Рада козацьких отаманів України го «Молодіжний Клуб Джура» Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра «Сокіл»



Сторінка2/13
Дата конвертації08.03.2016
Розмір2.76 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

У 2012 році Головний штаб гри продовжив практику проведення своїх виїзних засідань з метою налагодження роботи з питань впровадження гри "Сокіл" ("Джура") у навчальні заклади окремих областей. Так, представники Головного штабу гри взяли участь у семінарах, які відбулися 21 і 22 лютого
2012 р. відповідно у містах Миколаєві та Херсоні.

Заходи щодо запровадження гри "Сокіл" ("Джура") у 2012 році, як і в попередні роки, проводилися в усіх областях України. Наприклад, у Вінницькій області міських етап гри відбувся 22 березня, а 10 травня у передмісті Сабарові відбувся обласний етап, у Волинській області обласний етап гри відбувся 4-6 травня, у Львівській – 29 травня – 1 червня, в Одеській – 16-18 травня,


у Рівненській області міський етап гри відбувся в м. Дубно 15 квітня, а обласний – 21-23 травня, у Тернопільській області 16 лютого відбувся семінар організаторів гри, а обласний етап – 6-7 червня на базі табору «Сокіл», що поблизу с. Чорний ліс Збаразького району, в Харківській області обласний етап гри відбувся
31 травня, в Хмельницькій області 3 квітня відбувся семінар організаторів гри, районні етапи гри відбулися в багатьох районах області, а обласний етап – 29-31 травня, в Чернігівській області 28 квітня відбувся семінар організаторів гри, міський етап відбувся 22 травня у м. Прилуки, а обласний етап гри – 9-10 червня.
III (Всеукраїнський) етап гри «Карпатська Січ: Джура-2012» проводився
18 – 24 липня 2012 р. у Закарпатській області згідно з наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 04.07.2012 № 779. У цьому Всеукраїнському етапі взяли участь 21 рій – 210 учасників.

Організатором Всеукраїнського етапу гри «Карпатська Січ: Джура-2012» був Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді (директор Савченко Н.В.) спільно з Радою козацьких отаманів України (голова Грива А.М.) і МБУ «Центр національного відродження» (директор Рондзістий Т.І.). Вже традиційно в організації та проведенні Всеукраїнського етапу взяли участь волонтери від козацьких організацій: Українське Вільне Козацтво в Україні (Наказний Кошовий отаман Анатолій Грива), МГО “Міжнародна федерація Бойового Гопака” (президент Володимир Пилат), Крайове Товариство «Вінницький козацький полк імені Івана Богуна» (отаман Володимир Воловодюк), ГО Вінницьке крайове козацьке молодіжне об’єднання "Молода Подільська Січ" (голова Валентина Шпак), Регіональна громадська організація «Кодацька паланка Війська Запорозького низового» (отаман Владислав Ладигін), Рівненська обласна ГО "Поліська Січ" ВГО “Велике Козацьке Коло" (Кошовий отаман Олександр Грель), Шевченківський районний у м. Києві осередок МГО «Українське козацтво» (отаман Ігор Звягін) і від молодіжних патріотичних організацій: «Спілка Української Молоді в Україні», НСОУ «Пласт», Молодіжний Націоналістичний Конгрес.

Волонтери забезпечили діяльність табору, проведення змагань, осавульську службу, несення козацької служби (що проводилося з метою додаткового вишколу учасників), проведення виховних заходів з молоддю. Діяла козацька старшина табору, яка забезпечувала виконання щоденної програми заходів.
Щорічні Всеукраїнські етапи гри «Сокіл» («Джура») проводиться не за класичного схемою проведення спортивних змагань, де головним є перемога рою будь-якою ціною, а у формі навчально-виховних зборів. За час спільної роботи організатори і вчителі взаємно збагачують власний виховний потенціал, а юнаки та дівчата знаходять собі друзів, отримують багато корисної інформації, виробляють особисті навики виживання в екстремальних умовах. Отриманий досвід вчителі та вихователі запроваджують у своїх школах у ході організації
та проведення районних і обласних фіналів гри.

Організаційним і координуючим центром впровадження гри


на всеукраїнському рівні є Головний штаб гри, який забезпечив успішне проведення вже чотирьох Всеукраїнських етапів гри – у 2009, 2010, 2011 і 2012 роках. Заснований у 2010 році Клуб «Джура», до складу якого увійшли всі представники Головного та місцевих штабів гри, представники органів освіти, молоді та спорту, козацьких і громадських організацій, учасники гри, продовжує розвиватися як центр управління Всеукраїнською грою «Сокіл» («Джура»),
як середовище спілкування учасників гри (учні, батьки, вчителі, працівники органів освіти, представники органів влади і громадських організацій), обміну досвідом, взаємоінтеграції (вихованці гри отримують можливість ознайомитися
з роботою різних козацьких і патріотичних організацій, і свідомо увійти до складу організації, яка є для них найбільш привабливою), співпраці різних активістів козацького та патріотичного виховання.
У 2012/2013 навчальному році в рамках виконання Програми Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри "Сокіл" ("Джура") проводилися:

  1. Заходи в школах та в позашкільних навчальних закладах з козацько-лицарського виховання протягом всього навчального року.

Це, насамперед, навчальні заклади, що «діють як козацькі республіки», в яких «самоврядування здійснюється на засадах козацької республіки», де «робота козацького колективу проводиться на засадах козацької педагогіки», а також ліцеї з підсиленою військово-спортивною підготовкою, що діють як козацькі ліцеї.

  1. Підготовка керівників гуртків козацько-лицарського виховання:

  • всеукраїнський вишкільний семінар з напряму «патріотичне виховання», розвиток Всеукраїнської гри «Сокіл» («Джура») та керівників гуртків козацько-лицарського виховання (у Києві, Дніпропетровську та Тернополі з листопада
    2012 р. по лютий 2013 р.);

Організатори всеукраїнського вишкільного семінару: Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді, Рада козацьких отаманів України та МБО "Центр національного відродження".

  • міські, районні та обласні семінари (у Миколаєві, Ворзелі, Львові та Хмельницькому з лютого по квітень 2013 р.).

  1. Підготовка організаційно-методичного забезпечення гри «Сокіл» («Джура»).

  2. I (районний, міський) етап в усіх районах Україні (у березні – червні
    2013 р.);

  3. II (обласний) етап в областях Україні (у березні – червні 2013 р.);

  4. Всеукраїнський збір активістів Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура») – «Джура-2013: Волинська Січ» (8 – 17 липня 2013 р.).

Заходи щодо організації I (районного, міського) та II (обласного) етапів гри здійснюються Міністерством освіти і науки Автономної Республіки Крим, управліннями освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій спільно з відповідними штабами гри.

До складу штабу гри, як правило, входять: представники управління освіти і науки обласної державної адміністрації, управління у справах сім'ї, молоді та спорту обласної державної адміністрації, сектору мобілізаційної роботи апарату обласної державної адміністрації, сектору взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи апарату обласної державної адміністрації, обласного військового комісаріату за участю інших органів виконавчої влади, виконавчої дирекції обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, обласної ради українського козацтва, молодіжних патріотичних організацій та інших громадських організацій військово-патріотичного спрямування. Склад штабу затверджується розпорядженнями відповідних голів адміністрацій. Тривалість I (районного, міського) етапу гри –


3 дні, II (обласного) – 5 днів.
У 2012/2013 навчальному році в рамках виконання Програми Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура») з метою підготовка керівників гуртків козацько-лицарського виховання Українським державним центром туризму і краєзнавства учнівської молоді, Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти, Радою козацьких отаманів України
та МБО «Центр національного відродження» були проведені вишкільні семінари: всеукраїнські – з листопада 2012 р. по лютий 2013 р. у Києві, Дніпропетровську та Тернополі; міські, районні та обласні семінари – з лютого по квітень 2013 р.
у Миколаєві, Ворзелі, Львові, Хмельницькому та інших містах.
З 8 по 17 липня 2013 року в місті Дубно Рівненської області відбувся Всеукраїнський збір «Джура-2013: Волинська Січ». Його учасниками стали
22 рої з різних областей України. Юнаки та дівчата випробували свої сили
у військово-спортивних та туристично-спортивних змаганнях: впоряд (стройова підготовка), народна боротьба «Навхрест» (українська народна боротьба-гра
«На дужання», туристично-спортивна смуга перешкод, стрільба з пневматичної гвинтівки, гра «Пластун» (комплексна командна інтелектуально-екстремальна гра з військово-спортивними та туристичними елементами та використанням методик гри «Квест»), теренова гра (тактична гра на місцевості із використанням елементів страйкболу), «Рятівник» (змагання з надання першої долікарської допомоги та елементи рятувальних робіт), а також у конкурсах: гра «Відун» (інтелектуальні змагання із знань історії України: доби козаччини, українських військових формувань різних епох, сучасних Збройних Сил України за формою «Брейн-ринг», «Що?, Де?, Коли?»), Ватра – представлення творчо-мистецького звіту рою (мистецька композиція), Бівак (таборування) та інші.

Вже традиційно в організації та проведенні Всеукраїнського збору взяли участь волонтери від козацьких організацій: Українське Вільне Козацтво


в Україні (Наказний Кошовий отаман Анатолій Грива), МГО «Реєстрове Українське Народне Козацтво» (Головний отаман Юрій Палієв), Рівненська обласна ГО «Поліська Січ» ВГО «Велике Козацьке Коло» (Кошовий отаман Олександр Грель), Козацький благодійний фонд «Меморіал Івана Дмитровича Сірка» (президент Владислав Ладигін), Рівненський осередок МГО «Міжнародна федерація Бойового Гопака» (Олег Нагорний), Крайове Товариство «Вінницький козацький полк імені Івана Богуна» (отаман Володимир Воловодюк),
ГО Вінницьке крайове козацьке молодіжне об’єднання «Молода Подільська Січ» (голова Валентина Шпак) і від молодіжних патріотичних організацій:
ВМГО «Спілка Української Молоді в Україні» (Олег Юрченко), НСОУ «Пласт» (Юрко Юзич), ВМГО «Молодіжний Націоналістичний Конгрес» (Сергій Кузан), ВМГО «Національний Альянс» (Ольга Ворончук).

Волонтери забезпечили діяльність табору, проведення змагань, осавульську службу, несення козацької служби (що проводиться з метою додаткового вишколу учасників), проведення виховних заходів з молоддю. У таборі було запроваджено козацьке самоврядування – для забезпечення виконання щоденної програми заходів діяла козацька старшина табору, а саме:



  • похідний отаман – Анатолій Грива (Голова Ради козацьких отаманів України);

  • осавул – Владислав Ладигін (президент Козацького благодійного фонду «Меморіал Івана Дмитровича Сірка»);

  • заступник осавула – Василь Любуня (осавул Крайового Товариства «Вінницький козацький полк імені Івана Богуна»);

  • обозний – Олександр Грель (Кошовий отаман Рівненської обласної
    ГО «Поліська Січ»);

  • заступник обозного – Микола Тирик (викладач школи, представник Головного штабу гри в м. Дубно);

  • бунчужний – Олег Юрченко (від ВГО «Спілка Української Молоді
    в Україні»);

  • писар – Олександ Кочала (колишній джура і вихованець рою «Дубравці»
    з м. Дубно).

Кращими роями 2013 року були визнані:



  • рій «Дубравці» (Рівненська обл.);

  • рій «Сойненська Січ» (Волинська обл.);

  • рій «Подільські джури» (Хмельницька обл.);

  • рій «Терен» (Черкаська обл.).

У десяти видах змагань (конкурсах) призові місця зайняли:

1. «Стрільба»: перше місце – рій: «Морські соколи» (Тернопільська обл.);

друге – рій «Вовкулаки» (Львівська обл.);

третє – рій «Сойненська Січ» (Волинська обл.).
2. «Ватра»: перше місце – рій «Беркут» (Луганська обл.);

друге – рій «Подільські джури» (Хмельницька обл.);

третє – рій «Терен» (Черкаська обл.).
3. «Впоряд»: перше місце – рій «Терен» (Черкаська обл.);

друге – рій «Дубравці» (Рівненська обл.);

третє – рій «Подільські джури» (Хмельницька обл.).
4. «Боротьба»: перше місце – рій «Дубравці» (Рівненська обл.);

друге – рій «Мудрі сіроманці» (Миколаївська обл.);

третє – рій «Сойненська Січ» (Волинська обл.).

5. «Рятівник»: перше місце – рій «Морські соколи» (Тернопільська обл.);

друге – рій «Вовкулаки» (Львівська обл.);

третє – рій «Дубравці» (Рівненська обл.).

6. «Відун»: перше місце – рій «Дубравці» (Рівненська обл.);

друге – рій «Подільські джури» (Хмельницька обл.) і рій «Дубравці-

нащадки» (Рівненська обл.);

третє – рій «Терен» (Черкаська обл.).


7. «Пластун»: перше місце – рій «Хотинські козаки» (Чернівецька обл.);

друге – рій «Терен» (Черкаська обл.);

третє – рій «Нечаївці» (Вінницька обл.).
8. «Смуга перешкод»: перше місце – рій «Дубравці» (Рівненська обл.);

друге – рій «Дубравці-нащадки» (Рівненська обл.);

третє – рій «Сойненська Січ» (Волинська обл.).
9. «Таборування» (бівак): перше місце – рій «Шахівські сердюки»

(Хмельницька обл.);

друге – рій «Бузькі силовики» (Миколаївська обл.);

третє – рій «Чупрундир» (Чернігівська обл.).


10. «Добра справа»: перше місце – рій «Подільські джури»

(Хмельницька обл.);

друге – «Сойненська Січ» (Волинська обл.);

третє – «Хотинські козаки» (Чернівецька обл.).


Всеукраїнський збір «Джура-2013: Волинська Січ» відбувся за фінансової підтримки народного депутата України Олега Канівця – голови Благодійного фонду «Добре серце», Сергія Бондарчука – голови Благодійного фонду «Нові традиції» та інших меценатів.

Фактично Всеукраїнська гра «Сокіл» («Джура») вже переросла


в Загальнодержавну систему національно-патріотичного виховання молодих українців, що формується на кращих традиціях козацько-лицарського виховання, героїчних прикладах Української армії від Запорозького Війська до сучасної Української армії. Формування громадянина – козака – свідомого українця, патріота, воїна, захисника, політика, адміністратора є одночасно і головним завданням гри, і завданням державної системи освіти, яка зобов’язана у процесі навчання виховати ефективного українця. Але державна система освіти це завдання не виконує у повній мірі. Цей недолік державної системи освіти вже врахувало керівництво Міністерства оборони України, яке наказом Міністра оборони України від 20.03.2013 № 188 (“Про затвердження Інструкції з організації воєнно-ідеологічної підготовки у Збройних Силах України” ) з 1 квітня 2013 року ввело в системі бойової підготовки Збройних Сил України новий навчальний предмет “Воєнно-ідеологічна підготовка”. Введення воєнно-ідеологічної підготовки спрямовано на удосконалення системи підготовки військ (сил), забезпечення належного рівня ідеологічної роботи з особовим складом, підтримання у нього високого морального духу. Але ж цю роботу потрібно починати ще в школі, де вже починати підготовку молоді до військової служби.
І надзвичайно важливим є наповнення всіх цих навчально-виховних процесів українським змістом і створити стійку мотивацію відданого служіння українському народу і Українській державі.

В Україні історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність українського народу. Це – українська козацька педагогіка. Козацький рух в Україні в усі часи був і є однією з найяскравіших сторінок літопису боротьби народу за політичну і державну незалежність. Українське козацтво із століття в століття було могутнім форпостом, що пильно стояв на сторожі свободи, гідності і честі України. Недарма іноземці часто називали Україну «Козацькою республікою», «країною козаків», а українців – «козацькою нацією». Подальші дослідження і впровадження в державну систему освіти національної системи виховання дозволить вийти незалежній Українській державі на сучасний рівень світових стандартів у галузі освіти і виховання.


У 2013/2014 навчальному році в рамках виконання Програми Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри "Сокіл" ("Джура") проводяться:

  1. Заходи в школах та в позашкільних навчальних закладах з козацько-лицарського виховання протягом всього навчального року. Це, насамперед, навчальні заклади, що «діють як козацькі республіки», в яких «самоврядування здійснюється на засадах козацької республіки», в яких «робота козацького колективу проводиться на засадах козацької педагогіки», а також ліцеї з підсиленою військово-спортивною підготовкою, що діють як козацькі ліцеї.

  2. Підготовка організаторів гри та керівників гуртків козацько-лицарського виховання:

  • регіональний семінар з напряму патріотичне виховання, розвиток Всеукраїнської гри «Сокіл» («Джура») та керівників гуртків козацько-лицарського виховання (в м. Луганську, 26 лютого), м. Донецьку, березень);

  • всеукраїнський семінар з напряму патріотичне виховання, розвиток Всеукраїнської гри «Сокіл» («Джура») та керівників гуртків козацько-лицарського виховання (м. Черняхів Житомирської обл., квітень);

  • вишкільний табір організаторів Всеукраїнської гри «Сокіл» («Джура») та керівників гуртків козацько-лицарського виховання (Черкаська обл., червень);

  • семінар організаторів Всеукраїнського збору «Джура-2014: Хортиця»
    (м. Запоріжжя, липень).

Організаторами всеукраїнського вишкільного семінару були: Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді, Рада козацьких отаманів України та МБО "Центр національного відродження".

  1. Підготовка організаційно-методичного забезпечення Всеукраїнської гри «Сокіл» («Джура»).

  2. Проведено I (районний, міський) етапи в усіх районах Україні (у березні-травні 2014 р.).

  3. Проведено II (Кримський республіканський, обласний, Київський та Севастопольський міський) етапи в областях Україні (у травні-червні 2014 р.).

  4. Здійснюється підготовка до проведення Всеукраїнського збору активістів Всеукраїнської гри «Сокіл» («Джура») – «Джура-2014: Хортиця» (м. Запоріжжя, 11-20 липня 2014 р.).

  5. Здійснюється підготовка до проведення Всеукраїнського збору активістів Всеукраїнської гри «Сокіл» («Джура») приуроченого до Дня Українського козацтва та 365-ї річниці створення Української козацької держави (м. Київ, жовтень).

  6. Проведення підсумкового семінару-наради (м. Київ, грудень).

З 11 по 20 липня 2014 року в м. Запоріжжі відбувся Всеукраїнський збір активістів Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура») – «Джура-2014: Хортиця».

У всеукраїнському зборі взяли участь 25 роїв з 19 областей і міста Києва. Школярі цьогорічного збору стали учасниками самих різноманітних заходів, які були передбачені Програмою збору, а саме, урочистого дійства відкриття збору,
яке відбулося на схилах Хортиці біля Музею історії Запорозького козацтва,
де на найвищій в Україні щоглі було піднято найбільший державний прапор; учасниками майстер-класів з організації козацького дитячого самоврядування
і козацького змагання «Лава на лаву», вишколів з охорони і оборони козацького табору, екскурсій в Музей історії Запорозького козацтва, Історико-культурний комплекс «Запорозька Січ» та зустрічей з цікавими людьми Запоріжжя. Діти взяли участь у рейді-поході по Хортиці та в теплохідному круїзі «Навколо Хортиці», під час яких ознайомилися з історичними місцями, краєвидами, природою, рослинним і тваринним світом Хортиці. Всі учасники збору відвідали полк Національної гвардії України, що дислокується в Запоріжжі, де ознайомилися з умовами розміщення військовослужбовців, зразками стрілецької зброї та військової техніки, пройшли навчання з розбирання та складання автомата, спорядження магазинів, вивчили правила підготовки до стрільби, ознайомилися з правилами застосування гранат, вивчили засоби особистого захисту, а наступного дня відвідали військовий полігон, де виконали вправу по стрільбі з автомата АК-74. На завершення Всеукраїнського збору під військовий оркестр підрозділу МВС відбувся святковий парад центральною вулицею міста Запоріжжя, урочисте шикування перед Запорізькою обласною державною адміністрацією з нагородженням роїв-переможців кубками і грамотами.

Цього року традиційно, як це вже відбувається шостий рік поспіль, в організації та проведенні Всеукраїнського збору взяли участь волонтери від козацьких організацій і молодіжних патріотичних організацій: ВМГО «Спілка Української Молоді в Україні», ВМГО «Молодіжний Націоналістичний Конгрес»


та ГО «Молодіжний Клуб Джура». Волонтери забезпечили діяльність табору, проведення змагань, осавульську службу та несення козацької служби, проведення виховних заходів з молоддю. У таборі діяло козацьке самоврядування, яке забезпечувалося старшиною табору.

Для покращення роботи з учасниками збору в цьому році вперше було організовано роботу впорядників в роях. До цієї справи було запрошено волонтерами юнаків і дівчат, які вже пройшли декілька всеукраїнських таборів гри «Джура» і за віком вже не могли далі брати в них участь, але бажали продовжувати свою працю у грі. Для цих молодих людей напередодні збору зусиллями громадського Головного штабу гри було проведено відповідний підготовчий семінар, у підсумку якого учасники пройшли тестування про рівень засвоєння теоретичних знань і отримали особисті практичні завдання на Всеукраїнський збір. Ці перші юнаки і дівчата, які отримали добрий вишкіл на Всеукраїнському зборі «Джура-2014: Хортиця», вже у наступному навчальному році зможуть взяти участь в організації та проведенні фінальних етапів гри по всій Україні. Було б добре видати кожному з них по лінії Міністерства освіти і науки України сертифікат з напряму «Патріотичне виховання. Організація фінальних етапів Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»)».


У 2014/2015 навчальному році ця системна робота буде продовжуватися
з врахуванням наказу Міністерства освіти і науки України № 276 від 31.03.2014 «Про внесення змін до Положення про Всеукраїнську дитячо-юнацьку військово-патріотичну гру «Сокіл» («Джура»)». Згідно внесених доповнень пунктом 4.2. Положення про гру передбачається наступне: «І (районний, міський), ІІ (Кримський республіканський, обласні, Київський та Севастопольський міські),
ІІІ (Всеукраїнський) етапи проводяться щороку, починаючи з 2015 року», а саме:

  1. Проведення заходів в рамках гри в навчальних закладах по всій Україні протягом року відповідно до річного плану роботи навчального закладу (з жовтня 2014 р. по липень 2015 р.).

  2. Проведення таборування в рамках І (районного, міського) етапу гри (у квітні-травні 2015 р.).

  3. Проведення таборування в рамках II (обласного) етапу гри
    (у червні 2015 р.).

  4. Проведення таборування в рамках ІІІ (Всеукраїнський) етап гри
    (у липні 2015 р.).

  5. Проведення семінарів-практикумів з підготовки організаторів гри та керівників гуртків козацько-лицарського виховання.

  6. Проведення семінарів-практикумів з підготовки впорядників для забезпечення проведення таборування під час фінальних етапів гри.

  7. Проведення Всеукраїнської конференції з питань систематизації заходів національно-патріотичного виховання в навчальних закладах України.

Прес-служба ГО «Молодіжний Клуб Джура»



Українська козацька педагогіка
Концепція
(Концепцію розробила творча група при Міністерстві освіти України у складі: науковців Ю.Д.Руденка, М.Г.Стельмаховича, Г.В.Біленької, О.Т.Губка, П.Р.Ігнатенка, В.Г.Кузя, М.І.Кравчука, Є.І.Сявавко, Д.Т.Федоренка, педагогів-практиків, методистів Л.К.Білецької, О.В.Вронської, В.М.Гамажана, В.І.Каюкова, О.В.Ковальчука, Д.М.Погребенник).
Козацтво як культурно-історичний феномен.

Національна ідея є провідною, об’єднуючою в історичному бутті кожного народу, нації (етносу). Українська національна ідея проходить через всю педагогічну спадщину минулих епох. Вона надихала цілі покоління освітніх діячів, педагогів на вірне служіння рідному народу. Дослідження витоків, становлення і розвитку національної системи виховання, вітчизняної педагогіки є першорядною проблемою, від розв’язання якої залежить вихід незалежної Української держави на сучасний рівень світових стандартів у галузі освіти і виховання.

Творчий підхід до історико-педагогічної спадщини нашого народу дозволяє стверджувати, що чільне місце в ній належить могутньому освітньо-виховному потенціалу, який найдоцільніше назвати українською козацькою педагогікою. Щоб розкрити її основні ознаки, необхідно насамперед з’ясувати, що таке українське козацтво як культурно-історичний феномен.

Козацький рух України був однією з найяскравіших сторінок літопису боротьби народу за політичну і державну незалежність. У тому, що ми, українці, сьогодні є народом, нацією, провідна роль належала козацтву, яке із століття в століття було єдиним і могутнім форпостом, що пильно стояв на сторожі свободи, гідності і честі України як незалежної держави. Недарма іноземці часто називали Україну «Козацькою республікою», «країною козаків», а українців – «козацькою нацією».

Вільнолюбне українське козацтво виникло на славній Запорозькій Січі, на легендарному острові Хортиця, за порогами Дніпра-Славути. У національній свідомості українців поняття Запорозької Січі зливається в єдиний духовний комплекс, подвижництво минулих поколінь. Запорозьке козацтво – гордість української нації, найвищий її зліт у своєму віковічному розвитку. Його ідейно-моральний потенціал – це ядро козацької духовності, яка є невичерпною скарбницею громадянського загартування підростаючих поколінь.

Про українське козацтво значна частина сучасної молоді має поверхове і спрощене уявлення. Насправді воно було не тільки військовим, а й соціальним, політичним, державним, педагогічним, культурно-історичним явищем. Багатогранною була діяльність козаків як звитяжних воїнів, захисників сплюндрованих прав народу, волелюбних громадян, політичних і державних діячів, як дбайливих господарів землі, досвідчених хліборобів, творців високого мистецтва, турботливих членів сім’ї, мудрих вихователів дітей. Багато козацьких діячів стали провідними політичними і державними постатями в історії рідного народу.

Сила, велич і могутність козацтва були настільки впливовими, що борючись у ті часи проти феодального закріпачення, гніту особистості, які приносили із собою різні загарбники, кожен українець прагнув стати козаком. Весь народ покозачувався, що свідчило про новий, вищий рівень його духовності. І лише агресивні підступи чужоземців час від часу гальмували, переривали, руйнували цей прогресивний історичний процес, який свідчив про соборність українського народу, його згуртованість у боротьбі з ворогами.

Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою, вершиною української національної культури. ЇЇ освітньо-виховний, емоційно-естетичний потенціал ліг в основу не лише козацької, а й усієї української національної системи виховання. Козацтво було, в кращому розумінні цих понять, аристократією національного духу, високоморальною елітою своєї нації. Палкий український патріотизм козаків був могутнім стимулом до державотворчого, вільного і незалежного життя.

Творче відродження культурно-освітніх і виховних козацьких традицій – одна з необхідних і найважливіших граней зміцнення незалежності України.
Сутність і особливість козацької педагогіки.

Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явище не лише східнослов’янської, а й світової культури – козацьку педагогіку. Вона найтісніше пов’язана з матеріальною і духовною сферами, творцями яких було українське козацтво.

Козацька педагогіка – це частина народної педагогіки у вершинному її вияві, яка формує у підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині – незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім’ї, школі і громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю.

Створена козаками педагогіка ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів, періоду славнозвісної Київської Русі.

Зміст, ідейно-моральний і емоційно-естетичний потенціал козацької виховної мудрості втілюють у собі національну психологію, характер, світогляд, правосвідомість, мораль та інші компоненти національної свідомості, духовності народу.

Провідні ідеї козацького руху (свобода і незалежність України, непорушність прав людини і народу, суверенність особистості, народовладдя та ін.) були найважливішими в національній системі освіти і виховання. Педагогічна мудрість козаків сприяла зміцненню української системи виховання, яка в той час досягла апогею свого розвитку. Виникали перші українські академії (Острозька – в 1576 р., Києво-Могилянська – в 1615 р.), що стали визначними центрами розвитку вищої освіти, науки і культури України, усіх східнослов’янських земель. Чимало козацьких лідерів (гетьманів, полковників, сотників, кошових отаманів та ін.) мали вищу освіту, вивчали українську народну і світову філософію, логіку, психологію, історію, риторику, поетику, оволодівали латинською, грецькою, староєврейською, польською, німецькою та іншими мовами.

Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні існували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами, народними професійними школами мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) працювали й козацькі, січові школи на території Січі, земель Війська Запорозького, на Гетьманщини. Основу вітчизняної системи виховання складали козацькі виховні ідеї, які були відомі далеко за межами України.

У цих навчально-виховних закладах панував волелюбний дух козацтва. Чільне місце відводилося ідеям і засобам народної педагогіки, українознавства. Всі вихованці разом із батьками, педагогами брали активну участь у впровадженні в життя народних традицій, звичаїв і обрядів.

Як окремий напрям розвивалося фольклорне виховання, серцевиною якого були пісні, думи, легенди, перекази, балади, прислів’я, приказки про козаків, їхню героїчну боротьбу проти чужоземних загарбників – татар, турків, польської шляхти і російського самодержавства. Великий виховний вплив на дітей мали різноманітні види народного мистецтва (декоративно-вжиткове, музичне, танцювальне, вишивання тощо), що були пройняті вільнолюбним козацьким духом пізнавально-виховним потенціалом національної символіки. У навчально-виховних закладах України того часу, як і сусідньої Білорусії, зароджувалася і утверджувалася вперше в світі класно-урочна система навчання, яка за своєю якістю випереджала системи навчання багатьох країн.

Українська козацька система виховання – глибоко самобутнє явище, аналогів якій не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім – дошкільне родинне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської народної козацької педагогіки. Вже в цей період специфічною була роль батька: він цілеспрямовано займався загартуванням своїх дітей, формував у них лицарську честь і гідність, готував їх до подолання життєвих труднощів, до захисту рідної землі, вільного життя.

Другий ступінь козацького виховання найдоцільніше назвати родинно-шкільним. У козацьких, братських та інших типах шкіл найвищий статус мали родинні національні духовні і матеріальні цінності, які переростали в загальнонаціональні (заповіді волелюбних батьків і дідів, традиції, звичаї і обряди тощо) і включали в себе релігійно-моральні цінності. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах і академіях, у відомих університетах Європи, отримувала підвищену і вищу освіту. Такі молоді люди, освічені і виховані на європейському рівні, часто очолювали, як правило, національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України та інших, зокрема, слов’янських держав. У січових і козацьких школах, школах джур, а також по закінченні вищих навчальних закладів юнацтво одержувало систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове загартування, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.

Характерною особливістю козацького родинного виховання був його високий рівень, який забезпечував ідеї та засоби козацької духовності, народної педагогіки, багатющі національні традиції, звичаї та обряди, здобутки християнської моралі. У козацьких сім’ях панував культ Батька і Матері, Бабусі і Дідуся, Роду і Народу.

Козацька педагогіка дає самобутнє трактування статусу і ролі насамперед батька в навчанні і вихованні дітей. Батько – це захисник сім’ї, роду, творець історії, державності. У козацькому фольклорі, педагогіці він символізує для дитини високий і незаперечний взірець стійкості, мужності і відваги, непорушний авторитет у ставленні до родини, громадських справ, потреб народу.

В часи національно-визвольних змагань слово і позиція батька – це поклик століть, голос совісті предків, від яких естафета вільного життя передається його синам і онукам. Козацька сімейна педагогіка так виховує дітей, що вони в словах, справах і вчинках батька відчувають і сприймають як святу «золоту нитку історії», переривати яку – найтяжчий злочин, гріх. Численні засоби козацької педагогіки, що відображають історичні факти і згустки духовності народу, настільки розвивають ідеальну сферу особистості (відчуття, сприймання, уяву, інтуїцію, підсвідомість та інші резерви пізнавального апарату людини), що вона завжди відчуває, бачить перед собою образ Батька як символ предків, як символ свого життя і совісті. Така специфічна особливість духовного життя козаків зафіксована в історичних фактах, народній мудрості, художній літературі.

Батько формував у сина твердість, витривалість, уміння долати будь-які життєві труднощі, незламність, цілеспрямовано загартовував його тіло, виховував мужній характер, лицарські якості.

Козацька сім’я відзначалася глибоким демократизмом, рівноправністю чоловіка і жінки, духовними традиціями. Керуючись лицарськими чеснотами, чоловік, як правило, робив поступки дружині в розв’язанні багатьох сімейно-побутових питань, створював їй психологічний комфорт. Це благотворно впливало на виховання дітей, хлопчиків і дівчаток. Усвідомлення матір’ю необхідності захисту України від чужоземних загарбників, виживання в тяжких, нерідко екстремальних умовах (під час визвольної війни, повстання, проживання в прикордонній смузі та ін.) обумовлювало те, що вона виробляла у своїх синів мужність, твердість і рішучість, інші вольові якості характеру. Виховуючи на козацькому фольклорі, вона не лише співала відомі пісні про козаків, їхні бойові походи, а й творила нові, якими переливала в душі дітей глибину своїх почуттів, мук і страждань, віру і надію на щасливе життя.

Січові школи реалізували право особистості на навчання, задовольняли як культурні, духовні, так і військово-оборонні потреби козацтва. Тут вихованці оволодівали читанням, письмом, хоровим співом та музикою. Їх привчали до національного способу життя і поведінки, оборонно-військової справи.

По закінченні січової школи най здібніші хлопці вступали, як правило, до Києво-Могилянської академії. Частина випускників працювала церковнослужителями і вчителями в козацьких школах. Ще інші залишалися у своїх куренях, продовжували вдосконалювати бойове мистецтво. З них виростали загартовані й мужні воїни.

Козацькі школи діяли у полкових ті сотенних містах і містечках України. Вони мали загальноосвітній характер. Юні козачата оволодівали знаннями про отчий край, героїчну минувшину, події політичного і державного життя України. Тут здійснювалися розумове, моральне, естетичне, військово-спортивне та інші види виховання. Учні успішно опановували різними галузями народних знань – медициною, астрономією, метеорологією та ін.

Відомий історик О.М.Апанович твердить, що після козацької Ради 1736 року і до кінця існування Запорозької Січі «в межах Вольностей Війська Запорозького нараховувалося 44 церкви, 13 каплиць, 2 скити… у 53 поселеннях та урочищах». Характерно, що при «кожному з цих поселень існували козацькі школи». Історик І.Ф.Павловський у праці «Походження школи в старій Малоросії і причини їх знищення» зазначав, що в 1740-1746 роках у семи полках Лівобережної України, де було 35 міст і містечок, 998 сіл і слобод, діяло 886 шкіл. Знаменний історичний факт: на землях Вольностей Війська Запорозького церкви, школи і шпиталі існували майже в кожному населеному пункті і виникали одночасно з їхнім заснуванням. Це свідчить про високий освітній і культурний рівень козацтва.

Факти свідчать про активну підтримку з боку Української держави, її управлінських структур, козацької старшини, діяльності козацьких шкіл, і про їхній високий статус у тогочасному суспільстві. Так. У ХУІІ столітті Лубенський полковник І.Кулябка розробив проект розвитку козацьких шкіл України. Цей проект був схвалений гетьманом і рекомендований іншим полковникам, щоб такому «прикладу слідували і чекали за це підвищення від вищого уряду… похвали і нагород».

Козацькій педагогіці було притаманне родинно-шкільне виховання як вияв глибокої єдності впливу на особистість найважливіших соціально-педагогічних факторів – сім’ї і школи при збереженні пріоритетності у вихованні батьків, родинного оточення. Це, у свою чергу, сприяло зміцненню сім’ї, підвищенню відповідальності батьків перед громадою, державою за виховання своїх дітей і авторитету серед учнів, представників громадськості і державних органів.

Козацькою педагогікою послуговувалися не лише в родинному вихованні і навчально-виховних закладах. Її принципи, ідеї впливали на формування громадської думки, характеру всього народу. В цьому зв’язку можна говорити про соціальну козацьку педагогіку: формування особистості здійснювалося під впливом багатьох соціальних факторів (культурних, економічних, етнографічних, моральних, естетичних тощо). У козацькі часи нашому народові був притаманний високий рівень моральності, духовності, народних знань, національних традицій і звичаїв. Це дає підстави стверджувати, що культурність, вихованість і значною мірою освіченість були невід’ємними складниками національного способу життя. Адже до критеріїв культурності і моральності, вихованості й освіченості належить не лише наявність навчально-виховних закладів, а й високий рівень народних знань (народної астрономії, медицини, агрономії, метеорології, кулінарії тощо), народної естетики, мистецтва, моралі.

Різноманітні знання, в тому числі й педагогічні, поширювали також мандрівні дяки – вчителі, філософи, артисти, кобзарі, лірники, майстри козацьких видів єдиноборств та забав.

Виховні функції козацької педагогіки реалізувалися в процесі формування чисельних козацьких об’єднань – побратимств, братств, товариств, гуртів та інших громад. Такі об’єднання відображали і захищали потреби, інтереси, права як окремої особистості, так і групи людей, усього народу. Багатообіцяючими для сучасної теорії і практики виховання є пізнання «секретів» формування вірності і відданості, аж до самозабуття і самопожертви козаків, що браталися між собою. Ризикуючи власним життям, козаки часто визволяли своїх рідних, побратимів, друзів із турецько-татарської неволі, ішли один за одного на муки, тортури. В іноземців викликали подив незламна дружба козаків, нехтування ними небезпекою, готовність здобути волю іншим людям за рахунок власного життя. Пізнання сучасними педагогами психологічних, моральних, світоглядних механізмів героїчних вчинків козаків допоможе творчо відроджувати лицарську педагогіку.

Козацька педагогіка була найтісніше зв’язана з гуманістичними традиціями, ідеями самоврядування і виборності, будівництва самостійної Української держави. Тільки країна з великим історичним досвідом розвитку освіти і виховання, захисту прав і свобод особистості, всього народу могла породити таке незвичайне явище, як Конституція Пилипа Орлика (1710 рік). Вона – унікальний феномен європейської і світової політичної, державної і правозахисної думки.

У центрі козацької педагогіки – ідеал вільної і незламної в своїх прагненнях до свободи людини, яка на вітчизняних традиціях громадського, політичного життя розвиває рідну культуру й економіку, будує незалежну державу. Козацька виховна мудрість плекає обумовлений конкретно-історичними обставинами тип українця, який свято береже традиційні родинні і загальнонаціональні цінності. У багатогранній народній творчості опоетизовано ідеал козака-хлібороба, власника землі, її дбайливого господаря. У часи чужоземної загрози народ творив ідеал козака-воїна, витязя нескореного духу, честі і звитяги: легендарного козака Мамая, портрети якого в ті часи були чи не в кожній українській хаті, першого прославленого керівника запорожців Дмитра Вишневецького (Байду), оспіваного в піснях Морозенка та інших. Беручи з них приклад, юнаки виростали стійкими патріотами, подвижниками. Велике виховне значення має матеріал про історичні постаті козаків, їхнє життя і боротьбу за свободу народу, незалежність України, а також про цілі козацькі династії, роди – Дорошенків, Наливайків, Тупталів та ін.

Ідеї і засоби козацької педагогіки найтісніше пов’язані з системами освіти і виховання європейських народів.


Формування в молоді козацької духовності.

Козацтво утверджувало новий, вдосконалений суспільний устрій, який поглиблював ім. збагачував традиційний спосіб життя українського народу. Керуючись віковічною народною мудрістю, козаки розуміли, що чисті і незамулені національні джерела знань – це могутня і непоборна сила в боротьбі за права і вольності. Ідея волі була найулюбленішою і найпоширенішою серед них. Відстоювання своєї волі, свободи народу потребували знань як найважливішого засобу вистояти в нерівній боротьбі. Г.Боплан так характеризував козаків: «Вони кмітливі і проникливі, дотепні й надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не уявляють собі життя».

Під захистом козацьких збройних сил виникали численні національні організації, громади та інші осередки, зокрема братства, які в процесі захисту самобутнього інтелектуального життя України перетворювалися в освітньо-духовні форпости, центри розвитку науки і культури.

Бурхливо розвивалася багатогранна народна творчість. Відкривалися друкарні, які започаткували могутню традицію книгодрукування рідною мовою. Козацька доба в розвитку національної системи виховання дала світові блискучу плеяду вчених, культурних діячів, педагогів, авторів перших вітчизняних підручників: С.Оріховського, І.Гізеля (Кисіль), Герасима і Мелетія Смотрицьких, Ф.Прокоповича, Л.Зизанія, С.Яворського, Г.Сковороду та ін.

Козацька духовність розвивалася на основі багатогранних національних традицій, християнської віри, яку козаки шанували і використовували її об’єднуючі й миротворчі засади в інтересах самостійності, соборності України. Бог у їхній свідомості оберігав незалежну Україну, надавав їм духовних сил у боротьбі з численними ворогами. Як і весь український народ, козацтво збагачувало християнську мораль своїми глибоко гуманними традиціями, звичаями і обрядами, що мали високий статус писаних і неписаних законів. Об’єднані національно-визвольними ідеями, високими народними цілями та ідеалами, вони постійно зміцнювали козацькі ряди. Козацькі об’єднання вражали багатьох іноземців згуртованістю, здруженістю, одностайною волею до перемоги, бойовою звитягою, а в разі необхідності задля свободи України і життя своїх побратимів – жертовністю.

Будучи найтиповішими представниками українського народу, козаки виробили власну духовність, яка стала гордістю національного менталітету, його найвищою вершиною. Такими компонентами духовності є козацька ідеологія, козацька філософія, козацька мораль і етика, козацький світогляд, козацький характер та ін.

Оволодіваючи козацькою духовністю, підростаючі покоління української молоді заперечували рабську психологію, втрату людиною самостійності й гідності, слабодухість, пасивність, невіру в свої сили, політичне прислужництво. В духовному житті молоді козацька педагогіка відводила особливу роль лицарській честі і лицарській звитязі – своєрідним кодексам якостей високо благородної особистості. Кожен молодий козак прагнув розвивати в собі ці шляхетні якості, які понині не втрачають значного виховного потенціалу.

Неписані закони кодексу лицарської честі передбачали:

- любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до Батьківщини – України;

- готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема дітей;

- шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;

- непохитна вірність ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, працьовитість і скромність тощо);

- відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;

- турбота про розвиток національних традицій, звичаїв і обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі;

- прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;

- цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму;

- уміння скрізь і всюди поступати благородно, шляхетно, виявляти інші чесноти.

Крім того, із століття в століття козацька педагогіка формувала в молоді й такі героїчні якості, що склали кодекс лицарської звитяги:

- готовність боротися до загину за волю, віру, честь і славу України;

- нехтувати небезпекою, коли справа торкається життя друзів, побратимів, Матері-України;

- ненависть до ворогів, прагнення звільнити рідний край від чужих зайд-завойовників;

- героїзм, подвижництво у праці і в бою тощо.

Водночас козаки були глибоко милосердними. Вони чуйно ставилися до інших людей, ділили з ними радість і горе.
Виховання фізичної і психофізичної культури.

Козацьке загартування тіла і духу своїми коренями сягає часів праукраїнської історії. Цілісна система козацького тіло виховання викристалізувалася і досягла найвищого ступеня розвитку саме в запорозьких козаків.

Свій етногенез козаки вели від предків, яких представники зарубіжної історіографії називали по-різному (анти, скіфи, руси та ін.). Як писав історик Прокопій Кесарійський про антів, «усі ці люди високі на зріст і надзвичайно сильні». Ведучи свій родовід від пращурів-богатирів, козаки прагнули розвинути в собі богатирську силу і дух, у чому домагалися вражаючих успіхів.

Козаки та їх предки проявляли міцний фізичний гарт, високу техніку самооборони в таких ризикованих, сповнених відвагою і мужністю видах діяльності, як лови. Вони сміливо йшли із списом чи рогатиною на ведмедя, ставали на «прю» в лісових пущах з буй-турами, приборкували диких коней тощо.

В умовах незгасаючих воєн, збереження власного етносу, виживання в надзвичайно складних життєвих обставинах, у змаганнях із стихійними силами природи гартувалися дух і тіло козаків. Суворий час вимагав і суворої, нерідко залізної дисципліни в процесі бойової підготовки молоді, формування в неї готовності захищати рідну землю. Відтак складалася спеціальна система фізичного і психофізичного загартування підлітків та юнаків, що поступово набирали рельєфних і чітких форм.

Ще в епоху Київської Русі дітей з семи років навчали стрільбі з лука, володіння списом і арканом, їзді верхи, а з 12 років – справжнім «військовим хитрощам», тобто мистецтву бою.

Традиції фізичного та психофізичного загартування підростаючих поколінь продовжувалися в козацьку епоху. Загартовуючи себе і готуючи свій організм до складних випробувань долі, козаки влітку спали проти зоряного неба, уявою і думкою ширяли в невідомі світи, прагнули проникнути в таємниці Космосу. Вони ґрунтовно знали народну медицину, її рецепти, які забезпечували міцне здоров’я, повноцінне довголіття. Г.Боплан писав: «маючи міцне здоров’я, козаки майже не знають хвороб».

Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, від букваря до часослова, потім – до псалтиря і т. д. супроводжувався народними дитячими забавами, іграми, різноманітними фізичними вправами. Дослідник С.Сірополко пише, що в цих школах хлопчиків учили «Богу добре молитися, на коні реп’яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колотися». Важливе місце відводилося також формуванню в учнів умінь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою (за допомогою очеретини) та ін. Все це підносило дух учнів, наснажувало їх оптимізмом , вірою у свої сили, можливості.

Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор змагалися на силу, спритність і прудкість, винахідливість, точність попадання в ціль тощо. Традиційними були змагання на конях (скачки, перегони та ін.). Козаки любили своїх витривалих і прудконогих коней, це закріплено у теплих зверненнях до своїх чотириногих друзів («брате мій», «товаришу мій»), у прислів’ях («козак без коня – не козак» тощо).

Козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки, вдосконалювала тіло й душу в іграх, танках, хороводах, різних видах змагань і боротьби. Підлітки і юнаки охоче брали приклад з дорослих, які відчували психологічний комфорт завдяки тому, що однаковою мірою турбувалися про свій інтелектуальний, моральний, духовний і фізичний розвиток. Це створювало в них настрій внутрішнього задоволення, хорошого самопочуття, сприяло єдності слова і діла, думки і вчинку, гармонії душі й тіла.

Існувала ціла система відбору і вишколу молодих людей для козацької служби. Досвідчені козаки, козацька старшина уважно і прискіпливо, з відповідальністю перевіряли загартованість і витривалість новобранців на спеку й холод, дощ і сніг, брак одягу, їжі тощо. Для тих, хто хотів бути козаком, ставилися вимоги – бути сильною, вольовою, вільною і мужньою людиною, володіти українською мовою, присягнути на вірність Україні, сповідати християнську віру. Є наукові відомості, що новобранців-козаків піддавали певним випробуванням.

Козаки створили спеціальні фізичні і психофізичні вправи, що становили цілу систему, спрямовану на самопізнання і саморозвиток, своє тілесне, психофізичне і моральне вдосконалення.

Всебічно фізично розвинені, козаки блискуче володіли в бою не лише різними видами зброї (рушницею, мушкетом, шаблею, списом, арканом та ін.), а й своїм тілом. Так, вінницький полковник Іван Богун заслужено вважався кращим фехтувальником Європи: він по-лицарськи бився двома шаблями в руках, перемагаючи в боях одразу кількох нападників.

У багатьох країнах Європи й Азії славилося високе мистецтво козаків вести наступальні й оборонні бої, створювати неприступні для ворога табори, споруди з дерева і землі, каміння, рити шанці та ін. Козаки мистецьки володіли всіма видами зброї, вогнепальної і холодної. Іноземці свідчили, що під час тренувань із стрільби козаки «кулею гасять свічку». На території Хортиці, Запорозьких Січей (їх було 8), у козацьких таборах та інших місцях постійно діяли справжні козацькі школи по навчанню молодих бійців, селян з метою захистити себе, рідну землю від чужоземних загарбників.

Велике пізнавальне й виховне значення, зокрема для сучасної молоді, має опанування нею мистецтвом єдиноборств, яких було кілька систем. Найвідоміша лягла в основу козацького танцю гопак. У запальному і пристрасному, завихреному і відчайдушному із складними фізичними, навіть карколомними прийомами в гопаку і сьогодні помітна першооснова – бойовитість духу, віра у власні сили, порив до життя, напруження своїх духовних і фізичних сил, наступальність і оборонний характер дій та торжество перемоги. Психофізичний та історико-етнографічний «розріз», аналіз гопака переконує в тому, що всі збережені на сьогодні його елементи – складні акробатичні вправи, багато ударів ногами і руками – були складовими самозахисту наших предків у боротьбі з ворогами.

У сучасному вигляді гопак втілює в собі численні специфічні прийоми, наприклад, «повзунці», «голубці», «тинки», «пістоль», «розніжка», «шулик» тощо, реалізація яких вимагає гнучкості всіх частин тіла, блискавичної реакції.

Цілі покоління нашого народу оволоділи й іншою системою козацької боротьби – гой док. Вона була призначена в основному для розвідників – пластунів. За цією системою боєць «приклеювався» до суперника», повторював всі його рухи, а в разі помилки (через розгубленість, необачність, страх, відчай тощо) нападав на нього, брав у полон чи знешкоджував. Цікаво, що арсенал прийомів цього виду єдиноборств дозволяв козакові битися вночі з кількома своїми противниками.

Ще дуже мало ми знаємо про козацьку систему боротьби «спас». Вона мала не атакуючий, а суто оборонний характер. Для неї характерне філігранне, скрупульозне відпрацювання блокування дій супротивника.

Козаки боролися також навкулачки, «на ременях», «навхрест», «на палицях» тощо. Оволодіння технікою цих видів боротьби і моральними принципами під час тренувань і змагань було злито в одне ціле, що забезпечувало комплексний вплив на особистість.

Значний виховний, пізнавальний потенціал мав цілий пласт культури наших предків, який дістав назву козацьке характерництво. Боротьба характерників із ворогом вважалася вершиною козацьких бойових мистецтв (вона ще відома під назвою «володар ночі»). У народній пам’яті цей вид боротьби овіяний нев’янучою славою, ореолом легендарності. Деякі козаки настільки розвивали свої внутрішні сили, можливості, досягали незвичайних успіхів у розвитку своїх здібностей, що багато сучасників були переконані в тому, що в них «вселялися» якісь надприродні сили. Таку свою силу й енергію козаки застосували в разі потреби у боротьбі з ворогами. Вони володіли уміннями, які в наш час демонструють, наприклад, екстрасенси. Були чаклуни, які, знайшовши певні прийоми розвитку своєї ідеальної сфери впливу на психіку ворога, «задаровували», «заворожували» його, вивідували в нього військові таємниці тощо.

Характерники вміли залякати ворога, навіювали йому інформацію про свою силу і непереможність, про те, що їх не бере ні куля, ні шабля, ні вогонь, ні вода. Вороги нерідко вірили, що козаки могли брати голими руками розпечені ядра, обминати кулі тощо. Такі козаки могли проникати непоміченими у ворожій табір, наробити там лиха і живісінькими та неушкодженими повернутися до своїх.

Появилась також інформація про те, що козаки спеціальними вправами досягали неймовірного ефекту, коли «тіло грає» (в такому разі больові удари супротивника не відчувалися). Такі козаки миттєво концентрували внутрішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника. Подібні явища притаманні і східним системам боротьби, наприклад, мистецтву тібетських ченців катеда і «школи залізної сорочки» в кунг-фу та карате. Ці дивовижні факти визнає сучасна наука, хоч переконливе їхнє пояснення і обґрунтування належить майбутньому.

Постійно займаючись самовдосконаленням, козаки, зокрема, оволодівали специфічними дихальними вправами, доводячи, подібно до йогів, справді невичерпні можливості людського організму. Академік Д.І.Яворницький писав, що серед козаків були справжні велети тілом і духом і що «серед інших богатирів жив Васюринський козарлюга», який «тільки дихне, як від того подиху людина падала з ніг, а коли руйнували Січ, то там був такий силач, що одним подихом міг убити людину». Таке явище дослідники підтверджують у китайських циган, японських кіко, секрет сили яких у «роботі з внутрішньою енергією через дихальні вправи».

Підкреслимо, що всі види козацької боротьби у процесі тренувань, оволодіння майстерністю єдиноборств ґрунтувалися на правилах і принципах народної моралі, етики. Порушення їх вважалося неприпустимим і мало тяжкі наслідки для тих, хто нехтував козацькими законами життя, їхніми традиціями і звичаями.

Тілесне і психофізичне загартування козаків було складовою частиною комплексної і цілісної системи ідейно-морального, емоційно-естетичного і військово-спортивного виховання. Чимало компонентів цієї системи на сьогодні забуто, невідомо. Вчених народознавчих і людинознавчих наук, практиків-ентузіастів чекає важливе завдання – за кодом, закладеним у відомих нам козацьких комплексах вправ, тренувань, змагань, видах боротьби, відтворити всю козацьку гімнастику, динаміку форм, структуру рухів, а також інші невідомі сьогодні компоненти цілісної системи вдосконалення і самовдосконалення.

Висока ефективність дії козацької педагогіки, втілення нею найвищих досягнень національної педагогічної спадщини забезпечує глибоку і всебічну етнізацію підростаючого покоління. Пізнавально-виховний потенціал козацької педагогіки сприяє створенню таких соціальних ситуацій, умов, які найбільше відповідають сутності генофонду української нації.



Шляхи впровадження козацької педагогіки.

Сьогодні в багатьох регіонах України почалося активне відродження козацьких виховних традицій. Знаменно, що водночас із цим, у 1991 році, з’явилася ідея створення всеукраїнських дитячих і юнацьких організацій, які б розгортали свою діяльність на багатогранних козацьких традиціях. Вони (гурти, загони та інші об’єднання) вже діють у ряді шкіл, і це відрадне явище розгортається вшир і вглиб. У своїй діяльності молодіжні козацькі осередки керуються національною ідеологією, філософією, світоглядом та іншими складовими духовності.

Одним з найперших кроків у справі реалізації ідей і засобів козацької педагогіки має бути поширення знань серед учнів про козацький національно-визвольний рух, про заслуги козаків у боротьбі з чужоземними загарбниками. У цій справі допоможуть фольклорні джерела, історичні документи, зокрема козацькі літописи, наукові праці про героїку козаччини М.Костомарова, В.Антоновича, М.Грушевського, М.Аркаса, Д.Яворницького, Д.Дорошенка, І.Огієнка, І.Крип’якевича, О.Апанович, художні твори Т.Шевченка, П.Куліша, Б.Грінченка, А.Чайковського, О.Олеся, Б.Лепкого, поетів В.Симоненка, Л.Костенко, І.Драча, Д.Павличка та ін.

Фундаментальний напрямок роботи – дослідження кожним юним козаком, гуртами, загонами славної Істрії українського козацтва – від його зародження до зміцнення в епоху П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, І.Мазепи. Величезний виховний потенціал має вивчення героїчного життя, подвижницької діяльності, високого військового мистецтва гетьманів, кошових отаманів, керівників повстань – С.Наливайка, І.Сірка, Т.Федорович, І.Богун, М.Кривоноса, І.Мазепи, П.Калнишевського, І.Гонти, М.Залізняка та ін. У кожному регіоні України, в кожній школі доцільно скласти свої конкретні програми вивчення козацького визвольного руху, козацького краєзнавства.

Як свідчить перший досвід, учні залюбки вивчають історію Запорозької Січі. Значний інтерес викликають відомості про те, що в межах сучасних запорізької, Дніпропетровської і Херсонської областей було вісім Січей, що відносяться до ХУІ-ХУІІ ст. На сьогодні збереглися місця розташування Запорозької, Кам’янської і Олешківської Січей, а інші п’ять (Базавлуцька, Микитинська, Покровська, Томаківська і Чортомлицька) опинилися в роки тоталітаризму на дні Каховського моря.

Відроджуючи козацькі традиції і звичаї, важливо, щоб учні передусім успішно оволодівали історією народовладдя, становлення і розвитку республіканських структур влади, адміністративно-військового ладу, на диво демократичного і гуманістичного управління, законодавства, тобто української козацької державності.

У процесі такої роботи в підлітків і юнаків формується національна свідомість і самосвідомість, вони оволодівають поняттями українознавства, народознавства, людинознавства, козакознавства, козацькими науками і мистецтвом, характерництвом, козацькою психологією тощо. Зміст цих понять, що відображає забуті материки національної духовності, сприяє тому, що в кожного учня глибшає душа, ширшає виднокіл, відступає далі обрій незвіданого, підвищується морально-етичний рівень, формується палкий патріотизм, світогляд громадянина незалежної України.

Один із головних напрямів втілення в життя козацької педагогіки – дослідження і практичне відродження військово-спортивного мистецтва наших предків.

Сучасних учнів захоплює військова стратегія і тактика козаків. Їхнє озброєння, майстерність у будівництві фортець, стаціонарних і рухомих (пересувних) військових таборів тощо. Доцільно, щоб вони практично вивчали й опановували козацькими військово-патріотичними видами спорту: верховою їздою, стрільбою з лука, володінням списом, шаблею та іншими видами козацької зброї, плаванням, подоланням природних перешкод, кермуванням човном, різними видами боротьби. При цьому, звичайно, необхідно максимально дотримуватися вимог і норм безпеки. Відродження традицій фізичного загартування козаків забезпечить зміцнення здоров’я дітей, значною мірою підірване трагічними наслідками чорнобильської катастрофи, екологічною кризою.


На високий теоретичний і практичний рівень треба поставити пізнання
і відродження традицій козаків як мудрих хліборобів, умілих орачів, господарів землі, зберігачів і примножувачів рукотворних скарбів рідного краю, його природних багатств.

Учні середніх і старших класів, випускники шкіл разом із батьками, родичами, односельцями, краянами можуть прилучатися до організації і ведення фермерських господарств. Оволодіння господарською винахідливістю, кмітливістю, творчою ініціативою, підприємливістю, діловитістю козаків. Необхідно всіляко стимулювати самостійну, чесну трудову діяльність учнів у таких господарствах, створення ними госпрозрахункових трудових об’єднань, майстерень, кооперативів, асоціацій, організацію взірцевих молодіжно-козацьких господарств різного профілю. Не варто забувати, що козаки були чудовими городниками і садівниками, скотарями і пасічниками, займалися рибальством і мисливством, розводили породистих свійських тварин – овець, коней.


Потребують практичного відродження козацькі мистецькі традиції кобзарства, лірництва, гуртового співу, танцю, дотепного влучного слова, різьбярства, іконопису, а також ремесел і промислів - бондарства, гончарства, ковальства, лимарства, чинбарства, стельмахування тощо.

З цією метою доцільно організовувати різноманітні мистецько-трудові об’єднання, майстерні, залучати на допомогу учням народних майстрів, спеціалістів. При цьому важливо, щоб кожен юний козак сам міг виготовити екіпіровку - козацький одяг, прапор, хоругви, іншу символіку та відзнаки (булаву, пернач, сувенірні шаблі).


На особливу увагу заслуговують вивчення і застосування на практиці козацьких знань - народної медицини, астрономії, агрономії, метеорології, кулінарії, а також пізнання ними сутності й особливостей козацької ідеології, філософії, світогляду, моралі, етики, характеру, правосвідомості як вищих виявів українського національного духу.

Козацька педагогіка передбачає проведення індивідуальної, групової і масової культурно-просвітньої роботи, спрямованої на те, щоб кожен учень - член козацького осередку систематично займався самопізнанням і саморегулюванням, розвивав свої здібності й можливості на радість і користь собі, людям, Україні.

Поряд із відродженням таких організацій, як «Пласт», «Сокіл», «Січ» народжуються і міцніють дитячі та юнацькі об’єднання суто козацького характеру, зокрема «Джура». Педагоги-ентузіасти створили як зразки - орієнтири програму і статут цієї організації. В них викладені основні напрями і форми діяльності, організаційні засади, права й обов’язки її членів. Ті, хто прагне відродити дитячий рух на козацьких традиціях, можуть взяти ці матеріали за основу своєї діяльності.

Уже в ряді шкіл (Київські №№ 127, 191 імені П.Г.Тичини, 227, Кіровоградська № 21, Адамівська Білгород-Дністровського району на Одещині та ін.) набуто першого досвіду роботи в цьому напрямі. Тут проводяться посвята учнів у козачата, фестивалі козацької пісні і танцю, змагання з козацьких видів спорту, ігри і забави, створюються підліткові та юнацькі гурти, загони, товариства.

Так, у згаданій 127-й школі діє ґрунтовна програма «Народознавство», що передбачає також впровадження в навчально-виховний процес школи та родини ідей і засобів козацької педагогіки. У школі оформлений кабінет народної педагогіки, матеріали якого відображають зміст, структуру і спрямованість козацьких виховних традицій і звичаїв. Із 1990 року в школі викладається інтегрований курс «Запорозьке козацтво», введений за рахунок годин шкільного компоненту.

Улюбленим осередком учнів став шкільний музей Києво-Могилянської академії. На його базі вивчається факультативний курс «Києво-Могилянська академія». Учні дізнаються, що волелюбна козацька духовність визначала ідейно-моральну спрямованість багатогранної діяльності цього першого прославленого вузу на території східних слов’ян. Працюють також «Кобзарська школа» та етнографічно-фольклорний ансамбль «Мальви».

Учні 21-ї школи м. Кіровограда об’єдналися в товариство, яке називається Старобалашівською паланкою. У класах діють гурти, братства юних козаків. Вони систематично вивчають багатогранне життя та діяльність лицарів духу. Тут уперше в Україні народився ритуал посвяти учнів у козачата. Цей ритуал в емоційному ключі проводиться в залі козацької слави. Юні козаки-дев’ятикласники ознайомлюються з курсом української етнопедагогіки, а випускники одинадцятого класу вивчають козацьку педагогіку. Традиційними стали вечори козацьких забав, веселі старти, зустрічі з козаками місцевої Бугогардівської паланки та ін. Школа стала місцем проведення першого на Кіровоградщині зльоту пошукових загонів, які включилися в експедицію «Козацькими шляхами».

Творчо продовжуючи в сучасних умовах козацькі традиції і звичаї, молодь України виростатиме фізично здоровою, морально чистою і духовно багатою, відданою національним інтересам і загальнолюдським цінностям.


Народна мудрість говорить: якщо хочеш оставити про себе пам’ять на п’ятьдесят років – сажай сад, на сто – будуй будинок, на тисячу – виховуй сина. Народ, що бажає зберегти себе в історії, повинен піклуватися про виховання своїх синів.

В системі освіти виховання відіграє провідну роль, а навчання являється тільки засобом виховання, і на зміну людині розумній повинна прийти людина вихована і розумна.

Але сучасний стан виховання загрозливий. Цей стан взагалі погіршується, бо практично не зроблено спроби змінити в країні ситуацію з мораллю на кращу і школа залишається єдиним гарантом виховання дитини порядною людиною, патріотом України. Але ж оточення її в буденному житті не завжди співпадає з тим, чому вчать в школі.

Далекоглядні педагоги – керівники розуміють необхідність відновлення чіткої організації (системи) виховної роботи в школі, і, незважаючи на сьогоднішні політичні та економічні труднощі, школа переживає процес реформування. Триває інтенсивне переосмислення цінностей. Долаються консерватизм та стереотипи педагогічного мислення і ми бачимо, яке з’являється розмаїття цілей та завдань, елементів змісту та видів форм - неоднозначність прояву закономірностей виховного процесу в залежності від індивідуальних особливостей шкільного колективу.

У розвинених демократичних суспільствах вихованню громадських патріотичних якостей дітей приділяють велику увагу. У кожній державі своя національна система виховання. У нас своєкозацтво. Це спосіб життя вільної людини, яка зі зброєю в руках захищала Богом дані їй вільності і права.

Виконання заходів, що пропонують накази Міністерства освіти України, покликане дати учням додаткову сучасну козацько-лицарську освіту, забезпечити надійний духовний зв’язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати їх на інтереси нащадків. Козацька педагогіка має забезпечити виховання мужніх і сильних духом громадян України.

У школі сучасності треба мати, розвивати й зміцнювати дитячу організацію в школі, вона – підмурівок колективної виховної роботи, бо наш педагогічний корабель накренило у бік індивідуалізації навчання та виховання. Цей крен призвів до того, що багато школярів відмовляються від шкільної «індивідуальності» на користь неформальних, а іноді й злочинних угруповань, та об’єднань. У багатьох з них панують міцний груповий тиск, жорстка система підлеглості, свавілля лідерів, але здебільшого підлітки не покидають їх, а, навпаки, цінують досить високо.

Виховна система (козацька педагогіка) спирається на владу спільності: взаємодопомога, відчуття іншого, підкорення спільно обраним законам. Ніхто не має права образити іншого, бо дістане відсіч від усього дитячого гурту. Ніхто не може порушити закони життя класу, школи – цього йому не дозволять. Стриманість, ввічливість, повага до старших, міра в одязі, відповідальність за виконання своїх обов’язків упевнено увійшли в життя Молодої Січі – братства козачат.

У сучасному суперечливому світі «виживуть» збережуть себе ті, хто зуміє відстояти у глобальному змаганні свою культуру, мову, фольклор – усе те, з чого складаються сутність та особливості національного характеру.

Саме з цих мотивів для педагогічних колективів національне виховання


є обов’язковою складовою системою формування всебічно розвиненої особистості.

Відомо, що формування майбутніх громадських діячів починається
з їхньої участі в дитячих і юнацьких громадських організаціях.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка