Провідні ідеї методики виховання шкільного колективу в педагогіці В. О. Сухомлинського Н. Калініченко



Скачати 150.1 Kb.
Дата конвертації21.03.2016
Розмір150.1 Kb.
Провідні ідеї методики виховання шкільного колективу в педагогіці
В.О. Сухомлинського


Н. Калініченко

У статті аналізуються принципи виховання шкільного колективу, розроблені та успішно апробовані Василем Сухомлинським у Павлиській середній школі, їх актуальність у розбудові національної школи України.

Ключові слова: шкільний колектив, принципи виховання, умови гармонійного розвитку особистості.

В статье анализируются принципы воспитания школьного коллектива, разработанные и успешно апробированные Василием Сухомлинским у Павлышской средней школе, их актуальность в развитии национальной школы Украины.

Ключевые слова: школьный коллектив, принципы воспитания, условия гармонического развития личности.

In the article principles are analysed educations of school collective, developed and successfully approved Vasyl Sukhomlinskim in Pavliskiy to middle school, their actuality in re-erecting of national school of Ukraine.

Keywords: school collective, principles of education, condition of harmonious development of personality.

Шкільний колектив, наголошував Василь Сухомлинський, – це не тільки учні школи. Він включає в себе також педагогічний персонал. Учнів­ський і педагогічний колектив – окремі об'єднання, які живуть своїм життям, кожний з них має свої закономір­ності становлення і розвитку. Між ними не можна провес­ти якоїсь різкої грані, вони не відокремлені один від од­ного якоюсь стіною, вони в своїй єдності становлять шкіль­ний колектив, разом з тим вони й не зливаються в єдине ціле.

Педагог розглядав шкільний колектив як вищу, найсклад­нішу форму колективістських взаємовідносин, це те гніздо, з якого молодий птах вилітає в самостійний політ. Василь Сухомлинський ставив перед собою проблеми: Як добитися того, щоб колектив був визначальною, про­відною виховною силою?
В чому полягає зміст колектив­ної діяльності? Як найдоцільніше побудувати організа­ційні й духовні взаємовідносини в колективі? Як забез­печити єдність ідейної і організаційної основ шкільного колективу? Як добитися того, щоб десятиклас­ника і першокласника, які є членами шкільного колек­тиву, об'єднували спільні інтереси? Педагог теоре­тично обґрунтував і практично реалізував розроблені ним принципи виховання шкільного колективу, які ба­зуються на тривалому педагогічному досвіді Павлиської середньої школи Кіровоградської області.

Принципи виховання шкільного колективу Василь Сухомлинський розглядав як наукові засади, якими слід керуватися в практичній діяльності. Основою вихо­вання шкільного колективу, наголошував директор школи, є такі принципи.



Ідейність. У цілях колективу повинні відбиватися все­народні інтереси. Ця єдність – першоджерело й найважливіший стимул фор­мування стійких ідейних переконань колективу й кожної особистості.

Єдність ідейної та організаційної основ шкільного ко­лективу. Це спільна діяльність учнівських і учительських організацій, передача життєвого досвіду і духовних надбань представниками старшо­го покоління поколінню молодому.

Керівна роль педагога. Колектив як вихов­на сила існує лише постільки, поскільки є спрямовуюча мудрість старших товаришів, керівника школи, які одухотворюють колектив мораль­ним багатством, інтелектуальною багатогранністю, жит­тєвою мудрістю, добре знають психічні, духов­ні, інтелектуальні особливості кожної дитини.

Багатство відносин між учнями і педагогами, між уч­нями, між педагогами. Спільність, багатогранне перепле­тення інтересів вихователів і вихованців, спільне задово­лення духовних потреб, взаємне збагачення і постійна передача духовних багатств – це неодмінні риси шкіль­ного колективу. В школі дитина не тіль­ки вчиться, наголошував педагог, у школі вона живе. Школа мусить, як магніт, притягувати учнів своїм цікавим, змістовним життям. Тільки за цієї умови й навчання може притягувати, як магніт.

Яскраво виражена громадянська сфера духовного життя вихованців і вихователів. Учитель і учні повинні зустрі­чатися не тільки в класі: школяр за партою (він добуває знання, відповідає на запитання вчителя, одержує оцінки), педагог – за вчительським столом (він дає знання, ставить запитання учневі, виставляє оцінки). Якщо є тільки ця сфера відносин, то шкільного колективу як виховної сили не може бути. Учитель і учень мають діяти разом і як двоє громадян – лише за цієї умови вони можуть бути в повному розумінні вихователем і вихованцем. Шкі­льне життя має бути таким, щоб у ньому завжди діяла система відповідальності людини за людину, відповідаль­ності людини перед суспільством.

Самодіяльність, творчість, ініціатива як особливі грані виявлення різноманітних відносин між членами ко­лективу. Сухомлинський застерігає: самодіяльність – не сти­хія. Без цілеспрямованого й ідейного, педагогічного, батьківського керівництва в колективі справжня самодіяль­ність неможлива. Тільки за умови, що кожен член колективу є активним учасником процесу виховання, можливі справжні самодіяльність, творчість, ініціатива.

Постійне примноження духовних багатств, особливо ідей­них та інтелектуальних. Повнокровне, різноманітне інтелектуальне життя шкіль­ного колективу – важлива ділянка виховної роботи. Від того, що думають вихованці, які інтереси їх хвилю­ють, як утверджується й розвивається потреба в знаннях, яке місце в житті колективу посідають відносини, засно­вані на інтелектуальному спілкуванні, залежить дух шкільного життя, виховна сила колективу.

Гармонія високих, благородних інтересів, потреб і ба­жань. Виховна сила шкільного колективу великою мірою залежить від того, які інтереси й духовні потреби вихо­вують у школярів і чи гармонують вони з бажаннями, особливо підлітків і юнаків-старшокласників. Гармонія у вихованні колективу досягається лише за тих умов, коли бажання людини виростають і утверджуються на ґрунті високомо­ральних, розумових інтересів і потреб. Якщо в колективі панує розважальна спрямованість, духовне життя підлітків, особливо юна­ків і юнок, стає убогим, обмеженим.

Створення і дбайливе збереження традицій, передача їх від покоління до покоління як духовного надбання. Тра­диції, на наш погляд, можна порівняти із скарбничкою, куди кожне покоління кладе свій маленький коштовний внесок. З маленьких крихіток складаються великі скар­би. Велике мистецтво й майстерність, гаряче серце й хо­лодна мудрість потрібні для того, щоб ці скарби не розтринькувати, а вміло використовувати в духовному житті наступних поколінь, дбаючи про збагачення скарбнички новими коштовностями.

Ідейне, інтелектуальне, естетичне багатство взаємо­відносин між шкільним колективом та іншими колектива­ми нашого суспільства. Важливим чинником виховання є згуртованість людей в колектив на основі єдності мети, праці, діяльності. У шкільного колективу му­сить бути духовно багатий ідейний однодумець – колектив трудівників, які беруть без­посередню участь у творенні матеріальних і духовних цін­ностей нашого суспільства, трудівників, для яких праця в ім'я суспільного блага є змістом їхнього життя.

Емоційне багатство колективного життя. У практич­ній роботі колектив школи добивається того, щоб завдяки багатству життя колективу кожний його член переживав найвищу людську радість – радість творення для людей, постій­ного нагромадження внутрішніх духовних багатств, ра­дість усвідомлення, що тебе шанують і поважають лю­ди.

Сувора дисципліна і відповідальність особистості за свою працю, поведінку. Однією з граней педагогічної май­стерності є вміння створити в колективі такі взаємовід­носини, щоб кожна людина дорожила честю колективу, розуміла й відчувала, що таке – можна, не можна, треба. Ми вважаємо, зазначав Василь Сухомлинський, дуже важливим створити такі трудові, товариські, творчі обставини в колективі, за яких би люди­на ставила вимоги сама перед собою, відчувала відпові­дальність перед суспільством і на цій основі розуміла відповідальність перед власним сумлінням.

Такими принципами керувався педагогічний колектив Павлиської школи у вихованні шкільного колективу за життя Василя Сухомлинського. Відомий педагог вважав, що піклування людини про людину, відповідальність людини за людину – основа організаційної і моральної єдності шкільного колективу.

У шкільному колективі, наголошував Педагог, люди різного віку, з різ­ним життєвим і моральним досвідом, різними потребами, інтересами, здібностями, захопленнями. Немає якихось універсальних засобів, що їх можна було б вважати єдиними, дійовими за всіх умов і об­ставин, засобів, з допомогою яких можна об'єднати колектив. На думку Вченого, підвалини, що на них спирався б кожен член шкільного колективу – піклування людини про людину. Відповідаль­ність людини за людину. Відповідальність людини перед колективом, суспільством.

Перші струмочки тієї могутньої ріки, яка називаєть­ся колективізмом, наголошував Василь Олександрович, починаються з віддачі духовних сил особистості в ім'я радості і щастя інших людей – членів свого колективу. Майстерність виховання людини поля­гає в тому, щоб пробудити в ній здатність переживати найвищу людську радість від усвідомлення того, що я дав, створив, приніс щось хороше, потрібне, корисне людям. Почуття турботи про інших є великою духовною силою, яка об'єднує дітей, є для них азбукою ідейності. Дуже важливо, щоб ця сила діяла протягом усіх років навчан­ня в початковій школі – адже дитинство є періодом най­глибшого впливу слова вихователя, його особистого при­кладу на духовний світ майбутнього громадянина і трудів­ника, мислителя і сім'янина. Одна з найголовніших під­валин виховання колективізму – духовне благородст­во, яке утверджується в дитячій душі тоді, коли дитина більше думає й турбується про інших.

Відтак, Василь Сухомлинський розглядав методику створення колективу з певних позицій. Насамперед, заслуговує на увагу запропонована ним методика виховання колективу. На думку педагога, кожна людина має свої духовні потреби та інтереси, і немає універсального колективу, який забезпечив би умови для їх задоволення, тому позитивом є те, що духовне життя кожного вихованця проходить у кількох колективах, зокрема і в школі, і за місцем проживання [3].

Значну увагу Сухомлинський приділяв залученню дітей до суспільно корисної праці. Він вважав, що виховання дитячого колективу – це, за сутністю, пошуки радості праці для вихованців [2].

Колектив створюється поступово, і, як вважав Сухомлинський, є наївним твердження про те, що головне, на чому тримається колектив, – вимогливість і система організаційних залежностей. Вимогливість і відповідальність, підкорення і керівництво – важливі основи, проте вони не є головними.

За Василем Сухомлинським, у кожному класі, починаючи з 4-го, повинні призначатися помічники вчителя – для обліку виконання домашніх завдань, відповідальний за господарство класу, обліковець суспільно корисної праці, відповідальний за здоров`я (проведення учнями ранкової гігієнічної гімнастики тощо) та інші [7]. Проте було б помилковим думати, що достатньо обрати керівників, розподілити між ним обов`язки і вважати, що учнівський колектив сформовано [7].

Колектив, на думку педагога, будується на основі спільності кількох наріжних каменів: ідейної (1), інтелектуальної (2), емоційної (3) та організаційної (4) спільності. При цьому «організаційна спільність – вимогливість, підпорядкування, керівництво, управління, система залежностей» формується під впливом єдності ідейної, інтелектуальної та емоційної спільності. Тому Сухомлинський не радив поспішати зі створенням тієї чи іншої організаційної структури – керівництва і підкорення. Не варто думати, вважав він, що після того, як у класі обрано керівний учнівський орган, розподілено обов`язки між його членами, колектив почне повноцінно функціонувати [7].

Важливим положенням праць Вченого є питання громадської думки колективу. Педагог у розгляді умов, за яких колектив успішно виконує функцію вихователя особистості, наголошував, що неприпустимо перед колективом виставляти всі слабкості дитини, щоб учень не боявся колективу. Разом із тим, неприпустимо поділяти колектив на актив чи пасив (виділено Василем Сухомлинським) [7].

Педагог розглядав колектив не як щось абстрактне і безлике, а як сукупність особистостей, які мають взаємний вплив одна на одну, перебуваючи на різних рівнях морального і розумового розвитку, і кожна, будучи неповторною, впливає на інших, що сприяє самовихованню [5].

Колектив має спонукати підлітка до активного виявлення духовних сил, до активної творчої діяльності. "Учень завжди повинен відчувати, – писав Василь Сухомлинський, – що його розум і воля не пригнічується, не ігнорується, а заохочується" [1, с.347].

Визначаючи питання, які можна обговорювати в колективі, Сухомлинський наголошував, що недопустимо обговорювати в колективі поведінку учня, коли вчинок підлітка чи юнака пов`язаний з неблагополуччям у сім`ї (антигромадські вчинки батьків, сварки, скандали, нерідний батько чи мати), протестом учня проти грубості чи сваволі батьків чи когось з дорослих, зокрема і педагогів, помилками педагогів, необ`єктивністю оцінювання знань та тощо [7].

Радість і доброта колективних відносин, вважав педагог утверджує великодушність. Коли колектив проявляє душевну щедрість, ніжність, чуйність, особистість почуває себе неповторною квіткою у вінку, а не прутиком


у вінику [2].

Праця "Сто порад вчителеві" містить такі ідеї Василя Сухомлинського:

- одним із наріжних каменів дитячого колективу є інтелектуальна спільність його членів, конкретні інтереси в галузі пізнання;

- особистість і колектив – це дві сторони однієї медалі. Без виховання особистості не може бути й мови про колектив як виховну силу, а виховання особистості немислиме без самовиховання;

- необхідність гармонійної єдності колективу і особистості [7].

У працях визначного гуманіста порушено питання про різноманітність колективів. Педагог вважав, що виховна сила колективу розкривається лише тоді, коли член колективу бере участь у декількох об'єднаннях. Без різноманітності колективів, до яких належить особистість, неможлива активність вихованців. Якщо життя вихованця замикається в межах одного первинного колективу, він "видихається" [7].

У праці "Народження громадянина" Василь Сухомлинський висловлює таку ідею: учні повинні періодично відпочивати від колективу. Тому в період канікул підліток має побути наодинці. З цього приводу він радив батькам, щоб вони знаходили своїм дітям захопливу роботу.

Щодо загальношкільного колективу, то "шкільний колектив, – писав дослідник, – складна духовна, трудова, організаційна спільність особистостей, які стоять на різних ступенях ідейного, інтелектуального, морального, естетичного, громадського розвитку, при цьому кожна особистість завжди перебуває у внутрішньому русі" [4, с.165].

Умовою існування і розвитку шкільного колективу є ідейне, інтелектуальне, естетичне багатство стосунків з іншими колективами. При цьому виховна сила колективу значною мірою залежить від багатства і різноманітності стосунків між особистостями, тобто вихованцями різного віку, які перебувають на різних ступенях розвитку. Це ідейно-виховні, інтелектуальні, навчально-трудові, самодіяльно-творчі та ігрові стосунки. У процесі цієї діяльності старші передають свої ідейні переконання, знання, трудовий досвід і творчі вміння. І чим більше дає колектив особистості, тим більше морально виправданим є його втручання в її життя і діяльність. Багатство цих стосунків визначає вимогливість до особистості.

У праці "Павлиська середня школа" Василь Сухомлинський відзначав, що умовою виховання шкільного колективу є традиції: свято першого та останнього дзвоника, щорічні зустрічі з випускниками минулих років, свято матері, свято дівчат, весняні свята – свято пісні, свято квітів, свято птахів, низка трудових традицій, – зокрема і тиждень саду, день першого снопа, свято першого хліба, літня косовиця та інші [3].

Розглядалася педагогом і проблема "учитель і дитячий колектив". Сухомлинський вважав, що без розумного педагога не може бути дитячого колективу. Мудрість педагога-вихователя полягає в тому, щоб він уникав дріб`язкової опіки, щоб в ньому діти не бачили повелителя [7]. "Виховна сила колективу, – писав він, – виявляється саме тоді, коли до цієї сили вдаються не на кожному кроці. Безпосередній вплив вихователя на душу вихованця так само необхідний і важливий елемент виховання, як і виховна сила
колективу" [2, с.622].

Крім того, Сухомлинський наголошував, що вчителеві, вихователеві необхідно досконало володіти "парною педагогікою." Загальношкільний колектив, на його думку, можливий лише за умови єдності учнівського і педагогічного колективів [2, с.405]. На думку Сухомлинського, саме у спілкуванні в колективі набувається цінний життєвий досвід, формується система моральних цінностей. Цей досвід передбачає „багатоманітність, спільність та різноманітність інтересів вихователів, вихованців, загальне задоволення духовних потреб, взаємне збагачення і передачу ціннісних орієнтацій” [1]. Це, за Сухомлинським, − риси шкільного колективу.

Пізнання самого себе, на думку Сухомлинського, в кожної дитини починається з виміру усього єдиним еталоном – особистим бажанням. Корегування особистих бажань, самовизначення дитини у спільноті людей, узгодження власних потреб з потребами конкретної громади відбувається саме через спілкування і діяльність учнівського самоврядування. Шкільний колектив у Павлиській середній школі жив багатим, духовно різноманітним життям, коли інтелектуальна й навчально-пізнавальна діяльність органічно поєднувалася з громадськими, ідейними, етико-естетичними стосунками між дорослими і підлітками. Таким чином школа ставала центром громадської активності, середовищем естетичного побуту, виразником гуманістичної ідеології. Педагог був переконаний, що в такому середовищі відбувалося взаємне збагачення кожного члена колективу, поступальний рух саморозвитку кожної особистості.

Василь Сухомлинський у книзі „Мудра влада колективу” писав, що самодіяльність, творчість, ініціатива є необхідними ознаками спілкування у шкільному колективі, які включають [8, С.19].

- єдність ідейної основи діяльності органів учнівського самоврядування у шкільному колективі, керівну роль педагога, який відзначається інтелектуальною багатогранністю, життєвою мудрістю, ідейною переконаністю, гуманістичним світоглядом;

- стимулювання до творчості й ініціативи кожного учасника спілкування, життя у школі в системі „мої бажання – сили – результат”;

- гармонізацію інтересів колективу й особистісних потреб і бажань. Така гармонія у спілкуванні, на думку Василя Сухомлинського, формується на тлі поступового зростання бажань людини й узгодження їх із суспільними потребами.

- забезпечення інтелектуального й естетичного багатства стосунків між членами колективу;

- взаємну відповідальність у колективі, довіру й відкритість.

Багаторічний педагогічний досвід Василя Сухомлинського переконливо довів, що могутня виховна сила колективу народжується лише за умови, коли людина у школі є не пасивним споживачем знань, а творцем.

Багато уваги педагог приділяв емоційному станові людської гідності кожного вихованця, станові духовної незалежності і гордості, непримиренності до приниження, неприйняття приниження, думки про власну слабкість, неспроможності кожної особистості впливати на життя шкільного колективу й особисту долю.

Василь Сухомлинський прагнув того, щоб у кожного вихованця на все життя утвердилися самоповага, здорова міра честолюбства, нетерпимість до грубих, негідних проявів у взаємному спілкуванні і спільній діяльності.

З перших шкільних років слід виховувати кожну дитину такою, щоб вона своєю діяльністю, ставленням до товаришів, спілкуванням з людьми утверджувала свою людську гідність.

У колективі велике виховне значення має вміння підкорювати свої потреби, бажання і прагнення інтересам самого колективу чи окремим його членам, які є виразниками такого інтересу. Підкорення – один із проявів активного духовного життя людини.

Свідоме підкорення лежить в основі сутності дисциплінованості і внутрішньої організації особистості, потребує розвиненого почуття власної гідності. Щоб навчити людину підкорюватися розумним доцільним вимогам колективу, слід навчити її підкорювати саму себе, розвивати силу волі і характеру. Для цього необхідно викликати самоповагу в кожної особистості. Утверджуючи в людині повагу до себе, ми виховуємо колективіста. Адже той, хто поважає себе, може висувати вимоги до колективу, перед собою, бачить ясний шлях морального розвитку, активно сприймає вчинки інших людей, здатний бути надійним однодумцем і спільником у колективних творчих справах.

Шкільний колектив об’єднує людей різного віку, інтелектуального і морального рівня. Виділені Василем Сухомлинським умови успішного міжособистісного спілкування проектуються на формування і діяльність органів учнівського самоврядування, активна соціальна ознака якого є педагогічно цінним середовищем для становлення особистості.

У спадщині педагога-гуманіста знаходимо актуальну і для сьогодення тезу про те, що завдяки вихованню в колективі маємо зробити спілкування таким, щоб воно утверджувало особистість, розвивало її моральну красу, щоб у спілкуванні з товаришами людина відчувала радість, непереборне бажання бути разом з людьми.

Щодо праць і діяльності Василя Сухомлинського можемо зробити такі висновки:

Василь Сухомлинський – провідник ідей гуманістичного виховання. Він все життя присвятив школі; його педагогічні погляди на виховання демократичні і олюднені. Він відійшов від жорстких підходів до створення дитячого колективу.

За Сухомлинським, умовою гармонійного розвитку особистості є перебування у різноманітних колективах.

Василь Сухомлинський був близьким до дітей. З цього приводу вчитель писав: "Щоб керувати колективом і правильно спрямувати його діяльність, керівник школи і всі вихователі повинні добре знати психічні, духовні, інтелектуальні особливості кожної дитини" [2, с.407]. Він певною мірою пропагував так звану "парну педагогіку", за що його досить жорстко критикували.

Своїми поглядами на створення колективу Василь Сухомлинський значно випередив тогочасну АПН СРСР і тому зазнав утисків від неї.

Теорія колективу педагога-гуманіста створена для загальноосвітньої школи, проте окремі її елементи можна успішно використовувати у практиці роботи дошкільних навчальних закладів, вузів України.

У Василя Сухомлинського підходи до створення колективу і ставлення до дитини – гуманні, оптимальні, поскільки педагог стояв на позиції творення дитини як особистості, а школи як відкритого навчально-виховного закладу


Література


1. Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра // В.О. Сухомлинський. Вибр. тв. в п’яти томах. – Т. 1. – К.: Рад. шк., 1976.

2.Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу //


В.О. Сухомлинський. Вибр. тв. в п’яти томах. – Т. 1. – К.: Рад. шк., 1976.

3. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа, розд. 3 // В.О.Сухомлинський. Вибр. тв. в п’яти томах. – Т. 4. – К.: Рад. шк., 1977. –


С. 5-390.

4. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // В.О. Сухомлинський. Вибр. тв. в п’яти томах. – Т. 1. – К.:


Рад. шк., 1976.

5. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи //


В.О. Сухомлинський. Вибр. тв. в п’яти томах. – Т. 4. – К.: Рад. шк., 1977.

6. Сухомлинський В.О. Сереце віддаю дітям // В.О. Сухомлинський. Вибр. тв. в п’яти томах. – Т. 3. – К.: Рад. шк., 1976.



7. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві // В.О. Сухомлинський. Вибр. тв. в п’яти томах. – Т. 2. – К.: Рад. шк., 1976.

8. Сухомлинский В.А. Мудрая власть коллектива. – К.: Рад. школа, 1981.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка