Рівне 2011 «Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе»



Сторінка1/6
Дата конвертації03.03.2016
Розмір1.37 Mb.
  1   2   3   4   5   6



РІВНЕНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Кафедра корекційної освіти





Справжнє виховання дитини

у вихованні самих себе

(за педагогічною спадщиною

педагогів-гуманістів)

Рівне - 2011
«Справжнє виховання дитини у вихованні самих себе»

(за педагогічною спадщиною педагогів-гуманістів)

Науково-методичний збірник за матеріалами обласних педагогічних читань



(упорядник Тищенко Л.Р. , доцент кафедри корекційної освіти РОІППО)


Рекомендовано до друку науково-методичною радою

Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

(протокол № 1 від 24 лютого 2011 року)


Рецензент: Савчук Людмила Олександрівна, кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри корекційної освіти РОІППО

До збірника увійшли виступи науковців, керівників освіти області, вчителів та психологів, які ґрунтовно проаналізували ідеї класиків гуманізму, мислителів минулого, педагогів, психологів (Ш.Амонашвілі, Л.Виготський, Дістервег, Л.Толстой, Г.Сковорода; П.Каптєрєв, Я.Коменський, Я.Корчак, А.Макаренко, М.Монтесорі, І.Песталоцці, В.Сухомлинський, К.Д.Ушинський та інших); поділилися своїми доробками щодо професійного зростання вчителя, організації навчально-виховного процесу, формування взаємовідносин вчителя та учнів на засадах гуманності.

Науково-методичний збірник дасть можливість учителям глибше познайомитися із сутністю та змістом гуманізму, соціально-педагогічними аспектами проблеми гуманної педагогіки, здійснювати професіональний та духовний особистісний ріст.

Збірник стане в нагоді педагогам, практичним психологам, керівникам і методистам, які здійснюють підготовку вчителів для впровадження ідеї гуманної педагогіки в практику роботи початкової школи.

Комп’ютерна верстка: Тищенко Л.Р.

Тищенко Лілія Романівна,

доцент кафедри корекційної освіти РОІППО


Гуманізація навчально-виховного процесу в сучасній освіті
Входження України в ХХІ століття відзначається передусім характером тих масштабних змін, які сьогодні відбуваються у вітчизняній системі освіти. Мова йде не просто про окремі вдосконалення тих чи інших напрямків освітньої практики, а про перехід системи освіти на якісно новий рівень функціонування.

Напрямки модернізації вітчизняної системи освіти закладені в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті. «В Україні, - підкреслюється у документі, - має стверджуватися стратегія прискореного, випереджувального інноваційного розвитку освіти і науки; повинні забезпечуватися умови для формування особистості, яка здатна до самоосвіти, саморозвитку, самореалізації, вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, критично мислити, прагне змінити на краще своє життя та життя своєї країни».

В центрі уваги за доктриною, законами, концепціями про освіту виступає компетентна, конкурентна і, найголовніше, духовна особистість.

Основою змістової характеристики сучасних освітніх реформ є її гуманістична спрямованість. Ідеєю гуманізації просякнуті, мабуть, всі різноманітні аспекти освіти: навчання, виховання, міжособистісні стосунки педагогів та учнів, інноваційні освітні технології, моделі розвитку школи, управління освітою тощо.

Проте, чи відчувають себе учні суб’єктами власного розвитку, чи сповідують вчителі гуманістичну філософію, чи сповнені гуманізмом зміст освіти, навчально-виховні технології, чи стала єдиним критерієм якості освіти її особистісно розвивальна спрямованість?

Відповідь зрозуміла: сучасний освітній процес ще далекий від задекларованого гуманістичного.

Тому, так важливо визначити певні концептуальні орієнтири гуманізації, які б змінили образ сучасної освіти. Це насамперед:


  1. Усвідомлення освітянами ідеї гуманізації освіти як реальної об’єктивної необхідності та соціальної суб’єктивної потреби.

  2. Визначення методології гуманізації освіти. Організація гуманістичної педагогічної діяльності.

  3. Забезпечення сприятливих умов для розвитку особистості учня та вчителя, шляхом відбору, розробки та впровадження розвивальних технологій взаємодії та спілкування учасників педагогічного процесу.

  4. Здійснення управління освітою та керівництво навчальними закладами на основі гуманізації та демократизації.

5. Визначення пріоритетів професійної підготовки педагогів та подальшого підвищення їхньої кваліфікації в умовах гуманізації освіти.

Ці орієнтири не можуть бути прямими практичними інструкціями, конкретними рецептами реалізації ідей гуманної педагогіки, однак вони створюють певну концептуальну основу зрушень у педагогічному світогляді та діяльності у напрямку гуманізації освітнього простору.

Насамперед слід розкрити суть поняття. Гуманізм – це - світогляд, у центрі якого найвищою цінністю і мірилом всього є людина, пріоритетним є:


  • почуття любові до людей і окремої особи,

  • глибока повага до людської гідності,

  • позитивне сприйняття індивідуальних особливостей іншої людини,

  • визнання її прав і свобод, бажання співчувати та допомагати іншому.

Гуманізація - впровадження у взаємодію людей принципів гуманізму, формування і розвиток у стосунках між людьми гуманістичних почуттів, намагання робити добро й піклуватися про благо людей. В основі гуманізації лежить істина, за якою людина, вища незаперечна цінність, альфа і омега суспільного прогресу, його умова, сенс, рушійна сила і, певно, результат.

Метою гуманістичної освіти, є не навчання, виховання та формування особистості як такі, а допомога, підтримка, захист особистості, розвиток людини в людині, становлення самобутньої особистості, здатної до самореалізації, самовиховання, саморозвитку.

Необхідність впровадження гуманної освіти обумовлена певними об’єктивними причинами.

По-перше, динамічний розвиток українського суспільства, потребує формування в людині не стільки типового, скільки індивідуального;

по-друге, специфіка сучасної взаємодії та спілкування з учнями вимагає від педагогів використання нових підходів та методів, які спрямовані на розвиток потенціальних можливостей особи;

по-третє, школа не може залишатися осторонь демократичних перетворень в державі, а тому гостро потребує гуманізації стосунків дорослих та дітей, демократизації її життєдіяльності.

Відтак, успішне становлення демократичної, цивілізованої держави повністю залежить від успішного розвитку творчості кожної особистості, котра здатна продуктивно реалізувати свій інтелектуально-особистісний потенціал.

Середовищем, де відбувається становлення духовно зрілої, вільної особистості, спроможної захищати загальнолюдські цінності, творити цілісний гуманний світ має стати сучасна школа. В основі навчально-виховного процесу має бути особистісно-зорієнтований, гуманістичний принцип навчання, виховання та міжособистісних стосунків педагогів і учнів. Педагогічна діяльність вчителя спрямована, в першу чергу, на дитину, формування та розвиток у стосунках між вчителем та учнями гуманістичних засад: любові до людини, глибокої повага до людської гідності, позитивного сприйняття індивідуальних особливостей іншої людини, визнання її прав і свобод, бажання співчувати та допомагати іншим. Гуманістичні взаємовідносини у школі мають прийти на зміну авторитарним, маніпулятивним.

Проте, сучасна школа, декларуючи необхідність демократизації й гуманізації, повільно й важко переходить на гуманістичні принципи організації навчально-виховного процесу, ненасильницьке подолання міжособистісних суперечностей у стосунках «вчитель-учень». Не завжди легко відмовитися від використання традиційної системи педагогічних санкцій у ситуаціях неслухняності, непокори, протистояння, опору, а подеколи й протиборства учнів. Однак виявлення гуманного потенціалу дитини, виховання її відповідно до принципів загальнолюдської моралі передбачає неухильне подолання психологічного насилля, якого все ще зазнають більшою мірою важкі, непокірні, несхильні до компромісу, а меншою - слухняні, благополучні, старанні школярі.

Незважаючи на впровадження у навчально-виховний процес сучасної школи ідей демократизації, гуманітаризації та гуманізації, система роботи вчителів не забезпечує результативності цього процесу, а лише обмежується окремими непов’язаними між собою заходами та засобами.

Результати психологічного дослідження свідчать, що рівень сформованості гуманних стосунків в учнів початкових класів низький, незважаючи на вік, сприятливий для формування особистісних взаємостосунків, пізнавальних потреб, моральної свідомості, позитивних якостей особистості. Вчителі не завжди відмовляються від авторитарного стилю спілкування та співпраці з дітьми, не вміють вивчати, аналізувати і тактовно спрямовувати стосунки дітей на засадах взаємоповаги, дружби, розуміння. Багато педагогів мають недостатню уяву про гуманізм як основу людських стосунків, не знають педагогічні умови формування гуманних взаємовідносин вчителя та учнів. Адже, наша освіта сформувалася під впливом загальної радянської школи, яка орієнтувалася на авторитарну парадигму. Тому дидактика стала «бездітною» наукою, де все було правильно і обґрунтовано, окрім почуттів і переживань учня - суб'єкта учіння, який є рівноправним учасником процесу навчання. Це призводить до деформування моральних якостей школярів, у яких відсутній гуманний досвід людських взаємовідносин.

Актуальність цієї проблеми та недостатня сформованість гуманізації взаємин учасників навчально-виховного процесу у 1-4 класах зумовила вибір теми для роботи обласного науково-творчого колективу педагогів: «Гуманізація взаємовідносин вчителя та учнів у початковій школі» (2007-2010 рр.). До складу науково-творчого колективу ввійшли не байдужі педагоги області, які прагнуть удосконалити свою педагогічну майстерність для впровадження ідей гуманної педагогіки. Протягом роботи обласного науково-творчого колективу педагогів

Результатом роботи творчої групи став науково-методичний посібник «Гуманізація взаємовідносин вчителя та учнів у початковій школі» (укладач Тищенко Л.Р., доцент кафедри корекційної освіти РОІППО), який вийшов у 2009 році. Посібник містить матеріали роботи обласного науково-творчого колективу: цілі та завдання колективу, орієнтовний план роботи, теоретичні та практичні матеріали підготовлені членами науково-творчого колективу, розробки уроків, позакласних заходів.

Основні висновки, зроблені науково-творчим колективом:

1. Навчання є формою спільної життєдіяльності вчителя і учнів, які не просто вступають у суспільні відносини в школі, виконують соціальні ролі, визначені їхнім офіційним статусом (роль учителя і роль учня), а й є носіями насамперед суто людських якостей, потреб, мотивів. Тому взаємовідносини вчителя й учнів має будуватися на гуманістичних, особистісно-орієнтованих засадах, які б забезпечили їм можливість встановлення добрих, суто людських взаємин, розуміння однин одного, взаємоповаги.

2. Навчання слід організовувати як спільну діяльність учителя й учнів. Позиція вчителя у такому навчанні: «Я прийшов до вас, щоб разом із вами шукати відповіді на питання». Учні хочуть бачити у вчителеві наставника, мудру дорослу людину, яка збагатить їхнє уявлення про світ і про себе, допоможе подолати труднощі в навчанні, а не виступатиме у ролі судді або контролера, який лише фіксує огріхи й помилки. Учні прагнуть щирої зацікавленості вчителя в їхніх знаннях, успіхах, доброзичливої допомоги.

3. Необхідно орієнтуватися на активну позицію учня, усвідомлення ним процесу навчання. Завдання вчителя – не передача знань, формування умінь і навичок, а організація особистої діяльності учнів з самонавчання, самовдосконалення, саморозвитку. Вчити слід не готовим думкам, а думати, мислити, підтримувати бажання вчитися, розвивати пізнавальну активність, самостійність. Справжні знання повинні базуватися не на запам’ятовуванні, а на розумінні – не «донести», «пояснити», чи «показати» учням (фактично, підмінювати діяльність дітей учительською), а організовувати спільний пошук розв’язання завдань.

4. Необхідну умовою навчального процесу є спілкування між вчителем та учнями на суб'єкт-суб'єктному рівні: особистісна орієнтація співрозмовників (здатність бачити і розуміти співрозмовника), рівність співрозмовників (недопустиме домінування педагога у спілкуванні, він повинен визнавати право учня на власну думку, позицію), проникнення у світ почуттів і переживань, готовність прийняти точку зору співрозмовника. Важливим є діалог між учителем та учнями, який дає змогу кожному школяру бути активним на уроці, реалізувати свій творчий потенціал. Діалог дає змогу вчителеві та його учням наблизитися одне до одного, робить, за певних умов, педагогічне спілкування особистісно орієнтованим. Саме діалог ставить учнів у позицію рівноправних суб'єктів спілкування з учителем у процесі навчання.

5. Основою стосунків педагога та учнів має стати співробітництво. Прагнення до співробітництва з людьми – природжена риса дитини. Отже, співробітницькі взаємини повинні стати природною якістю гуманного освітнього процесу. За допомогою співробітництва дитина прискорює своє просування в пізнанні, тому, що у співробітництві з дорослими вона виявляється сильнішою й розумнішою, аніж у самостійній роботі, вона піднімається вище за рівнем інтелектуальних труднощів, що вирішується нею; у співробітництві, під керівництвом, за допомогою вчителя дитина завжди може зробити більше і вирішити важчі завдання, ніж самостійно. «Педагогічний процес - це співробітництво педагога з дитиною, коли вчитель допомагає учневі у подоланні труднощів. У чому ж суть педагогічної допомоги? Педагог допомагає тільки тоді, коли він пояснює, радить, радиться, співпереживає, нагадує, натякає, підводить, заохочує, стимулює, вселяє впевненість…» (Ш.Амонашвілі).

6. Здійснення співробітництва в освітньому процесі залежить від особистісних якостей учителя. Лише вчитель, спрямований на співробітництво з людьми, здатний розбудити дух співробітництва у кожній дитині. Учитель повинен уміти співпрацювати і радитися з учнями. Співробітництво педагога й учнів є насамперед об’єднанням їхніх інтересів і зусиль у вирішенні навчально-пізнавальних занять. Це така форма спілкування, у якій дитина почуває себе не тільки учнем, але й самостійно діючою особистістю. Дитина повинна постійно відчувати, що її думку цінують і вона може вільно висловлюватися, висувати припущення, робити вибір.

7. Учитель і його учні мають виступати як рівноправні суб'єкти навчального процесу. Іншими словами, йдеться про визнання рівності вчителя і учнів у їхній людській сутності. Рівноправність учня як суб'єкта діяльності полягає у визнанні за ним права на активну роль у навчанні, на сприймання вчителя і реагування на нього як на особистість (а не як на об'єкт його діяльності). Роль учителя - створити умови для активного навчання учнів, розвитку їхнього творчого потенціалу, наближення їхньої діяльності на уроці до самодіяльності. Учитель має сприйматися учнем не лише як носій певних знань, контролер, який стежить за засвоєнням матеріалу, а насамперед як особистість, людина, яка має власну життєву і професійну позицію і намагається допомогти своїм вихованцям у їхньому особистісному зростанні.

8. Важливо довіряти учневі, вірити в його здібності, спроможність успішно навчатися. Слід орієнтувати школярів у навчанні не на минулі невдачі, а на досягнення успіху, формувати в них перспективу можливого подолання пізнавальних бар'єрів, труднощів власного розвитку. Гуманна позиція педагога повинна полягати в тім, щоб прийняти дитину такою, якою вона є, із тим досвідом, що у неї вже є, включити в зміст свого спілкування з нею її життя у всіх його проявах і стати його співучасником.

9. Сучасний навчальний процес неможливий без формування позитивного ставлення учнів до навчання. Для цього треба спиратися на природну допитливість, емоційність, інтелектуальний потенціал дитини, її самооцінку, тощо. Розвивати слід особистісну зацікавленість дитини в навчальній діяльності – внутрішню пізнавальну мотивацію (самомотивацію). Внутрішньо-пізнавальна мотивація школяра має бути пов’язана зі змістом навчальної діяльності, що передбачає елементи дослідження, використання форм та методів пошукової діяльності, які б стимулювали учнів до самостійного оволодіння знаннями (самодіяльність). Саме в такій діяльності діти відчувають задоволення своїх пізнавальних потреб, інтересів та нахилів, пробудження почуття гідності; в учнів формується усвідомлення власних змін, власного росту, самовдосконалення – найважливіших умов формування позитивної мотивації до навчання.

10. У навчанні враховується співвідношення між успіхом і невдачею учня. Це важливо, бо дає кожній дитині можливість відчути успіх, а в разі невдачі - зрозуміти її причини, побачити власні прорахунки; оцінка діяльності учня не гальмує його пізнавальної активності, а орієнтує на виявлення в собі резервів її успішного здійснення. Вчитель має сприймати оцінку як засіб не покарання учня за помилки, а стимулювання розвитку його самосвідомості, вміння аналізувати і оцінювати свою навчальну діяльність.

З 2010 року науково-творчий колектив набув статусу тимчасового науково-дослідного колективу, який здійснює експериментальне дослідження «Педагогічні умови формування гуманних взаємовідносин вчителя та учнів у початковій школі».

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати, експериментально перевірити педагогічні умови формування гуманістичних взаємовідносин вчителя та учнів у початковій школі.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- проаналізувати наукову, психолого-педагогічну, методичну літературу з питань гуманізації навчально-виховного процесу, зокрема гуманістичних стосунків вчителя та учнів;

- з’ясувати суть, завдання цього процесу, фактори, які впливають на формування взаємостосунків вчителя та учнів на засадах гуманізму;

- визначити, експериментально перевірити педагогічні умови формування взаємовідносин вчителя та учнів у початковій школі;

- створити навчальну програму факультативу для учнів 1-4 класів «Уроки гуманного спілкування»;

- розробити науково-методичні рекомендації, посібник для вчителів початкових класів;

- розробити спецкурс для вчителів початкових класів курсах підвищення кваліфікації «Гуманізація взаємостосунків вчителя та учнів у початковій школі».

Експериментальна база дослідження: Березнівська ЗОШ І-ІІІ ступенів №2; Городецька ЗОШ І-ІІІ ступенів Володимирецького району; Володимирецький районний колегіум, Володимирецького району; Гощанська гімназія; Дерманський НВК«школа-гімназія» І-ІІ ступенів, Малівська ЗОШ І-ІІІ ступенів Демидівського району; Корецька ЗОШ І-ІІІ ступенів №3; Костопільське НВО №2, Костопільська ЗОШ І-ІІІ ступенів №5; Сарненська спеціалізована школа розвитку І ступеня №5; Немовицька ЗОШ І-ІІІ ступенів Сарненського району; Зорянський НВК «школа-гімназія» Рівненського району; Оженинського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – ліцей» Острозького району; ЗОШ І-ІІІ ступенів №, 18, навчально-виховний комплекс «Гармонія» м. Рівне.

Науковий керівництво здійснює Савчук Людмила Олександрівна, кандидат педагогічних наук, завідувач, доцент кафедри корекційної освіти Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Етапи проведення експерименту:

І. Теоретико-аналітичний (2010 роки) – аналіз наукової, психолого педагогічної та методичної літератури з питань гуманізації навчально-виховного процесу; визначення методів дослідження для з’ясування стану взаємостосунків вчителя та учнів у початковій школі.

ІІ. Констатувальний (2011- 2012 рік) – проведення дослідження та обробка отриманих матеріалів; визначення шляхів формування взаємостосунків вчителя та учнів на засадах гуманізму.

ІІІ. Формувальний (2012 -2013 рр.) – здійснення апробації психолого-педагогічних умов формування взаємостосунків вчителя та учнів на засадах гуманізму; розробка науково-методичних рекомендації, створення навчальної програми факультативу для учнів 1-4 класів.

ІV. Підсумково-узагальнюючий (2014-2015 рр.) – підсумковий аналіз та статистична обробка результатів експериментальної роботи; укладання науково-методичного посібника, створення програми спецкурсу для вчителів початкових класів.

Вже в цьому навчальному році опрацьовано наукову літературу з питань гуманізації стосунків вчителя та учнів; науково обґрунтовано поняття «гуманність», «гуманізм», «гуманістичні стосунки», «гуманне спілкування»; обґрунтовано проблему дослідження; здійснено вибір завдань та методик експерименту; підібрано та складено відповідні тести та анкети; проведено дослідження рівня розвитку взаємостосунків, мотивів, інтересів та інших психологічних якостей особистості молодших школярів, на основі емпіричних методів дослідження (анкетування, спостереження, бесіди, інтерв’ювання і таке інше); з’ясовано стан взаємостосунків вчителів та учнів у початкових класах; організовано роботу постійного науково-методичного семінару для учасників експерименту.

Отже, робота по вивченню та впровадженню ідеї гуманізації навчання та взаємостосунків вчителя та учнів продовжується. Сподіваємося на плідну співпрацю всіх учасників тимчасового науково-дослідного колективу для реалізації поставлених цілей.

Ми бачимо потребу у постійному удосконаленні ефективності післядипломної освіти вчителя, оновленні змісту, методів та форм діяльності забезпеченні зростання фахового рівня педагогів, їх творчого потенціалу, формуванні нового мислення, що відповідає «процесу творення людини». Адже, не можна забувати дуже важливої істини, яку зазначав В.О.Сухомлинський, - виховують не програми, не підручники, не метод, а особистість вчителя. А тому педагог з кожним роком має набиратися мудрості, поповнювати свої знання, вдосконалюватися для того, щоб успішно справлятися з великою місією виховання Людини, духовно зрілої, вільної особистості, спроможної захищати загальнолюдські цінності, відповідати за долю цивілізації і культури, творити цілісний гуманний світ.

Перестюк Марія Михайлівна,

методист РМК відділу освіти

Корецької райдержадміністрації

Виховання чуйного серця та мудрої думки

(з досвіду роботи по впровадженню гуманної педагогіки

вчителями початкових класів Кореччини )
Нехай учитель поспішає до дітей,

радіє кожній зустрічі з ними,

тоді й діти поспішатимуть у школу

і щиро радітимуть кожній зустрічі

зі своїм учителем.

Ш. Амонашвілі

Багато педагогів стверджують, що нинішні діти змінилися, причому не на краще. Але, напевне, вони забувають, що суттєво змінився світ, у якому ми живемо сьогодні.

Останніми роками до школи приходять зовсім інші діти. Вони дуже різні: вразливі, тривожні і ніби байдужі, впевнені і налякані, щирі і злі, трохи егоїсти, трохи циніки, конфліктні, самостійні і не дуже, контактні і замкнуті, доглянуті і покинуті, нещасні і щасливі – всі вони потребують уваги, турботи, допомоги, співпереживання, розуміння, вимогливості, щирості, поваги, добра, впевненості дорослого у їхньому гідному майбутньому.

Сучасні першокласники більш комунікабельні, практичні, менш боязкі і, разом з тим, конфліктніші, ніж їхні попередники, не мають навичок спільної роботи.

На жаль, часто до школи приходять діти, «перевантажені» зовнішньою мотивацією, з неадекватною самооцінкою, підвищено збудливі. Багатьом молодшим школярам властива агресивність (причина – страх бути ображеним), запальність, гарячкуватість. Пасивність поведінки маленьких учнів наразі досить часто пояснюється малим досвідом спілкування, невмінням звертатися до дорослого, побоюванням отримати негативну оцінку своєї поведінки чи діяльності.

Яких же ми хочемо бачити учнів в ХХІ столітті? Для багатьох із нас це питання є дилемою: або вони повинні мати гарні знання, або бути хорошими людьми, добре б і те й інше разом. Проте якщо життя змушує розставити пріоритети – то нехай краще будуть хорошими людьми. Це – важливіше, хоча й складніше. Оскільки є речі, що не передаються у формі знань, бо шлях здобуття цінностей лежить через серце, виховується прикладом, а не повчанням.

Діти змінюються, дорослішають, видозмінюється їх психологія, ставлення до дійсності, характер колективного життя. І у зв’язку з цим, вчителю також необхідно змінювати стиль, методи спілкування з ними. На думку Шалви Олександровича педагог повинен їх змінювати не тільки тоді, коли до цього спонукає ситуація, а бачити характери своїх вихованців і в даний момент, і в перспективі, потрібно вміти випереджувати події, тобто, вчитель повинен бути «оптимістичним і випереджаючим дорослішання дітей». Він має постійно підвищувати свою педагогічну майстерність, рухатись вперед і, звичайно, вірити в свої сили, зуміти розкрити всі свої можливості, свій талант.

Існує безліч методик, за якими працюють педагоги виховуючи особистості. Народна мудрість говорить, що у справжнього вчителя уроки не для дітей, а з дітьми. Це вони, вчителі, торкаючись душі маленької людини, намагаються не поранити, не образити, обережно виростити, допомогти реалізувати себе у житті, ввійти у нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими.

Гуманна педагогіка – це велика мудрість. У якій стверджується педагогіка світла. Гуманна педагогіка – це та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. Обов’язок вчителя – дати радість пізнання. Учитель – творець, який дозволяє дитині відкрити самого себе. Він віддається безкорисливо, щоб продовжити себе у своїх вихованцях, дати їм крила для польоту у життя.

Гуманна педагогіка визначає характер вчителя у трьох якостях: доброта, щирість, відданість.

У своїх працях з педагогіки, особливо в останніх «Без серця, що зрозуміємо», «Посмішка моя, де ти?», «Чому не прожити нам життя героями духу», «Істина школи» Ш.О.Амонашвілі стверджує, що гуманно-особистісна педагогіка заснована на класичній формулі: дитина не тільки готується до життя, але вже живе.

Про систему виховання та навчання Ш.Амонашвілі вчителі, викладачі, освітяни заговорили ще з радянських часів, заговорили як про педагога-новатора, який пропагує гуманно-особистісний підхід до дитини. В своїй роботі практикували методи: нашіптування, випускали книги свого «видавництва», застосовували різні види заохочень.

І зовсім по-новому я відкрила для себе видатного педагога – гуманіста, після участі в його майстер-класі. А разом з тим я відчувала гордість за себе, бо як звичайний педагог знаходила вихід із певних життєвих та педагогічних ситуацій саме так, як пропонував Ш. Амонашвілі.

Отримавши величезний запас позитиву, натхнення, ми відчули новий емоційний та творчий поштовх для впровадження в своїй роботі ідей гуманно-особистісної педагогіки, розвиватись не лише як вчитель, а й по-новому зрозуміти власних дітей.

За зразком обласного науково-творчого колективу в районі з 2008 року почала працювати творча група вчителів 1-4 класів з теми «Гуманно-особистісна педагогіка Ш. Амонашвілі», яка, виходячи з означеної проблеми, окреслила собі ряд завдань:


  • ознайомити якомога більше вчителів з питаннями гуманізації навчально-виховного процесу;

  • популяризувати гуманно-собистістний підхід до організації навчально-виховного процесу через різні формах методичної роботи;

  • забезпечити психолого-педагогічний супровід умов формування та розвитку школяра, як суб’єкта навчальної діяльності;

  • створити умови для організації суб’єкт-суб’єктної взаємодії учасників навчально-виховного процесу;

  • популяризувати досвід вчителів району з питань гуманізації навчально-виховного процесу

Працюючи в творчій групі, наші вчителі знайомляться з матеріалами які ми привозимо після засідань НТК, діляться своїм досвідом, але уроки, в основному, ми практикуємо як уроки-спілкування. Вдалими можна назвати уроки в тих класах, де наповнюваність учнів не менша 12-13 дітей, бо тоді звучать різні думки і спілкування стає більш результативним. Мої колеги, члени обласного тимчасового науково-дослідного колективу, педагоги з досвідом роботи, знавці свого предмету, на уроках їм вміло вдається дослідити дитячу душу, зачепити найпотаємніші струни дитячого серця, викликати почуття співпереживання, милосердя, людяності.

Сучасний техносвіт занадто швидкий, у ньому губиться сприйняття людини як найвищої цінності, нівелюються найкращі почуття і, як наслідок, – трансформуються вчинки. Тому на допомогу у формуванні моральних якостей дитини, у збереженні та збагаченні духовних цінностей у більшості загальноосвітніх навчальних закладах району запроваджений курс «Християнська етика в українській літературі», 1-4 класи (автори В.Г.Чернуха, Е.В.Бєлкіна), викладання якого здійснюється за рахунок годин варіативної складової навчального плану.

Через опанування цього курсу прокладаємо шлях дитини до усвідомлення свого місця у світі, до пізнання себе. Звичайно, впровадження нового предмета викликало жвавий інтерес у колі вчителів, батьків, громадськості. Завдання курсу складні та передбачають використання міжпредметних зв’язків, інтеграцію курсу християнської етики з іншими навчальними предметами. Наприклад: курс «Дорогою милосердя» (2 клас) передбачає ознайомлення дітей з таким етичними чеснотами як совість, милосердя, людяність, доброчинність, вдячність, відповідальність.

Практикуємо також взаємовідвідування вчителями уроків, яке має істотне значення у підвищенні педагогічної майстерності вчителів. Якщо молодий і недосвідчений учитель відвідає урок, що проводить його старший колега, то він може збагатити свій методичний багаж. Якщо ж досвідчений педагог відвідає урок менш досвідченого колеги, то зможе порадити йому, як удосконалити той чи інший момент уроку. Можливо, й досвідчений педагог знайде щось корисне для себе у молодшого колеги.

Шалва Олександрович постійно підкреслює, що не лише методикою тримається поняття Гуманної педагогіки: якщо її світоглядні настанови не стануть сутністю вчителя, якщо він не перетворить спочатку сам себе, то ніякі методики, конспекти уроків тощо, не зможуть зробити його "Лицарем гуманної педагогіки" (таке почесне звання вже кілька років вручається педагогам, які успішно користуються у своїй роботі засадами руху Гуманної педагогіки). У межах авторитарної педагогіки причини невдач учня розглядаються завжди однобічно за принципом «сам винен»: не слухав, не хотів, не думав, не виявив інтересу.

З точки зору гуманної педагогіки, якщо педагог, не розібравшись у реальних причинах освітянської невдачі учня, спрямовує на нього свій гнів та обвинувачення, то це є негуманним і несправедливим. У цьому випадку навчання йде з позицій педагогічного егоцентризму, а не з позиції дитини. У таких умовах учень буде прагнути скоріше вийти з поля педагогічного впливу, ніж прагнути до нього. Тільки віра педагога в сили дитини, доброзичлива його підтримка ("я знаю, що ти зможеш"), а також критичне ставлення педагога до самого себе, постійне самовиховання й самовдосконалення нададуть виховному процесу діючої сили й допоможуть постійно знаходити шляхи виховання дитячого розуму й серця. У разі такого ставлення до себе дитина стає повноправним співучасником виховного процесу, тобто певною мірою сам собі методист, учитель, учений, винахідник.

Можна узагальнити різницю, яка існує між принципами авторитарної та гуманної педагогіки.

Авторитарна педагогіка:

- формує і реалізує систему примусу;

- орієнтована на формування знань, умінь, навичок;

- задовольняється обліком психологічних особливостей дітей;

- готує дітей до життя;

- монологічна;

- немає потреби в принципах любові, творчого терпіння, довіри, вільного вибору, радості пізнання й спілкування,співробітництва як суттєвих компонентів педагогічного процесу.

Гуманна педагогіка:

- пропонує творчий пошук системи співробітництва;

- звернена в першу чергу на облагородження душі дитини, а знання мислиться як необхідна умова творчості, творення блага;

- приймає й вбирає дитину цілком такою, як вона є;

- виховує дітей самим життям;

- діалогічна;

- перелічені принципи є вихідними;

- йде шляхом творчості й інновацій, тому далека від консерватизму;

- вважає основою духовну субстанцію.

З цих характеристик гуманної педагогіки виводимо особистісні якості характеру, необхідні педагогу, який працює в системі особистісно-орієнтованого навчання: доброзичливість, щира зацікавленість дітьми, повага до учнів, ввічливість; культура спілкування; толерантність; привітність; коректність; компетентність, ерудованість, різнобічні інтереси; уміння створювати навколо себе миролюбиву атмосферу; усвідомлення і врахування власних помилок; гнучкість, вміння слухати, вміння виправляти власні помилки.

Відомо: що посієш, те й пожнеш. Сіймо любов та повагу – зберемо вдячність і зацікавленість.

Батьковець Світлана Іванівна,

методист Здолбунівського районного

методичного кабінету

  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка