Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Національне виховання учнів: регіональний аспект



Сторінка10/21
Дата конвертації21.02.2016
Розмір4.07 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   21

4-й пошукач: А ще наша пошукова група досліджувала історію створення на території нашого села колективного господарства. Дослідження підтвердило, що воно було створене в 1950 р. До 1963 року колгосп носив назву ім. М. Калініна. Пізніше перейменовано у «Горинь».

5-й пошукач: Невпізнанно змінилося наше село за роки незалежності України. На території села функціонують чудова школа, медичний пункт, магазин. Збудовано нове приміщення контори колгоспу «Горинь» та сільської ради. Невпізнанно змінилась і довоєнна вулиця села - «Набережна». Тут з’явились гарні новобудови. Найрадіснішою подією для всіх наших сельчан стала газифікація села у 2007 році.

Геральдист: Наше село має свою символіку, зокрема, герб і прапор села.

Герб являє собою щит голубого кольору, на якому розміщено сім зірок у формі «Молочного шляху». Кольори та елементи герба символізують: зорі – рух вперед і підтверджують одну з легенд про походження назви села. Золотий колір є символом сільськогосподарського виробництва. Голубий – символізує водні простори, якими багата територія населених пунктів Звіздівської сільської ради.



Прапор (хоругва) села - це квадратне полотнище голубого кольору із золотими зорями, ідентичними із зображенням на гербі. Авторами проекту герба та хоругви с. Звіздівка є Ю.Терлецький, М.Омельчук, В.Кричильський.

Класний керівник: Нашому рідному селу, народним звичаям і обрядам, які в ньому побутують, присвячено багато віршів. Авторами їх є наші сельчани Т.Онищук та Г.Корейко. Ось один з них (читає вірш Г. Корейко «Куточок поліського краю»).



Цвіте на березі Горині

Моє село – моя домівка:

Ліси, яри, поля, долини

І назва зіркова – Звіздівка.

Хоч невідома вона світу

Як Африка чи Чорне море

Та я не можу не любити

Її красу, її простори.

Куточок рівненського краю…

Щемить на серці, як згадаю

Часи, коли тебе топтали,

Цю землю рідну плюндрували

Чужинці…

Ти так змінилась за ці роки.

Із кожним днем ти оживаєш,

Коріння у народ пускаєш.

Іди ж вперед! Прискорюй кроки!


Минають роки, змінюються покоління мешканців села, але пам’ять про історичне минуле села, людей, котрі творили його історію, не повинна притуплюватись.

Підсумкова бесіда: - Чи погоджуєтесь ви з цим твердженням? Вмотивуйте свою відповідь.

- Що нового з історії нашого рідного села ви дізнались з години історичної пам’яті?

- Прочитайте поетичні рядки, які є епіграфом до години історичної пам’яті. Чи можемо ми їх прийняти як заповіт від наших пращурів – прийдешнім поколінням?

Не даймо згинути селу,

Вкладаймо силу все нову.

Духмяні пахощі збирайте,

І сонце на зорі стрічайте,

Материнську мову не забувайте,

Красу земну нащадкам передайте!
Технології формування ціннісного ставлення до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю учнів 6-го класу.
Година народознавства «Обряди та звичаї мого краю»

(підготувала Король Л.П., класний керівник Млинівської ЗОШ І – ІІІ ступенів № 3)

Мета: формувати засади ціннісного ставлення школярів до культурних і духовних надбань рідного краю, культурознавчого і народознавчого світогляду особистості; виховувати в учнів інтерес до звичаїв та традицій населення рідного краю народу, прагнення їх підтримувати та продовжувати.

Очікувані результати: розширення культурознавчого і народознавчого світогляду особистості; формування системи знань про обрядові цикли, які побутують у рідному краї, його звичаї та традиції.

Методичне забезпечення: книжкова виставка «Звичаї та традиції рідного краю» (включає наявну літературу з теми та дослідження школярами фольклору рідного краю, записаного від старожилів села); тлумачні словники.

Сценарний хід години народознавства:

Класний керівник: Сьогодні на годині народознавства ми з вами познайомимось з народною обрядовою творчістю, яка народилась і побутувала в нашому краї, прадавніми традиціями святкування значущих для жителів краю подій, пов’язаних з циклами природи і записаних старожилами сіл краю, котрі жили ще у 20-му столітті і збережені їх нащадками.

Ой-йой, весно, гей красна,

А що ж ти нам унесла?

- Я унесла, унесла

Три користі-радості:

Одна користь - пастушок,

Друга користь - ратаїк,

Третя користь - бортничок.

Пастух жене - нокає,

Ратай оре - сокає

А бортник творить - токає

Ох!

Бесіда: - Про яку пору року йдеться у веснянці?

- Назвіть слова, які рідко або зовсім не вживаються сьогодні у побутовій мові.

- Знайдіть у тлумачних словниках значення цих слів.

Класний керівник: Найдавнішим і найпоетичнішим пластом народно-обрядової творчості, яка побутувала в нашому краї, є веснянки. Народилися вони у глибоку давнину, коли наші пращури річний відлік пов’язували з приходом весни. Пробудження природи, на їх думку, мало започатковувати й новий рік. Як тільки довколишні пагорби звільнялись від снігу, молодь, зібравшись у гурти, співала веснянки. Ось одна з веснянок, записана від К. Мартинюк, жительки села Озліїв нашого району. Народилась вона у 1912 р. (Читає веснянку).

На городі стовпчики, стовпчики

Збирайтеся хлопчики, хлопчики.

На городі салата, салата

Збирайтеся дівчата, дівчата.

Гуси, качата гречку поїли

На синє море та й полетіли.

Іди, Люда, заверни гуси,

Поцілуй Володю в русяві вуса.

Летить круко, летить круко все моєї хати.

Буде їхати, буде їхати старий бородатий.

А я його з роду не любила

по його слідочку камінь покотила.

Летять, летять круки вище моєї хати,

буде їхати молодий нежонатий,

А я його то з роду любила

по його слідочку перстеньок покотила.

Бесіда: - Про що йдеться у веснянці?

- Що в ній оспівано?

Класний керівник: Веснянки виконували лише в певну пору року. Розпочинали їх переважно діти. На Івана Предтечу, тобто 9 березня, матері дітям випікали пташечок. Дітлашня, зібравшись у ватаги, йшла селом, високо тримаючи в долонях коржики. Починали співати веснянки тоді, коли вперше закує зозуля чи подасть свій голос вівсянка (зачувши її посвист, хлоп`ята в унісон декламували: «Шмаровіз, шмаровіз, покинь сани, бери віз!»).

Веснянки – це, передусім, дівоцькі пісні. Юнаки, можна сказати, були лише пасивними співучасниками. Але, спостерігаючи за забавами, хлопці не оминали нагоди, щоб докинути жартівливих куплетів, на що дівчата відповідали дотепними відспівками та кпинками. Ну хоч би в такий спосіб (роздає учням текст веснянки і пропонує розіграти дійство, описане у веснянці):



- А ми просо сіяли, сіяли,

Ой див, Ладо, сіяли, сіяли,

- А ми просо витопчем, витопчем,

Ой див, Ладо, витопчем, витопчем.

- Та як же вам витоптать, витоптать?

- А ми коні випустим, випустим.

-А ми коні злапаєм, злапаєм.

- А чим же вам лапати, лапати?

- Ой шовковим неводом, неводом.

- А ми коні викупим, викупим.

- А за що вам викуплять, викуплять?

- А ми дамо сто срібних, сто срібних

- Не візьмемо й тисячі, тисячі.

-А ми дамо дівчину, дівчину.

- А дівчину возьмемо, возьмемо.

Бесіда: - Що оспівано в цій веснянці?

- Якщо вам бабусі наспівували веснянки, то про що в них йшлося?

Класний керівник: І справді, у веснянках оспівувалось пробудження природи, висловлювались надії на щедрий врожай, відображалась глибина людських взаємин. В них відчувався м`який народний гумор. Зайве доводити, що всі ці компоненти позначені високими зразками поетичної творчості. Саме це й допомагало нашим краянам зберегти глибокий пласт їх духовної культури.

З приходом квітня у хліборобів значно збільшувалось турбот. «Минув марець, - нагадує відоме прислів`я, - готуй в поле ярець». Вся родина збиралася перед сівбою разом, щоб скласти молитву за багатий та щедрий врожай.



Бесіда:- Чи збереглась ця традиція у ваших родинах сьогодні?

- Яких звичаїв і традиції, пов’язаних із сівбою, дотримуються ваші дідусі та батьки?

Класний керівник: Найбільшим весняним святом, до якого готувалась і сьогодні готується кожна родина, є Великдень. Значна частина звичаїв, пов’язаних із його святкуванням, запозичена від дайбожичів. Це, зокрема, випікання паски і, насамперед, фарбування яєць - крашанок та писанок.

Великодню передувала Вербна неділя. У Вербну неділю освячувались у церкві гілочки верби. В Україні та нашому краї зберігся звичай «бити» дітей вербовими гілочками, щоб здорові були та слухняні.

Останній тиждень перед Великоднем називали і називають білим або чистим. В цей тиждень віруючі дотримувались суворого посту. До четверга вся родина прибирала в хаті. Старанно поралася, все мали довести до ладу, тому й четвер називається чистим. В чистий четвер вся родина прагнула викупатись до схід сонця. Існує повір`я, що в чистий четвер до схід сонця ворон носить з гнізда своїх дітей купатись в річці. Хто скупається раніш од воронячих дітей, той буде здоровий протягом року.

У четвер ввечері починалася церковна служба. Господині йшли до церкви, а повертаючись, намагалися донести додому палаючу свічку. Її полум`ям випалювали в хаті на сволоці хрести, щоб всіляка нечисть хату обминала.

За чистим четвергом наступала страсна п`ятниця. З нею в народу теж пов`язані певні звичаї й повір`я. Цього дня в родинах нічого не їли, аж доки пополудні з церковного вівтаря виносили плащаницю. Повернувшись із церкви, сім`я сідала обідати, але на стіл ставились лише пісні страви. У страсну п`ятницю не можна було ні шити, ні прясти, а годилось робити лише дві роботи: пекти паску та садити капусту.

Справжньою подією в кожній родині було випікання паски, бо всі переживали, щоб вона вдалася гарною і смачною.

В суботній вечір збирали кошик для освячення у церкві. В нього клали 13 яєць.

Ніч перед Великоднем вважали чудодійною. Кажуть, що вода цієї ночі набуває такої чудодійної сили, що виліковує навіть тяжко хворих. Спати такої ночі - гріх.

За традицією паску до освячення ніс господар, а господиня - решту наїдків.

По її освяченню кожна людина поспішала додому. Вважалось, що якщо господар найшвидше дістанеться додому, то й швидше впорається з весняними роботами. Вся родина перед тим, як сісти за великодній стіл, вмивалася з миски, на дно якої клали освячені крашанки.

У великодній понеділок, а його називали «волочільним», люди ходили один до одного в гості, приносили з собою дарунки. Діти носили пироги своїм хрещеним батькам, а ті обдаровували їх чи грішми, чи якимись іншими подарунками.

Бесіда: - Як святкують Великдень у вашій родині?

- Які прадавні звичаї його святкування збереглись у ваших родинах?

- Які нові традиції святкування Великодня народилися у вашій родині?

Класний керівник: Через тиждень після паски відзначали Поминальне свято. Його називали проводами, гробками, могилками чи Хоминою неділею. Які традиції його проведення властиві для нашого села? Того дня, коли наставали проводи, всі люди збираються на цвинтарі. Священик відправляє спочатку спільну панахиду, всі моляться за спасіння душ померлих, а потім справляють обід на гробках. На спільному обіді роздають коливо з медом. Коли закінчується спільний обід, господарі йдуть до своїх родових поховань, де просять священика, щоб відправив панахиду по небіжчиках.

В традиціях нашого села - поминати померлих родичів і на Зелені свята. В ці дні починають квітувати жита, а за народним віруванням, в час квітування колосових прокидаються мерці. Небіжчики - це охоронці інтересів свого роду, бо до них в тяжкий час для родини зверталися живі, поминали їх, влаштовували на гробках обіди.

Поминали покійних родичів і на Спаса (19 серпня). Цього дня в церкві святили груші, яблука, мед. Коли поверталися з церкви господарі, вся родина врочисто сідала за стіл і розговлялась.

Бесіда: - Чи збереглися ці традиції і звичаї у ваших родинах сьогодні?

- Чому їх варто дотримуватись і передавати прийдешнім поколінням?

Класний керівник: З давніх-давен в нашому краї побутувала і родинна обрядовість.

Найщасливішим днем в родині був день, пов’язаний з народженням немовляти. Називався він – родини. В цей день провідували породіллю, вітали її, надавали певну допомогу. За давнім звичаєм молодій матері приносили ложку та гребінця. Ложка символізувала достаток. Гребінці для дітей робили з груші, дуба, срібла, бронзи. Несли й шматок полотна на пелюшки. Породіллю відвідували лише жінки та малі діти. Їм показували немовля. Ніхто його не хвалив, а навпаки казали, що негарне, щоб не зурочити.

Важливим моментом родинної обрядовості в нашому краї був вибір хрещених батьків немовляти. Вони мали бути чесними, щирими і безкорисливими. Вибирали їх на сімейній раді. Потім йшли до них додому з калачем і просили стати хрещеними батьками. Між кумами встановлювались родинні зв`язки.

На хрестини запрошувались гості. Вони приносили до хати хліб, сіль, овочі, як знак добробуту. Кума несла кілька аршинів чи метрів білого полотна - обрядове «крижмо». Ним покривали дитину під час хрещення. Потім з нього шили маляті білизну.

В день хрестин дитину гарно одягали. Повитуха клала її на кожух, вовною догори, і кожен з присутніх підходив та висловлював свої побажання, кидаючи на кожух монети. Потім всі йшли до церкви, де й відбувався обряд хрещення. Коли верталися з церкви, знімали з дитини хрестика на шнурочку, чіпляли на срібний ланцюжок і вішали на шию. Тільки тоді вважали, що дитя захищене від злої сили. Гостей пригощали святковим обідом.

У нашому селі і сьогодні зберігся цікавий обряд, який називається «пострижи». Присвячений він першому постригу дитячої голівки, коли малюку виповнювався рік. Дитину саджали на кожуха - знак повного добробуту. Хрещений батько вистригав на голові хреста, вистрижене волосся ховали. Бажаним святом у родині були іменини трирічної дитини. Вважалось, що такі обряди вводять дитину в життя і родину та оберігають від зла.



Бесіда: - Чи підтримують з вами духовний зв’язок ваші хрещені батьки?

- В чому він полягає?

Класний керівник: Поширеними у нашому краї були традиції замовляння від різних хвороб, які передавались з покоління в покоління. До сьогодні збереглися замовляння від кровотечі та зубного болю, записані від бабусі Вінічук Ніни Дмитрівни (народилась у 1918 році в селі Товпижин Демидівського району). (Читає замовляння).

Замовляння од кровотечі.

Летіло три пташечки через ліс, через поле,

через синє море, сіли на калині.

Одна пташка стала калинницю клювати,

Друга – пісеньку співати, третя стала в

чоловіка шовковою ниткою рану зашивати

кров остановляти.

Замовляння від зубного болю.

Звертаючись до місяця: «Місяцю-місяцевичу,

срібні ріжки, золоті ніжки, вгамуй зубний біль.

Віднеси біль лихий під небеса, моя скорбота не мала,

не тяжка, а твоя сила могутня. Мені суму не перетерпіти.

Ось зуб, ось два, ось три, ось чотири все твоє, бери.

Візьми мою лиху хворобу, а мені дай здоров`я міцне,

як сталь, а біль віднеси з собою за хмари далеко. Амінь.».

Бесіда: - Чи переповідали вам якісь замовляння ваші бабусі?

Класний керівник: Цікавою є весільна обрядовість нашого краю. У багатьох родинах нашого краю і сьогодні дотримується давній звичай «читання корони». Записаний він зі слів старожилки нашого краю К.Мартинюк. (Читає).

Увага!

Дорогі гості і ви добрі люди,

Я прошу вас, нехай у цім домі тихо буде.

Послухай, родино, що буду казати.

Я буду молодій дівчині корону читати.

Я буду читати, а ви уважайте,

Як скажу я перше слово, всі уважно станьте.

Слава!

Звертаюсь до вас, уся молодь,

І ви, уважно станьте.

Нашій молодій дівчині, славу й честь віддайте.

Віддайте тую славу, молодій дівчині,

Що зберегла себе в пошані змалку і донині.

Слава!

Нехай буде Богу слава

На землі й на небі,

Бо усі ми Бога просим у кожній потребі.

Ми сьогодні Бога просим, бо гарна ця днина,

Що бажає взяти шлюбу, з чужим з`єднатись,

З гарним, вільним та розкішним дівуванням

Навік розпрощатись.

Слава!

Проминуло дівування, мов пішло з водою.

Бо корону розквітчану держу над тобою.

Над тобою корону читаю,

Біля тебе квіти розсилаю,

Не дай тих квітів людям позбирати.

Бо вони хочуть від тебе дівування забрати.

А вже тії квіти люди позбирали,

А вже твоє дівування вони та й забрали.

Слава!

Твої сині очі сльозою залиті.

Твої думки нині в одну стежку злиті.

Ти думаєш, дівчино, що ти погордила.

Ні, ти своє дівування навік загубила.

Як квітка зав`яла, у воду упала,

Так твоє дівування навік пропало.

Слава!

Прошу, моя рідна мамо, ще одну

хвилину мені послужіть,

Мої русі коси свяченою водою змочіть,

Голову змочіть, вінець положіть,

Щоб вітер не звіяв, щоб ніхто не зрушив,

щоб для мене він раз на вік послужив.

Слава!

Із цієї корони хороша розмова,

Оставайся молода, щаслива й здорова.

Прошу, мамо, вінець накладати.

За нашу хорошу, за нашу кохану

Відіграйте, музиканти, хорошую славу!

Слава! Слава! Слава!

Класний керівник: В традиціях нашого краю - збір на толоку – звичай безкорисливої взаємодопомоги. Толока неодмінно супроводжувалась піснями, родинно-побутовими та народними.

Пісня – то наше духовне багатство. Скільки їх співано-переспівано дідами-прадідами. Століттями передаються із поколінні в покоління. Як ті многоцвітні перли прикрашали і прикрашають життя народу. Безповоротної духовної втрати зазнаємо ми, якщо розгубимо їх у густих хащах модних нині шлягерів. Ось одна з тих, яка співалась у нашому краї (читає):



Ой, було у барині дві дочки.

Старшой було двадцять літ,

Младшу любили, а старшу ні.

Ой, ходімо, сестро, до броду.

Подивимось, сестро, на воду.

Старшая молодшу штовхнула,

Молодшая в морі тонула,

Ой, подай, сестро, білую руку,

Виратуй, сестро, з бистрої ріки.

Не подам, сестро, білої руки,

Не вратую з бистрої ріки.

Ой, подай, сестро, зелений пас,

Виратуй, сестро, не дай пропасть.

Не подам, сестро, зеленого паса,

Не вратую, тут пропадай.

Ой, подай, сестро, золоте кольцо,

Вратуй, сестро, прекрасне ліцо.

Не подам, сестро, золоте кольцо,

Не вратую красне ліцо.

Ой, була в морі риба трояна,

Тут моя судьба суджена.

Ой, був у морі білий промінець,

Тут моя свадьба, тут мій вінець.

Бесіда: - Що оспівано в пісні?

- Чи є ця пісня повчальною?

- Яку мораль ми маємо винести з пісні?

Класний керівник (читає):

Забуваєм пісні, материнські, далекі,

У погоні за райської птиці пером.

І в туманах життя утопають лелеки,

Що в дитинстві рожевім змахнули крилом.

Зупинили політ свій розвихрені коні,

І козацькі шаблі у бою не дзвенять,

І голубка із голубом, мляві та сонні,

Прямо в душу розкриту уже не летять.

Не пахтить осоково нам свято Купала.

Не цвіте біло терен і лист не спада,

Заніміли гаї і вітри відшептали,

І під явором гордим спинилась вода.

Оживляймо, брати, наш той світ веселковий,

Щоби «майськії ночі» «чудові» були,

Щоб у світлому присмерку рідного слова

Дикі терни любові в душі зацвіли.

Бесіда: - Пригадайте, в яких народних піснях, співаних у ваших родинах, згадуються поетичні образи, використані автором у вірші?

Класний керівник:Традиції і звичаї нашого краю, як і всього українського народу, воскресаючи, дають силу нам, нашим батькам, нашій рідній Україні. Недарма класик української поезії Максим Рильський твердив: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».

Бесіда: - Як ви розумієте вислів М.Рильського?

- Які нові знання ви одержали з години народознавства?

- Скористайтесь наступною порадою: оформіть згідно з власним смаком зошит і записуйте в нього народні пісні. Можливо, вам вдасться зробити велику справу – врятувати від «смерті» одну-другу пісню, записавши її з вуст старенької бабусі чи дідуся. Але для цього крім запису слів слід запамятати ще й мелодію.
Музейний урок «Вишивка мого села»

(підготувала Сиротюк Л. В., класний керівник Оржівського НВК «школа-колегіум»Рівненського району)

Мета: формувати засади ціннісного ставлення школярів до культурних та духовних надбань рідного краю, розширити їх культурознавчий світогляд; прилучати школярів до традиційних народних ремесел краю, зокрема, вишивки; виховати їх повагу до минувшини.

Очікувані результати: формування засад ціннісного ставлення особистості до культурних надбань рідного краю; виховання почуття гордості за рідний край, його людей; розвиток естетичних смаків особистості, її бажання підтримувати традиції вишивального мистецтва села.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка