Програма з української літератури передбачає години для ознайомлення учнів з літературою рідного краю



Сторінка2/3
Дата конвертації19.02.2016
Розмір0.58 Mb.
1   2   3

Учень читає поезію “Моя біографія”


Учитель. Не кожен талант здатний так відкритися людям, як земля небу. Секрет Дмитра Омеляновича криється у світлі того домашнього вогнища, в якому причащалася його юна душа, в маминій пісні і батьковій волі, в благословенні білої вишні, яка від колиски навчила дитину дивитися на людей і на зорі через свій пречистий цвіт. І така ж свята, як вишня, стоїть у Березовій Рудці біла хата, це велике українське диво, яке виростило націю.

“ Хата моя, біла хата “ – це символ України і Україні, як і матері, поет віддає найкращі свої почуття. Поет народився 15 жовтня 1921 року в с. Березова Рудка Пирятинського Району Полтавської області.

Про Березову Рудку – мальовничий куточок України – Дмитро Омелянович написав багато чудових поезій. Вони подібні до сердечної розмови сина зі своїм рідним селом, яке стало його дзвонковою криницею.

Ще в ранньому дитинстві зачарувала його народна пісня, бо тепла батьківська хата завжди була сповнена сумних і веселих мелодій. Співали їх його батьки, люди працьовиті й голосисті. До роботи вставали ні світ ні зоря, і для нього,малого, ці передранкові години були найщасливішими.

Голодомор 33-го загнав чотирнадцятилітнього Дмитра під землю – в шахти Донбасу. Далі – напівголодні студентські роки в Києві… 1939 року він іде на дійсну військову службу, аж на кордон з Афганістаном, на заставу Бури, де тропічна малярія лихоманила прикордонника Луценка, що на фронт їхав виснажений, худий як тінь.

На війні сміливий і мрійливий юнак з Березової Рудки став автоматником розвідроти. Восьмого травня, за день до багатостраждальної Перемоги, на косі Фріш-Нерунг у Східній Прусії його було тяжко поранено і контужено, після чого він став інвалідом 2 групи.

Після госпіталю повертається в інститут. Матеріальна скрута і невлаштованість, безквартир’я, пошуки роботи, на якій заробіток давав би хоч трохи й морального задоволення, приводили до газет “Сільські вісті”, “Молодь України”. А згодом його призначили кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. Усюди біганина, неспокій, постійні “стреси від преси”. Перша збірка “Дарую людям пісню” побачила світ 1962 року, коли йому було вже за сорок. Що й казати, як для поета – запізнілий дебют. Вихід 1-ї ластівки благословив сам В.Сосюра.

Загляньмо в поетову криницю Кохання, і ми відчуємо, якою ніжністю й вірністю напоєний кожний рядок, яким щедрим було поетове серце, що не стомлювалося повторювати: “А я люблю, а я люблю, люблю, як в юності”.

Що ж це за любов така незвичайна?

(А почалося все листопадового вечора 1945 року. Молоді журналісти кількох українських газет вирішили поспілкуватися з читачами на одному імпровізованому святі. Саме там і познайомилися Тамара Іванівна та Дмитро Омелянович. Спогади дружини: “ Стоїть він переді мною – змарнілий, блідий від поранень та хвороб, напівглухий від контузії, голубоокий солдат-поет і читає прекрасного вірша, сповненого таких близьких мені переживань на окупованій землі… Сам Бог тільки відає, чим приворожив мене він. І на все життя …)

Коли ти зі мною

Які в тебе очі!

Розумні і добрі,

вони – як джерела для мене в житті …

Коли ти зі мною –

всміхається веснами обрій,

і так мені легко

долати дороги круті .

Які в тебе руки!

Співучі, мов струни,

уміють голубить і приворожить…

Коли ти зі мною –

рожевію спалахом юним,

і так мені легко

на світі любити і жить.

Яке в тебе серце!

В тривогах і болях

ласкаве й чутливе, мов ніжне дитя.

Коли ти зі мною-

здається багатшою доля,

і так мені легко

іти по дорогах життя.

Усе любов’ю зміряне до дна.

Любов прийшла до нас тоді зненацька,

осінній гай палав у багрецях.

Мов дві зорі, навік пора юнацька

з’єднала наші долі і серця.
Хто любить, той не знає супокою,

ти ж інколи буваєш і крута.

Я все одно люблю тебе такою,

як в ті вогненні пам’ятні літа.


Люблю за те , що радість і тривогу

зі мною ділиш порівну в путі.

А ще за ту нехитру допомогу,

яку приносиш ти мені в житті.


Долаєм шлях ми не мандрівниками,

яких випадок лиш на вечір звів,

а злитими серцями і думками

в одне співуче море почуттів.

Радість і печаль ішли поруч у житті Луценкової родини. 1963 р. – радісний – одержали невеличку квартиру. Через місяць Дмитра Луценко прийняли до Спілки письменників. І раптом … смерть дорогої доньки Лариси – “улюблениці – лелітки”.


  1. учень. Не май сто кіп у полі, а май друзів доволі. Саме під таким девізом жив, на мою думку, Дмитро Омелянович. До друзів мав особливе, незрадливе ставлення. Йому пощастило спілкуватися з людьми виняткової внутрішньої краси, людьми, які можуть бути взірцем справжньої чоловічої дружби, що ґрунтується не на вигоді (що я з того матиму?), а йде від внутрішньої потреби, щедрості й багатства душі. І літа таку дружбу випробовують на міцність.

  2. учень. Друзі допомогли Дмитрові Омеляновичу пережити тяжкі життєві випробування. Після смерті донечки впродовж року щовечора хтось із друзів обов’язково бував у домі Луценків. Скільки доводилося лікуватись – адже Дмитро Омелянович, інвалід ІІ групи після отриманої 1944 р. контузії, переніс 8 інфарктів! Вижити знову-таки допомогли друзі. Своїм віршем “Бережіть друзів” він заповідає вчитися дружити й друзів берегти (читає поезію).

Вихований українською матір’ю і рідною землею, поет Дмитро Луценко

є палким патріотом України. Його образи взяті із самого життя, барви – від квітів, трав і рік, українського неба. Його поезія близька кожному, тому й полюбилася людям. Вона ж бо про любов, отчу землю, вірність, про те, чим живе людина.



  1. учень. Читає поезію “Я не святий” і аргументує свій вибір.

  2. учень. Декламує поезію “Спадщина” та пояснює, чому саме ця поезія найбільше сподобалася, які асоціації викликає слово “спадщина”.

  3. учень. З жовтня 1942 р. Дмитро Омелянович уже воював у складі частин Центрального 1-ого Українського, 1-ого Білоруського фронтів. Пройшов воєнними шляхами до світлого дня Перемоги. І просилися на папір рядки про тих солдатів, молодих юнаків, яким би жити й працювати, але їхніми могилами позначені шляхи відступу й наступу військ. Усім єством відчував поет страждання й біль матерів, які виплекали синів, та не встигли на них надивитися, бо вкинула їх доля у кривавий вир війни. Особливо мене схвилювали поезії про війну. Ось чому я прочитаю вірш на воєнну тематику.

Читає поезію “Фронтовики”


Демонструються слайди з воєнними світлинами.

Учитель. Як вже говорилося, найбільше Дмитро Луценко відомий як поет-пісняр. У чому ж секрет популярності його пісенної творчості? У правдивому емоційному, психологічно виваженому розкритті душевного тепла людини, її невмирущого прагнення до справедливості й добра, любові до матері й затишної домівки, яка гріє душу спогадами про дитинство, перше кохання, пісні юності, мелодії яких закарбувалися у пам’яті на все життя.

Ось як написав про вплив пісенного слова поет у вірші “Кузня”.

Складать пісні – то, сину, мудре діло...

Ти слово куй, як я гарячу сталь,

Щоб серце в ньому плакало й раділо,

Дівчатам – ніжне, хлопцям – крем’яне,

Тверде і гостре, як дамаська криця,

Тоді тебе народ і пом’яне,

Тоді і пісня людям знадобиться...

Пісенний засів Дмитра Луценка став окрасою репертуару не лише відомих професійних майстрів, а й численної армії самодіяльних митців.

А розпочав засів своєї пісенної ниви Дмитро Луценко ще в роки грізної Вітчизняної війни. Від’їжджаючи на фронт, молодий солдат написав пристрасні поезії “За батьківщину” та “Пісня кіннотників” і подарував їх корифею української музики Левку Миколайовичу Ревуцькому, який своєю прекрасною музикою ніби благословив поета на славний шлях співдружби двох сестер – поезії та музики.

Минули роки... Сьогодні неможливо уявити собі скарбницю сучасної української пісні без творів Дмитра Омеляновича Луценка.

Україну Луценко уявляв у образі матері, мадонни, пишної квітки планети Земля.

Учениці виконують пісню “Україна, любов моя” (музика І.Шамо).

Учитель. Творчість зріднила Дмитра Луценка з Анатолієм Шашкевичем. Одну за одною створюють вони талановиті пісенні перлини. Серед них і пісня “Мамина вишня”. Як вона народилась?

Учениця. Ось як про народження пісні розповідав сам автор. “Я так ніжно кохав свою дорогу матусю! Щоразу, коли згадую її гірку долю, у мене в душі щось перевертається. Про матерів написано багато гарних пісень. По-моєму, неперевершений тут Андрій Малишко. Мені з композитором Анатолієм Шашкевичем захотілося створити свою, оригінальну. Але як її такою зробиш, коли, здається, усі найкращі слова про матерів уже написані й виспівані? У довгих творчих муках народилася-таки наша, не подібна до інших, “Мамина вишня”.

Звучить грамзапис пісні у виконанні Р.Кириченко


Учитель. А зараз прозвучить пісня, що стала своєрідною візитівкою столиці. Видзвонює ця мелодія на годинниковій вежі на майдані Незалежності через кожну годину, а по міському радіо лунають позивні... Вона називається...

Учні. “Києве мій”.

Учитель. Яка ж історія створення цієї пісні?

Учень. (Його розповідь ілюструється слайдами зі світлинами). Якось Дмитро Омелянович та співак Юрій Гуляєв ішли весняним Хрещатиком, про щось гомоніли. Якоїсь миті їхні погляди прикував дивовижної краси колір. То на клумбах квітли, палахкотіли канни – красиві багряні квіти. Замилувавшись, Юрій Гуляєв звернувся до Дмитра Луценка з такими словами: “Ви – поет, ви можете перелити цю красу в слова. А музика знайдеться. Напишіть мені пісню про канни – рідкісні квіти...” Експромтом спалахнули рядки: “В очі дивляться канни...” Поет прийняв замовлення. Щоб дужче надихнутися враженнями, вийшов на Володимирську гірку. Перед ним в усій красі постало справжнісіньке зелене море, яке вигравало ніжними хвилями. Того ж вечора були написані слова:

Грає море зелене,

Тихий день догора,

Дорогими для мене

Стали схили Дніпра.

Досить легко написався і другий куплет, і третій. А ось із приспівом не виходило ніяк. Минув місяць, а приспіву не було.

Коли це одного разу автор побачив на Хрещатику двоє молодят. Хлопець намагався зазирнути в очі своїй коханій і все промовляв: “Ну, як тебе, таку красуню, та й не любити?” Ці слова й перелились у приспів:

Вечорів оксамити –

Мов щастя прибій...

Як тебе не любити, Києве мій!


Юрій Гуляєв був першим і, либонь, найкращим виконавцем цього твору. Він же порадив композиторові маршовий темп змінити на вальсовий, щоб пісня краще лягала на його голос...

Звучить грамзапис пісні у виконанні Ю.Гуляєва


Демонструються слайди – фотопейзажі із зображеннями пір року

Учитель. Рік має чотири пори. Життя людини так само можна поділити на чотири частини. Весна – народження й раннє дитинство; літо – то найкращі роки, юність; а життєва осінь – зрілість; зима ж – заметіль сивого волосся та візерунки, які життя залишає на обличчях людей. Саме про життєву осінь ідеться в пісні “Осіннє золото”. Яка доля цієї пісні?

Учень. Вірш “Осіннє золото” автор створив на замовлення. Драматичний театр імені Івана Франка готував виставу “Пора жовтого листя” за п’єсою Миколи Зарудного. Треба було написати кілька пісень, зокрема й таку, що її мав виконувати п’ятдесятирічний герой. Автор уявив себе на його місці, бо вже вступив у осінню пору свого віку. У цій пісні Дмитро Омелянович (як сам він про це говорив) освічувався в коханні своїй дружині. Те, що пісня вдалася, – від переболеного й пережитого і автором слів, і композитором Ігорем Шамо, і першим виконавцем Олександром Таранцем.

У грамзаписі звучить пісня “Осіннє золото”


Учитель. Пісні прозвучали. Ось так молодо й пісенно поет ніс людям гарний настрій і бальзам на чиюсь зболену душу. Хоч у самого душа не раз тяжко боліла, та людям цього не показував. Як ставало тяжко, розгортав аркуші з надрукованими на машинці віршами, а часто й списані від руки рівним розмашистим почерком, сідав біля столу і починав читати вголос. Він умів читати власні поезії, як мало хто з поетів, умів виспівати кожне слово, як пісню, донести до людей таїну душі, а зі словом, дорогим, як дитя, віддати людям і свою душу.

У грамзаписі звучить вірш “Народе мій” у виконанні автора


Учитель. Дмитро Омелянович залишив нам у спадок добірні зерна поезії, яким проростати ще через десятиліття, а то й цілі століття. У них є майбутнє, є безсмертя, є вічність.

Підсумок.

Метод «Мікрофон»

1. З яких джерел черпав творчу й життєву снагу поет?

2. У чому секрет популярності його творів? Звідки оті безмежні щедроти? Може це вроджений поетичний чи артистичний талант?

3. Чим була для українців материнська пісня?

4. Чи займає вона належне місце в нинішньому нашому житті?

ВІРШІ ДМИТРА ЛУЦЕНКА, ЩО ЇХ ЧИТАЛИ УЧНІ НА УРОЦІ

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка