Реферат з дисципліни "Соціологія" на тему: " Гендерна політика в Україні" Виконав: студент 2-го курсу феіП



Скачати 234.42 Kb.
Дата конвертації16.03.2016
Розмір234.42 Kb.


Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра політології, соціології і права




Реферат з дисципліни “Соціологія” на тему:

Гендерна політика в Україні”

Виконав:


студент 2-го курсу ФЕіП

групи Ф-2

Клиновий В.І.
Перевірив:

Новічков Генадій Вікторович



Рівне - 2008

ЗМІСТ
Вступ ............................................................................................................................3

1. Проект моделі гендерної системи управління в Україні ....................................5

2. Гендерна система України, перспективи її розвитку ..........................................8

3. Принцип рівних можливостей .............................................................................12

4. Законодавче забезпечення прав жінок, рівні права та рівні можливості, реалії та перспективи ...............................................................................................16

Висновки ...................................................................................................................22

Список літератури ....................................................................................................24

Із спільноти чоловіків і жінок складається нація, на якій грунтується держава: законодавство повинне бути вираженням волі цієї спільноти... Усі громадянки і всі громадяни повинні відповідно до своїх здібностей мати однаковий доступ до всіх суспільних посад... тільки одна відмінність – їхні доброчесності та таланти можуть слугувати мірилом для їх вибору... Конституція недійсна, якщо над її створенням не працювала більшість індивідуумів, з «яких складається нація...»

(Олімпія де Гуж „Декларація
прав громадянки”, Франція,
1792р.)

ВСТУП

Розвиток суспільства, його стабільність тісно пов’язана з розвитком особистості взагалі, і особистостей жінки та чоловіка зокрема. Стратегія розвитку ХХІ ст. спрямована на утворення основ гендерної рівноваги, гендерної демократії і статевої збалансованності в суспільстві. Система волевиявлення обох статей – чоловіків і жінок як рівних у правах і можливостях, що закріплені законодавчо і забезпечені реально у політико-правових принципах, діях, розбудові громадянських і державних структур з урахуванням гендерних інтересів має стати основою функціонування суспільства в третьому тисячолітті. Однак, всі ініціативи, спрямовані на затвердження рівних прав і можливостей жінок і чоловіків наштовхуються на перепони, успадковані з минулого. Ці соціально-культурні перешкоди включають псевдотрадиції, що пропагуються старими гаслами, глузливе ставлення до рівності, виокремлення пріоритетів для окремих груп населення, а також спотворені і неправильні знання про реальні форми і ступінь дискримінації.

Недостатньо високою в багатьох країнах є й політична активність жінок, спрямована на захист своїх соціальних прав, зацікавленість політикою в цілому. Одним з ефективних шляхів такої активізації могла би стати участь у діяльності політичних партій, які б переймалися жіночими проблемами, відстоювали б специфічні права і потреби жінок. Жінки переконані, що представниці їхньої статі повинні становити принаймні половину кадрового складу керівних органів. У багатьох країнах жінки виступають за соціальне визнання суспільних і особистісних прав у питаннях шлюбу, розлучення, спадкування та оплати праці.

Отже, забезпечення в суспільстві гендерного паритету – не абстрактна мета, а важливе політичне завдання. Воно потребує зовсім нового мислення, коли стереотипні уявлення про жінок і чоловіків не обмежують їхньої свободи вибору, а розвиток розглядається як процес розширення свободи вибору для представників обох статей. Забезпечення на практиці жінкам і чоловікам рівних прав і можливостей, рівного доступу до ресурсів повинно стати важливим і рішучим кроком уперед на шляху розбудови демократичного суспільства.

Метою даної роботи є викладення підходу до створення моделі реалізації гендерної політики в Україні – гендерної системи управління, висвітлення законодавчого забезпечення прав жінок в Україні та принципів рівних можливостей.

1. ПРОЕКТ МОДЕЛІ ГЕНДЕРНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Ґендер - це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності між чоловічим і жіночим у ролі, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках. У межах цього підходу під гендером розуміють організовану модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не тільки характеризує їхнє спілкування і взаємодію в сім’ї, а й визначає соціальні взаємостосунки в основних інституціях суспільства. Гендерні відносини постійно переглядаються, а, отже, змінюються політичні, економічні, соціальні та культурні умови зовнішнього середовища на локальному, національному та міжнародному рівнях. Поширенню ідей гендерної рівності та справедливості велика увага приділяється з боку міжнародної спільноти, Організації Об’єднаних Націй та окремих агентств і регіональних груп. Програма дій щодо гендеру та розвитку, схвалена Британською Співдружністю Націй в 1995 році, презентувала майбутнє у такий спосіб: «Це світ, в якому жінки та чоловіки матимуть рівні права та можливості на всіх етапах свого життя, матимуть можливості реалізувати всі прагнення та мрії; світ, у якому до жінки ставитимуться з повагою як до рівної, вважатимуть її за найбільшу цінність, як і чоловіка. Жінка матиме стільки ж прав щодо соціальних цінностей, справедливості, рівності, демократії, поваги до людини, як і чоловік. Над створенням таких соціальних цінностей чоловіки та жінки працюватимуть на засадах партнерства і співробітництва, щоб забезпечити розвиток усіх країн на основі утвердження людини як головної цінності».
Наукові дослідження проблем впровадження гендерних підходів в аналізі державної політики в Україні лише починаються та потребують апробації.

Гендерна рівність передбачає однаково справедливе ставлення до жінок і чоловіків. Реальна рівність статей є обов’язковим інструментом для забезпечення життєздатного економічного і соціального розвитку нації. Дискримінація за ознакою статі – перешкоджаючий фактор для реалізації здібностей і можливостей нації в процесі її розвитку. Обмеження участі жінок або чоловіків у будь-якій сфері життя веде до прийняття і здійснення неефективних рішень. Нерівність статей створює співтовариство, яке є нездатним мобілізувати себе перед появою нових труднощів або кризи. Саме тому завданням держави є забезпечення рівних прав і свобод людини.

Вперше в історії незалежної України в Постанові Кабінету Міністрів України від 15 березня 2003 року № 344 «Про програму діяльності Кабінету Міністрів України», схваленій Верховною Радою України, у розділі 2.2. «Створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини» проголошено мету досягнення гендерної рівності.

Така увага Уряду до проблем, пов’язаних з практикою реалізації гендерної політики в Україні, зумовлює потребу глибоких і системних наукових досліджень щодо розробки ефективного механізму реалізації цієї політики.

Основні напрями гендерної політики стосуються:


  • зосередження уваги на природній ролі, яку відіграють жінки, так само як і чоловіки, у стабільному розвитку держави;

  • забезпечення умов, за яких до голосу жінки і чоловіка будуть прислухатися рівною мірою як до учасників прийняття рішень на всіх рівнях щодо ключових моментів, які впливають на їхнє життя: формування Уряду, діяльність державних інституцій, органів місцевої влади, добробут родини, окремої особи;

  • забезпечення умов, за яких у всіх сферах суспільного життя політика базуватиметься на даних, деталізованих за статтю, на усвідомленні того, що результати політики істотно впливатимуть на розвиток чоловіка і жінки як особистостей;

  • надання жінкам права особисто визначати свої потреби, виражати сподівання, набувати професійних навичок, досвіду, соціальної впевненості нарівні з чоловіками.

Створення концепції гендерної політики України має враховувати дві взаємопов’язані мети:

  • державна політика має гарантувати для кожного громадянина забезпечення прав людини;

  • державна політика має стимулювати соціально-економічний розвиток нації найбільш ефективним способом.;

Однією з основних складових концепції державної гендерної політики в Україні має стати чітко визначений механізм її реалізації.

Аналіз практики реалізації державної гендерної політики, що з листопада 2001 року покладено на Державний комітет України у справах сім’ї та молоді (нині міністерство), показує, що зусиль одного органу державної влади недостатньо. Для ефективної реалізації гендерного підходу необхідно створити в Україні гендерну систему управління (далі – ГСУ). Структура ГСУ має на меті забезпечити інституційну основу для реалізації гендерної політики.



2. ГЕНДЕРНА СИСТЕМА УКРАЇНИ, ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ РОЗВИТКУ


Головною складовою ГСУ має стати Рада рівних можливостей (Гендерна Рада, Рада з гендерної рівності або ін.) при Кабінеті Міністрів України, до складу якої повинні увійти уповноважені з гендерних питань всіх центральних та місцевих (обласних державних адміністрацій) органів виконавчої влади. Вона повинна мати у своєму складі представників громадянського суспільства, незалежних експертів та представників науково-дослідних установ та організацій.

Головна мета діяльності Ради – підготовка та прийняття рішень з проблем гендерної рівності на найвищому рівні. До функцій Ради відносять:



  • впровадження основних напрямів державної гендерної політики в центральних та місцевих органах виконавчої влади;

  • розробку рекомендацій для органів державної влади щодо впровадження гендерних підходів у їхню діяльність;

  • визначення низки заходів щодо впровадження ідей гендерної рівності в усі сфери життєдіяльності суспільства, показників ефективності таких заходів, а також термінів їх виконання;

  • координація дій органів влади та громадськості.

Рада має співпрацювати з цільовим підкомітетом Верховної Ради України та інституціями громадянського суспільства.

Надзвичайно важлива місія має належати засобам масової інформації, тому для їх працівників доцільно передбачити гендерне навчання, яке забезпечить їм розуміння проблеми у всій її повноті і складності, щоб вони змогли донести до публіки всебічну, повну і якісну інформацію.

Мають бути створені неурядові організації. Метою їх діяльності, оскільки такі організації частіше працюють саме на місцевому та регіональному рівнях, є спонукання місцевих органів державної влади до впровадження гендерних підходів у їх діяльність та громадський контроль за результатами такого впровадження.

Важливою ланкою ГСУ є Міністерство України у справах сім’ї, дітей та молоді. Серед його функцій передбачено:



  • розроблення стратегії державної гендерної політики;

  • здійснення моніторингу результатів гендерної політики;

  • контроль та оцінювання ефективності програм сприяння гендерній рівності;

  • координацію залучення фінансових та інших ресурсів на виконання проектів та державних програм сприяння гендерній рівності, контроль за їх витратами;

  • здійснення оцінки політичного впливу ідей гендерної рівності;

  • підтримку наукових досліджень;

  • здійснення координації роботи щодо врахування гендерних факторів у проектах нормативних актів та програм;

  • співпрацю з широкою громадськістю та міжнародними агенціями у просуванні ідей гендерної рівності;

  • забезпечення діяльності Ради при Кабінеті Міністрів України.

Особлива роль в ГСУ належить Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, який може забезпечити вирішення суперечок, пов’язаних з фактами дискримінації та іншими порушеннями за ознакою статі. Для цього Уповноваженому необхідно створити можливості для:

- здійснення моніторингу відповідності українського законодавства міжнародним нормам щодо заборони дискримінації за ознакою статі;

- надання консультацій та розробки рекомендацій для широкої громадськості щодо попереджень фактів статевої дискримінації;

- розгляду скарг про порушення прав людини за статевою ознакою;

- представлення особи в суді.

Отже, гендерна система управління – це взаємопов’язана система органів державної влади та неурядових організацій, механізмів, процесів, яка виявляє себе в існуючих організаційних рамках для того, щоб розробляти, здійснювати, контролювати та розвивати процеси впровадження основних напрямів гендерної політики у всі сфери життя громадськості для досягнення вищого рівня гендерної справедливості.

Підстави для впровадження гендерного підходу в державне управління такі:

- гендерний підхід – це прояв демократії. Ніхто не може бути дискримінований за ознакою своєї статі;

- оскільки суспільство складається з жінок і чоловіків, не можна досягти сталого розвитку суспільства без проведення гендерного аналізу існуючих умов. Тому для забезпечення розвитку необхідно, щоб методи гендерного підходу стали складовою всіх частин і напрямів політики.

У кожному суспільстві існують певні очікування щодо поведінки жінок і чоловіків у сфері управління. Наприклад, у більшості країн світу існує переконання, що начальником мусить бути чоловік, а секретарем - жінка. Від чоловіків очікують прагнення до влади та досягнення висот, у той час як амбіційність серед жінок вважається явищем ненормальним. Це, зрештою, впливає на розподіл ролей у суспільстві, на те, хто в ньому приймає життєво важливі рішення і на чию користь вони приймаються.


Новизна концепції “впровадження гендерних підходів” полягає в тому, що гендерний вимір стає складовою всіх стратегічно важливих напрямів державної політики. Гендерна рівність більше не розглядається як “окреме” питання і стає предметом розгляду в усіх державних програмах і стратегічних напрямах розвитку суспільства. Крім того, включення гендерного фактора до усіх напрямів державної політики не ізолює жінок, а, навпаки, сприяє врахуванню інтересів обох статей як повноправних учасників процесу розвитку.
І нарешті, впровадження гендерних підходів як всебічний, усеосяжний стратегічний напрям має також вирішувати проблеми органів державного управління, де політика і програми формуються і реалізуються. Таким чином, стратегія інтегрування гендерних питань у програми мусить супроводжуватися стратегією забезпечення того, щоб умови управлінської діяльності були чуйними щодо гендерних обставин і гарантували рівні можливості і ставлення як до чоловіків, так і до жінок. Для успішного впровадження гендерних підходів має бути також забезпечено достатній технічний потенціал і людські ресурси.
Службовці, причетні до розробки державної політики, мусять усвідомлювати відповідальність за справедливість таких політичних програм і законодавства як для жінок, так і для чоловіків. Для повноцінного виконання цього завдання вони мають бути обізнані з гендерними питаннями та володіти навичками гендерного аналізу.

3. ПРИНЦИП РІВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

Досягнення рівності між жінками і чоловіками є однією з передумов забезпечення стабільного розвитку українського суспільства на засадах демократії.

В органах законодавчої влади жінки становлять 8,5 відсотка, у великому промисловому бізнесі жінки обіймають лише два відсотки посад, серед власників середнього і малого бізнесу - 20 відсотків. Заробітна плата жінок майже на третину менша, ніж чоловіків, безробітних жінок значно більше, ніж безробітних чоловіків, пенсія жінок, за прогнозом, через 20-30 років становитиме у середньому 40-45 відсотків пенсії чоловіків. Жінка працює фактично на 4-6 годин більше, ніж чоловік. Праця у домашньому господарстві не враховується як продуктивна.

Разом з тим у країні дуже загострились проблеми чоловіків. Чоловіче безробіття зростає швидшими темпами, ніж жіноче. Чоловіки йдуть на пенсію на п'ять років пізніше, ніж жінки, хоча тривалість їх життя на 12 років менша. Такі хвороби, як туберкульоз, алкоголізм, наркоманія, і таке явище, як суїцид, панують переважно в чоловічому середовищі.

Для виконання Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», необхідно здійснити комплекс заходів для розв'язання гендерних проблем в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Метою Програми є утвердження рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей для їх реалізації як основного права людини.



Виконання програми дасть змогу:

  • стабілізувати соціальне становище в державі та забезпечити злагоду в суспільстві; підвищити рівень та якість життя жінок і чоловіків;

  • забезпечити рівність прав та можливостей жінок і чоловіків у працевлаштуванні, просуванні по службі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці, провадженні підприємницької діяльності, поєднанні трудової діяльності з виконанням сімейних обов'язків;

  • продовжити процес формування державної політики у сфері забезпечення гендерної рівності;

  • підвищити рівень соціально-правового захисту жінок і чоловіків;

  • розробити ефективний механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків як на державному, так і на місцевому рівні;

  • забезпечити розвиток паритетної демократії в Україні;

  • спрямувати зусилля центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадськості на підвищення ефективності проведення державної політики у сфері забезпечення гендерної рівності.

Державою створений план заходів щодо утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року основними пунктами якого є:

  1. Приведення галузевих нормативно-правових актів у відповідність із Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

  2. Розроблення проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про попередження насильства в сім'ї».

  3. Вивчення питання та у разі потреби підготовка проекту закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

  4. Здійснення заходів з приведення законодавства України у відповідність з міжнародними нормами та стандартами у сфері забезпечення гендерної рівності.

  5. Ініціювання утворення при Кабінеті Міністрів України Міжвідомчої гендерної ради.

  6. Підготовка державної доповіді про виконання в Україні Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок».

  7. Розгляд на сесіях органів місцевого самоврядування, колегіях місцевих держадміністрацій питання щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та впровадження гендерних підходів у діяльність зазначених органів.

  8. Врахування під час формування кадрового резерву та затвердження на керівні посади в органах виконавчої влади показника пропорційно збалансованого представництва кандидатур кожної статі.

  9. Проведення аналізу рівня доходів жінок і чоловіків у різних галузях відповідно до цілей розвитку, проголошених Декларацією тисячоліття ООН.

  10. Здійснення заходів, спрямованих на формування свідомого ставлення суспільства до забезпечення гендерної рівності в галузі охорони праці та промислової безпеки. Вжиття необхідних заходів до створення безпечних для життя і здоров'я умов праці.

  11. Сприяння включенню до Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями, регіональних і галузевих угод, колективних договорів положень, що забезпечують рівні права та можливості жінок і чоловіків.

  12. Розроблення для різних верств населення спеціальних просвітницьких програм з подолання гендерних стереотипів і формування гендерної культури.

  13. Проведення навчання з питань гендерної рівності для різних категорій державних службовців.

  14. Підготовка та розповсюдження разом із засобами масової інформації циклів теле і радіопередач з питань утвердження паритетних відносин, подолання гендерних стереотипів щодо ролі чоловіків і жінок у сім'ї та суспільстві, утвердження духовних цінностей, патріотичного та духовного виховання населення, формування відповідального материнства і батьківства, забезпечення гендерної рівності в духовній сфері.

  15. Проведення інформаційно-просвітницьких та освітніх заходів з питань протидії насильству щодо жінок і чоловіків.

  16. Дотримання принципу гендерної рівності під час формування штату посольств, консульств та інших представництв України за кордоном.

  17. Сприяння висвітленню у засобах масової інформації ходу виконання Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року.

  18. Проведення моніторингу дотримання засобами масової інформації вимог із забезпечення рівноправності статей під час розміщення рекламних оголошень стосовно працевлаштування, публікації матеріалів щодо ситуації на ринку праці, а також висвітлення ролі жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності.


4. ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЖІНОК, РІВНІ ПРАВА ТА РІВНІ МОЖЛИВОСТІ, РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

За останні роки в Україні було досягнуто помітних зрушень у сфері гендерної політики. 8 вересня 2005 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» , які визначили інституційно-правові засади гендерних взаємовідносин у суспільстві.

Розпочато гендерну експертизу чинного законодавства, впроваджується гендерний компонент в науку, освіту та інформаційно-просвітницьку діяльність, здійснюються розробка і формування механізму управління гендерними процесами в системі законодавчої та виконавчої влади, національне законодавство у сфері гендерної рівності дедалі більше гармонізується з міжнародними правовими стандартами. Разом з тим темпи і якість впровадження гендерної політики не відповідають потребам часу, що перешкоджає подальшій демократизації та соціальному розвитку. Діяльність у сфері гендерних перетворень потребує грунтовного аналізу державної політики у всіх сферах життя суспільства із застосуванням гендерних показників. Потрібно з'ясувати, яким чином державні стратегії, програми та заходи у всіх галузях впливають на становище чоловіків та жінок, як враховуються інтереси обох груп при формуванні державних інститутів, чи дотримується принцип рівних прав та можливостей при визначенні тих чи інших державних пріоритетів.

Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» набрав чинності 1 січня 2006 р. За словами фахівців, прийняття цього нормативно-правового акту було стратегічно необхідним у контексті євроінтеграційих процесів. Адже наразі принцип гендерної рівності закріплений лише у Конституції України та у Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, які мають декларативний характер.

Цей Закон спрямований забезпечити паритетне становище жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом ліквідації дискримінації за ознакою статі, а також за допомогою застосування спеціальних тимчасових заходів, які усунуть дисбаланс між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права.

Зробити висновки щодо дієвості цього нормативно-правового акта можна лише після певного часу, проаналізувавши здобутки та проблеми, що виникнуть на етапі його реалізації.

  Відповідно до законодавства термін «рівні права жінок і чоловіків» – це відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі.

Таким чином, згідно з Законом дискримінація за ознакою статі – це дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за ознакою статі, якщо вони обмежують або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних підставах прав і свобод людини для жінок і чоловіків.

Закон передбачає забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у громадсько-політичній; соціально-економічній сферах; у здобутті освіти. Зокрема, призначення на державну службу та службу в органи місцевого самоврядування здійснюється з дотриманням представництва кандидатур кожної статі.

Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити рівний доступ громадян до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування відповідно до кваліфікації і професійної підготовки незалежно від статі претендента.

Питання запобігання домашньому насильству цей Закон не регулює. Правові і організаційні основи запобігання насильству в сім'ї визначаються Законом України “Про попередження насильства в сім'ї”.

Особи, які винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Слід додати, що важливим внеском у запровадження гендерної рівності в Україні є реалізація проекту “Правове забезпечення реалізації політики гендерної рівності в системі органів виконавчої влади”.

Не зважаючи на відсутність комплексної картини щодо стану забезпечення гендерної рівності в Україні, існує кілька пріоритетних завдань, які повинні бути реалізовані. Насамперед це сприяння реалізації прав жінок, зокрема виконання рекомендацій парламентських слухань 2004 року “Становище жінок в Україні: реалії та перспективи” та Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” , щодо ліквідації проявів гендерної дискримінації та розширення можливостей жінок у політичній, економічній та соціальній сферах.

В економічній сфері вся велика власність перебуває в руках чоловіків, які контролюють 90-95 відсотків економічних ресурсів. Жіноча заробітна плата є меншою від чоловічої на третину. У соціальній сфері в найближчі 20-30 років передбачається постійне зниження пенсій жінок порівняно з пенсіями чоловіків. Наявний глибокий гендерний розрив у системі міграції: переважну більшість емігрантів становлять жінки. Ескалація такого процесу призведе до багатьох непередбачуваних ситуацій економічного, соціального та культурного характеру.

Беручи до уваги вищезазначені показники, бажано було б вдатися до вжиття тимчасових позитивних заходів у сферах, де гендерний дисбаланс є найбільш відчутним.

Не менш важливим пріоритетом, який досі не обговорювався окремо, є захист прав чоловіків. Неврахування потреби активізації зусиль, спрямованих на захист прав чоловіків, дискредитує ідею гендерної рівності та сприяє формуванню стереотипу, що питання гендерної рівності є «жіночими питаннями».

Найбільш гостро в даному аспекті постають проблеми зниження рівня психологічного та фізичного насильства у житті чоловіків, захисту їхнього здоров'я, боротьби зі шкідливими звичками, що негативно впливають на якість життя і здоров'я чоловіків.

В Україні середня тривалість життя чоловіків на 10-12 років менша від тривалості життя жінок, у 4 рази більша порівняно з жінками смертність чоловіків працездатного віку (28-45 років).

Різниця у тривалості життя жінок та чоловіків пов'язана насамперед із недостатньою увагою до охорони здоров'я чоловіків та до профілактики негативних впливів. Наприклад, українські чоловіки мають проблем з репродуктивним здоров'ям не менше, а в деяких випадках навіть більше від жінок. Чоловіки психологічно важче переносять економічні негаразди, а саме: безробіття, яке тривалий час в Україні сягає 8-10 відсотків, невдале кар'єрне просування й низьку заробітну плату тощо. Суттєве погіршення екологічної


ситуації, з урахуванням наслідків аварії на ЧАЕС, високі темпи поширення епідемій ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, інфекцій, які передаються статевим шляхом, також відобразилися на здоров'ї чоловіків, включаючи його репродуктивну складову. У Національній програмі «Репродуктивне здоров'я 2001-2005», схваленій Указом Президента України від 26 березня 2001 року, № 203/2001 розроблені заходи для подолання цих проблем. Чоловіки частіше за жінок вдаються до фізичного насильства та здійснюють кримінальні злочини, що впливає як на психологічне, так і на фізичне здоров'я та скорочує тривалість життя, ведуть ризикований спосіб життя, який часто призводить до травм, каліцтва або загибелі, вживають спиртні напої та наркотики.

Реформування української армії також тісно пов'язане із захистом прав чоловіків. Поза належною увагою залишаються проблема самогубства у війську, застосування насильства (так звана «дідівщина»), що призводять до психічних, моральних та фізичних травм молодих чоловіків.

Існує також проблема маргіналізації чоловіків внаслідок припинення їх професійної діяльності через обставини, що від них не залежать. В Україні до таких категорій чоловіків можна віднести військовослужбовців, звільнених у зв'язку із скороченням Збройних Сил України, шахтарів, які втратили роботу через закриття шахт, та інші категорії.

Наведені вище пріоритетні аспекти захисту прав чоловіків потребують урахування їх у діяльності органів влади, спрямованої на реалізацію політики рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, зокрема щодо розробки і реалізації відповідних цільових програм.

В Україні існує відчутний гендерний дисбаланс у процесі виховання дітей. Майже третина дітей в Україні виховується самотніми матерями, ці діти не відчувають турботи і присутності батька у своєму житті. Питома вага власне «батьківських» сімей - близько 1 відсотка.

Право батька опікуватися дитиною, гарантоване Конституцією ( 254к/96-ВР ), Сімейним кодексом України ( 2947-14 ), на практиці часто порушується. Так, 95-97 відсотків дітей після розлучення батьків живуть з матір'ю. При цьому побажання батьків, котрі мають задекларовані рівні права, до уваги беруться досить рідко. Діти залишаються з батьком найчастіше лише тоді, коли матері самі від них відмовляються.

Незалежно від типу сім'ї для матерів та батьків складно поєднувати продуктивну працю з материнськими чи батьківськими обов'язками.

Ще однією важливою сферою, що потребує уваги та урахування гендерних підходів, є освіта. Незважаючи на наявний позитивний досвід впровадження гендерного компонента в науку та освіту, ще досить часто в системі освіти побутують стереотипи дискримінаційного характеру, які впливають на формування світогляду юнаків та дівчат. Донині школи вдаються до гендерної сегрегації, зокрема на курсах трудового навчання. Шкільні підручники практично з усіх дисциплін містять гендерні стереотипи, що призводить до узвичаєння практик гендерної дискримінації.

Окремої уваги заслуговує сфера інформації. Тиражування засобами масової інформації порнографії, сцен відвертого насильства над жінками, реклами, що містить дискримінаційні твердження, призводить до негативних тенденцій у суспільстві. Усвідомлюючи цінність свободи слова, держава має виробити демократичні механізми подолання дискримінації за ознакою статі в інформаційній сфері та впливу на формування гендерної культури.

В Україні є прояви гендерної дискримінації у відкритій чи прихованій формі, спрямованої на обмеження у правах та можливостях тієї чи іншої статі. Гендерна ситуація в країні потребує активізації гендерної політики, поглиблення гендерних перетворень, спрямованих на подолання гендерної нерівності у соціально-статевому розвитку українського суспільства, відмінності у становищі жінок та чоловіків у різних галузях та регіонах, подолання гендерного розриву у всіх сферах життя, в усуненні розбіжностей у рівності статей перед законом, у доступі чоловіків і жінок до матеріальних, економічних, соціальних та інших ресурсів.



ВИСНОВКИ
У процесі висвітлення питання гендерної політики в Україні ми наочно відчули, що розробка проекту моделі гендерної системи управління означає створення моделі реалізації гендерної політики в Україні як гендерної системи управління. Програма гендерної системи управління підтримує зусилля уряду для гендерного спрямування державної політики та програм; сприяє проведенню моніторингу законодавства; з огляду на міжнародний досвід надає консультації у формуванні гендерного законодавства, допомагає уряду у звітуванні по міжнародних конвенціях, зборі гендерної статистики та проведенні гендерної експертизи, забезпеченні керівників всіх рівнів методичною літературою з гендерних питань та відповідним навчанням.
Впровадження гендерних підходів у державне управління - це питання соціальної справедливості, вирішення якого необхідне для забезпечення рівноправного та стійкого людського розвитку шляхом застосування найбільш результативних і ефективних методів державного втручання.
Отже, гендерна система управління – це взаємопов’язана система органів державної влади та неурядових організацій, механізмів, процесів, яка виявляє себе в існуючих організаційних рамках для того, щоб розробляти, здійснювати, контролювати та розвивати процеси впровадження основних напрямів гендерної політики у всі сфери життя громадськості для досягнення вищого рівня гендерної справедливості.

    Демократизація і гуманізація суспільства передбачає створення рівних можливостей для самореалізації особистості незалежно від її соціального походження, національності, віку, статі. Справжня гуманізація передбачає переборення пануючих століттями стереотипів щодо соціальних ролей жінки і чоловіка, емансипацію всього суспільства, звільнення культури від сексистської ідеології та впровадження концепції «ґендера» в усі сфери суспільного життя.
    У літературі існує декілька концепцій «ґендера». Це обумовлено як відносною «молодістю» гендерного підходу (перші наукові праці з'явилися близько двадцяти років тому), так і складністю самого феномена. Для всіх них базовим положенням є розрізнення понять стать (sex) і ґендер (gender). Стать - це термін, що означає ті анатомо-біологічні особливості людей (в основному - в репродуктивній системі), за якими вони визначаються як чоловіки або жінки. Ґендер - це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності між чоловічим і жіночим у ролі, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках. У межах цього підходу під гендером розуміють організовану модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не тільки характеризує їхнє спілкування і взаємодію в сім'ї, а й визначає соціальні взаємостосунки в основних інституціях суспільства. Гендерні відносини постійно переглядаються, а, отже, змінюються політичні, економічні, соціальні та культурні умови зовнішнього середовища на локальному, національному та міжнародному рівнях.

    Гендерний підхід не можна розглядати як ізольований процес, він є невід'ємною частиною всього циклу управлінської діяльності.



    СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

    1. Грицяк Н. Гендерна політика в Україні: історичні аспекти та сучасні проблеми формування і реалізації (соціально правовий статус жінки в Українській історії)./ Вісник Української Академії державного управління при Президентові України, 2001, № 1.

    2. Кесіора Н. Законодавче забезпечення прав жінок в Україні: декларація та реальність./ Людина і політика, 1999, № 6.

    3. Лаврінчук І. Принцип рівних можливостей – і у правових принципах, і на практиці./ Віче, 2000, № 9.





База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка