Психологопедагогічний супровід гармонійного розвитку дитини в загальноосвітніх закладах випуск II



Сторінка1/9
Дата конвертації09.03.2016
Розмір1.47 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Інститут розвитку дитини

ПСИХОЛОГОПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД

ГАРМОНІЙНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ
Випуск II

Збірник матеріалів

II Всеукраїнського науковометодичного семінару для

науковців, практичних працівників та студентів

(17 квітня 2014 р.)

Умань

АЛМІ

2014
ББК

УДК
Рекомендовано до друку вченою радою Інституту розвитку дитини Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

(протокол № 4 від 11 лютого 2014 року)

Головний редактор: проф. РогальськаЯблонська І. П.

Відповідальний за випуск : доц. Залізняк А. М.

Психологопедагогічний супровід гармонійного розвитку дитини в загальноосвітніх закладах: збірник матеріалів II Всеукраїнського науковометодичного семінару для науковців, практичних працівників та студентів (17 квітня 2014 року) / [гол. ред. І. П. РогальськаЯблонська та ін.]. – Умань: АЛМІ, 2014. – 116 с.

До збірника увійшли матеріали Всеукраїнського науковометодичного семінару науковців, педагогічних працівників та студентів

, що відбувся 17 квітня 2014 року на базі факультету дошкільної та корекційної освіти Інституту розвитку дитини Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.

Відповідальність за зміст наукових доповідей несуть автори та їхні керівники.


ББК 372 (07):378

УДК 74.1:74.58

©Уманський державний

педагогічний університет



імені Павла Тичини, 2014

ЗМІСТ


Авраменко О. О.

Розвиток творчої особистості дошкільника в контексті науково-педагогічних досліджень

6

Андрющенко Т. К.

Психолого-педагоґічні особливості спілкування педагога днз із батьками вихованців

8

Бевзюк М. С.

Психолого-педагогічний супровід сім´ї у вихованні дітей старшого дошкільного вікуз особливими освітніми потребами

10

Бегас  Л. Д.

Поняття корекції розвитку особистості при порушеннях зору.

13

Бойван О.

Діти з особливими освітніми потребами

15

Бутенко О. Г.

Старше покоління та його роль у вихованні дітей дошкільного віку

18

Власюк С. М.

Педагогічне керівництво процесом розвитку стосунків молодших школярів

21

Горієнко В. Г.


Використання дидактичних ігор у роботі з дошкільниками на тему «Професії»

24

Дука Т. М.

Психолого-педагогічний супровід краєзнавчотуристичної роботи з дітьми з особливими потребами

26

Залізняк А. М.

Взаємодія дошкільного закладу та сім'ї як гармонійного фактор розвитку особистості дитини

29

Іващенко К.С.

Моральний розвиток особистості дошкільника

30

Измайлов А.

Запущененные дети – проблема современного общества

32

Іщенко Л. В.

Індивідуально-диференційоване навчання дітей 57 років в процесі математичного розвитку

34

Каніщева Н.С.

Психолого-педагогічний супровід адаптації дітей до умов дошкільного закладу засобами музики

36

Карнаух Л. П.

Проблема гендерної соціалізації старших дошкільників в світлі сучасних досліджень

38

Корольова І.

Діагностика естетичної вихованості студентської молоді

41

Косенко Ю. М.


Формування змісту уявлень про соціальне середовище у старших дошкільників

43

Кривда В. І.

Формування толерантності у дошкільників

45

Кривда В. С.

Деякі аспекти використання трвз в практиці сучасної дошкільної освіти

47

Левківська Л. О.


Ігротерапія як засіб корекції мовленнєвих порушень дошкільників

52

Лемещук М. А.


Соціалізація старших дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення

54

Литвиненко І.

Психологічна компетентність педагогів як психологопедагогічна проблема

58

Малишевська І. А.

Корекція мовлення дошкільників засобами логопедичної ритміки

61

Мамай А.

Педагогічний супровід виховання дошкільників на

засадах народної педагогіки

63

Мартинчук О.

Психологопедагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами

65

Моцна Н. М.

Інновації технології дошкільної логопедії

69

Пацалюк І.

Навчання мистецтву молодших школярів з особливими потребами

71

Підлипняк І. Ю.



Підготовка майбутніх вихователів до формування математичної компетенції дошкільників засобами інформаційно-комунікаційних технологій

74

Поліщук О. В.

Василь Сухомлинський про виховання емоцій у дітей

77

Попиченко С. С.

Психолого-педагогічний супровід розвитку пізнавальних психічних процесів у дошкільника

80

П’ясецька Н. А.

Сімейне виховання як перша ланка формування психічного здоров‘я особистості

85

Рогальська Н. В.

До проблеми реалізації творчих ідей С.Ф.Русової

у підготовці магістрів дошкільної освіти



87

Рогальська-Яблонська І. П.

Соціалізація дітей в умовах сучасного освітнього середовища на засадах запровадження психологопедагогічного супроводу

94

Руденька Н. П.

Співробітництво сім’ї та дошкільного закладу з проблеми морального виховання старших дошкільників

97

Скрипник Н. І.

Роль мистецтва у формуванні моральних якостей дошкільників

99

Третяк С.О.


Гармонійний розвиток особистості засобами арт-терапії

102

Трофаїла Н. Д.

Емоційна сфера дітей дошкільного віку.

106

Чаплигіна Н. А


Сутність навчального предмета «природознавство» в початковій школі

108

Чорнобай Н.

Сімейні традиції у формуванні моральних цінностей дошкільників

111

Шпильова М.О


Психічне здоров‘я – основа майбутнього життя дитини

114


РОЗВИТОК ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ДОШКІЛЬНИКА В КОНТЕКСТІ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ.

Авраменко О.О.

канд. пед. наук.

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Стрижнем національного відродження має бути виховання, в центрі якого – пізнання та присвоєння дитиною докорінно людських цінностей, розвиток її індивідуальних особливостей та творчих здібностей. Народ і виховання – ці два поняття взаємопов’язані, вони не існують одне без одного. Адже так повелося в історії людства, що кожен народ від покоління до покоління передає свій суспільній та соціальний досвід, духовне багатство як спадок старшого покоління молодшому.

«Тільки народне виховання, - зауважував К.Д.Ушинський, - є живим органом в історичному процесі народного розвитку, таке виховання набуває надзвичайної впливової сили на формування національного характеру, національної психології людини... Чи дивно після цього, що виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу» [5].

Повчальним є підручник Лесі Українки «Стародавня історія східних народів», змістом якого стала історія людської думки та мистецтва. Серед найбільш надійних джерел історичних знань, авторка вважає народне мистецтво і всі види народної словесної творчості.

Дещо новий погляд на звернення до народних джерел у вихованні означився в період діяльності С. Русової, педагог стверджувала, що виховання справжнього громадянина потрібно розпочинати з наймолодшого віку, що духовність, національна свідомість закладається в людині з перших років життя. С. Русова підкреслює, що головне «...не вчити дитину, не давати їй готове знання, хоч би й саме початкове, а й більш усього здобувати в дитині її духовні сили, розворушити цікавість, виховати почуття» [3, с. 189].

Ольга Дорошенко – соратниця та послідовниця Софії Русової. В 1922 році побачила світ її книга «Дитячий садок» – на той час одна з не багатьох друкованих праць із дошкільного виховання. У своїй роботі авторка зазначає, що національний дитячий садок повинен будуватися на національній культурі та традиціях. «Хоча багатющі пласти народної творчості часом використовувались у вихованні дітей, вони, однак, не розглядалися з погляду їхньої доцільності у роботі з дошкільнятами» – указує О. Дорошенко [1, с. 29].

Новим поштовхому дослідженні проблеми став новаторський пошукВ.О.Сухомлинського. Спираючись на розуміння прекрасного, яке існує незалежно від людини, але відображається його свідомістю. В.О.Сухомлинський будує систему естетичного виховання, яка повинна бути в центрі уваги школи та родини. Одним із засобів естетичного виховання видатний педагог вважав малювання: «Дитячий малюнок, процес малювання – це частка духовного життя дитини» [4, с. 19].

Педагоги Науменко Т.І. та Кириченко Н.Т. у методичному посібнику «Мистецтво розвиває творчість» стверджують, що сучасне дошкільне виховання повинно ґрунтуватися на засадах народної педагогіки та національної культури, сучасних досягнень науки і надбань світового педагогічного досвіду та родинного виховання. Педагогічний процес у сучасному дитячому садку перебудовується і набирає особистісно-орієнтованого художньо-творчого спрямування [2].

Отже, народно-прикладне мистецтво – є одним із засобів розвитку творчих здібностей дошкільнят. З цією метою необхідно мобілізувати всі можливі засоби та методи, на які має змогу спиратися вихователь, щоб залучити дітей до прекрасного.



Література:

  1. Дорошенко О. та її книга «Дитячий садок» //Дошкільне виховання. - 1999. - № 10. - С. 29.

  2. Кириченко Н.Т., Науменко Т.І. Мистецтворозвиваєтворчість. – Тернопіль: ПМП «Мальва-ОСО», 1998. - 74 с.

  3. Русова С. Дошкільневиховання. Вибраніпедагогічні твори. - К.: Освіта, 1996. - С. 189.

  4. Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям. - К.: Радянська школа, 1984. - 276 с.

  5. Ушинский К.Д. Про народність у громадськомувихованні // Изб.пед. твори: У 2 т. – К. 1983. – Т.1. – 400 с.



ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОҐІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ

ПЕДАГОГА ДНЗ ІЗ БАТЬКАМИ ВИХОВАНЦІВ

Андрющенко Т. К.

канд. пед. наук, доц.,

Черкаський обласний інститут

післядипломної освіти
Актуальність нашого дослідження зумовлена тим, що у розв’язанні основних завдань дошкільної освіти сьогодення акцент робиться наінтеграцію родинного та суспільного виховання. З цією метою робота дошкільних закладів освіти має спрямовуватися на активне залучення сім’ї до навчально-виховного процесу, на гуманізацію відносин між членами родини та працівниками дошкільного закладу, на свободу вибору батьками дитячого садка, групи, вихователів тощо. Дія принципу взаємопроникнення дошкільного закладу та сім’ї, цих двох таких важливих соціальних інститутів, забезпечує поєднання сімейного та суспільного виховання в одну суцільну ланку, спрямовану на реалізацію єдиної мети - всебічний, гармонійний розвиток особистості дитини.

Проблему співпраці дошкільного навчально-виховного закладу і сім’ї вивчали В. Котирло, С. Ладивір, М. Машовець, О. Арнаутова, Кулікова та інші. Особливості педагогічного спілкування, психологію спілкування, проблеми міжособистісного спілкування висвітлені в дослідженнях Є.П. Ілїна, В.Н. Куніциної, А.Ю. Панасюктаінш.

Особливості педагогічного спілкування в умовах дошкільного закладу потребують глибшого вивчення та узагальнення. Важливою умовою створення єдиного простору розвитку повинні стати вироблення і прийняття єдиних вимог, що пред’являються до дитини вдома та в ДНЗ. Це сприяє не тільки створенню психологічного комфорту для дитини, а й зміцненню авторитету батьків і педагогів.

Спілкування – це складний процес встановлення і розвитку контактів між людьми. У педагогічній практиці спілкування є найважливішим чинником професійного успіху. Саме тому навчання і відпрацювання навичок спілкування стають першочерговим завданням педагога, який прагне до ефективної взаємодії з колегами, з дітьми та їх батьками.

Суттєвою умовою успішного спілкування є взаєморозуміння між співбесідниками. Взаєморозуміння веде до виникненню резонансу між ними в розумінні одних і тих дій, вчинків, явищ. Відсутність взаєморозуміння призводить до конфлікту.

Створення взаєморозуміння проходить декілька стадій:



  • формування адекватного першого враження про партнера;

  • формування довірливо-ділових міжособистісних стосунків;

  • стабілізація довірливо-ділових міжособистісних стосунків.

Оскільки багато форм співпраці з батьками носить інформаційнопросвітницький характер, педагоги ДНЗ повинні враховувати особливості сприйняття батьками педагогічної інформації. Педагог повинен знати, що процессприйняття інформації у великій мірі залежить від індивідуальних особливостей (стать, вік, рівень інтелектуальної діяльності і ).

У сімейному вихованні велике значення мають батьківські установки, як система або сукупність батьківського емоційного відношення до дитини, сприйняття дитини батьками та способів поведінки і нею. Дуже часто ці установки потребують корекції з боку педагога та психолога. Тому вихователь повинен володіти технологіями зміни батьківських установок в процесі проведення бесід, зборів, консультацій та інших форм роботи з батьками.

Отже, розуміння педагогом важливості спілкування у педагогічній діяльності та вміле використання технологій педагогічного спілкування в процесі взаємодії з батьками сприятиме налагодженню ефективних довірдиво-ділових стосунків, метою яких є гармонійний розвиток особистості.

Література:


  1. Ильин Е. П. Психологияобщения и межпичностньїхотношений. СПб. : Питер. –2009. – 576.



ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД СІМ´Ї У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУЗ ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

М. С. Бевзюк,

викладач

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Однією з актуальних проблем теорії та практики сучасної педагогіки є питання сучасного сімейного виховання. Адже від змісту і якості сімейного виховання сучасних дітей залежить доля майбутнього покоління, а, відтак, і всієї країни.

Процес формування і розвитку особистості з особливими освітніми потребами починається з часу народження дитини. Сімейне оточення допомагає маленькій людині пізнати навколишній світ у всіх його складнощах і багатогранних проявах. Не можна забувати, що такі якості, як щирість, безпосередність, справедливість, об'єктивність та врівноваженість, - завжди жадані супутники сімейної злагоди, дружби й взаєморозуміння, успіхів у вихованні дітей. Тому особливо велике значення сім’ї, яка є одночасно і надійним середовищем для дитини, і першим вихователем, вчителем і виконує функції передачі морального, духовного багатства, культурних традицій народу. Від сім’ї залежить те, якою стане людина в майбутньому. Родина закладає фундамент розвитку нахилів, здібностей дитини, формуванню її моральних якостей, здоров’я тощо. Саме через родину дитина засвоює норми людських взаємин, моральні стосунки. Жодне суспільство не може розвиватися, не спираючись на родину, сім'ю, де зароджуються й плекаються найвищі духовні та моральні цінності а отже розвивається нація, зміцнюється держава.

Закон України «Про освіту» покладає на батьків відповідальність за розвиток дитини, за повагу її гідності та виховання милосердя, любові до народу, близьких людей, рідної країни. Тому в нинішній час, важких і відповідальних рішень, змін в політиці співробітництво суспільства і сім'ї у моральному становленні дитини, стають однією з головних проблем сьогодення[1].

Вихователям дошкільних навчальних закладів важливо по-новому дивитися на роль сім'ї у вихованні дітей з особливими освітніми потребами, визначати роль і місце сімейного колективу в цьому процесі.

Формування культури є одним з головних завдань у вихованні особистостіз особливими освітніми потребами. Відповідно до того, наскільки дитина в дошкільному дитинстві опанував морально-естетичними правилами життєдіяльності, перетворивши їх у звичні для нього форми взаємин з іншими людьми, підвищується рівень розвитку його культури в дорослому житті[2].

Педагоги і психологи одностайно стверджують, що старший дошкільний вік - період активного розвитку особистості дитини (Ш. Амонашвілі, Л. Виготський, В. Давидов, С. Максименко, О. Савченко та ін.) Саме в цей період закладаються основи вихованості: розвиваються моральні уявлення, почуття, звички. Тому єдність дій вихователів ДНЗ і сім'ї є принципово важливим, оскільки дозволяє розкрити специфічні особливості виховання дитини з особливими освітніми потребами.

Добре організовані та налагоджені взаємодія сім'ї та вихователя дозволять батькам усвідомити необхідність набуття нових знань для навчання і правильного виховання власної дитини здоровим і повноцінним.

Сучасні дошкільні навчальні заклади стають відкритими для батьків, дітей та громадськості. Вони все більше уваги приділяють освіті та вихованню батьків, вважаючи це одним із принципово важливих чинників успішного навчання і виховання. Систематичне співробітництво дошкільних навчальних закладів з батьками передбачає допомогти їм уникнути причин, які призводять до емоційного дискомфорту дитини, підтримувати і розвивати потребу дитини в спілкуванні з дорослими, збагачувати гармонізацію взаємин з однолітками, вчити отримувати позитивні емоції від взаємодії з однолітками, розвивати самостійність у житті і спілкуванні.

Отже, сучасні підходи до виховання дітей з особливими освітніми потребами вимагають активної участі сім'ї в процесі навчання, виховання та розвитку дитини. Обов'язковою умовою успішності цього процесу є здатність вихователя вибудувати відносини з батьками у формі активної взаємодії.

Література:


  1. Колупаєва А. А. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання : наук.-метод. посібник / А. А. Колупаєва, Л. О. Савчук. – К. : Наук. світ, 2010. – С. 23.

  2. Показатели инклюзии [Электронный ресурс]. – Режим доступа :http: //divo.tomsk.ru.

ПОНЯТТЯ КОРЕКЦІЇ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

ПРИ ПОРУШЕННЯХ ЗОРУ

Бегас Л.Д.

старший викладач,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Компенсаторні пристосування лежать в основі здійснення корекції відхилень, які виникають в розвитку дитини внаслідок порушення зору. Слово “корекція” походить від латинського “correctio”, що означає покращення, виправлення. В дефектологічному плані корекція це:

— сукупність педагогічних та лікувальних засобів, спрямованих на поліпшення цілісного процесу розвитку дитини та виправлення цього процесу; виправлення окремих відхилень у розвитку дітей.

Перше із зазначених тлумачень корекції є широко дефектологічним, друге — пов’язане із використанням терміну корекція у вузькому значенні (“корекція зору” — застосування оптичних засобів для покращання зорової функції; “корекція зорового сприймання” — застосування педагогічних заходів для покращення сприймання візуальної інформації та ін.).

Стосовно здійснення позитивних впливів на розвиток особистості дитини, сучасна дефектологія використовує поняття “корекційно-виховна робота”. Цей процес здійснюється у двох взаємопов’язаних напрямках: а)виправлення недоліків у тій чи іншій сфері розвитку дитини; б) сприяння подальшому розвиткові особистості.

Здійснення корекції є специфічним і дуже важливим завданням спеціальних навчальних закладів, оскільки від якості корекційно-виховної роботи залежить успішність розвитку компенсаторних процесів. Корекційна робота пов’язана з навчанням і вихованням дітей і пронизує всю систему діяльності спеціальних закладів

Корекційна робота найбільш ефективна, якщо вона побудована на, зрозумілому, доступному, змістовному матеріалі, коли діти усвідомлюють важливість засвоєння заходів, що відповідають віковим особливостям дітей. Але в спеціальних закладах для дітей з порушеннями зору передбачено також додаткові індивідуально-групові заняття лікувально-корекційного характеру (заняття з розвитку та збереження залишкового зору, заняття з лікувальної фізкультури, логопедичні тощо).

Засоби корекції ґрунтуються на максимальному використанні збережених можливостей дитини, що поступово дає змогу активізувати порушені чи недорозвинені функції. Головний акцент в корекції робиться на формуванні у дітей вищих психічних процесів (аналізуючого цілеспрямованого сприймання, логічного мислення, усвідомлених інтересів, відтворюючої та творчої уяви, довільного запам’ятовування, адекватного мовленнєвого відображення дійсності тощо), оскільки вони відіграють провідну роль у загальному психічному розвитку людини

Найважливішим у корекційній роботі є забезпечення усвідомленого, активного, зацікавленого та самостійного, виконання дітьми різноманітних ігрових, навчальних та трудових завдань в умовах спеціальної організації. Розвиток теорії корекції у вітчизняній дефектології методологічно базується: на:

- розумінні розвитку особистості як системного процесу якісних змін;

-визнанні провідної ролі факторів середовища (головним чином, педагогічних) у такому розвиткові, але з урахуванням біологічно зумовленої його специфіки;

-положеннях про активність суб’єкту у відображенні дійсності, що детерміновано як біологічно, так і соціально;

-положеннях про формування внутрішньої психічної діяльності на основі зовнішньої предметно-практичної, здійснюваної у прямій або опосередкованій (через знакову форму) взаємодії з іншими людьми;

-вченнях про пластичність вищої нервової діяльності, її значні вкомпенсаторних можливостей. Вчені,які займали ля даною проблемою: А.Г.Літвак, Є.А.Клопота, В.Д.Менделевич та ін.

Отже, корекції в процесі розвитку сліпої чи слабозорої дитини підлягає пізнавальна сфера (відчуття та сприймання, пам’ять, мислення, мова, уявлення, уява, специфіка розвитку яких опосередкована якістю зорового сприймання).


  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка