Психологопедагогічний супровід гармонійного розвитку дитини в загальноосвітніх закладах випуск II



Сторінка3/9
Дата конвертації09.03.2016
Розмір1.47 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Література:

1. Волков А.М. Туристско-краеведческая деятельность как ресурс дополнительного образования учащихся с нарушением слуха: дис. … канд. пед. наук / Волков Алексій Михайлович. – Санкт-Петербург, 2010. – 218 с.

2. Іванова І.Б. Соціальна допомога інвалідам у клубах за місцем проживання (методичні рекомендації для спеціалістів соціальних служб молоді) / І. Б. Іванова // Соціальна допомога інвалідам : Інформаційний методичний бюлетень «Довіра і надія», 1995. – №5 – С. 15 – 20.

3. Козловская Г.В. Психологическое здоровье детей – социальная проблема страны / Г.В. Козловская // Вестник педагогики. – 2003. – № 3. – С. 42 – 47.

4. Лифанова И.В. Туристско-краеведческая деятельность в работе с детьми с ограниченными жизненными возможностями в учрежденияхдополнительного образования: дис. … канд. пед. наук / Лифанова Ирина Владимировна. – М., 2002. – 237 с.
ВЗАЄМОДІЯ ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ТА СІМ'Ї ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

Залізняк А. М.,

канд. пед. наук, доц.

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
В основі «нової філософії» взаємодії сім’ї і дошкільного закладу лежить ідея відповідальності батьків за виховання дітей, покликаності соціальних інститутів (дошкільні заклади, школи, позашкільні заклади) допомагати та спрямовувати їхню виховну діяльність. Визнання пріоритету сімейного виховання потребує іншого змісту взаємин сім’ї та дошкільного закладу. Новизна таких взаємин визначається поняттями „взаємодія" та «співробітництво». Суть даних понять полягає у беззаперечній рівновартісності вкладу кожного учасника процесу та у відсутності привілею вказувати, контролювати та оцінювати.

Загальну проблему взаємодії сім’ї та дошкільного закладу висвітлено у сучасних наукових дослідженнях: Л. Загик, О. Кононко, В. Котирло, С. Ладивір та інших. Відомий педагог В. Сухомлинський закликав учителів-вихователів вчити батьків справі виховання: «Учіть батьків мистецтва виховання як найблагороднішої, найлюдянішої, найвищої творчості, як виконання високого громадянського обов’язку» [3, с. 537].

У філософському словнику поняття «взаємодія» - це така «філософська категорія, яка відображає особливий тип відношення між об’єктами, при якому кожний з об’єктів діє (впливає) на інші об’єкти, приводячи до їх зміни, і водночас зазнає дії (впливу) з боку кожного з цих об’єктів, що в свою чергу, зумовлює зміну його стану» [4, с. 77].

Поняття «взаємодія» у педагогічному словнику за редакцією М. Ярмаченка розглядається, як «філософська категорія, що відображає процеси впливу об’єктів один на одного, їх взаємну обумовленість і породження одним об’єктом іншого» [2, с. 2].

«Взаємодія - спосіб організації спільної діяльності, яка здійснюється на основі соціальної перцепції і за допомогою спілкування» [1, с. 151]. Принциповими характеристиками даних взаємодії є рівність у спілкуванні і партнерство у спільній діяльності. Рівність у спілкуванні забезпечується взаємною повагою до особистості учасників спілкування, а також - діалектичним принципом самого процесу спілкування - навчаючи батьків, сам педагог навчається і розвивається. Головне - це прийняття педагогом гуманістичних і демократичних основ взаємодії людей між собою. Партнерство у спільній діяльності вихователів дошкільного закладу і батьків допускає наявність суб’єктивних інтересів кожної із сторін, але виконання практичних дій цими сторонами забезпечує розвиток особистості дошкільника. Ми дійшли висновку, що спільна діяльність вихователів та батьків повинна дотримуватись таких принципів: відвертість, доступність, добровільність, співробітництво.

Література:


  1. Куликова Т. А. Семейнаяпедагогика и домашнеевоспитание / Куликова Т. А. - М.: Издательский центр „Академия", 1999. - 232 с.

  2. Педагогічний словник / [за ред. Ярмаченка М. Д.]. - К. : Педагогічна думка, 2001 .-514 с.

  3. Сухомлинський В. О. Вибрані твори : В 5 т. / В. О. Сухомлинський. - К. : Видавництво „Радянська школа", 1976 - Т.2: Сто порад учителеві. - 1976.-670 с.

  4. Философскийэнциклопедическийсловарь / [гл. ред. Л. Ф. Ильичев, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалев, В. Г. Панов]. - М. : Сов. энциклопедия, 1983. - 840 с.

МОРАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ДОШКІЛЬНИКА

Іващенко К. С.,

завідувач ДНЗ № 14, м. Умань
У виховному процесі дошкільного закладу освіти бесіда є основним методом розвитку моральності дитини.

Участь дітей у бесіді може обмежуватись не тільки повідомленням педагогом фактів з їх подальшим узагальненням, а й активною участю дітей. Остання є обов’язковим моментом в розвитку особистості дитини, сфери її моральності, оскільки передбачає прояв її особистісної активності.

Для дітей старшого дошкільного віку здебільшого використовується етична бесіда (узагальнення та систематизація знань, встановлення зв’язку між новими смислами і раніше зробленими висновками) та евристична (сократична) бесіда (розвиток творчого мислення, пошук та знаходження істини). Педагогічна функція цих двох видів бесіди полягає в тому, щоб, використовуючи знання та особистий досвід дітей, активізувати їхню пізнавальну діяльність, сприяти їх активному мисленнєвому пошуку, самостійному формуванню висновків і узагальнень.

Бесіда, будучи діалогічною формою взаємодії, реалізує інформативну (передача і прийом інформації), регулятивну-комунікативну(вплив на поведінку учасників спілкування), афективно-комунікативну (вираження та передача емоцій та переживань) функції спілкування.

У виховному процесі бесіда реалізується за допомогою трьох типів дидактичного діалогу: “педагог-дитина”, “дитина-дитина”, “дитина- педагог”.

За напрямом активності діалог “педагог-дитина” передбачає виконання вихователем професійно-функціональної ролі комунікатора в процесі виховної діяльності. Виконуючи дидактичну функцію, він “перекладає” зміст виховання на мову свідомості дитини, проникає в її внутрішній світ, оцінює інтелектуальні можливості, намагається зрозуміти її позицію як суб’єкта виховання.

Бесіда діалогічного типу “дитина-педагог” передбачає прояв активності з боку дитини щодо педагога. Ця активність відображає суб’єктивне прагнення бути рівноправним суб’єктом спілкування, що є неповторним, унікальним у власному сприйманні навколишнього світу та себе у ньому; прагнення отримати позитивну оцінку з боку педагога; бути адресатом цінної інформації; зрештою, задовольнити свою духовну потребу - бути визнаним іншими та приєднатись до інших.

Діалог “дитина-дитина” використовується у найактивніших формах бесіди: парній і груповій роботі. Суб’єктні стосунки в діалозі “дитина-дитина” утворюються до моменту включення учасників бесіди. Визначальну роль в діалогічній взаємодії дітей має афективно-комунікативна функція спілкування, створення психологічного контакту із співбесідником на емоційному рівні, що в свою чергу насичує діалог особистісними нюансами оцінок і суджень.

Результативність методу бесіди має пізнавальний і розвивальний характер. Перший полягає в ґрунтовному, виваженому засвоєнні знань дітьми, в актуалізації їх життєвого досвіду, у доповненні його особистіснозначимими знаннями та у творчому пошуку істини. Другий проявляється в розвитку самосвідомості дітей старшого дошкільного віку, у здатності побачити себе, своє “Я” в іншому “Ти”, який виступає неповторним індивідуальним співрозмовником.

Таким чином, через діалогічну взаємодію відкривається широкий простір для самореалізації особистості дитини старшого дошкільного віку.



ЗАПУЩЕННЕННЫЕ ДЕТИ – ПРОБЛЕМА

СОВРЕМЕННОГО ОБЩЕСТВА

Измайлов А.,

ФГБОУ ВПО «Восточно-Сибирская государственная академия

образования» (г. Иркутск, Россия)
Детство - период особой зависимости ребенка от окружающей среды, отношения родных. Общества и государства. «Успешность социализации» взрослого во многом определяется именно детским периодом развития и становления личности. Положение детей в современной России зачастую не просто вызывает тревогу. Но требует кардинального пересмотра позиции взрослых - родителей, педагогов и других представителей социального окружения ребенка. Отсутствие специалистов по охране детства, слабая профилактика неблагополучия семьи и социального сиротства, как и разрушение учреждений дополнительного образования детей, недостаточное финансирование отчасти отягощают ответственность государства в отношении защиты прав ребенка.

Ребенок представляет собой природное существо, способное к саморазвитию, обладающее естественными задатками, внутренними силами и стимулами их спонтанного развития. По мере взросления, ребенок все больше становится субъектом собственного развития через активное взаимодействие с предметной и социальной средой, если уже в детском возрасте он получает достаточно свободы для проявления субьектности.

Нарушения нормального развития личности возможны, если ребенку не удается социально адаптироваться в устойчиво значимой для него среде; если он не проявляет себя как индивидуальность; если референтные ребенку общности противоположны по своим социально-психологическим характеристикам и дезинтегрируют личность; если в силу различных причин он не в состоянии активно участвовать в воспроизводстве этих изменений, не может проявлять адекватную активность во взаимодействии со средой (А.В. Петровский).

Разнообразие понятий объясняется различием подходов к изучению педагогической проблемы отклонений в поведении детей и подростков.



Литература:

  1. Гарбузов, В. И. Практическая психотерапия или как вернуть ребенку и подростку уверенность, истинное достоинство и здоровье / В. И. Гарбузов. - СПб : Лас-Книгас, 1994. - 230 с.

  2. Иванова, Т. В. Социально-педагогическая работа с подростком-девиантом / Т. В. Иванова. - Иркутск : Изд-во Иркутск.гос. пед. ун-та, 2007.- 189 с.


ІНДИВІДУАЛЬНО-ДИФЕРЕНЦІЙОВАНЕ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ 5 - 7 РОКІВ В ПРОЦЕСІ МАТЕМАТИЧНОГО РОЗВИТКУ

Іщенко Л.В.

канд. пед. наук, доц.

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Існує велика кількість педагогічних і психологічних досліджень (Б. М. Теплов, С. Т. Шацкий, А. А. Люблінская, З.И. Калмикова, М.М. Анцибор, К. М. Гуревич, І. С. Якиманская та інші), що переконливо доводять, що при забезпеченні систематичного індивідуального підходу до дитини при вивченні будь-якого предмета можна одержати набагато більш високі навчальні результати. Крім того, індивідуальний підхід з урахуванням особливостей особистості дитини, безумовно, впливає на його психічний стан, мотивацію навчання, формування навчальної діяльності (Ш. А. Амонашвіли, А. М.  Матюшкін, З. И. Калмикова, Я. И. Ковальчук, Н.Ф. Тализіна, И. Э. Унт, Л. М. Зюбин, З. П. Шабаліна, А. А. Кірсанов, М. К. Акімова, Г.Ф. Суворова й ін.)

У педагогічній науці індивідуалізація визначається як організація навчального процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпів навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їхніх здібностей до навчання [2].

Розглянемо можливості реалізації даного визначення в конкретній навчальній діяльності педагога.

Варто визнати, що в реальній практиці навчання конкретному предметному змісту вибір способів і прийомів навчання, як правило, обумовлений характером навчального матеріалу і типом заняття, але ні однієї з існуючих сьогодні методик (будь то методика розвитку мови, навчання математиці, образотворчому мистецтву і т.д. ) він не обумовлений індивідуальними відмінностями дітей.

Для здійснення індивідуально-диференційованого підходу важливо було навчити вихователів диференціювати дидактичну мету залежно від рівня сформованості математичних уявлень у дітей. Відповідно до поставленої мети добирають зміст навчальних завдань, матеріал, методи навчання, форми навчальної діяльності дошкільників. Розв’язанню даної проблеми сприяють активні форми навчання: диспути, аналіз проблемних ситуацій, педагогічних задач, “брейнстормінг”, “ділові ігри” тощо.

Здійснювати індивідуально-диференційований підхід неможливо без вивчення індивідуальних особливостей дитини та врахування їх у навчанні.

Степанова Т.М.[2 ] радить додержуватися таких принципів діагностики:


  • комплексний підхід, що вимагає всебічних знань про дитину: психічний розвиток, научуваність, розумова працездатність, рівень фізичного розвитку, соціальне середовище;

  • цілісне системне вивчення особистості дитини, що мало можливість не тільки констатувати індивідуальну своєрідність, а й установити та пояснити її причини.

Щоб забезпечити всім дітям продуктивність пізнавальної діяльності, психологічний комфорт, успіх в процесі діяльності, доцільно поділили їх на дві підгрупи. До першої підгрупи входять діти з підвищеним рівнем сформованості математичних уявлень, до другої – решта дітей, які мають достатній рівень сформованості математичних уявлень.

Постала проблема передбачати різні результати навчання. Тому зміст програми адаптують для кожної підгрупи відповідно до можливостей дітей, виділивши базовий і підвищений рівні. Робота за різнокореневими програмами дає змогу працювати з кожною підгрупою дошкільників у своєму темпі (3).



Література:

  1. Каданкова Н.Н. Психологические особенности детей при переходе от младшего к старшому дошкольному возрасту. Феномен п’яти лет: дис. канд. психол. наук. — М., 2000. — 151 с.

  2. Степанова Т.М. Індивідуалізація і диференціація навчання математики дітей старшого шкільного віку. Монографія. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2006. - 208с.



ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ ДО УМОВ ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ЗАСОБАМИ МУЗИКИ

Каніщева Н.С.

музичний керівник ДНЗ № ЗО, м. Умань
Проблема адаптації дітей раннього та молодшого дошкільного віку до умов дошкільного навчального закладу є надзвичайно актуальною та широко досліджуваною в психолого-педагогічній літературі. Дослідження Н.Аксаріної, А.Мишкіс, Л.Голубєвої, С.Нечай, Ж.Юзвакдоводятьскладність процесу адаптації дітей до умов ДНЗ та важливість доцільної його організації для розвитку особистості дошкільника. Ними були виявлені об’єктивні причини, від яких залежить характер і тривалість процесу адаптації дітей-дошкільників, а саме: вік дитини, індивідуальні особливості вищої нервової діяльності, рівень соматичного і психічного здоров’я, соціального розвитку, вікові особливості розвитку дитини.

В психолого-педагогічній літературі зазначено, що адаптація людини – це універсальна властивість живого організму, що забезпечує його життєздатність в умовах, які постійно змінюються, і є процесом адекватним пристосуванню функціональних і структурних елементів до навколишнього середовища (А.Авцин, А.Георгієвський, І.Зотова, А.Солодков та ін.).

Надзвичайно важливим є визначення критеріїв адаптованості дитини до умов дошкільного навчального закладу, а саме:


  • емоційний стан;

  • прояви афективних станів;

  • контактність;

  • прояви асоціальних форм поведінки;

  • ставлення до діяльності та рівень активності в ній.

Необхідним є зазначити такі основні напрями успішної адаптації дітей до умов дошкільного навчального закладу:

  • створення позитивного емоційного стану;

  • активізація соціальних контактів;

  • зниження рівня тривожності та незахищеності;

  • збагачення емоційного та соціального досвіду дітей;

  • організація різноманітної та цікавої діяльності, що стимулює пізнавальну активність.

Музичне мистецтво специфічно впливає на емоційний стан та поведінку дошкільника в період адаптації. Дослідження В.Петрушина, К.Тарасової та ін. підтвердили, що необхідними і достатніми для моделювання базових емоцій (сум, гнів, спокій, радість) є такі два показники: темп (швидкий - повільний) та лад (мажорний – мінорний).

Музика задовольняє потребу дитини у самовираженні, у виході з напруженої соціальної ситуації, у підтриманні соціальних зв’язків, впливаючи на мотиваційно-потребову сферу дитини. Музика здатна впливати на такі дезадаптивні психічні стани, як тривожність, емоційна напруженість, депресія, психічна та соматична втомлюваність.

Залучення дітей до музичної діяльності в навчально-виховному закладі позитивно впливає на адаптацію дітей. Спостереження доводять, що діти, які зовсім не брали участь у спілкуванні з ровесниками та педагогами, під час танцювальної діяльності починали погойдуватися з боку в бік, узгоджуючи темп своїх рухів з темпом музики.

Проведення музично-дидактичних та музичних рухливих ігор з дітьми у важкий для них адаптаційний до нових умов період дає змогу кожній дитині відчути себе в центрі уваги, свою належність до групи, запам’ятати імена інших дітей.

Музичне мистецтво в цілому сприяє успішній адаптації дітей до умов навчально-виховного закладу та встановленню дружніх стосунків між вихователем та дітьми.

Література:


  1. Нечай С.П. вплив музики на психічний стан людини в процесі адаптації // Наука і сучасність. – збірник наукових праць. Том 25. К.: Логос, 2001. – С. 107-112.

  2. Нечай С.П. Адаптация как научная проблема // Сучасні технології підготовки педагогів до професійної діяльності. – Запоріжжя, 2000. С. 64-77.


ПРОБЛЕМА ГЕНДЕРНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ В СВІТЛІ СУЧАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Карнаух Л. П.

канд. пед. наук, доц.

Уманський державний педагогічний

університетімені Павла Тичини
Нові трансформаційні процеси у світовій спільноті й у нашій державі, початок ери повноправності буття жінки та чоловіка потребують глибшого осмислення психолого-педагогічних механізмів гендерної соціалізації підростаючого покоління передумови повноцінної реалізації «Я». Самодостатність, особистісне зростання, креативність, розвиток внутрішнього світу жінки і чоловіка поступово стають першочерговими цінностями, оскільки свобода особистості може бути досягнута шляхом саморозвитку, руйнацією стереотипів. Демократичні процеси в Україні вимагають вироблення нових освітніх вимог до дошкільної освіти як першої ланки гендерної соціалізації особистості, що пов’язано передусім з необхідністю забезпечення рівного доступу обох статей до різних сфер життєдіяльності.

Проблема гендерного виховання знаходить відбиття в нормативно-правових документах України : Конституції України, Законах України: «Про освіту», «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок», «Про дошкільну освіту», «Національній доктрині розвитку освіти”, Базовому компоненті дошкільної освіти, Програмі «Дитина».

Аналіз практики освітнього процесу у дошкільних навчальних закладах показує, що соціалізація дітей старшого дошкільного віку у відповідності з їх гендерною приналежністю відстає від реальних потреб та не відповідає сучасним вимогам. У дошкільних навчальних закладах гендерна соціалізація здійснюється недостатньо, лише деякі вихователі інтуїтивно реалізують диференційований підхід до хлопчиків і дівчаток, акцентуючи увагу на обов’язках хлопчиків допомагати і поступатися дівчаткам, не ображати їх, заступатися за них. Разом з тим слід підкреслити, що перед педагогом стоїть складне завдання − знайти шляхи, які б сприяли дружбі між хлопчиками і дівчатками і в той же час не гальмувати процес гендерної диференціації. Адже гендерна соціалізація забезпечує становлення психологічної статі та формування адекватних гендерних уявлень, засвоєння гендерних ролей та цінностей, стимулює процес iдентифiкацiї дитини з особою своєї статі, передусім − із майбутньою роллю батька або матері . Відтак, гендерна приналежність дитини – конструктивний складник її індивідуальності, враховувати який у процесі виховання дитини вкрай необхідно.

Саме період дошкільного дитинства – це той етап, коли педагоги повинні зрозуміти дитину і допомогти їй розкрити ті унікальні гендерні особливості, які дають їй можливість розвивати свою унікальність і майбутній потенціал особистості . Складність такої роботи полягає в тому, що педагоги відчувають недостатність теоретичних і практичних знань про методику їх формування.

Якщо не організувати психолого-педагогічний процес гендерної соціалізації планомірно і науково виважено, то психосексуальний розвиток дитини старшого дошкільного віку піде шляхом випадковості, стереотипу і шаблонності чи шляхом розпусти і бездушності [3]. Необхідним є подолання стереотипів, коли гендерна соціалізація розглядається як процес, який не потребує спеціальної уваги, який не становить складності через те, що не має обмежень у віці. Недооцінка педагогічного впливу на соціальні прояви статі при формуванні та розвитку дитини може призвести до серйозних проблем, які складно піддаються корекції у зрілому віці.

По своїй суті гендерна соціалізація – це процес цілеспрямованої взаємодії та впливу на дітей задля формування у них психології статі[1]. Вона включає усвідомлення дитиною власної гендерної приналежності та пов’язаної з нею психосексуальної та соціосексуальної орієнтації, тобто, оволодіння соціопсихологічною роллю, яка вважається відповідною до моральних та естетичних норм людського суспільства. Це означає, що гендерна соціалізація не може мати стихійного, випадкового характеру, так як це об’єктивно детермінований та соціально зумовлений процес.

Отож, сьогодні не можна говорити про компетентність сучасного педагога без вивчення ним особливостей та методики здійснення гендерної соціалізації вихованців старшого дошкільного віку на сучасних психолого-педагогічних засадах. Мова йде про визнання самоцінності дитинства, застосування принципів особистісно-орієнтованого навчання і виховання, реалізацію культуро творчої функції в новій, розвивально-освітній парадигмі, системний підхід до гендерної соціалізації дитини старшого дошкільного віку на засадах гуманізму[2].Вимагають дослідження питання вивчення ефективних методів, форм роботи здійснення гендерної соціалізації старших дошкільників, удосконалення професійної компетентності вихователів, в основі яких лежить сприйняття дитини як неповторної цілісної особистості із притаманними лише їй гендерними та індивідуальними особливостями.

Література:

1.Говорун Т.В. Вихователю про психологію та педагогіку сексуального розвитку дитини: Науково-методичний збірник / за ред. Т.В. Говорун. – К.: Інститут змісту та методів навчання, 1996. – 168 с.

2 Кононко О.Л. Розвиток статевої свідомості хлопчиків та дівчаток у дошкільний період / О.Л. Кононко // Вихователю про психологію та педагогіку сексуального розвитку дитини: Науково-методичний збірник / за ред. Т.В. Говорун. – К.: Інститут змісту та методів навчання, 1996. – С. 91-110.3.Кочерга О. Психологія раннього дитинства / О. Кочерга – К.: Видавничий дім «Шкільний світ», Видавець Л. Галиціна, 2006. − 128 с.

ДІАГНОСТИКА ЕСТЕТИЧНОЇ ВИХОВАНОСТІ

СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Корольова І.,

канд. пед. наук, доцент,

Херсонський державний університет
Естетичне виховання є видом суспільної діяльності, який сприяє формуванню естетичної свідомості та самореалізації особистості, виявленню естетичної активності. Водночас є напрямом освітньо-виховної роботи, що вирізняється характерними особливостями змісту, форм, методів організації. На особливе значення естетичного виховання особистості та необхідність його діагностування наголошували вчені (І. Бех, 3. Гіптерс, В. Дряпіка, Н. Крилова, Г. Падалка, Л. Пєчко, О. Рудницька, О. Софіщенко, Г. Шевченко та ін.).

Діагностика естетичної вихованості студентської молоді здійснюється з урахуванням різних наукових підходів. Аналіз цього питання на теоретичному рівні дозволив визначити такі основні підходи до проведення діагностичної роботи, пов’язаної з вивченням стану естетичної вихованості студентів вищих педагогічних навчальних закладів: гносеологічний, аксіологічний та культурологічний.

Результати вивчення особливостей діагностики естетичної вихованості за гносеологічним підходом дозволяє стверджувати про взаємозв’язок естетичної свідомості та естетичної діяльності. Ураховуючи це відповідно даного підходу до критеріїв естетичної вихованості віднесено: формування естетичного ставлення та досвіду, виявлення активності. Зважаючи на те, що естетичне тісно пов’язане з усіма важливими сферами людської діяльності, у процесі якої відбувається формування особистісної свідомості, а саме ціннісних орієнтацій (Т. Аболіна, Н. Миропольська, Г. Падалка, Г. Шевченко та ін.), виокремлено аксіологічний підхід, котрий дає можливість здійснити діагностування системно відповідно виявлення естетичного ставлення до цінностей дійсності, їх сприймання, освоєння, структурування та використання.

У сучасній вищій педагогічній школі здійснюється гуманізація освітньо-виховного процесу. У його організації використовується культротворча діяльність як різновид духовно-практичної діяльності, у процесі якої особистість спрямовує свої зусилля на освоєння, збереження, пропаганду та подальше примноження матеріальних, соціальних та художніх цінностей. Ураховуючи це, виокремлено культурологічний підхід до діагностування естетичної вихованості студентської молоді. Дослідниками (В. Асмус, О. Дем’янчук, Н. Крилова, Г. Падалка та ін.) такий підхід використовується до діагностики естетичної вихованості за показниками: формування естетичних смаків, ідеалів, інтересів та потреб; сприйняття; здійснення оцінювання, інтерпретації; пізнання, спілкування, творчості.

Ураховуючи зазначене, культурологічний підхід є найбільш доцільним для діагностування естетичної вихованості майбутніх педагогів. Із цією метою визначено відповідні критерії та показники естетичної вихованості студентів вищих педагогічних навчальних закладів у процесі культуротворчої діяльності. До таких критеріїв віднесено: особливості ставлення студентів до естетичних цінностей; готовність студентів до освоєння естетичних цінностей; використання студентами естетичних цінностей у процесі діяльності.

Особливості ставлення студентів до естетичних цінностей розкривають ступінь їх взаємодії з естетичними предметами та явищами навколишнього середовища, які визначаються за такими показниками: виявлення інтересу, орієнтацій та потреб щодо естетичних цінностей. Готовність студентів вищих педагогічних навчальних закладів до освоєння естетичних цінностей розкриває характер і ступінь їх взаємодії зі світом прекрасного, що визначаються за показниками: готовність до сприймання, оцінювання та інтерпретування естетичних цінностей. Використання студентами вищих педагогічних навчальних закладів у процесі діяльності естетичних цінностей засвідчує характер і ступінь залучення до цього процесу найважливіших способів освоєння прекрасного в навколишній дійсності.

Виокремлено його показники: використання студентами естетичних цінностей у процесі комунікативної, пізнавальної та культуротворчої діяльності.

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка