Розмаїття візерунків на полотні



Скачати 80.74 Kb.
Дата конвертації08.03.2016
Розмір80.74 Kb.



Тема: РОЗМАЇТТЯ ВІЗЕРУНКІВ НА ПОЛОТНІ

Мета:

ознайомити учнів з українськими народними традиціями, звичаями пов’язаними з вишитим рушником та сорочкою; навчити читати візерунки на вишивках; виховувати любов до праці майстринь – вишивальниць; продовжувати пізнавальні інтереси до вивчення традиційних народних промислів українського народу.



Обладнання:

макет печі, лавки, стіл, килимки, рушники, , аудіо запис пісень „Два кольори”, „Пісня про рушник”, „Мамина сорочка”.



На сцені - інтер’єр української хати, святково прибраної рушниками та іншими вишитими виробами. Заходить баба Катерина.

Бабуся Катерина. Ох і натомилася я, поки з церкви прийшла. Посиджу трішки відпочину. Ой господи, чую вже хлопчики та дівчатка до мене йдуть вулицею та так гарно співають, а у мене ще не все готово . ( порається біля печі, підмітає підлогу)

Заходить тітка Ганнуся

Тітка Ганнуся. Добрий день, Катерино! Принесла я тобі наволочки які брала перешивати.

Бабуся Катерина. Добрий день! Добре, що ти прийшла, бо запросила я у гості хлопців та дівчат. Хочу їм про вишиванки, рушники та сорочки розповісти. То зоставайся.

Стукіт в двері. Заходять діти.

Діти. Добрий день у вашій хаті!

Бабуся Катерина і тітка Ганнуся. Здорові були, діти! Заходьте до нашої світлиці.

Діти стають в лінію, чотири дівчини з вишитими рушниками виходять на передній план.

Олеся. Багато символів має наша рідна Україна: і вербу , і червону калину, і тополю. Невмирущими творіннями талановитих рук українок є надзвичайно різноманітні вишивки.

Галя. Серед них рушник – це символ єдності, сім'ї, символ любові до рідної землі, до мами, коханої дівчини, символ працелюбності нашого народу.

Оленка. Мистецтво вишивання зародилося ще у скіфів і сарматів у 3-4 століттях.

А в 9 столітті сестра великого князя Володимира Мономаха заснувала в Києві школу вишивки, де вишивали одяг для знаті сріблом і золотом. До нашого часу збереглася шапка Богдана Хмельницького, вишита у 18 столітті.



Галя. Знавцем і цінителем української вишивки був Тарас Григорович Шевченко. Він збирав зразки народних вишивок, сам робив замальовки.

Поетеса Леся Українка, уперше відвідавши могилу Кобзаря, принесла в подарунок рушник, який сама вишивала.



Ганна. Український рушник! Оздоблений калиною, мальвами, колоссям, птахами. Скільки він промовляє серцю кожного з нас.

Оленка. Від сивої давнини і дотепер, у радості й у горі рушник – невід'ємна частка нашого добробуту. Його можна порівняти з піснею, витканою і вишитою на полотні.

Бабуся Катерина. Запрошую вас всіх до нашої світлиці. Сідайте, вишивайте. Сьогодні наша піч годувальниця хліб спекла. Чуєте, які пахощі, як смачно пахне.

(Витягує хліб з печі і на рушнику несе до столу. Дівчата сідають на лавки і починають вишивати)

Бабуся Катерина.

На рушник розшитий

Хліб кладемо з сіллю,

Щоб легкі дороги

Славили країну,
Щоб у нашій праці

І в гучнім весіллі

Шанували в світі

Над усе людину.



Тітка Ганнуся. Хліб і сіль на вишитому рушникові - одвічні людські символи, висока ознака гостинності українського народу. Згадаймо про призначення рушника. Ним прикривали хліб на столі, зустрічали родичів та гостей. Із рушником, як і з хлібом, приходили до жінки, яка народила дитину, вшановували появу немовляти.

Василько. Із рушником проводжали людину в останню путь, і домовину опускали в землю на рушниках. Із ним виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка, коханого.

Петрик.

Дай мені, мамо, рушник на щастя,

Вишитий півнями червонястими,

Хмелем-любистком шитий квітчасто,

Ніжно мережаний зоряним рястом.
Василько.

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала,
Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-мята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.



Роман.

І біль із серця раптом зник,

так тепло – тепло стало,

Цілую мовчки той рушник ,

Що мати вишивала...

Хлопчик підходить до своєї матері. Вона дарує рушник. Звучить „Пісня про рушник”

Тітка Ганнуся. А хто скаже, в яких обрядах використовують рушники?

Олеся. Моя мама вишитим рушником накриває кошик з паскою і крашанками, коли несе їх у церкву святити.

Василько. Використовують його і в обряді будівництва.

Оленка. Сволок хата піднімають на рушнику.

Петрик. А весною на Юрія виходила вся сім'я оглядати поле, і батько ніс хліб-сіль на рушнику. Мати – в кошику частування. Розстеляли рушник і частувалися, щоб поле родило багаті врожаї.


Тітка Ганнуся. Діти, багато дуже цікавого знає про вишиванки, рушники , сорочки наша баба Катерина. Давайте попросимо її нехай вона нам розповість.

Діти. Розкажіть нам бабусю про вишиванки, про рушники.

Бабуся Катерина О, це я можу з радістю розповісти. От слухайте.

Як була я дівкою, то наперед треба було придане на весілля готувати. Багато праці слід було докласти дівчині, щоб приготувати придане: посіяти коноплі, зібрати їх, вимочити у річці, побити їх баталером, потерти на терці, почустрити на устрицях. Напрядені нитки золити (випарити в попелі), вибілювати. Ткали полотно і знову вибілювали на сонці, мочили у річці та розстеляли на березі. Усе це дівчина повинна була робити сама , інакше судженого відіб’ють.

А ще їй потрібно було вишити рушники для перев’язування сватів, боярів, родичів молодого, хустку вишивати, щоб пов’язати руку молодому. Дівчина повинна була надбати подушок, сім сорочок вишити на носіння (з грубого полотна) і сім сорочок на держання (святкові, з тонкого полотна).

Петрик.

Бабусю, ви так гарно розповідаєте! А я про вас вірша знаю, хочете розповім?



Бабуся Катерина Розкажи онучку.

Петрик.

Задрімали на калині

Золоті жар-птиці,

Заглядали зорі сині

У вікно світлиці.
Тільки ти не помічала,

Як горіли зорі,

Вишивала, вишивала,

Золоті узори.


І вклонилися до стежки

Соняхи шовкові,

Красувалися в мережках

Рушники святкові.



Бабуся Катерина

Ой гарний вірш, оце дійсно про мене, як молодою була.



(Підходить до дівчат, які вишивають)

а якими нитками ви будете вишивати? Ви вже їх пофарбували?



1 дівчина. Та ні ще. Оце піду нарву листя малини, зварю його і пофарбую в цьому відварі нитки. Угадайте, якого кольору вони стануть?

2 дівчина. Чорного. Моя мама теж так фарбує і ще фарбує дубовою корою, теж чорні отримує. А якщо фарбує соком щавлю, лушпинням цибулі, квітами соняшнику – жовті отримує, листям гарбуза, шкірками горіхів – зелені. Лісовою материнкою – блакитні, люцерною – червоні, шовковицею – бузкові, корою вільхи – коричневі.

3 дівчина. А я на ярмарку бавелки купила, та ще й позолоти.
Бабуся Катерина. Діти, а які кольори переважають у поліських вишивках?
Діти. Червоні і чорні.

Бабуся Катерина. Чорний – то сум ,жіноча сум за своїми вірними охоронцями. А червоний то радість, любов.

Звучить пісня „Два кольори”

Василько. Дівчата , а ну відгадайте мої загадки.

Що за кінь, що пробив тин?



Бабуся Катерина. То мабуть мій дід Максим. Що – ні?

Діти. Ні, то голка пробила тканину.

Василько. Однією дорогою пішов – три дороги знайшов?

Бабуся Катерина о, це вже точно мій дід Максим.

Діти. Та ні, це одягаємо сорочку у три отвори: на шию та рукави.

Бабуся Катерина. А як – сорочку одягаємо? Ану давай Василько спробуємо.

Надягають на нього сорочку задом наперед, а потім одягають правильно

Василько. Ось бачите бабусю, ось вам і відгадка!

Бабуся Катерина. Ти диви! А я думала, що це мій дід максим! А знаєте, коли першу сорочку надівали на дитину? У сім тижнів, а в подолок клали хліб, цукор і гроші. Перші сорочки називалися льолями. До дев’яти років ходили в льолі. Її не підперезували, щоб не боліло в середині. Не було в льолі і комірця, щоб вільно слалася дорога дитині.

Нову сорочку перед тим, як надягати на тіло, надягали спочатку на збитий хрест, щоб не могло зло приставати до ниток і тканини.

На комірі, манжетах та по низу сорочки вишивали безперервні узори – віночки, це магічні кола-обереги, щоб в середину сорочки нечиста сила не влізла, вони також охороняли людину від хвороб.

Найбільше розміщувалося вишивки на рукавах жіночих сорочок, це пов’язане з вшануванням руки, як знаряддя праці, побажання їй сили та вправності. А впродовж рукава вишивали доріжку від уроків.



Олеся. А я вишиваю сорочку майбутній своїй свекрусі в подарунок. І перед вишиванням я її відбілювала у солоній воді, аби сльози за нею не текли.

Тітка Ганнуся. На вишиванках найчастіше зустрічається калина – дерево нашого українського роду. Вважалося, що ягідка калини – це крапелька крові, від якої народилася жінка, а від жінки народився народ, а народ створив Україну.

У полі калина,

У полі червона,

Хороше цвіте,

Ой роде наш красний,

Роде наш прекрасний,

Не цураймося, признаваймося,

Бо багато нас є.

Важкими гронами в’ється виноград на рушниках та сорочках. Це символ міцної сім'ї.

Роман. А я знаю, що у церкві святять мак і ним обсипають людей і худобу, бо вірять, що його чарівна сила захистить від усякого зла. А що означає вишитий мак, тітко Ганнусько?

Тітка Ганнуся. Узори маку вишивали ті дівчата й жінки, в сім’ях яких був загиблий, на ознаку суму. А дівчата носили на голові вінки із семи маків, даючи цим клятву зберегти й продовжити свій рід.

Петрик. Лілія – символ дівочих чарів, символ при чарування хлопців.

Іванко. Хміль вишивали на весільних рушниках, це ознака розвитку, молодого буяння і любові.

Галя. Чорнобривці, шавлія, м’ята на сорочках – оберег від хвороб.

Олеся. На рушниках часто вишивали Берегиню – Ладу у вигляді жінки або квітки в горнятку. Це символ матері – природи.

На перед виходять Олеся і Ганнуся з рушниками на руках.

В них страждання і кохання битва:

Чорні і червоні кольори.

І барви ті – не просто для прикраси,

І візерунки квітнуть не для скринь.

Ганнуся.

Вишиванки силою своєю

Не злиняють і через роки.

Хай летять, як птахи над землею,



Обереги вишиті в віки.

Бабуся Катерина. Спасибі вам діточки, за вашу щирість, за те, що ви цікавитесь народними звичаями і традиціями, захоплюєтесь вишиванкою. І нехай ваші вишиванки мають чарівну силу, хай щастить вам у творчому житті.

Звучить приспів пісні „мамина сорочка”.

Виховний захід закінчується.


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка