Реферат «управління ризиками в інноваційній діяльності»



Скачати 458.28 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації17.03.2016
Розмір458.28 Kb.
  1   2   3


МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Кафедра організації виробництва та управління персоналом

РЕФЕРАТ

«УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В ІННОВАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ»



по дисципліні

«ЕКОНОМІКА ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА»


Студент: Походенко Т. А. гр. ЕК-74

З/книжка № 067/2004

Викладач: проф. Погорєлов М.І.

Харків


2008

ЗМІСТ





ВСТУП
Неминучою умовою господарювання є невизначеність. Інноваційна діяльність більшою мірою , ніж інші напрямки підприємництва, сполучена з ризиком. В умовах нестабільності економічної кон'юнктури проблема ризику виникнення втрат при вкладенні фірмою засобів в інновації стає особливо актуальною.

Розвиток ринкових відносин в Україні визначив інноваційну діяльність як єдиний спосіб виживання українських підприємств незалежно від форми власності й сфери їхньої діяльності по всіх стадіях життєвих циклів організацій, технологій і продуктів праці. При цьому результативність інноваційної діяльності прямо залежить від того, наскільки точно зроблена оцінка й експертиза ризиків, а також від того, наскільки адекватно визначені методи управління ними.

Необхідність управління ризиками очевидна, оскільки на їх виникнення та існування впливало багато факторів, зміна яких може давати підприємству потрібний результат. Оцінка та управління ризиками є однією з найважливіших функцій, що займаються впровадженням інноваційних проектів на підприємствах.

Відтак, метою даного реферату є розгляд системи оцінки ризиків на підприємстві. При цьому необхідно вирішити такі основні задачі:



  • визначити сутність інноваційного ризику та його видів;

  • розглянути основні етапи управління ризиками;

  • визначити методи аналізу ризиків;

  • дати характеристику методів управління ризиками;

  • розглянути діяльність підприємства на базі якого будуть досліджені ризики;

  • розрахувати інноваційні ризики на обраному підприємстві.


1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В ІННОВАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1 Сутність інноваційного ризику та його види
Інноваційний ризик особливо важливий у сучасній підприємницькій діяльності, яка перебуває на етапі збільшення капіталів, що використовуються як для виробництва існуючих товарів (послуг), так і для створення нових, які раніше не вироблялися.

Інноваційний ризик - це ймовірність втрат, що виникають при вкладенні підприємницькою фірмою засобів у виробництво нових товарів (послуг), які, можливо, не знайдуть очікуваного попиту на ринку. Інноваційний ризик може виникнути за наступних умов. По-перше, при впровадження більш дешевого методу виробництва товару або послуги у порівняння з тим, що вже використовується. Подібні інвестиції будуть приносити підприємницькій фірмі тимчасовий надприбуток до того часу, поки вона є єдиним власником даної технології. У подібній ситуації фірма зіштовхується лише з одним видом ризику - можливою неправильною оцінкою попиту на вироблений товар. По-друге, ризик виникає при створенні нового товару (послуги) на старому встаткуванні. У цьому випадку до ризику неправильної оцінки попиту на новий товар або послугу додається ризик невідповідності якості товару (послуги) у зв'язку з використанням старого встаткування. Третьою ситуацією, у якій може виникнути інноваційний ризик, це виробництво нового товару (послуги) за допомогою нової техніки й технології. У даному випадку інноваційний ризик містить у собі ризики такі, як-от:



  1. новий товар (послуга) може не знайти покупця;

  2. невідповідність нового обладнання й технології необхідним вимогам для виробництва нового товару (послуги);

  3. неможливість продажу створеного встаткування, тому що воно не підходить для виробництва іншої продукції у випадку невдачі.

У літературі по теорії бізнесу часто можна зустріти терміни "високий ризик" й "слабкий ризик". У цьому випадку мова йде про різні рівні ризику. Рівень ризику залежить від відношення масштабу очікуваних втрат до обсягу майна підприємницької фірми, а також від імовірності настання цих втрат.

Можна виділити кілька видів ризику, найбільш характерних для сучасних умов:

1) ризики помилкового вибору інноваційних проектів. Причинами виникнення даного виду ризиків може служити недостатньо обґрунтований вибір пріоритетів економічної й ринкової стратегії підприємства. Це можливо, наприклад, у випадку переваги короткострокових інтересів при прийнятті рішень над довгостроковими (бажання швидше розподілити прибуток між власниками робить менш імовірним збільшення частки продукції підприємства на ринку через кілька років). Можуть бути помилково оцінені перспективи положення підприємства на ринку, його фінансова стійкість (бажання наростити прибуток за рахунок збільшення обсягу продажу вигідного продукту може, при різкому погіршенні фінансового стану й зміні кон'юнктури ринку, привести до додаткових витрат на освоєння ресурсоощадних технологій). Крім того, найчастіше автор інноваційного проекту переоцінює його значимість для споживача – у цьому випадку причиною виникнення ризику служить помилкова оцінка ринку споживання;

2) ризик незабезпечення інноваційного проекту достатнім рівнем фінансування. Містить у собі ризик недоодержання коштів для розробки проекту (фірма не змогла залучити інвесторів через некоректно складений бізнес-план проекту) і ризик неправильного вибору джерел фінансування (неможливість здійснення проекту за рахунок власних коштів, відсутність доступних джерел позикових засобів й ін.);

3) ризик невиконання господарських договорів. Так само може бути декількох видів: ризик відмови партнера від укладання договору після проведення переговорів (у випадку різкої зміни економічної кон'юнктури), ризик укладання договорів на не дуже вигідних умовах (при диктаті постачальника або при відсутності достатнього досвіду у фірми), ризик укладання договорів з недієздатними (неплатоспроможними) партнерами, ризик невиконання партнерами договірних зобов'язань у строк (переважно залежить від різких коливань економічної кон'юнктури);

4) маркетингові ризики поточного постачання й збуту. Ця група досить велика. У більшості випадків визначається недостатнім рівнем професіоналізму маркетингових служб підприємства, або взагалі відсутністю таких;

5) ризик, пов'язаний із забезпеченням прав власності. Проблема виникнення цього виду ризику особливо актуальна для підприємств, що виробляють інноваційну продукцію. Основною причиною його виникнення в сучасних підприємств служить недосконалість патентного законодавства (одержання патенту (ліцензії) із запізненням, короткий термін дії патенту й ін.)
1.2 Основні етапи управління інноваційними ризиками
Інноваційна діяльність відбувається в умовах високої невизначеності й пов'язана з високими ризиками в порівнянні зі звичайними процесами виробничо-господарської діяльності.

Під ризиком інноваційної діяльності розуміється різноманіття її проміжних й остаточних результатів, які мають різну оцінку в очах інноваторів, інвесторів й інших учасників інноваційних процесів.

Під управлінням ризиками в інноваційній діяльності розуміється сукупність практичних мір, що дозволяють знизити невизначеність результатів інновації, підвищити корисність реалізації нововведення, знизити ціну досягнення інноваційної мети.

До числа основних завдань управління ризиками в інноваційній діяльності належать:



  1. прогнозування прояви негативних факторів, що впливають на динаміку інноваційного процесу;

  2. оцінка впливу негативних факторів на інноваційну діяльність і на результати впровадження нововведень;

  3. розробка методів зниження ризиків інноваційних проектів;

  4. створення системи управління ризиками в інноваційній діяльності.

Реалізація цілей і завдань управління ризиками покладає на менеджерів інноваційних проектів.

Зниження невизначеності результатів інноваційної діяльності досягається створенням бази даних про інноваційні проекти й нагромадження інформації про ступінь й якість їхньої реалізації. Однак надлишок інформації про нововведення не знижує невизначеності. Для управління ризиками в інноваційній діяльності необхідне забезпечення релевантності (достатності) інформації для прийняття рішень.

Якщо керівництво підприємства вирішило вийти на новий для своєї організації сегмент ринку, то ніяка створена інформаційна база про стан вихідного сегмента не знизить невизначеності діяльності в новому секторі, вся накопичена інформація виявиться нерелевантною й непридатною для керування ризиками.

Ріст корисності інновації прямо пов'язаний з варіантністю нововведення. Розробка варіантів здійснення інноваційних проектів є основним завданням теорії управління інноваціями. А оскільки число варіантів реалізації інновації обмежено кінцевою безліччю, то цілком задовільні результати дають детерміновані методи вибору альтернатив. На цьому заснований, зокрема , метод конкурсного відбору проектів.

Ціна досягнення інноваційної мети визначається економічними показниками, заради яких інвестор або інноватор пішов на ризик.

Цикл управління ризиками інноваційної діяльності включає наступні етапи:

1. Прогнозування й ідентифікація ризиків.

Прогнозування ризикових ситуацій засновано не тільки на вмінні передбачати й прораховувати можливий розвиток подій, пов'язаних з реалізацією інноваційної діяльності, але й на знанні структури, умінні ідентифікувати самі ризики.

Інноваційний ризик є результатом сукупної дії факторів, що визначають різні види ризиків: науково-технічних, економічних, політичних, підприємницьких, соціальних, екологічних й інших.

У процесі реалізації інноваційного проекту здійснюється операційна, інвестиційна й фінансова діяльність. Всі види діяльності пов'язані з типовими ризиками, до яких варто віднести:

1) науково-технічні ризики:


  1. негативні результати НДР;

  2. відхилення параметрів ДКР;

  3. невідповідність технічного рівня виробництва технологічному рівню інновації;

  4. невідповідність кадрів професійним вимогам проекту;

  5. відхилення в строках реалізації етапів проектування;

  6. виникнення непередбачених науково-технічних проблем;

2) ризики правового забезпечення проекту:

  1. помилковий вибір територіальних ринків патентного захисту;

  2. поява патентно-захищених конкурентів;

  3. обмеження в строках патентного захисту;

  4. "витік" окремих технічних рішень;

3) ризики комерційної пропозиції:

  1. невідповідність ринкової стратегії фірми;

  2. відсутність постачальників необхідних ресурсів і комплектуючих;

  3. невиконання постачальниками зобов'язань по строках та якості поставок

Знаючи про можливості настання ризикових подій і маючи їхній опис у класифікаторі по видах і базових ознаках, інноватори одержують можливість аналізувати й розробляти конкретні заходи, спрямовані на зниження можливостей виникнення ризикових ситуацій або ослаблення їхніх наслідків в інноваційній діяльності;

2. Аналіз і кількісна оцінка ризиків.

Аналіз ризиків виробляється як на основі розрахунково-аналітичних методів, так і із залученням експертних оцінок. При цьому необхідно враховувати ряд факторів інноваційних ризиків, які прийнято підрозділяти на фундаментальні, кон'юнктурні й внутрішні.

Фундаментальні фактори ризиків визначаються на основі аналізу політичної, економічної й фінансово-кредитної політики, як окремих країн, так і світового співтовариства в цілому.

Кон'юнктурні фактори обумовлені наявністю мікросередовища, що безпосередньо впливає на інноваційну діяльність організації.

До внутрішніх факторів належать фактори, що характеризують інноваційний потенціал підприємства.

Ризик може оцінюватися прямими й непрямими показниками. До прямих показників підприємницького ризику належать індекси росту основних економічних характеристик (обсяги виробництва або реалізації, чистий прибуток й інші). Непрямі показники ризику використовуються в тому випадку, коли неможливо одержати значення прямих показників або для перевірки вірогідності значень прямих показників. До них можна віднести характеристики якісного стану капіталу (інтенсивність обороту активів, співвідношення позикових і власних засобів, ліквідність активів і т.д.);

3. Розробка методів управління ризиками.

Методи управління ризиками в інноваційній діяльності прийнято розділяти залежно від природи ризиків: з одного боку – якщо параметри ризиків не залежать від дій команди керуючих проектом (чисті ризики), керування ризиками орієнтовано на пом'якшення наслідків виникнення ризикових ситуацій; а в інших випадках діяльність по керуванню ризиками інноваційної діяльності спрямована на повне виключення або зниження можливості виникнення ризикових ситуацій (профілактика ризиків, тренінг, формування системи управління ризиками й інші).

Оскільки в основу теорії управління ризиками покладені підходи теорії ймовірностей і математичної статистики, то кількісна оцінка ризику оперує тими ж поняттями, які використані в цих галузях науки.

4. Моніторинг інноваційного процесу й прийняття рішень по зниженню ризиків необхідні для коректування інноваційної діяльності й досягнення цілей організації в умовах нестабільності навколишнього середовища.
1.3 Методи аналізу ризиків
Головним методологічним принципом аналізу ризиків є забезпечення порівнянності оцінки ефективності інноваційного проекту й міри його ризику. Не випадково, серед принципів американського менеджменту виділяється теза про те, що "все гарне й чудове щохвилини балансує на тонкій грані між "це небезпечно" й "за це треба боротися", підкреслюючи необхідність керування ризиками на всіх етапах виробничого й інноваційного циклів.

Існує нескінченне число комбінацій факторів, що визначають успішність діяльності, її результативність. Повний аналіз їхніх сполучень не можливий. Тому при прийнятті рішень в області управління ризиками завдання, як правило, спрощують: аналіз зводиться лише до розгляду найбільш можливих або критичних результатів.

Серед методів аналізу ризиків виділяють методи аналогії, бальної оцінки, метод дерева рішень, метод Монте-Карло (статистичних випробувань), експертні методи й інші.

Метод аналогії являє собою розробку стратегії керування ризиком конкретного інноваційного проекту на основі аналізу бази даних про реалізації аналогічних проектів й умов їхньої реалізації. Даний метод дозволяє врахувати можливі помилки, наслідки впливу несприятливих факторів й екстремальні ситуації як джерела потенційного ризику.

Метод аналогії застосовується як на окремих стадіях життєвого циклу проекту, так і по всьому циклу. Часто метод аналогії використовується для розробки сценаріїв реалізації інноваційного проекту.

Метод бальної оцінки ризику – це один з методів експертизи ризику на основі узагальнюючого показника, обумовлений по ряду експертно оцінюваних приватних показників (факторів) ступеня ризику. Він складається з наступних етапів:

1) визначення факторів, що визначають ступінь ризику проекту;

2) вибір узагальненого критерію й приватних показників, що характеризують кожен фактор;

3) оцінка узагальненого критерію ступеня ризику інноваційного проекту;

4) розробка рекомендацій з управління ризиком при реалізації інноваційного проекту.

Даний метод широко використовується в діяльності рейтингових й аналітичних агентств при оцінці регіональних, політичних і кредитних ризиків.

Метод дерева рішень – це метод, що оцінює найбільш імовірні значення результатів інноваційної діяльності залежно від варіантів реалізації інновації. Він заснований на побудові просторово-орієнтованого графа, що відбиває послідовність прийняття рішень й умов їхньої реалізації, оцінці проміжних результатів з урахуванням їх імовірності. Метод дозволяє розрахувати математичне очікування результатів по кожному з варіантів реалізації інновації.

Метод Монте-Карло (статистичних випробувань) – це метод формалізованого опису невизначеності, що використовується у найбільш складних для прогнозування проектах. Він полягає у вивченні статистики процесів реалізації проектів на даному або аналогічному підприємстві, що дозволяє встановити вплив і частоту одержання конкретних результатів, а також обмеження на діапазон і динаміку вихідних значень й аналізованих показників.

Статистичні дані й обмеження є основою імітаційних моделей, що дозволяють створити безліч сценаріїв реалізації проекту. Метод дозволяє розробити найбільш імовірний сценарій реалізації проекту.

Методи експертних оцінок ризику – це методи прогнозування й аналізу ризиків, які засновані на висновках експертів. До числа найпоширеніших методів експертних оцінок ризику відносять метод Дельфи, ранжирування, попарне порівняння, метод бальних оцінок й інших.

Метод Дельфі – це метод прогнозу, при якому в процесі дослідження виключається безпосереднє спілкування між членами групи й проводиться індивідуальне опитування експертів з використанням анкет для з'ясування їхньої думки щодо майбутніх гіпотетичних подій.

Вірогідність отриманих оцінок залежить від кваліфікації експертів, незалежності їхніх суджень, а також від методичного забезпечення проведення експертизи. Одним з показників вірогідності отриманих значень є коефіцієнт конкордації (погодженості) думок експертів.

Методи портфоліо - це загальна назва групи методів аналізу й керування інвестиціями, що дозволяють на основі економіко-математичних, статистичних й інших методів розробити з урахуванням ризику принципи роботи на фінансовому ринку (напрямки інвестицій по сегментах, галузям й/або ринкам), а також умови зміни структури інноваційного портфеля (покупки або продажі конкретних цінних паперів і т.п.).

Методи портфоліо розробляються фінансовими аналітиками для професійних учасників фінансового ринку, і, як правило, є ноу-хау.

Моделювання ризику – це метод аналізу й оцінки ризику проекту, що використовується у випадку, якщо необхідно врахувати велику кількість факторів ризику, що проявляються. Для моделювання ризику заздалегідь визначається безліч параметрів, що враховують, і можливий діапазон їхніх значень.

Моделювання ризику дозволяє побудувати динамічну характеристику змінюваних факторів й їхній вплив на оцінювані показники. Потім довільно обираються значення змінних (з урахуванням привласнених їм заздалегідь ймовірностей) і розраховується кінцевий показник.

Ці й інші методи аналізу дозволяють оцінити ризики. Оцінка ризиків – це один з етапів аналізу ризиків, що полягає в якісній або кількісній оцінці можливих втрат (шкоди, збитків) і можливості їхнього виникнення. Вона проводиться переважно експертними методами в умовах невизначеності й використовується при порівнянні обмеженого числа альтернатив прийнятих рішень.

Якісна оцінка ризиків здійснюється в основному за допомогою рейтингу.

Рейтинг – це спосіб якісної оцінки ризику в будь-якій області діяльності на основі формалізації експертних методів. Однією з перших і найпростішою формою проведення рейтингової оцінки став так званий ранкінг, тобто ранжирування.

Ранжирування припускає впорядкування оцінюваних об'єктів у порядку зростання або убування їхніх якостей.

Ранжирування може здійснюватися декількома методами, але в основі кожного з них лежать експертні методи. Розглянемо лише деякі з них.

М'яка рейтингова оцінка – найпоширеніша форма проведення рейтингу. Відповідно до цього методу експерти залишають у списку, не вказуючи пріоритет, найкращі, з їхнього погляду, оцінювані об'єкти. Найвищий ранг одержує об'єкт, що набрав більше число голосів експертів.

Безпосереднє ранжирування – найпростіший спосіб проведення рейтингу. Сутність цього методу полягає в тому, що експерти розташовують у визначеному порядку (як правило, зростання або убування якостей) оцінювані об'єкти, потім розраховується середнє арифметичне місце кожного об'єкта й відповідно до цього значення складається остаточно впорядкований список. Вірогідність результатів експертизи перевіряється за значенням коефіцієнта конкордації – погодженості методів експертів.

Попарне порівняння – більше складний варіант ранжирування, відповідно до якого експерти, зіставляючи по черзі кожні два оцінюваних об'єкта, визначають, який з них краще, потім ці думки усереднюються й складається остаточний рейтинг за правилом; "Якщо А краще В, В краще С, те А краще С". Проблема застосування цього способу пов'язана з тим, що експертам доводиться аналізувати велику кількість пар, при цьому усереднення може привести до логічного глухого кута: "А краще В, В краще С, С краще А". Крім того, безпосереднє ранжирування неможливо застосувати, якщо список оцінюваних об'єктів залишається відкритим.

Ранжирування на основі бальної оцінки сполучає в собі переваги безпосереднього ранжирування й рангової кореляції. При цьому список оцінюваних об'єктів може бути необмежений. Експерти самі називають число об'єктів й оцінюють їх у балах або розташовують їх у певному порядку. При цьому порядковому номеру привласнюється відповідне число балів. Для одержання остаточного впорядкованого списку об'єктів, що підлягали ранжируванню, бали складаються, а об'єкти розташовуються в порядку зростання або убування балів. Бальне ранжирування стало одним з найбільш популярних методів рейтингової оцінки серед багатьох інформаційних й аналітичних агентств.

Головна проблема ранжирування пов'язана з тим, що порівняння об'єктів здійснюються по декількох показниках, і результати можуть бути неоднозначними: лідер по одному показнику може стати аутсайдером по іншому.

Щоб знизити суб'єктивний вплив експертів, у рейтинг включаються об'єктивні характеристики об'єктів, що реально піддаються виміру без участі експертів. Рейтинг у цій формі одержав найменування скоринга, що є оцінюваним на основі системи показників і бальної оцінки.

При оцінці ризику цілком обґрунтовано застосування апарата математичної статистики й теорії ймовірностей, тобто використання кількісної оцінки.

Для узагальненої оцінки ризику використаються наступні правила:

а) правило поглинання ризиків: якщо ризики належать до однієї області діяльності, але прояв негативних факторів відбувається незалежно один від одного, імовірність їхнього прояву оцінюється за максимальним значенням:
Po= max {pі}, (1.1)
де Po – загальний ступінь ризику в даній області;

pі – ступінь приватних ризиків в одній області.


б) правило математичного складання ризиків: якщо ризики належать до різних областей діяльності, але прояв негативних факторів відбувається незалежно один від одного, імовірність їхнього прояву (р0) оцінюється за правилами теорії імовірності для суми ймовірностей незалежних подій. Для двох факторів:
p0 = p1+p2 +p1* p2 (1.2)
в) правило логічного додавання ризиків: якщо ризики належать до різних областей діяльності, а негативні фактори проявляються в залежності один від іншого, імовірність їхнього прояву оцінюється на основі правила логічного додавання – ступінь ризику в цьому випадку розраховується як сума добутків ризику однієї події на шанси інших:
Р0 = Σ(pі * П qj) , (1.3)
де pі – ступінь ризику для і-го випадку;

qj – оцінка шансу для j-го випадку ( qj = 1 - pі )


Існують й інші показники оцінки ризику, наприклад:

  1. ступінь ризику (імовірність несприятливої динаміки інноваційного процесу й негативних результатів інноваційної діяльності);

  2. ціна ризику (імовірність результату інноваційної діяльності, тобто економічний результат, заради якого інвестор пішов на ризик);

  3. міра ризику (можливі втрати, найбільш негативний очікуваний результат або песимістична оцінка можливого ризику);

  4. зони ризику (якісна характеристика ступеня ризику залежно від імовірності його виникнення).


1.4 Методи управління ризиками
До основних методів управління ризиками належать: розподіл ризиків, диверсифікація, лімітування, страхування, хеджирування, відхід від ризиків й інших.

Розподіл ризиків здійснюється звичайно між учасниками проектів, щоб зробити відповідальними за ризик по можливості кожного учасника, що у цих умовах буде змушений розрахувати й контролювати ризики, а також вжити необхідних заходів до подолання наслідків від дії ризиків.

Диверсифікація дозволяє знизити за рахунок різної спрямованості видів діяльності, збуту й поставок, кредиторської заборгованості, інвестицій і т.д.

Найпростішим прикладом різної спрямованості інвестицій є портфель, сформований із двох цінних паперів з коефіцієнтами, що збігаються по модулю, але розрізняються по знаку. У результаті зниження курсової вартості одних паперів практично повністю компенсується ростом інших, тобто незалежно від ситуації на ринку вартість портфеля залишається стабільної, а інвестиції піддаються лише систематичному ризику.

Сформований подібним чином портфель має в цілому ризик нижче, ніж кожний з фінансових активів, що його утворюють.

Можливі варіанти диверсифікації інвестиційного портфеля припускають з одного боку сполучення фінансових активів, що рухаються паралельно з ринковими індексами, і інших фінансових активів, що мають протилежну тенденцію, а з іншого – присутність іноземних цінних паперів, тому що економіки різних країн не завжди рухаються синхронно й ін.

Лімітування (обмеження) забезпечує встановлення граничних сум витрат, продажу, кредиту. Цей метод застосовується банками для зниження ступеня ризику при видачі позичок господарюючим суб'єктам, при продажу товарів у кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталів і т.п.

Страхування як система економічних відносин, включає утворення спеціального фонду коштів (страхового фонду) і його використання (розподіл і перерозподіл) шляхом виплати страхового відшкодування різного роду втрат, збитку, викликаних несприятливими подіями (страховими випадками). Для страхування обов'язкова наявність двох сторін: спеціальної організації, що відає відповідним фондом (страховика), і юридичних або фізичних осіб, що вносять у фонд установлені платежі (страхувальників). Їхні взаємні зобов'язання регламентуються договором відповідно до умов страхування.

Залежно від системи страхових відносин виділяють різні види страхування: співстрахування, подвійне страхування, перестрахування, самострахування.

При співстрахуванні два страховики й більше беруть участь певними частками в страхуванні того самого ризику, видаючи спільний або окремі договори кожний на страхову суму у своїй частці.

Подвійне страхування має на увазі наявність декількох страховиків того самого інтересу від тих самих небезпек, коли загальна страхова сума перевищує страхову суму за кожним договором страхування.

При перестрахуванні ризик виплати страхового відшкодування або страхової суми, прийнятий на себе страховиком за договором страхування, може бути застрахований або повністю або частково в іншого страховика (страховиків). При настанні страхової події страхова організація - перестрахувальник несе відповідальність в обсязі прийнятих на себе зобов'язань по перестрахуванню.

Самострахування – створення коштів і натуральних страхових фондів безпосередньо в господарюючих суб'єктах. Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових утруднень у фінансово-комерційній діяльності.

Хеджирування – ефективний спосіб зниження ризику несприятливої зміни цінової кон'юнктури за допомогою укладання термінових контрактів (ф'ючерсів й опціонів). Спосіб дозволяє зафіксувати ціну придбання або продажу на певному рівні й у такий спосіб компенсувати втрати на спот-ринку (ринку наявного товару) прибутком на ринку термінових контрактів. Купуючи й продаючи термінові контракти, підприємець захищає себе від коливання цін на ринку й тим самим підвищує визначеність результатів своєї виробничо-господарської діяльності.

У практиці керування іноді зустрічаються випадки, коли необхідно відійти від ризикових інноваційних проектів або припинити спільну діяльність із партнерами. Для цього існують методи відходу від ризиків:


  1. відмова від ненадійних партнерів;

  2. відмова від ризикованих проектів;

  3. пошук гарантів і т.д.

Таким чином, інноваційна діяльність характеризується високим рівнем невизначеності динаміки основних факторів, що визначають її результати. Інновації на відміну від стабільних процесів можуть закінчитися повною невдачею. Проте , все більше число підприємців, приступаючи до реалізації нововведень, воліють прорахувати свої ризики й шанси, передбачити вузькі місця й спробувати знизити можливі негативні відхилення. Ці завдання вирішуються при створенні системи управління ризиками.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка