Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Національне виховання учнів: регіональний аспект



Сторінка15/21
Дата конвертації21.02.2016
Розмір4.07 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   21
Нині і повсякчас ми гордимося тим, що Т.Шевченко знав і увіковічив наш благословенний Богом край, його історію, культуру і мистецтво. З великою любов’ю наші краяни пошановують славного сина українського народу.
Епоха, осяяна геніальним словом нашого великого українського Вчителя і Пророка Т.Г. Шевченка, має свій конкретний початок невмирущим «Кобзарем», але не має закінчення впродовж кількох століть. І ніколи не буде мати у прийдешні віки, бо кожне нове покоління відкриватиме у його творах незгасне яскраве світло дум і помислів для себе. Кожне нове покоління увіковічуватиме його невмирущу славу у прозі та поетичних рядках. Хоча б таких… (Запалює свічку. Читає вірш Миколи Пшеничного «Тарасова свічка»).

1
Він важко впав.

Дуби так вікові

Під себе мнуть крислаточолі віти,

Щоб ненароком у густій траві

Натруджених мурах не зачепити.
На сходи впав.

І випала свіча,

Мов на крижини, на слизькі сходини.

А пломінь не спіткнувся, не зачах,

Вітри з Неви його не схолодили.

Так падають у бурю явори

На рідну землю,

Втративши свідомість...

А полум'я спиналось догори,

Аби когось покликати на поміч!

2

Плакала свічка.

І бджолами пахло у хаті,

Руки заламував, меншав і сивів огонь.

Бліднули друзі, неначе були винуваті,

Що відпустили так рано від себе його.
І академіки, і випадково присутні

Із України Тарасові земляки

Очі ховали від позирку свічки у сутінь

І затискали серця, як важкі кулаки.
Сутінки нітились. Віко печалилось поряд.

Аж крижанів сполотнілий принишклий вогонь.

Свічка марніла - зніміла, неначе тополя

З пісні його, з овдовілої пісні його.

3

Автопортрет лишився не один.

Та в серці найчаїніше кигиче

Малюнок, де Шевченко – молодий

І обережно так возносить свічку.
То, власне, не лише автопортрет,

Бо двоє їх – однині і навічно:

Замислений про завтрашнє поет,

Замріяна про будучину свічка.
Вони обоє ще о тій порі,

Яку великий гріх - не освятити,

Яка переступає наш поріг,

Щоб ми могли любити і світити.
Свіча неопалима й дотепер

Так пильно всім нам дивиться у вічі:

Чи у серцях той пломінь не померк,

Чи гідні ми, аби нести ту свічку?
Підсумкова бесіда: - Сподвижництво Тараса Шевченка завжди переймало і перейматиме його нащадків, а слава його лунатиме «на ясні зорі, на тихі води, на весь мир християнський». Як би ви прокоментували цю тезу?

- Як ви розумієте поетичний рядок М.Пшеничного «Чи гідні ми, аби нести ту свічку?».

- Як ви поясните настанови Т.Г.Шевченка «…Учи неложними устами

Сказати правду».

Чи актуальною є для вас ця настанова сьогодні? Якщо так, то чому?
Краєзнавча експедиція «Історичні постаті на шляхах Рівненщини»

(підготувала Гущук Т. О., класний керівник

Оженинської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 Острозького району)

Мета: формувати національно-громадську ментальність школярів, їх ціннісне ставлення до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю; розширити історичний і культурознавчий світогляд та історичні знання учнівської молоді про видатних творців історії, культури і духовності нашого краю.

Очікувані результати: сформованість у школярів системи знань про історичні, культурні та духовні цінності нашого краю; виховання патріотизму, гордості за історичне минуле рідного краю, шанобливе ставлення до його історичного, культурного та духовного спадку, здатність берегти його і примножувати; розвиток навичок дослідницько-пошукової діяльності старшокласників.

Методичне забезпечення: Книжкова виставка «Історичні постаті на шляхах Рівненщини», тематичні дослідження учнів за напрямками:

- Рівненщина: історичне минуле і сьогодення.

- Княжий рід Острозьких.

- Козацький дух у рівненському краї.

- Видатні постаті Острозької академії: Іван Огієнко.

Сценарний хід краєзнавчої експедиції:

Класний керівник: Рівненщина…Полісся…Наш рідний край. Земля, що славиться мальовничими краєвидами, унікальними пам’ятками історії, культури та духовності. Земля древніх міст і великих шляхів, які сполучають Захід зі Сходом.

Її територія включає більше 20 тисяч квадратних кілометрів. Не так вже й мало. Всього лиш уполовину Швейцарії чи Нідерландів, виразно помітних на географічних мапах. Або Ліван і Кіпр, разом узяті. Чи Ямайка й Пуерто-Ріко. Чи, скажімо, центральноамериканська держава Сальвадор. Щоразу, знаходячи цю країну на глобусі, думаєш, що Рівненщина така ж завбільшки.

Рівненщина…Край славної історії, долю і харизму якого визначали переломні події та видатні історичні постаті.

Видатні особистості, які бували в нашому краї часто в ньому затримувались ненадовго, - вони поспішали в інші краї, де мали певніші шанси реалізувати свої багаті таланти. Безумовно, були й такі, які приходили в наш край, аби руйнувати й нищити. Вони ставали тим перекотиполем, якого багато в кожній локальній історії і яке минає без сліду, хіба що із геростратовою славою.

Рівненщина минулих часів є добрим прикладом історії повсякденної, побутової, роздробленої, самозаглибленої, хоча в чомусь, певно, й банальної. В ній цінувались добрі діла, а культ пам’яті формували не лише книжники-літописці, а й часто легенди, усні перекази, спогади звичайних мешканців краю, котрі сприймали великий світ зі свого малого закутка й керувалися засадами традиційної звичаєвої та релігійної моралі.

Доля і роль творців історії нашого краю, їх внесок в його історичне минуле досліджувалась минувшими поколіннями і буде досліджуватись поколіннями прийдешніми. Бо кожен з нас починається з отчої землі…



Я починаюсь з отчої землі,

Як меч - з вогню,

Як ніжна пісня – з мови,

Як з велетенських сосон кораблі,

Як творчість – із великої любові.

Я починаюсь з отчої землі… (С. Булгаков).

Отож, сьогодні ми здійснимо краєзнавчу експедицію рідним краєм. На її шляхах зустрінемось з видатними особистостями, історичними постатями, які творили історію українського народу та мешканців нашого краю.



Орієнтовний теоретичний матеріал до краєзнавчої експедиції:

1-й маршрут:Рівненщина: історичне минуле і сьогодення.

Рівненщина… Вічно межова, порубіжна, гранична земля. Ще якихось сто років тому за Радивиловом починалася землі Австро-Угорщини, а в час останньої війни - дистрикт Галичина. Зі сходу, за Корцем, до 1939-го лежала УРСР, і з нею разом - велика радянська імперія. Далі на схід кордонів уже не було аж до самої Камчатки. В цьому мали нагоду переконатися чимало уродженців Рівненщини після «золотого вересня» 1939 року. Невидима лінія фронту пролягала у наших лісах і в сорокові, і навіть ще у п'ятдесяті роки.

А щодо кордонів природних: межа поліської та лісостепової зон також пролягає по області, відділяючи південну частину від північної. І як докази цього порубіжжя - оборонні споруди на обширах нашого краю: фортеця в Дубно, замки в Корці, Клевані, Острозі, і Тараканівський форт, і польські доти та й просто залишки окопів, на які й сьогодні можна часом натрапити на узліссях.

Люди жили у нашому краї споконвіків. Свідчать про це численні висліди археологічних розкопів: навіть поблизу обласного центру, в Бармаках, знайдено рештки стоянки епохи палеоліту.

Свідчать про це і назви населених пунктів, древні, аж сиві: Городище, Межиричі... Від них віє духом прадавніх людських осель, багато разів руйнованих та знову і знову відроджених. Половці-кипчаки, турки з татарами, шведська армія Карла XII й французи під проводом Наполеона, польські й німецькі, російські й радянські війська не раз проходили дорогами нашого краю зі сходу на захід і з заходу на схід, підминаючи й плюндруючи, землю, залишаючи по собі згарища й пустки, вдів і сиріт, сіючи сльози і біль.

Що існує вічно? Будівлі руйнуються і занепадають, дерева старіють і всихають. Навіть ріки змінюють русла, щоправда, не завше з власної волі. Один тільки ландшафт лишається тривким у часі, хоча і він не вічний. Про це думаєш, споглядаючи пагорби Мізоцького кряжу чи урвища понад рікою Надслучанської Швейцарії. Ці самі краєвиди могли бачити люди, які мешкали на цій землі сто, двісті тисяч років тому.

Рівненщина - загадковий край Купрінової «Олесі», хрестоматійних «Дітей підземелля» Володимира Короленка, історично-містичних оповідей Миколи Костомарова. Край, де збереглися звичаї ще дохристиянської доби. Обряд Водіння Куста - тому переконливий приклад. Це - світлий край науки і культури, осяяний мудрістю давніх філософів і митців, письменників та мислителів, духовних і світських мудреців. Крізь віки лине і ллється в майбуття сяйво Пересопницького Євангелія, Острозької Біблії, «Граматики» Мелетія Смотрицького, Острозького видання «Букваря» Івана Федорова.

Рівненщина - край майстрів і ремесел. Ще на перших сторінках «Слова про Ігорів похід» гримлять об шоломи мечі харалужні… І це наш Харалуг (що в Корецькому районі) дав цю назву.

Рівненщина - край письменників і поетів.

У XVI—XVIII століттях у келіях монастирів Дубно, Дерманя та Острога творили свої оди, епіграми і поеми перший ректор Острозької академії Герасим Смотрицький і його син Мелетій - автор вже згадуваної «Граматики», Симон Пекалід, Дем'ян Наливайко - брат славетного отамана, ієромонах Віталій, Касіян Сакович і викладач «найубожшей школи з Ровного», схований за криптонімом «М. Н.».

Рівненщина - край відчайдухів і воїнів, край славетних битв, звитяжних перемог і гірких поразок. Скільки чужинських військ пройшли її дорогами, як довго заживали рани, спричинені ними...

Острог, Дубно, Дермань, Корець, Клевань, Степань — міста й містечка, назавше вписані в історію України іменами своїх славних дочок і синів, котрі творили історію нашого краю.

Нашим краєм мандрували філософ, поет Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Леся Українка.

В Дермані народилися і зростали перекладач античних літератур: Борис Тен (Микола Хомичевський) та Улас Самчук, прозаїк, творчий доробок якого висувався на Нобелівську премію.

З Дюксина походив Ніл Хасевич, художник, випускник Краківської академії мистецтв, який усе своє обдарування поклав на вівтар ідеї національного визволення українського народу.

У Рівному жили і творили поети Олена Теліга та Олег Ольжич. За волю й майбутнє України, нашого рідного краю вони віддали своє життя. Тепер їх імена увічнені в назвах вулиць обласного центру.

Помітний слід в історії нашого краю залишили французький письменник Оноре де Бальзака і чеський письменник Ярослав Гашек.

Рівненщина – мала батьківщина першого Президента України нової доби Леоніда Кравчука.

Рівненщина… Погорина… Полісся… Земля, що вірно шанує предків, дбайливо оберігає минувшину і трепетно зазирає у завтрашній день, сповнений новизни і неспокою. Рівненщина радо стрічає друзів. Гостинно розчиняє браму для співпраці. І в цьому переконається кожен, хто знайде у щоденній круговерті життя, в часоплині справ та ідей можливість відвідати, бодай на мить, наш благословенний край.

2-й маршрут: Княжий рід Острозьких.

Помітний слід в історії нашого краю залишили представники знаменитого княжого роду Острозьких - видатні політичні і культурні діячі.



Засновником цього знаменитого українського княжого роду був князь Данило /князював 1340-1359 рр./. Він успішно відстоював у борні Волинську землю. За його княжіння розбудовується і зміцнюється Острог, стає неприступною Волинською фортецею.

Значний внесок в оборону Волинського краю від посягань зовнішніх ворогів вніс князь Федір Острозький/? - 1446 р./. Він керував українськими полками в битві під Грюнвальдом 1410 року. За роки князювання зміцнив торгівельний статус Острога, поселивши в місті та інших володіннях євреїв і греків. На схилі життя поступив ченцем у Києво-Печерський монастир під іменем Феодосій. Похований в дальніх печерах монастиря. В 1643 році на Всеукраїнському Соборі канонізований в святі.

Костянтин Іванович кн. Острозький/1460-1530 рр./ - князь-воїн, якого ще за життя прозвали «Волинським Сципіоном» за безліч проведених і виграних битв. У 37 років став Великим Литовським гетьманом, другою особою після Великого князя Литовського. Як особа такого рангу розписувався червоним чорнилом і ставив печатки на червоному воску /це перейшло у спадок/, значно розширив свої володіння. Після переможних битв з татарами частку полонених поселяв за межами міста і створив нове передмістя, яке звалось татарським або «Зарванцем». Татари служили в війську, займались укріпленням міста, торгівлею і ремеслами. Мали свій культурний центр.

Костянтин-Василь кн. Острозький /1527-1608 рр./ - князь-воїн і вчений, меценат науки і культури, визнаний захисник православ’я. В своїх містах відкриває школи, шпиталі, друкарні, церкви і монастирі. В 70-х роках ХУІ ст. відкриває в Острозі Академію, яка була першим вищим учбовим закладом в Україні. При Академії створює потужний гурток вчених, яких запросив з різних країн, та друкарню, в якій працювали першодрукарі Іван Федорович та Петро Мстиславець. При ньому Острог став називатись «Волинськими Афінами» і був відомий усьому світу. Місто зростає і багатшає. В ньому працювали дві потужні фабрики паперу з власними філігранями. Тільки йому /по концентрації матеріальних і інтелектуальних сил/ була по силі підготовка, звірка і сам випуск у світ знаменитої Острозької Біблії, про що не могла тоді навіть мріяти Московська держава. Костянтин-Василь кн. Острозький був потенційним претендентом на польську корону.

Януш кн. Острозький/1608-620 рр./ - останній з родукнязів Острозьких по чоловічій лінії. Ренегат і відступник. У 1620 році затвердив найбільшу в Польщі Острозьку ординацію. У 1609 році запросив єзуїтів на Волинь, а в 1612 році в Остріг.

Гальшка кн. Острозька /1539-1582 рр. / - дочка князя Іллі,старшого брата Костянтина-Василя. Життя і трагічна доля цієї княгині послужила сюжетом для багатьох романів, повістей, поем /і навіть монографій/ українських, польських, російських письменників минулого і сучасності.

3-й маршрут: Козацький дух у рівненському краї.

З нашим краєм пов’язані імена відомих гетьманів доби української козаччини. Серед них:



- Петро Дорошенко - визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України /1665–1676 рр./, борець за возз’єднання Лівобережної і Правобережної України в єдину незалежну державу. Вів переговори з Москвою про скасування статей 1665 року, про ліквідацію Андрусівського перемир’я та про визнання його гетьманом всієї України. У 1670 році в Острозі провів переговори з поляками, на яких вимагав від польської сторони підтвердження умов Гадяцької Угоди, але поляки на це не погодились і підписали угоду з Ханенком, якого тут же затвердили гетьманом і вручили відповідні клейноди.

Усе життя і діяльність Д.Дорошенка були спрямовані на досягнення державної незалежності та збереження територіальної єдності України. Саме таку оцінку йому давали такі видатні українські історики як В.Антонович, М.Костомаров, М.Грушевський, Д.Дорошенко та ін.

- Петро Конашевич-Сагайдачний - гетьман України, одна з найвидатніших особистостей від початку й до кінця історичного існування козацтва в Україні. Визначний полководець, гроза турків і татар, герой і переможець Хотинської битви (1621 р.). Поборник православ’я. Вихованець Острозької академії.Опікувався школами, братствами, шпиталями, церквами.

- Іван Мазепа - видатний військовий і політичний діяч, останній з гетьманів України, який зробив спробу відвоювати незалежність українському народові, за що /за вказівкою царя/ був проклятий православною церквою. Між 1705-1708 рр. перебував з військом на Волині в районі Острога, Корця, Степаня. Певний час перебував в Дубно, Кременці та інших місцевостях, зокрема, в с. Станішівка в час переходу з Житомира в Бердичів.

- Петро Могила - видатний громадський, освітній, релігійний діяч України. Засновник Києво-Могилянської колегії. Його коштами і стараннями була реставрована свята Софія та будівлі Києво-Печерського монастиря. Автор багатьох книг і полемічних проповідей. Опікун Корецької школи на Волині.

- СеверинНаливайко - славнозвісний керівник козацько-селянського повстання /1594-1596 рр./, яке розпочав з древнього Острога, де служив сотником хоругви князів Острозьких. Повстання охопило все Правобережжя, але в нерівній боротьбі було придушене магнатами. С. Наливайка, після нелюдських тортур, було страчено у Варшаві.

- Демян Наливайко - видатний громадський і церковний діяч, письменник. Закінчив Острозьку школу. З 1589 року служив священиком у кн. К.Острозького і викладав у Острозькій Академії.

Був управителем друкарні в Дерманському монастирі. Належав до Острозького літературного гуртка, в який входили видатні українські культурно-освітні діячі, зокрема, Г.Смотрицький, В.Муразький, Х.Бронський, К.Острозький та ін.

Д.Наливайко - фанатичний борець проти католицизму і шляхетського засилля в Україні.



4-й маршрут: Видатні постаті Острозької академії: Іван Огієнко.

Оповитий серпанком забуття історичний виднокруг України всебільше прояснюється. Перед сучасниками постають несправедливо забуті імена видатних історичних постатей, активних учасників і керівників національно-визвольнихзмагань українського народу, чий життєвий шлях пов’язаний з нашим краєм. Серед них і наш видатний земляк - Іван Огієнко. Народився І.Огієнко 2/15/ січня 1882 року в Брусилові, що наЖитомирщині, в селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків.

Закінчивши початкову народну школу, а згодом у Києві - військово-фельдшерську, Іван Огієнко вимушенийбув заробляти на навчання. За три роки праці у київському шпиталіІван самотужки опанував гімназійний курс і в 1903 році склав екстерном іспити в Острозькій класичній гімназії.

Таким чином, отримавши на Волині атестат про середню освіту, Іван Огієнко має можливість здійснити свою заповітну мрію: вступити до університету Святого Володимира. Невдовзі, він - студент медичного факультету університету. Та медична кар’єра Огієнка ніяк не приваблює і він переходить згодом на історико-філологічний факультет. Тут він з великим захопленням і користю слухає лекції видатних вчених В.Антоновича, П. Житецького, Е. Грінченка, М. Грушевського та ін.

У 1909 році І.Огієнко отримав університетський диплом, а також одночасно захистив кандидатську дисертацію, здійснивши наукове дослідження про українського письменника-полеміста XVII ст. Іоаникія Галятовського. Здібного науковця залишають в університеті на кафедрі для підготовки професорського звання, однак, Міністерство освіти відмовляє йому у професорській стипендії.

А причина була одна: забагато любить Україну. Після 1905 року розмовляє тільки українською мовою і статті пише тільки для українських часописів. Отже, довгих шість років Огієнко вимушений працювати у Київській комерційній школі, а не в університеті. Тут він стає фахівцем високого ґатунку: і як лектор, і як методист; в ньому визріває висока національна свідомість, якій він не зрадить до кінця своїх днів.

Ще у студентські роки виходять друком перші наукові праці І. Огієнка, серед яких - «Огляд українського язикознавства». 1914 року він друкує працю «Брусиловское церковное братство и его культурно-просветительская деятельность», присвячену історії рідного села.

Пізніше Іван Огієнко пише багато праць з українського мовознавства, історії церкви, культури, канонічного права: «Українська культура», «Чистота і правильність української мови», «Історія української літературної мови», «Князь Костянтин Острозький і його культурна праця», «Українська церква за Богдана Хмельницького, 1647-1657», «Канонізація святих в Українській церкві» та ін.



Підсумкова бесіда:- Чи погоджуєтесь ви з твердженням, що дослідження історії рідного краю допомагає нам краще збагнути «азимут» нашого історичного шляху і національного відродження?

- З презентованих вам досліджень спробуйте визначити риси, закорінені в природі українського духу.

- Визначте риси, які єднають історичних особистостей, повязаних з нашим краєм.
Диспут «Мій слід у житті рідного краю»

(підготувала Г.Ситник, методист кабінету

виховної роботи РОІППО)

Мета: формувати національно-етнічну ментальність учнівської молоді, її ціннісне ставлення до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю; виховувати почуття любові до рідного краю та гордості за нього, причетності до подій, які в ньому відбуваються, готовності служити рідному краю; розвивати вміння вести полеміку.

Очікувані результати: сформованість національно-етнічної ментальності особистості, її ціннісного ставлення до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю, почуття любові до рідного краю, відповідальності за нього, здатності служити рідному краю; толерантності, вміння вести полеміку.

Методичне забезпечення:Виставка фотографій та репродукцій картин про рідний край.

Сценарний хід диспуту:

Класний керівник: Рідний край…Він асоціюється з золотистим пшеничним колоссям, красою поліських світанків і надвечір’я, різнобарв’ям квітів і трав, яблуневими і вишневими садами, невгамовним пташиним співом, голубоокими озерами, річками і водоймами, засніженими зимами, прекрасними працьовитими людьми…

Там лани золотої пшениці

Щось щебечуть під небом ясним,

І калина пє воду з криниці,

Шелестить своїм листям рясним.
Там струмочок кудись поспішає,

Віддзеркалює спів соловя,

А тополя небес досягає –

Батьківщина там рідна моя.
Там струнка білокора берізка

На галявині тихо росте,

Вітерець їй легенько волосся

У зелену косу заплете.
Там прекрасні галявини квітів,

В кожній з них особливе щось є,

Там веселка в небесній блакиті

Кольорами всіма виграє.
Там вишневі сади, липи й клени…

Там земля споконвіку свята,

І ліси, і гаї – все для мене,

Рідний край…Україно моя…

Неповторну красу рідного краю, як і його історію, творили впродовж віків і творять сьогодні люди. Їх творіння – це той слід на землі, який вони залишать в пам’яті сьогоднішніх і прийдешніх поколінь.

Який же слід має залишити людина на землі для майбутніх поколінь? Який слід в житті рідного краю маємо залишити ми? Відповідь на ці запитання спробуємо пошукати сьогодні. Певну підказку до пошуку дасть нам притча:

«Старий Майстер звів кам’яний будинок. Став осторонь і милується. «Завтра в ньому оселяться люди», думає з гордістю.

А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.

- Для чого ти псуєш мою роботу? – сказав з докором Майстер. Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся і побіг собі. Минуло багато років. Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся – ні руками, ні душею.

Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима – ніхто не пам’ятає такого Чоловіка.

- Що ж ти залишив після себе? – питає у старого Чоловіка один дід. – Є в тебе син чи дочка?

- Немає у мене ні сина, ні дочки.

- Може ти дуба посадив?

- Ні, не посадив я дуба…

- Може ти поле випестував?

- Ні, не випестував я поля…

Так, мабуть, ти пісню склав?

- Ні, й пісні я не склав.

- Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? – здивувався дід.

Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той, як наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці – закам’янілий відбиток хлопчикової ніжки.

- Ось і все, що залишиться після мене на землі, - з болем подумав старий Чоловік. – Але цього ж мало, дуже мало…Не так треба було жити…».



(В.Сухомлинський)

Орієнтовні питання для обговорення:

- Чи потрібні молодій людині особистісні техніки для побудови та проживання власного життя? Якщо так, то які саме?

- Життя людини має бути присвячене благородному служінню рідному краю та Україні. Це складає його глибинну сутність. Чи згодні ви з цим твердженням?

- Творити власне життя – означає творити історію рідного краю. Чи варто проводити таку паралель?

- Найчастіше в своїх спогадах люди повертаються в дитинство. Що це означає:

= туга за старим чи причетність до землі, на якій народився і вріс корінням в неї;

= причетність до кращих родинних традицій;

= синівський обовязок?

- Про добробут і процвітання рідного краю варто турбуватись ще з шкільної лави. Чи погоджуєтесь ви з цим?
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка