Психологопедагогічний супровід гармонійного розвитку дитини в загальноосвітніх закладах випуск II



Сторінка2/9
Дата конвертації09.03.2016
Розмір1.47 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Література:

1.Ермаков В.П., Якунин Г.А. Развитие, обучение и воспитание детей с нарушениями зрения. — М., 2000.-268с.

2.Литвак О.Г. О соотношении понятий компенсация и коррекция // Особенности познавательной деятельности слепых и слабовидящих школьников. — Л., 1976.-275с.

3.Салливан Г.С.Интерперсональная теория в психиатрии.-СПб.:Ювента; М.«КПС+»,1999.-201с.


ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Бойван О.,

Вчительлогопед НВК № 24 ,

м Умань Черкаська обл.
«Діти з особливими освітніми потребами» — поняття, яке широко охоплює всіх учнів, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема дітей-інвалідів, дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків) .

За офіційними даними департаменту медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України в нашій державі 135 773 тис. дітей мають порушення психофізичного розвитку. Це становить 1,5% від загальної кількості дітей країни.

Водночас дані психолого-медико-педагогічних консультацій, що функціонують в Україні, засвідчують, що дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні понад 1 млн.

Нині в Україні функціонує 396 спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів, де навчається 54,1 тис. дітей (за даними Міністерства освіти та науки України). Окрім цього в системі Міністерства освіти і науки України функціонує близько 40 навчально-реабілітаційних центрів для дітей з порушеннями психофізичного розвитку, 142 спеціальні дошкільні навчальні заклади та 1200 спеціальних груп в дошкільних закладах загального типу, де навчається близько 45 тис. дошкільників.

У підпорядкуванні Міністерства праці та соціальної політики України функціонує 298 реабілітаційних центрів, з них 208 — центрів ранньої реабілітації дітей з порушеннями розвитку, 90 — центрів медико- соціальної та професійно-трудової реабілітації.

Реабілітаційні послуги діти з обмеженими можливостями здоров'я одержують і в 46 центрах соціально-психологічної реабілітації, підвідомчих Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту.

Водночас в Україні немає повного статистичного державного обліку дії ой, які мають порушення психофізичного розвитку, оскільки на заваді міжвідомчі бар'єри, відсутність єдиної категоризації, різні підходи до проведення обліку таких дітей тощо.

Розвиток і функціонування системи спеціальної освіти в державі, завжди вважалися проявом турботи про дітей з особливими освітніми потребами. Однак, у більшості розвинених країн світу таке бачення системи освіти дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, почало поступово змінюватися.

Знання про потреби таких дітей, педагогічний досвід роботи з ними, відповідно обладнані приміщення й досі мають велике значення, проте сегреція учнів наразі розглядається як неприйнятна і така, що порушує право дитини на освіту.

Загальне бачення цього питання полягає в тому, що переважна більшість дітей, які потребують корекції фізичною та (або) розумового розвитку, повинна мати можливість навчатися разом зі своїми однолітками у звичайних умовах. Одним із результатів такого підходу вважається створення єдиної освітньої системи, яка охоплює учнів різних категорій.

Освіта дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, ґрунтується на принципах виваженої педагогіки,

Для соціальної Моделі суспільного буття найбільш прийнятною є інклюзія, зокрема інклюзивна освіта.

Даний термін полягає в адаптації системи до потреб дитини. Він припускає розробку і застосування таких конкретних рішень, які дадуть змогу кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті. При інклюзії всі зацікавлені сторони мають брати активну участь для отримання бажаного результату.



Таким чином, інклюзія - це ширший процес інтеграції, який передбачає доступність освіти для всіх і розвиток загальної освіти внаслідок пристосування до різноманітних потреб усіх дітей [4, 3].

Інклюзивна освіта - це процес розвитку загальної освіти, який передбачає доступність освіти для дітей із психофізичними вадами в загальноосвітніх навчальних закладах [4, 4].

Інклюзивна освіта — гнучка, індивідуалізована система навчання діти з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальними навчальними планами та забезпечується медикосоціальним та психолого-педагогічним супроводом. Інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.

Література:

  1. Сучасні тенденції розвитку спеціальної освіти: матеріали Міжнар. конф. / за ред. В. І. Бондаря, Р. Петришина. – К., 2004. - 200 с.

  2. Хафизуллина И. Н. Формирование инклюзивной компетентности будущих учителей в процессе профессиональной подготовки : автореф. дис… канд. пед. наук/И Н Хафизуллина. - Астрахань, 2008. - 22 с.

СТАРШЕ ПОКОЛІННЯ ТА ЙОГО РОЛЬ У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Бутенко О.Г.,

канд. пед. наук, доц.,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Сім'я - одна з перших історичних форм соціальної спільності людей і соціальних відносин, елемент структури суспільства. Має історично визначену і непостійну форму відносин між подружжям, між батьками і дітьми, родичами. Сім'я – цілісні система, всі члени якої взаємозалежні один від одного (В.Бамберрі, Ж.Бівін, Дж.Браун, П.Вацлавік, К.Вітакер, Д.Джексона, Е.Ейдеміллер, Л.Кері, О.Кернберг, Д.Крістенсен, Р.Річардсон, Ч.Шефер та ін.). Винятковою особливістю людської сім'ї є наявність у ній трьох і більше поколінь.

Проблема участі старшого покоління родини у вихованні дітей дошкільного віку викликала інтерес у суспільстві і досліджувалася педагогами , соціологами , культурологами і психологами. Ефективність роботи з виховання ціннісного ставлення до бабусь і дідусів залежить від усвідомлення батьками її необхідності. Діяльність, спрямована на становлення ціннісного ставлення до людей похилого віку реалізується успішно, якщо відбувається при тісній взаємодії дошкільного закладу з сім'єю і при встановленні наступності між поколіннями.

Допомога з боку бабусі (дідуся) у вихованні та догляді за онуком допомагає молодим батькам подолати страхи, що виникають від нестачі досвіду; зрозуміти особливості догляду за дитиною. Допомога бабусі відчувається і в господарсько-побутовій сфері, і у психологічному захисті, і в створенні емоційного комфорту, необхідного немовляті. Бабуся забезпечує вербальні і тактильні індивідуальні контакти, яких особливо потребує дошкільник, створює сприятливий мікроклімат, спокійний настрій, розмірений темп життя, перешкоджає виникненню поспіху, нервозності, нетерплячості, які негативно впливають на нервову систему дитини.

За умови позитивних відносин у сім'ї, між бабусями і онуками існує емоційний психологічний зв'язок. Він може проявлятися в повному розумінні один одного, радості від спілкування і взаємних інтересів. У них можуть бути свої «секрети», спільне проведення часу, спільні улюблені ігри. Бабусі й дідусі охочіше відгукуються на дитячі запитання, на які батькам ніколи відповідати. У старшого покоління набагато більше часу для ігор і розмов з дитиною, більше терпіння й інтересу до дитячих розповідей про радощі і прикрощі.

Отже, сім'я, в якій є представники трьох поколінь - найкраще і найбільш цінне виховне середовище завдяки своїй соціально-психологічній диференціації. При цьому важливо, щоб всі її члени жили в атмосфері взаємної доброзичливості і розуміння, щоб їх пов'язувала єдність поглядів, потреб, дій. Це цілком можливо, незважаючи на відмінності у віці, фізичних і розумових здібностях, знаннях, досвіді, дотриманні традицій. Присутність бабусі чи іншої особи похилого віку збагачує життя сім'ї, робить його більш цілісним і спокійним. У такій сім'ї елементи традицій поєднуються з процесами новацій, змін, що диктуються реаліями сучасного життя. Як відзначають соціологи, прийняти і оцінити внесок, що робить хтось із представників старшого покоління, вимагає певної психологічної зрілості і культури молодих членів сім'ї.

Уміння налагодити взаємини в багатопоколінній сім'ї, уникнути конфліктів і непорозумінь є свідченням міцності емоційних зв'язків у родині і ефективності виховання. Однак, при одночасній участі представників кількох поколінь у виховному процесі, нерідко виникають проблеми, які можуть призвести до особистісної напруженості у взаєминах, або перерости в серйозні конфлікти. Як правило, в трипоколінних сім'ях немає взаєморозуміння між старшим і середнім поколіннями. Старше покоління часто виявляється ізольованим і займає позицію «невтручання» у процес виховання.

Негативно позначається не тільки на молодшому поколінні (онуках), а й на самих бабусях і дідусях, і територіальна відірваність старшого покоління. При окремому проживанні, молоде покоління, як правило, позбавляється можливості систематично піклуватися про старших, а ті, в свою чергу, не мають можливості брати участі у вихованні онуків. Відбувається порушення наступності поколінь, поглиблюються індивідуалізм і безпорадність молодих, ізольованість і відчуття непотрібності у прабатьків. Родинні зв'язки слабшають із збільшенням відстані , що розділяє покоління.

З появою онуків бабуся і дідусь переживають сплеск батьківських почуттів. Вони відчувають, що у них з'явилося як би два покоління дітей. Ставлячись до батьків дитини як до недостатньо соціально зрілих, старше покоління не бажає проявити такт і відійти на другий план, надаючи можливість молодим батькам відчути радість батьківства і відповідальність за виховання власної дитини.

Часто прабатьки скептично ставляться до процесу і методів впливу батьками на дитину, засуджують промахи і обговорюють їхні дії з іншими родичами, сусідами, вихователями. Це негативно позначається на результатах виховання, дискредитує батьківський авторитет, відновити який буває дуже складно.

Подібні невдоволення і неприязнь можуть виявлятися і з боку молодих батьків на адресу старшого покоління. Вони не задоволені несучасними поглядами і стилем відносин з дитиною, зайвою турботою і опікою, що позбавляють дитину самостійності і т. ін.

Розбіжності у методах догляду за дитиною та її вихованні між старшими і молодими батьками перетворюються на непримиренну проблему і віддаляють покоління одне від одного. А від цього, в першу, страждає дитина, яка однаково любить як одних, так і інших.

Таким чином, аналіз літератури з проблеми дослідження засвідчує, що авторами ставляться важливі питання формування уявлень у дошкільника про сім'ю; її мікроклімат, особливості статево-рольової поведінки, шанобливе ставлення до літніх людей. Саме сім'я, що оточує дитину від народження, має об'єктивні можливості для формування рис характеру, переконань, світогляду дитини. Виконання сім’єю своєї виховної функції має суспільний сенс. Саме виховання та освіта є тією сферою, на яку значний вплив робить взаємодія старшого покоління родини з онуками. Період найбільш активного залучення бабусь і дідусів у цей процес – дошкільне дитинство.



Література:

  1. Бутенко О. Учіть дитину шанувати маму : виховання шанобливого ставлення до матері у старших дошкільників : [навч.-метод. посіб.] / О. Бутенко. – Умань : ВПЦ «Візаві» (Видавець «Сочінський»), 2010. – 100 с

  2. Галущинская Ю. О. Межпоколенные отношения детей и взрослых / Ю.О. Галущинская// Когнитивные и аффективные аспекты развития личности на современных этапах : Сб. научн. ст. – Шадринск : ШГПИ, 1996. - С. 67-72.

  3. Галущинская Ю. О. Воспитание ценностного отношения к старшему поколению у дошкольников : учебно-метод. пособие для студентов педвузов / Ю.О. Галущинская. – Шадринск : ШГПИ, 2005. – 57 с.



ПЕДАГОГІЧНЕ КЕРІВНИЦТВО ПРОЦЕСОМ РОЗВИТКУ СТОСУНКІВ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Власюк С. М.,

вчитель початкових класів Рогівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Маньківського р-ну Черкаської обл.
Проблема формування у дитини з перших років її життя таких стосунків із довколишніми людьми, які базувалися б на принципах гуманізму, – одна з найактуальніших проблем і в психолого-педагогічній теорії, і в практиці виховання молодого покоління.

Встановлено, що не всі стосунки сприятливо позначаються на формуванні особистості окремої дитини і становленні дитячого колективу. Часто у класі між дітьми виникають взаємини, які не лише не формують у дітей гуманних почуттів, а, навпаки, призводять до виховання протилежних якостей. Причини цього явища в тому, що вчителі не вміють правильно аналізувати стосунки вихованців. Зазвичай просто не помічають або не хочуть помічати нюансів у взаєминах дітей, що переважно складаються стихійно, без втручання педагога, а тому не завжди на гуманній основі.

Отже, щоб педагогічно правильно керувати процесом розвитку стосунків молодших школярів, вчителеві потрібно добре знати статус кожного вихованця в класі (кого виділяє і кому надає переваги, кого намагається наслідувати, на кого впливає, з ким спілкується найчастіше, кого уникає і чому), знати не лише вікові, а й обов’язково індивідуальні особливості кожного з них. Знаючи особливості контактів дітей та володіючи методикою формування стосунків, педагог може цілеспрямовано впливати на цей процес.

Плануючи роботу з дітьми, слід керуватися твердженням психологів, що для морального виховання особистості необхідний комплексний вплив, цілісне формування моральної свідомості, моральних почуттів і поведінки. Насамперед дітям необхідно дати уявлення про повагу один до одного, доброзичливі взаємини, навчити їх адекватно оцінювати вчинки своїх однокласників та давати мотивовану оцінку власним вчинкам стосовно інших.

Педагогічна психологія визначає, що емоційна сфера є одним із енергетично потужних за своїм впливом регулятором життя та діяльності молодшого школяра, адже емоції тісно пов’язані з мисленням і ціннісною орієнтацією дитини. Зважаючи на зазначене, потрібно постійно враховувати емоційний фактор.

Тому наступним завданням виховання гуманних, доброзичливих взаємин дітей є навчити дітей орієнтуватися в основних емоціях та почуття однокласників, умінню їх визначати та адекватно реагувати на них; здатності відчувати та розуміти емоційний стан іншого та причини, що можуть його викликати; вміння усвідомлювати свої переживання та здатності керувати власними емоціями. Організовуючи роботу з школярами, варто враховувати теоретичні положення наукових досліджень з проблем емоційного розвитку дітей про несформованість емоційно-вольової сфери молодшого школяра, що проявляється у невмінні стримувати свої бажання й емоції; обмежений моральний досвід соціальної поведінки; чутливість до впливу довкілля, зокрема, негативних зразків поведінки (вулиці, телебачення, стосунків у сім'ї) і наслідування їх; статус у класі тощо.

Молодший школяр повинен спершу вивчити себе, свої почуття та емоції, навчитися керувати ними, а вже потім розвивати у нього вміння розпізнавати і характеризувати емоційний стан іншої людини.

Оскільки моральні почуття безпосередньо проявляються і закріплюються під час спостереження за реальними діями і вчинками людей, то, якщо немає органічного зв’язку між знаннями, оцінним ставленням і вчинками, то ні про яке моральне виховання особистості вести мову не доводиться. Моральні почуття розвиваються лише на основі знань, поступового засвоєння моральних понять, оцінок.

Тому наступне завдання щодо виховання гармонійних взаємин у класі має бути спрямованим на виховання поведінкового компоненту: систематизація уявлень дітей про моральні норми поведінки, вироблення стереотипів і відпрацювання навичок гуманної поведінки молодших школярів стосовно однокласників.

Виходячи з вищеозначеного, завдання педагогічного колективу – сформувати у класі таку атмосферу, яка б характеризувалася безконфліктними, гармонійними, доброзичливими взаєминами між дітьми. Такі ставлення мають бути сформовані на початку комплектування класу і підтримуватися упродовж усього його існування. Адже набагато легше працювати над попередженням негативізму у класі, аніж потім шукати його причини та працювати над їх усуненням, що часто виявляється несвоєчасним і неможливим.



Література:

  1. Виховання гуманних почуттів у дітей / С. Ладивір, О. Долинна, В. Котирло, С. Кулачківська, О. Вовчик-Блакитна, Ю. Приходько / [за наук. ред. Т. Піроженко, С. Ладивір, Ю. Малинюк]. – Серія : «Дитина замовляє розвиток». – Тернопіль : Мандрівець, 2010. – 168 с.

  2. Павленчик В. О. Співробітництво з однолітками : Аналіз результатів роботи педагога / В. О. Павленчик // Дошкільне виховання. – 2000. – № 3. – С. 3–4.



ВИКОРИСТАННЯ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР У РОБОТІ З ДОШКІЛЬНИКАМИ НА ТЕМУ «ПРОФЕСІЇ»

Горієнко В. Г.

вихователь, спеціаліст вищої категорії

ДНЗ №25
Дидактична гра «Відгадай професію за описом»

Мета: Розвивати спостережливість, кмітливість, увагу. Удосконалювати знання про різні види професій. Виховувати повагу до професійних якостей дорослих, гордість за своїх батьків, які займаються важливими справами на робочому місці. Вчити дітей розпізнавати професію за описом.

Матеріал: картки із зображенням різних професій.

Хід гри:


Вихователь повідомляє дітям, що ляльки Оленка, Настуся, Оксанка та Наталка мріють стати дорослими та отримати професію. Ким саме вони мріють стати – відгадайте.

Вихователь описує професію дорослого, якщо діти відгадали, то виставляє картинку із цією професією. 

Дидактична гра «Усі професії потрібні»

Мета: Розвивати пам'ять, увагу, мислення. Формувати вміння розуміти, що всі професії потрібні та важливі. Закріпити знання про професії дорослих. Виховувати повагу до праці. Вчити поважати людей різних професій.

Матеріал: картки із зображенням різних професій.

Хід гри:


Вихователь пропонує розглянути картинки із професіями дорослих, назвати професію та розповісти про її важливість, корисність. 
Наприкінці гри вихователь підбиває підсумок, що всі професії потрібні та важливі. 

Дидактична гра «Кому що потрібно для роботи»

Мета: Розвивати пам'ять, логічне мислення. Удосконалювати знання дітей про професії дорослих. Виховувати повагу до професійних якостей дорослих. Вчити знаходити предмети, що потрібні для певної професії.

Матеріал: великі картинки із зображенням професій дорослих, маленькі картки із зображенням предметів, що потрібні для цих професій.

Хід гри:


На стільчиках стоять великі картинки із професіями дорослих, а на килимку розкидані картки із предметами, що потрібні для цих професій. Дітям пропонується взяти одну картку на підлозі та підійти до картинки з тією професією, для якої потрібна ця річ. 
Діти пояснюють, чому саме підійшли до тієї або іншої картинки з професією. 

Дидактична гра «Що зайве?»

Мета: Розвивати здатність використовувати власні знання і спостереження під час гри. Формувати вміння правильно розрізняти предмети потрібні для кожної професії. Виховувати повагу до представників різних професій. Вчити добирати предмети відповідно до професійної діяльності.

Матеріал: картки із зображенням предметів, що потрібні для різних професій.

Хід гри:


Вихователь виставляє картинки на набірне полотно, а діти їх називають. Потім вихователь пропонує дітям назвати зайвий предмет і пояснити, чому він зайвий.

Дидактична гра «Хто ким працює?»

Мета: Розвивати пам'ять, логічне мислення. Формувати вміння дітей називати професії за предметами, що потрібні для професії. Виховувати повагу для праці дорослих. Вчити називати професії та предмети потрібні для даної професії.

Матеріал: предметні картки із зображенням різних предметів.

Хід гри:


Вихователь роздає дітям картки, на яких зображені речі, а діти їх розглядають і по черзі розповідають: людям якої професії вони потрібні, пояснюючи, чому. 
Якщо хтось із дітей вагається, не може визначити професію, то решта дітей допомагають. 

Дидактична гра «Світ професій»

Мета: розвивати працьовитість, фантазію, вміння висловлювати свої думки. Розширити і закріпити знання дітей про професії та знаряддя праці. Виховувати почуття поваги та прагнення оволодіти в майбутньому потрібною професією. Вчити усвідомлювати, що добробут залежить від сумлінної праці.

Матеріал: ілюстрації на тему Професії», народні прислів’я про працю.

Хід гри:


Вихователь пропонує розглянути картинки із професіями дорослих, назвати професію та розповісти про її важливість, корисність. 
Наприкінці гри вихователь підбиває підсумок, що всі професії потрібні та важливі. 

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Дука Т.М.

аспірант,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
У сучасних соціально-педагогічних умовах важливого значення набуває краєзнавчо-туристична робота з дітьми, які позбавлені можливості вести повноцінне життя, внаслідок певних вад фізичного чи психічного розвитку. Таким дітям необхідні спеціальні умови виховання та навчання, спрямованих на коригування їхніх можливостей.

Питаннями краєзнавчо-туристичної роботи з дітьми з особливими потребами та сім’ями, в яких вони виховуються займалися А. Ахметшин, А. Осгроградский, Є. Речицький, П.  Янковський та ін.

Цікавим та досить дієвим в краєзнавчо-туристичній роботі з дітьми з особливими потребами є рекреаційний туризм, спрямований на відновлення фізичного та психічного здоров’я дітей з особливими потребами, підвищення їхньої працездатності, організацію відпочинку та оздоровлення [4, ст. 156].

Зазначимо, що основними завданнями краєзнавчо-туристичної роботи є інтеграція дітей з особливими потребами у соціумі, шляхом створення мережі інтегрованих позаміських закладів оздоровлення та відпочинку дітей з особливими потребами та їх сімей [2, ст. 16].

Виходячи з вище зазначеного, до основних напрямків діяльності краєзнавчої та туристичної роботи з дітьми з особливими потребами та сім’ями, в яких вони виховуються відносимо організацію їхнього дозвілля (фестивалі, концерти, дискотеки, краєзнавчо-туристичні поїздки, вечори творчості і т. ін.), організацію оздоровлення та відпочинку (створення мережі інтегрованих позаміських закладів оздоровлення та відпочинку дітей з особливими потребами та їх сімей і забезпечення їх функціонування), розробка інноваційних соціальних стандартів оздоровлення та відпочинку дітей з особливими потребами та їхніх сімей, лобіювання в межах Закону України програм якісного оздоровлення дітей та молоді з особливими потребами та ін.

Слід наголосити, що діти з обмеженими життєвими можливостями швидко втомлюються, тому засвоєння азів туризму повинно проходити в цікавій та ігровій формі, повинен враховуватись рівень допустимих фізичних навантажень. Наприклад, діти з порушенням слуху мають здатність до збереження свого фізичного здоров’я, тому вони можуть брати участь у спортивних туристичних походах. Діти з порушенням зору часто не мають відставання у фізичному розвитку, однак фізичні навантаження можуть негативно впливати на їхній зір [1, ст. 34].

Всі форми туристсько-краєзнавчої діяльності повинні допомагати дітям розширювати їхній кругозір, прищеплювати любов до рідного краю.

Отже, робота з соціально-педагогічної підтримки та реабілітації дітей з особливими потребами, створення умов для їхньої успішної соціальної і психофізіологічної адаптації, розвиток їхньої життєвої компетентності засобами краєзнавчо-туристичної роботи є принциповою ознакою сучасної демократичної освіти і суспільного життя [3, ст. 43].


1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка