Психологопедагогічний супровід гармонійного розвитку дитини в загальноосвітніх закладах випуск II



Сторінка6/9
Дата конвертації09.03.2016
Розмір1.47 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

НАВЧАННЯ МИСТЕЦТВУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Пацалюк І.,

канд. пед. наук, доц.

Тернопільський національний

педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка
З погляду сучасної педагогічної теорії та практики навчання молодших школярів з особливими потребами вимагає використання образотворчого мистецтва як засобу естетичного розвитку особистості. Такий підхід до реалізації навчально-виховних завдань є доцільним, оскільки саме образотворче мистецтво - особлива форма вираження естетичного ставлення людини до дійсності, а твори мистецтва є відображенням навколишнього. Різноманіття видів та жанрів, колористики та композиційної побудови, художніх технік - це те що розкриває особистості багатогранність мистецтва.

Формування уявлень про видовий поділ образотворчого мистецтва в учнів молодшого шкільного віку з особливими потребами базується на ознайомленні їх із ціннісним змістом образотворчого мистецтва (соціальним, художнім та естетичним), що дає змогу:



  • набути учням знання про види мистецтва та його особливу соціальну роль,

  • сформувати вміння оціночного ставлення до прекрасного у мистецтві та навколишньому, як наслідок - розвинути власні креативні здібності.

Не менш важливим фактором є власна образотворчість школярів.

Ознайомлення учнів з видами і жанрами образотворчого мистецтва здійснюється на уроках образотворчого мистецтва систематично, протягом усього курсу навчання малюванню. Для залучення мистецьких творів вчитель має три шляхи:



  • демонстрування творів,

  • бесіди про образотворче мистецтво,

  • відтворення побаченого у власній образотворчій діяльності.

Метою цієї педагогічної діяльності є навчити молодших школярів з особливими потребами сприймати та оцінювати твори мистецтва, глибоко розуміти їх зміст та образність, допомогти дітям усвідомити мистецтво як особливу особистісну цінність, а також надати школярам чітких знань про видово-жанровий поділ сучасного візуального мистецтва. Цінним є і те, що у процесі сприйняття творів мистецтва, їх обговорення та аналізу школярі розвиваються духовно, оскільки формується їхній естетичний світогляд - інтегруюча властивість людини, у якій поєднуються емоційні та інтелектуальні сили. Її виразником є оцінна та творча діяльність, тобто особистісне бачення прекрасного в дійсності та мистецтві.

Демонстрування творів виконує двояку функцію - наочне забезпечення певної теми та показ особливостей мистецьких творів різноманітної жанровості.

Бесіди про мистецтво передбачають наступне:


  • ознайомлення з виразністю певного виду мистецтва, стилем художника, колористикою робіт тощо;

  • вираження емоційного ставлення;

  • наявність суджень (на відповідному віковому та індивідуальному рівні) відносно сказаного вище.

Зробити це учні зможуть лише тоді, коли матимуть необхідні знання, володітимуть термінами та навичками сприйняття, оцінювання, образотворчістю. Тому основою вивчення творів мистецтва є розвиток У дітей навиків сприйняття художнього образу, тобто вміння оцінювати, яке характеризується наявністю емоційності, сприйнятливості, вмінням виразити власну позицію - ставлення до творів мистецтва, ерудицією - розширенням об’єму знань і уявлень про мистецтво.

У початковій школі більшість дітей сприймають мистецтво на предметноподійному рівні, естетичне сприйняття носить наочно-дійовий характер, серед головних його особливостей - установу на безпосередньо емоційний відгук, фрагментарність. Часто сприйняття характеризується використанням стереотипів, тобто переважанням репродуктивного мислення, хоча нерідко показником естетичного сприйняття є прояв інтересу дохудожньої деталі, яка створює цілісність образу.

При формуванні знань про видовий поділ образотворчого мистецтва першочергове завдання вчителя зацікавити дітей, тобто сформувати естетичний інтерес. Для цього необхідно зорієнтувати учнів на спілкування з прекрасним у мистецтві та навколишньому, сприяти пізнанню прекрасного у житті та творах мистецтва, створити умови для творчої активності та творчого самовираження. Можливості вчителя при формуванні естетичного інтересу необмежені, тут підійде будь яка форма роботи (згідно вікового цензу та психологофізіологічних особливостей школяра), що емоційно впливає на свідомість дитини, її розум та почуття. Разом з тим кожен вчитель повинен знати і враховувати у своїй роботі антистимули інтересу – надмір репродуктивного матеріалу, домінування словесних форм роботи, повільний темп уроку, погана організація, одноманітність прийомів заохочення та оцінювання, неувага до переживань дитини.

Сприйняття мистецтва молодшими школярами з особливими потребами умовно поділяється на три фази: докомунікативна, що передбачає наявність мотивів та установок, друга – комунікативна, тобто процес споглядання, третя – посткомунікативна, на даному етапі формується оцінка, обґрунтоване судження. Наявність мотивів та установок говорить даному етапі ми повинні вчити дитину здатності бачити, чути, а не лише спостерігати. У більшості випадків діти, що прийшли у школу вже психологічно готові до цієї діяльності.

Споглядання – це перший етап у складному процесі осягнення світу мистецтва. Цей процес є безконечним. Свідомість дитини не лише відображає об’єктивний світ - будь що, що сприймається, викликає емоційний відгук, в залежності від особливостей естетичного досвіду, естетичних інтересів він може бути як активним, так і пасивним. На споглядальному етапі роботи вчителі зосереджують свої зусилля на організації безпосереднього контакту школярів зі світом прекрасного, не залежно, чи це сприйняття мистецьких творів, власних образотворчих робіт, чи сприйняття прекрасного у навколишній дійсності. Саме у спостереженні має місце єдність сприймання та мислення, оскільки воно вимагає осмислення того, що бачимо чи чуємо. Як наслідок - цілеспрямовано формується естетична оцінка побаченого.

Важливою для засвоєння інформації є і образотворчість молодших школярів з особливими потребами - малювання, аплікація, ліпка, конструювання. Такий підхід дозволить краще опанувати естетичну інформацію.

Як бачимо, формування знань про видовий поділ образотворчого мистецтва в процесі роботи з творами цього мистецтва, підкріпленій образотворчими вправами сприяє естетичному розвитку молодших школярів з особливими потребами.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ФОРМУВАННЯ МАТЕМАТИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Підлипняк І. Ю.

викладач,

Уманський державний

педагогічний університет

імені Павла Тичини
Оптимізувати, підвищити ефективність процесу формування математичної компетенції дітей дошкільного віку в різновікових групах дозволить нагальна потреба у посиленні ролі та озброєнні майбутніх вихователів відповідними інформаційно-комунікаційними технологіями.

На сучасному етапі перед майбутніми вихователями стає таке педагогічне завдання: 1) розвивати у дітей пізнавальні процеси (пам'ять, увагу, мислення, уяву); 2) формувати математичну компетенцію засобами інформаційно-комунікаційних технологій.

Щоб підвищити ефективність навчання дітей дошкільного віку, рівень математичної компетенції майбутнім вихователям необхідно опанувати такий комплекс знань, вмінь та навичок, який би дозволив впливати на рівень розвитку пізнавальної активності дітей, що стає можливим завдяки озброєнню їх цілим рядом інформаційно-комунікаційних засобів.

Основними завданнями підготовки майбутніх вихователів до формування математичної компетенції засобами інформаційно-комунікаційних технологій є: ефективне застосування засобів інформаційно-комунікаційних технологій, види технологій обробки, подання, зберігання і передачі інформації; формування знань про вимоги, що пред'являються до засобів інформаційно-комунікаційних технологій, основних принципах оцінки їх якості, навчання майбутніх педагогів дошкільної ланки стратегії практичного застосування засобів інформатизації у сфері освіти; ознайомлення із загальними методами інформатизації, адекватними потребам навчального процесу, контролю та вимірювання результатів навчання дітей дошкільного віку.

Засоби інформаційно-комунікаційних технологій використовуються у сучасному освітньому процесі, перш за все, як засоби навчання при організації різних видів навчальної діяльності.

Перелічимо основні можливості застосування засобів інформаційно-комунікаційних технологій майбутніми фахівцями вихователів щодо формування математичної компетенції дітей дошкільного віку:

1. Пошук та добір навчального матеріалу в Internet:

- малюнки, практичні завдання, додаткові відомості про застосування математики в житті, цікаві факти з історії математики, фізкультхвилинки, вірші, загадки презентації та математичні ігри, тощо.

2. Створення дидактичного матеріалу:

- таблиць, схем, асоціативних кущів, карток із завданнями, унаочнення матеріалу (за допомогою мультимедійної презентації).

3. Створення комп’ютерних ігрових вправ: (наприклад, підрахувати кількість фігур, виведених на екран, і натиснути відповідну цифрову клавішу, у записі арифметичних прикладів може бути пропущена одна з цифр, вимагається відновити запис та ін.);

4. Діагностика (пізнавальних можливостей, рівня розвитку, засвоєння матеріалу тощо).

5. Використання комплексу розвивальних, навчальних комп’ютерних і педагогічних програмних засобів.

Тому при підготовці майбутніх фахівців треба зорієнтувати їх на організацію цілеспрямованої систематичної роботи щодо організації пізнавальної діяльності дітей під керівництвом вихователя із застосуванням засобів інформаційно-комунікаційних технологій.

Застосування інформаційно-комунікаційних технологій, створить атмосферу зацікавленості, дасть можливість варіювати засобами навчання дошкільників, уникнути стандартів і забезпечить цим активну розумову діяльність, усвідомлене засвоєння знань.

Література:


  1. Дяченко С. В. Підготовка майбутніх вихователів до формування основ комп’ютерної грамотності старших дошкільників : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 “Теорія та методика професійної освіти” / С. В. Дяченко ; Луган. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – Луганськ, 2009. – 20 с.

  2. Павлюк Т. О. Комп’ютер як засіб навчання лічби дітей старшого дошкільного віку / Т. О. Павлюк // Інформаційні технології в професійній діяльності : матеріали V Всеукр. наук.-практ. конф. – Рівне : РВВ РДГУ, 2011. – С. 43–44.



ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО ВИХОВАННЯ

ЕМОЦІЙ У ДІТЕЙ

Поліщук О. В.

канд. пед. наук, доц.

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
Проблема формування особистості є фундаментальною у педагогічній, соціальній та культурній сферах життя. Адже всі перетворення, що відбуваються в суспільстві взагалі та у сфері освіти зокрема, пов’язані з особистістю – дійовою особою та суб’єктом суспільного процесу. У нормативних документах, які регламентують освітню діяльність, а саме: в Законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства», Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ ст., визначено основні принципи освіти в нашій державі, які передбачають орієнтацію на особистість. Саме тому в оновленому Базовому компоненті дошкільної освіти особистісний розвиток дошкільника визначений пріоритетним.

Ми, педагоги, маємо не випускати з поля зору ті фундаментальні засади, на яких ґрунтується формування особистості і які залишаються практично незмінними протягом століть. Саме тому в центрі нашої уваги є глибокофілософські педагогічні погляди Василя Сухомлинського. Є мудре китайське прислів’я: щоб нагодувати людину на один день, треба дати їй рибу, а якщо на все життя – треба навчити її ловити рибу. Відтак, озброюючи молодших школярів і дітей старшого дошкільного віку знаннями, формуючи у них необхідні компетенції та навички, не можна забувати і про їхній внутрішній стан, духовний світ, потреби, цінності, бажання, радості й розчарування.



У своїх працях В. Сухомлинський звертає увагу педагогів на такі провідні аспекти у системі виховання дитячих емоцій:

  • емоційну культуру неможливо сформувати без постійного духовного спілкування педагога і дитини, без взаємного проникнення у світ думок, почуттів та переживань один за одного;

  • незамінним емоційним стимулом думки є процес різнобічного пізнання оточуючої дитину дійсності: «Важливо, щоб джерелом думки і почуттів було пізнання явищ природи, її краси» [1, с. 557];

  • істина, в якій узагальнюються предмети і явища навколишнього світу, стає особистісним переконанням дітей за умови, що вона одухотворена яскравими образами, які впливають на почуття. Неоціненним у цьому сенсі є мистецтво у найширшому розумінні цього поняття. Василь Сухомлинський стверджував, що «Мистецтво – це час і простір, в якому живе краса людського духу. Як гімнастика виправляє тіло, так мистецтво випрямляє душу» [3, с. 544], а «Розглядання картини – це поглиблене пізнання речей і – що особливо важливо – пізнання світу почуттів» [1, с. 558].Василь Олександрович зазначав: «Щоб розуміти, переживати й любити живопис, людині треба пройти тривалу школу почуттів саме в світі природи. Вже в роки дитинства кожен має вчитися відкривати красу природи, щоб духовне життя дитини і природи немовби поєднувались інтелектуальними, емоційними, творчими нитками» [1, с. 557];

  • однією із найтонших педагогічних якостей дорослого є уміння дати дитині можливість самостійно поміркувати;

  • в основі навчання має бути яскравий інтерес самої дитини щодо засвоєння нових знань, який тісно пов'язаний із грою, де ніхто не вимагає обов’язкового запам’ятовування;

  • у дітей необхідно постійно підтримувати віру у свої сили, кожне завдання має бути хоча б маленьким кроком уперед; від того, як почуватиметься дитина, піднімаючись на першу сходинку пізнання, що вона відчуває, що переживає, залежатиме весь подальший шлях до знань;

  • найголовніше, про що повинен дбати педагог у роботі з дітьми, – це оптимістична і життєрадісна основа в усіх сферах освітнього процесу, бо лише на такій основі можна збудувати міцну споруду, яка носить назву «особистість»;

  • дитяча душа і серце чуттєві до заклику творити добро і красу, приносити радість у навколишній світ; якщо дитина відчуває, що своїми вчинками приносить радість (людям, тваринам, рослинам тощо), вона навчається співвідносити власні бажання з інтересами людей і суспільства. І саме це є основою виховання людяності, милосердя, співчуття і доброти. Часткою духовного життя Василь Олександрович вважав дитяче малювання. Він стверджував, що «Діти не просто переносять на папір щось із навколишнього світу, а живуть у цьому світі, входять у нього як творець краси, дістаючи насолоду від неї» [2, с. 53-54];

  • діти не можуть жити без радощів, без позитивних емоцій;але радощі мають бути не безтурботними, адже справжні любов і доброта народжуються тільки в серці, яке переживає за долю іншої людини (істоти);такі емоції як чуйність, милосердя, доброта, співпереживання, вразливість душі і серця формуються в дитинстві. Якщо дитячі роки втрачено для виховання вищезазначених емоцій – то загубленого вже ніколи не повернути.

Добре було б, якби вищеозначені заповітні ідеї Великого Педагога стали святими заповідями для кожного дорослого, який плекає підростаючі покоління.

Література:

  1. Сухомлинський В. О. Живопис. Вибрані твори. В 5-ти т. – Т. 3 / В. О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1977. – С. 557 – 565.

  2. Сухомлинський В. О. Кожна дитина – художник. Вибрані твори. В 5-ти т. – Т. 3 / В. О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1977. – С. 53 – 55.

  3. Сухомлинський В. О. Мистецтво. Вибрані твори. В 5-ти т. – Т. 3 / В. О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1977. – С. 555.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ПСИХІЧНИХ ПРОЦЕСІВ У ДОШКІЛЬНИКА

Попиченко С.С.

канд. пед. наук, доц.,

Уманський державний педагогічний

ї університет імені Павла Тичини

Сучасна система вітчизняної дошкільної освіти все більше орієнтується на інноваційні стратегії у пошукові підходів, спрямованих на гуманістичну, особистісно-орієнтовану модель організації педагогічного процесу. У той же час практика доводить, що умови нормального розвитку дитини можуть порушуватися внаслідок відсутності необхідної індивідуальної психолого-педагогічної уваги до унікальності, неповторності особистості кожної дитини. Натомість сьогодні у системі дошкільної освіти все більше уваги має приділятися вивченню та аналізу потенційних можливостей особистості дитини, передумов її гармонійного психічного, фізичного і духовного розвитку.

Разом із формуванням гуманістичної спрямованості освіти отримала широкого поширення ідея психолого-педагогічного супроводу розвитку дітей, яка виникла в межах проблеми надання ефективної кваліфікованої психологічної допомоги.

Згідно з тлумачним словником, термін «супровід» позначає дію, що є супутньою будь-якому явищу. У психології «супровід» – це системна комплексна технологія соціально-психологічної допомоги особистості (Г.Л.Бардієр, О.І. Казакова, Н.А. Менчинська, B.C. Мухина, Ю. В. Слюсарев, І.С. Якиманська та ін.).

Супровід в умовах дошкільного навчального закладу – це створення простору становлення дитини з метою оптимізації її розвитку у взаємодії з оточуючим світом. Він розглядається як паралельний до процесу навчання, виховання і розвитку процес створення комфортних умов і технологічного забезпечення входження дитини до світу культури, її соціалізації [1].

Психолого-педагогічний супровід в дошкільному навчальному закладі передбачає такі об’єкти:

1) психолого-педагогічний супровід дітей. Предметом супроводу виступають: особистість, пізнавальні психічні процеси, емоційно-вольова сфера, дитячо-батьківські взаємини, стосунки з вихователями і педагогами. Засобами супроводу є: групові та індивідуальні заняття, ігри, вправи, спільна діяльність з дорослими;

2) психолого-педагогічний супровід батьків. Предметом супроводу виступають: дитячо-батьківські взаємини, стосунки батьків з вихователями і педагогами, з працівниками дошкільного навчального закладу. Засобами супроводу є: індивідуальні та групові консультації, батьківські збори, засідання батьківського клубу, спільні заняття з дітьми;

3) психолого-педагогічний супровід педагогів і вихователів. Предметом супроводу виступають: стосунки в колективі, взаємини з дітьми, взаємини з батьками, професійна діяльність. Засобами супроводу є: консиліуми, індивідуальні та групові консультації, семінари-практикуми, ділові ігри.

4) психолого-педагогічний супровід освітнього процесу. Предметом супроводу виступають: вікові паралелі, взаємини з родиною, зв’язки і школою, взаємодія педколективу і адміністрацієї. Засобами супроводу є: консиліуми, семінари-практикуми, ділові ігри, спільні заходи з батьками.

Таким чином, ми визначаємо психолого-педагогічний супровід як модель діяльності педагога-психолога в дитячому освітньому закладі, спрямовану на оптимізацію індивідуально-особистісного розвитку дошкільника при взаємодії з оточуючим світом. Ми зазначаємо, що психолого-педагогічний супровід передбачає: задоволення базових потреб дитини; забезпечення в дошкільному навчальному закладі психологічної і соціальної безпеки; задоволення первинних інтересів дошкільника; оперативну допомогу у вирішенні індивідуальних проблем, пов’язаних із засвоєнням навчальних програм, прийняттям правил поведінки в освітньому закладі, міжособистісну комунікацію з дорослими і однолітками; формування готовності бути суб’єктом власної діяльності.

Діяльність вихователів, психолога дошкільного навчального закладу передбачає поглиблене вивчення особливостей розвитку пізнавальної сфери дитини. Завдяки пізнавальним психічним процесам дитина одержує знання про навколишній світ та про себе, засвоює нову інформацію, запам’ятовує, розв’язує певні завдання. Серед них виділяють відчуття і сприймання, пам'ять, мислення, уяву. Необхідною умовою успішного перебігу психічних процесів є увага. Мова і мовлення постають одним із засобів мислення та розуміння [2]. Розвиток пізнавальних психічних процесів значною мірою забезпечує досягнення мети організованої дошкільної освіти – підготовки дітей до навчання у школі. Інтелектуальна складова готовності до школи тісно пов'язана з індивідуальними особливостями розвитку та потенційними можливостями особистості дошкільника [3]. Наразі результати спостережень показують, що з кожним роком зростає кількість дітей з яскраво виявленою нерівномірністю розвитку пізнавальних процесів, з порушеннями у сфері дитячо-батьківських взаємин, з труднощами в мовленнєвому розвитку, з відхиленнями в розвитку особистісних структур.

Тому психолого-педагогічний супровід розвитку пізнавальних процесів у дошкільному віці має свою специфіку. На наш погляд, доцільно розробити таку систему діяльності вихователів, психолога, яка дозволяла б ефективно реалізувати індивідуально-особистісний потенціал кожної дитини.

Аналіз варіантів і тактик супроводу розвитку пізнавальних процесів дошкільників дозволив більш чітко розподілити функції супроводжуючих згідно з предметом супровідної діяльності.

Функціональні обов'язки адміністрації: створення умов для здійснення і функціонування системи психолого-педагогічного супроводу; надання методичної допомоги психологу і вихователю; організаційна допомога в проведенні діагностичної та корекційно-розвивальної роботи; участь у проведенні супровідної роботи, що передбачає розвиток пізнавальних процесів.

Функціональні обов'язки вихователя вікової групи: збір інформації про психолого-педагогічні аспекти статусу дошкільника (власні спостереження, бесіди, анкетування); участь у розробці стратегії супроводу; проведення конкретних форм виховної роботи; консультування батьків з питань супроводу розвитку пізнавальних процесів дошкільників.

Функціональні обов'язки психолога дошкільного навчального закладу: створення умов для продуктивного особистісного розвитку дитини; допомога в засвоєнні методів пізнання, спілкування, розуміння себе та інших; систематичне відстеження психолого-педагогічного статусу дошкільнят; надання фахівцям супроводу необхідної інформації про конкретних дітей і вікові групи, участь у розробці стратегії супроводу, планування спільної роботи з вихователями та батьками; здійснення корекційно-розвивальної, консультативної та інших видів психологічної роботи.

Функціональні обов'язки батьків: трансляція певних цінностей (релігійних, етичних тощо) і контроль за їх засвоєнням; створення умов для оптимального фізичного і психічного розвитку в сім'ї; надання необхідної інформації психологу і вихователю про дитину, співпраця з ними у вирішенні проблем розвитку; участь у групових консультаціях та індивідуальних заняттях з дитиною.

У результаті проведеної дослідно-експериментальної діяльності ми прийшли до наступних висновків:

• Процес психолого-педагогічного супроводу розвитку пізнавальних процесів у дошкільному віці розглядається як подолання невідповідності між виховним і навчальним середовищем та біологічними і соціальними можливостями дитини.

• Предметом психолого-педагогічного супроводу в дошкільному віці виступає формування пізнавальних процесів з позиції загальнопсихологічних закономірностей розвитку інтелекту та міжфункціональних зв'язків вищих психічних процесів.

• Зміст роботи, що забезпечує розвиток пізнавальних процесів дошкільників, спрямований на вдосконалення: вікових показників розподілу і стійкості уваги; компенсаційного обсягу короткочасної пам'яті та інших мнемічних властивостей, що дозволяють подолати нерівномірність розвитку розумових процесів; уміння встановлювати зв'язки між предметами і явищами; творчої уяви, яка компенсує нерівномірність розвитку пізнавальних процесів і слабкий розвиток мовлення.

• Ефективність психолого-педагогічного супроводу розвитку пізнавальних процесів визначається орієнтацією діяльності педагога на зону актуального розвитку індивідуально-особистісних особливостей дитини з метою розпізнавання і формування позитивної спрямованості і переструктурування міжфункціональних зв'язків у пізнавальних процесах.

• Результати дослідно-експериментально роботи підтвердили припущення про те, що, змінюючи методику взаємодії з дошкільниками, можна значно зменшити або подолати нерівномірність розвитку пізнавальних процесів за умови комплексного впливу на досліджуваний феномен, а також спільної роботи з батьками вихованців.

• Якісний аналіз результатів подальшого спостереження дозволив зробити висновок про тривалість ефекту психолого-педагогічного супроводу. Цей факт безпосередньо пов'язаний з типом ставлення дорослих до дитини. Зацікавленість дорослих в подальшому розвитку дошкільника істотно впливає на ефективність занять і тривалість ефекту розвитку. Збереження ефекту залежить і від спрямованості психолого-педагогічного супроводу розвитку пізнавальних процесів. Якщо враховуються особистісні структури, індивідуально-типологічні особливості, то ефект буде тривалішим.

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка