Роль соціального педагога у соціально-педагогічному супроводі дітей з обмеженими можливостями



Скачати 109.02 Kb.
Дата конвертації09.03.2016
Розмір109.02 Kb.
Абрамович Тетяна Вікторівна, методист кабінету-центру практичної психології і соціальної роботи Рівненського ОІППО, аспірант
РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА У СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОМУ СУПРОВОДІ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ
Більше за їжу, дах над головою, людям

потрібне розуміння того, що вони

комусь потрібні і їх люблять.

Мати Тереза

Кожна дитина – це особистість, зі своїми поглядами на світ, своїм світоглядом та світовідчуттям. Але погіршення екологічної ситуації, погане здоров’я батьків, дитяча захворюваність, зростання травматизму, відсутність культури здорового способу життя, соціальні і медичні проблеми, що існують у нашій державі, сприяють збільшенню кількості дітей-інвалідів.

В Україні щорічно на 5-6 тис. збільшується кількість інвалідів серед дітей та молоді. Фізичні дефекти інвалідів значно утруднюють їхні контакти з довкіллям, обмежують участь у суспільному житті, негативно позначаються на особистісному розвитку: викликають почуття неспокою, невпевненості в собі, призводять до формування комплексу неповноцінності, егоцентричних і навіть антисоціальних настроїв.

Досвід багатьох країн свідчить, що інтеграція дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, найкраще відбувається в навчальних закладах, що приймають на навчання всіх дітей без будь-яких обмежень. Саме в таких умовах діти можуть досягти найвищих результатів в навчанні та соціальній інтеграції.

Однією з форм навчання дітей з особливими потребами є нова, але визнана в багатьох країнах світу інклюзивна форма освіти, яка забезпечує безумовне право кожної дитини навчатися в загальноосвітньому закладі за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

У листі Міністерства освіти і науки, молоді і спорту №1/9-1 від 02.01.2013 «Про визначення завдань працівників психологічної служби системи освіти в умовах інклюзивного навчання» визначено наступні завдання соціального педагога щодо організації інклюзивного навчання у загальноосвітньому навчальному закладі.


  1. Захист і забезпечення прав і свобод дитини з особливими освітніми потребами в умовах навчального закладу та під час перебування дитини в сім’ї.

  2. Виявлення дітей, у яких виникають труднощі спілкуванні та взаємодії з оточуючими або які проживають у сім’ях, які опинилися у складних життєвих обставинах.

  3. Визначення соціальних питань, які потребують негайного вирішення причин та труднощів; при потребі, скерування до відповідних фахівців з метою надання відповідної допомоги.

  4. Визначення статусу дітей з особливими освітніми потребами в колективі, надання рекомендацій класоводу, класному керівникові щодо шляхів ефективної інтеграції такої дитини в колектив однолітків, формування позитивного мікроклімату в дитячому колективі.

  5. Поширення інформації про засади інклюзивного навчання серед педагогів, батьків, дітей з метою формування дружнього та неупередженого ставлення до дитини з особливими освітніми потребами.

  6. Участь у складанні розгорнутої психолого-педагогічної характеристики на дитину та її індивідуального плану розвитку; участь в роботі психолого-педагогічного консиліуму.

  7. Забезпечення дитини з особливими освітніми потребами та її батьків інформацією про інфраструктуру позашкільних навчальних закладів у мікрорайоні, місті, селі, сприяння щодо участі дитини в гуртках, секціях з урахуванням її можливостей.

  8. Представлення інтересів дитини з особливими освітніми потребами у відповідних органах і службах.

Тому можна виділити наступні складові моделі інклюзивної освіти:

  • командний підхід;

  • задоволення індивідуальних потреб дітей;

  • співпраця з батьками;

  • створення сприятливої атмосфери в дитячому колективі.

Командний підхід є запорукою успішної реалізації моделі інклюзивної освіти; він передбачає ефективну співпрацю вчителів, відповідних фахівців, батьків та учнів. Усі спеціалісти з проблем розвитку дітей є важливими помічниками та партнерами вчителів.

С. Сабельнікова пише: «...діти з особливими потребами адаптуються до загальноосвітніх закладів краще, ніж до спеціалізованих установ. Особливо помітна різниця у набутті соціального досвіду» [2, с. 50].



Переваги спільного навчання



Категорія

Зміст переваг

1

Для дітей з особливими потребами

  • виникає прагнення наслідувати здорових дітей, досягти кращих результатів у навчанні, творчості, бажання нічим не вирізнятися;

  • формуються демократичні настанови щодо ціннісного ставлення до кожної людини;

  • руйнуються комплекси, виникає вільне спілкування, набувається досвід подолання труднощів;

  • посилюється інтерес до життя, з’являється додаткова мотивація до навчання;

  • з’являється можливість розвиватися на рівні зі здоровими дітьми, формуються звички до життя в колективі, зникає відчуття самотності в житті;

  • створюються додаткові можливості розвитку, формується відчуття причетності до життя суспільства та почуття ідентичності («Я такий, як інші»);

  • відбувається процес самоствердження як повноцінної людини, компенсація своєї недуги, подолання комплексу неповноцінності, розвиток комунікабельності;

  • з’являється можливість почуватися не ізольованим, а повноцінним, здоровим і щасливим;

  • відбувається підготовка до умов реального життя;

  • створюється більше можливостей брати участь у різних видах діяльності;

  • підвищується позитивна самооцінка;

  • урізноманітнюється спілкування.

2

Для інших дітей

  • виховуються моральні почуття до інших: повага, співчуття, доброзичливість, прихильність, симпатія; уміння знаходити підходи в спілкуванні з іншими;

  • формується розуміння того, що всі діти різні, але всі рівні, незважаючи на фізичні та психічні вади;

  • з’являється почуття відповідальності за себе та за інших, розуміння того, що є люди, які потребують допомоги, співпереживання, співчуття;

  • набувається досвід взаємодії з іншими в процесі спільних ігор, праці, спілкування;

  • з’являється можливість набуття досвіду моральної поведінки: допомоги, опікування;

  • виховується здатність цікавитися не лише собою, а й перейматися інтересами інших, брати їх до уваги, розуміти їхні проблеми;

3

Для педагогів

  • створюються умови для постійного професійного вдосконалення (педагоги вчаться на практиці здійснювати індивідуальний підхід, складати індивідуалізовані навчальні програми, апробовувати різноманітні методи навчання й виховання, враховувати особливості стилів навчання, здійснювати різнорівневе оцінювання знань дітей, розробляти завдання різного ступеня складності тощо);

  • з’являються сприятливі умови для ефективного виховання всіх дітей (завжди є можливість створити ситуації, де діти можуть виявити увагу, терпіння, співпереживання);

  • опанування мистецтва побудови гармонійних взаємин з дітьми: не принизити жалістю, не дозволити образити, «не зіпсувати» підвищеною увагою

4

Для батьків

  • з’являється можливість кращого розуміння своєї дитини, її соціальної суті;

  • починає руйнуватися комплекс неповноцінності, пов'язаний із народженням і вихованням хворої дитини;

  • з’являється відчуття рівноваги, усвідомлення, що суспільство прийняло тебе; задоволення від того, що дитина живе повноцінним життям, доглянута та перебуває серед доброзичливих людей;

  • формується відчуття власної причетності до процесу виховання та навчання завдяки участі в складанні індивідуалізованих навчальних планів, підборі завдань для дитини;

  • з’являється можливість працювати, реалізовувати себе поза родиною (в улюбленій справі);

  • створюються можливості для взаємодії з іншими родинами і, зокрема, із сім’ями, які виховують дітей з особливими потребами;

  • поступово з’являється впевненість у завтрашньому дні (де навчатися, що робити далі), надія на повноцінне дитинство;

  • мають змогу постійно отримувати інформацію про сильні та слабкі сторони своєї дитини та як навчати її вдома;

  • переконуються, що навчальне середовище є безпечним для їхньої дитини

5

Для батьків інших дітей

  • створюються сприятливі умови, коли можна виявити свою моральну сутність (допомогти, підтримати);

  • складаються сприятливі умови для виховання у своїх дітей практичних умінь виявляти співчуття, милосердя, доброзичливість;

  • починає руйнуватися егоцентричне ставлення до світу: з’являється розуміння проблем інших, формується ціннісне ставлення до життя, підвищується соціальна чутливість;

  • починають більше розуміти сім’ї, де є діти з особливими освітніми потребами

Особливої уваги соціальний педагог має надати просвітницькій роботі з батьками. Адже проблема у тому, що значна частина батьків, намагається приховати ваду своєї дитини, примушуючи відвідувати уроки у навчальному закладі за загальною навчальною програмою, сподіваючись, що ситуація зміниться на краще сама по собі. При цьому не усвідомлюючи, що власними діями вони заганять дитину у глухий куток, не створюють необхідних умов для розвитку та самореалізації. Такі діти приречені на самотність та соціальне відчуження.

Головна мета соціально-педагогічної допомоги дітям із особливими потребами – інтеграція у суспільство.

Інтеграція в суспільство – це процес поновлення втрачених зв’язків дитини з суспільством, що забезпечує її включення в основні сфери життєдіяльності: навчання, праця, побут, дозвілля.

Головними завданнями соціально-педагогічної допомоги є:


  • адаптація і соціалізація особистості;

  • задоволення особистих і соціальних потреб дитини;

  • організація навчального простору;

  • нормалізація життя сім’ї, в якій живе дитина з особливими потребами.

Зміст послуг, які надає соціальний педагог становлять: інформаційно-консультаційна допомога сім’ї з правових питань, соціально-психологічне консультування, допомога у догляді і нагляді за дитиною, забезпечення ліками і продуктами харчування, організація життєдіяльності і дозвілля дитини. Соціальні послуги здійснюються шляхом індивідуальної роботи. Крім того, соціальний педагог виступає партнером у мобілізації джерел соціально-педагогічної і психологічної підтримки; є посередником між членами сім’ї та іншими соціальними інститутами у розв’язанні конфліктних ситуацій.

Загальний процес соціально-педагогічної допомоги проходить в чотири етапи:



  1. Дослідницький: виявлення особливих і соціальних потреб дітей-інвалідів, збереження їх здібностей.

  2. Планування системи соціально-педагогічних впливів.

  3. Організація соціально-педагогічної допомоги.

  4. Оцінка результатів діяльності [3, с. 337].

Особливості реалізації функцій соціального педагога у роботі з дітьми з особливими потребами

Так, виконуючи діагностичну функцію, соціальний педагог виявляє індивідуальні та спеціальні особливості дітей, які мають порушення розвитку; виявляє проблеми та потреби дітей; оцінює особливості розвитку відносин між учнями класного колективу, шкільного середовища навчального закладу в цілому.

Реалізуючи прогностичну функцію, соціальний педагог прогнозує розвиток подій, процесів, які відбуваються в учнівському колективі та виробляє певні моделі соціальної поведінки дітей; визначає пріоритети в напрямах, формах, методах, соціально-педагогічних технологіях адекватно до проблеми; прогнозує результати навчально-виховного процесу з урахуванням найважливіших факторів становлення особистості; здійснює соціально-педагогічне проектування розвитку дітей з особливостями психофізичного розвитку в колективі здорових однолітків.

Виконуючи консультативну функцію соціальний педагог надає рекомендації (поради), професійну консультативну соціально-педагогічну допомогу дітям з особливостями психофізичного розвитку, їх батькам, учням, учителям, адміністрації та іншим особам у пошуку шляхів розв’язання проблемної ситуації; забезпечує налагодження взаємодії між учнями, батьками та педагогічними працівниками в умовах загальноосвітнього навчального закладу.

Здійснюючи виконання захисної функції соціальний педагог забезпечує реалізацію прав та інтересів дітей з особливостями психофізичного розвитку на основі державних та міждержавних документів; відстежує надання їм необхідних пільг, представляє їх інтереси в різних інстанціях; співпрацює з органами соціального захисту та допомоги, медичними закладами.

Здійснюючи реалізацію профілактичної функції соціальний педагог запобігає проявам соціальної дезадаптації дітей з особливостями психофізичного розвитку; конфліктної поведінки серед учнів, їх батьків; переконує дітей в доцільності дотримання соціально значущих норм та правил поведінки; забезпечує умови для формування їх соціально позитивної спрямованості.

Здійснюючи виконання соціально-перетворюючої функції соціальний педагог організовує соціально-педагогічний супровід навчально-виховного процесу; соціально-педагогічний патронаж дітей з особливостями психофізичного розвитку; надає соціальні послуги, спрямовані на задоволення соціальних потреб та інтересів учнів у різних видах діяльності: культурно-дозвіллєвій, спортивно-оздоровчій, художньої творчості тощо; розширює адаптивні можливості суб’єкта соціалізації, здатність бути адекватним у нових умовах, управляти своїм життям [1, с. 33].

В основі соціально перетворюючої функції є соціально-педагогічний патронаж сім’ї, головна мета якого – збереження її цілісності і основних функцій. Соціально-педагогічний патронаж сім’ї, яка виховує дитину з особливими потребами, – це система регулярної допомоги батькам у вихованні дитини, догляді за нею, організації міжособистісних стосунків, нормального ритму життя, індивідуального фізичного комфорту, правового захисту.

Виконуючи організаційну функцію, соціальний педагог координує налагодження взаємодії між різними соціальними інститутами в їх роботі з дітьми, сім’ями; сприяє соціально корисній діяльності дітей з особливостями психофізичного розвитку; формує демократичну систему взаємин серед учнів, батьків, педагогів загальноосвітнього закладу.

Таким чином, процес соціального супроводу дітей з особливими потребами – це система передавання соціального досвіду з урахуванням особливостей і потреб різних категорій дітей із порушенням розвитку за активної їх участі й забезпечення адекватних умов, у результаті чого діти залучаються до роботи в усіх соціальних системах, структурах, беруть активну участь в основних сферах життя і діяльності суспільства, готуються до повноцінного дорослого життя, самореалізації та розкриття себе як особистості.


Список використаної літератури

  1. Ілляшенко Т. Інтеграція дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітній школі // Соціальний педагог. – 2011. – №1. – С.26 – 35.

  2. Сабельникова С. Развитие инклюзивного образования.// Справочник руководителя образовательного учреждения. – 2009. – №1. – С. 42 – 54. Режим доступу: http://pressa.ru/ru/reader/#/magazines/spravochnik-rukovoditelya-obrazovatelnogo-uchrezhdeniya/issues/11-2012/pages/56/

  3. Соціальна педагогіка. Підручник./ За редакцією професора Капської А. Й. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 468 с.




База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка