Реферат переяслав-Хмельницький 2016 реферат праці



Скачати 134.07 Kb.
Дата конвертації24.03.2016
Розмір134.07 Kb.
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

Демуз І. О. Наукові товариства на теренах України ХІХ – початку ХХ ст.: полілог учених і епох: монографія. – Переяслав-Хмельницький: ФОП Лукашевич О. М., 2014. – 681 с.

ДЕМУЗ Інна Олександрівна – доктор історичних наук, доцент, завідувач кафедри документознавства ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

РЕФЕРАТ

Переяслав-Хмельницький - 2016


РЕФЕРАТ ПРАЦІ

Демуз І.О. Наукові товариства на теренах України ХІХ – початку ХХ ст.: полілог учених і епох: монографія. – Переяслав-Хмельницький: ФОП Лукашевич О. М., 2014. – 681 с.
Визначальним періодом у розвитку будь-якої галузі науки є етап, коли процес продукування нею знань стає, по-перше, методологічно упорядкованим, по-друге, залежним від організаційних форм, у яких він набуває якостей спеціалізованої суспільної практики. Становлення різноманітних комунікативних органів науки – наукових інституцій, що відбувається в ході перетворення наукових досліджень у спеціалізовану суспільну діяльність, – є процесом, який історики науки називають інституалізацією науки. Наукові інституції дають змогу дослідникам отримувати суспільні ресурси для проведення своїх робіт, об’єднують різні генерації науковців спільною метою і практикою дослідницької роботи, є зберігачами колективної пам’яті; вони створюють локальні традиції й різноманітні, у тому числі й альтернативні, наукові школи і напрями. Цим забезпечується спадковість фахової спеціалізації та певний дослідницький консерватизм, який стає на перешкоді інтелектуальному радикалізму, поширенню неперевірених наукових концепцій, порушень етики вченого й образу науки.

У сучасній літературі розроблена типологізація наукових інституцій (зокрема, історичних): 1) професійні інституції в закладах вищої освіти; 2) інституції, основними завданнями яких є проведення наукових досліджень; 3) інституції внутрішньої наукової комунікації; 4) внутрішні дисциплінарні службові інституції; 5) інституції, в яких поєднуються аматорський і фаховий дискурси; 6) інституції, завданням яких є презентація широкій громадськості знань; 7) інституції, в яких історичні дослідження поєднуються з політикою (Стельмах С. П. Історична наука в Україні епохи класичного історизму. XIX – початок XX століття / С. П. Стельмах. – К., 2005. – С. 64-65).

Згідно з цією типологізацією, до інституцій, у яких поєднуються аматорський і фаховий дискурси, належать саме товариства й об’єднання, в яких задіяні професіонали й аматори. Наразі під науковим товариством ми розуміємо об'єднання учених, фахівців і осіб, зацікавлених у розвитку окремих ділянок науки з метою організації наукових дослідів, публікації наукових праць і поширення наукових знань серед населення. Наукове товариство – це також і добровільні організації, які об'єднують наукових і практичних працівників за фахом або профілем їхньої роботи з метою сприяння розвитку і популяризації науки, підвищення професійної кваліфікації членів товариств, широкому впровадженню у практику найновіших досягнень науки й техніки, поширення наукових знань. Наукові товариства є складовою частиною громадських організацій.

Перші наукові товариства на теренах України виникли на початку ХІХ ст. з метою представлення окремої наукової дисципліни, обговорення актуальних тем досліджень, публікації наукових видань тощо. З середини XІX ст. процес утворення наукових товариств значно прискорився, що було пов'язано з подальшою спеціалізацією науки і зростаючою потребою в науковому спілкуванні. Дослідники, об’єднані спільними інтересами у вільні, не регламентовані становими, майновими й освітніми рамками групи, відіграли значну роль не лише в науковому, культурному розвитку суспільства, а також і в соціальному. Різногалузеві наукові товариства ХІХ – початку ХХ ст. є історично складеною, новою (на час появи) формою організації науки, одним із колективних методів наукової роботи. Їхнє виникнення зумовлене об’єктивними процесами еволюції окремої дисципліни, її виділенням з інших галузей знань; створенням власних наукових кадрів в університетах; впливом західноєвропейської прогресивної наукової думки на вітчизняну громадськість; входженням тогочасних імперій (Російської та Австро-Угорської) до загальноєвропейського історичного процесу тощо.



Актуальність теми. Професіоналізація та інституціоналізація української гуманітарної та природничої науки ХІХ – початку ХХ ст. – одна з малодосліджених проблем вітчизняної історіографії. Дослідники, без сумніву, зверталися до окремих аспектів вивчення науки зазначеного хронологічного періоду в персоніфікованому, теоретико-методологічному й інституційному аспектах. Однак наразі є досить розрізнені відомості про наукові товариства як одну з форм організації науки вказаного періоду.

Актуальність запропонованої теми зумовлена історичною спадковістю традиції існування наукових товариств, що вимагає осмислення багаторічного досвіду їхньої діяльності в наш час. Так, у сучасній Україні відновлено роботу ліквідованих у радянський час наукових товариств або розпочато діяльність нових, що спонукає сучасних дослідників дедалі частіше звертатися до практики, набутої попередниками в XIX − на початку XX ст. Тогочасні наукові товариства мали досить високоорганізовану, автономну систему функціонування, яка може стати прикладом для сучасних моделей громадсько-наукових організацій. Дослідження багатогранної діяльності учених та інтелектуальних колективів, виникнення і розвиток наукових осередків привертає увагу істориків науки та історіографів у зв’язку з необхідністю вивчення не лише ґенези ідей, теорій, історії створення окремих наукових напрямів, а й характерних рис образу ученого, закономірностей колективної творчої роботи, пошуку оптимальних форм організації наукових досліджень і механізмів управління наукою як відповідь на виклик часу.

Досвід діяльності наукових товариств зазначеного періоду є важливим у різних галузях науки. Орієнтація України на європейський шлях розвитку передбачає різноманітність форм організації науки, тому вивчення практики ефективного функціонування недержавних громадських форм корисне в сучасній ситуації реформування наукових інститутів України.

Актуальність теми зумовлена відсутністю комплексного історіографічного дослідження діяльності різногалузевих наукових товариств на теренах України ХІХ – початку ХХ ст. і полягає, відповідно, у теоретико-методологічному і соціокультурному осмисленні проблеми, переоцінці вже пройдених етапів розвитку історичної науки, визначенні особливостей дослідження теми та розробці перспективних напрямів у майбутньому. У цьому контексті неабиякий інтерес становить не лише поглиблене вивчення діяльності конкретних наукових інститутів, як складової національного процесу й організації вітчизняної науки, а й переосмислення наявної історіографічної спадщини, нове прочитання особистої, професійної, наукової біографії учених ХІХ – початку ХХ ст.

Віддаючи належне висновкам і узагальненням існуючих історичних досліджень із окремих аспектів теми, зауважимо, що їхні автори не формулювали й не досліджували проблему функціонування різногалузевих наукових товариств як цілісного явища вітчизняної науки ХІХ – початку ХХ ст., унаслідок чого спостерігається значний дисбаланс між зростанням кількості публікацій із проблеми та їхнім ґрунтовним історіографічним осмисленням.

Отже, тема дослідження має науково-практичне та суспільно-політичне значення, чим і зумовлено її актуальність.



Предметом дослідження є провідні тенденції зародження і збагачення історичних знань про діяльність наукових товариств на теренах України в зазначений період, інституціонування науки, формування наукових корпорацій учених, трансляцію наукових знань у соціумі, сучасні концепти про інтелектуальний простір, міжособистісні комунікації науковців тощо.

Об’єктом дослідження є історіографічний дискурс з історії наукових товариств на теренах України ХІХ – початку ХХ ст.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні стану, повноти й достовірності вивчення історії різногалузевих наукових товариств на теренах України ХІХ – початку ХХ ст.: впливу об’єктивних і суб’єктивних чинників на спрямування досліджень, порівняння дорадянської, радянської і пострадянської історіографії, а також виявлення недостатньо вивчених питань і вироблення рекомендацій щодо подальшої розробки теми.

Мету конкретизовано в основних завданнях дослідження:

- з’ясовано ступінь історіографічної розробки, повнота джерельної бази, теоретико-методологічні засади теми;

- розкрито особливості дослідницьких інтерпретацій питання діяльності Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові та Українського наукового товариства в Києві в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.;

- визначено внесок інтелектуального співтовариства вчених у вивчення діяльності товариств гуманітарного спрямування на теренах України ХІХ – початку ХХ ст.;

- проаналізовано зміни методологічних підходів і парадигм у дослідженні історії природничо-наукових товариств України зазначеного періоду;

- охарактеризовано дослідницькі студії щодо діяльності науково-технічних товариств на теренах України ХІХ – початку ХХ ст.;

- простежено історіографічний дискурс з історії медичних наукових товариств України ХІХ – початку ХХ ст.;

- висвітлено визначальні тенденції історієписання тематичного сегменту функціонування товариств сільськогосподарського спрямування на теренах України зазначеного періоду;

- виокремлено персональний внесок учених у вивчення теми;

- з’ясовано фактологічний рівень, якісна повнота історичної інформації і тематична репрезентативність історіографічних джерел та обґрунтовані перспективи подальших наукових пошуків.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють два виміри. Перший – конкретно-історичний – охоплює ХІХ – початок ХХ ст. У даному випадку ці рамки дуже гнучкі й нестабільні, адже, хоча різногалузеві наукові товариства на теренах України почали масово виникати саме з 1860-х рр., однак вже з початку ХІХ ст. існували, хоча й поодинокі, проте достатньо потужні наукові товариства (наприклад, Одеське товариство історії та старожитностей).

Верхня межа конкретно-історичного виміру закінчується 1917-м р., оскільки до цього часу більшість наукових товариств України вже були ліквідовані або ж змінилися їхні організаційні принципи функціонування в нових умовах тогочасної дійсності. Проте в роботі згадуються окремі публікації, автори яких зверталися до досвіду діяльності, наприклад, Історичного товариства Нестора-літописця, Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, вже після 1917 р.

Другий вимір – історіографічний – визначається характером розвитку історіографії загалом і конкретної теми зокрема. Нижня межа історіографічного виміру збігається з нижньою межею конкретно-історичного, адже в період існування наукових товариств уже з’являлися перші публікації про їхню діяльність. Верхня межа дослідження триває донині, що дає можливість охопити найновіші праці, з’ясувати особливості сучасного етапу накопичення знань, а також визначити основні віхи української історичної думки.

Географічні рамки дослідження мають також два виміри: перший пов’язаний із територією сучасної України (станом на початок 2014 р.), де в ХІХ – на початку ХХ ст. функціонували наукові товариства (центральна, східна та західна Україна, а також АР Крим); другий вимір стосується географії самих досліджень і місця публікації їхніх результатів.

Методологічну основу дослідження становлять теоретичні розробки стосовно механізмів і тенденцій процесу історичного пізнання, норми й цінності історичної науки, образ науки та ідеал науковості, методи історіографії та історіографічні категорії, основні етапи розвитку світової і вітчизняної історіографії тощо. Робота має комплексний і міждисциплінарний характер. Її концептуальні засади ґрунтуються на основі традиційних наук: історії, соціології, а також на ідеях дисциплін, що почали активно пропагуватися в суспільстві останнім часом – історія науки, наукознавство.

Ми послуговувалися принципами історизму, об’єктивності, системності, спадкоємності, а також загальнонауковими методами історіографічного аналізу і синтезу розвитку знань, методами критики історіографічних джерел, проблемно-тематичним і проблемно-хронологічним, періодизації та персоналізації, класифікації і типологізації тощо. Вони дали змогу синтезувати загальне й виділити особливе в досліджуваному процесі, показати його сутність, динаміку кількісних і якісних змін.

У цілому ж історіографічний зріз проблеми подано через призму світоглядно-морального портрету науковця – дослідника, вченого-інтерпретатора процесів розвитку науки в різногалузевих товариствах на теренах України ХІХ – початку ХХ ст. Такий підхід дав можливість застосувати також елементи антропологічної методології, метод психоісторії, історико-психологічної реконструкції.

Наукова новизна отриманих результатів відображається як у самій постановці проблеми, так і в комплексному підході до її вирішення. Автором уперше проведено всебічне наукове дослідження історіографії питання діяльності різногалузевих наукових товариств на теренах України ХІХ – початку ХХ ст., адже до сьогодні історики здійснювали лише фрагментарні спроби з’ясувати стан і ступінь вивчення окремих аспектів означеної теми, про що свідчать спеціальні статті, вступні чи окремі розділи дисертаційних і монографічних праць. Фактично вперше в українській історіографії зроблено спробу комплексного історіографічного дослідження діяльності наукових товариств України зазначеного періоду в усіх наукових галузях (гуманітарна, природнича, технічна, медична, сільськогосподарська тощо). Обґрунтовано можливість і доцільність вивчення історії наукових товариств у контексті інституціональної методології, яка дозволила розглядати різнорівневі (різногалузеві) елементи національного наукового етосу в широкому науковому контексті. Здійснено спробу висвітлити роботу цих осередків не ізольовано, а як цілісне, специфічне явище, як нову форму організації науки, що охопила абсолютно всі тогочасні наукові галузі. Доведено, що наукові товариства України ХІХ – початку ХХ ст. були самостійним і значущим компонентом розвитку науки; водночас, що вони були вплетені до загальної «канви» закономірних наукових процесів і повинні розглядатися сучасними дослідниками як важливий чинник подальшої вітчизняної інституалізації науки.

У монографії вперше з позицій антропологічно орієнтованої історії та на основі принципів наукознавства проаналізовано відповідну літературу; виявлено й систематизовано історіографічні джерела з проблеми й охарактеризовано їхні інформаційні можливості. На основі широкого кола джерел простежено процес нагромадження і поширення у просторово-часовому вимірі історичних знань із проблеми діяльності наукових товариств гуманітарного, природничого, технічного, медичного й сільськогосподарського спрямування, а також так званих товариств універсального типу.

У роботі по-новому оцінено внесок багатьох учених у вивчення означеної теми; охарактеризовано основні дослідницькі акценти, що переважали в історичній науці протягом ХІХ – початку ХХІ ст. та безпосередньо впливали на особливості створення тогочасних праць; експліковано низку історіографічних стереотипів у висвітленні діяльності даних наукових осередків; поглиблено аналіз праць окремих дослідників; вперше розглянуто окремі новітні наукові праці, які ще не були предметом історіографічного осмислення; визначено напрями подальших досліджень, що повинні заповнити існуючі прогалини у вітчизняній науці та відтворити спотворені процеси організації і розвитку знань у відповідних наукових співтовариствах.

Новизна монографії зумовлюється і застосуванням міждисциплінарного підходу: до предметно-об’єктного поля історіографії включено праці істориків природознавчих наук, медицини, фізики, математики тощо, які поглиблюють знання про діяльність наукових товариств на теренах України ХІХ – початку ХХ ст.



Практична значимість результатів дослідження. Досвід діяльності наукових товариств України зазначеного періоду має як науково-теоретичне, так і суто прикладне значення. Практичне значення отриманих результатів полягає насамперед у їхньому можливому застосуванні при моделюванні перспектив розвитку науки в Україні, адже кожен аспект переосмисленого в історіографічному плані історичного досвіду міг би мати творче застосування. Можливим є використання у сьогоднішній науковій практиці напрацювань і напрямів роботи вільних наукових асоціацій, ініціативних і самодіяльних наукових інституцій попереднього періоду. Робота має широкий міждисциплінарний діапазон застосування, тому, зважаючи на підняті в ній проблеми, може зацікавити як істориків, так і соціологів, наукознавців, педагогів, філософів та інших представників суспільних і точних наук.

Отримані результати можуть бути використані в процесі викладання лекційних курсів з історії та історіографії історії України, наукознавства, історії різних галузей науки (як гуманітарного, так і природничого й технічного циклу) у вищих і середніх навчальних закладах, а також при підготовці узагальнюючих і спеціальних праць, монографій і навчальних посібників з українознавства, історії географії, біології, математики, фізики, хімії, медицини тощо. Матеріали дослідження можуть увійти до змісту біобібліографічних довідників, покажчиків наукових установ і товариств, біографічних словників математичного, фізичного, біологічного, географічного та інших напрямів.



Обсяг і структура праці зумовлені метою і завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, семи розділів, двадцяти одного підрозділу, висновків, списку використаних джерел і літератури (1626 позицій), додатків. Загальний обсяг праці складає 681 сторінку, що становить 26 умовних друкованих аркушів.

Монографія рекомендована до друку Вченою радою ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» 1 грудня 2014 р., протокол № 5.


І.О. Демуз – автор понад 80 наукових праць з історії України, історіографії, історії науки й техніки, краєзнавства, а також педагогіки. Серед опублікованих праць: 1 одноосібна монографія, 2 колективні монографії, 1 збірник документів, 1 навчально-методичний посібник, наукові статті у фахових виданнях України, інших виданнях, матеріали наукових конференцій і тези. У міжнародних журналах і збірниках опубліковано 3 праці автора; у виданнях, внесених до наукометричних баз – 4 праці (зокрема, Index Copernicus (Польща), Google Scholar, Journals Impact Factor (JIFACTOR), Scientific Indexing Services (SIS), ResearchBib, РІНЦ, EBSCO, Philosophy Documentation Center, WorldCat та ін.).

За темою представленої наукової праці надруковано 38 публікацій, у тому числі і в закордонних виданнях та у виданнях, внесених до наукометричних баз.


Опубліковані рецензії на монографію:

  1. Коцур А. Рец. на кн.: Демуз І. О. Наукові товариства на теренах України ХІХ – початку ХХ ст.: полілог учених і епох: монографія / І. О. Демуз. – Переяслав-Хмельницький: ФОП Лукашевич О. М., 2014. – 681 с. // Часопис української історії. – К., 2015. – Вип. 31. – С. 138-139.

  2. Шевчук В. Дослідження історіографії наукових товариств України. Рецензія на монографію: Демуз І.О. Наукові товариства на теренах України ХІХ – початку ХХ ст.: полілог учених і епох: монографія / І. О. Демуз. – Переяслав-Хмельницький: ФОП Лукашевич О. М., 2014. – 681 с. // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. – К., 2015. – Вип. 95. – С. 449-450.

  3. Ластовський В. Сучасна історіографія українських наукових товариств ХІХ – початку ХХ ст. (Рецензія на монографію: Демуз І. О. Наукові товариства на теренах України ХІХ – початку ХХ ст.: полілог учених і епох: монографія / І. О. Демуз. – Переяслав-Хмельницький: ФОП Лукашевич О. М., 2014. – 681 с.) // Переяславський літопис. – Переяслав-Хмельницький, 2015. – Вип. 7. – С. 233-234.

  4. Тельвак В. Інституціональні аспекти розвитку українського наукового руху ХІХ – початку ХХ ст.: новий погляд // Актуальні питання гуманітарних наук: міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. – Дрогобич, 2015. – Вип. 14. – С. 345-351.


Автор І.О. Демуз


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка