Програма з української літератури передбачає години для ознайомлення учнів з літературою рідного краю. Мета таких уроків осягнення учнями глибинної сутності спадщини митців свого краю, національного духу, реалій дійсності



Сторінка3/3
Дата конвертації19.02.2016
Розмір0.52 Mb.
1   2   3
Тема уроку: Літописець «Розстріляного Відродження» (штрихи до літературного портрета Юрія Лавріненка).

Мета уроку: ознайомити учнів із драматичною долею Юрія Лавріненка, визначити вклад літературознавця в розвиток української літератури.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

КМЗ: книга Ю. Лавріненка «Розстріляне Відродження».
Хід уроку

  1. Організація класу (перевірка кількості учнів і готовність їх до уроку).

  2. Мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення теми, мети уроку.

Про цю людину вже давно треба було сказати голосне слово. У різних літературних виданнях - книжках і журналах – частіше і частіше з'являється ім'я Юрія Лавріненка (псевдонім – Юрій Дивнич). І щодалі, то більше відкривається материк літературознавства, споруджений цим не могутнім на здоров'я , але сильним духом і думкою чоловіком.

Літописцем українського «Розстріляного Відродження» став саме він, Юрій Лавріненко, і саме йому по праву належить цей почесний і болісний титул. Безпосередній свідок і активний учасник літературно-духовного злету в Україні 20-років, Ю. Лавріненко як учений був народжений тим національним друженням.

Десятиліттями пізніше, пройшовши колами більшовицького пекла,

Ю. Лавріненко скаже, що «історія української (зокрема і пореволюційної) літератури наскрізь трагічне, а біографії письменників зібрані до купи, могли б нагадати житійні писання про великомучеників».

Він описав десятки трагічних «житій» побратимів-сучасників, дав їм науково виважені мистецькі оцінки. У 1959 р. дослідник пропонував із тих матеріалів солідну антологію під назвою «Розстріляне Відродження», яка, за влучним висловом Івана Кошелівця, «з коментарям і блискучими статтями про кожного письменника височить як пам’ятник українському відродженню двадцятих років».

Оголошення теми, мети уроку.



  1. Сприймання і усвідомлення учнями нового матеріалу.

Огляд життєвого і творчого шляху Юрія Лавріненка.

Юрій Андрійович Лавріненко народився 6 травня 1905 року в Лисянському районі, що на Черкащині (місце народження – Лисянка; село Хижинці, « а в школу ходили до Лисянки»). Відомо, що старший брат

Юрія – Олекса у 1928 році покінчив життя самогубством. Згадує про це сам Лавріненко у статті «Рапсодія на 1933-й і самопожертву М. Хвильового».

Навчається в Уманському агротехнікумі. Здобутий фах агронома стане у пригоді Лавріненкові в роки репресій («вирощував городину в умовах вічної мерзлоти й північної ночі» - напише Ю. Шерех) та пізніше, у час війни. Умань згадував досить часто. Вперше і досить серйозно прилучився до літературного життя. Входив до літоб'єднання «Плуг».

Журнал «Плужанин» друкує короткий звіт про роботу «гуманської» філії й подає групове фото тамтешніх «плужан». Серед початків-літераторів бачимо й худорляву постать Юрія, його продовгувате обличчя з тонкими рисами і погляд ніби трохи спідлоба. По-різному склалися долі цих здібних молодиків, а більшості – трагічно.

Уманський період Юрія Лавріненка був досить плідний. Саме тоді він опанував ази літературознавчої роботи, заприязнився з Василем Зайцем, яким склав на рубежі 20-30 х роки провідний дует плужанських критиків.

Ю. Шерех згадує, що в ті роки «Лавріненко завжди тримався в товаристві Василя Зайця».

З 1926 року Лавріненко перебирається до столичного Харкова, вступає на літфак університету. Після закінчення університету він стає аспірантом у Харківському науково-дослідному інституті ім. Т. Шевченка, друкується в періодиці. Одна за одною виходять літературознавчі праці Ю. Лавріненка

«В. Еллан-Блакитний», «Василь Чумак», «Творчість Павла Тичини». Остання з них поклала початок тривалим студіям Юрія Андрійовича над творчістю

П. Тичини й визначення такого поняття в художньому осягненні світу, як «кларнетизм».

Його критична позиція щодо монополії стилю соцреалізму, який тоді, піщаним оріцоозом, тільки спинявся на ноги, викликало різке невдоволення й дало підстави для переслідування Ю. Лавріненка. «Мені саме в той час безповоротно наліплено табличку «речника фашистської літератури», дарма, що в ті мої аспірантські роки, я ще, мабуть, не встиг стати «речником» будь-яким і будь-чого». (Ю. Лавріненко)

Ситуація набувала загрозливого характеру, хоч у найгірше не хотілося вірити, тим паче таким молодим, талановитим, сповненим енергії. Г. Костюк пригадує веселе аспірантське товариство, Юрія Лавріненка в ньому і «дуже симпатичну студентку ІНО Любу Дражевську (тоді вже дружину

Ю. Лавріненка)..». Подружнє життя з Л. Дражевською, мабуть, розладналося арештом і засланням ученого. Вже після «строку» Ю. Лавріненко одружився вдруге, з молодою козачкою Марією, яка й стала довічною його супутницею, матір'ю єдиного сина, названого на честь Хвильового Миколою.

У 1934 році його, тоді співробітника газети «Вісті», заарештували і засудили на 5 років заслання до Норильська. Вже відносно «м'який» вирок свідчив про відсутність будь-яких серйозних «провин» Ю. Лавріненка перед комуністичним режимом.

Сам же вчений писав про ті роки: «Грою випадку і мотивами матері свідок вижив, хоч його як політв’язня Норильським НКВД вже було сконвойовано в чергу як відібраних на розстріл – за наказом із Москви розстріляти чи не кожного десятого політв’язня в лагерях НКВД..»

Після відбуття терміну заслання Ю. Лавріненко вибрав місце осідку Нальчик, бо в Україну повертатися було заборонено. В роки війни дістався до Києва, де пробув недовго, всією родиною рушивши до Львова.

Топтати полин чужини йому судилося з 1944 року: спочатку – Австрія, а потім США.

Цілі десятиліття Ю. Лавріненко хворів, хвороба прогресувала так, що останні роки Юрій Андрійович доживав зовсім калікою. Тим більшу повагу викликає нездоланний дух ученого-патріота.

Пише і друкує науково-публіцистичні праці, у яких осмислює питання української державної незалежності: «На іспиті великої революції 1917 – 1918 р.р.», «Соціалізм і українська революція», «Американське малоросійство». А потім була праця над антологією «Розстріляне Відродження». Ю. Лавріненко написав десятки літературних праць про своїх письменників-сучасників – М. Рильського і М. Семенка, Т. Осьмачку і

Є. Меланюка, І. Сенченка і М. Бажана, І. Багряного і О. Влизька… Найбільш ж творчої уваги приділяв учений П. Тичині, написавши два ґрунтовні дослідження «На шляхах кларнетизму», «П. Тичина і його поема про Сковороду на тлі епохи».

Загалом же бібліографія Лавріненкових наукових студій складає майже триста позицій. Справді подвижницька праця Ю. Лавріненка на самому схилі життя, 1986 року, була відзначена престижною нагородою – премією фундації Антоновичів.

Невдовзі ж земна дорого вченого скінчилася: Юрій Лавріненко помер 14 грудня 1987 року в Нью-Йорку.

Зовсім трохи не дожив Юрій Андрійович до завоювання Україною незалежності, на вівтар якої поклав усі свої сили. Та від його імені будівничу справу в Україні продовжують його талановиті праці.


  1. Підсумок уроку.

  2. Домашнє завдання.

Матеріали уроку закріпити за своїми записами.


Урок № 9
Я заквітчаю пісню в клечінь...

Тема уроку: «Я заквітчаю пісню в клечань…» (рідна природа у ліриці Михайла Масла, Федора Моргуна, Максима Гаптаря).

Мета уроку: ознайомити учнів з короткими біографіями поетів-земляків, одним із тематичних напрямків у їхній творчості - пейзажною лірикою; виховувати в учнів чуття поезії, через любов до природи - любов до рідного краю.

Тип уроку: Урок засвоєння нових знань.

КМЗ: фотопортрети поетів-земляків, виставка їхніх творів, аудіозапис музики П.І. Чайковського "Пори року", квіти, гілочки дерев (залежно від пори року).

Хід уроку

Загальні зауваження до теми. Орієнтуючись на проведення даного уроку в класі, ми не виключаємо можливості його проведення на лоні природи (більш того, таку ініціативу треба тільки вітати). В цьому разі, зрозуміло, доведетьсь внести певні корективи в загальну атмосферу свята поезії.

При доборі творів, які звучатимуть на уроці, теж варто зважити на пору року за вікном, віддаючи перевагу творам відповідної тематики. Хоча, звичайно, й інші пейзажні твори можуть читатися.

Привабливий фон пейзажній ліриці має створити музика, яку доберуть учні за допомогою вчителя.

Оголошення теми і мети уроку.

Коротке вступне слово вчителя, в якому він скаже про красу рідної природи, про відображення її у творах мистецтва, в т.ч. і літературі, про пейзажну лірику як вид поезії тощо.

Реалізація завдань уроку.



Михайло Масло

1. Матеріали до біографії. Народився Михайло Кирилович Масло 11 лютого 1918 року в с. Борисівці Драбівського району на Черкащині в родині селянина-бідняка. З Драбівщиною ж пов'язане практично все його життя. Полишав рідні краї тільки для навчання в Лубенському вчительському інституті та в роки війни, коли був на фронті. За ратний труд нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями. До і після війни працював у школі, викладав українську мову і літературу, «на марші» заочно закінчивши мовно-літературне відділення Черкаського педінституту (1956). Учительський стаж Михайла Кириловича сягнув сорока років, тисячам і тисячам юнаків і дівчат мови напутнє слово перед самостійною життєвою дорогою.

Віршувати М. Масло почав ще у юному віці, та зважився винести свої твори на суд широкої громади лише на початку 50-х, а першу збірку взяв до друку 1956-го. Вона називалася «Дорогою в поле». Від неї до останньої –«Вікна з колосків» рівно три десятиліття. Остання вийшла вже по сметрі Михайла Кириловича, якого не стало 27 грудня 1984 року.

Три десятиліття в літературі. Десять повнозерних збірок. Прихильність багатьох визнаних майстрів літератури, зокрема М. Рильського. Тисячі вихованців. І все це - з пошаною землякам, рідному краєві. Тому і пам'ять добра лишилася в людях про поета. Всі тягнуться вони до меморіального музею М. К. Масла в Ковалівці. Редакцією районної газети встановлено літературно-мистецьку премію імені Михайла Масла.


Чи буде отам,

Де трудивсь і любив,

Хоч пам'ять од серця твого? –

каже поет в одному з віршів. Жива пам'ять про нього. Жива.

2. Найповніше доробок М. Масла поданий у збірці вибраного «Гроно» (К. Дніпро, 1977), тому й беремо її за основу. Хоч, звичайно, знадобляться й інші збірки. Ми звертаємось до пейзажної лірики поета. Безсумнівно, невеличкі за обсягом, емоційно насичені поезії М. Масла привернуть увагу учнів. До обраної нами теми-бесіди стосуються вірші «Південь», «В село звернулися лелеки», «Переджнив'я», «Жайворонок», «Дощ іде в полоні синім...», «Соняхи отковані із сонцем», «Білі ночі», «Лісове озеро», «Синій дощик, ніби пасма пряжі», «Соняшник», «Перший сніг», «Земля - велика трудівниця» і інші.

Ведучи мову про формально змістові ознаки пейзажної лірики

М. Масла, вчитель, зокрема, зверне увагу на точно схоплені поетичним зором моментальні картини природи, за звукову інструментовку поезії (зразок – «Пронесла рахманна хмара...»), на переваження світлих тонів. Окремими поезіям властиві певні алегоризми, як результат - виводиться афористична мораль («Калина», «Із верби на весні нарубали гілля», «Сосна», «Кипарис», «Гілка»).

Підсумовуючи, словесник зауважить, що пейзажна лірика складає значну частину творчого доробку Михайла Масла.



Максим Гаптар

1. Матеріали до біографії. Батьківщина Максима Лукича Гаптаря - село Орловець, що в Городищенському районі. Там 21 січня 1919 року він народився. Після навчання в школі, навчався в Українському фармацевтичному інституті, працював асистентом сільської аптеки. Мав хист до живопису, змальовував краєвиди. Та несподівана тяжка недуга-втрата зору - круто і безжалісно втрутилася в долю Максима Гаптаря.

Треба шанобливо схилити голову перед цією мужньою людиною, яка силою духу поборола фізичну недугу, зуміла відчути світло слова, світло поезії. Перша збірка Максима Лукича так і називається «Світло» (1972). І назви наступних – «Неспокій» (1977), «На ясен день» (1982) звучить непокорено, ніби виклик підступній долі.

Остання книжка поезії М. Гаптаря «Осінні птахи» (1982) вийшла незадовго до його раптової смерті. На самому початку вересня 1988-го перестало битися серце мужньої і чесної людини. Нам лишилася світла пам'ять про поета, лишилися його вірші.

2.Обкладинку збірки «Осінні птахи» прикрашають два чудових фотографічних пейзажі. Вони і можуть стати початком розмови про пейзажну лірику Максима Гаптаря. Що в ній? Чи пам'ять баченого ще до недуги, чи відчуття навколишнього світу всім єством людини, коли вже очі не бачать? Мабуть і те і інше. У класі прозвучать вірші «Взеленена густо і рясно мережана», «Синя хвиля бризне», «Молоденький клинок на зеленім горбку», «Переджнив’я», «Загубилась в міжгір’ї стрімка блискавиця», цикл «Осінь», «Вже запахло світлим березнем» та ін. (збірка «Осінні птахи»).

Характеризуючи названі вірші поета, варто відзначити їх емоційну розважливість, щирість і … певну «фонетичну» складність, невідшліфованість письма.



Федір Моргун

1. Матеріали до біографії. Федір Овсентійович Моргун народився 10 червня 1910 року в с. Ярославець Кролевецького району на Сумщині в селянській родині.

Вісімдесятилітня життєва дорога письменника ввібрала багато подій: участь в першому письменницькому з’їзді країни 1934 року, навчання в Літінституті імені Максима Горького (закінчив 1940 року). Потім майже десятилітня служба в армії, праця економістом, журналістом в Казахстані, секретарем правління Спілки письменників Казахстану.

У 1972 році Федір Моргун переїздить на Черкащину і очолює щойно створену обласну письменницьку організацію (до 1977 року). Нагороджений орденом «Знак пошани», медалями, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

На письменницькому рахунку Федора Моргуна понад три десятки книг, оригінальних творів, написав їх російською та українськими мовами, а також переклади творів М. Ауезова, Б. Сокпакбаєва, Т. Ахтанова та інших казахських письменників.

Федір Моргун – лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Василя Симоненка (1987 р.).

2.У творчості Федора Моргуна пейзажна лірика не входить до «пріоритетних» тем, та все ж вона зустрічається і дозволяє спостерігати, скупувати, емоційно-розважливі манери, щире захоплення митця картинами природи, бажання знайти гармонію взаємостосунків між людиною і природою (вірші «Яблука», «Зацвіта мороз, зацвіта», «У степу»,

«Море» - «Посміхнись, земле, мені», а також «Осіннє», «Розкрилює ліс аж до обрію віття», «Ранкові зорі завше молоді», «І золото землі, і срібло місяця» та інші.

3.Підсумок уроку.

4. Домашнє завдання.

Один з віршів поетів вивчити напам’ять.






1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка