Психологопедагогічний супровід гармонійного розвитку дитини в загальноосвітніх закладах випуск II



Сторінка9/9
Дата конвертації09.03.2016
Розмір1.47 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

СІМЕЙНІ ТРАДИЦІЇ У ФОРМУВАННІ

МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ ДОШКІЛЬНИКІВ

студентка 5курсу,

Чорнобай Наталія

науковий керівник

к.п.н, доцент Бабій І.В.

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини
В умовах переорієнтації суспільства на демократичні основи розвитку відбувається оновлення соціальних відносин, переосмислення світоглядних понять, моральних принципів життя. Одна з причин духовної нестабільності окремої людини і суспільства в цілому – руйнування ідеалів, внаслідок чого відбувається моральна дезорієнтація особистості. Головні інститути соціалізації та виховання перебувають на етапі змін, перетворень і пошуку нових моральних орієнтирів. У цей час філософи, соціологи та педагоги звертають увагу на найбільш стійкі суспільні явища – сім’ю і традиції.

В українському суспільстві гостро стоять питання щодо підвищення ролі сім’ї та ефективності її впливу на становлення моральної свідомості дітей. Сім’я є природнім середовищем, в якому справляють взаємний вплив погляди декількох поколінь, еволюціонують, особливо в умовах радикальних змін у суспільстві, стосунки між батьками, сімейні правила, традиції. Вони закладають основи характеру, виробляють світогляд і певні норми моральної поведінки підростаючого покоління.

Засвоєння моральних норм і формування особистості починається в родині із самого народження, є важливим у будь-якому віці, а особливого змісту вони набувають у період юнацтва. У старшому дошкільному віці процеси фізичного, психічного, соціального розвитку є найбільш складними. У дітей формується здатність до самостійного мислення, вчинків, оцінки, саморегуляції та самовиховання. Вони здатні до формування усвідомлених особистісних моральних установок, цінностей, відповідного стилю поведінки.

Залучення особистості до моральних цінностей починається з повсякденного спілкування в сім’ї, із засвоєння її звичаїв і традицій. У концепції “Сім’я і родинне виховання” зазначено, що одним із завдань сучасного сімейного виховання є засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємостосунків між близькими людьми та забезпечення духовної єдності поколінь, збереження сімейних традицій. Традиції, які є носіями багатовікового духовного досвіду, дають можливість особистості знайти стійку морально-психологічну опору.

Сімейні традиції є поєднанням суспільних традицій у тій мірі, в якій вони відображаються в житті сім’ї, та специфічних норм і правил, прийнятих у кожній конкретній родині з унікальними для кожної окремої сім’ї культурно-історичними ознаками. Вони виступають як певні моделі поведінки, культурні зразки та норми моральних відносин. Їх існування у сім’ї залежить від характеру стосунків, діяльності та впливу соціокультурних та педагогічних чинників.

Освітньо-виховна роль сімейних традицій полягає у гармонійному поєднанні новаторства у моральному вихованні з опорою на апробовану спадщину і систему цінностей національної та світової культури, передачі та збереженні матеріальних, духовних і культурних цінностей та закріпленні важливих соціальних форм поведінки і нормативної діяльності. Вони встановлюють активний діалог і міцні стосунки між поколіннями в сімейно-родинному колі, є ефективним способом непрямого впливу на розвиток особистості, збагачують та удосконалюють процес морального виховання. Отже, становлення системи моральних цінностей старшокласників може бути ефективним завдяки використанню сімейних традицій як засобу морального виховання в родинному колі.

Водночас, існує ряд діалектичних протиріч, які пов’язані з тим, що освітньо-виховний потенціал сімейних традицій недостатньо вивчений і не має належного практичного втілення. Зокрема є протиріччя між існуючим розумінням ролі та значення традицій, як засобу виховання і недостатнім обґрунтуванням педагогічних засад використання сімейних традицій у формуванні моральних цінностей дошкільників; між існуючою практикою епізодичного звернення до цього питання у школі і необхідністю забезпечення системної і послідовної підготовки батьків до використання традицій сім’ї у моральному вихованні; між досвідом інтуїтивного використання сімейних традицій у вихованні дітей і потребою упровадження ефективної методики впливу на формування моральних цінностей дошкільників засобами сімейних традицій.

Можна виділити декілька напрямів наукового пошуку, у межах яких вченим вдалося отримати конкретні результати. Зокрема, психолого-педагогічні проблеми морального виховання в родині вивчали І.Бех, Л.Бойко, Л.Драчук, В.Кравець, І.Кошлань, Г.Наумчук, Л.Синютка, Т.Троіцький. Основи родинного виховання досліджували Т.Алексєєнко, В.Іова, Л.Красномовець, А.Марушкевич, Л.Повалій, В.Постовий. Формуванню сімейних взаємин і педагогічної культури батьків присвятили свої праці О.Звєрєва, О.Калюжна, Л.Києнко-Романюк, І.Савченко, І.Трубавіна, Т.Ушеніна. Можливості засвоєння старшокласниками моральної культури розглядали В.Бутенко, І.Гоян, Я.Кальба, Т.Латишєва, Л.Михайлова, О.Рудіна, Т.Сущенко, Г.Шевченко та ін.

Аналіз джерельної бази дає можливість констатувати, що сьогодні існують вагомі і переконливі наукові дослідження проблеми сімейного і морального виховання дітей. Але питання про можливості використання сімейних традицій у цьому процесі залишаються ще недостатньо вивченими. Одним із них є виявлення особливостей сімейних традицій і можливостей їхнього впливу на формування моральних цінностей дошкільників.

У галузі суспільних наук чимало робіт присвячено аналізові різного роду конкретних традицій, переважно релігійної та етнокультурної спрямованості. Педагогічні дослідження виховної ролі сімейних традицій проводилися в основному з погляду забезпечення їх національного характеру. На жаль, в сучасній теорії та практиці виховання відсутні обґрунтування поняття сімейних традицій, їх змісту і функцій, характеру впливу на становлення системи моральних цінностей дітей дошкільного віку, відповідні методичні розробки і рекомедації щодо використання традицій сім’ї у вихованні старших дошкільників, не визначені роль та система діяльності дошкільного закладу у цьому процесі.

Встановлено, що в умовах демократичного розвитку українського суспільства особливої гостроти й актуальності набуває проблема використання сімейних традицій у формуванні моральних цінностей дітей, які виступають як певні моделі поведінки, культурні зразки та норми людських відносин, гармонійно поєднують новаторство у моральному вихованні з опорою на апробований досвід та систему цінностей національної та світової культури, зберігають, передають і примножують матеріальні, духовні та культурні надбання, встановлюють плідний діалог та міцні стосунки між поколіннями в сімейно-родинному колі, є ефективним способом прямого та опосередкованого впливу на розвиток моральної свідомості особистості.

Література:

Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник. -К.: ІЗМН, 1998. -204 с.

Бех І.Д. Від волі до особистості // Педагогіка і психологія, 1997.- №1.-С.126.

Бичко І.В. Свідомість як духовна діяльність // Філософія:Підручник. -К.: Либідь, 2001. – С.144-193.


ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ‘Я – ОСНОВА МАЙБУТНЬОГО

ЖИТТЯ ДИТИНИ

Шпильова М.О.

викладач Уманського гуманітарно-педагогічного

коледжу ім.. Т.Г.Шевченка
Здоров'я – найголовніша цінність не лише окремої людини, а й усього суспільства. Люди продовжують своє життя в дітях, онуках, втілюють в них те, що не вдалося зробити самим. На сьогоднішній день в Україні все більше почала приділятися увага психічному здоров'ю дітей та суспільства в цілому. Валеологія, як наука та навчальний предмет, стає важливим інтегративним курсом в усіх ланках освіти, першою з яких є дошкільна освіта.

Основна мета валеологічної освіти - зберегти і зміцнити здоров'я дітей, покращити психічний розвиток, формуючи у дітей та їх батьків валеологічний світогляд, виховуючи свідоме і дбайливе ставлення до власного здоров'я як головної умови повної реалізаціїіінтелектуального, психічного і фізичного потенціалу особистості, її духовного розвитку.

У Статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я записано: "Здоров'я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад".

Неврівноважена психіка - головна причина дезадаптованості, тривожності та девіантної поведінки дітей. Своєчасна діагностика дає змогу з'ясувати причини відхилення в особистісному розвитку та розпочати профілактичну роботу зізбереження психічного здоров'я дітей.

Виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, психічний розвиток та формування засад здорового способу життя, зміцнення фізичного та психічного здоров'я дитини є одним із пріоритетів освіти.

Близько десяти державних програм спрямовані на пропаганду здорового способу життя дітей та молоді.

"З кожним роком в Україні спостерігається погіршення стану здоров'я дітей: хворобливість, відхилення в роботі внутрішніх органів, зниження рухової активності, 90% учнів-випускників - не здорові, мають ті чи інші відхилення в здоров'ї".

В Україні розпочалося реформування системи освіти. Визначено стратегічні напрями, основні засади, зокрема гуманізацію та гуманітаризацію. Нова школа повинна із сутодидактичної стати виховною. Нинішня школа, вважає Є.Коваленко, розлучає розум і серце. Дітей навчають азів і мало приділяють уваги тому, що вони відчувають. Їх орієнтують лише настандарти книжного навчання, не пов'язаного із завданням формування людського характеру, творчого потенціалу особистості дитини, її самопізнанням, самовизначенням та самореалізацією[12].

За такої ситуації, коли особистість дитини розглядається лише в одній площині — площині навчаючого об'єкта (а не суб'єкта навчально-виховної діяльності), можливі різні дидактогенії. У психологічному словнику під ред. А.В.Петровського дидактогенія визначається як «викликаний порушенням педагогічного такту з боку вихователя (педагога, тренера, керівника і т.д.) негативний психологічний стан дитини (пригнічений настрій, страх, фрустрація тощо), який негативно впливає на його діяльність та стосунки».

Дидактогенний невроз можна охарактеризувати як нервово-психічний розлад особистості дитини, основною причиною якого є порушення значущих для неї стосунків вихователь-дитина, а патогенним чинником може бути неправильна поведінка педагога, наприклад, будь-які необережні слова на адресу дитини.

Сильна перевтома, перенавантаження також можуть ставати причиною виникнення невротичних розладів. Вступ до школи — переломний момент у житті дитини. Успішність навчання в школі залежить від особливостей виховання в сім'ї, її рівня підготовленості до школи. Ось чому діагностика психічного здоров'я дітей важлива саме в дошкільному віці.

Пріоритетним завданням системи освіти є виховання людини в дусі відповідального ставлення до власногоздоров'я і здоров'яоточуючих як до найвищої індивідуальної і суспільної цінності. Це здійснюється шляхом розвитку валеологічної освіти, повноцінного медичного обслуговування, оптимізації режиму навчально-виховного процесу, створення екологічно сприятливого життєвого простору.

Отже, в усіх ланках системи освіти шляхом використання засобів оздоровчої роботи закладаються основи для забезпечення і розвитку фізичного, психічного, соціального та духовного здоров'я кожного члена суспільства.

Література:

1. Дем'янюк Т. Духовна культура всистемішкільноїосвіти й виховання / Педаг. газета. - 2001. - №6. - С.4.



2. Коваленко Є. Проблема фізичного і психічного здоров'я школярів / Педаг. газета.-2001.-№6.-С.5.
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка