Психологопедагогічний супровід гармонійного розвитку дитини в загальноосвітніх закладах випуск II



Сторінка4/9
Дата конвертації09.03.2016
Розмір1.47 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

ФОРМУВАННЯ ЗМІСТУ УЯВЛЕНЬ ПРО СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

Косенко Ю. М.

канд., пед. наук, проф.

Маріупольський державний університет
Зміни, які відбуваються в нашому суспільстві, впливають на всі складові й хід соціалізації молодого покоління. Прискорення темпів соціальної динаміки, перетворення старих і виникнення нових соціальних структур, трансформація соціальних ідеалів і цінностей неминуче зададуть нові параметри перебігу соціалізації, висуваючи перед суб’єктом нові вимоги щодо формування нових моделей соціальної поведінки, конструювання індивідуальної системи цінностей особистості.

Уявлення про соціальне середовище виникають у кожної дитини в процесі взаємодії з реальністю, яку вона відображає в своїй свідомості, і яка виконує орієнтуючу роль по відношенню до подальших дій, тобто служить вдосконаленню і збагаченню будь-якої діяльності дитини. Сформовані на стихійному рівні уявлення про соціальне середовище, у будь-якому випадку стають стартом для формування відповідного змісту, який забезпечує перехід дитини в зону найближчого і перспективного розвитку. В зв'язку з цим стає важливим формування уявлень про соціальне середовище у старших дошкільників, організоване під впливом педагогічної взаємодії дорослого з дитиною, на основі системних знань.

Звідси, мета статті – здійснити аналіз поглядів сучасних науковців щодо проблеми формування уявлень про соціальне середовище у старших дошкільників.

Принциповим, з цієї точки зору, є відбір знань. У вітчизняній культурі і науці Е. Водовозова, К. Ушинський, О. Запорожець, Є. Тіхєєва, А. Усова, Е. Фльоріна і інші науковці також розробляли зміст знань для старших дошкільників. Вивчення напрямів ознайомлення дошкільників з соціумом було зроблене в дослідженнях учених нашого часу (А. Богуш, Н. Гавриш, Л. Калузька, О. Кононко). Це створило можливість підійти до пошуку шляхів формування уявлень дітей про соціальне середовище як актуальної, комплексної проблеми дошкільної педагогіки.

Загальноприйнятим є ознайомлення дітей з навколишнім світом у формі отримання ними знань про окремі явища соціальної дійсності на основі принципу наочності та інших дидактичних принципів. Формування уявлень про соціальне середовище досягається не стільки за рахунок розширення знань, яке практикується при традиційному ознайомленні з навколишнім світом, скільки за рахунок створення цілісної системи знань для дітей. Через систему знань про суспільство, в яких людина є центральною фігурою, формуються у дітей знання про себе як частину соціуму та інших людей в ньому .

Отже, практика потребує теоретичних розробок і науково обґрунтованих рекомендацій щодо шляхів формування у дітей старшого дошкільного віку уявлень про соціальне середовище.




ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ У ДОШКІЛЬНИКІВ

Кривда В. М.,

завідувач НВК № 1, м. Умань

Головний шлях до якісного еволюційного розвитку суспільства - це зміни пріоритетів у освітніх процесах на демократизацію і гуманізацію навчально-виховного процесу в закладах освіти, де посилюється увага до особистості, як активного суб’єкта суспільства, а пріоритетом стають загальнолюдські цінності та гармонічні стосунків з навколишнім світом. Втілення в життя гуманістичних ідей, прав людини, людської гідності й громадянської відповідальності нерозривно пов’язано із розвитком та вихованням толерантної особистості.

Вітчизняні вчені та педагоги (І. Бех, А. Богуш, Н. Гавриш, О. Кононко, А. Маслоу, Н. Побірченко, Т. Поніманська, І. Рогальська, С. Русова, В. Сухомлинський) вважають, що треба дітей якомога раніше знайомити з гуманістичними поняттями, моральними уявленнями, навчати доброті. Адже, саме дошкільний вік вважається сенситивним для формування морально-етичних основ розвитку особистості.

Вирішення даної проблеми передбачає спеціально організований освітній процес, одним із завдань якого є навчання вихованців правил шанобливого ставлення до різних людей, народів, культур, правил милосердної і терпимої взаємодії різних соціальних і національних груп. Формування толерантної особистості може здійснюватися лише за допомогою гуманістичних методів виховання.

Загальні принципи такого підходу містяться у взаємній довірі, створенні мікроклімату поваги, коли педагог в усіх справах разом з вихованцями, коли спілкування необхідне, цікаве і дитині, і дорослому; коли формальні учбово-дисциплінарні обставини переходять на другий план, а їх місце займає душа дитини, особистість, зі своїми інтересами та проблемами; у здійсненні активної, творчої ролі дітей дошкільного віку як суб’єктів, а не лише об’єктів педагогічного процесу[4, с. 116].

Вирішальною педагогічною умовою у вихованні є взаємодія педагога і дитини, оскільки успіх цього процесу залежить від людини, яка у цей час поряд з дитиною. Обов'язком педагога є зрозуміти дитину, створювати умови для розвитку і реалізації її умінь, здібностей та самостійності. Педагог має бути для дитини еталоном демократичної і гуманістичної поведінки. Як зазначає Т. Поніманська„Майстерність вихователя саме й полягає в умінні доцільно й адекватно апелювати до почуттів і досвіду дітей, тактовно і делікатно обговорювати з ними питання, що їх хвилюють, точно допомагати в ціннісному освоєнні світу людей “ [3, с. 3].

Зауважимо, що у взаємодії дорослого з дитиною дошкільного віку вирішальним є терпимість і в той же час емоційність дорослого. Адже емоційні гуманістичні орієнтири обумовлюють ставлення особистості до навколишніх і трансформуються у регулятивно-поведінкові прояви. Науковці схиляються до думки, що еквівалентом взаєморозуміння виступає адекватний емоційний відгук на стан партнера, вміння вислухати думку іншого та викласти свою точку зору [2].Отже, терпимі (а саме, толерантні) стосунки у педагогічному процесі відбувається перш за все через вимогливе ставлення до іншої людини.

Завдання педагога не лише дотримуватися самому і створювати умови для формування толерантності між дітьми, але й попередити прояв негативізму у стосунках всіх учасників навчально-виховного процесу (інших працівників закладу, батьків): різких емоційних проявів амбіціозності, нетерпимості, упередженості, дратівливості, грубості у висловлюваннях, залякування. Всі ці прояви неприпустимі у стосунках із дітьми. . У той же час, як зазначає О. Сухомлинська„людину не можна примусити бути моральною - потрібно її переконати, пропустити знання через її емоції, почуття, психіку, через свідомість з тим, щоб висловлені моральні цінності стали її власним надбанням" [5, с. 40]

Отже, толерантний педагогічний вплив передбачає наявність у педагога довірливих стосунків із вихованцями, вмінь бачити у кожному вихованці індивідуальність, забезпечувати йому право на власну думку, самостійну дію, підтримувати його самоповагу, рахуватися з його можливостями і бажаннями, впроваджувати співробітництво у освітньому процесі, прогнозувати можливі наслідки. Але ця робота може звестися нанівець, якщо педагог не врахує співробітництво з сім’єю, яке передбачає досягнення спільних цілей у вихованні, вироблення адекватних реагувань на процес соціального і емоційного розвитку дитини.



Література:

  1. Бех І.Д. Виховання особистості : сходження до духовності / І. Д. Бех. - К.: Либідь, 2006. - 272 с.

  2. Воспитание гуманних чувств у детей / ред. Л. Н. Проколиенко, В. К. Котьірло. - К.: Рад. школа, 1987. - 174 с.

  3. Поніманська Т. І. Виховання людяності : технологічний аспект / Т. І. Поніманська // Дошкільне виховання. - 2008. - №4. - С. 3-5

  4. Скрипник Н. І. Виховання толерантних взаємостосунків у дітей старшого дошкільного віку : дис. ... канд. Пед. Наук : 13. 00. 07. - Умань, 2011.-253 с.

  5. Сухомлинська О. В. Духовно-моральне виховання дітей та молоді : загальні тенденції й індивідуальний пошук / О. В. Сухомлинська / К. : Всеукраїнський фонд „Добро“, - 2006. - 43 с.



ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ТРВЗ В ПРАКТИЦІ СУЧАСНОЇ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Кривда В.С.

викладач

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
На сучасному етапі все очевиднішим стає те, що «традиційна освіта», орієнтована на передання знань, умінь і навичок, не встигає за темпами їх нарощування. Як наслідок, традиційна система освіти спровокувала небажання дітей вчитися і несформованість у них цінного ставлення до власного розвитку та освіти. Саме тому, проблема інноваційних методів навчання і виховання являється найбільш актуальною у сьогоденні. «Інноваційне (від. лат. innovatio – оновлення, зміна) навчання та виховання» – зорієнтоване на динамічні зміни в навчальному світі, навчальна та освітньо-виховна діяльність, яка ґрунтується на розвитку різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-адаптаційних можливостей.

Проте, проблема впровадження зарубіжних інноваційних технологій виховання у дошкільну освіту України на сучасному етапі вивчена недостатньо. За останні роки виникла широка мережа дитячих садків, що працюють за певними інноваційними технологіями. Вагомим аспектом є питання, які з виховних технологій превіалюють, які особливості їх використання у дошкільних закладах України.

Нині в дошкільній освіті широко використовується ТРВЗ (Теорія розв'язання винахідницьких завдань), яка активізує процес розвитку мислення дітей та допомагає формувати маленьких «філософів». Відтак, ТРВЗ розвиває творчість дитини, творчість її системного і діалектичного мислення.

Метою ТРВЗ є не просто розвиток творчості дитини (що саме собою вже не мало), а навчання дітей самостійного та системного мислення; формування розуміння процесів, що відбуваються у світі, природі, самій дитині; виховання у дітей якостей самодостатньої особистості, здатної розуміти єдність довкілля та його суперечності.

Методи ТРВЗ дають змогу побачити психологічні бар'єри, подолати страх перед новим, невідомим та прищепити дитині сприйняття життєвих і навчальних задач не як перепон, а як чергових задач, які потрібно і можна розв’язувати.

Методи ТРВЗ-педагогіки спрямовані на використання практичного досвіду дитини, формування її сенсорної культури, отримання вражень через усі канали відчуттів та сприйняття.

Як свідчить практика, ТРВЗ успішно розв’язує завдання проблемного і розвивального навчання. Ця технологія дає змогу будь-якому вихователю отримати достатньо високий результат під час формування інтелектуально-творчих задатків дитини за умови дотримання таких дидактичних принципів та правил, які розробив М.Стріха. Розкриємо їх:

• Принцип свободи вибору. Потрібно надавати дитині право вибору, де це можливо. Крім того, важливо формувати свідоме ставлення до цього вибору і відповідальності за нього.

• Принцип відкритості. Варто використовувати можливість працювати із задачами відкритого типу, які передбачають самостійність у доборі способів розв’язання і необмежену кількість відповідей. Життя перед людиною ставить саме такі задачі.

• Принцип діяльності. ТРВЗ-педагогіка відрізняється тим, що в її основу покладено передачу діяльності, а не передачу знань. Педагог має ознайомлювати дітей зі способами та діями, формувати уміння самостійно знаходити потрібну інформацію через пошукову діяльність, колективне обміркування та обговорення. Знання мають бути інструментом, а не пасивним багажем. Це означає: застосовувати їх, шукати умови і межі застосування, перетворювати, розширювати, доповнювати, знаходити нові зв'язки і співвідношення, розглядати в різних моделях і контекстах.

• Принцип зворотного зв'язку. Вихователь регулярно контролює процес засвоєння дітьми мислительних операцій та відстежує такі параметри: ступінь зацікавленості запропонованою задачею: рівень розуміння і засвоєння матеріалу. Яскравими показниками в цьому випадку є емоційний стан дитини, ознаки перемикання уваги; її запитання; пояснення, якими вона супроводжує продуктивні види діяльності.

• Принцип ідеальності. Ідеальність – одне з ключових понять ТРВЗ-пелагогіки. Будь-яка наша дія характеризується не лише отриманою від неї користю, а й витратами зусиль, нервової напруги, часу, коштів. Що вища ідеальність дій, то більша від неї користь і менші витрати. Використання прийомів і методів ТРВЗ-педагогіки не потребує спеціального обладнання, тому вони можуть бути частиною будь-якої форми організації навчально-виховної роботи, що дає змогу максимально використовувати можливості та інтереси дітей. Вони реалізують усі доступні ресурси для підвищення результативності і зменшення витрат під час виховання, розвитку, навчання.

ТРВЗ може бути використана в різних формах організації роботи з дітьми; підчас спостережень, розваг, підготовчої роботи до продуктивної діяльності, індивідуальної роботи, роботи в малих групах тощо.

На етапі підготовки суб’єктів інноваційної діяльності до роботи в нових умовах особливого значення набуває процес навчання педагогів. З цією метою використовували такі форми роботи як семінари, тренінги, консультації тощо. Зокрема, проведено серію педагогічних читань «Теоретичні та практичні засади педагогічних технологій», «Роль ТРВЗ у формуванні творчого мислення дітей»; «Зміст і особливості використання ТРВЗ».

Зазначимо, що організаційним та інтелектуальним ядром педагогічної інноваційності в закладі є дослідно-пошукова робота, яка організовується як у груповій, так і в індивідуальній формах. Коло досліджуваних проблем досить широке: апробація нової дошкільної програми «Дитина», модернізація управлінської діяльності керівника закладу, формування толерантних взаємовідносин в дитячому колективі, розвиток креативності дошкільників за системою ТРВЗ, формування інтелектуальної культури особистості молодшого школяра на засадах використання ТРВЗ.

Також, інноваційні технології є засобом модернізації методичної роботи. Належний рівень проведення методичних заходів забезпечує використання інтерактивних та інформаційних технологій. У роботі з дорослими використовуються такі методи ТРВЗ, як інтерактивна система нотаток, керована лекція, мозаїка, діалог, мозкова атака, синтез думок, акваріум тощо. Особливо доцільними виявились вони під час вироблення спільної колективної думки, при розв’язанні спірних питань, прийнятті рішення. Як свідчить, наша практика, використання активних форм навчання сприяє не лише професійному зростанню, формуванню фахових компетенцій, а є глибинним поштовхом до самоосвіти.

Засобами підвищення інноваційної культури педагогів є підключення до Інтернет-мережі та створення власних сайтів, що розширює інформаційні можливості, стимулює до участі в різноманітних інтернет-заходах.

На нашу думку, методи, які застосовують у технології ТРВЗ, розвивають такі пізнавальні та творчі здібності дітей, як уміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, робити висновки, інтегрувати й синтезувати інформацію, аналізувати ситуації, передбачати наслідки, вибудовувати гіпотези, застосовувати нові ідеї та методи розв'язання задач на практиці; здатність висловлювати оригінальні ідеї і винаходити нове; творча уява, дивергентність мислення (здатність припускати існування кількох правильних відповідей на одне запитання і продукувати оригінальні творчі ідеї), розуміння неоднозначності ідей, розвинена інтуїція та ін.

Відтак, технологія може використовуватись для всіх напрямів: розумового, морального розвитку дітей, а також у методичній підготовці вихователів. Найменш розробленою є проблема педагогічного супроводження морального розвитку дитини, що потребує подальшої розробки в теорії та практиці дошкільного виховання. У цьому напряму певний і значний інтерес становить використання системного, творчого підходу теорії рішення винахідницьких завдань.

Адже впровадження елементів ТРВЗ у педагогічний процес ДНЗ не тільки сприяє значному підвищенню рівня когнітивної та емоційної поінформованості дитини, але і дозволить зменшити протиріччя між вербальною і реальною поведінкою у повсякденних ситуаціях життя дитини.

Таким чином, розвиток творчого мислення дітей з використанням адаптованих методів теорії вирішення винахідницьких завдань має значення не тільки у формуванні пізнавальних процесів, але і її моральності, позитивних моральних якостей.

Перспективи подальшого дослідження проблеми – вивчення можливостей більш цілеспрямованого та систематичного використання ефективних розвивальних систем у широкій практиці морального виховання дітей дошкільного віку.

Література:


  1. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: Навч. посібник. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.

  2. Ефремов С.В. ТРИЗ для решения проблем обучения// Развитие творческих способностей детей с использованием элементов ТРИЗ: ИИЦ «ТРИЗ-инфо»,2002.

  3. Загнибіда В. ТРВЗ для маленьких // Шкільний світ. – 1998. – № 4. – С. 5.

  4. Крутій К. Л., Маковецька Н. В. Інновацінна діяльність у сучасному дошкільному навчальному закладі: метод, аспект. – Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2004. – 128 с.

  5. Нестеренко Л. Використання методів ТРВЗ у роботі семінару // Дошкільне виховання. – 2004. – № 5. – С. 9.


ІГРОТЕРАПІЯ ЯК ЗАСІБ КОРЕКЦІЇ

МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ ДОШКІЛЬНИКІВ

Левківська Л.О.

завідувач ясласадочок «Ромашка»

Ясенівської ради Ставищенського району
Сучасний освітній простір, зокрема його дошкільна ланка, висуває досить високі вимоги до рівня підготовленості дитини до життя, ступеня її компетентності, необхідного для нормального функціонування у навколишньому середовищі. Ці вимоги стосуються усіх сфер життєдіяльності дошкільника: взаємодії та гармонії з оточуючою його реальністю та власним внутрішнім світом. З огляду на це, освітньо-виховний процес спрямований на розвиток творчого потенціалу дитини, її здібностей та інтересів. Пріоритетним напрямом є виховання творчої, естетично багатої особистості, що у змозі розв’язувати актуальні та масштабні завдання не тільки власного сьогодення, а й сприяти процвітанню всієї нації.

Одним із стрижневих завдань мовленнєвого розвитку випускника дошкільного навчального закладу є оволодіння літературними нормами української мови та формування зачатків мовної особистості вже на дошкільному етапі навчання. Важливого значення у цьому зв’язку набуває своєчасна і систематична корекція мовленнєвих відхилень дошкільників у процесі провідної для означеного віку – ігрової діяльності.

Гра є одним із найважливіших засобів розвитку мовлення дітей. В іграх діти використовують всі форми усного мовлення: розмовне мовлення, монолог, пояснення, опис, міркування, розповідь. Діти виступають у ролі батьків, вихователів, учителів, героїв художніх творів і казок; їм доводиться слідкувати за своїм мовленням, оцінювати і контролювати мовлення інших гравців і персонажів, зіставляти нормативні і ненормативні вислови. Відтак, гра стимулює коригувально-мовленнєві дії.

Загальновідомо, що мовленнєві порушення в дитячому віці, негативно впливають на психофізичний стан дитини, подальшу шкільну адаптацію та її соціальну поведінку. Проблему корекції мовлення у дефектологічній науці досліджували Л. Виготський, О. Вінарська, Т. Власова, І. Єременко, Р. Левіна, І. Марченко, Т. Миронова, О. Ревуцька, Є. Соботович, В. Тарасун, М.Шеремет та ін.Існуючі дослідження проблеми корекційного впливу на дитину з мовленнєвими вадами доводять необхідність та доцільність створення інноваційних педагогічних засобів корекційно-розвивального навчання та виховання дошкільників з вадами мовлення.

Організація корекційно-педагогічної діяльності спрямованої на попередження, виправлення або послаблення мовленнєвих порушень у дошкільників, передбачає впровадження системи інноваційних педагогічних методик, сприятливих для їх всебічного розвитку. Для дітей дошкільного віку в процесі логопедичної корекції можливості ігротерапії є найбільш дієвими.

У контексті нашого дослідження надзвичайно важливого значення набуває думка психологів про те, що терапія грою це взаємодія дорослого й дитини в якій дитині надається можливість вільного самовияву з одночасним прийняттям її почуттів дорослими.

Результати наших досліджень доводять, що ігротерапія набуває сьогодні особливого значення у процесі виховання і навчання дітей дошкільного віку з мовленнєвими порушеннями. Ігротерапія стабілізує емоційний стан дитини, стимулює розвиток пізнавальних процесів, мислення, допитливості, дослідницької активності; вчить дитину прислухатись до себе, усвідомлювати і промовляти свої відчуття, що сприяє розвитку мовлення, довільної уваги та пам’яті. Під час ігротерапевтичних занять у дошкільників з мовленнєвими порушеннями відбувається формування загальних ігрових дій, індивідуалізація спілкування вихователя з дітьми у процесі гри, організація спільної ігрової діяльності, тобто розвиваються комунікативні здібності для подальшої інтеграції та адаптації в соціумі.



СОЦІАЛІЗАЦІЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ

Лемещук М. А.

викладач,

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Бурхливий темп  соціальних змін сьогодення поставив перед педагогікою актуальне і проблемне  питання  соціалізації  особистості в дошкільному дитинстві. Проблеми соціалізації дітей дошкільного віку зумовлені зміною соціокультурних умов формування особистості, суперечливим станом соціально-педагогічної теорії та практики. У сучасній соціокультурній ситуації головною домінантою є соціалізація особистості як результат її соціального розвитку та виховання, досягнення оптимальної форми соціальної активності та компетентності, що дає змогу дитині бути активним перетворювачем власного життя та довкілля, мати право свободи вибору і ставати суб’єктом власної життєдіяльності. У зв’язку з цим дошкільному навчальному закладу відводиться особлива роль – спільно з сім’єю стати провідною соціальною інституцією соціалізації, яка забезпечує запровадження соціально-педагогічного супроводу соціалізації дітей дошкільного віку, спрямовує на розвиток соціально та індивідуально значущих рис особистості та її успішне функціонування як суб’єкта власної життєдіяльності у суспільному довкіллі.

Проблеми соціалізації особистості розглядалися з філософських, соціологічних, психологічних, культурологічних, педагогічних позицій. Серед учених, які суттєво вплинули на дослідження проблеми соціалізації, слід назвати Г. Гіддінгса, Е. Дюркгейма, Е. Еріксона, Ч. Кулі, Дж. Міда, Т. Парсонса, Г. Тарда, З. Фрейда та ін. Загальній соціалізаційній проблематиці присвятили свої роботи Г. Андрєєва, Б. Вульфов, М. Євтух, В. Зеньковський, М. Лукашевич, Р. Овчарова, С. Русова, В. Семенов, О. Сухомлинська, В. Сухомлинський та ін.

У вивченні проблем соціального становлення особистості особливе місце відводиться дітям дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення, що зумовлює труднощі в процесі соціалізації, формуванням мисленнєво-пізнавальної діяльності, своєчасною мовленнєвою підготовкою до школи в цілому.

Відтак у своєму дослідженні ми поставили за мету дослідити стан проблеми соціалізації старших дошкільників із загальним недорозвитком мовлення.

Під загальним недорозвитком мовлення у дітей з нормальним слухом і первинно збереженим інтелектом слід розуміти таку форму мовної аномалії, при якій порушується формування кожного із компонентів мовної системи: фонетики, лексики, граматики. Мовний недорозвиток у дошкільників може проявлятися в різних ступенях: від повної відсутності загальновживаної мови до розгорнутої фразової мови з вираженими елементами лексико - граматичного і фонетико-фонематичного недорозвитку [11].

Теоретичні і практичні засади мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку розкрито в дослідженнях А.Богуш, Н.Гавриш, Н. Горбунова, К.Крутій, Л.Калмикова, М. Лісіна, Н.Луцан, І.Луценко, Т.Піроженко, Г.Ніколайчук, М.Шеремет[3]. Учені зазначають, що всебічний, у тому числі і мовленнєвий розвиток дітей зумовлений їх залученням у різні види діяльності. Доведена висока ефективність ознайомлення дітей з довкіллям у мовленнєвому розвитку дітей (А.Богуш, Н.Виноградова, Л.Занков, В.Ізотова, Н.Кузнєцова, Н.Орланова).

Останнім часом внаслідок повсякденного використання технічних засобів комунікації (телефонний стільниковий зв'язок, телебачення, Інтернет і так далі), високій зайнятості батьків побутовими (частіше фінансовими) родинними проблемами спостерігається зниження якості спілкування між дитиною та дорослим. Комп'ютери, Інтернет, відеотехніка, телебачення змінили життя сім'ї.

У працях А.В. Запорожця, Л.І. Божович, М.І. Лисіної, та ін. звертається увага на той факт, що спілкування дитини з дорослим є основою її психічного розвитку. Ще Виготський Л.С. говорив про те, що найбільш сприятлива атмосфера спілкування створюється в сім'ї, де з перших днів народження дитини відбувається повноцінний розвиток її особистості, її соціалізації [1].

Арбузова Л.В. у своїй статті «Развитие коммуникативных навыков и социализация детей с ОНР» визначає, що практично в усіх дітей із загальним недорозвитком мовлення існують проблеми у взаємовідносинах з оточенням, низька самооцінка, підвищена тривожність, нестійкість емоційних станів і навіть агресивність. Також є труднощі входження в колектив, недостатнє уміння враховувати в спільній діяльності ділові та ігрові інтереси партнера, та часта відмова від вступу з ним в контакт. Педагог зазначає, що діти з порушенням мовлення, а серед них і діти із загальним недорозвитком мовлення, належать до неоднорідної та чисельної групи, для якої оволодіння усним мовленням — єдиний і основний шлях особистісного розвитку [8] .

Незважаючи на увагу вчених до розвитку мовлення дошкільників, проблема соціалізації дітей дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення у педагогічному процесі дошкільного навчального закладу не була предметом спеціального дослідження. Загальне недорозвинення мовлення у дітей старшого дошкільного віку, ускладнюючи процес соціалізації, спричиняє суттєве обмеження їх спілкування та життєдіяльності в соціумі, призводить до соціальної дезадаптації.

Отже, слід визнати, що незважаючи на актуальність проблематики соціалізації з позиції сучасної педагогіки і досить широке коло науковців, що займаються дослідженням соціалізації, багато її аспектів залишаються малодослідженими.

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка