Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Національне виховання учнів: регіональний аспект



Сторінка13/21
Дата конвертації21.02.2016
Розмір4.07 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   21

Класний керівник: Впродовж вікової історії український народ вів боротьбу за свободу і незалежність своєї батьківщини. Історія нашої країни – це історія мужнього народу, що віками боровся за свою волю, щастя, свідками чого є високі могили в степах, обеліски борцям за незалежність України, її волю та свободу.

Пам’ятаймо чиї ми сини,

Коли будні на серці чи свято

Знову бачиться із давнини

Україна, зажурена мати,

І зруйнована бачиться Січ

Де мій пращур лежить серед поля

А йому нахилилась до віч

Україна, немов тополя…

Бесіда: - Чому автор процитованих мною поетичних рядків дає настанову: «Памятаймо чиї ми сини»?

- Чому він порівнює Україну з тополею?

- Чи можемо ми наш край назвати тополиним?

Класний керівник: Тополя, юна дівоча краса, червона калина, оспівана в українських піснях, легендах. «Є в чужих краях багато різного добра, та нема біленьких хаток і нема Дніпра». Здається і кам’яне серце здригнеться, коли почує цю пісню. Скільки в ній невимовного болю, бездонного жалю, глибокого відчаю.

Як і коли народжувались такі пісні? Ось історія однієї з них.

Стояла сіра осінь 1912 року. Через польське місто Краків проїжджали емігранти. Воно було своєрідним кордоном, який відділяв старий край і Галичину – від нового, що простелявся повз море. Шукали кращої долі, тільки світ за очі. Їх тугу бачив Богдан Лепкий, поет з Тернопілля. Разом з Василем Стефановим ходив на краківський вокзал проводжати відірваних від рідної землі, мов лист від дерева, емігрантів. Тут під впливом баченого і пережитого народилася поетична мініатюра Б. Лепкого «Чуєш, брате мій», музику до якої написав його брат Левко Лепкий.

Ця пісня народилася з любові до народу, до тих скривджених і знедолених, які змушені були, розлітатися, як журавлі у сірім мороці під холодним чужим небом. Пісня про їх тугу, їх біль. Це скорботний гімн туги, муки і болі тих, хто втратив найдорожче в світі – Батьківщину. В їх числі – кращі представники, творці історії, культури і духовності українського народу та рідного краю.



Бесіда: - Що відомо вам про те, коли і чому вони опинилися так далеко від рідної землі?

- Як складалася їх долі в чужих і далеких від України краях?

- Чи мали вони зв’язки з Україною? (Орієнтовні відповіді дітей).

Учениця: Ще за часів князя Ярослава Мудрого русичі вже мандрували білим світом, від’їжджаючи до різних країн. Доньки князя були одружені із знатними особами сусідніх королівств і назавжди залишили свою батьківщину.

Масові виїзди українців припадають на пізніші часи. Після наказу російської цариці Катерини ІІ про заборону Запорізької Січі, більшість козаків вирішила покинути Україну. Частина перебралася до Туреччини, а інші пішли за Дунай. Треті осіли біля Дону. У пошуках щасливої долі й кращого життя українські сім’ї від’їжджали на Далекий Схід. Багатьох туди переселили примусово. Найбільший переселенський потік з України припадає на кінець ХІХ ст.. Тисячі сімей із Західної України, не витримавши жорстокого гноблення, залишили рідні домівки і поїхали в чужі краї. З собою вони везли частку історії, культури, духовності свого народу і рідного краю, його традиції та звичаї.



Учень: Про те, як складалась їх доля в чужих країнах красномовно говорять поетичні рядки:

Я в чужині загибаю,

По чужині блуджу,

Білим світом нуджу

Ходжу, плачу понад Дунай,

Сльоза в Дунай кане,

Як падає в рідну річку

Аж серденько в’яне!

Ще то мені достає –

Ох то смерті готове!

До нікого промовити

Сердечного слова!

Ні з ким поплакати,

Ні з ким пожурити:

Розступися синій Дунай

Хоч би ся втопити.

Журба мене гризе ними

Журба гризе вчора

Ой хто не був в чужині

Той не знає горя!

І сьогодні значна частина українців, нащадки тих, хто змушений був в різні часи покинути рідну землю, проживають в Канаді, Австралії, США, Німеччині. Вони намагаються в своєму серці зберегти спогади про Україну, край, в якому народились, не забувають їх мову, звичаї, прагнуть створити там куточок своєї рідної, колись покинутої землі, передати культуру українського народу і рідного краю майбутнім поколінням українців.



Учениця: Ідея відродження незалежної української держави жила, незмінно пробиваючи собі дорогу, від розпаду Київської Русі - до визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, проголошення Української Народної Республіки й акту Злуки з ЗУНР, впродовж радянських часів, аж до найвищого злету на цьому шляху – референдуму 1991 року та проголошення незалежності. Тоді український народ раз і назавжди сказав: «Державі Україна - бути».

Класний керівник: З набуттям Україною незалежності, український народ повертає собі і духовне здоров’я, проходить процес жаданого й драматичного очищення, радісного й гіркого воскресіння. І це наша історія. Історія, яку творив народ впродовж багатьох віків. Це наша культура і духовність.

Це й історія нашого рідного краю – Рівненщини. Сягає вона сивої давнини й овіяна легендами. Старовинні архітектурні пам’ятки, духовні споруди, літературні джерела доносять цю історію до кожного з нас. З глибини віків постають перед нами видатні творці історії нашого краю: першодрукар Іван Федоров, відомі діячі культури Іван Вишенський і Мелетій Смотрицький, мужній ватажок козацько-селянських повстань Северин Наливайко. Історія нашого краю пов’язана з такими всесвітньо відомими постатями як Григорій Сковорода, Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Улас Самчук та ін.

…У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, що складають велич та славу країни, нашого рідного краю. І хай роки та століття пролягли між ними, спільна риса об’єднує цих велетнів – спроможність їх дивитися далеко вперед і робити висновки на державницькому рівні. Окреслені ними перспективи, зроблені ними висновки є великими уроками для нашої країни, українського народу. Їх ми враховуємо в розбудові рідної держави, рідного краю, зміцненні їх могутності.

З глибини років, століть та віків вони звертаються до нас. І оживає історія…



Бесіда: - Поясніть вислови:«Задля батьківщини треба жертвувати навіть славою», «Дзвін шабель, пісні, походи, воля соколина, тихі зорі, ясні води – моя Україна».

- Нація без власної історії, культури і духовності – втрачена нація. Чи згодні ви з такою думкою?

- Які уроки для себе ви винесли з години спілкування?

Технології формування ціннісного ставлення до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю учнів 9-го класу:

Науково-практична конференція «Історико-культурні пам’ятки Рівненщини»

(підготувала Шиндерук Т. П., класний керівник

Оженинського НВК Острозького району)

Мета: формування ціннісного ставлення школярів до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю; розширення їх історико-культурологічного світогляду; прилучення до пам’яток культури і духовності краю; виховання духовних ціннісніх орієнтації особистості, прагнення берегти і примножувати культурний і духовний спадок рідного краю.

Очікувані результати: сформованість історичного і культурологічного світогляду школярів, духовних ціннісних орієнтацій особистості; розвиток їх пізнавальної активності та навичок дослідницько-пошукової роботи.

Методичне забезпечення: книжкова виставка «Пам’ятки історії і культури нашого краю»; відео слайди культурних та духовних пам’яток Рівненщини.

Орієнтовний план науково-практичної конференції:

  1. Рівненщина – край унікальних памяток історії, культури та духовності.

  2. Архітектурні ансамблі древнього Острога – перлина Волинського Полісся.

  3. Заповідник «Поле Берестецької битви» - національно-духовна святиня української землі і нашого краю.

  4. Корецька обитель – могутня твердиня православя нашого краю.

  5. Дубенський форт - Волинська твердиня Тараса Бульби.

  6. Берегти і примножувати культурний та духовний спадок рідного краю - обовязок нинішніх і прийдешніх поколінь.

Орієнтовний список літератури до науково-практичної конференції:

  1. Бухало Г. Круг містечка Берестечка. - Рівне: Державно-редакційне підприємство, 1993. - 104 с.

  2. Виткалов В. Берестецька битва 1651 року мовою документів: за матеріалами наукової спадщини І.К. Свєшнікова. - Рівне: РДГУ, 2005.-404 с.

  3. Замки та фортеці: альбом/ вступ, ст., комент., та упорядкув. Л. Прибеги. - К.: Мистецтво, 2007. - С 182-187,194-201.

  4. Лотоцький Г. Козацькі могили: Музейний літопис. - Рівне: Волинські обереги, 2003. - 84 с.

  5. Лесик О. Замки та монастирі України. - Л.: Світ, 1993. –С. 31-32,39.

  6. Національний пантеон «Козацькі могили»: Історико-краєзнавчий нарис/ В. Рожка, В. Пришляк, П. Лотоцький та ін. - Луцьк: Медіа, 2003. - 544 с.

  7. Низовський А. 100 великих чудес України. - К.: Арій, 2007. – С. 114-122.

  8. Рычков П. Дорогами южной Ровенщины. - М.: Искусство, 1998.- С. 127-131.

  9. Ричков П., Луц В. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. - К.: Техніка, 2002. - 168 с.

  10. Рутинський М. Замковий туризм в Україні. - Київ: ЦУЛ, 2007. – С. 51-56.

  11. Свєшніков І. Битва під Берестечком. - Львів: Слово, 1992. - 304 с.

  12. Свєшніков І. Музей-заповідник «Козацькі могили»: Путівник. - Львів: Каменяр, 1990. – 94 с.

13. Сім чудес Рівненщини: Інформаційно-бібліографічний путівник. – Рівне: РОБЮ, 2008. – с. 39.

Орієнтовні матеріали до науково-практичної конференції:

1. Рівненщина – край унікальних памяток історії, культури та духовності.

Хто цікавиться історією, любить мандрувати, той погодиться, що Україна, і зокрема, історична Волинь, Рівненщина, є цікавими для будь-якого подорожуючого. Християнські святині, архітектурні пам’ятки в поєднанні з гарним ландшафтом і природою залишають неповторні враження. Шкода лише, що більшість наших людей не знають про існування справжніх перлин свого краю або просто не звертають на них уваги.

У кожному регіоні нашої країни знайдуться свої сім чудес (та навіть більше), які можуть стати не лише предметом досліджень істориків, культурологів, краєзнавців, а й гідно репрезентувати свій край, привернути до нього увагу. Адже пересічному українцеві не обов’язково їздити за кордон, чимало цікавого він може знайти в Україні та рідному краї.

Рівненщина – край унікальних пам’яток історії, культури і духовності. Їх пізнання збагачує духовний світ кожного з нас, будить почуття гордості за творців цих пам’яток, українську землю та його народ.



2. Архітектурні ансамблі древнього Острога – перлина Волинського Полісся.

(Повідомлення супроводжуються показом відео слайдів архітектурних памяток Острога).

Острог - районний центр, що розмістився за півсотні кілометрів на південний схід від Рівного. Має майже тисячолітню історію.

Перша писемна згадка про Острог з'явилася у 1100 році в Іпатіївському літописі. Назва, вважають історики, походить від слова «острог», яке в слов'янських мовах означає «укріплення» або «твердиня». Тут, на Замковій горі, більше тисячі років тому виникло перше в Острозі дерев'яне укріплення. Звідси і починається історія цього давнього міста.

Із XIV по XVII ст. цим містом володів найвпливовіший і найбагатший рід князів Острозьких, який зробив з Острога потужний освітній, науковий та культурний центр Східної Європи.

Славився Острог слов'яно-греко-латинською академією - першим вищим навчальним закладом у Східній Європі. Заснував його у 1576 році авторитетний політичний діяч того часу, меценат друкарства й літератури, опікун православ'я Василь-Костянтин Острозький. Тут діяла кирилична друкарня Івана Федорова. В ній побачили світ греко-слов'янський «Буквар» - перший український підручник та перша друкована повна слов'яномовна Острозька Біблія.

Унікальною історичною пам’яткою Острога є його середньовічні мури. До них входять Вежа Мурована, пам'ятка XIV ст. (експозиція краєзнавчого музею); Луцька Вежа, пам'ятка XVI ст. (Музей Книги та Друкарства); Татарська Вежа, пам'ятка XVI ст.; Успенський римо-католицький костел, пам'ятка XVII - XIX ст. Свято-Богоявленська церква, пам'ятка XV ст. (діюча); діючий Свято-Троїцький чоловічий монастир-фортеця, пам'ятка XV ст., у селі Межиріч Острозького району.

Вежа мурована - розміщена біля південно-східного рогу замкового пагорба. Це досить рідкісний для України тип середньовічної башти-донжона.

Її розміри складають 22x6,5 м.; об'єми суворі, позбавлені яких-небудь архітектурних деталей. Вежа є найбільшяскравимвтіленням оборонної архітектури Волині. У зв'язку з тим, що вежа поставлена на крутому укосі, з боку двору вона виглядає двоповерховою, а із зовнішньої сторони - чотириповерховою.

Первинний вхід в башту розташовувався на рівні 8 м над землею, до нього вів дерев'яний пандус.

На першому напівпідземному поверсі вежі тільки південна сторона виходить на денне світло. Там раніше були бійниці, з яких вели вогонь по ворогу. Перший поверх використовувався, насамперед, для оборонних потреб. Тут зберігалися запаси провіанту та харчів, в інших кімнатах - запаси зброї.

На другому або першому наземному поверсі замку була банкетна зала.

На третьому поверсі замку розмістилися житлові кімнати князівської родини.

Стоїть Мурована вежа на найдавнішій частині Острога - Замковій Горі. Раніше на Замкову гору вів дерев'яний міст, 200 років тому його розібрали. Тепер тут просто земляний насип, а на місці надбрамної вежі у 1905 році спорудили дзвіницю. У 1913-1915 pp. башта була відреставрована і пристосована під історичний музей.

В кількох десятках метрів від Вежі Мурованої - Богоявленський собор, типовий зразок хрестово-купольної системи, такої популярної в домонгольській Русі. Коли саме з'явився цей храм, історикам невідомо. Припускають, що ще за часів Василя Красного. Церква була частиною споруд міста: для цього її північну стіну, яка виходить на глибокий штучний рів, було потовщено до 2,8 м та з'єднано з фортечними стінами. В нижній її частині з'явилися бійниці, в верхній - досить широкий уступ для вартових.

Після переходу місцевих князів в католицизм Богоявленський храм було піддано анафемі. Церква більш як 200 років стояла пусткою і до середини XIX ст. перетворилася в руїну. Лише в 1886 році почалася реконструкція храму за проектом архітектора В. Токарева. Відновлення, в ході якого була збережена лише північна стіна з бійницями, було завершено в 1891 році. В 80-ті pp. XX ст. куполи позолотили і зараз храм виглядає, як новий.

Нова башта, її ще називають Круглою знаходиться у південно-західному куті замкового подвір'я. За віком вона трошки молодша за Муровану та за церкву. В літературі її як правило датують кінцем XVI ст., хоча це скоріше дата надбудови верхнього ренесансного ярусу башти. Відомо, що ще в часи Василя Красного місто обвели фортечними стінами і вже тоді, в середині XV ст., були закладені нижні частини Нової башти.

Серед архітектурних пам'яток Острога до наших днів збереглася Луцька брама, яка займає особливе місце в архітектурному ансамблі Острога. Протягом багатьох років вона слугувала важливим захисним пунктом західної частини міських укріплень зі сторони Луцька, виконувала функцію міських воріт та бойової башти. Висота башти 18 м. З обох боків до неї прилягали міські оборонні стіни. Внутрішня стіна з боку міста була з'єднана з лінією оборонних стін, тоді як весь інший об'єм виступав назовні, створюючи ідеальні умови для флангового обстрілу під час осади. Зараз тут - музей історії книги та книгодрукування.

Важливим оборонним пунктом міста була Татарська башта. Назву вона отримала від сусідства з Татарським передмістям. Це був головний міський вхід зі сторони Корця. Башта досить схожа на Луцьку браму та збереглася до наших часів набагато гірше. Невідомі імена архітекторів, що звели Луцьку та Татарську браму, та безсумнівно те, що майстри ці наочно були знайомі з давньоримською архітектурою.

Найбільш давньою будівлею Острога є будівля, де нині розміщується Острозька Академія. Зведена ця будівля була в ІІ пол. XVIII ст. Автором проекту був архітектор Павло Антоні Фонтана (1696-1765), придворний архітектор князів Сангушків. Разом з іншими будівлями вона складала монастирський ансамбль. До нього увійшов костел та невеликий корпус келій, прибудований до костелу.

Костел та монастир будувались одночасно із господарськими спорудами, які розміщувались на схід та південь від келій. У 1778 році костел освятили.

У костелі знаходилось 8 дерев'яних багато оздоблених вівтарів. Перед костелом розміщувався цвинтар, посередині стояла колона із фігурою Богоматері.

У 1832 році костел та монастир закрили.

Довгий час монастир стояв пусткою. Тут були розміщені військові склади. В 1865-1867 pp. монастир реставровано. Костел перебудували на православну церкву.

До історико-культурного заповідника міста Острога відноситься Свято-Троїцький чоловічий монастир-фортеця, пам'ятка XV ст. в селі Межиріч. Точна дата заснування невідома. За переказами літописців він був зведений монахами Печерського монастиря, які рятувалися від монголо-татарської навали. Будували монастир біля східного відрізку колишнього оборонного валу фортеці, яка захищала Межиріч від ворогів. Композиційним центром монастирського ансамблю є Троїцький храм, який своїм зовнішнім виглядом нагадує Острозький Богоявленський собор. На початку XX ст. Свято-Троїцький монастир почав діяти як православний. На початку 90-х років минулого століття у Межирічі було засновано чоловічий Троїцький монастир.

Монастир є один з найвидатніших архітектурних ансамблів, споруджених в Україні в XV-XVII ст. В ньому збереглися ікони, серед яких найціннішою є Богоматір (XVI ст.).

Велика кількість пам'яток національної історії і культури міста Острога зумовили створення в 1981 році Державного історико-культурного заповідника. Сьогодні по праву Острог називають Волинськими Афінами, а його архітектурні ансамблі - перлиною Волинського Полісся.



3. Заповідник «Поле Берестецької битви» - національно-духовна святиня української землі і нашого краю.

Кожен народ має свої національно-духовні святині, які особливо зворушують і бентежать його душу. Однією з таких святинь для наших краян та всього українського народу є поле Берестецької битви, в якій на вівтар свободи Україна поклала понад 30 тисяч своїх найкращих синів. Тут земля найгустіше перемішалася з кров'ю і кістками. Ось чому вона стала святою для українського народу.

Державнийісторико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» було створено у 1991 році на базі музею-заповідника «Козацькі могили».

Саме тут, біля сіл Пляшева, Острів, Солонів, Рідків, Митниця (теперішній Радивилівський район нашої області) у роки національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького в 1651 році відбулася одна зі значних битв в історії України. Козаки, селяни зійшлися у смертельному бою з поневолювачами рідної землі - польською шляхтою.

На місці битви, на острові Журавлиха (с. Пляшева) у 1910-1914 роках було побудовано величезний храм-пам'ятник - Георгіївську церкву, у підземеллях якої зберігаються численні останки загиблих на полі бою під Берестечком козаків і повстанців. Ця монументальна споруда вражає і зачаровує. Церква-пам'ятник не має собі аналогів. Побудована вона в стилі українського бароко, поширеному в Україні в XVII-XVIII ст. Проект церкви розробив студент Петербурзької академії мистецтв В. Максимов. Будівельними роботами керував волинський єпархіальний архітектор В. Леонтович.

Живопис церкви представлений картинами та іконами роботи народного художника України І. Їжакевича, розписами О. Корецького та П. Пилипчука. Оригінальність Георгіївської церкви полягає в тому, що вона триярусна: нижня церква святої Параскеви, другий ярус - церква святого Георгія Переможця, верхня - князів великомучеників Бориса і Гліба. Свято-Георгіївська церква використовується як парафіяльна, тут відбуваються богослужіння.

Поряд розміщена Михайлівська церква, пам'ятка української дерев'яної архітектури XVII ст. У червні 1912 року її перевезено на острів Журавлиху і тут складено в первісному вигляді. За переказами в Михайлівській церкві перед битвою молився Богдан Хмельницький, а митрополит Йоасаф благословив його на війну за православну віру. В центрі церкви є спуск у підземний хід, довжиною 50 м, що з'єднує Михайлівську і Георгіївську церкву, завершенням якого є саркофаг з останками кісток і черепів загиблих.

Крім церков, у заповідник входить двоповерхова споруда колишніх келій, де розміщено музей. В музеї висвітлено історію Берестецької битви, експонуються козацькі речі, які знайдено на полі битви під час розкопок 1970-1992 pp., які проводила археологічна експедиція під керівництвом відомого українського археолога І.К. Свєшнікова. Знайдено понад 90 людських та 50 кінських кістяків і близько 5000 речей, що належали учасникам битви - козакам, селянам, ремісникам і польській шляхті. Серед речей: зразки селянського взуття - шкіряні «ходаки»; зброя повстанців - бойові коси, мушкети, шаблі, списи, порохівниці з порохом; особисті речі козаків - чоботи, люльки, ложки, гаманці з монетами і кулями, лікувальнізасоби, музичні інструменти, гральні кості. Групу військових речей складають наконечники прапорів і бунчука, залишки канцелярії Війська Запорізького, мідні казани для варіння їжі… Болота правого берега Пляшівки в багатьох місцях до сьогодні зберегли сліди трагедії. Неподалік колишньої переправи є болотне озерце, назване Козаковою Ямою. Перекази пов'язують його із загибеллю останнього захисника табору - козака, який відкинув пропозицію короля здатися. Поблизу Козакової Ями, на пагорбі, - старовинне кладовище, на якому жителі навколишніх сіл поховали вбитих повстанців і поставили кам'яні хрести (на одному вирізьблено дату «1615»). На північ від кладовища можна побачити оточений болотами острів Гайок, де зупинив польсько-шляхетське військо загін із трьохсот козаків. Цілий день вони вели нерівний бій, гордою відмовою відповіли на пропозицію здатися і замість безславного життя у неволі обрали почесну смерть із зброєю в руках.

На території заповідника у 1991 році урочисто відкрито пам'ятник козакам та селянам-повстанцям. Діє Свято-Георгіївський чоловічий монастир української православної церкви Київського патріархату.

Багато років тому під Берестечком відгриміли гармати, віддзвеніли шаблі. Поля, колись щедро помиті людською кров'ю, перетворилися на мирні лани. Люди приходять сюди, щоб прилучитися до витоків своєї історії, вдихнути цілющого її подиху.



4. Корецька обитель – могутня твердиня православя нашого краю.

Древній Свято-Воскресенський Троїцький жіночий монастир веде свою історію з ХІ століття. Нині Корець є невеличким райцентром, хоча про його давню історію тут багато що нагадує. Над руїнами фортеці князів Корецьких та старим костелом домінує жіночий монастир ніжно-рожевого кольору, який тривалий час лишався ледь не єдиним оплотом православ’я на Волині. Монастир-фортецю вперше зруйнували орди Батия, але згодом він відбив 12 нападів монголо-татар. В його історії було захоплення кримськими ордами Манглі-Гірея у ХV столітті, невдалі наступи католиків і уніатів та пожежі. Цікава деталь: у радянський період Корецька обитель була одним із дев’яти монастирів України, які влада не наважилася закрити. Нині ж він напряму, оминаючи Київську митрополію Московського Патріархату, підпорядкований Патріарху Московському і всея Русі.

Сучасний архітектурний комплекс монастиря був сформований у ХVІІ - ХVІІІ століттях, головною спорудою тут є Троїцький собор із двома боковими вівтарями. Є в монастирі й своя святиня, до якої линуть численні прочани, - чудотворна ікона Божої Матері «Споручниця грішних». До ХVІІ століття ця ікона належала місцевим корецьким князям, але була передана монастирю, оскільки в окатоличеного князя її намагалися загарбати єзуїти.

За Біблією, саме до цієї ікони молилася Марія Єгипетська. І їй були прощені усі гріхи. Як із древнього Вавилона ця святиня потрапила до Корця - невідомо. Ймовірно, вважають історики, її з султанської Туреччини до міста привіз один із князів Корецьких, коли утікав з полону. Автор «Споручниці грішних» невідомий. У роки фашистської окупації німці намагалися вивезти благодатну ікону, оскільки вона була оздоблена позолотою. Однак, розповідають у монастирі, ніякі сили не могли зрушити образ Богородиці з місця. Є у храмі копія ікони, з якою вінчався з княжною Анною князь Володимир Великий.

Корецька обитель славиться майстринями золотого церковного шитва, які віками зберігають цю давню традицію.

На території монастиря знаходиться могила Анни Андро, дівоче прізвище Олєніна. За переказами, це перша наречена російського поета Олександра Пушкіна. «Я вас любил...», «Что в имени тебе моем», «Не пой, красавица, при мне», «Ее глаза». Ці вірші 29-річний Пушкін присвятив саме їй. Заміж Анна Андро вийшла лише після смерті поета за Федора Андро, який став Президентом Польщі. У 1885 році, після смерті чоловіка, Анна Олексіївна поселилася у маєтку молодшої доньки поблизу Корця. У свої останні роки жінка вела набожне життя і була покровителькою храму. Опікувалася монастирським сирітським притулком. Саме тому, вперше за історію чернецтва, мирянку поховали на території православної обителі, хоча Анна черницею так і не стала.

Прикраса монастирського двору - пасіка. Вона нагадує православне село-приход. По центру храм-макет Троїцького собору. Пасіка, яку доглядають самі монахині, - символ єднання служіння Богові у молитві та чернечій праці заради Христа та в славу Божої Матері.

Є у дворі монастирська криниця. Цілющої води з неї приходять попити усі прочани.

У 1905 році на території монастиря побудували триярусну дзвіницю. Відтоді її дзвони щоразу скликають людей у храм.

Свято-Троїцький жіночий монастир вважається одним із наймогутніших твердинь православ'я північно-західної України.


1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка