«Розвиток естетичних смаків учнів методом впровадження народних музичних ігор»



Скачати 121.15 Kb.
Дата конвертації21.02.2016
Розмір121.15 Kb.
Семінар

учителя Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7 Волошенко Олени Іванівни, учителя музики, спеціаліста першої кваліфікаційної категорії

Тема: «Розвиток естетичних смаків учнів методом впровадження народних музичних ігор»

Естетичне виховання школярів – це формування здатності сприймати, розуміти і оцінювати прекрасне в житті, природі, мистецтві.

Важливими завданнями естетичного виховання є:

- виховання естетичних почуттів, смаків, художньо-естетичної культури;

- формування у школярів вмінь та навичок самостійної художньо-естетичної діяльності;

- розвиток мистецьких задатків, нахилів, інтересів;

- виховання любові і поваги до національної культури, мистецтва, традицій і звичаїв свого народу;

Засобами естетичного виховання є:

1. мистецтво та його різноманітні види.

2. природа.

3. праця.

4. побут та навколишнє середовище, під якими ми розуміємо архітектуру, парки, заповідники, оформлення житлового приміщення та школи.

5. фольклор.



Естетичне виховання здійснюється двома шляхами:

1) у процесі навчання та позакласній роботі;

2) поза навчальна діяльність школярів.

Інтелектуальний компонент. Знання та уявлення дітей про правила, норми, форми і способи культурної поведінки складають моральний зразок, відповідно до якого формується повсякденна звична поведінка учнів.

Емоційний компонент. Вплив на емоційну сферу дитини з метою формування позитивних мотивів поведінки.

Діяльнісно-практичний компонент. Звичка поводитися культурно дає змогу дитині не замислюватися над вибором способу та форми дії, що сприяє розвантаженню її психіки і зумовлює подальший розвиток.

Виховна цінність народної гри полягає в тому, що в ігровій ситуації діти беруть на себе певні ролі і виконують ігрові дії. Це потребує усвідомленого дотримання визначених правил та норм поведінки. Внаслідок цього в учня накопичується соціальний досвід, закріплюються певні позитивні форми та способи поведінки, він привчається дотримуватися вимог, які до нього ставляться. Використання засобів народної педагогіки, а саме, фольклору, в процесі виховання культури поведінки молодших школярів дає змогу впливати на інтелектуальну, емоційну, практично-діяльнісну сфери особистості дитини.

Народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали Костянтин Ушинський, Єлизавета Водовозова, Єлизавета Тихєєва, Софія Русова, Олександра Усова, Василь Сухомлинський та ін.

К.Д.Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. О. П. Усова писала: «У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні».

Високу оцінку іграм дав В. О. Сухомлинський: «Гра - це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра - це іскра, що засвічує вогник допитливості».

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов'язані з хліборобською та землеробською працею.

Народні ігри - це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.

Класифікація народних ігор

Народні ігри можна класифікувати за такими групами:



  • дидактичні,

  • рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом,

  • рухливі хороводні ігри,

  • ігри мовленнєвої спрямованості,

  • обрядові та звичаєві ігри;

  • ігри історичної спрямованості;

  • ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Дитяча гра - помічник учителя музики, особливо в молодших класах, адже діти цього віку з готовністю і великим бажанням ставляться до тих завдань, які мають ігрові елементи. Саме у грі повнозвучно говорить про себе невичерпна емоційність, творча активність дитини. Спрямувати їх у духовне русло – обов’язок і важлива справа музиканта вчителя.

У процесі гри діти вчаться зосереджуватися, мислити самостійно, розвивається увага, прагнення до знань. Захопившись грою, діти невимушено навчаються: пізнають, запам’ятовують нове, орієнтуються в надзвичайних ситуаціях, доповнюють свою уяву, розвивають фантазію. Навіть найпасивніші діти прилучаються до гри з великим бажанням.

Готуючись до уроку, добираючи ту чи іншу українську народу музичну гру, вчитель має пам’ятати:

а) вибір теми гри має відповідати загальній темі, меті уроку. Наприклад, в 3 класі є тема «Пісенність». Відповідно до неї підібрані ігри, де наспівна, протяжна мелодія. Гра в данному випадку підкреслює головну думку музичного твору;

б) визначення мети й завдань гри. Наприклад, гра може виконувати як розважальну функцію – на початку уроку вчитель повідомляє, що якщо діти гарно будуть працювати, то в кінці уроку їх чекає приємний сюрприз – гра. Це має збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямовувати увагу на самостійну діяльність. Інша справа, якщо гра проводиться в ролі фізкульт-хвилинки, це можуть бути і танцювальні, і ігри-драматизації, і ігри-змагання. Вчитель має відчути момент, коли учні стомлені, і коли їм доцільно запропонувати рухливу гру. А може бути і так, що гра настільки близька до теми уроку по духу, що вона непомітно вплітається в структуру уроку, виконуючи певні дидактичні функції;

в) підготувати заздалегідь і провести гру (повідомлення учням теми гри, підготовка наочності, нагородження).

Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:

а) ігри мають відповідати навчальній програмі;

б) ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними;

в) відповідність гри віковим особливостям учнів;

г) різноманітність ігор;

д) залучення до ігор учнів усього класу.

Проводити ігри, створювати ігрові ситуації, важливо на кожному уроці. Це особливо стосується 1 класу – перехідного періоду, коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони швидко стомлюються, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність. Тому гра має входити в практику роботи вчителя як один з найефективніших методів організації навчальної діяльності першокласників.

Я використовую будь-які прийоми залучення до ігрової діяльності учнів: "пластичне інтонування" (виконавська участь рук, ніг, корпусу, нахилів голови під музику); показ пульсу музичного твору (плескання, гра на простих ритмічних інструментах), показ за допомогою рук не тільки темпу, а й динаміки, напрямку і висоти звучання, а пізніше й показ музичного фразування; поділ класу на рольові групи (наприклад, актори і критики, господарі і гості); гра на доступних дітям музичних інструментах (барабан, бубон, трикутник, металофон тощо). Така діяльність дітей у процесі задовольняє їх бажання діяти самостійно, активно спонукає до проникнення у виконавські можливості музики приводить до осягнення естетичних цінностей музичного мистецтва.

Розвиток співацьких навичок є однією із задач музичного виховання в школі. Пісня звучить на дитячих ранках і конкурсах, музичних вечорах і різного роду спектаклях, вона супроводжує ігри, танці, хороводи. Наприклад, уже стали традиційними у школі «Обжинки», «Осінній Ярмарок», «Свято Андрія», «Вечорниці», «Різдво», «Стрітення», «Масляна», «Великодня писанка», «Свято рідної мови» тощо.

З усієї різноманітності ігор на уроках музики доцільними є ігри музично-дидактичні, проблемно-моделюючі та сюжетно-рольові.



Дидактичні ігри - це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної мислительної діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливе, легко, захоплюють змістом так, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку.

Традиційні музичні ігри для молодших школярів виконуються, як правило, гуртом, одноголосно, у жвавих темпах, що дає змогу працювати над унісонним співом, розвивати музичний слух і координацію музичного слуху й голосу учнів.

Наприклад:

Спів на одному звукові може показати гра «Ходить квочка коло кілочка»

Навчити співати по висхідному та низхідному звукоряду може «Диби-диби».

Плавний спів на легатто «Котику сіренький».

Звуконаслідування «Бім-бом», «Зозуля рябенька».

Розвиток звуковисотного слуху починається з розпізнання високих і низьких звуків. Для цього можна використовувати гру «Галя по садочку ходила».

Чимало народних ігор стануть у пригоді для закріплення звуковимови, звуконаслідування. Серед них: «У волосянку», «Рядки», «Гуси», «Ку-ку, ку-ку, птичко мала», «Прослужив я в пана рік», «Задумала бабусенька», «Довгоносий журавель» та ін.

На розвиток почуття ритму. Це такі як: «Чув дзвін», «Совонька», «Кривий танець», «Дрібу-дрібушечки».

Спів у рухливому танцювальному темпі «Іди, іди, дощику».

Навчити співати та крокувати одночасно можна на іграх «Гей ви , дітки чорнобриві», «Качка йде», а гра «Куй, куй, ковалі» навчить крокувати в прискореному та швидкому темпі.

Емоційно-забарвлений спів з елементами драматизації «Я коза-дереза».

Елементи українського народного танцю діти навчаються у іграх «Плету лісочку», «Кривий танок», «Гопачок».

Правильно рухатися в хороводі навчаються на грі «Ходять діти в колі».

Проблемно-моделюючі ігри характеризуються тим, що в них відбувається ігрова деформація структури художнього твору з тим щоб виявити специфічну роль конкретних засобів художньої виразності. Запропоновані в них нестандартні ситуації потребують від дітей самостійного творчого вирішення.

До проблемно-моделюючих ігор можна віднести такі форми ігрових ситуацій:

Імпровізація на домислювання. Наприклад, діти мають дібрати слово, пропущене у вірші, оповіданні, а також звук, пропущений в мелодії, пісні. Для цього слід добирати невідомі дітям твори, оскільки мета таких завдань - не закріплення механічної пам’яті, а розвиток творчої уяви, діти закінчують оповідання, казку, вірш, мелодію, пісню початок прочитаний або проспіваний учителем.

Щоб успішно впоратися з завданням, діти звертають увагу на художні деталі, осмислюють логіку їх розвитку та максимально використовують можливості своєї уяви.

Підготовчими можуть бути такі завдання: створити і передати в рухах, інтонацією хвору пташку, радісну людину, сильний вітер, колючий дощ тощо.

Як показує досвід роботи в школі, інтерес дітей до написання, сценічного й музичного втілення п’єс дуже великий, оскільки цей вид колективної творчості відповідає найрізноманітнішим творчим індивідуальностям школярів: письменницьким, акторським, режисерським, музичним, організаторським та іншим.

У сюжетно-рольових іграх відбувається своєрідне входження дитини в художній світ твору Обов'язковими компонентами цього типу ігор є сюжет, роль, уявна ситуація. Вибір сюжету завжди залежить від конкретних виховних завдань. Важливо, щоб діти були однаково зацікавлені сюжетом гри й хотіли б узяти в ній участь. Я пропоную підготувати виставу, розподіляю ролі.

Успіх сюжетно-рольових ігор значною мірою визначається зовнішньою їх організацією, завдяки якій стають можливими ігрові дії. Особливе місце в цій організації набуває різноманітна атрибутика: предмети, костюми, які допомагають створити реальну ситуацію. Важливими також є щирість, захопленість самого вчителя, його серйозне, ділове ставлення до учнів - рівноправних партнерів по грі.

Навчитися доброзичливості як до людей так і до тварин школярі можуть у іграх «Не сварітеся», «Сидить Василь», «Іде коза рогата».

Дізнаються про закони природи у грі «Павук сірий».

Оцінити красу природи допомагає ігри «Весна-красна», «У вишневому садочку». Ці ігри пробуджують у дітей естетичне ставлення до природи, насолоду її красою, виховують дбайливе ставлення до неї.

Правила поведінки на природі краще вивчати у грі «Малі діти по гриби ходили».

Знайомство з працею дорослих проходить у іграх «Бондар», «Шевчик», «Соловейко-сватку», «Мак», «Задумала бабусенька», «Тук, тук, чобіток», «Печу, печу хлібчик». Ці народні ігри популярними серед дітей, тому що головними персонажами виступають не тільки люди, а й звірі та птахи. Це ігри сюжетні, хороводні драматичні елементи тісно пов'язані з різноманітними рухами й добре розвиненим діалогом. Участь у таких іграх сприяє вихованню почуття товариськості, єдності, взаємодопомоги, розвиває спостережливість.

Про тяжку працю хлібороба діти можуть дізнатися з ігор «Дівка Явдошка», «Вийшли в поле косарі», «Ой на горі льон, льон», «А ми поле оремо». Школярі роблять типові рухи, імітуючи працю в полі.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей, наприклад «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі...», «Як було у баби...». Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

Виховання поваги до старших, до літніх людей допоможе гра «Дударик».

Учить підтримувати хворого, немічного, нездорового хороводна гра «Перепілонька».

Виховує повагу до протилежної статі такі ігри як «А ми просо сіяли», «Зайчик та лисичка», «Катерина і Василь».

Хороводні ігри зі співом розважального характеру, в яких відбито народні звичаї такі як «Ой єсть в лісі калина», «Галя по садочку ходила», «Соловеєчку, сватку, сватку».

Розучити нескладні танцювальні рухи допоможуть ігри «Як діждемо літа», «Ой лопнув обруч», «Ми маленькі дударі».

Відчути себе артистами допоможуть ігри-інсценізації «Ходить гарбуз по городу», «Грицю, Грицю, до роботи», «Веселі гуси».

Війти в роль дбайливої матусі допоможуть колискові пісні з погойдуванням «Ой ходить сон», «Ходить сонько по вулиці».

Для школярів ознайомитися з історією нашої Батьківщини та виховувати почуття патріотизму допоможе гра «Гей, там на горі Січ іде».

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

Виховувати почуття поваги до працьовитих людей та засуджувати ледачих допоможуть ігри «Сорока-ворона», «Чи не той то Омелько».

Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі, наприклад «Печу, печу хлібчик».

Варто зазначити, що основним компонентом календарних обрядів є хороводні ігри. Раніше діти, спостерігаючи життя дорослих, імітували у своїх іграх календарні і сімейні обряди, виконуючи при цьому відповідні пісні. Значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з обрядового фольклору. Теми працездатності, здоров'я, розуму, дружби, доброти, чесності звучать у багатьох народних піснях. Ігрові приспіви ілюструють дії дорослих, дають найбільш повний вихід емоційної енергії дітей, їхньому темпераменту. Таким чином дитячі музичні ігри виконують функцію соціалізації та культурологічну функцію.

Наприклад, обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні ігри, калиту, веснянки:

Ігри весняного періоду: «Іде, іде, дід», «Ой минула вже зима», «Огірочки», «Горобейко», «Купса», «Вийди, вийди, сонечко», «Вийди, вийди, Іванку». Деякі з них починалися магічними зверненнями-заклинаннями до сил природи, птахів.

Ігри літньо-осінього періоду періоду: «Дивувалися ліси», «Ой на горі жито», «Перепілко біла».

Ігри зимового періоду: «Коляд, коляд, колядниця», «Щедрівочка щедрувала», «Ой сивая тая зозуленька», «Калита», «Коза».

В українських народних дитячих іграх закладена психологія українця – працьовитого господаря, умілого хлібороба, захисника прав особистості. Українські ігри включають усі види природніх рухів – ходу біг, стрибки тощо. Окрім цього в музичних іграх усі учасники співають, рухаються зі співом або під музичний супровід, ритмічно плескають, тупають, водять хороводи – а отже розвиваються музичні нахили вихованців у музичній діяльності.

Учитель, пропонуючи гру учням, має враховувати особливості дитячого віку та специфіку народної музики як виду мистецтва. В ігровій формі на засадах добровільності, без напруги, враховуючи індивідуальність кожної дитини поповнюється новими враженнями емоційна сфера школярів. Також збільшується словниковий запас, концентрується увага, розвивається мова, пам’ять. У дітей з’являється бажання проявити себе у музично-виконавській діяльності.

Таким чином гра - одна з найважливіших сфер життєдіяльності дитини. Зливаючись із працею, навчанням, мистецтвом, спортом, вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. В руках педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повніше враховувати вікові особливості дітей, розвивати ініціативу і самодіяльність, створювати атмосферу свободи, творчого розкріпачення в колективі та умови для саморозвитку.

У грі формуються сприймання, мислення, пам’ять, мовлення - ті фундаментальні психічні процеси, без достатнього розвитку яких неможливо говорити про виховання культурної особистості. На уроках музики ігри активізують здатність дітей самостійно мислити і діяти, допомагають їм пройти шлях від багатопланового осягнення навколишнього світу до чутливого сприймання людських стосунків. Завдання вчителя-створити умови для успішного проведення музичної гри таким чином, щоб вона не стала тільки забавою, а змогла розвинути творчі здібності дітей, зацікавити та допомогти їм засвоїти музично-теоретичні теми уроків.

Софія Русова, видатний український педагог-практик, збираючи народні ігри, ще на початку минулого століття пропонувала обирати такі з них, які є важливим чинником забезпечення розвивальної функції і могли б «захопити розум і душу української дитини».






База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка