Реферат київ 2013 р. Основний зміст дослідження



Скачати 118.51 Kb.
Дата конвертації13.03.2016
Розмір118.51 Kb.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ І ОСВІТИ ДОРОСЛИХ

«ФОЛЬКЛОРИСТИКА У КЛАСИЧНИХ УНІВЕРСИТЕТАХ УКРАЇНИ: ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ»

Вовк Мирослава Петрівна – кандидат філологічних наук, докторант відділу педагогічної естетики і етики Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України

РЕФЕРАТ
Київ – 2013 р.

Основний зміст дослідження.

На початку ХХІ ст. відбуваються суттєві зміни освітньої парадигми у контексті домінуючих її тенденцій – глобалізації, фундаменталізації, гуманізації. У Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Національній доктрині розвитку освіти» обґрунтовані провідні напрями трансформації національної освіти у зв’язку з її євроінтеграційною векторністю, водночас наголошується на необхідності збереження та збагачення українських культурно-історичних, освітніх традицій. У контексті пріоритетних принципів розвитку системи національної освіти виокремлюється необхідність системної підготовки фахівців, аксіологічно спрямованих на трансляцію культурно-мистецького етнічного досвіду, на глибоку професійну аналітичну діяльність щодо оцінювання фольклорного, етнографічного фонду культури. У провідних класичних університетах викристалізувались фундаментальні школи вивчення фольклорної традиції та окреслились інноваційні підходи щодо дослідження її впливу на різні наукові галузі, різновиди мистецтва.

Дослідження історико-педагогічної ретроспективи становлення і розвитку фольклористики як науково-освітньої галузі сприяє інноваційним підходам до осмислення її теоретико-методологічних засад, розвитку практичної фольклористичної діяльності майбутніх філологів (дослідників, педагогів), поширенню фундаментального досвіду вивчення дисциплін фольклористичного циклу у вищих навчальних закладах України, зокрема більшості класичних університетів, а також окреслення перспективних напрямів фольклористичних наукових пошуків у світовому дискурсі.

У реалізації трансформаційних процесів в освітній сфері актуальним аспектом є збереження національних цінностей, духовно вагомих здобутків, автохтонних традицій, що становить фундаментальне завдання фольклористики – філологічної науки, яка вивчає фольклор як синкретичний феномен культури у його жанровому й видовому розмаїтті, регіональному та інонаціональному вимірі, етапи та чинники появи фольклорних творів, визначає методологічний інструментарій їх аналізу, досліджує роль відомих та малознаний особистостей у дослідженні фольклорної традиції, займається архівуванням фольклорних текстів та створенням бібліографічних галузевих праць.

Об’єктом дослідження фольклористики є фольклор як явище традиційної культури, феномен духовного самовираження етносу, в якому відбились народна модель світосприйняття, креативні етнічні задатки, етноментальні характеристики, естетичні стереотипи, мовленнєва культура і який завдяки своїй синкретичній природі став основою розвитку різних видів мистецтв, формування фольклористики як науково-освітньої галузі.

У контексті проблеми вивчення фольклористики у класичних університетах наявний спектр суперечностей, подолання яких сприятиме розвитку фольклористичної освіти: між соціокультурними потребами оновлення загальної філологічної підготовки, зокрема фольклористичної, з урахуванням вимог євроінтеграційної спрямованості освіти та усталеністю змісту підготовки у більшості класичних університетів; між тенденціями інноваційного наповнення системи фольклористичної підготовки і ефективністю історично сформованої, науково обґрунтованої вітчизняної системи підготовки словесників-фольклористів; між потребою реформування навчально-методичного забезпечення фольклористичних дисциплін та наявним інформаційним дефіцитом підручників, посібників, методичних рекомендацій, особливо з дисциплін інтегративного типу та ін.

Теоретичну основу дослідження становили висновки і положення учених з проблем реформування вищої освіти (І. Зязюн, В. Кремень, В. Андрущенко, С. Гончаренко, О. Глузман, Г. Філіпчук), теорії неперервної освіти, андрагогічного підходу до аналізу системи підготовки фахівців (Н.Ничкало, О. Огієнко, С.Сисоєва, Л. Лукянова, І. Фольварочний); з питань професійної фахової підготовки (І.Зязюн, В. Радкевич, О. Отич, О. Лавріненко), провідних підходів до аналізу системи підготовки філологів (О. Семеног, І. Соколова, В. Коротєєва-Камінська), історії і філософії вищої освіти (С.Гончаренко, С. Сірополко, Л. Медвідь, М. Левківський), аналізу розвитку вітчизняної університетської класичної освіти (О.Глузман, О. Мещанінов, І. Зязюн, М. Новосельський, Л. Вовк) тощо.

У процесі дослідження теоретико-методологічними орієнтирами слугувати праці з фольклористики, етнології, етнографії: студії з обґрунтування методологічних засад фольклористики (О.Івановська, С. Росовецький, О. Киченко, С. Грица, С. Мишанич, Б. Путилов, К. Чистов), праці, у яких окреслюються сучасних стан фольклористичної науково-освітньої галузі (М. Дмитренко, Й. Федас, Н. Шумада, М. Хай), дослідження з історії фольклористики та становлення наукових засад фольклористичних шкіл (Я. Гарасим, М. Дмитренко, Р. Кирчів, Л. Новикова, К. Бородін), розвідки про внесок відомих та маловідомих особистостей у розвиток фольклористики (Б. Кирдан, Ж. Янковська, В. Новак, І. Матіяш, З. Кудрявцева, Г. Сокіл, Н. Побірченко, С. П’ятаченко, Л. Козар, О. Наумовська, Л. Підгорна, В. Федас) та ін.

Дослідження охопило такі хронологічні межі – друга половина ХІХ – перше десятиліття ХХІ ст.). Вибір нижньої межі дослідження (друга половина ХІХ ст.) зумовлено зародженням власне наукового напряму вивчення фольклорної традиції, появою значної кількості аналітичних студій, авторами яких є переважно викладачі класичних університетів, відповідно становленням фундаментальних фольклористичних шкіл (міфологічної культурно-історичної, психологічної), а також відкриттям українознавчих кафедр (1848 р. відкрита перша українознавча кафедра – руської словесності при Львівському університеті під керівництвом Я. Головацького), активною фольклорно-етнографічною діяльністю товариств, появою значної кількості друкованих праць, періодичних видань при університетах.

Верхня межа (перше десятиліття ХХІ ст.) збігається з початком активізації інноваційних тенденцій вивчення фольклористики згідно з європейськими напрямами осмислення народнотрадиційної культури. На сьогодні простежується унікальна тенденція – на стику фольклористики й окремих наук з’являються нові наукові напрями, зокрема в результаті взаємодії фольклористики, стилістики і мовознавства виникла наука лінгвофольклористика, фольклористики і музикознавства – етномузикологія, фольклористики і психології – фольклоротерапія (через посередництво різновидів мистецтва – музикотерапія, хореотерапія, казкотерапія). У результаті аналізу подібних тенденцій можна констатувати, що ці факти засвідчують сталий розвиток фольклористичної освіти в умовах класичних університетах.

Нами обґрунтована періодизація вивчення фольклористичних дисциплін у класичних університетах України у історико-педагогічному контексті: І. Витоки становлення української фольклористики як науково-освітньої галузі (від києво-руської держави до 1830-х рр.). ІІ. Соціально-політичні та культурні чинники розвитку фольклористики у Україні (друга половина ХІХ ст.) в умовах класичних університетів. ІІІ. Культурно-історичні умови розвитку фольклористичної освіти у 1910 – 1940-і рр. IV. Розвиток фольклористики у класичних університетах в умовах політичної заангажованості (1950 – 1980-х рр.). V.  Розвиток фольклористики як науково-освітньої галузі у 1990-х рр. – перше десятиліття ХХІ ст.

Фольклористика як наука та навчальна дисципліна формувалась протягом двох століть (ХІХ – ХХ ст.), що пов’язано насамперед із збиральницькою, науковою та педагогічною діяльністю викладачів-фольклористів, етнографів, істориків, мовознавців у класичних університетах (в Університеті Святого Володимира – М. Максимович, М. Дашкевич, О. Котляревський, В. Перетц та ін.; у Харківському університеті – О. Потебня, І. Срезневський, М. Сумцов та ін.; в Університеті імені Яна Казимира (Львівському університеті): Я. Головацького, Ф. Колесси, М. Грушевського, О. Роздольського, В. Гошовського), а також з методологічно-практичними дослідженнями етномузикологів у вищих навчальних закладах музичного спрямування (К. Квітка, М. Лисенко, Ф. Колесса, С. Людкевич, Я. Шуст, Б. Луканюк та ін.).

На сьогодні у більшості класичних (та педагогічних) університетів вивчення фольклористики обмежується засвоєнням базового курсу «Усна народна творчість» (введений на філологічних факультетах університетів та педагогічних інститутів у 1951 р.) та організацією фольклористичної практики на філологічних факультетах. Тому актуальною проблемою є залучення фундаментального досвіду вивчення фольклористики провідних класичних університетів (Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені Івана Франка, Харківського національного університету, Черкаського національного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького) у процес підготовки словесників, істориків, музикантів у більшості університетів класичного типу, педагогічних університетів.

Зважаючи на економічно зорієнтовані тенденції підготовки конкурентноспроможних фахівців в сучасному соціумі, на початку ХХІ ст. особливе суспільно-культурне вагоме значення має фундаментальна та інноваційна підготовка спеціалістів, творчих, науково активних, інтелектуально ерудованих, яка реалізується у провідних класичних університетах України. У такому контексті має здійснюватись фольклористична підготовка майбутніх філологів в університетах України. Нами визначено, що фольклористична підготовка – це цілісна система, яка має специфічну структуру, що реалізується через вивчення дисциплін теоретико-, історико-фольклористичного, культурологічного, спектр гуманітарних, лінгвістичних, літературознавчих, психолого-педагогічних предметів, у процесі фольклористичної практики, а також передбачає набуття комплексу знань, умінь і навичок, які б дозволили здійснювати ґрунтовну науково-дослідницьку та педагогічно-комунікативну фольклористичну діяльність у подальшому житті. Мета фольклористичної підготовки майбутніх філологів – формувати позитивні стимули, аксіологічну спрямованість для подальшої фольклористичної (наукової та педагогічної) діяльності майбутніх фахівців, сприяти виробленню методологічної культури до аналізу фольклорних текстів, впливати на формування фольклористичної компетентності особистості на основі оволодіння матеріалом дисциплін фольклористичного, психолого-педагогічного, літературознавчого, лінгвістичного циклів, практичної складової, а також вивчення фольклористики у регіональному, слов’янському, світовому контексті на основі інноваційних підходів.

Обґрунтовано методологічні підходи до вивчення фольклористики у класичних університетах:

1. Культурологічний підхід до визначення змісту, проблематики, методології дисциплін фольклористичного циклу України створює фундаментальні підвалини для формування світоглядних орієнтирів майбутніх філологів, національно свідомої та толерантно-інтернаціональної позиції, загальної ерудиції, науково-дослідного інструментарію щодо аналізу фольклорних і «відфольклорних» явищ.

2. Методологічні засади компетентнісного підходу дозволили нам сформулювати дефініцію фольклористичної компетенції майбутнього філолога як інтегративну властивість особистості, яка визначається стійкою аксіологічною орієнтацією, цілеспрямованою психологічною мотивацією, сформованою естетичною культурою, володінням спектром інформаційного фонду (теоретико-фольклористичного, історико-фольклористичного, фольклорно-жанрологічного, культурологічного, етнолінгвістичного, комунікативного спрямування), реалізацією у науково-дослідницькій фольклористичній діяльності з установкою на самовдосконалення протягом життя.

3. У контексті акмеологічного підходу професіоналізм майбутнього філолога визначено як синтез професіоналізму особистості та професіоналізму діяльності. Ціннісні орієнтації з домінуванням стійкої світоглядної позиції, вміння покроково аналізувати результати власної діяльності (самооцінювання), психологічні установки до вироблення мотивації до учіння, самовиховання, самоудосконалення, сформованість естетичних критеріїв оцінювання літератури, мови, фольклору – усі ці фактори окреслюють спектр особистісно-діяльнісних характеристик цілісної категорії професіоналізму словесника-фольклориста.

4. Аксіологічний підхід до аналізу фольклористичної підготовки майбутніх філологів у класичних університетах засвідчив важливість збереження фундаментальних ціннісних набутків української фольклористики. Зважаючи на глибоку ціннісну природу власне фольклорного арсеналу культури, в умовах засилля нігілістичного, прагматичного світосприйняття, нівелювання загальнолюдських, національних цінностей, визначення пріоритетів аксіологічної парадигми фольклористичної підготовки майбутніх філологів створює можливості для виховання справжніх носіїв етнічної сталої культурної традиції, які у подальшій професійній (педагогічній, науково-дослідницькій) діяльності будуть мати стійку мотивацію вивчати фольклор, передавати втілені у ньому цінності наступним поколінням.

5. Синергетичний підхід до аналізу фольклористичної підготовки майбутніх філологів дозволив окреслити домінуючі тенденції вивчення фольклористики, яка розвивається на основі принципу відкритості до взаємодії з системами інших наук. Застосування синергетичної методології до змісту фольклористичної підготовки створює універсальні можливості для забезпечення її цілісного, послідовного структурування та визначає засади особистісно орієнтованого підходу до кожного студента (магістранта).

6. Методологічні засади андрагогічного підходу до фольклористичної підготовки філологів уможливили стратегічні узагальнення. Незважаючи на майже двохсотлітню історії становлення української фольклористики в умовах класичних університетів, на сьогодні постало ряд гострих проблем: у повному обсязі не розвиваються наукові дослідження, бракує кваліфікованих кадрів тощо. Відповідно виникає питання формування внутрішньої мотивації філологів (дослідників, педагогів) до подальшої самореалізації, професійного саморозвитку у галузі фольклористики.

Аналіз досвіду вивчення фольклорної традиції в зарубіжних університетах (Росія, Польща, США, Велика Британія, Німеччина, Японія та ін.), дослідження змістового наповнення дисциплін етнологічного, фольклористичного циклу та характеристика провідних форм наукових студій засвідчує міждисциплінарний підхід викладачів-педагогів зарубіжжя до осмислення фольклорної традиції традиційного пласту культури. Фольклор в умовах університетської освіти зарубіжних країн аналізується, інтерпретується, систематизується, структурується у контексті культурологічних теорій, антропологічних концепцій, психоаналітичних підходів, естетичних категорій, що визначає його цілісну сутність як «животворчого» джерела, вічного початку культурного розвитку. Для системи фольклористичної підготовки філологів у класичних університетах України досвід вивчення фольклорної традиції у зарубіжних університетах є вагомим орієнтиром на шляху формування фольклористичної компетенції фахівця, який був би здатним репрезентувати українську фольклористичну галузь у світовому контексті.

Необхідність розв’язання суперечностей, потреба і соціально-культурна значущість якісної підготовки майбутніх філологів за умови врахування традиційних освітніх принципів та інноваційних впливів, недостатня розробленість проблем науково-методологічного, власне змістового, практичного аспектів формування системи фольклористичної підготовки у історичній ретроспективі зумовлюють актуальність теми «Фольклористика у класичних університетах України: історико-педагогічний аспект».

Мета дослідження полягала у здійсненні ретроспективного аналізу становлення української фольклористики в умовах класичних університетів, дослідженні специфіки вивчення дисциплін фольклористичного спрямування у класичних університетах України протягом ХІХ – на початку ХХІ ст.; експериментальній апробації науково-методичного забезпечення фольклористичної підготовки майбутніх філологів в умовах класичних університетів.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше обґрунтовано теоретико-методологічні підходи до вивчення фольклористики у класичних університетах України: компетентнісний, культурологічний, аксіологічний, акмеологічний, синергетичний, андрагогічний. Досліджено ґенезу та основні тенденції становлення і розвитку української фольклористики як науково-освітньої галузі в умовах класичних університетів. Здійснено періодизацію вивчення фольклористики у класичних університетах в історико-педагогічній ретроспективі. Узагальнено зарубіжний досвід університетської фольклористичної підготовки фахівців. Конкретизовано перспективні напрями вдосконалення системи фольклористичної підготовки з урахуванням тенденції взаємодії інноваційних процесів та традиційного досвіду.

Практична значущість дослідження полягає у розробці циклу науково-методичних праць для науково-методичного забезпечення фольклористичної підготовки майбутніх філологів в умовах класичних університетів.

Загальна кількість публікацій (за 2008 – 2012 рр.) – 36 (в тому числі – 1 авторська монографія «Міфо-символічні джерела прозової спадщини Василя (К.: «Основа», 2010), 1 розділ у колективному навчально-методичному посібнику «Творчий розвиток особистості засобами мистецтва» (Чернівці: Зелена Буковина, 2011), 19 статей у фахових виданнях.

Обґрунтування об’єднання наукових праць в єдиний цикл.

Усі публікації об’єднує проблема «Фольклористика у класичних університетах України: історико-педагогічний аспект». Зокрема, у публікаціях висвітлено: історико-педагогічні проблеми становлення фольклористики у класичних університетах України; теорія і практика фольклористичної підготовки майбутніх філологів; сутність, зміст, методи і форми вивчення фольклористики у класичних університетах.





База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка