Р. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту



Скачати 363.28 Kb.
Сторінка2/2
Дата конвертації16.03.2016
Розмір363.28 Kb.
1   2

Зафіксовані й незафіксовані норми

Зафіксованими будемо називати норми редагування, записані у найрізноманітніших довідниках. Проте поряд із зафіксованими існує ціла низка незафіксованих, яких, тим не менше, строго дотримуються у видавничій практиці (це так званий видавничий "фольклор", який редактори усно передають із покоління в покоління).

Прикладом незафіксованої норми може бути те, що в СРСР у книгах не рекомендували висловлювати подяку особам, які надихали авторів їх створювати (матерям, дружинам, секретарям, колегам-ученим і т. д.). Ще одним прикладом незафіксованої норми, яка існувала в СРСР, було положення про те, що будь-які важливі праці, в тому числі й наукові, варто було починати з посилань на матеріали останнього партійного з’їзду чи на класиків марксизму-ленінізму.

Або: на часі журналістові не рекомендують критикувати ЗМІ, кореспондентом якого він є.

Незафіксовані норми не мають юридичного статусу, проте їх традиційно дотримуються.
Обєктивні та субєктивні норми

Зафіксовані норми переважно є обєктивними, бо вони відтворюють явища, факти, зв’язки незалежно від мови реципієнтів, їх тезаурусів, а також часу, місця й ситуації сприйняття повідомлень. Прикладом об’єктивно існуючої норми може служити така закономірність: близько 90% реципієнтів завжди сприймають іменник, що стоїть на початку речення, як такий, що має форму називного відмінка, навіть якщо автор вжив його в будь-якому непрямому відмінку (звичайно, йдеться про іменники, що в різних відмінках мають омонімічні форми).

Суб’єктивні норми базуються на оказіональних значеннях слів, уподобаннях стосовно синонімів та синтаксичних конструкцій.
Лінгвістичні норми редагування художніх текстів

У людському суспільстві природна мова є єдиним універсальним засобом спілкування авторів з реципієнтами, тобто засобом передачі (носієм) інформації. Саме тому лінгвістичні норми та критика художніх текстів порівняно з іншими досліджені й зафіксовані особливо повно.

Відхилення від норм літературної вимови під час передачі повідомлень на радіо й телебаченні іноді може спотворити інформацію. Тому перед тим, як диктори подадуть повідомлення в прямому ефірі, редактори радіо й телебачення повинні належним чином їх відредагувати.


  • Для усіх часто вживаних слів знаком наголосу (') слід вказати правильний варіант наголошення, а для рідковживаних, — крім наголошення, ще й вимову, використовуючи для цього нормативну літературу.

  • У власних назвах — антропонімах (іменах, прізвищах), топонімах (назвах географічних об’єктів, крім водних) і гідронімах (назвах водних об’єктів) — слід вказати правильний наголос згідно з нормами української фонетики.

• Поряд із іншомовними словами, які в оригіналі не перекладені (наприклад антропоніми, назви фірм тощо), треба подати їх транскрипцію максимально близькими за вимовою літерами української мови.

Для встановлення фонетичного звучання редактор повинен звертатися до транскрипцій у словниках відповідних мов або до перекладача.



  • Поряд із абревіатурами, що утворені з початкових літер слів, редактор повинен записувати їх звучання так, як ці літери вимовляють в алфавіті.

  • У випадках, коли речення залежно від поділу на синтагми може набувати різного змісту, редактор повинен указувати необхідність паузи між: словами спеціальним знаком (/).

Два паралельні методи контролю лінгвістичних норм чи критика художніх текстів

Норми для рівня графем фіксують у формі правил орфографії та у формі укладених на їх основі різноманітних орфографічних словників (словників загальновживаних слів, власних імен, географічних назв, іншомовних слів, термінів, а також скорочень, каталогів найменувань і марок виробів тощо). Обидва паралельні способи задання норм написання — у формі правил та у формі словників — для редактора є однаково чинними.

З однакової чинності двох способів фіксації норм випливає, що редагування на рівні графем можна проводити двома методами: положеннєвими (згідно з правилами орфографії) та списковими (згідно з орфографічними словниками).

Коли порівнювати ці два способи, слід відзначити, що словники завжди охоплюють більше випадків написання, ніж це передбачають правила, а тому подають варіанти (наприклад, дублетні форми), не регламентовані правилами. Та й не завжди всі винятки у правилах перелічують. Крім того, використання правил на відміну від використання списків передбачає виконання над словами певних семантичних дій, що іноді складно й неоднозначно (для користування словником достатньо лише розшукати слово в словнику та порівняти два варіанти його написання). Ураховуючи сказане, редакторові під час опрацювання повідомлень, звичайно, простіше й доречніше користуватися не правилами, а словниками.

Проте й словники не вирішують проблему написання слів у повідомленнях на всі сто відсотків. Так, вони не фіксують художніх чи науково-технічних неологізмів, які вперше в якомусь повідомленні вжив певний автор.

Будь-які загальновживані високочастотні слова перекладачу найдоцільніше перевіряти списковими, а неологізми (вузько спеціальні низькочастотні слова)—положеннєвими методами. Це забезпечить найвищу ефективність критику і редагування художніх текстів.


Норми для рівня морфем

Слова складаються з однієї — п’яти морфем. До їх числа відносять префікси, корені, суфікси, флексії (закінчення) та постфікси (частки, що входять до складу слова).

Стосовно засобів словотвору редактор та перекладач повинні контролювати: 1) стилістичну приналежність морфем; 2) семантичні особливості морфем; 3) продуктивність морфем; 4) довжину морфем.

Абревіатурний спосіб словотвору є нормативним для офіційних, наукових, популярних, інформаційних, виробничих (технічних) довідкових повідомлень та, частково, публіцистичних (письмових) і навчальних повідомлень. У повідомленнях радіо й телебачення абревіатури, крім частовживаних, слід подавати лише в розгорнутому вигляді.

У кожному конкретному випадку редактор та перекладач повинні визначати стилістичні характеристики засобів словотвору за допомогою довідкової чи наукової літератури.

Словниковий склад повідомлення

Словниковий склад повідомлення контролюють комбінованим списково-компаративним методом, тобто порівнюють слова, що є у повідомленні, з тими, які є в словнику реципієнта.

Звичайно, словники реципієнтів постійно змінюються, причому в напрямі поповнення. Крім того, слід враховувати, що слова повідомлень не можуть входити у словник реципієнта на всі 100% .

Норма редагування та критика текстів встановлює, що в повідомленні можна використовувати будь-яке слово лише тоді, коли воно є в словнику реципієнта. Проте така норма надто загальна, навіть більше — формальна. Справа в тому, що в мові, як відомо, слова мають одночасно декілька значень, тобто є полісемічними. Для явищ полісемії встановлено, що чим частіше слово використовують у мові, тим більше значень воно має. Тому подану вище норму слід уточнити.

Цього, здавалось би, простого правила іноді важко дотриматися, як, наприклад, у дитячій літературі, де часто можуть виникнути згадані труднощі (так, автори можуть використовувати рідковживані значення слів, що не відомі дітям). На жаль, для української мови ще не створені частотні словники значень слів, на підставі яких можна хоча б опосередковано судити, чи доступні певним групам реципієнтів деякі значення слів. Тому контролювати вживання різних значень слів редакторам доводиться лише інтуїтивно, використовуючи методи творчого редагування.

Ще одна трудність контролю словникового складу повідомлення полягає в тому, що редактор повинен чітко розрізняти вживання слів, які одночасно належать як до лінгвістичного, так і до термінологічного словника, і, відповідно, мають різні значення (лінгвістичне й термінологічне).

Використовуючи в повідомленні нові значення відомих реципієнтам слів, ці значення, як правило, не пояснюють, розраховуючи на те, що реципієнти здогадаються про них самі. Щодо термінів, то в аналогічних ситуаціях їх нові значення завжди пояснюють.

До винятків із цього загального правила належать випадки, коли: а) реципієнтові відомий корінь слова; б) контекст дає змогу однозначно встановити значення слова (воно найімовірніше належить до периферійної лексики).


Точність слововживання

Найперше розглянемо, які основні значення у мові мають слова. До цих значень належать:



  • семантичне пряме (фіксують у тлумачних словниках у максимально можливому обсязі; часто слова мають по декілька таких значень; їх називають полісемічними);

  • семантичне переносне (частково фіксують у словниках; використовують у тропах; див. нижче);

  • граматичне (задається значенням морфем слова, морфологічною формою в реченні, синтаксичною роллю в реченні, синтаксичними валентностями тощо);

  • стилістичне (вказує на належність слова до певних стилів);

  • емоційне (визначається значенням на шкалі, що його має слово в переважної більшості носіїв мови; шкала повинна мати значення від негативних до нейтральних і аж до позитивних, наприклад від -3 до +3, від -5 до +5 тощо);

  • ідеографічне, в тому числі асоціативне (по-перше, визначається місцем слова в ієрархічному словнику мови, а, по-друге, його зв’язками — родовидовими, причинно-наслідковими, асоціативними тощо).

У мовленні (тобто під час передачі повідомлення від автора до реципієнта) — на відміну від основних у мові — слова набувають додаткових значень. До цих значень належать такі.

1. Індивідуальне авторське. Завжди існує в словнику автор більшою чи меншою мірою стосовно будь-якого слова; реалізується під час генерування автором художнього тексту. Значною мірою залежить від життєвого досвіду автора.

2. Контекстуальне. З'являється в слові після його введення до складу повідомлення; визначається лівостороннім контекстом слова.

Якщо ЗМІ тисячі разів подаватимуть такі повідомлення, то в реципієнтів за цим словом закріпиться вже не тимчасове, а постійне негативне значення. Після сотень тисяч таких повідомлень у суспільстві запанує законодавчий нігілізм та може виникнути анархія.

3. Індивідуальнереципієнтське. Завжди існує в словнику реципієнта стосовно будь-якого слова; реалізується під час сприймання повідомлення реципієнтом. Як і авторське, істотно залежить від життєвого досвіду реципієнта.

Обидва індивідуальних значення (авторське та реципієнтське) можуть бути тотожними основному словниковому (семантичному, граматичному, стилістичному, емоційному та ідеографічному), але можуть і відрізнятися від нього. Крім того, індивідуальні значення можуть також суттєво відрізнятися одне від одного.

Під час передачі повідомлення від автора до реципієнта у значенні слова відбуваються такі зміни: 1) після генерування автором повідомлення слово втрачає авторське значення; 2) у повідомленні слово набуває контекстуального значення; 3) у процесі сприймання реципієнтом повідомлення слово, крім основного та контекстуального, набуває ще й реципієнтського значення. Очевидно, що наявність у словах індивідуального авторського значення суттєво утруднює процес комунікації. Сигналом про втрату такого авторського значення може служити частково неточне слововживання, яке редактор повинен обов’язково виправляти. Що ж стосується виникнення індивідуальних значень слова під час сприймання в реципієнта, то редактор не може на них впливати взагалі.

Існують також стилі (до їх числа належать художній та публіцистичний), де значення слів можуть відхилятися від загальноприйнятих. Такі явища мають прогнозовані, а, отже, унормовані механізми реалізації, оскільки йдеться не про пряме, а про переносне значення слів. Деякі з цих значень зафіксовані в тлумачних словниках. Типові механізми реалізації переносних значень слів використовують у найрізноманітніших тропах: алегорії, гіперболі, іронії, літоті, метафорі, метонімії, синекдосі, персоніфікації, перифразі, порівнянні, епітеті тощо.

Про точність слововживання у повідомленнях пишуть у багатьох роботах. При цьому за основу для визначення ступеня точності беруть контекст і словник. Враховуючи сказане, запропонуємо таке означення: точність слововживання це ступінь відповідності значення слова у повідомленні його значенню в тлумачному словнику. Будемо розрізняти такі ступені: точне, частково неточне та повністю неточне слововживання.

Контролювати точність слововживання можна лише когнітивними методами.


Урізноманітнення лексики художніх текстів

Як вказано, реципієнти керуються емоційними та естетичними, а також пізнавальними та навчальними мотивами сприймання. Залежно від цих мотивів норми щодо урізноманітнення лексики у художніх текстах повинні бути різними.

Художні тексти, як правило, належать до образних чи образно-понятійних. Лексику в образних повідомленнях слід максимально, а в образно-понятійних — помірно урізноманітнювати. Для урізноманітнення лексики художніх текстів редакторові та перекладачу слід використовувати якомога більше фонетичних, парадигматичних, словотвірних, синонімічних варіантів слів.
Фразеограми

Фразеограма це два чи більше слова, які з'єднані синтаксичними звязками, утворюють семантичну єдність і в реченні заступають один із його членів.

У художніх текстах фразеограми використовують у вигляді готових одиниць, найчастіше заданих списком. Розрізнятимемо такі два основні типи фразеограм: фразеологізми (фразеограми з лексичним значенням) і складені терміни (фразеограми з термінологічним значенням).

Серед фразеограм за ступенем умотивованості значення їх складовими частинами виділяють такі види фразеологізмів: а) ідіоми [загальне значення словосполучення не мотивується значеннями включених до нього слів: водити за ніс (фразеологізм), червоний карлик (термін)]; б) фразеологічні одиниці [загальне значення словосполучення лише частково мотивується значеннями присутніх у ньому слів: заткнутий за пояс (фразеологізм), космічний корабель (термін)]; в) фразеологічні сполучення [загальне значення словосполучення повністю мотивується значеннями включених до нього слів: повітряний замок (фразеологізм), електронна обчислювальна машина (термін)].

Контроль фразеограм слід проводити словниковими і когнітивними методами: словниковий дає змогу виявити, чи справді існує така фразеограма, а когнітивний — перевірити, чи точно вона вжита.


Синтаксичні зв'язки

Структури словосполучень. Словосполучення це два чи більше повнозначних слова, з'єднаних синтаксичними зв'язками. У словосполученні лише одне слово є стрижневим (синтаксично незалежним), а решта — синтаксично залежні від нього. У мовленні та повідомленнях—на відміну від мови, де є лише підрядні словосполучення, — існують два основні типи словосполучень: підрядні (зі зв’язками координації, узгодження, керування та прилягання) і сурядні (з тими ж зв’язками, але, крім того, з наявними однорідними залежними словами. У художніх текстах при передачі на письмі усної мови допустимі відхилення від перелічених норм.

Речення це множина словосполучень, серед яких одне має зв'язок координації, а решта інші види синтаксичних зв'язків.

Виділяють порядок слів у реченнях у мові, тобто поза контекстом, а також у мовленні та повідомленнях, тобто в контексті.

Порядок слів під час мовлення та в художніх текстах називають комунікативним. Комунікативний порядок слів є похідним, тобто таким, що утворений на основі порядку слів у мові, проте може як збігатися з ним, так і відхилятися від нього.

На комунікативний порядок слів у художніх текстах впливають: а) послідовність описуваних подій; б) темо-рематичне членування речення; в) тип мови (для одних мов цей порядок жорсткіший, для інших, як українська, — вільніший); г) інші фактори (широта ознаки, ієрархічна послідовність, емоційне виділення, розрізнення змісту тощо). Оскільки редактор завжди має справу з текстами, то нижче будемо вести мову лише про комунікативний порядок слів.



Пунктуація

Повний перелік норм пунктуації, яким повинен керуватися редактор. Проте, користуючись ним, редактор повинен враховувати, що там є лише обов'язкові та частково факультативні розділові знаки. Поза цим переліком залишаються норми для так званих авторських розділових знаків, а також друга частина норм для факультативних розділових знаків.

Сучасні норми для обов’язкових розділових знаків базуються на трьох принципах: смисловому, синтаксичному та інтонаційному. Редактор може повністю врахувати синтаксичний принцип (наявність у тексті певних синтаксичних об’єктів), частково — смисловий (відповідність ланцюжка слів окремому міркуванню), однак інтонаційний принцип він може врахувати лише мінімально (адже кожен мовець може вимовляти одне й те ж речення з різною інтонацією).

Враховуючи сказане, кожному редакторові для контролю повідомлень доцільно на основі множини пунктуаційних норм утворити уніфіковані шаблони, які в повідомленні вказують на необхідність розділових знаків.

Особливу увагу редактор повинен звертати на шаблони: а) в яких висока ймовірність виникнення помилки (до їх числа належить, наприклад, шаблон зі сполучником як, що має близько десятка винятків); б) які допускають варіантне розташування розділових знаків (наприклад, шаблон для двох схожих сполучників тому що і тому, що, в яких кома може стояти як перед сполучником, так і в його середині).

Норми для рівня дискурсу

На рівні дискурсу суттєвою для редагування є стильова диференціація повідомлень. Дамо означення стилю, яке диктують потреби редагування. Отож, стиль -— це група характеристик підмножини повідомлень, які функціонують у певній галузі життя суспільства. Ці характеристики суттєво (статистично достовірно) відрізняють одну таку підмножину повідомлень від інших. Таким чином, в повідомленнях лінгвістичні одиниці всіх рівнів є стилістично маркованими.

Дослідники подають найрізноманітніші класифікації стилів. Виберемо серед них лише суттєві для едитології.

Першою основою для поділу є частота вживання лінгвістичних одиниць (наприклад, морфем, слів, синтаксем тощо). За цією ознакою лінгвістичні одиниці поділяють на частовживані (ядерні), середньовживані (розширені) та рідковживані (периферійні). Ядерні одиниці мають нульову стилістичну маркованість і утворюють нейтральний стиль: вони належать до міжстильових, а тому їх можна використовувати в будь-яких стилях, не ризикуючи порушити стильову однорідність повідомлення. У мові їх кількість мінімальна, але у мовленні вони покривають, як правило, від двох третіх до трьох четвертих обсягу будь-якого повідомлення. Середньовживані та, особливо, рідковживані одиниці майже завжди є стилістично забарвленими, а тому, на відміну від нейтрального, утворюють марковані стилі.

Звичайно, може здатися, що виділення серед інших як основного нейтрального стилю є зайвим. Проте таке твердження хибне. Адже редактор повинен вибирати саме нейтральні лінгвістичні одиниці, опрацьовуючи, наприклад, літературу для дошкільнят, учнів початкової школи, а також підручники іноземної мови.

Другою основою для поділу є належність лінгвістичних одиниць до усної мови. За цією ознакою вирізняють усний та письмовий (іноді його ще називають "книжковий") стилі, а в усному — два його підвиди: розмовний та ораторський (основою для такого поділу служить кількість реципієнтів).

Третьою основою служить використання у повідомленні образів та понять. Тут виділяють стиль художній (використовують образи), публіцистичний (використовують і образи, і поняття) та понятійний (використовують поняття). У кожному з цих стилів існує ще низка своїх підстилів. Так, у художньому виділяють підстилі поетичний, драматичний та прозовий; у публіцистичному—художньо-публіцистичний, газетний і радіотелевізійний; у понятійному — діловий, науковий і технічний. У понятійних підстилях іноді за певними ознаками чи тематикою виділяють ще підпідстилі (наприклад: стиль патентів, рефератів; стиль біологічної, фізичної, математичної літератури тощо).

Четвертою ознакою для поділу є належність лінгвістичних одиниць чи їх характеристик до повідомлень того чи іншого автора. За цією ознакою розрізняють авторський і колективний стилі.

При редагуванні лінгвістичних одиниць художнього тексту на рівні дискурсу редактор та перекладач насамперед повинен чітко встановити його стильові характеристики. Лише після цього можна здійснювати контроль повідомлення.

Наявність цієї норми зобов'язує редактора видаляти з повідомлення всі лінгвістичні одиниці, які належать до інших стилів.

Таким чином, редакторові та перекладачеві потрібно виконувати виправлення в стилі конкретного повідомлення — авторського чи колективного.

Практичні заняття передбачають контроль знань та навичок студентів з релевантних питань. Студентам рекомендується самостійно робити узагальнення, ілюструвати мовні явища, аналізувати їх редагування, виконувати відповідні вправи. Пор. :
Ch. Bronte

Jane Eyre
…“I mounted into the window-seat: gathering up my feet, I sat cross-legged, like a Trunk…”

…”What do you want?” I asked, with awkward difference. “Say:What do you want, Master Reed”: was the answer.”…

…:Dear! Dear! What a fury to fly at Master John!

…I resisted all the way: a new thing for me, and a circumstance which greatly strengthened the bad opinion Bessie and Miss Abbot were disposed to entertain of me. The fact is, I was a trifle beside myself; or rather out of myself, as the French would say: I was conscious that a moment’s mutiny had already rendered me liable to strange penalties, and, like any other rebel slave. I felt resolved, in my desperation, to go all lengths. “Hold her arms, Miss Abbot: she’s like a mad cat.” For shame! for shame! cried the lady’s-maid. :What shocking conduct, Miss Eyre, to strike a young gentleman, your benefactress’s son! Your young master. “Master! How is he my master? Am I a servant? “No; you are less than a servant, for you do nothing for your keep. There, sit down, and think over your wickedness.”


Шарлота Бронте

Джен Ейр
Переклад П.Соколовського
...Потім забралася на підвіконня, де й сіла, підібгавши ноги по-турецькому...

- Чого тобі треба? - спитала я вдавано покірливо.

- Треба казати: ”Чого ви бажаєте, мастере Рід”, - відповів він...

...-Ай-яй-яй! Ах ти ж негіднице! Так накинутися на мастера Джона!

Я пручалася щосили, і таке нечуване зухвальство дуже обурило Бетсі та міс Еббот, які й так були поганої думки про мене. Ніде правди діти, я була таки сама не своя, або, як кажуть французи, сама не при собі: я розуміла, що за одну мить цього бунту заплачу тяжкою покарою, і, як кожний повсталий раб, у розпачі була готова на все.

- Тримайте її за руки, міс Еббот! Вона неначе сказилася.

- Який сором! Який сором! – репетувала покоївка. – Хіба можна так негідно поводитися, міс Ер! Бити панича, сина вашої добродійниці! Таж це ваш молодий господар!

- Господар? Який такий господар? Хіба я служниця?



Ви гірше, ніж служниця, ви живете на чужих харчах. Ось посидьте тут і подумайте про свою поведінку.
Завдання:

  1. Чи дотримано стилістичний баланс між оригіналом і українським перекладом? Обґрунтуйте свою відповідь.

  2. Наскільки співпадають картина світу оригіналу у перекладу?

  3. Знайдіть у тексті культурно- та хронологічно марковані слова та словосполучення.

  4. Зверніть увагу на переклад слова window-seat. Чи є варіант підвіконня адекватним відповідником? Обґрунтуйте свою відповідь. Запропонуйте ваш варіант перекладу для window-seat.

  5. Порівняйте оригінал і переклад даного фрагмента, зверніть особливу увагу на переклад звертання Master. Прокоментуйте чому, на ваш погляд, перекладач обрав саме цей варіант. Запропонуйте власний переклад слова Master.

  6. Проаналізуйте семантичне поле дієслова render. Прокоментуйте різницю у значеннях, стилістичному забарвленні і сполучуваності цього дієслова.

Знайдіть найбільш прийнятні відповідники в українському тезаурусі.

    1. contribute, deliver, furnish, give, make available, pay, present, provide, show, submit, supply, tender, turn over, yield

    2. display, evince, exhibit, manifest, show

    3. exchange, give, return, swap, trade

    4. cause to become, leave, make

    5. act, do, give, interprete, perform, play, portray, present, represent

    6. explain, reproduce, translate

    7. give back, make restitution, pay back, restore, return


ЛІТЕРАТУРА

      1. Karamanian, A.P. Translation and Culture/ - http://accuparid.com/journal/19culture2.htmAccessed in

      2. Nida, E. Language Structure and Translation^ Essays by Eugene A. Nida/Selected and Intrduced by Anwar S.Dil. – Stanford, California: Stanford University Press, 1975

      3. А.А.Вейзе, Н.Б.Киреев, І.К.Мирончиков. Перевод технической литературы с английского на русский.-Мн.: Н.Б.Киреев, 1997.

      4. В.Карабан. Посібник-довідник з перекладу англійської наукової і технічної літератури на українську мову. Частина I.-К.: Політична думка, 1997.

      5. Виноградов В.С. Лексические вопросы перевода художественной прозы. – М.: Изд-во МГУ, 1978

      6. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе: Монография. – 2-е изд. испр. и доп. – М.: Высшая школа, 1986

      7. Гачечиладзе Г.Р. Художественный перевод и литературные взаимосвязи. – М.: Советский писатель, 1980. (2-е изд.)

      8. Геренко С.А. Методические рекомендации по выполнению, редактированию и оформлению научно-технического перевода.-Сумы: ”Ризоцентр” СумГУ,1997.

      9. Гюббенет И.В. К проблеме понимания литературно-художественного текса (на английском материале. – М.: Изд-во МГУ, 1981

      10. Зорівчак Р.П. Боліти болеем слова нашого… Л.: ЛНУ імені Івана Франка, 2005

      11. Карасик В.И. Языковый круг: личность, концепты, дискурс. – М.: Гнозис, 2004

      12. Кобякова І.К. Организация научно-исследовательской работы студентов. СумДУ, 1998.

      13. Коломієць Л.В. Концептуально-методологічні засади сучасного українського поетичного перекладу (на матеріалі перекладів з англійської, ірландської та американської поезії): Монографія. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004.

      14. Комиссаров В.Н. Слово о переводе (очерк лингвистического учения о переводе). – М.: Международные отношения, 1973

      15. Корунець І. В. Вступ до перекладознавства. Підручник. – Вінниця: Нова Книга, 2008.

      16. Корунець І.В. Теорія і практика перекладу (аспектний переклад): Підручник. – Вінниця: Нова Книга, 2003

      17. Латышев Л.К. Курс перевода (эквивалентность перевода и способы ее достижения). – М.:, 1981

      18. Мирам Г., Гон А. Профессиональный перевод.-К.:Эльга, Ника-Центр, 2003.

      19. Некряч Т.Є., Чала Ю.П. Через терни до зірок: труднощі перекладу художніх творів. Для студентів перекладацьких факультетів вищих навчальних закладів: Навчальний посібник. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2008.

      20. Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. Навч. посібник. Л.: ВФ Афіша, 2006.

      21. Рецкер Я.И. Теория перевода и переводческая практика. М.: Международные отношения, 1974

      22. Чередниченко О.І. Міжкультурні аспекти перекладу // Мовні і концептуальні картини світу. – Спец. Вип..: Мови, культури та переклад в контексті європейського співробітництва. – К.: КНУТШ, 2001

      23. Чередниченко О.І. Про мову і переклад. – К.: Либідь, 2007

      24. Чернюк Н.І., Швачко С.О. Переклад очима студентів. СумДУ, 2000.

      25. Швачко С.О. Биковченко Л.І. Тетрадь переводчика №1. СумДУ, 1998.



Список скорочень
ЗМІ – засоби масової інформації

НФЄ - надфразні єдності

СОІ - системи опрацювання ілюстрацій



1   2


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка