема. Мова як засіб комунікації та пізнання. Мова і мислення, мова і мовлення. Типологія мов (природна, буденна, вербальна, невербальна, паравербальна, штучна тощо). Головні функції мови.
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка