Реферат 2011 Реферат Загальна характеристика роботи



Скачати 190.98 Kb.
Дата конвертації29.03.2016
Розмір190.98 Kb.


МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Буковинський державний медичний університет

Наукова робота

на здобуття щорічної премії Президента України

для молодих вчених

ГЕНЕТИЧНА ГЕТЕРОГЕННІСТЬ ТА ОПТИМІЗАЦІЯ ЛІКУВАННЯ ВИРАЗКОВОЇ ХВОРОБИ ШЛУНКА І ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ В ДІТЕЙ

СОКОЛЬНИК Сніжана Василівна

– кандидат медичних наук, доцент кафедри педіатрії та медичної генетики Буковинського державного медичного університету


Реферат

2011

Реферат
Загальна характеристика роботи.

Актуальність теми. Незважаючи на те, що останнім часом досягнуті значні успіхи у вивченні різних аспектів етіології, патогенезу та лікування виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, і нині це питання актуальне і привертає увагу провідних гастроентерологів та педіатрів (В.В.Бережний, М.Ф.Денисова, І.Л.Бабій, Ю.В.Білоусов, С.Л.Няньковський та ін.).

За статистичними даними МОЗ щороку в Україні вперше реєструється майже 1000 дітей із виразковою хворобою, а спостереження в дитячій гастроентерологічній клініці свідчать про те, що за останні 10 років у дітей реєструється збільшення частоти тяжких форм гастритів та гастродуоденітів, які призводять до розвитку виразкової хвороби.

Впродовж останніх десятиріч постійно змінюється точка зору щодо етіології та патогенезу виразкової хвороби. Більшість дослідників пов’язують розвиток виразкової хвороби з інфікуванням Helicobacter pylori (НР) (С.Л.Няньковський, Л.И.Аруин, C.V.Stringer et al). Однак ульцерогенність НР залежить від багатьох ендогенних та екзогенних факторів ризику, оскільки, враховуючи високий рівень інфікування окремих популяцій НР, слід було б очікувати значно вищих показників захворюваності на виразкову хворобу (В.Д.Пасечников и соавт.).

Серед несприятливих преморбідних факторів, що підвищують ризик розвитку захворювання, важливе місце займає спадковість, без якої важко уявити розвиток захворювання в дітей, особливо у 5-6 річному віці (Ю.Д. Шарец и соавт.). Останнім часом найбільш поширеним є погляд на виразкову хворобу як на мультифакторне захворювання з полігенною зумовленістю спадкової компоненти (Є.М.Нейко та співавт.). Тому пошук методів ранньої діагностики та маркерів генетичної обтяженості пацієнтів є актуальною науковою проблемою, а вивчення ролі генетичних факторів ризику розвитку виразкової хвороби є перспективним в плані проведення її первинної профілактики.

Несвоєчасна діагностика та неадекватна терапія захворювання призводить до виникнення ускладнень та інвалідизації дитячого населення. Незважаючи на великий арсенал противиразкової терапії, її ефективність залишається обмеженою.

Враховуючи вищенаведене, продовження наукового пошуку впливу несприятливих факторів на розвиток захворювання, зокрема спадковості, виявлення діагностичних маркерів схильності до виникнення виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки у дітей та важливість підбору найбільш оптимальної схеми лікування захворювання в кожному конкретному випадку, є, на нашу думку, перспективним напрямком гастроентерології, що відкриває можливість попередження розвитку захворювання в поколінні в сім’ях із високим ризиком його розвитку.



Мета дослідження. Підвищити ефективність діагностики, прогнозування та лікування виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки у дітей на основі розробки комплексу клініко - генетичних критеріїв формування та вивчення особливостей перебігу захворювання.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше простежено динаміку захворюваності на виразкову хворобу у дітей Чернівецької області та встановлено її циклічний характер. З позицій доказової медицини, на підставі статистично вірогідних результатів багатофакторного аналізу та епідеміологічних методів визначено фактори ризику розвитку виразкової хвороби у дітей.

Встановлено основні типи успадкування виразкової хвороби у дітей (автосомно-домінантний, автосомно-рецесивний з переважним успадкуванням за материнською лінією), типи сімейної обтяженості по виразковій хворобі та їх залежність від статі. Показано відмінності частоти виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки серед родичів здорових і хворих пробандів, залежність локалізації виразки від віку пробандів, незалежне успадкування виразкової хвороби шлунка та виразкової хвороби дванадцятипалої кишки.

Встановлено особливості клініки, перебігу, функціонального стану шлунка, локалізації виразки у хворих на виразкову хворобу дітей з різними типами спадкової обтяженості у родоводі. Був сформований клінічний «взірець» хворих на спадково обтяжену ВХ.

Вперше проведено HLA–типування хворих на гастродуоденальну патологію та практично здорових дітей, визначені гени HLA системи ІІ класу, які асоціюються з розвитком гастродуоденальної патології.Вперше визначена генетична компонента виразкової хвороби у дітей за моногенними ознаками спадкового поліморфізму, означені закономірності накопичення моногенних ознак та визначені фактори ризику схильності та резистентності до розвитку виразкової хвороби.

За результатами багатофакторного аналізу створені математичні моделі розвитку та тяжкості перебігу виразкової хвороби у дітей. Розраховані прогностичні маркери розвитку виразкової хвороби у дітей. Запропонований диференційно-діагностичний алгоритм та сформована бальна таблиця діагностики ймовірності розвитку захворювання. Науково обґрунтована доцільність диференційованого підходу до лікування виразкової хвороби у дітей.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблені нові ранні критерії діагностики виразкової хвороби, запропоновано схему раціонального обстеження хворих на виразкову хворобу, що забезпечує прогнозування перебігу та ризику виникнення виразкової хвороби у нащадків. Проведені дослідження дозволяють створити новий підхід до медико-генетичного консультування у родинах високого ризику розвитку виразкової хвороби у дітей. Обґрунтовано, апробовано та проведено оцінку ефективності комплексної терапії з використанням традиційних схем лікування, мікрохвильової резонансної терапії (МРТ), еглонілу. Запропоновано алгоритм комплексної діагностики виразкової хвороби та сформована бальна таблиця для проведення констеляційної діагностики ймовірності розвитку захворювання.

Публікації. За результатами роботи опубліковано 29 наукових праць, з них 10 статей; видано 1 монографію, 1 підручник в двох томах, 1 навчальний посібник, отримано 4 деклараційних патента, 2 раціоналізаторських пропозицій, 2 інформаційних листа, 1 нововведення внесено до Державного Реєстру нововведень.

ОСНОВНИЙ Зміст роботи

Матеріал і методи дослідження. Дослідження проводились у два етапи: ретроспективне дослідження за період 2000-2009 рр. з метою вивчення поширеності, захворюваності та структури патології травної системи, зокрема виразкової хвороби (ВХ) (проаналізовано 7203 архівних історій хвороб дітей, що знаходились на стаціонарному лікуванні у гастроентерологічних відділеннях дитячих лікарень, дані офіційної медичної статистики за 10 років) та проспективне клініко-епідеміологічне дослідження. Для формування вибірки був вибраний описовий тип дослідження з одномоментним зрізом. Репрезентативність вибірки досягалася завдяки випадковому відбору дітей, що хворіли на ВХ та із числа дітей, які не хворіли. Кількість дітей складала 5% від загальної кількості дітей шкільного віку, що є достатнім для оцінки обстеженої вибірки як репрезентативної для показників, що вивчалися. Детальне клінічне обстеження було проведено у 152 хворих на ВХ дітей віком 6-18 років, які склали основну групу дослідження та 103 практично здорових дітей відповідного віку (група порівняння). Діти основної групи залежно від позитивного чи негативного генеалогічного анамнезу були розподілені на дві підгрупи: І – діти з обтяженою по ВХ спадковістю (n = 93) та ІІ - діти з генетично «чистих» сімей (n = 59).

У відповідності з метою та завданнями дослідження проводилось багатопланове анкетування з уточненням анамнестичних соціальних, побутових, екологічних, спадкових та інших особливостей дітей.

З метою верифікації діагнозу проводили езофагогастродуоденоскопію з визначенням ендоскопічних критеріїв наявності НР, щиткову біопсію слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК) за загальноприйнятими правилами забору з наступним приготуванням мазка-відбитка, прокрашуванням та бактеріоскопією з метою діагностики HP; рН-метрію шлунка; ультразвукове дослідження органів черевної порожнини. Всі дослідження проводились за загальноприйнятими методиками.

Властивості і характер особистості (емоційна лабільність – стабільність екстраверсія – інтроверсія, відвертість відповідей) визначали за допомогою особистісного опитувальника Айзенка (Е. Р. І.) та дитячого варіанту тесту Айзенка (J. Е. Р. І.) залежно від віку дитини. Рівень тривожності оцінювали за допомогою тесту особистої тривожності Спільбергера – Ханіна.

Встановлення родинних зв’язків, простеження ознак або хвороби серед близьких і далеких, прямих та непрямих родичів проводилось за допомогою клініко-генеалогічного методу, який складався з двох етапів: складання родоводу та проведення генеалогічного аналізу.

Розподілення еритроцитарних антигенів крові систем АВ0, Rh, MN, P, Lewis, групоспецифічного компоненту Gc вивчено у 82 хворих на ВХ дітей, їх батьків та у 44 здорових осіб. Типування проводилось на базі лабораторії Чернівецького обласного бюро судово-медичної експертизи (зав. лабораторією - О.К.Леонова). Визначення антигенів систем АВ0, резус-фактора проводили за загальноприйнятими методиками. Визначення антигенів систем MN, P, Lewis проводили з використанням специфічних сироваток за допомогою реакції гемаглютинації. Визначення антигенів групоспецифічного компоненту Gc проводили за методом імуноелектрофорезу, результати якого враховували у прохідному світлі на чорному фоні (А.К.Туманов, 1975).

Ступінь пошкодження генетичного матеріалу визначали за допомогою мікроядерного індексу(мікроядра виявляли в клітинах букального епітелію) у 82 хворих на ВХ шлунка та ДПК дітей шкільного віку та у 78 практично здорових дітей того ж віку на базі лабораторії кафедри екології та медичної генетики біологічного факультету Чернівецького національного університету.

Для типування алелей HLA DQ найбільш прийнятною є молекулярно–генетичний метод. Типування гена HLA DQ A1 проводили методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) в ДНК (отриманої з ядерних клітин периферичної крові), з набором сіквенсспецифічних праймерів. Для виділення ДНК та для типування HLA DQ A1 використовували набір реагентів виробництва науково – виробничої фірми «ДНК – Технология» Росія, Москва.

Використовуючи моделі полігенного успадкування (D.S.Falconer), обчислено коефіцієнт успадкування схильності до ВХ (h2). Обчислення асоціативних зв’язків між генетичними маркерами та ВХ шлунка та ДПК проводилось за допомогою непараметричного критерію Пірсона (χ2), критеріїв відносного ризику (RR), показника - відношення «шансів» (OR).

Усі дані були оброблені загальноприйнятими методами варіаційної статистики та кореляційного аналізу за Пірсоном за допомогою пакетів комп’ютерних програм «Statistiсa» for Windows 8.0.0. (SPSS I.N.C.; 1989-1997), Statistiсa V.6.0 (Stat Soft Inc; 1984-1996).

Для оцінки ефективності терапії діти основної групи були розподілені на три підгрупи: І (52 хворих) - діти, які отримували традиційну противиразкову терапію (дієта №1, антихелікобактерна терапія (де-нол, флемоксин, метронідазол) + антисекреторна терапія (квамател) + пробіотик (біфіформ) + прокінетик (мотиліум)), ІІ (56 хворих) - діти, які отримували традиційну противиразкову терапію в поєднанні з МРТ (загальна та індивідуальна схеми), ІІІ (44 хворих) – діти, які отримували комплексне лікування, що включало традиційну терапію, МРТ та еглоніл у добовій дозі 5 мг/кг двічі на добу впродовж 14 діб.

Результати власних досліджень та їх обговорення.

Обтяжена спадковість по захворюваннях шлунково-кишкового тракту була встановлена у 201 (9,4%) родичів дітей, хворих на ВХ та 93 (5,4%) родичів дітей групи порівняння.

У структурі патології шлунково-кишкового тракту серед родичів дітей основної групи та групи порівняння перше місце займає ВХ, що відповідно складає 6,2 ± 0,5% та 1,3 ± 0,3%.

Аналіз типу сімейної обтяженості у дітей обох груп показав, що найбільш характерними типами сімейної спадкової обтяженості по виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки є тип А (мати хвора – батько здоровий), тип Б (мати здорова – батько хворий), тип В (мати хвора – батько хворий). Причому тип В зустрічався тільки в основній групі дітей. З однаковою частотою зустрічалися у дітей обох груп типи Б та А. Отже, наявність ВХ у батьків пробанда є одним із факторів ризику розвитку захворювання. Вірогідність розвитку захворювання зростає, якщо ВХ страждають обидва батьки.

Серед пробандів - дівчаток в обох порівнювальних групах переважав Б тип, серед пробандів - хлопчиків – А тип. В тип спадкової обтяженості відмічався майже в однаковій мірі серед осіб обох статей в основній групі. Статевої різниці в частоті ВХ нами не виявлено. Серед родичів хворих на ВХ пробандів перше місце посідають батьки, друге – родичі ІІ ступеня споріднення, третє – сибси. Серед родичів здорових пробандів перше місце посідають родичі ІІ ступеня споріднення, друге – сибси, третє – батьки. Встановлено, що за наявності ВХ у батьків – ризик захворювання високий (RR=3,06), родичів ІІ ступеня споріднення – середній (RR=1,23), у сибсів – мінімальний (RR=0,54).

Аналіз типу обтяженості серед родичів ІІ ступеня споріднення хворих пробандів залежно від лінії успадкування показав переважання хворих родичів ІІ ступеня споріднення по материнській лінії, ніж по батьківський (64,8% та 35,2% відповідно), що свідчить про достовірно частішу передачу ВХ по материнській лінії.

Враховуючи вище викладене доцільним було визначення коефіцієнту успадкування (КУ), який у наших дослідженнях склав 74,2 ± 5,6%. Визначення КУ залежно від типу сімейної спадковості показало, що доля генетичних факторів у формуванні захворювання найбільша при В типі спадковості – 76,8%, при Б типі - 64,6%, при А типі - 68,3%.

У хворих на ВХ дітей із спадковою обтяженістю хвороба виникає у більш ранньому віці (11,2 ± 1,2 років) порівняно з хворими без обтяженої спадковості (14,3 ± 1,3 років).

Преморбідний стан (хронічні гастрити, хронічні гастродуоденіти) достовірно частіше зустрічався у хворих на ВХ дітей без обтяженої спадковості, у дівчаток та у осіб із Б типом спадковості.

У дітей із В типом спадковості уже при виникненні перших симптомів захворювання при езофагогастродуоденоскопії діагностувався виразковий дефект. Тобто В тип спадковості є найбільш несприятливим щодо прогнозу виникнення захворювання. Простежується залежність особливостей перебігу захворювання й від типу обтяженої спадковості. Найбільш несприятливими типами є А та В.

Аналіз клінічного перебігу ВХ дозволив нам сформувати клінічний «взірець» хворих на спадково обтяжену ВХ. Це інтровертовані особистості з вираженим рівнем нейротизму, високим рівнем тривожності, з гострим початком хвороби, нападоподібним болем в пілородуоденальній зоні, не пов’язаним із вживанням їжі, частими та тривалими періодами загострень без чіткої сезонності.

При проведенні ендоскопічного дослідження у дітей І та ІІ підгруп відмічається достовірне переважання уражень слизової оболонки ДПК над ураженнями слизової оболонки шлунка (р‹0,01). Причому найчастіше виразковий дефект виявлявся в цибулині ДПК, а саме по передній стінці – 41,1% та по задній стінці – 34,9%.

Встановлено зв’язок між віком пробандів та локалізацією виразок: чим молодші пробанди, тим рідше серед них хворих з виразками шлунка. Виявлено, що схильність до ВХ успадковується незалежно одна від одної: родичі хворих на виразку шлунка частіше всього страждають на виразку шлунка, а родичі хворих на виразку ДПК частіше страждають на ВХ саме дуоденальної локалізації.

Бактеріоскопічне дослідження виявило НР у 70,8% випадків (40,6% - І підгрупа і 30,2% - ІІ підгрупа). Аналіз зв’язку спадкової форми ВХ з ендоскопічними та лабораторними критеріями наявності НР показав, що переважання даної інфекції у дітей І групи пов’язано, можливо, з поширеністю мікроорганізму в сім’ї та його передачею від батьків до дітей.

В популяції дітей Чернівецької області еритроцитарні антигени А(ІІ), Р(-), Rh(-), Leа-в+, ММ та групоспецифічний компонент Gc 2-2 діагностуються значно частіше серед хворих на ВХ дітей, ніж серед здорових, а антигени В(ІІІ), Rh(+), Leа+в-, Р1(+), МN, групоспецифічний компонент Gc 2-1 визначаються достовірно рідше. Схильність до ВХ мають дівчатка молодшого віку - носії антигену А(ІІ); Gc 2-2, Rh(-), „видільники”; старшого віку - носії антигенів А (ІІ), ММ, Р1(-), „видільники” та хлопчики молодшого віку - носії антигенів 0(І), А(ІІ), фенотипу Gc 1-1; старшого віку - носії антигенів 0(І), фенотипу Gc 2-2, Rh(-), „невидільники”.

Виявлена велика значимість у розвитку ВХ двокомпонентних поєднань групи крові А(ІІ) та антигену групи крові Р1(-) (RR = 2,50), групи крові А(ІІ) та групоспецифічного компонента Gc1-1 (RR = 3,40), групи крові 0(І) та Gc2-2 (RR = 3,04), групи крові 0(І) та ММ (RR = 3,22), групи крові ММ та антигену групи крові Leа-в+ (RR = 3,89). Не менш статистично значимими є і трикомпонентні комбінації антигенів груп крові, а саме: А(ІІ), Р1(-), ММ (RR = 11,27), Р1(-), Leа-в+, групоспецифічного компонента Gc2-2 (RR = 4,02) та ММ, Р1(-), Gc2-2 (RR = 9,66). Критерій Вульфа в усіх вище перерахованих комбінаціях більше 2, що можна розцінювати як ризик розвитку ВХ у володарів даних поєднань фенотипів. За наявності двокомпонентних комбінацій ризик виникнення ВХ середній (RR = 3,31), трикомпонентних – високий (RR = 8,32). Наявність же двокомпонентних комбінацій антигенів груп крові Rh (+) і Leа+в- (RR = 0,46), В(ІІІ) і групоспецифічного компонента Gc2-1 (RR = 0,05), Р1(+) і Leа+в- (RR = 0,37), Rh (+) і Р1(+) (RR = 0,42) та трикомпонентних Р1(+), Leа+в-, Gc2-1 (RR = 0,25) і В(ІІІ), МN, Р1(-) (RR = 0,11) свідчить, можливо, про протекторну дію факторів та стійкість до розвитку даного захворювання.

У дітей із обтяженою по ВХ спадковістю частіше виявляються антигени груп крові А(ІІ), Rh(-), Gc2-2, Leа-в+, Р1(-), у дітей із генетично „чистих” сімей - 0(І), Rh (+), Gc1-1, Leа-в-. Наявність антигенів О(І), Р1(+), Gc2-2, Leа-в+ у дітей із А типом спадковості, А(ІІ), Р1(-), ММ, Leа-в+ у дітей із Б типом спадковості, А(ІІ), Rh(-), ММ, Gc2-2, Leа-в+ у дітей із В типом спадковості свідчить про схильність до розвитку захворювання. У батьків дітей, хворих на ВХ, відмічається така ж тенденція в розподілі антигенів, як і в дітей І підгрупи.

У хворих на ВХ дітей достовірно частіше виявляються клітини з мікроядрами, ніж у дітей групи порівняння (3,56 ± 0,11% та 2,34 ± 0,12% відповідно, р‹0,05). Збільшення частоти клітин з мікроядрами у дітей основної групи відбувається, в основному, за рахунок дітей із обтяженою спадковістю. Якщо ВХ відмічається лише в одному поколінні - рівень пошкодження генетичного матеріалу середній (0,31 ÷ 0,42), в двох поколіннях – вищий за середній (0,48 ÷ 0,59), в трьох поколіннях – високий (0,65 ÷ 0,72). Отримані дані підтверджують ефект сімейного накопичення патологічних генів, що зумовлює розвиток захворювання в пробандів.

Встановлено, що при наявності у дитини генів HLA-комплексу ІІ класу DQA1 0103, 0201 та їх комбінацій відносний ризик розвитку ВХ зростає у 4,2-8,9 рази, особливо у дітей з гаплотиповим поєднанням 0103 0103, 0201 0103 та 0201 0101(враховуючи нерівноважне зчеплення).

З метою оцінки вірогідності впливу різних факторів на розвиток ВХ у дітей представлялося доцільним проведення багатофакторного аналізу результатів комплексного обстеження дітей, за даними якого ймовірність розвитку в поколінні захворювання та прогнозування ступеня тяжкості клінічного перебігу було представлено у вигляді математичних моделей: ризик розвитку захворювання = 0,47Ф1 + 0,38Ф2 та тяжкість перебігу захворювання = 0,41Ф1 + 0,27Ф2 + 0,40Ф3.

На основі проведених досліджень нами було запропоновано алгоритм комплексної діагностики ВХ у дітей та сформована бальна таблиця для проведення констеляційної діагностики ймовірності розвитку захворювання у дітей. Аналіз довів, що при досягненні діагностичного порогу у 42 бали і вище з вірогідністю 95%, згідно з прогностичною таблицею, визначається ризик розвитку захворювання.

Проведена оцінка клінічної ефективності застосування МРТ та еглонілу на тлі традиційного лікування ВХ шлунка та ДПК. Оцінювались клінічна, ендоскопічна, функціональна ефективність порівнювальних схем лікування.

Вже після перших трьох сеансів МРТ більша половина дітей ІІ підгрупи (57,1%) вказувала на зменшення інтенсивності та частоти болю, 33,9% - на його зникнення. Після закінчення курсу лікування біль ліквідувався у 75,0% дітей ІІ підгрупи, тоді як у дітей І підгрупи – лише у 59,7% випадків. Після повного курсу МРТ синдром диспепсії зник майже у 92,8% хворих дітей, що отримували комплексне лікування та у 63,4% дітей із традиційним лікуванням.

Контрольне ендоскопічне дослідження на 20 добу виявило повну ендоскопічну санацію у 82,1% пацієнтів ІІ підгрупи. Для порівняння у пацієнтів І підгрупи ендоскопічна санація спостерігалась тільки у 63,4%.

Використання сеансів МРТ в комплексному лікуванні ВХ у дітей ІІ підгрупи дозволило скоротити термін стаціонарного лікування до 13-14 діб порівняно з дітьми, що отримували традиційне лікування (19-21 доба). Рецидиви виразки наступали у 3-4 рази рідше щодо дітей, які отримували традиційну терапію. Отже, комплексна терапія з включенням МРТ забезпечує більш стійкі результати лікування рецидивів захворювання як в ранні, так і в пізні строки спостереження.

Оцінка динаміки основних синдромів захворювання у дітей І та ІІІ підгруп показала, що больовий, загальноневротичний синдроми у дітей ІІІ підгрупи інволювали достовірно швидше, ніж у дітей І підгрупи. При клінічній оцінці функціонального стану нервової системи лише 34,6% пацієнтів І підгрупи відмічали зменшення прояву таких симптомів, як дратівливість, внутрішня напруга, головний біль, швидка втома, 60,7% дітей, що отримували поєднане лікування, та 81,8% дітей ІІІ підгрупи. Строки загоєння виразкового дефекту скоротилися на 29,5% порівняно з дітьми, які отримували лише традиційну терапію та достовірно швидше нормалізувалися показники функціонального стану шлунка. За наявності у дитини функціональних розладів психоемоційної сфери найбільш ефективним є комплексне лікування захворювання з проведенням психотерапевтичної корекції. У випадку відсутності виражених змін з боку психоемоційної сфери оптимальною є схема поєднаного лікування медикаментозними засобами та МРТ.

Таким чином, наші дослідження свідчать про значну поширеність ВХ серед дітей, основними чинниками якої є спадковий, психоемоційний та порушення режиму і якості харчування. Роль генетичного фактора у розвитку ВХ у дітей є досить значною. Про це говорять отримані нами дані про більшу частину ВХ серед родичів пробандів. Виявлені нами клініко-ендоскопічні критерії спадково обтяженої можуть бути застосовані для ранньої діагностики захворювання та проведення профілактичних заходів, а запропонована схема комплексного лікування ВХ дозволить швидше ліквідувати основні симптоми захворювання, добитися більш стійкої клінічної та ендоскопічної ремісії, зменшити частоту загострень, впливаючи на основні фактори формування захворювання у кожному конкретному випадку.

Висновки

У роботі наведено теоретичне обґрунтування клініко-генетичних особливостей перебігу виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки у дітей і нове вирішення наукової задачі, яка полягає у визначенні маркерів генетичної схильності до виразкової хвороби та обґрунтуванні комплексного лікування з використанням МРТ та еглонілу.

1. Коефіцієнт успадкування схильності до виразкової хвороби склав 74,2%. Найбільш характерними типами сімейної спадкової обтяженості по виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки є тип А (мати хвора – батько здоровий), тип Б (мати здорова – батько хворий), тип В (мати хвора – батько хворий). Серед пробандів - хлопчиків переважав тип А, серед пробандів - дівчаток - тип Б. Виразка шлунка та виразка дванадцятипалої кишки успадковуються незалежно.

2. Діагностичними маркерами спадково обтяженої виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки можуть бути клінічні (відсутність преморбідних станів, більш ранній вік та гострий початок хвороби, нападоподібний біль не пов’язаний зі вживанням їжі, інтровертованість особистості з вираженим рівнем нейротизму та високим рівнем тривожності, часті і тривалі загострення без сезонного ритму), функціональні (гіперацидність), ендоскопічні (поодинокі ураження, локалізація виразки на передній стінці ДПК) та генетичні (А(ІІ), Rh(-), Leа-в+, Р1(-), групоспецифічний компонент Gc2-2, рівень пошкодження геному › 0,54 гаплотипи HLA DQ A1 (0103 0103, 0201 0103, 0201 0301)) ознаки. Найбільш висока вірогідність тяжкого перебігу виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки характерна для А та В типів сімейної обтяженості.

3. Прогностичними маркерами схильності до виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки є дві групи факторів: перша - позитивний генеалогічний анамнез, типи сімейної спадкової обтяженості (по лінії матері та лінії обох батьків), характер особистості (інтровертованість з вираженим рівнем нейротизму та тривожності), антигени груп крові А(ІІ), ММ, Gc2-2, Р1(-), Leа-в+, рівень пошкодження генетичного матеріалу, гаплотипи HLA DQ A1 (0103 0103, 0201 0103, 0201 0301); друга - вік, порушення режиму харчування, стресові ситуації, наявність НР, гіперацидність, наявність преморбідної патології. Прогностичними маркерами резистентності є антигени груп крові В(ІІІ), Rh(+), MN, Gc2-1, P1(+), Leа+в-.

4. Диференційоване лікування виразкової хвороби із включенням до лікувального комплексу мікрохвильової резонансної терапії призводить до скорочення тривалості лікування на 26,4% та зменшення терміну загоєння виразкового дефекту на 29,5%. Застосування еглонілу на тлі традиційної терапії та мікрохвильової резонансної терапії сприяє швидкій редукції вегетативної лабільності та зниженню рівня тривожності.



практичні рекомендації

1. Сім’ї, що мають спадкову обтяженість за розвитком виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки підлягають медико-генетичному консультуванню з визначенням прогностичних маркерів ризику розвитку виразкової хвороби у дітей.

2. Діти з визначеними генетичними маркерами схильності до виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки (А(ІІ), Rh(-), Leа-в+, Р1(-), ММ,Gc2-2 та рівнем пошкодження геному › 0,54, гаплотипами HLA DQ A1 (0103 0103, 0201 0103, 0201 0301)) мають бути виділені у групу високого ризику щодо розвитку виразкової хвороби з метою проведення відповідних профілактичних заходів.

3. З метою ранньої діагностики виразкової хвороби у дітей слід використовувати запропонований диференційно-діагностичний алгоритм та діагностичну констеляційну таблицю.



4. Дітям, хворим на спадково обтяжену виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки рекомендується диференційована комплексна терапія із застосуванням традиційних медикаментозних середників, мікрохвильової резонансної терапії за загальною (точка J2, тривалість 20 хв., курс – 10 процедур) або індивідуальною (тривалість 15-25 хв., курс 6-10 процедур) схемами та еглонілу у добовій дозі 5мг/кг впродовж 14 діб).

Техніко-економічні показники та їх порівняння з кращими вітчизняними і зарубіжними аналогами: У сучасній вітчизняній та закордонній науковій літературі дискутується роль деяких групових компонентів крові, як одного із факторів, який сприяє виникненню виразкової хвороби. Рядом авторів доведено асоціацію ВХ із групою крові 0(І) (Горбатовский Я.А., 1998, Кильдиярова Р.Р., 2002). Однак вклад інших генетичних маркерів у розвиток ВХ вивчений недостатньо. У доступній нам літературі ми не зустріли повідомлень про дослідження моногенних ознак спадкового поліморфізму у дітей. При порівнянні власних досліджень із даними авторів, що проводять аналогічні дослідження у дорослих осіб ми не зустріли повідомлень про більшу частоту групи А(ІІ) у хворих на ВХ та про роль фенотипу Gc 2-2, системи MN (Gerhard M., 2002, Lehn N., Neumayer N., 2005). Проте ми підтвердили повідомлення про більшу частоту фенотипу Р(-) у осіб, хворих на ВХ, фенотипів В(ІІІ), Р(+) у здорових осіб. Результати наших досліджень співпадають з даними ряду дослідників про роль фенотипу Le а-в+ (Sherman P, Czinn S, Drumm B., 2004). Горбатовський Я.А. та співавт., 2002, провели аналогічні дослідження у дорослих осіб і показали більшу частоту в здорових осіб комбінацій Rh (+) та Leа+в-, що збігається з результатами наших досліджень. Ми вперше розрахували коефіцієнт успадкування схильності до виразкової хвороби у дітей залежно від типу спадкової обтяженості, розробили математичні моделі ймовірності ризику розвитку та тяжкості перебігу ВХ, запропонували диференційно-діагностичний алгоритм, встановили зв'язок розвитку захворювання з певною комбінацією гаплотипів HLA. Незважаючи на досягнення сучасної фармакології запропонована більшістю науковців як вітчизняних, так і закордонних терапія ВХ все ще недостатньо ефективна. В зв’язку з цим пошуки нових засобів і методів лікування захворювання продовжуються. Запропоноване нами диференційоване комплексне лікування ВХ із включенням до лікувального комплексу мікрохвильової резонансної терапії призводить до скорочення тривалості лікування на 26,4% та зменшення терміну загоєння виразкового дефекту на 29,5%.

Досягнутий економічний ефект: запропоновані диференційно-діагностичний алгоритм, діагностична констеляційна таблиця та математичні моделі дозволять лікарям визначити ймовірність розвитку ВХ у дитини з групи ризику, тяжкість перебігу захворювання та вибрати комплекс необхідних профілактично-лікувальних заходів, підвищити ефективність первинної профілактики при проведенні медико-генетичного консультування. А запропонований диференційний підхід до лікування ВХ в кожному конкретному випадку дозволяє скоротити тривалість лікування на 26,4% (ліжко-дні), пролонгує тривалість ремісії, тим самим зменшуючи економічні витрати на перебування дитини в стаціонарі. Крім того, включення в комплекс лікування немедикаментозних середників дозволяє зменшити кількість лікарських засобів (медикаментозне навантаження на дитячий організм) і тривалість їх прийому, як наслідок – зменшити витрати батьків.

Впровадження результатів дослідження в практику. Результати роботи впроваджені в клінічну практику гастроентерологічних відділень обласної дитячої клінічної лікарні №2 та міської дитячої лікарні (м.Чернівці), міської дитячої лікарні (м.Івано-Франківськ), обласної дитячої лікарні (м.Вінниця), обласної дитячої лікарні (м.Запоріжжя). Матеріали роботи використовуються в навчальному процесі кафедри педіатрії та медичної генетики Буковинського державного медичного університету, Запорізького державного медичного університету.

Автор роботи С.В.Сокольник





База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка