Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Національне виховання учнів: регіональний аспект



Сторінка9/21
Дата конвертації21.02.2016
Розмір4.07 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21

- шовінізм - найреакційніша форма націоналізму, що пропагує національну винятковість, ненависть до інших національностей, розпалює ворожнечу між країнами й народами.

- космополітизм - теорія, що проповідує байдуже ставлення до Батьківщини та свого народу, заперечує патріотизм, національну незалежність, національну культуру й висуває ідею створення світової держави, встановлення світового громадянства.

- сіонізм - реакційна націоналістична ідеологія і політична практика, що виникли наприкінці ХІХ ст. у середовищі єврейської буржуазії ряду країн.

- сепаратизм - у багатонаціональних державах – політичний рух національних меншостей, скерований на відокремлення від державного цілого й утворення самостійної держави.

- фундаменталізм - одна із течій у релігії, яка різко виступає проти критичного перегляду усталених понять.

Класний керівник: Проблема полягає у тому, що кожен з тих, хто сповідує крайні, на наш погляд, переконання, прагне назвати себе патріотом. Етнічні (міжнаціональні) протиріччя ускладнюються ще й релігійними конфліктами, щільно переплетеними з ідеологічними установками.

Виділяють такі основні причини міжнаціональних конфліктів:



  • боротьба національних меншин за власну територію та самоврядування;

стереотипи щодо певних етносів;

  • нетерпимість до представників іншої нації чи релігійної конфесії;

  • історичні (володіння тією чи іншою територією у різні історичні періоди).

Людство до наших днів пройшло довгий історичний шлях. Якщо оглядово проаналізувати відомі нам події, то можна впевнено стверджувати, що переважну більшість часу люди або воювали, або готувались до війни, або відновлювали сили після воєн. Прикро визнавати, але це правда. А що лежить в основі більшості конфліктів? (Релігійні, національні, майнові відмінності)

Наша цивілізація приречена на самознищення, якщо не збудує світової єдності з усією різноманітністю при збереженні єдиного загальнолюдського спадку і рівноправ’я.



Класний керівник: Нікого неможливо насильно примусити здійснити той чи інший вибір. Це особиста справа кожного. Проте є, реально існують потужні підвалини, на яких тримається наш світ. Це – загальнолюдські цінності, які визначають наше життя: Віра та Вірність, Правда та Справедливість, Любов, Совість, Доброта... Названі цінності не існують уявно, вони живуть у національній культурі, виявляються у національній свідомості, зростають разом із національним духом. Національний дух кожного з народів – це загальнолюдське надбання.

Усі видатні українці, справжні патріоти, у різні історичні епохи були правдошукачами, правдолюбами, а у ХХ ст. - правозахисниками. Згадаймо імена Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Ліни Костенко, Левка Лук’яненка. І ще дуже і дуже багатьох, які без страху клали вогонь своїх сердець на жертовник Батьківщини. Усі вони прагнули розбудити український національний дух та мріяли про кращу гідну долю для рідного народу.

До здійснення цих мрій причетний кожний з нас. До нас звертається відомий російський педагог К. Д. Ушинський: «Кожному народу визначено зіграти в історії особливу роль, і якщо він збився, то повинен зійти зі сцени: він стає зайвим. Нація без національності – тіло без душі, доля якого – розчинитись в інших тілах, які зберегли власну самобутність…».


  1. Як ви розумієте сказане К.Ушинським?

  2. Яких нових знань та досвіду ви набули сьогодні? (вивішує плакат)

  • Перед вами - схематичне зображення дерева, коріння якого сягає героїчного минулого України, торкається непересічних доль відданих синів і дочок, справжніх патріотів, а його верхівка символізує щасливу квітучу демократичну Україну. Впишіть на стовбурі дерева можливі шляхи для досягнення цієї мети.

  • Доповніть асоціативний ряд до слова «патріот».


Розділ ІІ. Технології формуванняціннісного ставлення особистостідо історичних, культурних і духовних надбань рідного краю

Технології формування ціннісного ставлення до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю учнів 5-го класу

Конкурс-презентація«Легенди про рідний край»

(підготував Скрипка О. В., класний керівник

Острозької гімназії)

Мета: формувати засади ціннісного ставлення школярів до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю, основи їх краєзнавчого та культурознавчого світогляду, духовності; виховувати почуття гордості за історичне минуле рідного краю, його культуру; розвивати навички пошуково-дослідницької роботи з вивчення історії та культури рідного краю.

Очікувані результати: сформованість історичного і краєзнавчого світогляду особистості, основ її духовної культури; володіння навичками дослідницько-пошукової діяльності; сформованість засад ціннісного ставлення до історичних, культурних та духовних надбань рідного краю.

Методичне забезпечення: вислови «Забудеш рідний край – твоє всохне коріння» (П.Тичина), «І дим батьківщини солодкий» (Овідій); виставка малюнків учнів «Я люблю тебе, моє місто», легенди про місто Острог, заздалегідь підготовлені і підібрані учнями.

Сценарний хід конкурсу-презентації:

Класний керівник: У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині рай.

Їм красить все їх рідний край

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.

М.Чернявський

Бесіда: - Який зміст ви вкладаєте в поняття «рідний край»?

- Як ви розумієте слова «Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини»?

- Чому нашу Батьківщину автор називає святинею?

Класний керівник: Рідний край… Це найулюбленіший куточок людини у храмі Всесвіту. Це місце, де зорі найяскравіші, квіти найпахучіші, люди – найдобріші. Це колиска, яка виколихує наше дитинство на хвилях Любові і Добра, яка дарує на все життя ті сили, що допомагають кожному проходити свою життєву дорогу…

Рідний край! Він любий нам у квітневі тихі вечори і пишні червневі ранки, і в осінню багряну заметіль, і в збурені зимові ночі. Особливо дорогий він у зимові ранки, коли рясно падає сніг.



Рясно падає сніг на моє підвіконня,

І світлішають тіні в притихлім саду.

Я дивлюсь на світ цей збілілий спросоння

І бентежно чогось незвичайного жду.

Рясно падає сніг на двори і на хати

І забілює кожну стежину в полях.

А я хочу від радості щось заспівати,

Щось таке, що давно вже тріпоче в грудях.

Рясно падає сніг на горби і на доли.

На гаї-чагарі, що розхристані сплять.

І здається, що в лісі з’юрмилися бджоли

І до мене у гості із медом летять.

Рясно падає сніг на мою тиху радість

На тривоги-бентеги і на пустощі-сміх.

Я не зможу тебе, рідний краю мій, зрадить:

Ти у серці моїм – найбіліший за всіх.

Бесіда:- Як слід розуміти слова про те, що рідний край «у серці моїм найбіліший за всіх»?

Класний керівник: Рідний край – це земля, на якій ми народилися. Тут народилися наші батьки, діди і прадіди. Тут вони творили власну історію, культуру і духовність. Рідний край – це не тільки наша рідна Україна, а й наше древнє місто Острог.

На тихих водах зацвітає лілія,

Із крил бджолиних сиплеться перга.

Немов тополі, відбиває Вілія

Тисячолітні вежі Острога.

На світі є Афіни і Венеції,

Та тільки тут, у нинішній наш час,

Такий пречистий обрій над фортецею.

Мов душі предків дивляться на нас.

З віків знімаю полотно китайкове

І бачу міста юний первоцвіт,

Де й досі сяє духом Наливайковим,

Як храм у свічах, отчий родовід.

Такі чудові поетичні рядки присвятив нашому рідному місту поет Віктор Романюк.

Острог – місто дев’яти віків… Спливають роки, століття, забуваються події та імена… Однак, всі прийдешні покоління з великим інтересом вивчають багатющу історію нашого рідного міста за документами, які збереглися, пам’ятками історії та культури.

Важливим джерелом вивчення минувшини нашого краю є легенди.



Бесіда: - Що таке легенда? (за Універсальним літературним словником-довідником 2008 р. видання легенда (від грец. leqenda), те, що має бути прочитане – оповитий казковістю, фантастикою, вишуканий за формою, досконалий переказ про історичні події, героїв тощо).

- Прослухавши легенди, спробуйте визначити їх цінність для вивчення історії рідного краю. (Пропонує учням презентувати підібрані легенди. Знайомить з умовами конкурсу на кращу презентацію легенди). Орієнтовними можуть бути наступні:
Легенда 1. «Вічні скарбошукачі».

У вежі, на Судовій горі, заховані від людських очей, глибоко в землі лежать незліченні скарби. Раз у рік у підземеллях Вежі чути стукіт і шум з-під землі, яку розкопують. Це копають скарбошукачі, які багато-багато років назад були засипані під час роботи обвалом. Вони оживають у річницю своєї смерті на кілька годин. Тоді вони намагаються відкопати себе, але це їм не вдається, бо як тільки вони докопуються до поверхні, настає північ і розкопана земля знову осипається та ховає їх.



Легенда 2. «Криниця з цілющою водою».

Розповідають, що в Острозі, неподалік Татарської Вежі, на вулиці Татарській була глибока криниця. Вода в криниці мала надзвичайні властивості: вона робила невразливим до ворожих стріл того, хто напивався цієї води. В кінці минулого століття криницю засипали: в неї скидали каміння й будівельне сміття з фундаментів єзуїтського колегіуму, а також будинків, які згоріли під час великої острозької пожежі. Води у ній вже на той час не було.



Легенда 3. «Віртуозний музикант».

Колись в Острозі жив музикант. Мав він скрипку незвичайної форми. Ніхто не міг змагатися з ним у віртуозності гри. Жив скрипаль на одному із бельмажських хуторів. Був відлюдькуватим. В час зустрічі з людьми нікому не кланявся, ні з ким не розмовляв. Грав лише вечорами. І тоді всі сходилися послухати гру. Намагались сховатись в затінок, аби він не помітив слухачів. Як тільки помічав, що його слухають - переставав грати.

А коли скрипаль помер, всі побачили, що то була не скрипка, а шматок дерева. Так люди ніколи й не дізналися, як на ньому грав віртуозний музикант. Ось таке було і такі справи вершилися в Острозі у давнину!

Легенда 4. «Легендарний ненажера».

В Острозі жив колись ненажера, якого в цілому світі не знайти. Їв він за двадцятьох. Вола з'їдав майже за один раз. Бочку вина випивав як чарку. Одного разу побився об заклад, що вип'є бочку старого меду. Викотили йому із княжого льоху бочку меду - він випив і хвалиться, що вип'є ще. Викотили другу. Ненажера і другу випив. Захмелівши, знову хвалиться, що третю вип'є. Але прийшов йому кінець, як тільки він зробив ковток із третьої бочки. І в Острозі сум великий був, бо такого знаменитого чоловіка ніде потім знайти не могли.



Легенда 5. «Зачарована синагога».

Острозька синагога заговорена великим магом-рабином Торовичем. Вона не горіла у вогні, не була знищена під час пам'ятної острозької повені в кінці XVII ст. А коли російські війська в 1792 році обстрілювали Острог, то помилково обстріляли й синагогу, прийнявши її за цитадель. І тоді сталося чудо: гарматні ядра, долетівши до синагоги, не торкаючись її стін, зависали в повітрі. В пам'ять про цю подію кілька ядер було вмурована у стіни синагоги, а кілька - підвішені всередині приміщення на спеціальних ланцюгах.



Легенда 6. «Таїна підземель».

Там, де знаходиться вулиця Гальшки (раніше називалася Удільною), тягнуться довжелезні підземелля. В них заховані незліченні скарби. Тільки треба вміти їх розшукати і підійти до них.



Легенда 7. «Срібний плач» дзвона».

В Острозькій церкві були срібні дзвони. Коли їх відливали, то у сплав упала донька майстра. З того часу, коли б'ють дзвони, чується плач. Дзвони ці знищені під час великої острозької пожежі. Уцілів лише один дзвін, але і його вивезли з Острога до Росії в 1915 році. До міста дзвін так і не повернувся.

Майстерня, в якій вилили дзвін, стояла неподалік Замкової площі, біля вулиці Удільної, пізніше Гальшки.

Легенда 8. «Прокляття мельника».

Інколи на річці Вілії, навпроти Острозького замку, як тільки починає темніти, з'являється дивний човен з сірими вітрилами. Він тихо пливе і незабаром зникає вдалині. Це - козацька чайка. Колись козацький загін налетів на місто. Під час сутички загинула дочка мельника. Батько прокляв убивць. І відтоді вони пропливають біля місця свого злочину.



Легенда 9. «Як виникла велика пожежа».

Колись в Острозі, ще за часів Яблоновських, був досить великий ботанічний сад. В його оранжереях росли пальми та інші тропічні рослини. Ці оранжереї згоріли під час великої острозької пожежі. Влаштував оранжереї старий Яблоновський для своєї коханки - туркені Фатіми. А вона покохала молодого гайдука і втекла з ним в Угорщину. Яблоновський так розсердився, що наказав всі оранжереї спалити - звідси й пожежа острозька розпочалася.



Легенда 10. «Метеорит багатства».

В Острозі побутував переказ, що в кінці минулого століття біля міста впав надзвичайно великий метеорит. На його пошуки виїжджала експедиція Академії наук, але вони не мали позитивного результату. Тому серед селян навколишніх сіл побутувало повір'я, що той, хто знайде метеорит, буде все життя багатим і його супроводжуватиме удача.



Легенда 11: «Привид Замкової гори».

Серед жителів Острога побутує легенда, що у пасхальну ніч довкола зруйнованого Богоявленського храму блукає привид в образі сумної жінки з розпущеним волоссям. Люди забули її ім'я і пам'ятають лише, що колись вона гордовито проїхалася по освячених пасках парафіян біля Богоявленського храму. За це після смерті вона має вічно оплакувати свій страшний гріх, а її душа ніколи не матиме спочинку і спокою.



Класний керівник: Кажуть, що історія - свідок минулого, світло істини, жива пам’ять. Легенди ж з давніх-давен є невід’ємним супутником історичної науки. Пам’ятайте ж ці легенди про місто, яке ви любите. Розкажіть їх своїм батькам та молодшим сестричками і братикам, а також молодшим товаришам.

Підсумкова бесіда:

- Перегляньте виставку малюнків «Я люблю тебе, моє місто» і віднайдіть в них зв’язок з презентованими легендами.

- Поясніть вислови:

= «Забудеш рідний край – твоє всохне коріння» (П.Тичина);

= «І дим батьківщини солодкий» (Овідій).

- Яка легенда вам найбільше запам’яталась і чому?

- Які нові для вас знання ви винесли з конкурсу-презентації легенд?
Година історичної пам’яті «Історія мого села»

(підготувала Євчук Г. А., класний керівник Звіздівської

ЗОШ І – ІІІ ступенів Костопільського р-ну)

Мета: формувати у школярів ціннісне ставлення до історичних і культурних надбань рідного краю, їх історичну пам'ять, повагу до людей рідного краю, почуття гордості за історичне минуле села; розвивати навички ведення краєзнавчо-пошукової роботи.

Очікувані результати: сформованість основ ціннісного ставлення особистості до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю; розширення історичного та краєзнавчого світогляду школярів, розвиток їх історичної пам’яті, навичок ведення краєзнавчо-пошукової роботи з історії рідного краю; виховання почуття гордості за рідний край та його історичне минуле.

Методичне забезпечення: дослідження учнями класу історії села Звіздівка, проведене у малих групах (з допомогою учнів-консультантів старших класів, батьків): істориків, археологів, пошуковців, старожилів, геральдистів; епіграф (записаний на дошці):

Не даймо згинути селу,

Вкладаймо силу все нову.

Духмяні пахощі збирайте,

І сонце на зорі стрічайте,

Материнську мову не забувайте,

Красу земну нащадкам передайте!

Сценарний хід години історичної памяті:

Класний керівник:Село моє – краплиночка на карті, -

У світі невідомо, та дарма,

Ну, а чого б без нього були варті,

Ми з вами, кожен зокрема.

Село моє, моя колиско,

Моя любов, моя печаль.

Чолом тобі схиляюсь я низенько, -

Бо все мені тут рідне і близьке.

Село моє …

Ти мене стрічаєш край дороги

Споконвічним шелестом верби

Світлу радість, болісні тривоги

У піснях повідаю тобі.

Село моє… Священна домівка, наш дім, наше коріння і доля, наша кревність і материнська пісня. Наше село – це розбуджені досвітки і духмяні пахощі літа. Тут живе наше дитинство. Воно – наша сповідь і турбота.

Як і в людини, в кожного села, селища, міста є своя доля. Яка вона - радісна чи печальна? Про це ми дізнаємося сьогодні, перегорнувши сторінки літопису нашого села. Літопис – це своєрідна книга, яка увібрала по крупинці самобутню і рукотворну спадщину нашого рідного села Звіздівка.

Правду кажуть: історія – це роман, списаний з реальних подій, котрі відбулися.

Нашому поколінню залишено величезний історичний і духовний спадок, витоки якого беруть початок з прадавніх віків. Інколи хочеться повернутися в ці прадавні віки, відчути подих сивої давнини, поринути у героїчне минуле українського народу, населення рідного краю, стати його учасником. Та на сторінках цього справжнього роману для нас уже немає місця. Нам належить творити новий літопис, а заодно - бути гідними пращурів, шанувати епохи, що канули у вічність. Отож, сьогодні ми прочитаємо книгу історії нашого рідного села. А досліджували і писали її історики, пошукачі, археологи нашого класу, ваші батьки, старші сестри та брати, старожили села.

Історик: Ми, група істориків, з допомогою старшокласників та наших батьків досліджували історію походження нашого села. Вивчаючи архівні документи, довідались, що перша згадка про село належить до 1577 року.

Наше рідне село розташоване на межі Полісся і Волині.

Найдавніші згадки про Полісся і його жителів - будинів (вудинів) зустрічаються в працях грецького історика Геродота (бл.485-430 рр. до н. р.). А ось про нашу річку Горинь є відомості в Іпатіївському літописі, який датується 1150 роком.

Археолог: Із найдавніших часів якихось особливих відомостей про наше село немає. Однак, археологічні знахідки підтверджують, що у глибоку давнину на території нашого села та сусідніх з ним сіл проживали племена первісних мисливців. В околицях села Чудви, Корчин, Звіздівка знайдено кам’яні наконечники стріл, списів, ручні рубила. А в урочищі «Провалля» - фрагмент зуба мамонта. На осушеному болоті біля села Чудви знайдено зуби диких коней - тарпанів. Ці знахідки довгий час зберігалися у шкільному музеї історії села та школи, а з недавнього часу передані до Костопільського краєзнавчого музею.

У 1926 р. в урочищі «Піски» біля села Чудви археологічна експедиція під керівництвом Л. Савицької проводила розкопки. Було знайдено багато речей епохи кам’яного віку.

Нашими предками, звичайно, були східні слов’яни.

1-й пошукач: Ми, група пошукачів, досліджувала історію походження назви нашого села. З цією метою ми опитали багатьох його старожилів. Вони переповіли нам наступні версії щодо його походження:

- село утворилося внаслідок виселення сюди непокірних і бунтівних селян з сусідніх сіл, аби їм було далеко ходити на панщину. Тобто, їх звозили з сусідніх сіл і тому назва «Звиздже» походить від слова «звозити»;

- село утворилося на пагорбах над Горинню, де гуляють вітри, які свищуть. Звідси і назва «Свище», яка потім перейшла в «Звиже».

2-й пошукач: Наша Звіздівка розташувалась над синьоокою Горинню.

Давним-давно село загубилось серед боліт і лісів. Його мешканці жили дуже-дуже бідно. Вони мріяли про те, коли на їхніх столах буде вдосталь хліба. Час йшов, а хліба не було. Низенькі хатки, освітлені вечірньою порою каганцем, навівали смуток…



Полісся моє ! Рідне Полісся !

На латаній землі сини твої віками надривались.

Тут кожна грудочка землі

Бідняцьким потом поливалась.

Голодним злиднем сходив той посів.

І чулося вночі над димарями.

Осінній вітер журно голосив,

Безпомічно ридав над димарями.

Старожил: Наше рідне село в своїй історії пережило багато і трагічних сторінок. Одна з них пов’язана з Великою Вітчизняною війною.

…Незримо котилися хвилі вітрів, голублячи дозріваюче житнє колосся. Спадала спека літнього дня. І раптом над замріяним ланом, над усією землею, над нашою Звіздівкою прокотилось страшне слово «війна»…

80 наших односельчан воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Додому повернулися не всі: 20 – загинули на фронтах війни, 44 – пропали безвісті. 10 – повернулись з війни інвалідами.

В листопаді 1943 року в наше село увійшли німці. Вони за короткий час розстріляли 23-х жителів Звіздівки та сусідніх сіл, спалили оселі Бушко Катерини, Дейнер Тетяни, Кравчука Дмитра, Мирончук Оксани, Новак Ольги, Шлеюка Степана.

29 січня 1944 р. наше село було визволено від фашистів наступаючими частинами Радянської Армії. Жителі села з радістю зустрічали своїх визволителів.

Багатьох фронтовиків, наших односельчан, нагороджено орденами і медалями. Сьогодні вони потребують нашої допомоги, піклування та великої шани. Їх життя варте наслідування.



На світі білому їх меншає щороку,

Згоряють, як свічки, відходять у майбутнє.

Ті, хто беріг немов зіницю ока.

Вкраїні честь, весну її життя.

Глибокі роки їх не відболіли,

Війна нещадно вкоротила вік.

По сто смертей над ними пролетіло,

По сто смертей з них кожен переміг.

Ніхто не забутий,

На попіл ніхто не згорів:

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть…

І доки є пам’ять в людей,

І живуть матері,

Допоки й сини, що спіткнулись

Об кулі, живуть…

3-й пошукач: Пам’ять про наших односельчан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, увіковіченав низці пам’ятників та меморіальних дощок. Наша група вивчала історію їх спорудження.

Перший з них було зведено в 1966 р. біля клубу с. Звіздівка.

У 1978 р. на будинку адміністрації тодішнього нашого колгоспу і виконкому сільської ради на честь визволення села від німецько-фашистських загарбників було встановлено меморіальну дошку. Нині ця дошка перенесена на приміщення нашої школи.

У 1980 р.на громадському кладовищі села споруджено пам’ятник воїнам Радянської армії (лейтенанту Лотоцькому та двом його товаришам), які загинули на території села від рук німецьких загарбників.

Жителі нашого краю брали участь і в афганській війні. З афганської війни не повернувся і випускник нашої школи Михайло Степанчук.

У 1982 р. в селі встановлено пам’ятний знак загиблому воїну-афганцю і його іменем названо поле.

1983 року ще один пам’ятний знак встановлено біля школи с. Корчин. Присвячений він 40-річчю рейду з’єднання радянських партизанів під командуванням Сидора Ковпака через села Корчин та Звіздівку.

17 травня 1992 р. на громадському кладовищі нашого села споруджено і відкрито пам’ятник трьом воїнам УПА, які загинули в боротьбі за визволення нашого рідного краю.


1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка