Пронизана вона



Скачати 231.51 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір231.51 Kb.
Виховний захід. Незгасна зоря Сергія Нігояна

Мета: вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість,  розвивати бажання стати гідними громадянами України.


Оформленя: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи  «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ героїв  з фото), на підлозі надпис із маленьких свічок «Героям слава», стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою. написи: «Україна починається з мене», «Не можеш воювати автоматом – воюй молитвою, пером, пензлем», «Не питай, доки чекати, а думай, що робити, чим можеш допомогти Україні?»

Вчитель. Їх назвали Небесною сотнею – українців, які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей. За цю самопожертву українці їх канонізували (без чиновницької тяганини та церковних постулатів) – за велінням серця долучили до сонму Небесного воїнства на чолі з архистратигом Михаїлом. Аби захищали країну від лиха, пильнували й оберігали її з небес…

Весна у цьому році не звичайна.
Пронизана вона слізьми людей.
Слізьми за тим, хто не вернувсь з Майдану,
Залишивши батьків, родину і дітей.
Всім серцем вірили вони у кращу долю.
За неї ж, й на Майдані полягли.
За українців і за їхню волю,
Своє життя не завагавшись віддали!

Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну. Герої Небесної сотні мають стати прикладом для кожного свідомого українця, що маємо робити все від нас залежне, щоби ті смерті не були марними.  Країна після трагедії стала іншою і потребує реальних змін в усіх сферах життя…  


Власне  заради оновлення країни та нас усіх і віддали  свої життя герої, котрих вшановує Україна. Сьогодні ми з вами вшануємо пам'ять першого із небесної Сотні- Сергія Нігояна. Всі матеріали, з якими ми вас познайомимо, ми отримали від учнів Березнуватівської школи Солонянського району, в якій навчався Сергій. Познайомилися з директором школи, який передав нам фільм, що створили педагоги школи.

Перегляд деоролика 2.5 хв)

Ференчук Ю.

Борітеся, - поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

і воля святая! Розповідь учнів відбувається нм фоні фільму без звуку.

Петровська А.

Ці слова, які пролунали із вуст молодого хлопця вірменської зовнішності водночас облетіли весь світ. Відеоролик, на якому він на фоні барикад промовляє ці слова, переглянули мільйони. Щира українська мова, палаючий погляд , незвичайна зовнішність викликали ряд запитань:

- Хто він, цей хлопець?

- Звідки так добре знає українську мову?

- Що відстоює на барикадах київського Майдану?

Та, на жаль, ніхто не отримає відповіді на ці запитання від самого активіста євромайдану, адже він став першим із «Небесної сотні».



Шкаран О.

Другого серпня 1993 року під синьооким небом України у скромній вірменський родині Нігоянів побачив світ маленький хлопчик. Батьки, Гагік Серьожайович та Венера Торгомівна, дали своєму довгоочікуваному первістку просте та водночас гарне ім’я – Сергій. Назвали його на честь діда, Нігояна Серьожі Джановича, але серед українських імен знайшли лише подібне – Сергій.



Новікова Д.

Достатки сім’ї біженців, яка знайшла прихисток у далекій Україні від пострілів Нагорного Карабаху, були аж надто скромними. Можливо тому Сергійко, вже учень початкових класів, мріяв стати водієм продуктової машини.

Батьки виховали хлопчика працьовитим та чулим до людей, їхніх проблем, їхньої біди. І немає у Березнуватівці людини, яка, попросивши допомоги у Сергія Нігояна, її не отримала б. І ніколи нічого не хотів брати взамін, лише сердечне і щире: «Спасибі, синку».

Ференчук Ю.

Роки летять, мов птиці швидкокрилі. А Сергій – учень старшої школи. Серйозний не по літах, вдумливий, принциповий, з загостреним відчуттям справедливості. Улюблений предмет у школі – фізична культура. Юнак наполегливо займається спортом, плекаючи в серці іншу мрію, - стати вчителем фізкультури. І мета, до якої він наполегливо крокував день за днем, здійснилася. По закінченню школи Нігоян Сергій став студентом Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання.



Петровська А.

Про свою історичну батьківщину йому розповідав дідусь. Читав багато літератури про Вірменію. На столі лежить книга «Вірмени Дніпропетровщини: Від витоків до сучасності». Він дуже любив Вірменію, адже там коріння його роду. У Вірменії залишилась родина матері, і він мріяв відвідати землю, яку також вважав рідною. Познайомитися з найдорожчими людьми, яких ні разу ще не бачив, помилуватися мальовничими краєвидами незнайомої і далекої, але такої рідної Вірменії.



Бонтей В.

На осінь 2014 року і була запланована ця довгоочікувана поїздка. Але Сергієвим мріям не судилося здійснитися. Бо між мрією і Сергієм став Майдан. Події, які переживала в той час Україна, не могли залишити хлопця байдужим, він майже не відходив від телевізора, боліючи душею за студентів, яких розганяв «Беркут», тоді й визріло рішення - їхати. Знаючи, що батьки не дозволять, він не поставив їх до відома. Поїхав спочатку до Дніпропетровська. Півтори години їздив містом, шукаючи, де збирається Майдан, але нікого не знайшов. Вирішив поїхати на залізничний вокзал. Подумав: чого чекати? Купив квиток і поїхав до Києва. А уже звідти зателефонував батькові. Батьки, звичайно, дуже хвилювалися, відмовляли, але він не міг інакше. Хлопець розумів, що саме тут вирішується його майбутнє і майбутнє всієї країни.



Новікова Д.

На Майдані Сергія призначили у загін охорони. Він і там залишався сам собою, мало з ким спілкувався і намагався ні на хвилину не залишати свій пост, наче боявся пропустити щось життєво важливе. Навіть ті майданів ці, які не були знайомі з ним особисто, бачили, що біля Лядських воріт чорнявий хлопець з вірменським прапором чергує вдень і вночі. Це знамено Сергій зробив сам, ще коли учнем одинадцятого класу їхав на польові збори. На запитання цікавих відповідав: «Та нехай буде зі мною, це ж прапор дружньої нам країни, хіба він завадить?» Однокласники розуміли, що він дуже любить Вірменію, тому ніхто не був проти. Після його смерті фото Сергія під вірменським прапором з’явилося в Інтернеті, як доказ його причетності до якихось екстремістських угрупувань. Хай лишиться це на совісті тих «писак», а ми були свідками того, що він дуже любив Вірменію і довів своїм життям, що Україну любив не менше.



Шкаран О.

На Майдані його називали гвардійцем, бо, не дивлячись на мороз, холодний вітер, він не залишав поста.

«Я вночі розносила чай на площі, - згадує активістка Міріам. – Було холодно, Сергій стояв в охороні зі сторони Лядських воріт і, на відміну від інших охоронців, практично ніколи не покидав пост. Коли я підійшла до нього, він взяв чай і поцілував мені руку. Спитав, як мене звати. Так і познайомилися. Через тиждень я побачила, що у нього немає рукавичок. Принесла. «Що ж ви мовчали?» - питаю. А він знизує плечима, посміхається: «Ніколи нічого не просив».

Кондратюк І.

Художник Борис Єгиазарян згадує, що коли дізнався, що Сергій приїхав на Майдан сам, без друзів, запитав у нього, чи не було страшно. Почув у відповідь: «Не треба боятися. Якщо ми самі не будемо боротися за свої права, хіба хтось зробить це за нас?» Говорив він це дуже спокійно, але впевнено. І з кожною хвилиною все більше мені подобався. «Може я і наївний, але вважаю, що зло не повинно перемогти. А бог все бачить. Тому рано чи пізно переможе добро. Головне, робити це мирно і не допустити кровопролиття». Розмовляючи з хлопцем, важко було уявити, що йому всього двадцять років. І не із-за бороди, яка прибавляла йому років п’ять. Він здавався мудрою дорослою людиною, і був схожий на проповідника.



Головань Д.

Сергій не просто так згадував Бога, він був віруючою людиною, був прихожанином вірменської церкви у місті Дніпропетровську. Тер Армазаск (батюшка) цієї церкви побачив на екрані телевізора обличчя героя і впізнав у ньому свого прихожанина. Саме вірменська церква і взяла на себе турботи, пов’язані з похованням Сергія.

Венера Торгомівна уважно слухає майданівців, які розповідають їй про сина, і бачить його з іншого боку, якого вона не знала. Вона не знала, що син ходив до церкви. Лише після його смерті знайшла церковну літературу у його письмовому столі. В житті він був небагатослівним, але скільки ж не встиг сказати всього навіть своїм найближчим, найдорожчим людям.

Надрага С.

20 січня Сергій у телефонній розмові сказав батькові, що отримав поранення у ногу гумовими кулями. Батько наполягав, щоб він повернувся додому, бо це вже війна. «Ну якщо війна, будемо воювати до перемоги,» - сказав і відключив мобільний.

Згадує Борис Єгиазарян: «Ночі на Майдані дали про себе знати, Сергій осунувся, схуд. Хлопець застудився, стояв з температурою і дуже кашляв. Я по-батьківськи почав за нього хвилюватися і наполягав,щоб він поїхав додому на декілька днів, підлікувався. І Сергій послухався. Коли в середу вранці побачив по телевізору: «Загинув активіст Євромайдану Сергій Нігоян», - не повірив своїм очам. До останнього надіявся, що це помилка.

Запорожець В.

Сергій хотів тільки мирного протесту, Це можуть підтвердити всі, хто знав Сергія. Скільки разів він не пускав на територію «тітушок». Він не з тих людей, що кидають каміння. Він, скоріше, із тих людей, хто допомагав тим, у кого це каміння потрапляло.

Киянка Юля написала у соціальній мережі «Фейсбук»: «Бачила його у ту ніч на Грушевського, допомагав пораненим, відводив їх до лікарів. А 19 січня, коли все почалося, першим кинувся на допомогу пораненим. Ми були мало знайомі, але я зрозуміла, що навіть якби він знав, що загине, все одно звідти б не пішов. Людей у біді не лишив би.»

Швець Т.

Кожного дня, ввечері, Сергій телефонував додому. Того останнього вечора він теж зателефонував. «Все в порядку – повідомив він бадьорим голосом. Барикада стоїть і ми теж не здаємося. Я зараз на вулиці Грушевського. Тут стріляли, та вже, начебто, перестали. Ви тільки не хвилюйтеся». Та зранку його телефон не відповідав. Якесь незрозуміле передчуття холодило душі рідних. Його слова: «Тут стріляли»,- не давали змоги сконцентруватись на чомусь іншому, і вони дивились на мобільний, як на ікону. Якась підсвідома сила не підпускала до телевізора. Дзвінок мобільного телефону приніс у хату страшну звістку, яка безжально розірвала життя цієї родини на «до» і «після». Їх єдиний син отримав три вогнепальні рани: в голову, шию та груди. Свинець із зброї снайпера відібрав найдорожче, що в них було – єдину надію і втіху.



Головань Д.

Іду вулицею і думаю, ще зовсім недавно тут ходив Сергій Нігоян. Якою чисто українською мовою він говорив! Як він гордився тим, що народився в Україні і отримав українське громадянство, адже багатьом вірменам до цього часу не вдалося його отримати. Пригадую, як він говорив у інтерв’ю: «На Майдані нема «ваших» і «наших». Тут усі повинні бути єдині. Без цього перемоги не може бути. Мені подобається українська мова, українці. Тому, що я народився серед них і буду серед них проживати».



Надрага С.

Здається, так мало відпустила юнакові невблаганна доля. Він не встиг збудувати дім, народити і виростити сина, але своїм коротким, як спалах зірки, життям він залишив нам приклад того, як можна залишитися справжнім лицарем і справжньою людиною.

23 січня 2014 року у місті Дніпропетровську відбулося Народне віче, на якому вшанували пам’ять героїв «Небесної сотні». Дніпропетровська поетеса Леся Степовичка зачитала вірша, присвяченого своєму юному землякові, справжньому патріоту України Сергію Нігояну.
Леся Степовичка

ЦАВЕТТАНЕМ*

Світлій пам'яті земляка, героя Євромайдану Першого із Небесної сотні Сергія Нігояна.

Бонтей В.

Так ось яким явився нам Тарас!



У образі Сергія Нігояна.

Яка кривава незагойна рана!

Той снайпер вцілив в кожного із нас.

«Візьму твій біль собі» в твій смертний час,

Вірменія говорить: «Цаветтанем».

Так ось як відгукнувся нам «Кавказ»

На барикадах рідного Майдану!

Денисюк В.

Сергію, спочивай, хай нам тепер болить,

«І мертвим, і живим,й ненародженним»,

Невідворотна смертоносна мить,

Коли за нашу волю впав вірменин.

Ми прочитали знак Святих Небес,

І тужить за тобою Україна,

Вірменія оплакує тебе –

Бо ти обом їм був великим Сином.

«Псарі з псарями», як колись, «царять»,

Ведуть на манівці кривого танцю,

Та спалахнуло слово Кобзаря,

В устах пошерхлих юного повстанця.

Хоча б не потонуть нам цього річ

В річках казенно-празного єлею!

«Борітеся - поборете!» - гримить Шевченків голос в рік цей ювілейний.

*«Цаветтанем» (вірм.) – «Візьму твій біль собі»

Бурчак В.

23 січня 2014 року прочитано на Народному віче у Дніпропетровську.

Невеличке село на Дніпропетровщині тепер відоме в усьому світі. Сюди з усіх куточків світу приходять листи. В них зовсім незнайомі люди висловлюють співчуття згорьованим батькам, які втратили єдиного сина, пропонують допомогу.

Вони, березнуватівці, гордяться тим, що жили в одному селі з Сергієм, ходили в одну і ту ж школу. Він залишиться в нашій пам’яті прикладом того, як потрібно любити свою Батьківщину.



Гладуш В.

Уперше Небесною сотнею полеглих учасників акцій протесту назвала поетеса Тетяна Домашенко у вірші «Небесна сотня воїнів Майдану», який вона написала 21.02.2014 р.. впродовж зими-весни 2014 р. щонайменше 30 вулиць і площ у різних населених пунктах України названі на честь Героїв Небесної Сотні. Присуджено звання Героя України 99 особам посмертно, вручено трьом іноземцям Орден Героїв Небесної Сотні



Бурчак В. І мимоволі на папір лягають слова:

Войтенко А.

Не горять наші душі, а тліють,

Пломінь серця здіймається з дна,

Іскри в людях потроху жаріють,

Але полум’я здійме - одна .

Перша іскра підніме пожежу -

Сотня іскор погасне в бою…

Упаду горілиць і полежу,

Все шукатиму зірку твою.

Іосипов П.

Кажуть, першими згаснуть ті зорі,

Що палають сильніше усіх.

Ти погас, залишивши у горі,

Україну й батьківський поріг.

І на небі не видно нічого,

На Землі – лише гордість і плач,

А героям у вічність дорога…



Іванова І.

Так вже вийшло, Сергію. Пробач!

Як ми любим свою Україну,

Що пройшла крізь тернисті віки?

І чому у спокійну годину

Йдуть у вічність такі юнаки?!

Твоя зірка не впала із неба,

Твоє серце в словах Кобзаря,

І хоч вогник погас вже у тебе,

Всі разом. Та горить Нігояна зоря!
Вчитель. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.

Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.



Вчитель. Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!
(Під мелодію гімну Небесної сотні «Пливе кача» ведучий запалює свічку і передає її учням по колу. Свічку передають з рук в руки )

Сцена темна. Прожектор висвічує Ангела, одягненого в  білий одяг.

Ішутіна М.

Ангел. Не плачте, мамо. Ваш син у Небеснiй сотнi. Йому вже не болять рани. Вiн прийде, коли Ви спатимете, i розкаже, як любить Вас. Не плачте, тату. Дайте поплакати Українi. Вже не тече кров iз ран Вашого сина. Не пече йому у грудях бiльше. Вже у сотнi своїй небеснiй стоїть на вартi. Праворуч  вiд Бога. А ліворуч –  його побратими. Андрiйки, Васильки, Iванки, Назари, Устими –  усі тi, хто нинi названний Небесною сотнею. Вони були звичайними хлопцями, а стали Героями, бо в мить останню вiддали нам найдорожче, що мали,  – життя своє. За нас вiддали. Аби ми жили. Долюбили за них, дiтей їхнiх доколихали, пiсень за них доспiвали. Не плачте, мамо. Дозвольте поплакати свiтовi.

Вчитель. Низький уклін матерям і батькам, що виховали таких синів і дочок! Вшануємо хвилиною мовчання всіх, хто поклав життя за долю, за волю, за незалежність і свободу нашої з вами єдиної України!

А ще ми  маємо піклуватися про тих, хто залишився без найдорожчих людей… Без своїх дітей та батьків, сестер та братів, чоловіків і дружин, рідних і друзів… І щоразу, при кожній нагоді, не залишати їх з горем наодинці. Це найменше, що ми можемо зробити для них. Ми написали листа батькам Сергія Нігояна і сьогодні надішлемо поштою.



Звучить пісня Білі лебеді у небесах з перебитими крильми.

Всі учні по одному підходять до виконавців і стають в коло, тримаючись за руки. В центрі фото Сергія Нігояна.Горять свічки на столі, викладені у формі зірки.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка