Реалізація компетентнісного підходу до навчання школярів правознавства що таке компетентнісний підхід до навчання правознавства



Скачати 194.71 Kb.
Дата конвертації16.03.2016
Розмір194.71 Kb.
Тетяна Ремех,

кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник,

в.о. завідувача відділу суспільствознавчої освіти

Інституту педагогіки НАПН України
РЕАЛІЗАЦІЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ ДО НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ ПРАВОЗНАВСТВА
Що таке компетентнісний підхід до навчання правознавства

Навчання – це діяльність учителя (викладання) й діяльність учнів (учіння). Методика навчання правознавства відповідає на такі практичні питання:

1) для чого навчати (які дидактичні цілі мають ставитись);

2) чого навчати (якими щодо поставлених цілей навчання мають бути оптимальний добір змісту і його структура);

3) як навчити (якими способами й методами ефективно здійснювати навчальну діяльність, досягати оптимальних результатів у освіті, вихованні й розвитку пізнавальних здібностей учнів).

Компетентнісний підхід до навчання школярів правознавства передбачає зосередження учасників навчального процесу на результатах навчання – формуванні правової предметної компетентності учнів, що проявляється в когнітивній, діяльнісно-процесуальній та аксіологічній компетенціях. Він сприяє формуванню вмотивовано компетентної особистості, спроможної орієнтуватися в правових реаліях сучасного українського суспільства, розвитку здатності учнів діяти практично, застосовувати набуті правові знання, вміння, індивідуальний досвід дій у конкретних навчальних і життєвих ситуаціях, урегульованих нормами права.

Компетентнісно орієнтована методика навчання учнів правознавства – це сукупність компетентнісно спрямованих цілей і завдань навчання правознавства, оптимальний для досягнення цих цілей відібраний і структурований зміст предмета, ефективні форми, методи і засоби опанування змісту, набір інструментів вимірювання рівнів сформованої правової предметної компетентності учнів.

Правова предметна компетентність є інтегрованою характеристикою (якістю) особистості, що охоплює правові знання (когнітивний компонент), правові вміння й позитивний соціально-правовий досвід у правовій сфері (діяльнісно-процесуальний компонент) та особистісно-ціннісне ставлення до правових явищ, процесів, подій (аксіологічний компонент).



Чому інтерактивне навчання правознавства найефективніше за компетентнісного підходу

Якщо метою навчання правознавства є формування правової предметної компетентності учнів, то найбільш адекватним цій меті та таким, що забезпечує її досягнення, є інтерактивне навчання.

Основна ознака інтерактивного навчання – багатостороння комунікація в процесі навчання, коли колективне виконання учнями пізнавального завдання відбувається через їхнє спілкування, що передбачає як участь у колективній діяльності кожного з учнів, так і колективно розподілену діяльність та колективно отриманий результат.

За інтерактивного навчання учень виступає не об’єктом, а суб’єктом навчання – активним учасником подій, власної освіти та розвитку. Вчитель не фокусує навчальний процес на собі. Він із носія готових знань перетворюється на організатора пізнавальної діяльності учнів та консультанта. Акцент у викладанні зміщується з монологічного способу подання інформації та передавання знань учителем із метою їх подальшого механічного відтворення учнями в сторону діалогу / полілогу для розвитку критичного мислення та комунікативних навичок школярів.

За інтерактивного навчання результати досягаються взаємними зусиллями учасників навчання, однак, тільки за умови, що учні беруть на себе відповідальність за них. Такі результати стають системним досвідом учнів, отриманим в процесі спільної активної діяльності, на основі якого формуються їхні знання, навички і ставлення, необхідні для ефективного набуття правової предметної компетентності.

Ефективне використання інтерактивних методів сприяє залученню до роботи на уроці практично всіх учнів та виробленню в них соціально важливих навичок роботи в колективі, взаємодії, дискусії, обговорення. Учні перебувають у постійному пошуку – вони отримують відповіді на запитання, знаходять нову інформацію для розв’язання проблеми, розмірковують разом над варіантами й способами виконання завдання. Це розвиває в них навички співпраці й ухвалення спільних рішень, комунікативні навички, навички ведення дискусії й формулювання аргументованих суджень і обґрунтованих висновків; підвищує рівень опанування аналізом, синтезом, узагальненням і абстрагуванням; сприяє розвитку вмінь виявляти різні погляди на правові проблеми, сприймати й оцінювати спектр думок щодо них, шукати й аналізувати різні джерела інформації правового змісту.

Учні вчаться формулювати, висловлювати та доводити власну думку, аргументувати й дискутувати, моделювати правові ситуації, збагачуючи власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації; навчаються слухати співрозмовника, поважати альтернативну думку, включатися в діалог, будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній; уникати конфліктів, розв’язувати їх та шукати компроміси; знаходити спільне розв’язання проблем.

Реалізація інтерактивного навчання вимагає створення певних психолого-педагогічних умов – багатостороннього типу комунікації; позитивної психологічної атмосфери на уроці; вироблення правил спільної роботи; формулювання спланованого очікуваного результату навчання; відбору інтерактивних методів і прийомів, що стимулюють процес пізнання, та розумових і навчальних умов і процедур, за допомогою яких досягаються заплановані результати.

Систематичне застосування інтерактивних методів на уроках правознавства дозволяє учням навчитися застосовувати набуті правові знання і вміння у житті, зрозуміти, що такі знання можуть стати у нагоді в професійній чи соціально-побутовій сфері, усвідомити, що правознавство як наука не існує саме по собі, а тісно пов’язана з життям і діяльністю людини.

Які інтерактивні методи можна застосовувати на уроках правознавства

Імітаційні та рольові ігри – це виконання учнями певних простих, відомих дій, що відтворюють, імітують будь-які явища навколишньої дійсності. Результатом є швидке прийняття рішень та миттєвих реакцій. Імітаційні ігри розвивають уяву та навички критичного мислення учнів, сприяють застосуванню на практиці вмінь, стимулюють прояви їхньої самостійності та творчих можливостей.

Наприклад, при вивченні тем «Що таке сім’я і шлюб» можна запропонувати учням зімітувати умови укладання шлюбу та умови, що перешкоджають вступу в шлюб; розглядаючи тему «Як громадяни беруть участь у житті демократичної держави», учні можуть організувати імітацію засідання міської (сільської, селищної) ради щодо вирішення нагального питання територіальної громади.



Спрощене судове слухання. При застосуванні на уроці імітації розгляду, наприклад, цивільної справи, в загальних рисах відтворюється чинна процедура:

1) виклад суддею суті справи;

2) надання слово стороні, яка подала позовну заяву (позивач) із аргументами щодо її задоволення (аргументи подає позивач чи його захисник);

3) запитання до позивача судді та сторони, до якої звернуто позов (відповідача);

4) надання слова відповідачу (аргументи подає відповідач чи його захисник);

5) запитання до відповідача судді та позивача;

6) постановлення суддею рішення;

7) оголошення суддею рішення суду.



Рольова гра має на меті визначення особистісного ставлення учнів до конкретної життєвої ситуації, набуття ними досвіду через гру й почуття. Розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями на уроках правознавства сприяє розвитку уяви і навичок критичного мислення учнів, виховує спроможність знаходити і розглядати альтернативні варіанти дій, уявляти себе в тій чи іншій соціальній ролі, співчувати іншим тощо. В ході рольової гри учасники розігрують у ролях визначену вчителем проблему або ситуацію.

Рольова гра потребує ретельної підготовки як учителя, так і учнів. Зокрема, вчитель спільно з учнями має скласти сценарій гри та розподілити ролі. Прикладом рольової гри може бути інсценізація працевлаштування неповнолітньої особи, в якій беруть участь «роботодавець», особа, яка «працевлаштовується», й спостерігачі.



Аналіз правової ситуації. При організації аналізу правової ситуації обов’язковими для обговорення учнями є такі моменти: факти (що відбулося, які факти є важливими, а які – другорядними); учасники ситуації (що про них відомо); проблема (інтереси сторін, суть конфлікту); положення законодавства, якими регулюється ситуація; питання, яке необхідно вирішити для розв’язання ситуації; аргументи на захист інтересів кожної із сторін ситуації; рішення (хто має розв’язувати ситуацію, яке рішення може бути прийняте, наслідки рішення); альтернативні способи розв’язання правової ситуації (якщо такі є).

Уявний мікрофон – метод, який надає можливість кожному учневі швидко і лаконічно, імітуючи «говоріння в мікрофон», висловлювати власну думку чи позицію. Наприклад, при вивченні теми «За якими правилами ми живемо?» на етапі узагальнення можна запропонувати учням таке запитання: «Яких соціальних норм ви дотримувались упродовж минулого тижня?»

Метод є ефективним методом на підсумковому етапі уроку, коли учні рефлектують із приводу того, що і як вони робили на уроці. Наприклад, можна запропонувати учням такі запитання: «Що я встиг / встигла зробити на уроці? Чого досяг / досягла? Що залишилося невирішеним? Що сподобалося найбільше? і т. д.



Навчаючи – вчуся – метод, що надає учням можливість брати участь у навчанні та передаванні своїх знань іншим учням. Наприклад, при вивченні теми «Що таке права і свободи людини» можна роздати учням кольорові картки з вказаними на них видами прав і свобод людини та запропонувати їм упродовж 2–3 хвилин прочитати й запам’ятати інформацію, що на них зазначена, а після витікання часу рухатися класним приміщенням і знайомити зі своєю інформацією інших однокласників. Такий метод навчає учнів не лише запам’ятовувати й якомога ближче до першоджерела переказувати інформацію, а й вислуховувати свого співрозмовника та сприймати інформацію від нього.

Коло ідей – метод, ефективність якого полягає в можливості учнів висловити власну позицію чи презентувати результати роботи групи. Наприклад, при вивченні теми «Що таке кримінальна відповідальність і кримінальне покарання» учні висловлюють свої думки щодо особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх осіб по черзі, доки не будуть вичерпані всі ідеї з цього питання.

Два – чотири – всі разом – метод, який допомагає через додавання думок знайти найоптимальніше розв’язання тої чи іншої правової проблеми. При застосуванні цього методу варіанти рішення обговорюють учнями спочатку в парах, далі – в четвірках, і, нарешті, в загальному колі. Наприклад, у темі «Право на освіту в Україні» на етапі вивчення нового матеріалу вчитель може поставити учням таке запитання: «Як на вашу думку, право на освіту є вашим правом чи обов’язком?».

Мозковий штурм є ефективним методом колективного обговорення, це колективний пошук рішень, який спонукає учнів проявляти свою уяву та творчість, що досягаються шляхом вільного висловлювання думок усіх учасників обговорення й допомагає знаходити кілька рішень із конкретної теми (проблеми). Наприклад, при вивченні теми «Що таке злочин» можна запропонувати учням таке запитання: «Якими є основні причини підліткової злочинності в нашій державі (місті, районі)?» (запитання записується на дошці). Учасники мозкового штурму, думаючи над поставленою проблемою, висувають ідеї щодо її розв’язання. Записуються всі варіанти ідей доти, доки всі присутні не вважатимуть кількість достатньою чи поки всі ідеї не вичерпаються. Потім ідеї аналізуються, групуються й узагальнюються.

Займи позицію – метод, який допомагає виявити різні позиції учнів щодо певної проблеми або суперечливого питання. Його ефективність зумовлюється демонстрацією розмаїття поглядів на проблему, що обговорюється, та надання можливості учням усвідомити протилежні позиції з її розв’язання. Застосування цього методу навчає учнів слухати співрозмовника та аргументувати власну думку. Наприклад, при вивченні теми «Як держава захищає права дитини в сім’ї» можна поставити учням запитання «Чи повинна держава (через свої органи) втручатися в сімейне життя людини?». Далі слід розмістити в класному приміщенні аркуші з написами «Так, згоден/згодна», «Ні, не згоден / не згодна», «Це складне для мене питання» й запропонувати учням стати біля відповідного твердження залежно від їхньої думки. Учні в створеній групі обговорюють власну позицію й подають на загальне коло підготовлені аргументи. Після викладу різних думок вчитель запитує, чи є хтось із учнів, хто бажає змінити позицію й хоче перейти до іншої групи. Якщо такі учні є, вони мають аргументувати своє рішення. Далі вчитель підбиває підсумки, а учні називають найбільш переконливі аргументи своєї (чи іншої) групи.

Прес-метод є ефективним при обговоренні суперечливих питань, при проведенні вправ, де учень має посісти визначену позицію щодо обговорюваної правової проблеми. Метод надає учням можливість виробити аргументи, висловити думку з дискусійного питання, сформулювати власну думку в чіткій і стислій формі. Алгоритм методу включає такі етапи:

1) висловлення думки, позиції (я вважаю, що …);

2) обґрунтування думки, позиції, наведення причини появи цієї думки, тобто того, на чому ґрунтується думка, позиція (… тому, що …);

3) ілюстрація думки, позиції прикладами  наведення фактів, що демонструють докази й підсилюють думку, позицію (…, наприклад, …);

4) формулювання висновків узагальнення думки, що необхідно робити; заклик прийняти думку, позицію (… тому, таким чином, отже …).

Перед застосуванням прес-методу вчитель має навести приклади до кожного з його етапів, а потім запропонувати учням за бажанням спробувати застосувати цей метод до будь-якої правової проблеми за їхнім вибором. Після того, як учитель упевниться в тому, що учні опанували алгоритмом прес-методу, можна його застосовувати на уроках правознавства. При цьому вчитель може адаптувати етапи методу, пропонуючи учням наводити кілька варіантів своїх думок чи прикладів.

Які традиційні методи навчання варто використовувати на уроках правознавства

Ознайомлення з основами юриспруденції викликає певні труднощі в учнів, тому вчителю слід застосовувати усний виклад навчального правознавчого матеріалу через розповідь, пояснення, шкільну лекцію й бесіду.



Розповідь – це короткотривалий усний, описовий, образний, емоційний, динамічний, логічний і послідовний виклад нового навчального матеріалу вчителем у доступній формі, що не передбачає запитання вчителя до учнів і навпаки.

Пояснення – це монологічна форма викладу навчального матеріалу вчителем, у ході якого обґрунтовується певне положення, розкривається сутність чи аналізується певне правове явище чи процес. Воно ґрунтується на логічному мисленні, спирається на попередні знання й набутий учнями досвід.

Види пояснень: структурні (висвітлення структури системи права, складу правовідносин, складу правопорушення); закономірні (встановлення закономірностей правопорушень); функціональні (з’ясування впливу норм права на поведінку людини).

Розповідь чи пояснення вчителя мають містити достовірні й науково обґрунтовані факти; стосуватися суті питання чи правової проблеми; розвиватися логічно, послідовно розкриваючи причиново-наслідкові зв’язки правових явищ і процесів; супроводжуватися порівняннями, аргументами й прикладами; бути емоційними й образними; викладатися доступною для учнів мовою. Їх слід підсилювати наочністю – схемами, таблицями, ілюстраціями, світлинами тощо.

Для актуалізації наявних в учнів правових уявлень і знань та забезпечення засвоєння ними нових знань слід застосовувати бесіду.

Види бесід: за формою проведення / рівнем пізнавальної самостійності учнів: репродуктивна (наприклад: «Із якого віку настає юридична відповідальність за вчинений злочин?»); евристична (наприклад, «Які обов’язки громадян України належать до основних?»); катехізисна (наприклад, «Що таке юридична відповідальність?»); за кількістю залучених осіб – індивідуальна бесіда, коли запитання адресується конкретному учню (наприклад: «Що таке, на твою думку, правило?») або фронтальна бесіда, коли запитання ставляться всім учням (наприклад: «Чим норми моралі відрізняються від норм права?»); за місцем у навчальному процесі / дидактичною метою: вступна – вона передує вивченню нового матеріалу й спрямована на актуалізацію знань і досвіду учнів (наприклад: «Що таке сім’я й на яких підставах вона створюється?»), пояснювальна, яка супроводжує чи підсумовує окремі частини вивчення нового матеріалу (наприклад: «Які правовідносини регулює цивільне право?»); підсумкова, що має на меті визначити ступінь опанування учнями знаннями та вміннями, спрямована на висловлення ними особистісних ставлень до правових явищ і процесів (наприклад: «Чи повинна держава (через свої органи) втручатися в сімейні відносини?»).

Ефективним методом застосування учнями правових знань є вправи. Вони бувають різними: 1) за формою: усні (дати відповіді на запитання за темою уроку); письмові (написати короткий твір-роздум із правового питання); графічні (скласти таблицю, логічний ланцюжок, схему); імітаційні (відтворити процедури, наприклад, судового розгляду цивільної справи чи створення та реєстрації дитячої організації); 2) за дидактичною метою: для запам’ятовування навчального матеріалу (наприклад: назвати елементи складу правовідносин, скориставшись відповідною схемою); для відтворення засвоєної навчальної інформації (наприклад: вставити у схему «Законодавчий процес» пропущені елементи); тренувальні, що передбачають самостійне перенесення засвоєної учнем інформації в нову ситуацію (наприклад: на основі складу правопорушення визначити елементи складу злочину); проблемно-пошукові, спрямовані на творче застосування учнем засвоєного навчального матеріалу (наприклад: на основі статей Конвенції ООН про права дитини скласти міні абетку прав дитини); 3) вправи із здійснення учнями практичних дій: виконання проекту, підготування міні доповіді для учнів початкової школи, виготовлення плакату чи підготування мультимедійної презентації з правої тематики.

Вправи сприяють формуванню в учнів умінь застосовувати набуті теоретичні знання на практиці, навичок оцінки суспільних явищ і життєвих ситуацій із позицій дії правових норм.

Як організувати роботу учнів із юридичними документами

Організація навчання учнів правознавства як основ юридичної науки має обов’язково включати роботу з джерелами права та юридичними документами. Це допомагає учням сформулювати ті чи інші юридичні поняття (юридичні дефініції містяться в положеннях нормативних актів), розвиває їхні вміння знаходити, аналізувати інформацію правового змісту та застосовувати її для аналізу певної ситуації, що має правовий контекст.

Учителю слід дотримуватися певної послідовності формування в учнів навичок такої навчальної діяльності, а саме:

1) надання вчителем зразків аналізу фрагменту нормативно-правового акту чи написання юридичного документу;

2) самостійна робота учнів із аналізу правового джерела чи зразку юридичного документу при керуванні вчителем;

3) самосійне опрацювання джерела права / створення юридичного документу учнями на уроці чи вдома.

Алгоритмізація дій учнів із аналізу джерел права передбачає також серію запитань, поставлених, наприклад, до фрагменту нормативно-правового акту на кшталт: «Про яке/які поняття йдеться у наведеному фрагменті положення законодавства?», «Що означає це/ці поняття?», «Якими прикладами можна проілюструвати назване/названі поняття?» тощо.

На уроках правознавства слід використовувати не суцільні тексти законів чи підзаконних актів, а лише їх фрагменти (наприклад, окремі статті закону для аналізу правової ситуації). Якщо мова йде про складання учнями юридичного документу (заяви, скарги, претензії), то вчителю варто надати учням відповідні зразки.

Ефективним способом роботи учнів із джерелами права є пошук відповідного джерела в Інтернеті й опрацювання за завданням учителя окремих його статей. Наприклад, таке завдання: на Інтернет сайтах знайдіть інформацію щодо діяльності органу місцевого самоврядування нашої територіальної громади й коротко запишіть, з яких місцевих проблем були ухвалені рішення в останній тиждень.

Робота учнів із юридичними документами може застосовуватися як на уроці, так і в ході виконання ними домашнього завдання.



Як формувати понятійний апарат учнів на уроках правознавства

Поняття – це «ядро», навколо якого формуються наукові знання. Особливостями юриспруденції як соціогуманітарної науки є наявність значного теоретичного матеріалу, а значить і понять як його структурних одиниць.

Роль і значення правових понять опосередковуються тим, що вони є осередком юридичних знань; результатом узагальнення найважливіших ознак явищ, відбитих у праві, результатом пізнання шляхом проникнення в глибину явища, його сутність.

Структура теоретичного компонента навчального правознавчого матеріалу охоплює категорії, правові поняття, терміни, судження, умовиводи, закономірності, причиново-наслідкові та інші зв’язки, тенденції. При цьому основними у цій структурі є поняття – лише оперуючи ними, можна робити, висновки, узагальнення, встановлювати закономірності та зв’язки, аналізувати теорії і концепції.

Державний стандарт передбачає обов’язкове знання учнями понять і термінів у межах навчального предмета – мінімуму знань, що зобов’язані засвоїти школярі. Сформоване поняття є фундаментом будь-якого нового знання. Правильно сформований понятійний апарат учня з предмета обумовлює його здатність до застосування знань і формування предметних умінь. Опанування учнями юридичними поняттями є основою для глибоко усвідомлення ними життєвого, реального змісту права, яке втілює справедливість, викристалізувану в законі.

Правові поняття не є незмінними – вони постійно розвиваються, коректуються, наповнюються новим змістом. Багато правових понять закріплюються в положеннях законодавства, що пояснюється суто практичними потребами правового регулювання суспільних відносин.

Вміння формулювати правові поняття – це найбільш поширене правове вміння, без якого не відбувається вивчення жодної теми з правознавства. Прийомами формування понять є наведення прикладів зі сфери застосування поняття, прийом характеризування, визначення поняття через розкриття змісту та обсягу поняття, порівняння тощо.

Робота учнів над формуванням понятійного апарату навчає їх прийомам навчальної (складати план, конспекти, тези) та розумової діяльності (аналізувати, узагальнювати, конкретизувати, доводити); переносу прийомів розумової діяльності в нову ситуацію (наприклад, у роботу з новим джерелом інформації); готує учнів до усвідомлення навчального матеріалу й практичного застосування знань у життєвих ситуаціях.

У формуванні понять виокремлюють три рівні: 1) засвоєння інформації (відповідь на питання «що таке»); 2) застосування понять у типовій ситуації; 3) творче застосування знань у новій навчальній діяльності. Опанувати поняттям – це знати його зміст, обсяг, зв’язки і відносини з іншими поняттями й уміти застосовувати в навчальному пізнанні. Встановлення відносин між поняттями, здійснюване в процесі пізнання і навчання, відбувається за допомогою визначення, узагальнення, систематизації та порівняння.

Проблема формування понятійного апарату учнів у навчанні правознавства є важливою з огляду на наступне: правознавство є новим для учнів предметом, вивчення якого розпочинається лише у 9 класі; шкільне правознавство ґрунтується на основах юридичної науки і як будь-який навчальний предмет, має власний понятійний апарат, що викликає певні труднощі при засвоєнні учнями в силу специфіки цієї науки; формування понятійного апарату при вивченні правознавства ускладнюється віковими особливостями дев’ятикласників, а саме рівнем розвитку їхнього критичного мислення й абстрагування; робота з понятійним апаратом на уроках правознавства обмежена в часі – правознавство як предмет інваріантної частини навчального плану вивчається лише в 9 класі (предмет «Правознавство. Практичний курс») та 10 класі (предмет «Правознавство»); значна частина понять, уживаних в шкільному правознавстві, сформовані в учнів іншими навчальними предметами (і мають певні розбіжності в трактуванні) чи на побутовому рівні, що потребує ретельної роботи над понятійним апаратом у навчанні учнів правознавства.

Чому аналіз правових ситуацій має бути обов’язковим елементом навчання учнів правознавства

Державні вимоги до рівня підготовки учнів із правознавства передбачають набуття вміння аналізу та розв’язання правових ситуацій. На уроках слід застосовувати саме аналіз правових ситуацій за певним алгоритмом, а не розв’язання юридичних задач, а тим більше використання на уроках кейс-методу, що пояснюється як особливостями змісту предмета та його завданнями, обмеженим часом, відведеним на викладання (1 урок на тиждень), так і віковими особливостями учнів, які не володіють сформованими вміннями правозастосування.

Аналіз і розв’язання правових ситуацій можна назвати одним із основних правових умінь учнів, що формується в навчанні правознавства. Така діяльність потребує від учнів застосування комплексу предметних правових умінь:

1) репродуктивних (визначати предмет правового регулювання);

2) перетворювальних (проводити аналіз умови ситуації щодо фактів та конфлікту між сторонами; визначати проблему, складати план її розв’язання, застосовувати положення нормативно-правових актів, наводити аргументи);

3) творчо-пошукових (оцінювати дії учасників ситуації та їх результати, формулювати рішення, перевіряти його щодо можливих наслідків).

Діяльність учнів із аналізу й розв’язання правових ситуацій потребує системності та послідовності. Так, учні мають продемонструвати вміння застосовувати конкретні положення нормативно-правового акту (наприклад, сімейного, адміністративного чи кримінального права), складати юридичний документ (наприклад, заяву про прийом на роботу (трудове право), скаргу-претензію щодо захисту прав споживача (цивільне право), заяву до міліції (адміністративне право) тощо.

Аналіз правових ситуацій є й методом ситуативного навчання, суть якого полягає в тому, що навчальний матеріал подається учням як проблема, а знання здобуваються учнями в результаті активної роботи: добору необхідної інформації, її аналізу з різних позицій, висунення гіпотез, формулювання висновків тощо. Ефективне використання методу аналізу правових ситуацій у навчанні активізує розумову діяльність учнів, підвищує їхню мотивацію до навчання; сприяє закріпленню правових знань.

Основними цілями використання методу аналізу й розв’язання правових ситуацій є: набуття та закріплення навичок самостійної роботи учнів із правовим матеріалом; формування вміння учнів оцінювати конкретні життєві ситуації з позицій дії норм права; обґрунтування власної правової оцінки фактичних обставин і дій; наближення навчальних форм засвоєння права до конкретних ситуацій в житті та моделювання власної поведінки в межах правового поля.

Аналіз і розв’язання правових ситуацій на уроках правознавства уможливлює відстеження учнями дії правових норм у конкретних правовідносинах, формує в них усталене уявлення про право як ефективний регулятор суспільних відносин, сприяє опануванню учнями навчальним матеріалом на якісно вищому рівні, закріпленню набутих правових знань, розвиває їхню логіку й критичне мислення, формує предметні вміння учнів (опрацьовувати інформацію юридичного змісту, розробляти план дій, знаходити оптимальний варіант розв’язання правової проблеми відповідно до положень законодавства) викладати власну думку в усній і письмовій формі, аргументувати її тощо. У ході аналізу правових ситуацій в учнів формуються навички критичного оцінювання різних думок чи позицій, самоаналізу, самооцінювання та взаємооцінювання. Крім того, метод аналізу правових ситуацій зорієнтований здебільшого на групову діяльність учнів, що дозволяє останнім не тільки засвоїти навчальний матеріал, а й розвинути комунікативні навички – навчитися співпрацювати та взаємонавчатися.

Аналіз правових ситуацій учнями має спрямовуватися як і на формування емоційно ціннісного ставлення до правових явищ, подій і процесів через озвучення розв’язання тієї чи іншої правової проблеми, власної оцінки дій учасників правової ситуації, через усвідомлення зв’язку права з життям тощо.

Застосування аналізу й розв’язання правових ситуацій на уроках правознавства дозволяє вчителю перевірити рівень засвоєння учнями теоретичного матеріалу та рівень формування їхніх навичок, виявляти прогалини у знаннях учнів й скорегувати їхні знання.



Висновок. Таким чином, компетентнісний підхід акцентує увагу на результатах освіти не як суми засвоєної навчальної інформації, а як здатності людини діяти в різноманітних ситуаціях. Формування і розвиток в учнів умінь і навичок застосовувати набуті знання в практичних навчальних чи життєвих ситуаціях є одним із основних завдань шкільного правознавства.

Ефективними в реалізації компетентнісного підходу до навчання правознавства є застосування на уроках інтерактивних методів, що активізують творчий потенціал учнів, підвищують якість засвоєння ними правових знань й формування предметних умінь, уможливлюють формування правової предметної компетентності учнів у сукупності її когнітивного, діяльнісно-процесуального й аксіологічного компонентів.





База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка